Контррозвідка в Україні від УНР до сьогодення – 5

До уваги співробітників Служби безпеки України, як нинішніх так і колишніх, а також істориків, що досліджують становлення спеціальних служб в Україні, пропонуємо п’яту частину книжки Юрія Михальчишина «Контррозвідка в Україні від УНР до сьогодення», яка побачила світ у Львівському видавництві «СПОЛОМ». У цій частині аналізуються головні завдання, що стоять перед українською контррозвідкою сьогодні.

З першою частиною книжки можна ознайомитись за посиланням Контррозвідка в Україні від УНР до сьогодення – 1,

з другою – за посиланням Контррозвідка в Україні від УНР до сьогодення – 2,

з третьою – за посиланням Контррозвідка в Україні від УНР до сьогодення – 3,

з четвертою – за посиланням Контррозвідка в Україні від УНР до сьогодення – 4.

* * *

Мотиваційна основа процесу вербування громадян спеціальними службами іноземних держав[1]

Формування та розстановка дієвого та кваліфікованого негласного апарату – агентів, агентурних груп і мереж – є одним із основних критеріїв оцінки ефективності роботи спецслужби. Окрім традиційного алгоритму вербувальних заходів, що використовують оперативні співробітники усіх спецслужб світу (вивчення вербувального контингенту, підбір кандидатів на вербування, вербувальна пропозиція, закріплення вербування), великий обсяг оперативно вагомої інформації може здобуватися “втемну”, без класичного вербування людини в агенти іноземної розвідки. Приховане здобуття інформації не передбачає застосування ворожими розвідниками-агентуристами таких форм розвідувально-підривної діяльності, які легко виявляються українськими контррозвідувальними органами. Щобільше, багаторічне успішне ведення супротивником глибинних довгострокових програм підривної діяльності проти інформаційного суверенітету нашої держави робить використання наших співвітчизників “втемну” елементарною справою.

Вагомим компонентом гібридної війни є війна консцієнтальна, що ведеться проти певних типів свідомості, а не її носіїв. Три десятиліття ворожого та чужинського домінування в інформаційно-контентних операціях на території України після здобуття нею Незалежності сформували мотиваційно-психологічні передумови, що перетворюють сотні тисяч наших співвітчизників в беззахисний вербувальний контингент для іноспецслужб.

Павло Судоплатов

Потенційні об’єкти агентурного проникнення ворожих спецслужб потребують додаткового контррозвідувального захисту, зокрема, встановлення нормального морально-психологічного клімату в колективах. Негативного забарвлення набирають слабкі характерологічні особливості окремих груп та соціальних прошарків українського суспільства, що полегшують розвідувально-підривну діяльність ворога. Безпечність, імпульсивність, схильність до необдуманих вчинків, орієнтація на себе, відсутність інтересу до оточуючих, низька стресостійкість, знижена аналітична здатність, високий рівень задоволення собою, гіпертрофована впевненість у своїй незалежності та самостійності – ці риси стають типовими характеристиками покоління громадян, народжених за часів Незалежної України. Приховане здобування інформації з опорою на врахування цих характерологічних особливостей часто робить українців беззахисними об’єктами не тільки банального маніпулятивного впливу, а ворожих оперативних комбінацій.

Свого часу керівник Особливої групи при Голові ОГПУ, старший майор держбезпеки Яков Сєрєбрянскій, за час закордонних відряджень у 1920–1930-х роках як агентурист-нелегал особисто завербував близько 200 осіб на території Палестини, Бельгії, Франції, Румунії, Японії, Китаю та США. Один з керівників усієї радянської розвідувально-диверсійної роботи в Європі, наставник і корифей для сумнозвісного Павла Судоплатова міг би позаздрити сприятливим умовам, у яких працюють резиденти та оперативні співробітники російських ФСБ, ГРУ та СЗР в реаліях практичної відсутності адекватного воєнному часу контррозвідувального режиму в сучасній Україні.

Мотиви вербування та прихованого здобуття інформації (“втемну”, без явного для об’єкта вербування) розподіляються на кілька груп, на основі яких будуються методи роботи з громадянами, що стають об’єктами оперативного інтересу іноспецслужби. Важливо наголосити, що мова йде як про класичні агентурні методи, так і про негласні розвідувальні опитування із зашифруванням мети перед об’єктом (останні вкрай важко виявляти в процесі контррозвідувальної роботи.)

Розглянемо їх за порядком.

І. Експлуатація найпоширеніших людських пороків та негативних емоційних станів.

1. Вербування на основі матеріальної зацікавленості об’єкта (експлуатація корисливих інтересів, жадібності), чи іншої зацікавленості особистісного характеру (через наявні можливості впливу задовольняються прагнення стрімко побудувати кар’єру, бажання досягнути владних позицій, високого суспільного статусу та ін.);

2. Вербування на основі шантажу (експлуатація фактору страху за власну безпеку й добробут, чи безпеку близьких осіб):

2.1. із використанням компромату (реального або сфабрикованого);

2.2. із погрозою застосування насильства, знищення майна та ін.;

2.3. із погрозою ураження близьких зв’язків (родичів, дітей та ін.).

3. Вербування на основі експлуатації сексуальних вподобань чи відхилень (підведення, знайомство та впровадження в оточення специфічного інтимного партнера, який підлаштовується та експлуатує індивідуальні для об’єкта статеві бажання, з метою виведення об’єкта на максимальну відвертість спілкування, емоційні одкровення, викликані якісною статевою близькістю та шантажу унікальним сексуальним задоволенням, яке об’єкт ніде більше не отримає).

 4. Вербування із провокуванням наркозалежності та подальшою експлуатацією цієї звички, експлуатація пристрасті до ігроманії, колекціонерського фанатизму.

          ІІ. Вербування на основі експлуатації менш поширених людських пороків та об’єктивних психоемоційних станів (провокація та використання безконтрольних емоційних проявів та станів):

  1. Використання внутрішньої потреби в самоповазі, марнославстві (в діалогах з кандидатом на вербування принижується ступінь поінформованості, значимості його у середовищі, в яке він прагне потрапити чи бути там значимим, а потім пропонується довести зворотнє шляхом здобування та постачання потрібної інформації);
  2. використання внутрішнього авантюризму об’єкта (пропонується взяти участь у більш значимій організації, ніж та, в якій наразі перебуває об’єкт, шляхом постачання інформації про діяльність останньої; переконання об’єкта у необхідності співпраці підтримується штучним культивуванням відчуття “ведення ним своєї “повноцінної” гри”, “партнерських відносин з новими друзями”, переконань в стилі “там ти ніхто, а тут ти партнер”, “ти заслуговуєш більшого, ніж бути просто пішаком у них”);
  3. експлуатація “холуйських інстинктів”, прагнення догодити “сильним світу сього” (об’єкт вводиться в оману щодо значимості суб’єкта чи організації, яким варто “прислужити” для досягнення особистих перспектив);
  4. експлуатація поточної життєвої зневіри, депресії об’єкта (використовується об’єктивне зниження уваги об’єкта, розмивання критеріїв моральних принципів у зазначених психоемоційних станах, наявності “готовності на все”).

Зазначені методи використовуються не лише для здобуття інформації, але й для здійснення дезінформаційних заходів.

ІІІ. “Підбирання ключа” (або “резонуюче підлаштування”) – вивчення та використання суспільно-політичних поглядів та життєво-ціннісних орієнтацій об’єкта.

  1. Використання неприязні до осіб чи груп (використовуються стереотипні налаштування об’єкта про “своїх” і “чужих” та установок типу “ворог мого ворога – мій друг (“тимчасовий” союзник)”:

1.1.  експлуатація бажань зведення рахунків з певною організацією чи особою, провокація і використання помсти, заздрощів, непереборного бажання нанести шкоду кривднику будь-якими засобами (байдуже якими);

1.2. експлуатація релігійних (зокрема міжконфесійних) протиріч;

1.3. експлуатація містечкового шовінізму (неприязні на основі регіональної специфіки чи територіального походження);

1.4.  експлуатація мовного шовінізму чи лінгвістичних вподобань;

1.5. експлуатація космополітизму та прагнення набути громадянства зарубіжних держав;

1.6. експлуатація елітарних уявлень (кланових, соціально-класових протиріч).

  • Використання позитивних життєво-ціннісних орієнтацій (вдавання симпатій до поглядів об’єкта з метою “втертися в довіру”):
  • експлуатація потенційної чи реальної громадської активності об’єкта, розбудовчих, реформістських прагнень, прагнення досягти змін;
    • використання ґрунтовної, щирої релігійності;
    • експлуатація справжнього громадянського обов’язку, патріотизму.

Спосіб реалізації (п.п. 2.1-2.3): “авторитетна” “праведна” людина “із бездоганною репутацією” імітує захоплення поглядами об’єкта та паралельно імітує власну впливовість; після досягнення ступеню довіри слідує або пропозиція “перспективної спільної справи у складі “реальної сили” (наприклад це найпоширеніший спосіб втягнення у легендовані псевдонаціоналістичні організації – широко використовувався НКВС у 1940-50 роки, та різними спецслужбами у 2014–18), або пропозиція постачання інформації з метою “передавання її в дієві руки, щоб пішов процес”).

  • експлуатація справжньої любові до професії, справи, хобі (для “втирання в довіру” імітується або “отримання професійної консультації”, “експертний обмін думками”, або “професійне спілкування між колегами”).

У разі, якщо до об’єкта “ключ підібраний”, використовується його легковажність і інформація здобувається “втемну” шляхом:

– заохочення стану балакучості і здобуття інформації “між іншим”;

– “гра на опосередкованих” – відслідковування реакції об’єкта на спеціальні запитання, що задаються в суцільному потоці зі такими, що не представляють значення;

– заохочення стану балакучості шляхом “проведення паралелей” – вдавання, наче суб’єкта цікавлять не цілком конкретні обставини, про які розпитується, а подібні.

ІV. Використання виявлених намагань об’єкта отримати інформацію (об’єкту постачається малоцінна фактура, а взамін отримується значима інформація).

Підсумовуючи, вкажемо, що всі чотири групи методів є прикладами класичних способів агентурної роботи, причому методи груп II, III і IV належать до негласних розвідувальних опитувань – ефективного способу вивідування “втемну”.

З огляду на вищевикладене, слід визнати існування широкого діапазону потенційних можливостей для вербування та прихованого здобування інформації від громадян України, які використовуються та будуть використовуватись спецслужбами головного супротивника. Відповідно, українським контррозвідувальним підрозділам та їх керівництву слід звернути увагу на високопрофесійне та творче ставлення оперативного складу до підвищення рівня психологічної підготовки – як власної, так і агентурного апарату.

Контррозвідка та протидія спецслужбам головного супротивника

Головний супротивник – це держава (блок держав, наддержавне утворення), які систематично провадять ворожу діяльність проти національної державності та суверенітету України, здійснюючи пряму збройну або терористичну агресію, делегітимізуючий та дезорганізуючий вплив на органи влади та управління, інформаційно-психологічну дестабілізацію суспільства, підрив національної економіки.

У контррозвідувальній діяльності української національної спецслужби головним супротивником виступають спеціальні служби та розвідувальні ограни головного політичного супротивника – Російської федерації. Протидія їхній розвідувально-підривній та агентурно-розвідувальній діяльності в умовах застосування доктрини гібридної війни і нелінійної динаміки оперативної обстановки має базуватися як на системному, так і на ситуаційному підходах з пріоритетним використанням принципу “від загроз”, на відміну від лінійного чи об’єктового.

У розвідувально-підривній антиукраїнській діяльності російських спецслужб, окрім класичного шпигунства, слід відзначити наступну функціональну спеціалізацію: Головне управління / раніше Головне розвідувальне управління (ГРУ) Генштабу ЗС РФ відповідає за диверсії та теракти; Служба зовнішньої розвідки (СЗР) – за інформаційну війну проти України в Європі та світі, вербування західних політиків та лідерів думок; Федеральна служба безпеки (ФСБ) опікується логістикою функціонування терористичних формувань так званих “ДНР” і “ЛНР”, агентурними операціями з вербування громадян України, інфовійною з наявних оперативних позицій в “українських” ЗМІ та питанням заручників.

Традиційно спецслужби головного супротивника відзначаються системним використанням інспірованої терористичної діяльності для дестабілізації держави-жертви гібридної агресії. Протидія терористичним спрямуванням з боку національної спецслужби повинна включати не тільки повноцінний контррозвідувальний та контртерористичний режим, а й системну та масовану антиросійську контрпропаганду.

Контроль над міграційними потоками та контррозвідувальний пошук на каналах в’їзду іноземців на територію України з РФ в контексті боротьби з терористичними загрозами неієрархічного мережевого походження є недостатньо дієвими засобами через віртуальну природу координації сучасної терористичної діяльності. Існування сприятливого соціального середовища та соціально-вразливих до терористичної російської пропаганди груп на території України обумовлює реалістичну ймовірність створення та функціонування безпосередньо на території держави автономних терористичних груп та одиниць. Керівництво такими групами може здійснюватись дистанційно та опосередковано дискурсивними засобами мережевої пропаганди деструктивних ідеологій. З огляду на це, пріоритетом є профілактика цільових аудиторій російської терористичної пропаганди всередині держави та дискредитація комплексу релігійно-політичних ідей, що лягли в основу пропагандистської доктрини підривних центрів іносторони (“Русскій мір”).

Організація роботи з протидії розвідувально-підривній діяльності спеціальних служб Росії в сучасних умовах зростання зовнішніх загроз національній державності диктує необхідність повернення до тотального контррозвідувального пошуку як основного виду контррозвідувальної діяльності. В умовах загострення глобального конфлікту, наростання міжнародних суперечностей та інтенсифікації спрямувань спеціальних служб агресора вибіркова протидія їм через призму диференційованого контррозвідувального пошуку призводить до ігнорування як окремих загроз, так і цілих ліній роботи.

Особливо це стосується роботи іноземної сторони “під чужим прапором”. Ефективна протидія ворожій агентурно-розвідувальній та розвідувально-підривній діяльності потребує запровадження в Україні повноцінного жорсткого контррозвідувального режиму – комплексу адміністративних, режимно-правових, оперативно-пошукових і контррозвідувальних заходів, що на практиці означатимуть запровадження посиленого міграційного контролю, поширення масштабів та поглиблення внутрішнього паспортного контролю, обмеження територіальної мобільності населення поблизу стратегічних об’єктів, окремих населених пунктів і цілих територій, посилення контррозвідувального захисту органів влади та управління, суб’єктів політичного процесу та суб’єктів національного медіа ринку.

(далі буде)


[1] Матеріал розділу підготовлено в співпраці з Єгором Макогоном.

Naspravdi.Today

Коментарі:

Наступна публікація

Медведчука – під арешт, «Умку» – на волю

Вт Лип 13 , 2021
Несподіване щастя спіткало суддю Печерського районного суду Києва Сергія Вовка 9 липня 2021 року: зрання він продовжив запобіжний захід у вигляді домашнього арешту Віктору Медведчуку, а вже за кілька годин по тому йому випала честь випустити зі слідчого ізолятора під нічний домашній арешт злодія в законі «Умку», себто Сергія Олійника. […]