Підозра в державній зраді, яку славне прокурорське воїнство повідомило Петру Порошенку, принесла чимало розваг посполитим. Але закони шоу-бізнесу вимагають продовження й наразі Державне бюро розслідувань готує ще кілька повідомлень про підозру, але вже іншим персонам і в інших кримінальних провадженнях.
Йдеться про кримінальне провадження №42016000000003488 від 17.11.2016, яке колись розслідувала Головна військова прокуратура, та кримінальне провадження №22021000000000073 від 21.04.2021, яке за вказівкою РНБОУ зареєструвала Служба лейтенанта Баканова. В обох справах йдеться про одну й ту ж фабулу – підписання 21 квітня 2010 року президентами України та Росії Віктором Януковичем і Дмітрієм Медведєвим так званих «Харківських угод», себто договору, яким ще на 20 років була продовжена дія «Угоди між Україною та Російською Федерацією про статус та умови перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України» від 28 травня 1997.
Саме Угодою від 28.05.1997 український Севастополь строком на 20 років був перетворений на базу російського Чорноморського флоту. Але ще до завершення дії цього договору Росія захопила Крим, тож «Харківські угоди» не встигли вступити в силу в частині продовження терміну базування ЧФ РФ і мали лише один наслідок – зменшення на 100 доларів за одну тисячу кубометрів ціни на російський газ, який Україна придбавала після ратифікації «Харківських угод».
Втім, слідчі ДБР та прокурори Офісу генерального прокурора, виконуючи вказівку РНБОУ, побачили в «Харківських угодах» державну зраду та хвацько взялись за розслідування.
Кажуть, попервах у голові директора ДБР пана Сухачова вітала думка притягнути до кримінальної відповідальності за державну зраду всіх тих народних депутатів, які 27 квітня 2010 року проголосували за ратифікацію «Харківських угод». Але Олексій Олександрович вчасно схаменувся, бо, у такому разі, єдиним підозрюваним став би улюбленець Одного з Найвеличніших Лідерів Світу (с) – суддя Конституційного Суду України Сергій Головатий.
Сергій Петрович на той час був народним депутатом від фракції «Партії Регіонів», але в день ратифікації «Харківських угод» він перебував за кордоном, що не завадило його картці успішно проголосувати за продовження перебування російського флоту в Севастополі. При цьому Сергій Петрович не висловив жодного здивування з приводу такої самостійності своєї картки й ніякої заяви голові Верховної Ради з проханням анулювати свій голос так і не написав.
Якби Головатий особисто натиснув би на зелену кнопку, підтримуючи «Харківські угоди» – йому б нічого за це не було й бути не могло: відповідно до статті 80 Конституції України народні депутати України не несуть юридичної відповідальності за результати голосування. Але Головатий, відбуваючи в закордонне відрядження, передав свою картку іншому депутату й особисто не голосував. А це означає, що, окрім державної зради, йому цілком можна повідомити про підозру ще в кількох кримінальних правопорушеннях, передбачених розділом XVII («Кримінальні правопорушення у сфері службової діяльності та професійної діяльності, пов’язаної з наданням публічних послуг») Кримінального кодексу України.
Зрозуміло, що псувати настрій Головатому ніхто б слідчим не дозволив і тому свій погляд охоронці закону звернули на людей, які взагалі не могли ухвалювати рішення про укладання чи ратифікацію тих чи інших міжнародних угод, а виконували за часи президента Януковича суто технічну функцію – візували проєкти документів.
«Першою ластівкою» став дідусь Пахло, себто колишній прем’єр-міністр України Нікалай Янавіч Азаров, злочин якого полягав у тому, що «зміст та умови Угоди між Україною та Російською Федерацією з питань перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України були нав’язані Президентом РФ Дмитром Медвєдєвим тодішньому Прем’єр-міністру України Миколі Азарову в Москві о другій годині ночі, 21 квітня 2010 року, напередодні її підписання». Як пояснило Державне бюро розслідувань, про підозру в державній зраді Азарову повідомлено в березні 2021 року на тій підставі, що, «достовірно розуміючи наслідки підписання вказаної Угоди для України, колишній Прем’єр-міністр України виконав відведену йому роль у вчиненні злочину, а саме – забезпечив візування та погодження проєкту документів з боку відповідних посадових осіб (міністрів, керівників правоохоронних органів, та від імені Кабінету Міністрів України), сприяв реалізації інтересів РФ під час усіх стадій погодження проєкту Угоди аж до її імплементації».
Звісно, цей юридичний вибрик викликає чимало запитань. Ну, наприклад – а які ще наслідки укладання «Харківських угод» достовірно розумів Азаров, окрім зниження ціни на російських газ? Бо «Харківські угоди» не вступили в силу, оскільки Росія захопила Крим на три роки раніше, ніж вони почали діяти. Чи інше запитання – а в якій формі Азаров вчинив державну зраду, виконуючи свої службові обов’язки: це був перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту, шпигунство чи надання іноземній державі, іноземній організації або їх представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України? А якщо мудреці з ДБР вважають, що продовження договору перебування російського флоту в Севастополі є допомогою в проведенні підривної діяльності проти України, то чому вони не повідомляють про підозру Павлу Лазаренку, який 28 травня 1997 року підписав від імені України «Угоду між Україною та Російською Федерацією про статус та умови перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України»? Термін дії цієї угоди мав закінчитися 28 травня 2017 року й «Харківські угоди» його лише продовжували ще на 20 років. Тож чому укладання первинного договору є проявом політичної мудрості, а його продовження – державною зрадою?
Також дивує, що, розслідуючи справу стосовно Азарова, слідчі ДБР не залучили в ролі експерта такого відомого патріота як Петро Порошенко. Готуючись посісти посаду міністра економічного розвитку в Уряді Азарова, Петро Олексійович виступав по телебаченню, доводячи користь від перебування Чорноморського флоту Росії в Криму – завдяки цьому Україні вдалось отримати знижку на російський газ: «Україна не здатна була оплачувати ці суми. І Росії, і Україні потрібно було знайти взаємоприйнятний варіант, щоб врегулювати формулу міжнародних розрахунків, і, з іншого боку, не створити прецеденту для інших країн».
Втім, і дідусь Пахло, і Міцний Господарник, який, власне, підписав «Харківські угоди» від України і якому за це також повідомлено про підозру, перебувають поза зоною досягнення Державного бюро розслідувань. Тому, діючи за принципом «не дожену, так погріюсь», у ДБР вирішили повідомити про підозру у вчиненні пособництва в державній зраді колишньому міністру енергетики Юрію Бойку, колишньому міністру юстиції Олександру Лавриновичу, колишньому міністру оборони Михайлу Єжелю та колишньому голові Державної прикордонної служби Миколі Литвину. Це зробити тим простіше, що всі вони, за винятком Єжеля, перебувають в Україні.
Що цікаво – процесуальне керівництво досудовим розслідуванням в обох кримінальних провадженнях здійснюють відомі своєю непідкупністю прокурори Департаменту організації, процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення у кримінальних провадженнях про злочини, вчинені у зв’язку з масовими протестами в 2013-2014 роках, Офісу генерального прокурора. Це – колишнє управління Горбатюка. Офіційно Департамент очолює Олексій Донський, але фактично – з огляду на недієздатність Олексія Ілліча – професійна громадська активістка Євгенія Закревська. Тому нема нічого дивного в тому, що вже пішли чутки, що на одного потенційного підозрюваного скоро буде менше – люди брешуть, що Юрій Бойко відкупився. Але найцікавіше – у переліку осіб, яким готується повідомлення про підозру, немає глави Адміністрації Президента Януковича Сергія Льовочкіна. Тобто, віддуватись за все буде екс-прикордонник Литвин, а Льовочкін, як завжди, не при ділах.
У зв’язку з цим я раджу Олексію Іллічу все ж таки поцікавитись, що коїться в підвідомчому йому Департаменті. Думаю, вичерпну інформацію про суми, які там обертаються, йому може надати старший групи прокурорів у цих кримінальних провадженнях – заступник начальника Департаменту Денис Валерійович Іванов. Принаймні, Іванов точно має знати, за які заслуги перед батьківщиною Льовочкіну не тільки вдається уникати незручних запитань з боку прокурорів, але й примножувати свої чималі статки.
