Яка Рада – такий і Уповноважений

Про рівень деградації українського, з дозволу сказати, парламентаризму, а точніше – про відсутність оного, свідчить та обставина, що Верховна Рада не реагує на те, що парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини й громадянина здійснює керівник злочинного угруповання. За майже чотири роки перебування Дмитра Лубінця на посаді Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини жодний народний депутат не виступив з парламентської трибуни з приводу бурхливої кримінальної діяльності пана Лубінця й навіть не порушив питання про те, що керівник Секретаріату Уповноваженого Іван Вервейко з 2020 року перебуває в процесуальному статусі обвинуваченого. Але це не заважає Вервейку разом з Лубінцем відкрито розкрадати гуманітарну допомогу, відкривати фіктивні фірми й привласнювати кошти, призначені для допомоги дітям.

1 липня 2022 року Верховна Рада України 250-ма голосами призначила народного депутата Дмитра Лубінця головним охоронцем прав людини як особу, що (цитую статтю 5 Закону України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини») «має високі моральні якості, досвід правозахисної діяльності». Напевно, по неймовірі моральні чесноти пана Лубінця – члена депутатської групи «За майбутнє», обраного в 2019 року по округу №60 (м.Волноваха Донецької області) – депутатам українського, так би мовити, парламенту розповів власник цієї групи (та однойменної партії) Ігор Палиця.

Що ж стосується обставин набуття Лубінцем досвіду правозахисної діяльності, то про них стало відомо трохи пізніше – 19 березня 2024 року, коли Лубінець призначив керівником Секретаріату Уповноваженого земляка й свою довірену особу Івана Дмитровича Вервейка, який раніше очолював Волноваське відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування в Донецькій області й був притягнутий до кримінальної відповідальності за те, що оформлював на роботу фіктивних співробітників, зарплатню яких клав собі в кишеню. Після того, як Вервейку було повідомлено про підозру, він звільнився з дирекції Фонду соціального страхування в Донецькій області й у 2019 році влаштувався на роботу у Верховній Раді України – помічником-консультантом народного депутата України Лубінця.

18 березня 2020 року Донецька обласна прокуратура скерувала до Волноваського районного суду Донецької області обвинувальний акт у кримінальному провадженні №12018050510000417 від 21.02.2018 стосовно Вервейка.  Але після кількох судових засідань матеріали справи були викрадені з Волноваського районного суду Донецької області.

У наступному з метою приховати факт крадіжки матеріалів справи у Волноваському районному суді були виготовлені фальшиві документи про те, що вказане кримінальне провадження, начебто, передано до Красногвардійського (нині – Чечелівського) районного суду м.Дніпра. У зв’язку з цим я звернувся з інформаційним запитом до Чечелівського районного суду м.Дніпра й отримав відповідь, що ані справа по обвинуваченню Вервейка, ані будь-яка інша справа з Волноваського районного суду ніколи не надходила й, відповідно, не розглядалась.

Донецька обласна прокуратура на мій запит проінформувала, що останній раз судове засідання в кримінальному провадженні по обвинуваченню Вервейка відбулось у Волноваському районному суді Донецької області 23 грудня 2021 року, після чого розгляд справи був продовжений. Але (цитую відповідь прокуратури):

«Внаслідок повномасштабного вторгнення РФ в Україну тимчасово окуповане м.Волноваха, – повідомив прокурор, що підтримував державне обвинувачення в справі Вервейка. Розпорядженням Верховного Суду від 06.03.2022 №1/0/9-22 територіальну підсудність судових справ змінено на Красногвардійський (Чечелівський районний суд м.Дніпра. У зв’язку з цим матеріали мали надійти з одного суду до іншого.

Згідно з відповіддю Чечелівського районного суду м.Дніпра обвинувальний акт та матеріали зазначеного кримінального провадження до суду не надходили.

Враховуючи, що судом, який розглядав обвинувальний акт, не було ініційовано питання про відновлення матеріалів втраченої справи, прокурором у порядку ст. 615-1 КПК України подано клопотання до Чечелівського районного суду м.Дніпра. Одна за результатом розгляду судом прийнято рішення про його закриття у зв’язку з тим, що зібраних матеріалів на даний час недостатньо для ухвалення остаточного судового рішення в кримінальному провадженні.

Незважаючи на це, прокуратурою продовжують вживатись заходи, направлені на відшукання відповідних копій матеріалів з метою повторного звернення про відновлення справи в суді».

Люди брешуть, що викрадення з Волноваського районного суду  матеріалів справи по обвинуваченню помічника народного депутата України Лубінця Івана Дмитровича Вервейка навесні 2022 року організували тодішній народний депутат України, обраний по округу №60 (м.Волноваха Донецької області) Лубінець Дмитро Валерійович, його брат – голова Волноваської військово-цивільної адміністрації Лубінець Іван Валерійович та його батько – голова Волноваської районної ради Лубінець Валерій Дмитрович. Тож хіба це не є прикладом правозахисної діяльності, яка стала підставою для призначення Дмитра Валерійовича Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини?

А вже після того, як Лубінець став Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини й переконався, що матеріали кримінальної справи стосовно Вервейка прокуратурі не вдалось відновити, він призначив обвинуваченого Вервейка керівником свого Секретаріату з наданням допуску до державної таємниці.

Третій член очолюваного Лубінцем організованого злочинного угруповання – фізична особа – підприємець Олександр Сергійович Якименко, зареєстрований у селищі Іванків Вишгородського району Київської області по вулиці Олега Габорака, 36.

Спеціалізація ФОП Якименка – діяльність ресторанів, надання послуг мобільного харчування та постачання готових страв. Відповідно до цього  Олександр Сергійович відкрив в приміщенні Секретаріату нелегальний буфет, доходом від діяльності якого він ділиться не з бюджетом, а з Лубінцем і Вервейком.

Одночасно Лубінець оформив свою довірену особу Якименка бухгалтером профспілкової організації працівників Секретаріату Уповноваженого й доручив йому тримати нелегальну касу.

Один лише приклад. У жовтні 2023 року за сприяння уряду Катару з Російської Федерації в Україну було повернуто 8 незаконно депортованих дітей. Катар повністю взяв на себе всі видатки на цю операцію, оплативши перевезення, проживання й харчування дітей, придбання першочергових особистих речей тощо. Довідавшись про це, Лубінець звернувся до керівника неурядової організації «Orphans Feeding Foundation», відомої нідерландської правозахисниці Маріам Ламберт, з проханням надати йому 18 тисяч євро готівкою, начебто, на відшкодування витрат, пов’язаних із поверненням в Україну дітей, що були примусово вивезені в Російську Федерацію. При цьому Лубінець попрохав передати ці кошти своїй довіреній особі Якименку.

Звісно, Маріам Ламберт, яка за свою правозахисну діяльність в Україні нагороджена Орденом «За заслуги» ІІІ ступеня та Грамотою Верховної Ради України, навіть припустити не могла, що на посаді українського омбудсмена перебуває звичайнісінький шахрай. Виконуючи прохання Лубінця, Маріам Ламберт передала 18 тисяч євро Якименку, який надав їй розписку в отриманні грошей, засвідчену печаткою профспілкової організації працівників Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. У розписці Якименко зазначив, що кошти, надані Маріам Ламберт в сумі 755 208,61 грн, будуть використані в рамках заходів, спрямованих на повернення українських дітей, які були депортовані та/або незаконно переміщені з території України на територію Російської Федерації.

Отримавши для Лубінця гроші від Маріам Ламберт, бухгалтер профспілкової організації працівників Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини надіслав їй люб’язного листа із запевненням, що гроші будуть витрачені на дітей.

Уявляєте, яку потужну профспілкову організацію створив Лубінець – що вона замість того, щоби розподіляти путівки в санаторії між працівниками Секретаріату, проводить заходи, «спрямовані на повернення українських дітей, які були депортовані та/або незаконно переміщені з території України на територію Російської Федерації»?

Ці «заходи» профспілка Лубінця проводила, мабуть, в умовах підвищеної таємності, принаймні, досі про них так ніхто нічого й не довідався – навіть Маріам Ламберт, яка, попри наполегливі вимоги, не одержала звіт від Лубінця про витрачені кошти. Тоді правозахисники провели свій аудит, опитали колег з інших країн і з’ясували, що отримані від Маріам Ламберт18 тисяч євро Лубінець витратив на придбання елітного алкоголю та відпочинок у Італії. А всього ж Уповноважений Верховної Ради України з прав людини привласнив 270 тисяч євро, отриманих від неурядової організації «Orphans Feeding Foundation».

Про доходи пана Уповноваженого свідчить та обставина, що на кожній зустрічі з благодійними організаціями та міжнародними партнерами пан Лубінець наголошує на необхідності матеріально підтримати Секретаріат Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини – грошима та автомобілями. Але приймає цю допомогу не Секретаріат, а створена Лубінцем спеціально під таку допомогу 24 квітня 2023 року громадська організація «Волонтери об’єднані однією метою» (код ЄДРПОУ 45047206), яку очолює все той же ж Якименко.

Окрім того, деякі авто, які отримує Секретаріат Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Лубінець реєструє безпосередньо на бухгалтера профспілкової організації працівників Секретаріату. Ось, будь ласка.

Про те, що на посаду радника  Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини з окладом у 150 тисяч гривень на місяць Лубінець призначив Лещенка Романа Володимировича, який є чоловіком рідної сестри дружини Лубінця, Яніни Вікторівни, і з яким Лубінець спільно проживає в одному будинку за адресою: м.Київ, вул. 63-та Садова, не варто й згадувати – це просто дріб’язок у порівнянні з тим, що Лубінець обклав грошовими поборами співробітників свого Секретаріату. Це може підтвердити, наприклад,  головний спеціаліст сектору з питань охорони праці та техніки безпеки Секретаріату Уповноваженого – Какауліна Мирослава Юріївна, яка є двоюрідною сестрою Лубінця і якій, як і свояку Лещенку, Лубінець нараховував премії, доплати й матеріальну допомогу. 

Уперше про кримінальні подвиги Лубінця я розповів у листопаді 2024 року в своєму блозі з романтичною назвою «Хроніки Українських Йолопів» у статті «Уповноважений з корупції». На той час я ще перебував на військовій службі, але три роки фронтового життя дались взнаки, тож у госпіталь знайшлись час і натхнення, щоби проінформувати волелюбний український народ про витівки Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.

Негайно по виходу моєї статті Лубінець звернувся до свого приятеля – голови Держспецзв’язку Потія з проханням заблокувати доменні імена мого блогу з романтичною назвою, а також тих львівських, ужгородського й полтавського сайтів, які передрукували статтю «Уповноважений з корупції». Прохання мотивувалось тим, що до Лубінця звернувся абсолютно йому незнайомий громадянин Якименко – той самий бухгалтер профспілкової організації працівників Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, який взяв у Маріам Ламберт для Лубінця 18 тисяч євро. І що цей незнайомий Лубінцю Якименко поскаржився пану Уповноваженому, що я опублікував його персональні дані – свідоцтва про реєстрацію автомобілів, які були передані іноземцями Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини і які опинились у приватній власності цього Якименка.

Бригадний генерал Потій моментально відгукнувся на прохання Лубінця й без будь-яких законних підстав, будь-якої перевірки та судового рішення наказав заблокувати всі ті видання, які розповідають про кричущі корупційні злочини, вчинені Лубінцем. Скільки Потій взяв за це грошей з Лубінця точно невідомо, але явно пляшкою віскі Лубінець не відкараскався. Недовго думаючи (а думати голові Держспецзв’язку явно нема чим) Потій наказав начальникові Національного центру оперативно-технічного управління мережами телекомунікацій Олександру Титаренку обслужити Лубінця й видати наказ про блокування доменних імен усіх інтерне-видань, які передрукували мою статтю про те, як Лубінець вициганив гроші в нідерландської правозахисниці.

Негайно по тому я відправив у Національне агентство з питань запобігання корупції лист Лубінця з  проханням заблокувати доступ до статті «Уповноважений з корупції» та розписку Якименка, який взяв у Маріам Ламберт для Лубінця 18 тисяч євро готівкою, засвідчену печаткою профспілкової організації співробітників Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. Оскільки більш явного прикладу діяльності державних чиновників в умовах реального конфлікту інтересів годі придумати.

8 січня 2025 року голова НАЗК Павлущик замість того, щоби скласти стосовно Лубінця, Потія й Титаренка протоколи про вчинення правопорушення, пов’язаного з корупцією, розпорядився дати мені відписку, що мовляв, «буде розпочато моніторинг та контроль за виконанням актів та контроль за виконанням актів законодавства з питань запобігання та врегулювання конфлікту інтересів у діяльності Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Лубінця Дмитра Валерійовича та керівника Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Вервейка Івана Дмитровича, у межах яких буде досліджено питання дотримання вказаними особами вимог та обмежень, передбачених ст. ст. 23, 28 Закону…»

Складання цього листа – то була єдина реакція голови НАЗК Віктора Павлущика на інформацію про кричущий корупційний злочин, вчинений Лубінцем, Потієм і Титаренком. Ніякої перевірки, ясна річ, НАЗК не проводило, а на мої запити просто не відповідало.

Це історія є найкращим доказом того, що нині Україною правлять шахраї та аферисти – і в цьому є головна відмінність між епохою Зеленського та тим періодом в історії України, коли на чолі держави перебував двічі несудимий міцний господарник. Янукович, вихований у традиціях селища Півновка, що в Єнакієвому, з дитинства таких як Зеленський, Лубінець і Потій називав шлеперами. Якби щось подібне трапилось за часи його правління, то Лубінець і Потій вже давно б знайомились з меню Лук’янівського СІЗО, а голову НАЗК Павлущика міцний господарник викликав би до себе «на килим» і просто вибив би йому зуби. Бо Янукович точно знав, що виманювати гроші у правозахисниці з Нідерландів – це ганьба для всієї країни й пляма на ньому, як на главі держави.

Але репутація держави Верховну Раду України, яка уповноважила Лубінця захищати права людей, а не розкрадати кошти державного бюджету та збирати в свою кишеню гроші з європейських правозахисників, не турбує. Втім, як виявилось, Національне антикорупційне бюро України це турбує ще менше.

Зрозуміло, що в НАБУ, куди я направив повідомлення про кримінальні правопорушення, вчинені Лубінцем, Вервейком, Якименком, Потієм і Титаренком, мою заяву проігнорували. Довелось звертатись до суду зі скаргою на бездіяльність НАБУ.

Слідчий суддя Вищого антикорупційного суду ухвалою від 05.02.2025 у справі №991/878/25 зобов’язав НАБУ розпочати на підставі моєї заяви досудове розслідування стосовно 8 епізодів злочинної діяльності Лубінця. Але старший детектив НАБУ Іван Дячук (нині Іван Сергійович вже прокурор САП) відмовився виконати судове рішення й вніс у ЄРДР лише 2 епізоди, проігнорувавши, зокрема, історію з викраденням з Волноваського районного суду матеріалів кримінальної справи по обвинуваченню Вервейка та блокування на прохання Лубінця доменних імен тих інтернет-ресурсів, які розповіли про злочинну діяльність Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.

Кримінальне провадження зареєстроване тільки за фактом отримання Лубінцем за допомогою Якименка 18 тисяч євро від Маріам Ламберт та оформлення на роботу в Секретаріат Уповноваженого «мертвих душ», зарплатню яких Лубінець і Вервейко кладуть собі в кишеню. Втім, і ці 2 епізоди, які все ж таки були внесені в ЄРДР, у НАБУ не розслідуються. Від слова «взагалі». Бо, як виявилось, у Лубінця знайшовся захисник, якому директор НАБУ Кривонос не може відмовити – заступник керівника Офісу Президента Олег Татаров.

Що, власне, зайвий раз доводить: до тих пір, доки не будуть ліквідовані Національне антикорупційне бюро та Спеціалізована антикорупційна прокуратура, ніяких перспектив притягнути до відповідальності хоча б найзухваліших корупціонерів немає. І не тільки тому, що ці славетні органи розслідують лише ті справи, які можна продати, або за які в Офісі Президента можна виторгувати недоторканність директору НАБУ та керівнику САП (як це було у випадку «справи Міндіча»). Головна перешкода в розслідуванні корупційних злочинів – це так звана виключна підслідність НАБУ, коли кримінальні провадження щодо чиновників категорії «А» та в деяких інших випадках дозволяється розслідувати лише загрузлим у корупції директору НАБУ Кривоносу й керівникові САП Клименку.