Манівці судді Чауса (закінчення)

4

ПОЧАТОК СТАТТІ

Можна без перебільшення сказати, що єдиною причиною кримінальних пригод колишнього судді Дніпровського районного суду Києва Миколи Чауса став конфлікт, що виник між двома громадянами держави Ізраїль – Геннадієм Олеговичем Корбаном і Олександром Михайловичем Грановським. Власне, ніяких особистих непорозумінь між двома достойниками не було – просто вони опинились по різні боки барикади: у той час як Олександр Михайлович будував свою політичну кар’єру та накопичував статки завдяки вірному служінню президенту Порошенку, Геннадій Олегович, навпаки, руйнував політичну кар’єру та витрачав гроші через несприйняття постаті Сивочолого Гетьмана. І якби Чаус не виконав переконливе прохання Олександра Михайловича й не відправив би за ґрати Геннадія Олеговича, він би, хоча й був  звільнений з посади судді, насолоджувався б свободою.

Цікавим (хоча, звісно, дуже суб’єктивним) свідченням боротьби цих двох титанів є спогади Чауса, які екс-суддя став писати під час свої вимушеної еміграції. Звісно, до подібної творчості треба ставитись критично: Микола Олексійович намагається виставити себе з кращого боку, приховує деякі факти – наприклад, ніде не пише про свою зустріч з Грановським – та справжні мотиви своїх вчинків. У спогадах Чаус пояснює своє рішення про арешт Корбана бажанням помститись голові Дніпровського суду Неллі Ластівці, яка взяла в соратників Геннадія Олеговича хабар за те, щоби Чаус відхилив клопотання прокуратури про взяття Корбана під варту, і не поділилась з Чаусом. Хоча, напевно, головний мотив був інший – уникнути звільнення з посади судді. Принаймні, дуже важко повірити в те, що клопотання прокурора про арешт Корбана потрапило в Дніпровський районний суд Києва без попередньої домовленості з суддею, який буде це клопотання розглядати (у цьому місці слід передати привіт тим наївним громадянам, які досі переконані, що справи в судах розподіляє автоматична комп’ютерна система – насправді такою системою, як правило, є керівник апарату суду). Більш того, я не здивуюсь, якщо з’ясується, що за ухвалу про зміну запобіжного заходу Корбану Чаус з щедрот Грановського був ще й нагороджений грошовою премією.

Тим не менш, у своїх спогадах Чаус у деталях описує, як НАБУ проводило щодо нього провокацію підкупу і навіть називає суму, яку в Корбана взяв директора НАБУ Ситник, щоби покарати Чауса за виконання завдань Грановського (ця інформація співпадає з тією, яку автор чув з інших джерел). Ось невеличкий уривок з мемуарів «Його Честі»:

«Добрый день. Ситуация складывается так, что могут меня вывезти не по решению суда. Поэтому расскажу все сначала. Началось все с админок по Майдану. У меня их было 2. По одной админке была дочка заместителя АП Алексея Филатова, поэтому я и попал в список на увольнение в ТСК ( хотя со всеми членами я переговорил) . Филатов меня жестко контролировал и я попал в те 40 человек, которые ТСК (Тимчасова спеціальна комісія з перевірки суддів судів загальної юрисдикції – В.Б.) рекомендовала уволить. Потом началось хождение по ВРП (Вища рада правосуддя – В.Б.), разговаривали со всеми членами, но как только доходило до реальных действий , все говорили АП контролирует этот вопрос. Меня должны были уволить в октябре 2015 года. Но потом было пару непонятных переносов и подошла Ластовка (Неллі Ластівка, голова Дніпровського районного суду м.Києва – В.Б.) и сказала, что люди готовы помочь, если я не побоюсь и по закону рассмотрю один материал. Я сказал, что все дела слушаю по закону и одним больше, одним меньше – значения не имеет. О том, что это будет дело Корбана, я узнал уже после 20 декабря 2015 года.

Все закрутилось и когда стало ясно, что реально дело рассмотреть нельзя, она просила хотя бы не заявлять самоотвод, а то суд на следующий день разгонят. Потом, несмотря на то, что я был под круглосуточной охраной, ко мне в кабинет пришёл старый друг предложил от «Укропа» (політична партія «Українське об’єднання патріотів — УКРОП», політраду якої з 15 червня 2015 року до 23 січня 2016 року очолював Геннадій Корбан – В.Б.) миллион, чтобы я не рассматривал дело. Я отказался и сказал, что его и так нельзя рассмотреть. И так оно все шло к окончанию 3 дневного срока (срок заканчивался примерно в 13.20), Ластовка в 12.00 должна была закрыть канцелярию по техническим причинам, но выходя из кабинета в 12.20 я увидел, что из канцелярии выходят два адвоката Корбана, которые подали какие-то заявления и убежали на улицу.

Увидя, что канцелярия работает, я позвонил другу из «Укропа» и тот сказал, что решили вопрос через Ластовку и я в курсе. Так Ластивка за мой счёт решила обеспечить себе светлое будущее. Поэтому и было вынесено решение. После этого Укроп стал мочить меня по-взрослому. Один из членов ВРП рассказал, что членам предлагали 50000$ за мое увольнение. Но 18 февраля 2016 ВРП меня не уволило.

Сразу после этого «Укроп» бросил миллион Сытнику и НАБУ разработало на меня 3 заготовки 1) взятка, 2) незаконное обогащение, 3) злоупотребление служебным положением. За мной начали ходить по пятам целыми днями, дома и на работе установили камеры (как за Розенблатом). Уже 26 февраля в следующем судебном заседании ко мне подослали адвоката по делу Лесю (она работала раньше в суде, была помощником Химича), я ее выгнал. Потом через неделю ко мне подослали в.о. зама, судью Соломенского суда (худой, высокий), встретиться поговорить с кумой. Кумой оказалась дочка подсудимой (Діана Поліщук, за заявою якої НАБУ розпочало досудове розслідування щодо Чауса – В.Б.). Я был с ней знаком, мы вместе работали в прокуратуре Ленинградского района, а потом Святошинского района. Она была секретарем. Мы с ней здоровались в коридоре, когда она приходила на суд. Телефон я ей не давал, ни разу не созванивался.

Первую встречу организовал судья Соломенского суда, мы встретились во двое, поговорили о здоровье матери и разошлись. Я сказал, что такие вопросы не решаю. НАБУ поджимало и через неделю это же судья организовал вторую встречу. Она просила помочь что-то найти, спрашивали сколько это может стоить. Я сказал подумаю и мы разошлись. Встреча была эмоциональной, у неё была истерика и я думал, что общение закончилось. Больше встреч никто не организовывал, она приходила в суд, ловила меня в коридоре, просила поговорить, мы заходили в зал, она задавила провокационные вопросы и все записывала. В конце концов, НАБУ поджимало время, она пришла в суд, словила меня, зашли в зал и сказала, что принесла 50000$, просила помочь, я ее выгнал и сказал, что дело слушать не буду тк давал санкцию. Дальше, через неделю появился Полищук (Олександр Поліщук, колишній чоловік Діани Поліщук і друг Ситника, якого Ситник за вдало проведену провокацію щодо Чауса нагородив посадою начальника відділу НАБУ – В.Б.), зять подсудимой. Я о встрече не договаривался, его привезли НАБУшники под бассейн, обвешанного аппаратурой, ждали меня перед работой там, где я машину ставил.»

Отже, операція НАБУ по всовуванню Чаусу грошей розпочалась 26 лютого 2016 року й тягнулась аж до 9 серпня 2016 року, при цьому з середини березня відносно Чауса безперервно проводились негласні слідчі дії, які неодноразово без жодних законних підстав продовжувались слідчим суддею Апеляційного суду м.Києва – і все це за рахунок українських платників податків.

Зрозуміло, що за таких обставин Чаус не може вважатись винуватим в отриманні неправомірної вигоди, а всі докази, зібрані проти нього, є неналежними (це категорична вимога як частини третьої статті 271 КПК України, так і прецедентних рішень Європейського суду з прав людини, які в Україні є джерелом права). Натомість на лаву підсудних мають бути відправлені Ситник, Холодницький і Калужинський.

Під час підготовки та проведення заходів з контролю за вчиненням злочину забороняється провокувати (підбурювати) особу на вчинення цього злочину з метою його подальшого викриття, допомагаючи особі вчинити злочин, який вона би не вчинила, якби слідчий цьому не сприяв, або з цією самою метою впливати на її поведінку насильством, погрозами, шантажем. Здобуті в такий спосіб речі і документи не можуть бути використані у кримінальному провадженні (частина третя статті 271 Кримінального процесуального кодексу України).

Але є ще один цікавий юридичний нюанс: кримінальне провадження щодо Чауса давно підлягає закриттю, оскільки справа не була направлена до суду впродовж одного року з моменту повідомлення про підозру. Якщо підозрюваний переховується від слідства – тоді інша річ, тоді досудове розслідування зупиняється відповідно до п.2 частини першої статті 280 КПК України. Але Чаус не переховувався – як тільки в Адміністрації Президента Порошенка стало відомо, що НАБУ задокументувало отримання ним грошей від Поліщука, українська влада в особі Управління державної охорони (яке є правоохоронним органом) та Головного управління розвідки Міністерства оборони України спочатку забезпечила проживання Чауса в житловому комплексі «Альпійський» у Києві, у м.Ірпінь та м.Бучі під Києвом, а 21 серпня 2016 року таємно вивезла до Молдови.

Як у наступному розповів обізнаний в подробицях «чаусіади» колишній начальник Головного управління Національної поліції України Антон Шевцов, 21 серпня 2016 року співробітники УДО, виконуючи розпорядження начальника особистої охорони Порошенка Юрія Федорова, привезли Чауса з Бучі до київського готелю «Салют». Чаус пересів у чорний «Ленд Крузер», на якому два співробітники особистої охорони Порошенка доставили його в аеропорт. Чауса посадили в літак з документами на прізвище громадянина Молдови Турку і без проходження паспортного та митного контролю відправили в Молдову, де Порошенко домовився з тамтешнім олігархом Плахотнюком про проживання екс-судді, який занадто багато знав. А в цей час керівник Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Назар Холодницький запевняв членів профільного комітету Верховної Ради, що, як встановило НАБУ, Чаус «перебуває на території України, але на території, непідконтрольної чинній владі, тобто в Криму».

Насправді про місцеперебування Чауса та подробиці його потрапляння в Молдову знало чимало людей, насамперед директор НАБУ Артем Ситник, а куратором цієї операції називають народного депутата України VIII Олександра Грановського, який забезпечував Чауса матеріально та організував юридичний супровід його проживання за межами Неньки. Зокрема, за словами колеги Грановського, наближеного до Порошенка в 2015-2016 роках народного депутата Олександра Онищенка, «Ситник усе знав і дозволив Грановському добре зробити свою роботу, допомогти президентові».

Позиція Ситника цілком зрозуміла – він разом зі своїм кумом Андрієм Калужинський (нині Калужинський є формальним керівником НАБУ як органу досудового розслідування й очолює Головний підрозділ детективів) непогано заробив на переслідуванні Чауса. Але в разі появи Чауса в Києві й, тим більше, у випадку передачі кримінального провадження по обвинуваченню Чауса в суд міг вибухнути колосальний скандал – те, що співробітники НАБУ підсунули Чаусу хабар шляхом провокації підкупу видно неозброєним оком і елементарно доводиться.  

Ба більш того, навіть коли 1 березня 2017 року Чауса таки затримали в Молдові й постало питання про його екстрадицію, Ситник і його кум Калужинський не стали навіть реєструвати кримінальне провадження за фактом вивезення Чауса з України співробітниками Головного управління розвідки та Управління державної охорони  – це було зроблено лише 10 липня 2019 року, вже після того, як президент Порошенко та народний депутат Грановський втратили владу, і то лише тому, що цього ж дня за цими самими фактами аналогічне кримінальне провадження зареєструвало Державне бюро розслідувань. При цьому за майже два роки «розслідування» в НАБУ кримінального провадження №52019000000000577 нікому так і не було повідомлено про підозру. І в цьому нема нічого дивного з огляду на те, що Ситник у 2017 році був викритий Генеральною прокуратурою України на хабарях і по ночах їздив додому до Порошенка, де зустрічався з Грановським і запевняв у відданості, благаючи не відправляти його до в’язниці.

Тож чи можна за таких обставин вважати перебування Чауса в Молдові  «переховування від слідства», якщо його туди вивезла сама влада? При цьому, йдеться не тільки про представників минулої влади, але й нинішньої. Зокрема, начальником Головного управління розвідки Міністерства оборони до 15 жовтня 2016 року був нинішній голова Служби зовнішньої розвідки Валерій Кондратюк, який полюбляє називати себе «особистим водієм Байдена» – саме він разом зі своїм тодішнім заступником Василем Бурбою забезпечив Чауса паспортом на чуже ім’я та впродовж 11 днів, з 10 по 21 серпня 2016 року, утримував на конспіративних квартирах особливо цінного свідка порошенківського правосуддя.

А одним з адвокатів Чауса на підставі договору, укладеному з дружиною Чауса зразу ж після зникнення судді, був нинішній заступник керівника Офісу Президента Андрій Смирнов.

Цікавий нюанс: прибувши до Світлани Чаус з власної ініціативи, Андрій Смирнов представився людиною Грановського, пояснивши, що Грановський оплачуватиме його адвокатські послуги, а дружині Чауса треба лише підписати договір і виконувати всі вказівки. У наступному Смирнов переправив Світлану Чаус у Молдову, до чоловіка – він особисто придбавав їй квитки на літак до Кишинева.

Після того, як 3 квітня 2021 року невідомі особи викрала Миколу Чауса в Кишиневі (втім, за твердженням молдавської поліції, особи викрадачів відомі – це співробітники українського посольства та Головного управління розвідки Міноборони України, які на автомобілі військового аташе України доставили екс-суддю на батьківщину), Інтернет-видання «Страна.ua» звернулась по коментар до заступника керівника Офісу Президента Андрія Смирнова, який у кількох реченнях пролив світло на кількарічні пригоди колишнього судді Дніпровського райсуду Києва:

Розкажіть, як Ви взагалі стали адвокатом Чауста та його родини? Ви ж були захисником Корбана, якого Чаус судив.

Це дуже цікава історія. Історія зради… Як Ви знаєте, у 2015 році я представляв інтереси політичного в’язня попередньої влади Геннадія Корбана. Нам випав вдалий випадок, коли Чаус закапував трилітрові банки (насправді, одну дволітрову – В.Б.) з доларами в себе на городі в землю (насправді, ця банка була закопана в загальнодоступному місці, біля проїжджої частини на вулиці Гаражній в Києві – В.Б.). Нам вдалось проникнути в захист цієї людини.

Що значить «проникнути в захист»?

Нас попрохали стати адвокатами Чауса.

Хто Вас попрохав?

Один з колишніх адвокатів Геннадія Корбана, який фактично його зрадив.

Мова про Оксану Томчук, яка була адвокатом Корбана, а потім зблизилась з Грановським?

Я б не хотів називати прізвища. Думаю, багатьом людям, які прочитають цей текст, стане все зрозуміло. Суть у тому, що мені зробили пропозицію взяти під захист Чауса, за котрим почало полювання НАБУ. Природно, що ми не могли відмовити собі в задоволенні взяти участь у цій комбінації й увійшли в гру. Мій клієнт на той час, Геннадій Олегович Корбан, був поставлений до відома про цю пропозицію. Я запросив у групу захисту Чауса свого колегу Кіма Веремейчука, адвоката, і сам брав участь у його захисті.

Але при цьому працювали на Корбана?

Я адвокат, у першу чергу. І ось людина, яка засудила мого клієнта в інтересах минулої влади, потрапляє в біду. Внаслідок вдалого збігу низки обставин я став адвокатом Чауса та його родини, коли один з адвокатів Корбана фактично його зрадив, перекинувшись на сторону замовників цих злочинів.

Смирнов справедливо каже, що багатьом людям, які прочитають, стане усе зрозуміло. А для тих, хто ще не повністю осягнув суть «чаусіади», розшифровую слова заступника керівника Офісу Президента:

У 2015 році Петро Порошенко дав доручення своєму «смотрящєму по судах» Олександру Грановському відправити Геннадія Корбана за ґрати, щоби Геннадій Олегович подумав над своєю поведінкою й перестав путатись під ногами в п’ятого президента України. Грановський підшукав для цього суддю Дніпровського районного суду Миколу Чауса, якого ось-ось мали звільнити з посади за порушення присяги і і якому Грановський пообіцяв недоторканність. Чаус виправдав високу довіру й, порушивши територіальну підсудність, розглятув та задовольнив клопотання прокурора про зміну запобіжного заходу Корбану з домашнього арешту на тримання під вартою (при цьому сам Чаус стверджує, що головним мотивом його вчинку була образа на голову Дніпровського райсуду Неллі Ластівку, яка взяла з Корбана гроші за те, щоби залишити його на волі, і ні копійки не передала Чаусу).

Обурений Корбан наймає директора НАБУ Артема Ситника та його кума Андрія Калужинського, які за 1 млн. доларів (напевно, це улюблена цифра в Геннадія Олеговича) обіцяють загнати Чауса «під шконку» й силами Оперативно-технічного управління НАБУ коштом українських платників податків організовують провокацію підкупу Чаусу. Але Грановський, будучи відповідальним політиком, вивозить Чауса в Молдову, задіявши ГУР МО України та УДО.

У відповідь на це Корбан розігрує досить примітивну, але дієву, комбінацію – його адвокат Андрій Смирнов приходить до своєї доброї знайомої Оксани Томчук, яка раніше представляли інтереси Корбана, але була перекуплена Грановським, і каже, що також розчарувався в своєму клієнті й хоче перейти на службу до Олександра Михайловича. Грановський приймає Смирнова з простертими обіймами й доручає опікуватись долею Чауса, Смирнов укладає договір зі Світланою Чаус, а сам зливає всю інформацію Корбану (та, відповідно, Ситнику й Калужинському), отримуючи гроші і від Корбана, і від Грановського. Але Ситник, достеменно знаючи про кожний крок Чауса, не поспішає вживати заходи для повернення втікача в Україну, оскільки сам перебуває на гачку в Грановського. До того ж у разі, якщо Чаус постане перед судом, моментально з’ясується, що ніякого хабаря не було – натомість, мала місце провокація підкупу, за яку Ситнику та Калужинському світить до 7 років позбавлення волі.

Щоправда, деякі моменти своєї бурхливої адвокатської діяльності Смирнов висвітлювати не став. Зокрема, в інтерв’ю «Страна.ua» він призабув розповісти, що до березня 2017 року (тобто, до затримання Чауса в Молдові) приїздив у Кишинів кожні 3-4 тижні, зустрічався з Чаусом і передавав вказівки від Грановського. Також до Чауса регулярно приїжджав ще один посланець Олександра Михайловича – колишній старший прокурор відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням і підтримки державного обвинувачення прокуратури Києва Сергій Лисенко, якому довелось покинути органи прокуратури після оприлюднення його листування з колегами Тендітним і Солов’єм, що називали себе втрьох «Лисі птахи».

Останній раз Лисенко був у Чауса 18 січня 2021 року – грюкав у двері в оселі екс-судді й погрожував Чаусу, вимагаючи, щоби той повторно подав заяву про надання йому в Молдові політичного притулку, оскільки перша заява була відхилена й Чаус ось-ось мав бути депортований в Україну.

Втім, навіть того, що Смирнов розповів, цілко достатньо для беззастережного позбавлення його свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю. Не кажучи вже про матеріальний аспект справи, бо Смирнов, визнаючи, що шпигував за своїм клієнтом на завдання Корбана, не уточнює, чи повернув він гроші, які йому платив Грановський.

До речі, Чаус усвідомлював, адвокати якого ґатунку його оточують і неодноразово телефонував знайомим юристам у Києв та звертався до своїх колишніх колег з Дніпровського суду з проханням знайти йому адвоката, який би не був пов’язаний з Грановським, Корбаном чи Ситником. Ось, наприклад, лист, отриманий головою Дніпровського районного суду Києва Оксаною Бірсою за місяць до викрадення Чауса в Молдові, 1 березня 2021 року.

За межами розповіді Смирнова також залишилось вкрай цікаве питання: скільки Корбан заплатив за його призначення заступником керівника Офісу Президента й кому саме – Андрію Богдану чи безпосередньо Зеленському? Про те, що Смирнов сумлінно виконував завдання свого роботодавця, свідчить запис розмови між Андрієм Смирновим і колишніми директором Державного бюро розслідувань Романом Трубою, зроблений прихованим мікрофоном, встановленим у кабінеті Труби, і оприлюднений анонімним Телеграм-каналом «Трубу прорвало».

Розмова відбулась 19 липня 2019 року, невдовзі по тому, як заступник головного редактора видання «Страна.ua» Свєтлана Крюкова оприлюднила згадуване вище інтерв’ю з Антоном Шевцовим. «Перше що я зробив, – каже Смирнов, – я зателефонував Свєтє Крюковій і сказав: ти вівця. Чому? Тому що цей мусор поганий (тобто, Антон Шевцов – В.Б.) не називає найголовніших людей (тобто, Олександра Грановського – В.Б.). Андрій (Богдан – В.Б.), тезка мій, каже під’їдь, поговори з ним».

Окрім того, Смирнов дуже незадоволений тим, що НАБУ 10 липня одночасно з ДБР зареєструвало кримінальне провадження за фактом вивезення Чауса за кордон службовими особами ГУР МО і УДО – це явно було зроблено для того, щоби перешкодити розслідуванню аналогічного провадження в ДБР, зареєстрованого в цей самий день. «Блядь, цей Артем, блядь», – так Смирнов характеризує чесніть, порядність і непідкупність провідного борця з корупцією, який бере гроші з усіх і який аж ніяк не зацікавлений у тому, щоби повернути Чауса в Україну. Тому, щоби нейтралізувати Ситника, Смирнов від імені Андрія Богдана (тобто, фактично, Корбана) дає вказівки Трубі, як діяти в справі щодо Чауса: його потрібно «окружити страхом невідворотності покарання»,  допитуючи дружину, матір і адвоката, «його треба зараз їбати», – каже адвокат Смирнов стосовно свого клієнта, переходячи на образну мову шлюбно-сімейних відносин. Урешті-решт, Смирнов і Труба домовляються «закручувати справу» з понеділка 22 липня 2019 року:

Труба: Приїжджай і будемо відразу закручувати.

Смирнов: по мєсту будєм закручівать? Ілі Києв тєрітаріально?

Труба: Ні, я тут зареєструвався.

Смирнов: ти ж зроби поправку, што ето баришня.

Труба: Ні, це мій підрозділ.

Смирнов: харашо.

«Баришня» – це тодішній перший заступник директора Державного бюро розслідувань Ольга Варченка, яка представляла інтереси Олександра Грановського. Але Труба заспокоює Смирнова, що підрозділ, який займатиметься Чаусом, підпорядкований не Варченко, а напряму Трубі.

Уся ця метушні навколо Чауса заграла новим барвами після викрадення екс-судді в Кишиневі 3 квітня 2021 року. Залишати його в живих зараз не вигідно нікому – ані викрадачам, особи яких були миттєво встановлені правоохоронними органами Молдови, ані Ситнику з Калужинським, оскільки в разі суду над Чаусом випливуть факти кричущого хабарництва керівників НАБУ та методи їх роботи, ані Корбану зі Смирновим, ані Грановському з Порошенком.

«Небіжчик занадто багато знав», – як казав герой культової радянської кінокомедії «Діамантова рука»…

Володимир Бойко

У цьому світі не буває трьох речей: секретів, випадковостей і співпадінь.

4 thoughts on “Манівці судді Чауса (закінчення)

Коментарі:

Наступна публікація

Корупційна клоака

Вт Кві 13 , 2021
Редакційний колектив Інтернет-видання «Насправді.today», усім серцем сприйнявши невпинний поступ України в боротьбі з корупцією, вирішив і собі долучитись до цієї шляхетної справи. Приносити радість людям – це наше покликання, тож ми допомогли старшому детективу НАБУ Олегу Володимировичу Борисенку пройти 13 квітня 2021 року черговий етап конкурсу на зайняття адміністративних посад […]

Схожі публікації