Ненаситник

Print Friendly, PDF & Email

16 квітня 2020 року волелюбний український народ і все прогресивне людство святкуватимуть видатну подію в новітній історії – п’яту річницю призначення директором Національного антикорупційного бюро України Артема Сергійовича Ситника. За ці п’ять років Україна здобула славу однієї з найкорумпованіших країн світу, чиновники обклали грошовими поборами навіть неповнолітніх спортсменів, а про скандал, спричинений участю Ситника та його першого заступника Углави в розкраданні коштів «Укроборонпрому», повідомили практично всі світові засоби масової інформації.

Про цього видатного борця з корупцією можна розповідати годинами – і не набридне. Але сьогодні ми зупинимось лише на одному епізоді з бурхливої біографії Артема Ситника й пригадаємо, як він став щасливим власником двокімнатної квартири в місті Бровари Київської області.

*     *     *

Ідея створити НАБУ виникла навесні 2014 року під час переговорів Уряду з делегацією Міжнародного валютного фонду щодо надання чергового кредиту. Попервах малося на увазі, що в структурі Генеральної прокуратури України буде створене нове управління для кримінального переслідування високопоставлених корупціонерів. Але глава Адміністрації Президента Сергій Пашинський, пригадав, що після втечі Януковича  на сцені Майдану  26 лютого 2014 року було оголошено про створення Антикорупційного бюро на чолі з соратницею Пашинського Тетяною Чорновол.

Тому на виконання волі Майдану та відновлення історичної справедливості було вирішено спеціально для Чорновол створити окремий правоохоронний орган, у назві якого фігурувала б антикорупційна діяльність.

Щоправда, транш у грудні 2014 року так і не надійшов, створення НАБУ втратило сенс, але оскільки процес розпочався, то він неквапно продовжився. З обранням президентом Петра Порошенка Пашинський позбувся влади й вже не міг лобіювати призначення пані Чорновол директором НАБУ, натомість прапор боротьби з корупцією, що випав з рук Тетяни Миколаївни, підхопили професійні «громадські активісти», які заробляли на лобіюванні інтересів фармацевтичних фірм і просували на український ринок певні медичні препарати – приватний підприємець (спеціалізація – торгівля на ринках і з яток) Віталій Шабунін, тричі засуджений за квартирні крадіжки Дмитро Шерембей, ніде ніколи не працююча Олександра Устінова та інші безкорисливі любителі грошових знаків.

Вони примудрились отримати ґранти фонду «Відродження» та посольства Сполучених Штатів в Україні на лобіювання проекту Закону «Про Національне антикорупційне бюро України». А сам законопроект взялись розробляти такі видатні юристи сучасності як колишній юрисконсульт Державної прикордонної служби Віктор Чумак, співробітник псевдо-громадської організації «Transparency International Україна» Руслан Рябошапка і заступник глави Адміністрації Президента Олександр Данилюк під керівництвом Героя України, власника агрохолдингу «Миронівський хлібопродукт» і торговельної марки «Наша Ряба» Юрія Косюка.

А далі почалось галасливе видовище з обрання спочатку групи професійних «громадських активістів», які були оголошені совістю української нації й наділені правом вибрати й подати на розгляд президенту двох кандидатів на посаду майбутнього директора НАБУ, а потім – обрання самих цих двох кандидатів.

І ось у квітні 2015 року провідні моральні авторитети обрали першого директора Національного антикорупційного бюро України. Народний експерт з усіх питань Юрій Бутусов, міністр культури Євген Нищук, викладач історії Ярослав Грицак та інші фахівці з питань організації досудового розслідування, розглянувши кандидатури 176 претендентів, зупинили свій вибір на Артему Ситнику. Очевидно, далась взнаки та обставина, що про корупцію Артем Сергійович знає не з чужих слів, оскільки упродовж 10 років ревно обслуговував корупційні потоки в органах прокуратури.

*     *     *

По закінченні в 2001 році Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого Артем Ситник завдяки зв’язкам свого батька – директора районного «Автодору» в Кіровоградській області – з прокурором Кіровоградської області Олександром Гардецьким отримав хлібну посаду помічника прокурора Ленінського району Кіровограда. Невдовзі тодішній генпрокурор Потебенько наказом від 20 листопада 2001 року звільнив Гардецького за кричуще самодурство й зловживання службовим становищем. Але в 2005 році Гардецький знову опинився на чолі прокуратури Кіровоградської області, де Ситник вже працював старшим слідчим, і призначив Артема Сергійовича начальником слідчого відділу.

У 2008 році генпрокурору Олександрові Медведьку знадобилась довірена особа в кріслі прокурора Київської області, щоби взяти під контроль колосальні грошові потоки та нелегальний ринок землі в столичному регіоні. Цією довіреною особою й став Олександр Степанович Гардецький – давній друг і однокурсник Медведька (вони разом навчались у Харківському юридичному інституті імені Дзержинського, який закінчили в 1980 році). Після призначення на посаду прокурора Київської області Гардецький у березні 2008 року підтягнув з Кіровограда свою досвідчену й перевірену команду, зокрема Артема Ситника, який вже в серпні 2008-го став на чолі слідчого відділу обласної прокуратури.

Про те, що команда Гардецького коїла з 2008 по 2010 рік можна зняти фільм жахів – такого розгулу хабарництва, такого розкрадання земельних ресурсів Київщина не знала ані до того, ані після. Зрозуміло, що начальник слідчого відділу прокуратури області Артем Ситник не пас задніх і став активним учасником афери, яку влаштував разом з Гардецьким – для збору грошей з фігурантів кримінальних справ, які розслідував Ситник, був використаний благодійний фонд під пишномовною назвою «Правозахисна фундація «Вільна громада», куди оці самі фігуранти мали переказувати гроші за здобуття прихильності прокурорського начальства. Засновником фонду виступив подільник Гардецького та Ситника по земельних оборудках – селищний голова Козина Валерій Гартік, а керівником фонду – його дружина Лілія Гартік.

У квітні 2008 року до директора «Броварського заводобудівельного комбінату» приїхав прокурор Київської області Гардецький разом зі своїм племінником, тодішнім Броварським міжрайонним прокурором Сергієм Щербіною, і став вимагати, щоби «Броварський заводобудівельний комбінат», який зводив житлові будинки в Броварах, продав співробітникам прокуратури Київської області кілька квартир у новобудовах зі знижкою 60%. Побоюючись обласного прокурора, який міг у будь-який момент паралізувати роботу підприємства, директор погодився й за півроку по тому, 14 листопада 2008 року, був укладений попередній договір, згідно з яким «Броварський заводобудівельний комбінат» зобов’язався надати Ситнику Артему Сергійовичу двокімнатну квартиру площею 82,6 кв.м. вартістю 295 798грн. в будинку №11-г по вулиці Черняховського в Броварах після того, як цей будинок буде зданий в експлуатацію.

Напевно, Артем Сергійович знає, що і в 2008 році, і зараз за отримання подібних знижок стаття 364 Кримінального кодексу України, яка так і називається: «зловживання владою або службовим становищем», передбачає покарання у вигляді волі на строк від трьох до шести років. При цьому цей злочин, скоєний колишнім прокурором Київської області Гардецьким в інтересах начальника слідчого відділу обласної прокуратури Ситника може тепер розслідувати виключно НАБУ, яке очолює Ситник.

Але найцікавіше трапилось далі. Згідно з попереднім договором вартість квартири була оцінена в 288 тисяч гривень. Але Ситник вніс тільки 63 тисячі гривень. Решту грошей в сумі 225 тисяч гривень 17 листопада 2008 року за Ситника заплатив благодійний фонд «Правозахисна фундація «Вільна громада». Іншими словами, якийсь благодійний фонд подарував Ситнику квартиру, заплативши за нього кошти, які на той час були еквівалентними 28 тис. доларів США. Ось відповідні бухгалтерські документи, які доводять цей подарунок.

У 2010 році будівництво було завершено й згідно з договором купівлі-продажу від 26 травня 2010 року ВМТ №194617  Артем Сергійович став власником житла.

До речі, цікавий нюанс: щоби не виникало зайвих запитань щодо законності придбання Ситником квартири, договір купівлі-продажу зареєструвала нотаріус Щербіна – дружина Броварського міжрайонного прокурора Щербіни, який разом з Гардецьким «викручував руки» директорові «Броварського заводобудівельного комбінату». Залучати в цю аферу довіреного нотаріуса довелось тому, що Артем Сергійович не сплатив податки з вартості житла, подарованого йому благодійним фондом «Правозахисна фундація «Вільна громада».

Про корупційні безчинства прокурора Київської області Гардецького та його команди стало відомо не сьогодні. Зокрема, в інтернет-виданні «Цензор.нет» 16 листопада 2009 року був опублікований лист заступника голови Комітету Верховної Ради України з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності Володимира Стретовича на ім’я президента Ющенка та голови Служби безпеки України Наливайченка. У цьому листі розповідалось про побори, влаштовані Гардецьким і Ситником, про земельний дерибан на Київщині, про квартиру Ситника, придбану на гроші благодійного фонду, куди, за словами Стретовича, «переказуються кошти за звільнення затриманих і арештованих з-під варти, а також за закриття кримінальних справ».

Напевно, народний експерт з усіх питань Юрій Бутусов, який брав участь у обранні Ситника директором НАБУ, а потім впродовж кількох років оспівував Артема Сергійовича та його виняткові професійні чесноти, не читає Інтернет-видання, редактором якого він значиться. Бо інакше він знав би про цей лист Стретовича. Напевно, народний експерт з усіх питань Бутусов не читав і оцю статтю в «Цензор.нет», де ще в жовтні 2013 року розповідалось про засновника благодійного фонду «Правозахисна фундація «Вільна громада» Валерія Гартіка, який оплатив  придбання квартири нинішньому директору НАБУ. Але ці публікації уважно вивчили в Генеральній прокуратурі, зареєстрували в травні 2017 року кримінальне провадження й допитали генерального директора Броварського заводобудівельного комбінату.

Окрім того, у бухгалтерії Броварського заводобудівельного комбінату слідчі Генеральної прокуратури України знайшли лист за підписом дружини Козинського селищного голови Лілії Гартік з повідомленням про те, що Благодійний фонд «Правозахисна фундація «Вільна громада» 14 листопада 2008 року перерахував 450 тисяч гривень для придбання квартир двом співробітникам прокуратури Київської області в будинку по вулиці Черняховського, 11-г – Роману Олефіренку та Артему Ситнику.

Виникає цілком природне запитання – а звідкіля ж благодійний фонд, відкритий Козинським селищним головою, брав гроші на придбання квартир для прокурорів? Відповісти на це запитання нескладно: як засвідчує Єдиний державний реєстру судових рішень, квартира Ситника була оплачена з тих коштів, які в сумі 465 тис. грн. надійшли на рахунок благодійного фонду «Правозахисна фундація «Вільна громада» 19 вересня 2008 року від Товариства з обмеженою відповідальністю «Орслана». І треба ж трапитись такому співпадінню, що якраз у цей час очолюваний Ситником слідчий відділ прокуратури Київської області розслідував кримінальну справу №47-1022 за обвинуваченням першого заступника начальника управління земельних ресурсів у Обухівському районі Київської області в отриманні хабаря в розмірі 7300 доларів США за присвоєння кадастрового номеру земельній ділянці саме цього ТОВ «Орслана».

Більш того, кримінальну справу розслідував – ви не повірите – нинішній керівник Головного підрозділу детективів НАБУ Андрій Володимирович Калужинський, а представляв прокуратуру області в судовому засіданні 17 липня 2008 року під час оскарження постанови про порушення справи Артем Ситник, який за місяць по тому був призначений начальником слідчого відділу прокуратури Київської області.

З постанови суду, ухваленої за підсумками цього судового засідання, можна зробити висновок, що кримінальна справа розслідувалась відносно першого заступника начальника управління земельних ресурсів в Обухівському районі Київської області Олександра Могильного, який за хабарі видавав документи про передачу земельних ділянок у власність фізичним і юридичним особами, зокрема Товариству з обмеженою відповідальністю «Автомобільна група «Богдан». А засновником і фактичним власником корпорації «Богдан» є Олег Гладковський, який до 2014 року був Олегом Свинарчуком, бізнес-партнер Петра Порошенка, який за часи 5-го президента обіймав посаду заступника секретаря Ради національної безпеки та оборони України.

Але на цьому дивні співпадіння не закінчуються. 12 серпня 2008 року на рахунок благодійного фонду «Правозахисна фундація «Вільна громада» 400 тис. грн. переказала приватний підприємець Вінокурова Світлана Євгенівна, яка є засновницею та керівником ТОВ «КІАН». При цьому ТОВ «КІАН» було фігурантом іншої кримінальної справи, але також за обвинуваченням першого заступника начальника управління земельних ресурсів у Обухівському районі Київської області Олександра Могильного.

Ця справа мені дуже добре відома, оскільки була порушена в прокуратурі Київської області ще до приходу туди Ситника за моєю заявою.

Тому я можу стверджувати, що ця Вінокурова надавала допомогу земельним аферистам у оформленні договорів купівлі-продажу земельних ділянок, які незаконно вибули з державної власності.

Могильний зусиллями Генеральної прокуратури урешті-решт був відправлений на лаву підсудних, але Вінокуровій завдяки щедрій пожертві в благодійний фонд «Правозахисна фундація «Вільна громада» все зійшло з рук. І цьому є докази.

Як я вже казав, 24 травня 2017 року в Генеральній прокуратурі України було зареєстровано кримінальне провадження за фактом «квартирних» витівок Ситника. Єдиний державний реєстр судових рішень містить ухвали слідчих суддів у цьому провадженні, до оповідається фабула справи. Зокрема в ухвалі від 13 липня 2017 року Печерський районний суд Києва зазначив,  що є «підстави вважати, що вищенаведені грошові кошти, які перераховані засновником ТОВ «Кіан» на банківський рахунок Благодійного фонду «Правозахисна фундація «Вільна громада», за рахунок яких пізніше придбано житло працівникам прокуратури, є неправомірною вигодою за рахунок якої придбано нерухоме майно».

А ось інша ухвала слідчого судді в цьому кримінальному провадженні. Цитую:

«Досудовим слідством встановлено, що вироком Києво-Святошинського районного суду Київської області від 29 березня 2012 року засуджено колишнього заступника начальника Обухівського районного відділу земельних ресурсів ОСОБА_17 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 364, ч. 2 ст. 366 КК України, що виразились у використанні ним своїх службових повноважень, всупереч інтересам служби та службовому підробленні державних актів на право приватної власності на землю, що заподіяло тяжкі наслідки державним інтересам. Згідно вироку вищенаведене ТОВ «Кіан» фігурує у матеріалах кримінальної справи стосовно ОСОБА_17 в частині надання допомоги в оформленні договорів купівлі-продажу земельних ділянок в селищі Козин, Обухівського району, Київської області, що підтверджується матеріалами кримінальної справи. Зважаючи на викладене, є підстави вважати, що вищенаведені грошові кошти, які перераховані засновником ТОВ «Кіан» на банківський рахунок Благодійного фонду «Правозахисна фундація «Вільна громада», за рахунок яких пізніше придбано житло працівникам прокуратури, є неправомірною вигодою за рахунок якої придбано нерухоме майно».

Так ось, ОСОБА_17 – це і є колишній перший заступник начальник управління земельних ресурсів у Обухівському районі Київської області Олександр Борисович Могильний.

Наївним виглядає запитання, а чи задекларував Ситник матеріальну допомогу, отриману ним від «благодійного фонду», відкритого прокурорами для збору хабарів, і чи сплатив податки з вартості подарованої йому квартири.  До того ж, у власності Ситника на той час була квартира в Кіровограді площею 64 кв.м., оформлена на його дружину, яку він продав у 2013 році. А відтак Ситник мав усі можливості влаштувати свої побутові умови після переїзду до Києва – наприклад, шляхом продажу квартири в Кіровограді й придбання на виручені гроші житла неподалік від столиці. Але Артем Сергійович тоді ще не знав, що за кілька років по тому він стане провідним борцем з корупцією в Україні, і тому заповзято набивав свої кишені під орудою Гардецького.

3 жовтня 2018 року на засіданні Комітету Верховної Ради України з питань запобігання і протидії корупції народний депутат Ігор Луценко спитав у директора НАБУ чи, дійсно, якийсь «благодійний фонд» подарував йому квартиру й чи сплатив Ситник податки? Артем Сергійович підтвердив усі викладені вище факти, але пояснив, що на той час квартири на хабарі купляли всі, а не тільки він один – мовляв, «це тоді була достатньо поширена практика».

Закономірне запитання – якщо ще в травні 2017 року в Генеральній прокуратурі було розпочато досудове розслідування обставин отримання Ситником квартири на кошти, сплачені фігурантами кримінальних справ, які він розслідував, то чому досі директору НАБУ не повідомлено про підозру в хабарництві та зловживанні службовим становищем? Підставою для висунення Ситнику підозри в скоєнні тяжкого злочину є висновок Державної аудиторської служби про те, що придбання квартир для співробітників прокуратури Київської області шляхом переказу коштів якимсь благодійним фондом на рахунок забудовника є грубим порушенням законодавства. Як сказано у висновку:

«інвестування придбання житла працівникам органів прокуратури Київської області не передбачалося, а кошти Фонду у вигляді благодійної допомоги чи добровільних внесків відповідно до бюджетного законодавства та Закону №1789-ХІІ необхідно було зарахувати на казначейські рахунки спеціального фонду прокуратури Київської області. Як наслідок, посадові особи прокуратури Київської області Олефіренко Р.Ю. та Ситник А.С. отримали незаконні доходи на суму 225 000,00грн. кожний, а прокуратура Київської області недоотримала у 2008 році надходжень до спеціального фонду на загальну суму 450 000,00грн.»

Те, що на чолі Національного антикорупційного бюро України опинився професійний хабарник, було настільки очевидним, що заклятий друг Ситника, перший заступник голови Служби безпеки України Павло Демчина, про це прямо заявляв на брифінгах, розуміючи, що Артем Сергійович не побіжить до суду, вимагаючи спростування.

І вже ж таки – чому Ситник досі перебуває на волі, а не в слідчому ізоляторі? Річ у тім, що Ситник є, по-суті, недоторканною особою, оскільки відповідно до того законодавства, яке було прийнято на вимогу професійних громадських активістів та посольства Сполучених Штатів, повідомити про підозру директору НАБУ може лише одна людина – генеральний прокурор.  Зрозуміло, що очікувати такого кроку від Руслана Рябошапки, який є другом Ситника і прикриває всі його корупційні афери, не доводиться.

Але і попередник Рябошапки, Юрій Луценко, не мав наміру карати Ситника. А кримінальне провадження реєструвалось не для того, щоби притягнути хабарника до відповідальності, а для того, щоби підвісити його на гачок компроматом. Принаймні, вже 26 квітня 2018 року Ситник їздив вночі додому до тодішнього президента Порошенка і, як брешуть лихі язики, запевняв Петра Олексійовича у своїй відданості.

Але повернімось до наших баранів. Себто до Артема Сергійовича Ситника та Романа Юрійовича Олефіренка, про якого також йдеться у висновку Державної аудиторської служби і який разом з Ситником отримав квартиру в одному будинку завдяки «благодійній пожертві». Олефіренко – це колишній співробітник прокуратури Київської області, у 2014-2015 роках він обіймав посаду БроварськОго міжрайонного прокурора і є співзасновником адвокатського об’єднання «Гардецький і партнери», в якому зараз працює разом з колишнім прокурором Київської області Олександром Гардецьким.

До речі, Ситник і Олефіренко не тільки разом придбали квартири в одному будинку, але й разом незаконно отримали земельні ділянки в місті Буча під Києвом. Це був, по суті, хабар від мера Бучі Анатолія Федорука за те, що прокуратура Київської області закривала очі на його земельні афери. Цю ділянку Ситник перед тим, як балотуватись на посаду директора НАБУ, продав.

Зверніть увагу: журналістів дивує, що поруч з Ситником землю отримала його землячка з Кіровоградської області – якась Юлія Олефіренко. Ба більш того, коли в наступному прокуратура Київської області стала оскаржувати незаконну роздачу землі, ділянки Ситника та Олефіренко до позовної заяви не потрапили. У зв’язку з цим журналісти навіть припустили, що ця Олефіренко – то підставна особа, а її земельна ділянка також належить Ситнику.

Насправді Юлія Олефіренко донедавна працювала в Генеральній прокуратурі України на посаді заступника начальника відділу екстрадиції Департаменту міжнародно-правового співробітництва. Вона – дружина Романа Олефіренка, який безуспішно балотувався на посаду заступника начальника Київського управління Державного бюро розслідувань. Але цього разу йому пощастило менше, ніж з квартирою та землею.

І на завершення розповіді про квартирні успіхи видатного борця з корупцією, обраного на посаду директора Національного антикорупційного бюро України моральними авторитетами української нації, не можу не процитувати народного експерта з усіх питань Юрія Бутусова:

«Значення обрання Ситника не в тому, що він ідеальний борець з корупцією… Значення в тому, що вперше конкретні представники громадянського суспільства взяли на себе відповідальність за призначення керівника держструктури».

Залишається лише довідатись, у чому ця відповідальність полягає.

Володимир Бойко

У цьому світі не буває трьох речей: секретів, випадковостей і співпадінь.

Напишіть відгук

Наступна публікація

Баканов відмовився очолити Офіс Президента

Вт Лют 11 , 2020
В етері телеканалу НАШ 10 лютого 2020 керівник проекту Naspravdi.today Володимир Бойко прокоментував чутки про можливе звільнення з посади керівника Офісу Президента Андрія Богдана (ці чутки були реалізовані наступного дня), вплив на внутрішню політику так званих «соросят» і кримінальне провадження відносно пані «Звіробій» за погрози президенту Володимиру Зеленському. Ще станом […]

Схожі публікації

%d блогерам подобається це: