25 жовтня – це остання неділя…

«Усе в цьому світі минуще, а музика вічна!» − казав з великого кіноекрану Маестро Леонід Биков. Наш Гарант Конституції теж вважає себе великим маестро. Але я би на його місті звикав до тієї думки, що президентство – річ минуща, і вже треба готувати репертуар для повернення туди, де йому належить бути – на естраду.

Ви ж напевно пам’ятаєте, що наш Шостий не просто великий актор, він іще віртуоз гри на піаніно. Не такий, звичайно, як Святослав Ріхтер, але палаци культури збирав із аншлагами. А, з іншого боку, можна поставити питання й навпаки: куди там усім цим гілельсам та нейгаузам до нашого Генія – вони ж грали обома руками, а він не те що однією рукою, навіть не одним пальцем, а одним… На таланті грав, на таланті!

Тому, підбираючи репертуар на майбутніх гастролей нашого музики, я би порадив танго видатного хасидського композитора, нащадка клезмерської династії Мелодистів, Єжи Петерсбургського – «To ostatnia niedziela…» («Це остання неділя…»).

Пам’ятаєте? Цей геніальний музичний твір з’явився у 1935 році, у передвоєнній Польщі. Польський текст написав Зенон Фрідвальд. Танго «Це остання неділя…» відразу здобуло всесвітню славу, особливо у Східній Європі. Якщо на початку хтось називав його «танго самогубців», то пізніше, особливо після Війни, танго стало символом останнього передвоєнного літа, кінця мирного життя, неминучості війни…  

На диво, цей шедевр буржуазного занепадництва у 1937 році потрапив до СРСР, у руки іншого хасидського композитора Олександра Цфасмана, який його вдало обробив, Йосип Альвек написав російський текст, і так з’явилось на світ безмежно популярне в СРСР танго «Утомлене сонце». За іронією долі,  «Утомлене сонце» разом із «Останньою неділею» лунали по обидва боки Польсько-Радянського фронту, залишаючи у пам’яті чаювання на літніх верандах, тихий спокій поки що мирного життя, чисте небо, ще не зіпсоване гулом бомбардувальників… 

Скільки титанічних зусиль Банкової було спрямовано на роздмухування загрози російського наступу на якусь там херсонську дамбу. Тільки не змогли розтлумачити: навіщо Путіну захоплювати порожні херсонські степи з кавунами, якщо через Чорнобиль – Іванків – Димер – Вишгород танки 4-ї Гвардійської Кантемирівської дивізії імені тов. Андронова за чотири години будуть вже на околицях Оболоні? Навіщо Банкова усіх нас лякає останньою неділею жовтня й перемогою примарного ОПЗЖ на місцевих виборах, якщо уряд Шмигаля повністю перелаштувався на рейки розпалювання абсолютно позапартійної громадянської війни та знищення залишків конституційного ладу в країні?

Зеленському треба лякатись не закономірної поразки на місцевих виборах 25 жовтня – зрештою, це ще можна якось пережити. Йому треба лякатись краху усієї адміністративно-територіальної системи України, яка неминуче відбудеться 25 жовтня завдяки спільним зусиллям Шмигаля-Розумкова, наслідком чого стане тотальний крах державності.  

Ви навіть не уявляєте які шекспірівські пристрасті зараз вирують у кожній сільській та селищній раді.

Ще кілька років тому в Україні було 10961 місцевих рад на 29718 населених пунктів, у тому числі 27207 сіл та 1168 селищ. Тобто, у складі України понад 95% населених пунктів – сільського типу (села, селища), де в середньому на три села одна сільрада. Це абсолютно нормальна стала пропорція, яка склалася в Україні впродовж багатьох десятиліть.

У 2015 році ліквідаційна команда на чолі з Петром П’ятим приступила до форсованого виконання плану ліквідації адміністративно-територіального устрою України як невід’ємної складової її конституційного ладу.  Розпочалась ця компанія колективізації сільських та селищних рад у нові адміністративні „колгоспи” під назвою ОТГ як і належить усім серйозним починанням – 1 квітня 2014 року, прийняттям за ініціативи тодішнього віце-прем’єра Володимира Гройсмана Розпорядження Кабміну №333-р «Про схвалення Концепції реформування місцевого самоврядування та територіальної організації влади в Україні».

Гройсман тоді ще не знав (чи знав?), що реформа децентралізації насправді реалізується на виконання пункту 3 Мінського Протоколу, який буде підписано тільки через п’ять місяців – 5 вересня 2014 року (Protocol on the results of consultations of the Trilateral Contact Group, signed in Minsk, 5 September 2014). Концепція передбачала внесення істотних змін до Конституції України в частині так званої децентралізації. Але конституційний законопроект Порошенка №2217а виявився занадто підозрілим для суспільства. Чутки про те, що все це було придумано заради майбутнього особливого статусу Донбасу та узурпації влади Порошенком, заполонили медіа простір.

На цей випадок у П’ятого був план «Б»: спочатку приймаємо закон, яким намагаємося перевернути увесь адміністративно-територіальний устрій країни, а потім приводимо Конституцію у відповідність до цього закону – точнісінько так само, як до цього провели аферу із «реформуванням» прокуратури.

Іще тривали запеклі бої за Дебальцеве, іще не встиг Петро Олексійович привітати Володимира Володимировича з Першотравнем (хіба що з 23 лютим?), а в стінах Верховної Ради 5 лютого 2015 року поспіхом ухвалювали завідомо неконституційний закон «Про добровільне об’єднання територіальних громад». Боялись не встигнути до початку саміту у мінську 11 лютого 2015 року, коли було узгоджено, а наступного дня підписано «Комплекс заходів щодо виконання Мінського протоколу» (так званий Мінськ-2).

Якщо дивитись осторонь, то все виглядає дуже логічно: Мінськ-1 вимагав проведення децентралізації. До початку Мінська-2 мав бути прийнятий відповідний закон.

Дебальцеве спонукало Порошенка пришвидшити прийняття закону «Про добровільне об’єднання територіальних громад». Цікавий збіг: Апарат Верховної Ради відправив закон №157-VIII від 05.02.2015р. на підпис Президенту 16 лютого, за день до падіння Дебальцевого. У цей день Збройні сили України отримали вказівку готувати таємний, але дуже рішучий відступ з Дебальцевого. А протилежна сторона, як кажуть джерела, також отримала вказівку – особливо не перешкоджати. Завдяки цій послідовності дій опівдні 18 лютого 2015 року резидент Порошенко громогласно заявив про успішний вихід українських військ із Дебальцево, де, за його словами, ніякого оточення чи тим більше «котла» й близько не було.  Ну, а протилежно сторона так само організовано зайшла у місто. Тільки без оплесків та промов.

Сплине ще два тижні, і 3 березня 2015 року П’ятий Гарант нарешті підпише сумнозвісний закон №157-VIII від 05.02.2015р. «Про добровільне об’єднання територіальних громад», зафіксувавши результати Мінську-2. А ще за два місяці найлютіші вороги будуть вітати одне одного з Першотравнем, підбивати «бабки», режисирувати ролі підлеглих на удаваних мирних переговорах та віртуально обніматись і цілуватись по телефону.

Виникає закономірне питання: навіщо ця децентралізація Путіну?

Те, що кожна буква й кожна кома в законі №157-VIII від 05.02.2015р. суперечать Конституції ні для кого від самого початку не було таємницею. Навпаки, Головне науково-експертне та Головне юридичне управління Верховної Ради просто втомилися складати висновки про очевидну неконституційність багатьох положень цього «твору» народних депутатів.

Щоб ви розуміли: так званих ОТГ навіть юридично не існує! Кожна ОТГ має подвійне маркування: «псевдонім» – така-то об’єднана територіальна громада, і офіційну назву згідно Єдиного державного реєстру – така-то сільська або селищна рада.  Завдяки цьому і Уряд, і ЦВК вимушені тримати подвійну бухгалтерію – в одному стовпчику йде фіктивна назва ОТГ, а в сусідньому – справжня назва місцевої ради. Жодного централізованого обліку чи реєстру ОТГ немає і бути не може, оскільки вони існують фіктивно, виключно як фігура мови.

Але, хіба замало у нас інших відверто неконституційних законів? Кожен другий! Тут щось зовсім інше…

Задум Найтемнішого відкрився тільки з приходом до влади Шостого.

Все ж таки П’ятий був продуктом радянської епохи. Він дуже добре знав і пам’ятав, що яким би примусовим не був організаційний процес децентралізації, йому треба було надати видимість добровільності, урахування думки громадян тощо. При всій неконституційності процесу створення так званих ОТГ, Петро Олексійович не забував повторювати, що колгосп справа добровільна, хочете об’єднуйтесь, хочете – ні!

Звичайно, що усіма правдами і неправдами людей заганяли в колгосп під назвою ОТГ. От тільки за п’ять років цього «колгоспного руху» станом на 1 липня 2020 року змогли створити лише 893 ОТГ, тоді як майже 8 тисяч місцевих рад, або 90% у колгоспи ОТГ не пішли і входити не збираються.

Ми вже ніколи не дізнаємось, як би Порошенко виходив із цього глухого кута в разі переобрання, бо замість нього прийшов Шостий. Прийшов і почалося, як писав товариш Сталін, запаморочення від успіхів. Чи то 73% затьмарили очі, чи то запаморочення було спричинене вживанням підозрілих речовин, на що натякав його попередник, але Шостий перебрав собі прапор децентралізації та вирішив її завершити стаханівськими темпами до 25 жовтня 2020 року. 

Зокрема 13 грудня 2019 року Шостий вніс до парламенту законопроект №2598 «Про внесення змін до Конституції України (щодо децентралізації влади)», який підозріло, подекуди дослівно, повторював аналогічний законопроект №2217а попередника. Потім зненацька проект нібито переписали та подали 27 грудня 2019 року уточнений варіант на розгляд парламенту. Проходить Новий Рік, Різдво, Старий Новий Рік. Чи-то хтось протверезив, чи якесь просвітлення в умах настало, тільки 17 січня 2020 року автор забрав свій законопроект №2598 назад, без публічних пояснень. Що це було?!

Небезпечним у цій грі було не слідування у річищі попередника – нехай, аби була користь. У проекті Зеленського ст.133 Конституції більше не містила повного суб’єктного складу України – жодної згадки про 24 області, і це було вже небезпечно. Наступні події засвідчили, що ця пропозиція була не випадковою…

А тим часом, поки Шостий бавився грою у зміни до Конституції, свою власну децентралізацію вирішили замутити шістки Шостого, подавши до Верховної Ради законопроект №2653 «Про внесення змін до Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні». Треба віддати їм належне: цей лаконічний, але важко хворий на усю голову законопроект треба було розглядати не в пленарній залі, а на медкомісії, куди було б варто загнати членів монобільшості. Такої концентрованої дурі на квадратний сантиметр тексту важко пригадати. Але пори очевидну неконституційність і навіть безглуздість, проект №2653 був прийнятий парламентом і підписаний Шостим, та став законом №562-IX від 16.04.2020р.

Судіть самі. Цим законом вирішено доповнити «Прикінцеві та перехідні положення» Закону «Про місцеве самоврядування в Україні» пунктом 7-1:

«7-1. До прийняття закону про адміністративно-територіальний устрій України визначення адміністративних центрів територіальних громад та затвердження територій територіальних громад здійснює Кабінет Міністрів України. Рішення Кабінету Міністрів України про визначення адміністративних центрів територіальних громад та затвердження територій територіальних громад подається до Центральної виборчої комісії для прийняття нею рішення про призначення перших місцевих виборів депутатів сільських, селищних, міських рад і сільських, селищних, міських голів відповідних територіальних громад».

Якби деякі нащадки неандертальців вміли читати (писати це забагато для їх мозку), то дізнались би, що у тому самому законі рівно у тому самому розділі на одне речення вище розташований пункт 6 прямо протилежного змісту:

«6. До прийняття закону про адміністративно-територіальний устрій України у територіальних громадах, що складаються з жителів кількох населених пунктів, вибори депутатів сільських, селищних, міських рад, а також сільських, селищних, міських голів проводяться за нині діючим адміністративно-територіальним устроєм».

Варто нагадати, що пункт 7-1 прямо суперечить положенням п.13 ч.1 ст.92 Конституції України, де встановлено категоричну вимогу: виключно законами України визначаються територіальний устрій України. Уряд не може тимчасово, до прийняття відповідного закону, регулювати своїми розпорядженнями правовідносини, які за формою можна регулювати виключно законом.

Друге речення пункту 7-1 ще краще першого.

Може не всі в курсі, але територіальна громада – це жителі села чи добровільного об’єднання в сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста (ч.1 ст.140 Конституції України). Підкреслимо – жителі, живі люди, а не гектари території. Навіть сам термін – затвердження територій – тхне відвертим ідіотизмом. Ви колись чули про затвердження річок, морів, океанів? Можна затвердити межі території. Про це доступно написано у статтях 173-174 Земельного кодексу. Навіть для окремих дальніх родичів Homo Sapiens у ч.1 ст.173 Земельного кодексу дано визначення: межа району, села, селища, міста, району у місті – це умовна замкнена лінія на поверхні землі, що відокремлює територію району, села, селища, міста, району у місті від інших територій. Боюся тільки, що слова «умовна замкнена лінія на поверхні землі» можуть спричинити коротке замкнення мозку більшості депутатів правлячої партії… У ст.174 наведено ієрархію органів, які затверджують межі усіх видів адміністративно-територіальних одиниць, і Кабміну точно немає в цьому переліку.

По-друге, це суперечить не тільки Конституції, але й навіть самому Закону України «Про добровільне об’єднання територіальних громад», де в статті 7 закріплений інший порядок прийняття рішень: визначення адміністративного центру відбувається за рішеннями сільських, селищних, міських рад, що об’єднуються, а не за рішенням Уряду. Відповідно ч.1 ст.8 цього Закону об’єднана територіальна громада вважається утвореною за цим Законом з дня набрання чинності рішеннями всіх рад, що прийняли рішення про добровільне об’єднання територіальних громад, або з моменту набрання чинності рішенням про підтримку добровільного об’єднання територіальних громад на місцевому референдумі та за умови відповідності таких рішень висновку, передбаченому частиною четвертою статті 7 цього Закону.

Тобто, ви вже уявляєте, яку кількість хворобливих змін стосовно наступних чергових місцевих виборів наприймала зелена монобільшість? І це тільки дрібна частка їх творчості. Але «зелені» змогли й тут себе перевершити – вже згаданий закон №562-IX від 16.04.2020р. доповнили іще отаким пунктом: «2) у 2020 році перші місцеві вибори депутатів сільських, селищних, міських рад і відповідних сільських, селищних, міських голів територіальних громад, території яких затверджені Кабінетом Міністрів України на підставі цього Закону, проводяться одночасно з черговими місцевими виборами 2020 року».

Оця штука вже міцніша за «Фауста» Гетте, на таке навіть Петро Олексійович не наважився. Справа в тому, що, ураховуючи ч.3 ст.141 Конституції та відповідно до ч.2 ст.194 Виборчого кодексу, чергові місцеві вибори призначаються на усій території України.  Ви чули – на усій! Це означає, що будь-які інші види виборів (залишу за дужками питання їх легітимності) треба або проводити за кордоном, або якусь частку території України треба відокремити, оголосити її такою, що не належить до усієї території, і там розважатись проведенням перших чи будь-яких інших не чергових виборів. А це вже тягне на ст.110 Кримінального кодексу України – посягання на територіальну цілісність і недоторканність України.

Але не дарма кажуть: два дебіла – оце сила!

На допомогу нащадкам неандертальців із правлячої партії в парламенті якесь шмигло із Кабміну на виконання закону №562-IX від 16.04.2020р. підготувало проект Постанови Верховної Ради №3650 «Про утворення та ліквідацію районів» у стилі тупий – іще тупіший. Окрім того, що Кабмін пропонує руками парламенту скоротити кількість районів з 490 до 129 (ми до цього повернемося), нові райони утворюються не відповідно до встановлених меж, а відразу в складі пойменованих територіальних громад, чий перелік явно не збігається з реальним переліком територіальних громад у межах новоутвореного району.

Ви будете сміятись, але таким способом – шляхом не згадування реально існуючих громад – Кабмін збирається їх «об’єднувати» в новіші укрупнені утворення. Логіка Кабміну: якщо вашу сільську або селищну раду не згадали в переліку – вас не існує! Вас ліквідовано.

Одночасно із цим проектом Уряд затвердив 12 червня 2020 року 24 Розпорядження про затвердження адміністративних центрів і територій громад усіх 24 областей. Цими розпорядженнями Кабмін постворював, як йому здається, 1470 укрупнених територій територіальних громад (їх більше не називають «об’єднаними»), при тому, що станом на 1 липня 2020 року згідно довідки Верховної Ради було створено тільки 727 так званих Рад ОТГ, хоча самих ОТГ нібито має бути 893 (тобто з них 166 недороблені), при тому, що загальна кількість сільських, селищних, міських рад становить 8836. Нескладний розрахунок показує, що решта 8836 – 893 = 7943 або майже 90% – це місцеві ради, котрі ні з ким ні за яких підстав об’єднуватись не збираються. Якщо ж рахувати тільки сільські та селищні ради, то співвідношення об’єднаних і необ’єднаних таке: по селищах 202/547, по селах 402/7226, або у відсотках – необ’єднаних селищ 73%, необ’єднаних сіл 95%. У масштабах країни на 29718 населених пунктів у «колгоспах» ОТГ перебуває тільки 10113 або 34%.

Ці невігласи не звернули уваги на дрібницю: громади – це жителі, суб’єкти права прийняття рішення; об’єднання громад – це об’єднання людей за їх вільним волевиявленням. Тоді як територія – це майно, об’єкт права власності. Навіть у часи П’ятого Гаранта цієї аксіоми не заперечували.

Замість цього Кабмін наприймав розпорядження про об’єднання якихось «територій», вважаючи жителів цих територій в буквальному смислі кріпаками – тобто, прикріпленими до території об’єктами права Уряду. Уряд, на його думку, об’єднав території разом з прикріпленим до територій народом, затвердивши, як стверджує Уряд, 1470 територій з кріпаками на додачу! Та обставина, що Уряд відкрито вважає народ об’єктом свого права володіння – це якісно новий рівень реформ, що засвідчує активну розбудову в Україні розвинутого феодалізму.

Водночас, Уряд не врахував того, що не згадування 95% сільських та 73% селищних рад у новій книзі буття, яку має затвердити парламент, само по собі не створює жодних правових наслідків для цих не згаданих суб’єктів, та не тягне за собою їх ліквідацію. Але це призведе до неочікуваних речей: 95% сільських та 73% селищних рад, або загалом 66% усіх населених пунктів України стануть екстериторіальними утвореннями, які не належать до адміністративно-територіального устрою України.

На доповнення до божевільного проекту Постанови №3650 парламентарі вже власними силами додали ще дві штанги поспіль, підготувавши проект Постанови 3809 «Про призначення чергових місцевих виборів у 2020 році (25 жовтня 2020 року)». Ви не смійтесь, але автори «забули» не тільки призначити чергові вибори сільських, селищних, міських рад – у жодній з них не буде оголошено чергових виборів, так іще забули про райони! ЗЕ-депутати щиро вважали, що ЦВК може само призначити якісь примарні «перші» вибори районних рад, чого ЦВК просто не може зробити навіть теоретично.

На додачу до проекту Постанови №3650 ці самі особи розробили проект закону №3651 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо впорядкування окремих питань діяльності та організації органів державної влади, органів місцевого самоврядування у зв’язку з утворенням (ліквідацією) районів». Тільки один пункт із цього божевільного створіння на розсуд читачів: «8. До прийняття закону щодо зміни системи місцевих судів на території України у зв’язку із утворенням (ліквідацією) районів відповідні місцеві суди продовжують здійснювати свої повноваження у межах закріпленої за ними до утворення (ліквідації) районів територіальної юрисдикції, але не пізніше 1 січня 2022 року».

Це, вибачте, як? Ніяких меж закріплених за судами окремо від меж адміністративно-територіальної одиниці не існує. Нові райони – так нові! Це означає втрату чинності усіх «старих» меж, оскільки вони не можуть існувати самі по собі у повітрі. Важко навіть передбачити той балаган, який може початись у судах з прийняттям цих горезвісних проектів. Чи відомо авторам законопроектів що-небудь про виключну територіальну підсудність? Підсудність спорів про нерухоме майно пов’язана із перебуванням майна у межах кордонів дійсної, а не уявної адміністративно-територіальної одиниці, чинної на момент звернення до суду. Аналогічна історія зі слідчими суддями тощо.

Тепер уявімо собі становище у межах усіх видів суб’єктів владних повноважень, що мають районну ланку – це не тільки районні суди, але й усі відділи поліції, податкові, місцеві прокуратури, відділи пенсійного фонду, відділи юстиції, виконавчої служби, відділи РАЦС, сотні районних рад, тисячі сільських, сотні селищних рад тощо. Уявіть на хвилинку: скільки треба прийняти розпорядчих актів про ліквідацію старих структур, утворення нових, звільнення з посад, прийом на нові посади, створити та організувати роботу ліквідаційних комісій, провести інвентаризацію, передати майно.

Те, що створювалось упродовж 30 років неможливо переробити за кілька місяців. Наслідком цього буде повна зупинка державного механізму як такого. Його просто заклинить цей вир хворих на голову реформ.

Тепер розумієте, навіщо нам була нав’язана децентралізація? Спочатку скорочуємо кількість сільських, селищних, міських рад у 8 разів. Потім скорочуємо кількість районів у четверо. У скільки разів будемо скорочувати кількість областей? І чи не здається вам, що це й буде неоголошена публічно федералізація в її найгіршому – феодальному – виконанні. Ну, а потім? – 5-6 самодостатніх великих шматків, на які буде поділена Україна, перебуваючи під владою місцевого олігарха-феодала, не маючи міцних зв’язків, довго разом триматись не будуть…

Пан Зеленський нещодавно висунув пропозицію радикально посилити відповідальність за керування автомобілем у стані алкогольного сп’яніння. Цілковито підтримую, та вношу зустрічну пропозицію: як щодо посилення відповідальності за керування країною у хворобливому стані? Ви ж розумієте, Володимире Олександровичу, що з такими реформами 25 жовтня – це Ваша остання неділя. Тому вчить музичний репертуар. Скоро знову на гастролі…

Анатолій Новосельцев

2 thoughts on “25 жовтня – це остання неділя…

  1. Чудова стаття. Писати про неконституціність ОТГ-закону можна до безконечності. Чомусь жодна із партій демократичного спрямування не відреагувала на таке антиконституційне віроломство. На жаль, не чув і про звернення до Конституційного Суду України щодо неконституційності ВСЬОГО закону про добровільне об’єднання громад (можливо, десь пропусив таку інформацію).

  2. Стаття чудова. Про неконституційність закону про об’єднані територіальні громади можна писати і писати. Чомусь жодна з партій демократичного спрямування не відреагувала на цей законодавчий ‘бєспрєдєл’. На жаль, не чув і про відповідне звернення до Конституційного Суду України (можливо, десь проґавив). Мовчить і місто – не допомагає своєю активністю й можливостями селам і містечкам. А загрози від адміністративних перетурбацій значущіші за всі разом узяті ‘інновації’ сьогоднішніх законодавців.

Leave a Reply

Наступна публікація

Кощієві яйця судді Ємельянова

Пт Лип 17 , 2020
Доки невтомне й невибагливе українське суспільство продовжує смакувати повідомлення про дачу Зеленського чи іспанський будинок Шарія, поза увагою залишаються сотні тисяч квадратних метрів закордонної нерухомості у власності вітчизняних чиновників, правоохоронців, суддів. І якщо той самий диктор Ютубу Анатолій Шарій придбав будинок за кошти, отримані від реалізації підприємницької діяльності як відеоблогера, […]

RedTram Network

%d bloggers like this: