Симфонія Вагнера для баяна з оркестром. Частина 2

Минулого разу ми з вами обговорювали перші враження від довгоочікуваної прем’єри нового твору британських «композиторів» під назвою «Анатомія «Вагнергейта»: зухвала українська операція з упіймання російських найманців». Фантазії на теми музики Вагнера для баяна з оркестром були виконані відомим англійським гуртом «Bellingcat» під орудою маестро Христо Грозєва.

Читачі запитують: що означає «Bellingcat» у перекладі? Це чисто англійська назва і походить вона від старої дитячої казочки про мишей, які радилися, як уберегтися від кота. Одна миша запропонувала повісити коту (the cat) на шию дзвіночок (the bell), щоби він мимоволі дзвонив, сповіщаючи мишей про своє наближення. Тобто, зробити кота-мудодзвона. Ідея усім сподобалась, тільки ніхто не знав, як це зробити безпечно. Позаяк добровольців серед мишей перевірити ідею на практиці не знайшлося… У переносному значенні to bell the cat означає зробити щось зовсім неймовірне, неможливе, ризиковане. 

У контексті нашої розповіді, ураховуючи численні скандали та інтриги, пов’язані з багаторазовим перенесенням прем’єри цього довгоочікуваного сюжету, сам маестро Христо Грозєв вже давно перетворився на «кота-мудодзвона», який замість того, щоби «ловити миші», наперед сповіщає їх про своє скоре наближення та завчасно відлякує. 

Після виходу першої частини нашого власного розслідування відбулись деякі події, які додали ще більше сумнівів стосовно офіційної інформації про горезвісну спецоперацію «Авеню» ГУР МО України. Зокрема, знов відзначився колишній головний військовий розвідник Василь Бурба. Генерал-полковник Бурба, напевно, дійшов переконання, що гальма вигадали боягузи, і тому він не тільки не вгамувався, а навпаки – пішов у відкриту психічну атаку на свого Верховного Головнокомандувача. 19 листопада 2021 року у вечірньому ефірі політичного ток-шоу Савіка Шустера він став справжньою зіркою голубого екрану.

Лейтмотивом творчої зустрічі великого розвідника Бурби з телеглядачами стали дуже проникливі слова ведучого:

«Василий, Вы – военный. Вы разведчик очень высокого уровня. Все эти месяцы Вы ничего не говорили, Вы молчали по операции по захвату заложниковпо заманиванию и захвату наемников российских… И тут Вы согласились на разговор. Почему?»

Ця обмовка ведучого Савіка Шустера є тільки на перший погляд обмовкою. Савелій Михайлович просто сказав те, що в дійсності думає, і чим воно, за  великим рахунком, є насправді…

За день до цього ефіру в інтересах Василя Бурби, відбулась справжня медійна «артпідготовка» з гармат головного калібру: 18 листопада 2021 року на своїй сторінці у Facebook журналістка Яніна Соколова оприлюднила, начебто, підкинуті їй на флешці цілком таємні документи ГУР МО України, а саме: письмову доповідь начальника ГУР МО України Василя Бурби міністру оборони Андрію Тарану №222/2Р/2-773цт з пропозицією санкціонувати спеціальний захід «Авеню» та затвердити Список громадян Російської Федерації №222/2Р/2-772т, яких слід (дослівно) «вивезти на територію України», а також підсумковий Звіт про проведення спеціального заходу «Авеню» за підписом начальника спеціального резерву ГУР МО полковника Юрія Семенюка.

Про самі документи трохи згодом, зауважу тільки, якби в групи моральної підтримки «страждальця за правду» Василя Бурби було трохи клепок у голові, то ніколи й нізащо ці папірці не стали б надбанням широкої громадськості. Ці документи не тільки не допоможуть йому постати в кращому світлі, а навпаки – можуть у перспективі остаточно закопати пана генерал-полковника.

Але повернімось до телевізійної вистави в студії Савіка Шустера. За жанром це дуже нагадувало екранізацію байки Крилова «Ворона і Лисиця». Старше покоління ще має пам’ятати класику світової літератури: «Вороне где-то бог послал кусочек сыру…». Не забули?

«Плутовка к дереву на цыпочках подходит; Вертит хвостом, с Вороны глаз не сводит, И говорит так сладко, чуть дыша…» голосом шановного Савіка Шустера:

«Скажите, пожалуйста, Василий, операция по заманиванию, и, в итоге, аресту российских наемников, которые совершали военные преступления на территории Украины, как сказал автор доклада «Bellingcat», это вообще беспрецедентная, это супер масштабная… мир такого не видел».  

Я завжди заздрив умінню великих корифеїв сцени та екрану розповідати повну нісенітницю глядачам з абсолютно серйозним виразом обличчя і не засміятись. Світ, дійсно, такого ще не бачив. Судіть самі: ціною неймовірних фінансових витрат, ризикуючи життям нелегальних закордонних агентів ГУР МО України на території Росії,  не зупиняючись перед негативними наслідками вчинення акту повітряного піратства, генерал-полковник Бурба запропонував, а міністр оборони Таран дав санкцію на «вивезення на територію України» низки російських громадян, зокрема, такого собі Маслова Сергія Олексійовича, 29.09.1988 року народження. Ось його фото після затримання у Білорусії:

Ця обдарована особистість має звання прапорщика ФСБ запасу, тільки не кваптеся радіти: просто він проходив строкову службу у прикордонних військах РФ на Далекому сході. Вчився у двох вищих навчальних закладах, але погано – з обох був відрахований:

Ким він тільки не був: співробітником ОМОН, таксистом, охоронцем, мийником машин і навіть працював кур’єром…

Він має незначний досвід участі в бойових діях – два відрядження до Сирії по півроку кожне, був рядовим бійцем.

Якби його затримали, що з ним робити далі? Про що йому висувати підозру? Бо в Сирії російські структури перебувають на законних підставах, а до України він не мав і не має жодного стосунку. Упіймаємо, а потім будемо відпускати?

Або інший «красень». Знайомтесь – рядовий Ринат Карімов! Працює в далекому Челябінську будівельником. Начебто воював у батальйоні «Спарта»:

Чим мені подобається рядовий Карімов – на критику командирів і товаришів реагує адекватно, робить правильні висновки!

Ви собі уявляєте, яку ціну збирались заплатити Бурба і Ко, щоби рядовий Карімов зміг відвідати рідну Україну? Навіщо?!

Інша справа – наш земляк, уродженець Донецька Олег Дрига. Оце справжній «діамант» для воєнної розвідки! Ким він тільки не був у своєму житті: працював охоронцем, неофіційно робив будівельником, вантажником, навіть кахарем…

Після 2014 року був командиром взводу, має звання лейтенант «ДНР». У 2017 році виїхав до Росії, до Алтаю, де й лишився, прийнявши громадянство РФ.

Чи була необхідність ризикувати життями пасажирів літака, аби повернути з Алтаю на Батьківщину цю людину без певного роду занять? Не впевнений.

Я міг би ще довго цитувати й цитувати відомості про росіян зі списку «на вивіз». Це все було б дуже смішно, якби не було так сумно. Те, що всі ці люди не становлять жодної цікавості для України – не випадково. Так і було задумано. Докази цьому я наведу трохи далі.

Минулого разу я звернув увагу читачів, що єдиний старший офіцер, хто потрапив на вудки телефонних шахраїв з ГУР МО України – це підполковник Кривенко Олександр Юрійович, 28.07.1966 року народження, який виконував особливо важливі завдання у Сирії та Центральноафриканській Республіці, де був військовим радником (!) начальника генерального штабу цієї країни. У підсумковий список пасажирів літака з квитком «в один кінець» до України він не потрапив. Отже, за жодних обставин, незалежно від того, чи вилетів би літак з Мінську, чи ні, підполковник Кривенко не повинен був потрапити до рук українського правосуддя… 

Другий приклад. Начебто було встановлено, що серед російських роззяв і лохів є двоє, які гіпотетично могли бути свідками збиття українських військових літаків – це Григорян Дмитро Олександрович, можливий свідок збиття військово-транспортного літака Ан-26, що сталося 14 липня 2014 року поблизу села Давидо-Микільське Краснодонського району Луганської області, та Волгін Олексій Володимирович, можливий свідок збиття військово-транспортного літака Іл-76, що сталося 14 червня 2014 року в аеропорту «Луганськ».

При цьому, зверніть увагу, згідно отриманих відомостей, Григорян – оператор ПЗРК (переносного зенітно-ракетного комплексу), і це дуже прикметно, позаяк  Іл-76 на летовищі Луганського аеропорту був збитий за допомогою російського ПЗРК «Ігла». Тоді, як інший свідок Волгін – це просто медінструктор, медичний персонал.

Здогадайтесь, як скористались співголови цього «проекту» – Роман Червінський та Юрій Семенюк – наявною інформацію про цінних свідків збиття українських військових літаків? Елементарно! Григоряна не взяли до підсумкового списку пасажирів з квитком «в один кінець» до України. Замість нього мав летіти Волгін! Тут все логічно: з рештою, Волгін усього на всього медик, виконував клятву Гіппократа. Нехай би він навіть лікував персонально Захарченка та Плотницького – це обов’язок лікаря. Посадити лікаря за надання медичної допомоги – ви собі уявляєте реакцію міжнародної медичної спільноти? Реакцію ВОЗ? Потім ЄСПЛ визнає у цій справі порушення прав людини, і ми ще отримаємо навздогін великий жирний мінус…

Отака дійсно безпрецедентна, якої ще світ не бачив, спецоперація!

Між тим, телевізійний вечір 19 листопада 2021 року в ефірі телеканалу «Україна-24» обіцяв бути дуже цікавим, навіть попри те, що учасники телевізійної вистави обговорювали речі, про які вони не мають найменшого уявлення, лише намарно згадуючи ім’я великого німецького композитора Ріхарда Вагнера.

Інтер’єру студії Савіка Шустера явно бракувало гучних афіш: весь вечір на арені – Василь Бурба!  

Цілком можливо, що генерал-полковник Бурба раптом згадав, що він є тезкою генерала армії Грицака, колишнього голови СБУ, та вирішив позмагатись з останнім за право носити почесне звання «Вася-Їбанько». Тим більше, що перевага явно на його боці, оскільки Бурба «подвійний Вася» – Василь Васильович.

Далі між Василем Бурбою та Савіком Шустером відбувся неймовірний, з точки зору будь-якої іншої країни, діалог російсько-українською мовою між генерал-полковником військової розвідки та іноземним журналістом:

Бурба: «Що відбулося 23-го числа. 23-го числа відбулась доповідь президенту. Що значить доповідь президенту? В зв’язку із тим, чому нас було двоє, зараз скажу, що за друга людина… це та людина, яка відповідала за нашу спільну роботу від Служби Безпеки. Тому ми з першим заступником прибули в Офіс доповісти зміни в обстановці по активному заходу. Ми до президента не попали… Було повідомлено, що до нас спустяться, нас попросили зайти на другий поверх, в кабінет глави Офісу».

Шустер: «…Президент не пришел?»

Бурба: «…не президент не прийшов, а ми до нього піднялись на четвертий поверх, нам було повідомлено помічниками, що з вами буде розмовляти глава Офісу».

Шустер: « И дальше?»

Бурба: «Ми провели розмову, нас було троє: я, перший заступник Руслан Баранецький та глава офісу.  Що відбулося? Відбулась доповідь про зміни в обстановці. Відбулась… Була доповідь щодо наступного етапу. Тобто, планова доповідь, яку ми робили по нашій спільній операції на протязі деякого часу. Дуже все просто. Нагадую: в зв’язку з тим, що він був допущений, делегований президентом, я отримав вказівку щодо перенесення фінального етапу… Я не просто отримав вказівку, я отримав відповідь, що це вказівка президента, тобто особа, яка була делегована, перед цим була присутня, повідомила, що це команда президента»

Шустер: «Но письменного указания не было

Бурба: «Письмового наказу не було. Правильно».

Далі Савік Шустер, явно втрачаючи дар мови, важко підшукував цензурні слова, аби з’ясувати: як таке взагалі може бути, щоби керівник розвідки, військовий, виконував вказівки зовсім сторонньої цивільної особи? Власне, це була кульмінація телевізійної вистави. Важко передати емоції, які вирували у студії. Читачі можуть за бажанням особисто переглянути цей діалог:

Дослівна відповідь генерала-полковника Бурби, начебто дорослої дієздатної людини, звучала наступним чином:

«Слушне питання. Спробую відповісти. Нагадую вам ще раз, що ми не можемо без команди президента до нього зайти. Тобто, нагадую: четвертий поверх. Є помічники, є охорона, і в них я від помічника чітко отримав завдання спуститься…Людина приходить і чітко каже: він делегований не просто послухати, а я від нього отримав вказівку про перенесення… Тобто, в нас не було письмового наказу, у нас була особа, делегована президентом, яка була в матеріалі, чула доповіді… ми від нього отримали вказівку – вказівку президента України».

Є два варіанти тлумачення слів Василя Бурби.

Варіант перший: колишній керівник військової розвідки, як відданий собака, виконує накази всіх присутніх у кабінеті свого «господаря» під час доповіді. Не важливо хто це – може секретарка каву принесла, може прибиральниця зайшла витерти стіл від розлитої кави, а може електрик прийшов лампочку замінити. Якщо секретарка чула якусь частину доповіді – то усе! Вона – делегована особа! Скомандує суворо: голос! А Василь Васильович із радістю відповідає: гав, гав!

І є другий варіант: якщо читати дослівно, то Василь Бурба мимоволі назвав главу Офісу… президентом України! Він навіть його ім’я, як ім’я Бога, боявся намарно вголос назвати. Цей варіант кращій для долі Василя Васильовича, оскільки т.в.о. глави держави Андрій Єрмак людина великодушна, може й пробачити за те, що Василь Бурба назвав його не по чину, понизивши до «президента».

Те, що обговорювали потім учасники цього телевізійних шоу, не мало до реальності жодного відношення. Наступного дня всі ЗМІ рясніли повідомленнями, начебто Бурба обвинуватив верхівку держави у якомусь провалі, натякнув на якусь зраду….

Ви про який «провал» ведете мову? Чи не про той «Провал», що у П’ятигорську, за ремонт якого Остап Бендер збирав гроші?! Запевняю, що жодного провалу не відбулося. Навпаки – спеціальний захід «Авеню» було проведено, завдання – виконано.

Я вже трохи вище згадував про оприлюднення журналісткою Аніною Соколовою двох цілком таємних документів ГУР МО з приводу реалізації спеціального заходу «Авеню» – доповіді начальника ГУР МО Василя Бурби Міністру оборони Андрію Тарану №222/2Р/2-773цт про хід розвідувальної операції з пропозицією санкціонувати спеціальний захід «Авеню» та затвердити Список громадян Російської Федерації №222/2Р/2-772т, яких слід (дослівно) «вивезти на територію України»:

А також підсумковий Звіт про проведення спеціального заходу «Авеню» від 4 серпня 2020 року (тобто, складений після «провалу»), за підписом начальника спеціального резерву ГУР МО полковника Юрія Семенюка, та затверджений керівником ГУР МО Василем Бурбою:

Кілька слів про оприлюднені копії документів. Вони мені геть не подобаються. По перше, у правому верхньому куті першого аркушу документу ми начебто маємо бачити гриф таємності, наприклад «Цілком таємно». Нижче на строчку має бути написано «Прим. №___» та стояти номер примірнику – перший, другий тощо. У нижньому лівому куті мають бути інші реквізити щодо виготовлення примірнику: хто друкував, коли, хто встановив гриф секретності, інвентарні номери комп’ютера, носія інформації тощо. Усього цього немає.

Добре, будемо вважати, що всі ці реквізити існували, але були «затерті», щоби ми не змогли знайти джерело витоку інформації.

Що стосується «Звіту», то тут взагалі не бачу й натяку на гриф таємності. Більш того, як вказано у Звіті, розрахунок витрат, здійснених під час проведення спеціального заходу, на 2 аркушах, та підтверджуючи документи на 6 аркушах – взагалі нетаємні! Тобто, і ви, і я, і хто завгодно, керуючись положеннями частини 5 статті 6, статтями 19, 20 Закону України «Про доступ до публічної інформації», можуть вимагати надання копій цих документів, які стосуються витрачання бюджетних коштів. При цьому, така інформація навіть не вважається «службовою» в розумінні частини 2 статті 9 вказаного Закону, оскільки не містить прямо передбаченого Законом позначення «Для службового користування» (ДСК).

Крім того, ми бачимо характерну тінь мобільного телефону, на який начебто здійснювалось фотографування цих секретних документів. Але ж по лівому краю ми бачимо чотири «дірки» для прошивки документа у справу. Якби фотографували зі справи, то ми би бачили загин аркушів. Тобто, цілком таємну справу розшили, скопіювали стаціонарним пристроєм, і вже потім у другому місті невідомий, кому надали можливість ознайомитись із ксерокопіями, зробив собі фото «на пам’ять».

З огляду на те, що доповідь Бурби на першому аркуші містить резолюцію (підпис) міністра оборони Тарана – це означає, що папери копіювали не в ГУР МО, а з архівних копій у самому міністерстві оборони. Найвірогідніше, на вимогу ТСК Мар’яни Безуглої з Міністерства оборони до Верховної Ради були надіслані письмові пояснення з приводу проведеної спецоперації, до яких були додані копії певних документів. Отже, джерело витоку інформації найбільш ймовірно із самої ТСК, а сам зміст документів більш-менш відповідає дійсності. Що це означає?

По-перше, жодного провалу спеціального заходу не було!

Уважно читаємо четвертий аркуш Звіту полковника Семенюка:

Отже, перший висновок: вважати спеціальний захід «Авеню» проведеним, а витрати виправданими і доцільними!

Як мінімум, це означає оцінку «задовільно».

Тепер наступне. Всі вчепилися в Звіті в підкреслену червоним маркером фразу: «Проте, після рішення вищого воєнно-політичного керівництва України про перенесення дати вильоту…»

Насправді, цей суб’єктивний висновок полковника Юрія Семенюка не є доказом будь-чого. Просто Юрій Володимирович вирішив висловити свої міркування з приводу обставин, свідком яких він не був, і жодних письмових наказів про що він не отримував. З рештою, операцію санкціонував міністр оборони Андрій Таран – він є царем, богом і найвищим остаточним начальником полковнику Семенюку. Президент безпосередньо, через голову міністра, ніяких вказівок полковникам не роздає, це не його рівень. Тому ця фантазія Семенюка у письмовому звіті на ім’я начальника ГУР МО України Василя Бурби не має жодного значення і нічим Василю Васильовичу в його боротьбі не допоможе.

Набагато цікавішим є наступний після цього абзац, на який ніхто не звернув жодної уваги:

Отже, Семенюк прямо вказує – відбулась заміна «…особового складу групи на осіб, які не становлять інтерес для нашої Держави…»

У вас іще питання будуть до цієї «унікальної» спецоперації?

Але давайте не будемо копирсатися у цьому дріб’язку. Давайте подивимось у більш широкому контексті на так званий спеціальний захід «Авеню».

Кажуть, що начебто цю «унікальну, безпрецедентну, яких світ не бачив» спецоперацію проводили з метою упіймання якихось нечуваних військових злочинів або свідків на вагу золота. Вибачте, але не вірю! Якби я був у студії Савіка Шустера, то на місці ведучого задав би зовсім інші запитання. Зокрема, таке: нам стало достеменно відомо, що 23 квітня 2019 року з Росії до України на запрошення Департаменту контррозвідки СБУ прибув такий собі Денис Куликовський – наглядач таємної донецької тюрми «Ізоляція», який згодом отримав від ГУР МО України майже «політичний притулок» від переслідувань з боку російських чекістів. Два роки «волонтери» ГУР МО України переховували й охороняли цього реального ката й садиста. Отже, запитання: навіщо Вам, Василю Васильовичу, взагалі проводити будь-які спецоперації на кшталт «Авеню», начебто розшукувати військових злочинців, якщо Ви в дійсності переслідуєте прямо протилежну мету?

Питання, як ви розумієте, риторичне. Воно ніколи не пролунає в студії Савіка Шустера і ніколи не отримає своєї відповіді…

Анатолій Новосельцев

Коментарі:

Next Post

«Справа Медведчука»: друга частина Марлезонського балету

Пт Гру 3 , 2021
За що ми любимо корифеїв української журналістики? Ну, по-перше, за непідкупність. У корифеїв скоріше руки відсохнуть, ніж вони дозволять собі взяти копійку в представника правоохоронного органу, прокуратури чи, не приведи господи, Офісу Президента за розміщення якогось вигідного замовнику матеріалу. А тому такі матеріали розміщуються в чесних українських ЗМІ виключно на […]