Цікаве та повчальне інтерв’ю дав 4 квітня 2021 року Інтернет-виданню «Страна.ua» заступник керівника Офісу Президента Андрій Смирнов у зв’язку з викраденням в молдовській столиці колишнього судді Дніпровського районного суду Києва Миколи Чауса. Смирнов кількома необережними словами не тільки підтвердив той факт, що кримінальне переслідування Чауса було замовлено Геннадієм Корбаном, але й пролив світло на етичні принципи, що панують у вітчизняній адвокатській спільноті. Однак перед тим, як прокоментувати скандальні одкровення нинішнього куратора судових і правоохоронних органів України, згадаймо деякі маловідомі подробиці «чаусіади».
Микола Чаус став відомий усій країні наприкінці грудня 2015 року, коли він змінив запобіжний захід з домашнього арешту на тримання під вартою Геннадію Корбану – бізнесмену й фактичному керівникові Дніпропетровської області з березня 2014 року до кінця березня 2015 року, який увійшов у конфлікт з тодішнім президентом України Петром Порошенком. Після того, як Корбан програв у липні 2015 року проміжні вибори народного депутата в одномандатному виборчому окрузі №205 (Чернігівська область), де змагався зі ставлеником Порошенка Сергієм Березенком, доля Геннадія Олеговича була вирішена: 31 жовтня 2015 року він був затриманий у своїй квартирі в Дніпрі й того ж дня доставлений у слідчий ізолятор у Чернігові.
Але обрати запобіжний захід у Новозаводському суді Чернігова, де в Адміністрації Президента була домовленість про арешт Корбана, впродовж встановлених законом 72 годин не вдалось через вмілу тактику адвокатів, які затягували процес. Тоді СБУ вивезла Корбана в Київ у сподіванні вирішити питання в Печерському суді. Але сторона захисту виявилась спритнішою (і, напевно, заможнішою) – слідчий суддя обрав запобіжний захід у вигляді домашнього арешту, а Апеляційний суд Києва також не знайшов підстав для тримання Корбана під вартою.
І ось тоді «смотрящім по судах» народним депутатом Олександром Грановським був знайдений суддя Дніпровського райсуду Києва Микола Чаус, готовий виконати будь-яке завдання Партії та Уряду. Принаймні, Чаус у тісному колі визнавав, що він зустрічався з Грановським перед тим, як взятись за Корбана. Готовність Чауса обслуговувати побажання Адміністрації Президента пояснюється просто – 17 грудня 2015 року Вища рада юстиції мала розглянути питання про звільнення Чауса з посади судді за висновками Тимчасової спеціальної комісії з перевірки суддів судів загальної юрисдикції. Дисциплінарне провадження було відкрито за заявою громадянина Вальтищева, якого суддя Чаус незаконно позбавив водійського посвідчення на півроку під час масових акцій протесту в січні-лютому 2014 року. У зв’язку з цим «його честь» захворів і не прийшов на засідання Вищої ради юстиції, а за тиждень система автоматичного розподілу абсолютно випадково передала йому на розгляд клопотання прокурора про зміну запобіжного заходу Геннадію Корбану.
Провівши в слідчому ізоляторі понад 5 місяців, 7 травня 2016 року Корбан вийшов на волю – після того, як зобов’язався припинити політичну діяльність та порвати ділові стосунки з Ігорем Коломойським. А невдовзі трапилась неприємність з Чаусом – 9 серпня 2016 року він був викритий детективами НАБУ при отриманні 150 тис. доларів СШВ хабаря за винесення сприятливого вироку в справі про торгівлю наркотиками. 10 серпня 2016 року керівник Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Назар Холодницький опублікував фотографію дволітрової скляної банки з грошима, яку детективам НАБУ вдалось відкопати біля будинку №6 по вулиці Гаражній і в яку хтось (як запевняв Холодницький – саме суддя Чаус) поклав гроші. Почути пояснення самого Чауса з приводу відкопаної археологами Ситника банки не вдалось – попри те, що «його честь» перебував під неусипним оком Оперативно-технічного управління НАБУ, Чаус зміг відірватись від нишпорок, безперешкодно перетнути кордон і опинитись у Молдові.
А вже за два дні по тому стало зрозумілим, що історія з хабарем – це була провокація підкупу, влаштована з метою покарати Чауса. Більш того, злі язики стали подейкувати, що гроші, знайдені в скляній банці, виділив зі свої трудових заощаджень Геннадій Корбан, підкупивши директора НАБУ Артема Ситника та його кума Андрія Калужинського (на той час – начальника першого підрозділу детективів). Втім, якщо це навіть і правда, не будемо суворо судити Геннадія Олеговича – ним рухало шляхетне почуття помсти й будь-яка людина, якби мала можливості та статки Корбана, намагалася б поквитатись зі своїми кривдниками. І, тим більше, не вина Корбана, що на чолі Національного антикорупційного бюро України опинився доконаний покидьок, який лише продає справи та заробляє на провокаціях злочинів.
А те, що відносно Чауса була влаштована провокація, нескладно переконатись, ознайомившись зі зведеннями візуального спостереження, складеними співробітниками Оперативно-технічного управління, які стежили за Чаусом. Ці зведення «орли Ситника», брутально порушуючи режим секретності, складали вдома й приносили на роботу на звичайному (тобто, не зареєстрованому в режимно-секретному органі) флеш-накопичувачі. Ця флешка, де, окрім зведень візуального спостереження, містились ще домашні фотографії «топтунів», список кандидатів на посаду оперативних працівників відділу візуального спостереження ОТУ НАБУ та інструкції з грифом «таємно», 12 серпня 2016 року була втрачена співробітником НАБУ й наступного дня опинилась у автора цих рядків. Ось, будь ласка:
Таємно
Прим. № _____
Начальникові Першого підрозділу
(відділу) детективів
Головного підрозділу детективів
Національного антикорупційного
бюро України
Калужинському А.В.
для Васильчука В.А.
З В Е Д Е Н Н Я № 1
візуального спостереження за об’єктом «Чаплін»
за завданням від 20.05.2016 № 41
спостереження проводилось: з 08.00 24 травня 2016 р.
вівторок до 14.30 24 травня 2016 р.
(день тижня)
О 08.00 ВС було встановлено у м. Києві по вул. Російська, 64, кв. 72 – місцем проживання громадянина Чауса Миколи Олексійовича, 1966 р.н., псевдонім якому надано «Чаплін», та додатково спостереження було встановлено за місцем його роботи: м.Київ, вул. Сергієнко, 3.
О 10.09 «Чаплін», тримаючи портфель чорного кольору, розмірами, приблизно 50х40х10 см, зайшов до місця роботи: Дніпровський районний суд м. Києва, вул. Сергієнко, 3.
Об 11.55 об’єкт вийшов з місця роботи, прийшов на Дарницьку площу, де об 11.57 у кіоску придбав каву, після чого швидким кроком постійно оглядаючи оточуючих громадян через арку зайшов у двір будинку №2/2 по вул. Сергієнко.(в дворі будинку в/с не велось через безлюдність двору та обережну поведінку об’єкта).
О 12.01 об’єкт вийшов з вище вказаного двору, на вул.Сосюри.
О 12.03 «Чаплін» прийшов до Палацу підводного спорту, що по вул. Сергієнко 2/3, де зайшов в приміщення палацу та відразу вийшов.
О 12.04 «Чаплін» зустрівся на автомобільній стоянці з невідомим чоловіком, псевдонім якому надано «Орел», який мав при собі сумку чорного кольору розміром приблизно 25х20х10 см. Чоловіки привітались рукостисканням, переговоривши на протязі 1-ї хвилини розпрощались: «Орел» сів на місце пасажира у підїхавший автомобіль «Газель», синього кольору номерний знак АА1559ВІ, а об’єкт на вище вказаній стоянці зустрівся з іншим невідомим чоловіком псевдонім якому надано «Павлін». Об’єкт та зв’язок привітались рукостисканням, та одразу розпрощались: «Павлін» сів за кермо автомобіля «Ford Fiesta» синього кольору, номерний знак АА2413НХ, а об’єкт зайшов в приміщення Дніпровського районного суду м.Київ, вул. Сергієнко, 3.
До 14.30 об’єкт з роботи не виходив та ВС було перервано.
Прикмети:
об’єкт «Чаплін» – чоловік віком 50-55 років, вище середнього зросту, нормальної статури; обличчя кругле; ніс прямий; волосся світло-русяве, коротке, пряме; має лобно-тем’яну залисину.
Одяг: сірий кашкет, сірий діловий костюм, біла сорочка з коротким рукавом, чорні туфлі. При собі мав портфель чорного кольору, розмірами, приблизно 50х40х10 см.
Особливі прикмети: має родиму пляму на підборідді з правої сторони.
зв’язок «Орел» — чоловік віком 40-45 років, вище середнього зросту, нормальної статури; обличчя овальне; ніс прямий; волосся русяве, коротке.
Одяг: сіра футболка, чорні штани, чорні туфлі. При собі мав сумку чорного кольору розміром приблизно 25х20х10 см.
зв’язок «Павлін» – чоловік віком 50-55 років, вище середнього зросту, нормальної статури; обличчя овальне; ніс прямий з невеликою горбинкою; волосся сиве, середньої довжини.
Одяг: сіра теніска в клітинку, сині джинси, чорні туфлі.
Примітки:
За даними НАІС ДАІ автомобіль ГАЗ (синього кольору),2006 р.в., д.н.з. АА1559ВІ станом на 23.06.2011 зареєстрований на ТОВ «Школа плавання і здоров‘я», у м. Києві, по вул. Сергієнка, 2/3.
За даними НАІС ДАІ автомобіль Ford Fusion (синього кольору),2008 р.в., д.н.з. АА2413НХ станом на 23.06.2011 зареєстрований на ім‘я: Дудника Євгена Геннадійовича 25.06.1984 р.н., у м. Києві, по вул. Будівельників 16, кв.2.
Т.в.о. Керівника
Оперативно-технічного управління
полковник НАБУ О. Демко
Надруковано 1 прим.
1 – на адресу
ЗВДТ ст. 4.4.3.
Вик., друк та гриф секретності надав _____________________ Б.А.І.
Арм. №5/____, інв. №10480015, фн № 528цт (без збереження файлу)
тел. 77-58
Звернімо увагу на останні рядки цього зведення. Тут зазначено, що цей документ роздруковано в одному примірнику (!) з флеш-носія, який зареєстрований у режимно-секретному відділі НАБУ під №528 і призначений для збереження інформації з грифом «цілком таємно», при цьому після роздруківки на паперовому носії файл на флешці підлягає знищенню. Але, як бачимо, насправді, таємні документи писались удома, а домашні флешки з цими документами співробітники НАБУ приносили на службу, де лише переносили на «секретні» носії. Висловлю припущення, що це робилось для того, щоби копію зведень показувати замовникові провокації щодо Чауса.
Ось ще одне зведення візуального спостереження за об’єктом «Чаплін»:
Таємно
Прим. № _____
Начальникові Першого підрозділу
(відділу) детективів
Головного підрозділу детективів
Національного антикорупційного
бюро України
Калужинському А.В.
для Васильчука В.А.
З В Е Д Е Н Н Я № 2
візуального спостереження за об’єктом «Чаплін»
за завданням від 20.05.2016 № 41
спостереження проводилось: з 13.00 27 травня 2016 р.
п’ятниця до 17.00 27 травня 2016 р.
(день тижня)
О 13.00 ВС було встановлено за місцем роботи об’єкта: Дніпровський районний суд м. Києва, вул. Сергієнко, 3.
О 16.40 «Чаплін», вийшов з місця роботи тримаючи в руках портфель коричневого кольору ( розмірами, приблизно 50х40х10 см ).
О 16.42 об’єкт прийшов на автомобільну стоянку біля Палацу підводного спорту, вул. Сергієнко 2/3, де привітався рукостисканням, з невідомим чоловіком (віком 30-35 років), та одразу розпрощався.
О 16.43 «Чаплін» підійшов до автомобіля «Toyota Land Cruiser Prado», білого кольору д.н.з. СВ 1698 ВА, та сів в нього за кермо.
О 16.50 об’єкт приїхав на Дарницьку площу 1, де заїхав на паркувальний майданчик ТЦ «УніЦентр» з тильної сторони, зупинився та не виходячи з автомобіля почав очікувати.
О 16.55 «Чаплін» виїхав з паркувального майданчика, приїхав на вул. Привокзальну де о 16.59 поїхав без спостереження в напрямку вул. Російська.
О 17.00 ВС було перервано.
Примітка:
За даними НАІС ДАІ автомобіль «Toyota Land Cruiser Prado», білого кольору д.н.з. СВ 1698 ВА, станом на 30.11.2012 зареєстрований на ім’я Чаус Ганни Созонівни, 28.06.1943 р.н., за адресою: Чернігівська область, Козелецький район, с. Надинівка, вул. Нова 18.
Т.в.о. Керівника
Оперативно-технічного управління
полковник НАБУ О. Демко
Надруковано 1 прим.
1 – на адресу
ЗВДТ ст. 4.4.3.
Вик., друк та гриф секретності надав _____________________ Б.А.І.
Арм. №5/____, інв. №10480015, фн № 528цт (без збереження файлу)
тел. 77-58
А тепер звернімо увагу на дати: передача Чаусу хабаря відбулась 9 серпня 2016 року, а візуальне спостереження за ним було встановлено ще в березні. Виникає запитання – для чого? Якби Чаус, дійсно, вимагав хабар і жертва його домагань поскаржилася б у НАБУ, то операція викриття зайняла б лічені дні – НАБУїнам треба було лише зафіксувати розмову, у ході якої Чаус запропонував йому заплатити, потім взяти кредит у банку, отримані гроші переписати, помітити та вручити потерпілому й «прийняти» суддю в момент передачі коштів. Але як в НАБУ передбачили, що Чаус за перебігом п’ятьох місяців візьме «матеріальну допомогу»? Відповідь очевидна – хабародавець діяв повністю під контролем НАБУ, пропонуючи судді гроші. Це означає, що всі докази, здобуті проти Чауса, є нікчемними й, навпаки, за подібні дії з боку Ситника, Калужинського та Холодницького частиною 2 статті 370 Кримінального кодексу України встановлено покарання у вигляді позбавлення волі на строк від трьох до семи років.
Саме тому, розповідаючи про банку з грошима, професійні «борці з корупцією» усіляко обходять постать хабародавця. А, між тим, гроші Чаусу передавав близький друг (кажуть, що навіть кум) Ситника Олександр Поліщук, який невдовзі після цієї операції був прийнятий на роботу в НАБУ начальником відділу по роботі з громадськістю. А заяву в НАБУ, на підставі якої 14 березня 2016 року було зареєстроване кримінальне провадження №52016000000000073 та проводились негласні слідчі дії відносно Чауса, подала колишня дружина Олександра Поліщука Діана Поліщук.
Поліщук і Ситник подружились під час роботи в прокуратурі Київської області – Артем Сергійович очолював слідчий відділ, а Олександр Олександрович – відділ захисту прав і свобод дітей. Поліщук прекрасно знав Чауса – вони разом працювали в 2001-2002 роках у прокуратурі Святошинського району, до 2010 року бачились практично щодня: біля будинку, де на той час мешкав Чаус, був приватний дитячий садок, куди Поліщук водив свою доньку. Більш того, Чаус пречудово знав і колишню дружину Поліщука, Діану, яка також колись працювала в прокуратурі Святошинського району.
І треба ж було такому трапитись – у березні 2015 року Миколі Чаусу надходять на розгляд матеріали кримінального провадження №12014100040000546 від 17.01.2014 по обвинуваченню колишньої тещі Поліщука, матері Діани Поліщук, Світлани Андріївни Сасевич, яка, попри пенсійний вік, зареєструвалась як фізична особа-підприємець і торгувала фармацевтичними товарами. Судячи з фабули справи, Світлана Андріївна неодноразово продавала сильнодіючі речовини та прекурсори – димедрол, псевдоефедрин та ін. Що найсмішніше – Сасевич тримала «товар» за адресою: м. Київ, пр. Перемоги, 103, на першому поверсі офісного приміщення з табличкою «Юридичні консультації адвоката».
Звісно, Чаус повинен був взяти самовідвід і не розглядати справу щодо громадянки Сасевич, доньку якої він добре знав особисто й з колишнім зятем якої приятелював. Але Чаус продовжив судити Сасевич і цю обставину Ситник та Калужинський, отримавши приватне замовлення покарати Чауса за арешт Корбана, використали з метою влаштувати провокацію підкупу: Ситник відправив до Чауса Олександра Поліщука, який став умовляти давнього товариша прийняти «матеріальну допомогу».
Провокація підкупу, тобто дії представників влади з підбурення особи на прийняття пропозиції хабаря, щоб потім викрити того, хто взяв гроші, не даремно вважається не менш тяжким злочином, ніж саме хабарництво. Правоохоронні органи мають розкривати вже вчинені злочині, боротись з реальними корупційними схемами, а не підбурювати громадян на порушення закону. Тим не менш, не можна не визнати, що Ситник і Калужинський діяли філігранно, оскільки хабар судді Чаусу треба було всунути так, щоби не постраждала колишня теща Поліщука. Бо якби Чауса «хлопнули» на хабарі до того, як він винесе Світлані Сасевич максимально м’який вирок, то обвинувачена отримала б «на всю катушку».
Саме цим і пояснюється той факт, що кримінальне провадження щодо Чауса було розпочато 14 березня, а гроші Поліщук йому поніс лише 9 серпня. Причому, у ході передачі грошей Чаус не був затриманий – бо гроші Поліщук передав Чаусу за півтори години до проголошення вироку екс-тещі, коли «його честь» перебував, начебто, в нарадчій кімнаті (насправді «нарадчою кімнатою» слугував вхід до Палацу підводного спорту за адресою: м. Київ, вул. Івана Сергієнка, 2/3, де о 17 годині 9 серпня 2016 Чаус зустрічався з Поліщуком). І якби суддю взяли «на гарячому», він би не встиг проголосити й підписати вирок, а справа по обвинуваченню Сасевич пішла б на новий розгляд до іншого судді, який би не став церемонитись з торговкою наркотиками.
За фабулою слідства, отримавши 150 тис. доларів США, Чаус 80 тис. помістив до скляної дволітрової банки, яку, начебто, приховав на земельній ділянці між проїжджою частиною та парканом (тобто, не в себе у дворі, а на вулиці), а решту 70 тис. поклав у банку ємністю 1,85 літри, яку залишив у своєму автомобілі. Після чого Чаус прибув до суду й проголосив вирок – визнавши Сасевич винною у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 311, ч. 3 ст. 311, ч. 3 ст. 321, ч. 4 ст. 321, ч. 1 ст. 307 КК України, призначивши їй покарання у вигляді п’яти років позбавлення волі без конфіскації майна та звільнивши засуджену від відбування покарання з іспитовим строком на один рік і шість місяців.
До речі, Ситник і Калужинський не дали можливості Чаусу внести цей вирок у Єдиний державний реєстр судових рішень і навіть після зникнення судді вилучили єдиний підписаний Чаусом примірник вироку зі справи Сасевич – щоби прокурор не міг його оскаржити.
Урешті-решт, прокуратурі Деснянського району (себто Київській місцевій прокуратурі №4) вдалось забрати в НАБУ незаконно вилучений оригінал вироку, винесений Чаусом колишній тещі Поліщука, та подати апеляційну скаргу через занадто м’яке покарання. Але Апеляційний суд Києва 14 лютого 2017 року лише збільшив іспитовий термін з 1,5 до 3 років. Прокуратура подала касаційну скаргу, яка 24 травня 2018 року була Верховним Судом задоволена, а справа направлена на повторний розгляд в апеляційну інстанцію. І ось, нарешті, 29 грудня 2020 року Київський апеляційний суд ухвалив – вирок громадянці Сасевич, винесений суддею Чаусом (і за який Чаус, начебто, взяв з кума Ситника й майбутнього співробітника НАБУ 150 тис. доларів), є законним і обґрунтованим.
3 thoughts on “Манівці судді Чауса”