Симфонія Вагнера для баяна з оркестром. Частина 1

17 листопада 2021 року відбулась довгоочікувана прем’єра симфонії Вагнера для баяна з оркестром у виконанні британського колективу, чию назву в цьому контексті найбільш вдало можна перекласти, як «Мудодзвони». Без перебільшення можна стверджувати, що цю подію як свята чекав увесь український «музичний» світ. Усі професійні та просто народні «музикознавці» зайняли місця у перших рядах у передчутті насолоди від магічних звуків державної зради, провалу, шпигунства на користь північного сусіда, які мали б оспівувати, за очікуванням публіки, британські «музики».

Втім, сенсації не відбулося Не будемо переказувати увесь так званий «звіт» британських «композиторів» під назвою «Анатомія «Вагнергейта»: зухвала українська операція з упіймання російських найманців» – він є у вільному доступі в Інтернеті. Зосередимось лише на деяких поверхневих враженнях.

Перші ж ноти симфонії у виконанні «Мудодзвонів» підтвердили найгірші очікування: новий твір британських «вагнерознавців» не тільки не містив жодних вагомих доказів державної зради в діях президента Володимира Зеленського в контексті несподіваного арешту о 4 годині 30 хвилин ранку 29 липня 2020 року на території Білорусії 32-х безробітних громадян Російської Федерації, але й навіть чисто гіпотетично не відкривав жодного шляху, у перспективі якого Зеленському можна було б висувати претензії в кримінально-процесуальному порядку. Від слова зовсім.  

Що ж стосується т.в.о. глави держави Андрія Єрмака, то претензії до нього й зовсім носили сміховинний характер.

Для того, аби поціновувачі високого мистецтва змогли б сповна насолодитись кульмінацією «музичної» прем’єри, стисло нагадаю, що основною рушійною силою цього скандалу в Україні виступав колишній головний воєнний розвідник генерал-полковник Василь Бурба. Після провалу та арешту органами КДБ Республіки Білорусь групи російських заробітчан він впав в істерику і начебто, зі слів бабів на лавках, втратив береги і попутав рамси: Бурба начебто вимагав на нараді у президента 3 серпня 2020 року, з метою пошуку зрадника, перевірити на поліграфі геть усіх присутніх на горезвісній нараді 24 липня 2020 року. На цій нараді, теж начебто, він як керівник ГУР МО та перший заступник голови СБУ Руслан Баранецький разом доповідали президенту план завершальної стадії спецоперації. Ця істерика коштувала Бурбі посади – 5 серпня 2020 року Указом Президента №307/2020 його звільнили з посади начальника Головного управління розвідки Міністерства оборони України.

Тоді ображений Василь Бурба обрав ледь не метою свого життя виправлення «несправедливості» та пошук зрадника у верхівці керівництва державою. Для цього він використовує в якості гучномовця свого давнього знайомого – народного експерта з усіх питань Юрія Бутусова, якому ми завдячуємо поширенню усіх скандальних подробиць навколо цієї та багатьох інших спецоперацій української розвідки.

Що ж ми маємо тепер у підсумку? Виявляється, що ніякої доповіді президенту 24 липня 2021 року взагалі не було! Все набагато простіше. Як з’ясувалось із показів Бурби та інших, ситуація виглядала наступним чином: Бурба та Баранецький приїхали 23 липня 2020 року до Офісу президента за день до від’їзду групи росіян в Білорусь. Вони хотіли доповісти про перебіг операції, але Зеленський був зайнятий. Тоді вони зустрілися із Андрієм Єрмаком, і той запропонував перенести операцію на тиждень. Бо за день до цього президент Зеленський домовився з Росією про припинення вогню. Далі відбулась торгівля, як на Бессарабському ринку: зі слів Бурби, він намагався пояснити Єрмаку, що відкласти операцію на тиждень неможливо, оскільки це призведе або до втрати довіри з боку найманців, або до підозр з боку білоруських чи російських спецслужб, або до обох варіантів одразу. Тоді між Єрмаком та Бурбою був знайдений компроміс: скоротити затримку операції до чотирьох днів. Дату вильоту й захоплення перенесли на середу, 29 липня 2020 року.

Уявіть собі цей коловорот: спочатку Бурба усіх підозрює в зраді і це коштує йому посади. Потім, не шкодуючи часу та грошей, Бурба тримає цілий рік цю тему у фокусі уваги через народного експерта з усіх питань Юрія Бутусова та інших афілійованих осіб. І ось, нарешті, настає кульмінація – оприлюднення звіту британських «Мудодзвонів». Час помсти настав! Мабуть, Бурба вже подумки торжествував, як раптом роздався суворий голос небес: Василю Васильовичу, ви зовсім ідіот? Спочатку у Проміжному звіті ТСК під керівництвом Мар’яни Безуглої, оприлюдненому 16 листопада 2021 року, та наступного дня через радника керівника Офісу президента Михайла Подоляка, до відома головному порушнику спокою Василю Бурбі була доведена проста, як шмат господарського мила, думка: хто такий Андрій Єрмак, щоби керувати розвідкою та віддавати накази цілому генерал-полковнику?! Мало того, що Василь Бурба de facto розголошував усім охочим поспівчувати його горю матеріали спецоперації «Авеню», так він же ж у підсумку й має нести безпосередню відповідальність за зрив цієї операції!  Нащо він взагалі слухав Єрмака? Бо, з юридичної точки зору, Єрмак – ніхто, і звати його ніяк…

Завдяки цій нескладній комбінації з трьох пальців, т.в.о. глави держави Андрій Єрмак не просто Бурбу пошив у дурні, а ще й зробив його крайнім, з цілком конкретною перспективою отримати підозру як мінімум у розголошенні державної таємниці, якщо він не вгамується. 

Тепер по суті оприлюдненого розслідування британських «Мудодзвонів».

По-перше, таке навіть соромно було друкувати. Цілий рік англійські «музикознавці» тримали МХАТівську паузу, аби в підсумку підсунути нам нашвидкуруч скомпоновану середньоарифметичну версію загальновідомих обставин, щось середнє між тим, що від самого початку по гарячих слідах оприлюднив 6 серпня 2020 року російський журналіст Олександр Коц у статті «Арешт 33 росіян у Мінську виявився провокацією спецслужб України» у газеті «Комсомольська правда», і тим, що потім стверджував народний експерт з усіх питань Юрій Бутусов у своєму дописі  від 18 серпня 2020 року «Зрада на верху: президент Зеленський звільнив начальника ГУР МО Бурбу за вимогу розслідувати провал операції із захоплення «вагнерівців», відкладеної головою ОП Єрмаком…» на Facebook та статті «Про зраду в кабінеті президента України та провал операції затримання «вагнерівців» від 23 серпня 2020 року на сайті censor.net, з незначними поправками на додаткову інформацію Проміжного звіту ТСК Мар’яни Безуглої.

Уся «музична» громадськість глибоко розчарована цією невдалою прем’єрою. Замість відкриття сенсаційних, раніше невідомих для публіки творів Вагнера, ми знов почули старий баян, який вже рік грає одну й ту саму заїжджену мелодію. Єдина корисна новизна в цьому виступі заморських «Мудодзвонів» – ми нарешті дізнались, навіщо Роман Червінський, колишній керівник П’ятого управління Департаменту контррозвідки СБУ, приходив до Мар’яни Безуглої на ТСК надавати покази. Бо я вже хвилювався, чи не вирішив раптом Роман Григорович зняти камінь з душі, покаятись і розповісти на ТСК усе, що йому відомо про убивство адвоката полонених російських військових розвідників Юрія Грабовського та російсько-білоруськго журналіста Павла Шеремета.  Але все виявилось набагато цікавіше: «Мудодзвони» мимоволі розсекретили особу безпосереднього куратора і керівника спецоперації «Авеню». Ним виявився… барабанний дріб… Роман Червінський! Тобто, у Романа Григоровича не було особливого вибору: він прийшов не для моральної підтримки колишнього колеги Василя Бурби, а був викликаний в якості службової особи ГУР МО України, що здійснювала оперативне поточне керівництво спецоперацією. Відтак, він не міг послатись на ст.63 Конституції.

Також від «Мудодзвонів» ми дізнались, що саме він курував викраденням з ДНР старого алкоголіка Володимира Цемаха –  «цінного» свідка, який геть нічого не знає про російський комплекс ППО «Бук», але, дійсно, пообіцяв надати свідчення в суді у Нідерландах по справі МН17, тільки не проти Росії, а проти України, розповісти про свої фантазії, наче він бачив, як український Су-25 збиває малайзійський «Boeing 777»… Після чого його від гріха подалі повернули назад, звідки взяли, під час чергового обімну полоненими…

У світлі вищевикладеного новими фарбами заграв наступний абзац у оповіданні британських белетристів (з російськомовної версії):

«В апреле 2020 года ключевой украинский сотрудник спецслужб, ранее служивший в Департаменте контрразведки СБУ, который курировал операцию по захвату Цемаха, возглавил операцию «Авеню» — такое кодовое название получила спецоперация по задержанию наемников (впоследствии украинские СМИ окрестили операцию и ее последствия «Вагнергейт»). Этот офицер, в отличие от команды, задумавшей проект «Авеню», ранее служил в органах госбезопасности, и его приход придал более активную составляющую операции, которая ранее была в основном разведывательной»

Тільки прошу не сміятись над британськими «музикознавцями», які зневажають фах та досвід кадрових військових, надаючи перевагу «органам держбезпеки». Якщо порівнювати почерк роботи ГУР МО з «П’ятіркою», то перші – це якесь божевільне терористичне угрупування радикальних ідіотів, яким краще зніматись у масовці фільмів про війну, а про їх найбільш гучні операції, починаючи від рейду Буданова в північний Крим і закінчуючи викраденням серед білого дня у центрі Кишинева горезвісного Миколи Чауса, можна сказати лише одне слово: навіщо?!  Тоді, як другі – це якийсь УБОЗ зразка середини 90-х років, типова банда «ментів-перевертнів», у яких все зводиться в підсумку або до «мокрухи», або до «гоп-стопу», або і те, і друге одночасно. Шеремета просто підірвали, а Грабовського і вбили, і пограбували наостанок, Дениса Куликовського, наглядача донецької тюрми «Ізоляція», намагалися використати для того, щоби пограбувати Василя Євдокимова «Леніна» – начальника «ССО МГБ ДНР» – прямого аналога П’ятого управління ДКР СБУ, тільки «з того боку». Який витончений двобій з ворогом! Це все дається взнаки темне минуле Олександра Поклада, чинного керівника «П’ятірки», і його колишнього наставника і «вчителя» – керівника полтавського та київського УБОЗ МВС Олександра Плужника…

Для того, щоби вичерпно охарактеризувати спецоперацію «Авеню», цілком достатньо пояснити просту річ: уся операція складалась із двох частин: перша, до квітня 2020 року, переважно носила агентурно-аналітичний характер класичного «функшпілю»  – так званої «радіогри», яка в сучасному світі ведеться не так, як 80 років назад, з використанням короткохвильових лампових радіостанцій з телеграфним ключем, а за допомогою фіктивних інтернет-сторінок та скриньок електронної пошти, перепрограмованих мобільних телефонів з віртуальними номерами тощо…  Тут я знімаю капелюха: тонко, зухвало, з гумором, хоча й не без хвастощів… Що стосується другої частини, то уявіть собі спецоперацію геополітичного масштабу, якою в оперативному режимі керують з одного боку Роман Червінський від ГУР МО, а з іншого – Олександр Поклад від ДКР СБУ. Це просто джек-пот, флеш-рояль та очко одночасно, унікальний виграш в лотерею, який просто не міг закінчиться по-людськи…

В англійському оповіданні є дуже красномовний пасаж (з російськомовної версії):  

«По словам опрошенных бывших сотрудников разведки (которые подтверждает Временная следственная комиссия), к этому моменту в команде возникли разногласия между теми, кто хотели свернуть проект, и другими (во главе с бывшим сотрудником контрразведки СБУ), которые хотели все же осуществить активную фазу операции. В итоге сторонники активного сценария взяли верх, и проект «Авеню» перешел в новую фазу: активной операции по задержанию»

Ще питання будуть? Насправді все, чого торкаються кадри П’ятого управління ДКР СБУ, перетворюється на «веселий» треш. Тобто, поки Бурба з Баранецьким ходили по верхах, отримували якісь директиви та санкції, Червінський з Покладом грали у свою гру геополітичного масштабу, глибоко всіх маючи на увазі…

Тепер кілька слів про те, як все це виглядає зі сторони.  Почнемо з назви, де згадується гучний бренд приватної військової компанії «Вагнер». Я дуже перепрошую, але яке відношення мали оті роззяви й лохи, яких розвели на банальному телефонному шахрайстві кілька авантюристів з ГУР МО? Жоден з першої групи найманців, яких начебто збирались затримати шляхом повітряного піратства, не був і не є співробітником ПВК «Вагнер». Треба речі називати своїми іменами: на вудки української воєнної розвідки потрапили безробітні громадяни Російської Федерації, звільнені в запас з військової служби, з досвідом участі в бойових діях як в Україні, так і в деяких інших гарячих точках, але які в своєму сьогоденні не змогли нікуди притулитись, можливо навіть не змогли влаштуватись на роботу охоронцями до супермаркету. Тому немає жодних підстав називати їх «вагнерівцями». Їх, якщо на те пішло, вербували від імені фіктивної, давно не діючої ПВК «МАР». Постійне вживання бренду «Вагнер» здійснюється виключно з однією метою – трішки прикрасити здобутки та підвищити статус спецоперації. Бо, погодьтеся, кого зацікавить операція з виманювання на територію України простих безробітних росіян зі статусом УБД з віддалених безкрайніх глибин РФ?   

Друге питання: яка взагалі кінцева мета спецоперації «Авеню»? Все, що про це написали британські «композитори», все, що про це розповіли Бурба з Бутусовим, – вибачте, не переконує. Якщо повірити народному експерту з усіх питань Юрію Бутусову, то все це – дуже круто, ми мали здобути славу і повагу з боку партнерів тощо. Я дуже перепрошую, але це рівень підліткового статевого дозрівання. Головне завдання розвідки – це збирання інформації та її аналіз. Похідне завдання – це вербування агентів у тилу ворога, які будуть допомагати збирати інформацію, та/або брати участь в інших спецзаходах. Грабіж ворогів та кіднепінг пенсіонерів і безробітних – це не рівень стратегічної розвідки.

Варто провести невеличкий лікнеп на цю профільну тему. Дійсно, в історії розвідки є чимало прикладів вдалих спецоперацій як з добровільного виманювання на свою територію об’єктів спостереження, так і з таємного насильницького викрадення та перевезення їх на свою територію. Всім відома класика жанру:  радянські операції ОГПУ 20-х років минулого століття «Трест» та «Синдикат-2», завдяки яким заманили та заарештували резидента британської розвідки Сіднея Рейлі (Соломона Розенблюма) та відомого революціонера-терориста Бориса Савінкова. Всесвітню відомість здобула таємна операція «Моссад» з викрадення й доправлення до Ізраїлю оберштурмбанфюрера СС Адольфа Ейхмана, начальника «єврейського відділу» IV Управління РСХА (Гестапо), повішеного у 1962 році як військового злочинця. Але такі операції – штучна робота, зазвичай вони готуються заради одиночних цілей дійсно вагомого масштабу. Тобто, ціль має виправдовувати ризик. Неприпустимо «стріляти з гармати по горобцям»…

Кого ж збирались захопити наші доблесні бійці щита і меча?

Ось перелік першої групи роззяв і лохів, яких мали упіймати завдяки реалізації спецоперації «Авеню» (мовою оригіналу):

Миляев Артем Викторович, 01.02.1981 г.р.;

Бахтигараев Тахир Минигаянович, 18.04.1980 г.р.;

Алтухов Александр Викторович, 18.04.1980 г.р.;

Ли Владимир Александрович, 26.07.1989 г.р.;

Кожевников Андрей Юрьевич, 16.01.1980 г.р.;

Сапронов Алексей Владимирович, 08.07.1978 г.р.;

Щербаков Сергей Владимирович, 21.07.1981 г.р.;

Волгин Алексей Владимирович, 21.06.1975 г.р.;

Дрига Олег Игоревич, 03.06.1986 г.р.;

Павленко Сергей Григорьевич, 25.06.1976 г.р.;

Руденко Александр Святославович, 26.12.1984 г.р.;

Харитонов Денис Юрьевич, 16.03.1980 г.р.;

Сидоров Сергей Александрович, 01.01.1972 г.р.;

Кошман Максим Ярославович, 06.09.1981 г.р.,

Бубнов Сергей Геннадьевич, 08.01.1971 г.р.;

Нижник Павел Александрович, 24.06.1987 г.р.;

Селихов Владимир Иванович, 04.10.1986 г.р.;

Фетисов Геннадий Евгеньевич, 22.10.1986 г.р.;

Фомин Михаил Николаевич, 07.03.1973 г.р.,

Екимов Владимир Сергеевич, 19.10.1973 г.р.;

Каримов Ринат Иршатович, 15.08.1984 г.р.;

Шубин Александр Игоревич, 15.01.1996 г.р.;

Шеломенцев Игорь Борисович, 18.08.1975 г.р.;

Маслов Сергей Алексеевич, 29.09.1988 г.р.;

Зайдуллин Рустем Абузарович, 06.10.1974 г.р.;

Токаренко Андрей Викторович, 24.01.1965 г.р.;

Сердюков Андрей Викторович, 16.08.1975 г.р.;

Сергеев Федор Михайлович, 17.05.1987 г.р.;

Танов Рафик Кабулович, 30.04.1975 г.р.;

Зяблицев Евгений Сергеевич, 23.11.1992 г.р.;

Самарин Павел Львович, 11.11.1981 г.р.;

Бакунович Андрей Петрович, 30.12.1977 г.р.;

Шацкий Артем Юрьевич, 30.07.1982 г.р.

Я вибірково ознайомився з їх особистими документами у персональному «досьє» кожного, і ось до яких висновків прихожу: всі вони переважною більшістю ніхто, і звати їх ніяк. Це особи рядового і сержантського складу, які дійсно воювали, але на рядових посадах стрільців, навідників гармат тощо. Найбільший рівень – це командувач відділенням або взводом.

Наприклад, «командир» першої групи та головний добровільний помічник ГУР МО такий собі Артем Міляєв, позивний «Шаман», який за ліченій «копійки» зібрав для української розвідки анкетні дані понад 160 колишніх учасників бойових дій. Чому я кажу 160? Тому що домовлялися, що за кожного бійця ГУР МО має виплатити йому комісійну винагороду в 2000 рублів, загалом вийшло 320 000 рублів, або десь біля 5000 доларів.

Якщо бажаєте – ось вам приблизний перелік особового складу «першого взводу» з числа російських безробітних УБД:

Тут і телефони є, навіть українські, можна спробувати зателефонувати!

До речі, з англійського «оповідання» випливає, що ГУР МО довго не віддавав чесно зароблені гроші російському «Шаману», мабуть таки Червінський дуже не хотів розраховуватись і лишити собі у кишені, але довелося…

Тільки от вийшла якась нестиковка: Олександр Коц пише у «Комсомольській правді», що оцей милий бородач кавказької зовнішності переказав «Шаману» не 5000, а всі 14000 доларів. Можливо навіть на банківську карту в «Сбербанку» номер 5469110011049376 або на валютний рахунок номер 40817810511008915323. Чергова загадка! Або «відкат» третім особам?!

Так от, повертаючись до Артема Міляєва на прізвисько «Шаман», випускника Волгоградського державного університету 2008 року, за фахом історика, який закінчив навчання дуже посередньо і отримав «задовільно», тобто трійку, за свій диплом. Флюорографію зробив, з кардіограмою у нього усе добре, довідку від психіатра-нарколога отримав. Тільки от він, згідно з «військовим квитком» так званої «ДНР» – рядовий!

Або підемо далі за алфавітом. А – Алтухов Олександр Вікторович.

Наскільки я вмію читати, то він – солдат (рядовий) запасу, має військовий фах водія автомобілів:

Я не виключаю, що він цілком можливо міг скоїти якусь пекельну дорожньо-транспортну пригоду, від якої холоне кров у жилах, але на військового злочинця явно не тягне…

Або ось вам, наприклад, автобіографія такого собі Сердюкова Андрія Вікторовича, який був другим номером кулемету ПК та навідником гармати танку Т-72Б й навіть має довідку від командира підрозділу «Сват»!

І так далі, у тому ж річищі. Деінде трапляються сержанти або навіть цілий лейтенант запасу – Бубнов Сергій Геннадійович.

Вибачте, але такого сміття в прифронтовій полосі можна захопити хоч цілий автобус, тільки навіщо?

А хочете прикол – у тенета української розвідки потрапили цілих п’ять китайців – відставних військовослужбовців Народно-Визвольної армії Китаю! Тільки ані Бурба з Бутусовим, ані британські «музикознавці» чогось не квапляться повідомити про отакі здобутки української військової розвідки. Будь ласка, ось їх паспорти:

З усього цього сміття тільки одна людина дійсно заслуговувала на увагу – це підполковник Олександр Кривенко – єдиний, хто дійсно мав відношення до ПВК «Вагнер». І як же ж поступили наші видатні стратеги з числа діючих і колишніх співробітників П’ятого управління ДКР СБУ? Правильно – вони його вберегли від можливого затримання у Білорусії та/або в Україні у складі першої групи, залишивши керувати «другим взводом» у Росії, чекати своєї черги полетіти до Венесуели, яка, зрозуміло, ніколи не мала настати…

Тобто, єдиного цінного офіцера РФ, носія дійсно важливої інформації про роботу ПВК «Вагнер» у Сирії та Африці Червінський з Покладом вирішили приховати від ризику потрапляння під українське правосуддя на потім…

(далі буде)

Анатолій Новосельцев

One thought on “Симфонія Вагнера для баяна з оркестром. Частина 1

Коментарі:

Next Post

Загальний стан криміногенної обстановки в Україні, стан злочинності та протидії їй, а також дотримання конституційних прав і свобод громадян на досудовому розслідуванні в 2020 році (в порівнянні зі статистичними даними за 2013-2019 роки). Частина 3

Нд Лис 21 , 2021
Третя частина доповіді екс-заступника генерального прокурора України Олексія Васильовича Баганця, який провів величезну роботу з аналізу статистичної звітності правоохоронних органів, прокуратури та Державної судової адміністрації за 2013 – 2020 роки, присвячена протидії економічній злочинності в Україні. З попередніми частинами доповіді можна ознайомитись за посиланнями: ПЕРША ЧАСТИНА ДРУГ ЧАСТИНА *     *     […]