Пам’ятаєте радянську класику? «О пів на дванадцяту з північного заходу, з боку села Чмаровки, до Старгорода ввійшов молодик років двадцяти восьми. За ним біг безпритульний. — Дядю, — весело кричав він, — дай десять копійок! Молодий чоловік витягнув з кишені нагріте яблуко й подав його безпритульному, але той не відходив. Тоді пішоходець спинився, іронічно глянув на хлопця і тихо сказав:
— Може, тобі дати ще ключа від квартири, де гроші лежать?»
Якби великі майстри художнього слова Ілля Ільф та Євген Петров жили в наші часи, то головним героєм їх романів цілком міг стати зовсім не Остап Бендер. Ось вам альтернативний початок сьомої глави першої частини роману «Дванадцять стільців»: «30 липня, десь о другій годині дня, зі сходу, рухаючись вулицею Незалежності (колишня Леніна), босий, в одних шортах із голим торсом, весь брудний і голодний, до будинку №72 колишньої Мазурівської сільської ради увійшов немолодий чоловік передпенсійного віку та оголосив себе Миколою Олексійовичем Чаусом, 1966 року народження, колишнім суддею Дніпровського районного суду міста Києва».
Ця новина миттєво стала інформаційною бомбою, шоком. Ніхто вже не сподівався побачити Миколу Олексійовича живим. Навіть його адвокат Ростислав Кравець змирився з думкою, що його клієнт давно «пішов на райдугу»…Епічне фото голого судді в одних шортах в приміщенні сільради за своєю художньою силою можна порівняти хіба що з історичним полотном «Явлення Христа народу».
Перше логічне запитання, яке виникло в багатьох: яким чином сміливий викривач корупції з катівень Головного управління розвідки Міністерства оборони, автор резонансного телеграм-каналу, який обіцяв нам чемодани компромату, опинився посеред задрипаного села в одній спідній білизні, без грошей та телефону? Для розв’язання цього нескладного завдання на логіку, достатньо відповісти на інше, допоміжне запитання: що ж це за таке село Мазурівка, де волею долі опинився роздягнутий до трусів Микола Чаус, чию адміністративно-територіальну приналежність не змогло правильно назвати жодне ЗМІ?
А ще краще знайти його на мапі, і тоді не лишиться жодних запитань: село Мазурівка укрупненого Могилів-Подільского району Вінницької області знаходиться на відстані усього 32 кілометра від прикордонного переходу «Могилів-Подільский» на кордоні з Молдовою – це той самий міст через річку Дністер, яким 3 квітня 2021 року о 15 годині 40 хвилин в багажнику посольської машині Toyota RAV4 чорного кольору з номерами CD120MA безпорадне тіло колишнього судді повернулось на Батьківщину. Отже, його вивезли й викинули нах@й приблизно в тих же краях, де його нелегально перевезли через кордон.
Як не згадати іншого, живого класика: «Просто, бля … есть какая-то, сука, бля … Департіровать його, бл@ть, в Грузію і викінуть там на х@й…»
Хочу внести ясність: план щодо вивезення судді Чауса нах@й не є чимось новим або несподіваним. 3 травня 2021 року наближений до Сивочолого Гетьмана народний депутат Володимир Ар’єв оприлюднив на Facebook таку інформацію: «План намалювали наступний: викинути Чауса на кордоні з Придністров’ям або адмінкордоні з Кримом і задіяти для цього прикордонників, які мають його затримати «при спробі» Для цього «об’єкт» перевезли на військову базу в шести кілометрах від Первомайська». Все збігається до купи.
Але допитливі можуть поцікавитись: чому тоді Чауса не довезли до самісінького кордону, наприклад, не викинули в Могилів-Подільскому? Велике людне місто… Відповідаю: тому й не довезли, що надто людно там.
Ті, хто звільняв Чауса, на відміну від тих нероб з ГУР МО, хто його викрадав, володіли навичками негласної оперативної роботи та вирішували прямо протилежну задачу. Якщо 3 квітня 2021 року, умисно, чи внаслідок необачності, операцію було сплановано таким чином, щоб викрадачі лишили по собі численних свідків та відеозаписи з камер зовнішнього спостереження, то 30 липня все було організовано таким чином, щоби жодна тварина ніколи не довідалась, хто й звідки вивіз і викинув напризволяще посеред дороги суддю-вигнанця.
По-перше, чому знов Могилів-Подільський район? Відкриваємо мапу півдня України. Дивимось північний захід Миколаївської області, шукаємо місто Первомайськ, від нього на південний схід приблизно 11 кілометрів знаходиться село Генівка, де, як казали баби на лавках, біля перетину доріг М13 та Р75, відпочивав на повному пансіоні колишній суддя Микола Чаус.
Вам потрібно його відвезти ближче до кордону з Молдовою, аби викинути там його нах@й. Але Миколаївська область відрізана від Молдови прямою вертикальною ріскою – автодорогою М05 Київ-Одеса, яку далеко не в кожному місті можна перетнути поперек. Ще гірше те, що між Молдовою та Україною розташована довга вузька смуга так званої Придністровської молдавської республіки – невизнаної держави зі столицею в Тирасполі. Ця смуга перешкоджає відкриттю прямих прикордонних переходів між Україною та Молдовою внаслідок існування на цих територіях невизнаної Києвом та Кишиневом влади. Тому найближчий до Первомайська пункт перетину кордону з Молдовою (за межами Придністров’я) розташований у Могилів-Подільському. Все елементарно.
По-друге, є питання конспірації. Я би на місці «визволителів» Чауса нізащо, ні за які гроші не повіз би його в самісінький Могилів-Подільський. Чому? Тому що це прикордонний район і прикордонне місто, у кожній шпарині може виявитися по відеокамері спостереження. Це людне місто, скрізь перехожі, діти граються на подвір’ї, багато транзитних фур – це все свідки. Як ви собі уявляєте викинути голого дядьку серед білого дня в густонаселеному місті – районному центрі Вінницької області? За законом підлості цьому відшукаються численні свідки.
Крім того, не в останню чергу, а можливо навіть у першу, – автомобільний рух у цьому місті дуже специфічний: всі або їдуть туди, за кордон, у Молдову, або звідти, вертаються з Молдови до України, чи прямують транзитом далі. Скільки відшукається машин, які б приїхали до Могильова-Подільського і через 15 хвилин розгорнулись і поїхали назад? Це буде рівно одна машина – персональний транспорт Миколи Чауса. Шляхом аналізу руху автотранспорту по камерах патрульної поліції це авто буде вирахувано за півгодини після оголошення плану-перехвату.
Далі ще гірше: від Могильова-Подільського до села Гонтівка йде пряма як телеграфний стовп ділянка дороги довжиною 30км, обабіч якої лишаються кілька сіл. Тобто, «визволителям» доведеться вертатись 30км тією ж дорогою, якою вони везли «вантаж». Це дуже небезпечно з точки зору конспірації, іншої дороги назад там немає.
Як зробити так, щоби уникнути ризиків випадкового розкриття операції з «визволення» судді Чауса? Дивимось на мапі далі: на північ від Гонтівкі розташоване перехрестя двох доріг: Р36 Немирів – Могилів-Подільський, та Т0220 Вендичани – Томашпіль. Поруч з цим перехрестям розташований адміністративний центр місцевої ОТГ – селище міського типу Чернівці та впритул до нього на східній окраїні – село Мазурівка. Якщо їхати з Генівки Миколаївської області, то є кілька доріг – коротша через Врадіївку, Криве Озеро, Балту, Вапнярку, Крижопіль – 282км, але через поганий стан дороги розрахунковий час подорожі – шість годин. Можна поїхати в об’їзд – на північ трішки автобаном Одеса-Київ до Умані, звідти на Гайсин, Немирів – 321км, але ця дорога краще й швидше – за чотири з половиною години.
Ідея полягає у тому, щоби, наприклад, виїхати о 9 годині ранку 30 липня з бази, швиденько проскочити трасу Одеса-Київ, бути о пів на другу дня в селищі Чернівці, рухаючись вулицею Незалежності (бувша Леніна), яка іде наскрізь через усю Мазурівку, проїхати село на схід, і там, на сході від села, де обабіч дороги лише колгоспні поля й жодних будівель, можна легко та безкарно висадити «пасажира», запропонувавши йому вертатись у село до будівлі колишньої сільради, яку щойно проїхали, а самі «визволителі», зробивши таким чином «петлю» навколо Чернівців та Мазурівки, – продовжили рух назад вже іншою дорогою. Це принциповий момент.
Знову ж таки, поруч селища Чернівці проходить найкоротша дорога на Київ через Білу Церкву – це для швидкої «евакуації» силами СБУ, аби «здобич» не дісталась іншим. Тому село Мазурівка є не випадковою, а дуже гарно прорахованою вузловою точкою вище окресленої транспортної задачі.
Окремо кілька слів потрібно сказати на рахунок зовнішнього вигляду жертви викрадення невідомих. Те, що Чауса вивезли босого, в одній спідній білизні, без жодних речей, тим більше без телефону, – свідчить про високий професіоналізм оперативників, яким доручили виконання цього делікатного завдання. Бо фаховий рівень «рембо» воєнної розвідки було у всіх фарбах продемонстровано 3 квітня в Кишиневі, коли ці попсуй-розвідники допустили усі можливі помилки, недопустимі для нелегальної роботи за кордоном. Натомість, «визволителі» явно володіли пізнаннями в галузі криміналістики й достеменно розуміли, що в разі потрапляння Чауса в руки НАБУ або Порошенка (що одне й те ж) його одяг, взуття, особисті речі будуть піддані найретельнішій криміналістичній експертизі нашарувань ґрунту, інших хімічних речовин на предмет встановлення місця незаконного утримання колишнього судді в полоні. Не здивуюсь, якщо Чауса вивозили голого, і вже десь по дорозі придбали йому найдешевші шорти прикрити сором.
Інша річ, що ніхто не працював над спільним планом інформаційного прикриття та процесуальних дій на майбутнє. Одна велика імпровізація. Не даремно зразу ж пішли чутки, що Офіс Одного з Найвеличніших Лідерів Світу (с) наказав Чауса пустити на корм рибам, але виконавці з ГУР не наважились піти шляхом генерала Пукача й просто дали можливість екс-судді втекти.
Тож давайте стисло нагадаємо ланцюг подій напередодні «звільнення» Чауса.
20 липня 2021 року генеральний прокурор Молдови Олександр Стояногло повідомив у телевізійному інтерв’ю про завершення розслідування викрадення в Кишиневі 3 квітня 2021 року колишнього українського судді Миколи Чауса, який домагався отримання в Молдові політичного притулку. Безпосередню участь у викраденні брали 14 осіб, у тому числі двоє молдован – усі вони ідентифіковані слідством. Загалом, за даними слідства, до цього злочину причетні 29 осіб, що належать до українських спецслужб. Це означає, що Генеральна прокуратура Молдови вже за крок від висунення офіційних обвинувачень українському військовому аташе полковнику Сергію Сметанюку та іншим учасникам групи викрадачів-нелегалів під командуванням заступника командира спецрезерву ГУР МО з оперативної роботи Андрія Куценка.
Але найцікавіше відбувалось у цей же день в Грузії, де на міжнародному форумі в Батумі відбулась зустріч президентів України та Молдови. Формат переговорів був дуже коротким, і за словами однієї баби на базарі, обговорення глобальних проблем звелось до наступного: лишивши біля входу всю свою делегацію, кинувши портфель помічниці, президент Молдови Майя Санду поставила Зеленському питання руба: «Де Чаус?».
Повністю проігнорувавши наявність Андрія Єрмака, Санду проїхалась асфальтним катком по нашому міністру закордонних справ: «А ти хто у них? Міністр закордонних справ, чи ганчірка?» Дмитро Кулеба промовчав…Сівши за стіл, Санду хвилин п’ятнадцять рівним голосом чеканила все, що про них думає… «Ми знаємо, що він у вас. Це знає Лондон, це знає Вашингтон».
Наш вітчизняний МЗС три дні ковтав образу, щоби 23 липня своєю відповіддю засвідчити повну неадекватність міністра закордонних справ: «На цьому тлі викликають здивування заяви про завершення розслідування в Молдові в односторонньому порядку. Логічне питання: а чи дійсно була зацікавленість у встановленні істини чи натомість було завдання реалізувати гучний політичний процес із заздалегідь визначеним результатом? Роль третьої сторони в цій ситуації очевидна. Її мета – дестабілізувати внутрішньополітичну ситуацію в Молдові та спробувати зруйнувати українсько-молдовські відносини».
Такого рівня коментарі породжують тільки одне закономірне запитання: хулі тут ви@буватись? Тим більше, що подальші події тільки підтвердили правоту молдавської сторони.
23 липня увірвався терпець Одного з Найвеличніших Лідерів Світу (с) і він нарешті Указом №301/2021 звільнив «Хом’яка» з посади голови Служби зовнішньої розвідки, як головного відповідального за цей епічний провал… Рівно тиждень потому – наступної п’ятниці, 30 липня, роздягнутий до спіднього, босий, без грошей та телефону, колишній суддя Микола Чаус вже крокував селом Мазурівка назустріч своїй долі…
Звісно, що Банковій було би зручніше, аби «Хом’як» взяв ліквідацію Чауса на себе. Але він міг розсудити іншим чином: жодного формального відношення до цієї операції він не мав, жодних формальних наказів не віддавав. Навпаки, «@бись воно все конем!» Ніхто таких подарунків Банковій робити не буде. Нехай тепер вони самі, без нього, спробують вийти з цієї ситуації без втрат.
Вибух 30 липня справжньої інформаційної бомби спричинив чимало інформаційних уламків, якими були уражені усі вітчизняні ЗМІ.
Спочатку була така версія: «До поліції надійшло повідомлення від старости села Мазурівка Леоніда Антоновича Вітковського про те, що у вказаному селі було виявлено громадянина Чауса, 1966 року народження, який повідомив, що він був викрадений невідомими особами та являється суддею Дніпровського райсуду м. Києва». До цієї прісної інформаційної страви народний експерт з усіх питань Юрій Бутусов вирішив додати перцю, якому позаздрив би Олександр Дюма:
«Після повідомлення про виявлення Чауса, він був затриманий нарядом поліції для доставки в суд, арешту та подальшої передачі слідчому органу – НАБУ. Натомість, після затримання, в село прибула група співробітників СБУ Вінницької області, які буквально відбили Чауса у наряду Могилів-Подільського районного відділення поліції і вивезли Чауса в невідомому напрямку».
Тільки почекайте малювати собі фантазії на теми одвічної боротьби мушкетерів короля із гвардійцями кардиналу. Є обґрунтована підозра, що нічого «такого» насправді не відбувалось.
Селяни розповідають, що голий, в одних шортах і босий, Чаус певний час блукав по Мазурівці у пошуках притулку в сільраді. Колишній сільський голова Мазурівської сільської ради Валерій Груньківський додав: «Він прийшов у шортах, весь брудний був, і з голим торсом. Він голодний був, ми йому їсти дали». За словами колишнього сільського голови, Микола Чаус прийшов біля обідньої перерви до будівлі сільради й сказав, що його викрали. Якийсь час суддя перебував у сільраді, де його нагодували й дали води. Після цього, за словами сільського голови, приїхали співробітники Служби безпеки України і забрали Чауса із собою.
Це повністю підтверджується інформацією з поліцейського зведення: «Після чого за власним бажанням прослідував та сів у автомобіль співробітників Могилів-Подільського міжрайонного відділу УСБ України у Вінницькій області… На зазначеному автомобілі громадянин, який представився Чаусом М.О., у супроводі співробітників СБУ… виїхав з місця події».
Отже, ніяких сенсаційних викриттів: ніхто ні з ким не бився і не відбивав собі Чауса у поліції.
Цікавим є інше: пліткують, що в швидкому транспортуванні Чауса до Києва був задіяний на певному етапі навіть гелікоптер, що свідчить про невипадкову обізнаність СБУ у планах зі звільнення Чауса.
Єдине цікаве реаліті-шоу в цей день – це гонитва детективів НАБУ за кортежем оперативних співробітників СБУ в складі чотирьох мікроавтобусів Volkswagen Transporter Kombi 2014 року випуску, з дизельним дволітровим двигуном: двох синього кольору АА1578ОР та АА8710ОК, і двох сірого кольору АА1579ОР та АА8709ОК – усі були одночасно придбані та офіційно зареєстровані ВРЕР-3 УДАІ 06.12.2014 у Шевченківському районі міста Києва за юридичною особою. Тобто, це не номери прикриття!
Як і належить комедійним серіалам, у цій погоні постраждала ні в чому не винна людина – мікроавтобус детективів НАБУ марки Ford Custom Tourneo 2016 року випуску, реєстраційний номер АА0296МВ, перереєстрований 09.01.2021р. органом ТСЦ 8048 у Солом’янському районі міста Києва, рухаючись заднім ходом, на Голосіївському проспекті збив мотоцикліста та полишив місце ДТП. Але кого турбують проблеми тубільців?
Вечір завершився урочистим парадом спецназу НАБУ на вулиці Малопідвальній у Києві біля комплексу будівель СБУ. Спочатку бойовики Ситника хотіли заблокувати мікроавтобус з Чаусом та відбити його силою, але потім, зваживши вагові категорії, замість побоїща провели символічну «хресну ходу» під телекамери численних ЗМІ навколо будівлі СБУ та віддалились геть.
Усі органи державної влади – Президент, Уряд, МВС, ДБР, ОГПУ і т.д. мужньо мовчали, доводячи в черговий раз, що Україна є демократичною правовою державою, де поважають верховенство права, а людина, її життя і свобода є найвищою цінністю.
З рештою, усе, що відбулось з Миколою Чаусом – це яскраве свідчення відсутності в Україні реального нагляду за законністю та законності, як такої, взагалі, і Генерального прокурора зокрема. Мадам Венедіктову ми не рахуємо, як і решту її попередників. Якби в Україні був Генеральний прокурор, то ми від самого початку навіть не стали б свідками епічної провокації хабаря, організованої директором НАБУ Артемом Ситником у відношенні судді Миколи Чауса. Чому? Та тому, що керівник Головного підрозділу детективів НАБУ Андрій Калужинський просто не зміг би озброїти справжніми 150 тисячами доларів «потерпілого» Олександра Поліщука, нині начальника відділу НАБУ, в якого, начебто, суддя Чаус вимагав гроші за обвинувальний (!) вирок суду відносно тещі з умовним терміном покарання. Не зміг би з декількох причин: по-перше, в країні, де є Генеральний прокурор, глава держави ніколи не зміг би видати неконституційний указ про призначення Артема Ситника керівником неконституційно утвореного НАБУ; по-друге, громадянка Ізраїлю Вікторія Олегівна Корбан ніколи б не змогла стати власником численних «заводів, газет, пароплавів» та назбирати оті 150 тисяч «зелених», аби помститись за образу рідного брата Геннадія, відомого «громадського діяча»; по-третє, тому що саме кримінальне провадження щодо провокації хабара було б закрито з тієї очевидної причини, що «потерпілий» Олександр Поліщук не змог б пояснити походження «консервованих доларів» у склотарі, хіба що послатись на добру волю відомих ізраїльських меценатів. І так далі, по усіх пунктах…
Тим більш кричущим є викрадення Миколи Чауса серед білого дня в Кишиневі та його чотиримісячне тримання без суду і слідства на базах ГУР МО за прямою вказівкою президента та за мовчазною згодою керівниці ОГП(У). При цьому обставини «визволення» Чауса анітрохи не кращі з юридичної точки зору за його викрадення.
Два дні поспіль адвокат Ростислав Кравець бігав по інстанціях у пошуках свого клієнта. Ніде немає Чауса: в центральному апараті СБУ на Володимирській, 33 не бачили, в ізоляторі у Аскольдовому провулку, 3-А не приймали, у Госпіталі військово-медичного управління СБУ не лікували… А чи був взагалі Чаус? Може, це чергова примара, міраж?!
Лише випускник Мінського медичного інституту Михайло Подоляк, який працює у глави держави Андрія Єрмака «доктором Геббельсом», вирішив зробити ввечері 30 липня явку з повинною, зізнавшись у співучасті у викраденні колишнього судді. У коментарі «Українській Правді» він так і заявив: «…історія з Чаусом точно не має відношення до Офісу Президента». А ми вже всі його вірно зрозуміли… Принизливий зверхній тон заяви «доктора» Подоляка свідчив про те, що суддя Чаус так і не піддався на умови Банкової. Микола Олексійович виявився справжнім партизаном і не зламався у, так би мовити, катівнях ГУР МО. А це означає, що питання його ліквідації, можливо більш тонкими методами, все ще не знято з порядку денного…
До речі, якби Миколу Чауса таки «списали» на корм рибам, то з громадянином Володимиром Зеленським могла би трапитись велика біда, про яку трохи згодом.
Нарешті, 31 липня о 14 годині 20 хвилин СБУ вирішило зійти до офіційної відповіді суспільству на резонансну пригоду.
Фейлетон, розміщений на офіційному сайті головної української спецслужби, мав феноменальну назву: «Позиція СБУ щодо останніх подій навколо екссудді М.Чауса». Ніби йдеться про обговорення подій культурно-мистецького життя країни, а не про викрадення на замовлення вищого керівництва держави прохача політичного притулку в Молдові, нелегальне вивезення його на територію України з метою примусити шляхом катувань до надання потрібних показів, або ліквідації, в іншому випадку.
Перше ж речення офіційної відповіді СБУ просто вбиває наповал: «Служба безпеки України не «викрадала» колишнього суддю Дніпровського районного суду м. Києва Миколу Чауса, а діяла в межах закону та своїх повноважень». Це яких, бл@ть, законів та повноважень???
Водночас, окрім неспроможної з юридичної точки зору маячні, повідомлення СБУ містило дуже цікаву інформацію:
«Згодом слідчі СБ України отримали від Миколи Чауса дані, які свідчать про його викрадення, позбавлення волі та застосування до нього інших протизаконних дій. У зв’язку з відповідною заявою щодо пана Чауса вжито заходів для забезпечення його безпеки. Зважаючи на його фізичний і моральний стан після тривалого позбавлення волі, наразі йому надається необхідна медична допомога. Про це окремо поінформовано дружину пана Чауса, слідчі СБУ знаходяться в постійному контакті з його родичами».
Тобто, СБУ офіційно визнає факт викрадення 3 квітня 2021 року колишнього судді з Кишинева всупереч його волі, тримання протягом чотирьох місяців в неволі та застосування до нього тортур. Після усіх цих подій Чаусу гарантований політичний притулок в будь-якій країні світу на вибір,
НАБУ в цій справі має також власний інтерес, окремий від інтересів Сивочолого Гетьмана: Артем Ситник вже скоро рік перебуває на посаді керівника НАБУ на пташиних правах, з огляду на визнання 28 серпня 2020 року рішенням КСУ №9-р/2020 неконституційним Указу Президента №218/2015 від 16 квітня 2015 року «Про призначення А. Ситника Директором Національного антикорупційного бюро України». Живий суддя Чаус в руках НАБУ – це «Кощієва смерть» одного з Найвеличніших Лідерів Світу (с). Хто тримає за яйця Чауса – той тримає за яйця Зеленського! Я би порадив бойовикам Артема Ситника для початку взяти за яйця «доктора» Михайла Подоляка, взявши його в обіг і допитавши з усією революційною ніжністю. Упевнений, це базікало швидко «попливе» і здасть решту.
Між тим, баби на лавках брешуть, що СБУ мало б активно шукати «руку Москви» в цій справі. Не маю нічого проти такого сюжетного повороту. Тільки сказавши «А», доведеться казати й «Б» – оголосити Віталія Кондратюка та/або Кирила Буданова російськими нелегальними резидентами.
Місяць тому ми тонко натякнули Одному з Найвеличніших Лідерів Світу, що в його оточенні завівся «Хом’як» – дуже небезпечний гризун, що володіє тілом судді Чауса й таємницею його викрадення. На Банковій нас почули, але не дуже уважно. Три тижні тому ми обережно натякнули, що у Володимира Зеленського вистачає розуму не тільки листуватись з підозрюваною у співучасті у вбивстві Павла Шеремета позаштатним працівником 5 управління Департаменту контррозвідки СБУ Яною Дугарь, але й спілкуватись з «полоненим» Миколою Чаусом на предмет гарантій його майбутнього. І всі ці розмови були задокументовані за вказівкою «Хом’яка».
І ось тепер ображений гризун шле свій прощальний привіт Найвеличнішому: 2 серпня народний депутат Гео Лерос прямо заявив, що президент Володимир Зеленський таємно зустрічався з колишнім суддею Миколою Чаусом під час його незаконного тримання як заручника на секретній базі ГУР МО України.
Кволі заперечення клерків з Банкової викликали зворотну реакцію: у бій пішла «важка артилерія» – колишній генеральний прокурор України Руслан Рябошапка заявив 2 серпня в ефірі телеканалу «Прямий», що президент України Володимир Зеленський вже два рази особисто зустрічався з «полоненим» суддею.
Ми всі не діти і розуміємо, що зазначені заяви є лише анонсами, бо юридично це слово проти слова. Між тим, таємним джерелом, яке мали на увазі Гео Лерос і Руслан Рябошапка, може бути лише звільнений з посади голова Служби зовнішньої розвідки Віталій Кондратюк.
Чи усвідомлює громадянин Зеленський, що у разі, якби Микола Чаус закінчив своє життя так само сумно, як і адвокат Юрій Грабовський, замордований керівництвом 5 управління Департаменту контррозвідки СБУ, то він юридично став би не просто співучасником, а організатором умисного убивства за обтяжуючих обставин, що карається за ч.2 ст.115 Кримінального Кодексу позбавленням волі на строк від десяти до п’ятнадцяти років або вищою мірою – довічним? Тобто Зеленський мав нагоду не просто стати першим президентом, хто сів за ґрати, але й першим, хто отримав вищу міру… Слава Богу, що Микола Чаус живий і здоровий. Поки.
Натомість, у разі оприлюднення доказів зустрічей або розмов Зеленського й Чауса, шостий президент України має можливість «присісти» років на десять – за співучасть у катуванні людини за попередньою змовою групою осіб , тобто дії, передбачені ч.2 ст.127 Кримінального кодексу, що полягали в умисному заподіянні сильного фізичного болю або фізичного чи морального страждання шляхом нанесення побоїв, мучення або інших насильницьких дій з метою примусити потерпілого вчинити дії, що суперечать його волі, наприклад, зробити відеозвернення певного змісту, а також отримати від нього відповідні покази.
Тепер все залежить від того, за яким сценарієм будуть розіграні докази таємної зустрічі Зеленського і Чауса – або шляхом мирної капітуляції Банкової перед лицем неминучої загрози на відповідних умовах, або шляхом політичного, юридичного і морального знищення Зеленського як людини і державного діяча.
Хоча, вибачте, це кого я помилково обізвав державним діячем?
