«Невстановлена слідством особа» (закінчення)

Print Friendly, PDF & Email
3

ПОЧАТОК СТАТТІ

Чи, дійсно, Андрій Антоненко, Яна Дугарь та Юлія Кузьменко причетні до вбивства російського журналіста Павла Шеремета, нескладно перевірити шляхом службового розслідування, проведеного керівництвом Служби безпеки України. Тим більше це стосується подружжя Інни та Владислава Грищенків, яких слідство спочатку оголосило виконавцями підриву автомобіля власниці «Української правди» (міністр внутрішніх справ Аваков навіть заявив, що на решту підозрюваних слідство вийшло через те, що Шеремета підірвали пекельною машинкою, аналогічною тій, яку виготовив Грищенко для вбивства з Івано-Франківської області), але потім залишило лише в статусі свідків. Усі фігуранти є позаштатними негласними співробітниками 5 управління Департаменту контррозвідки СБУ, який у 2016 році очолював нинішній голова Закарпатської обласної державної адміністрації і яке було створено саме для проведення терористичних актів та вбивств.

Взагалі-то терористичні акти руками «добровільних помічників» 5 управління ДКР мало проводити на непідконтрольних територіях Донецької та Луганської областей. Але є чимало свідчень, що основна діяльність «п’ятірки» була спрямована на забезпечення бізнес-інтересів керівництва Департаменту контррозвідки – достатньо пригадати вбивство колишнього виконувача обов’язків директора підприємства «Укрспирт» Віктора Панкова, замах на заступника директора «Укрспирту» Ігоря Ільчишина, підрив у Києві автомобіля кримського забудовника Германа Гайдука, які приписують Олексію Петрову та його компаньйону Олександру Покладу (колишньому міліціонеру, який прибився до 5 управління ДКР СБУ, де зажив славу організатора кривавих провокацій). Одначе керівник ТОВ «Студія Квартал-95» Іванушка Баканов, якому волелюбний український народ 3 червня 2019 року доручив керувати Службою безпеки України, напевно, досі «обмиває» погони лейтенанта, а, відтак, уяви не має, чим, насправді, займаються його підлеглі та звідкіля в них беруться багатомільйонні (у доларовому обчисленні) статки.

Тож, з огляду на повну професійну нікчемність нинішнього голови СБУ, спробуємо самі розібратись, як головний контррозвідник України потрапив «на гачок» Комітету державної безпеки Республіки Білорусь, на якому компроматі  Олексія Петрова вербувала російська розвідка й чому власниця «Української правди» Альона Притула після зустрічі з генеральним, прости господи, прокурором Юрієм Луценком перестала вимагати, щоби справу про вбивство Павла Шеремета розслідувала Служба безпеки України.

Аферист на аферисті

5 управління ДКР СБУ Олексій Геннадійович Петров очолив у складний для себе момент – коли він був змушений переховуватись у зоні АТО від слідчих Генеральної прокуратури України, що намагались отримати взірці його голосу для проведення фоноскопічної експертизи.

За часи злочинного режиму Олексій Геннадійович обіймав непильну, але високодохідну посаду заступника начальника Управління контррозвідувального захисту інтересів держави у сфері економічної безпеки Головного управління СБУ в Києві та Київській області. Об’єктом його професійного інтересу було, насамперед, державне підприємство «Укрспирт», де Петров контролював (напевно, безплатно) кожну «ліву» цистерну спирту, вироблену під патронатом Олексія Чеботарьова – знаменитого «Чеби», вихідця з кримінального угруповання «Прища», який до сьогоднішнього дня продовжує контролювати (кажуть, разом з Петровим) нелегальне виробництво спирту в Україні. Щоправда, на відміну від Петрова, «Чеба» змушений розвивати спиртову галузь Неньки з території Російської Федерації, оскільки оголошений у розшук через причетність до викрадення в січні 2014 року Ігоря Луценка та Юрія Вербицького.

У 2012 році Петрову довелось покинути СБУ: наступні два роки він протирав штани на посадах офіцера діючого резерву в НЕК «Укренерго» та Міністерстві регіонального розвитку та будівництва. Причиною став чималий скандал, що вибухнув після того, як банкір-аферист Павло Борулько заявив, що він передав Олексію Петрову гроші за закриття кримінальної справи №600, яка розслідувалась у Головному слідчому управлінні СБУ. При цьому ще одним посередником мав виступити нинішній директор Національного антикорупційного бюро України (а на той час – керівник адвокатської компанії «Юридичні гарантії») Артем Ситник.

Історики майбутнього зі здивуванням вивчатимуть біографію видатного українського афериста першого десятиліття ХХІ століття Павла Вікторовича Борулька. Народився Борулько в Костянтинівці, що на Донеччині, у 1975 році, наприкінці 80-х його батько став директором Науково-виробничого об’єднання «Костянтинівський склоробний завод» (цей завод родина Борульків у 90-х рока довела до банкрутства), а дядя – Віталій Лобас – з 1996 до 2005 року був заступником голови Донецької обласної державної адміністрації.

Пригод у житті Павла Борулька вистачило б на кілька детективів. З початку 2000 років він разом з Едуардом Прутником (колишній «гаманець» Януковича), Павлом Климцем (горілка «Олімп», у квітні 2019 року Климець був арештований у Росії по обвинуваченню в даванні хабаря) та Сергієм Кириченком (голова наглядової ради «Автокразбанку», вбитий у 2003 році в під’їзді власного  будинку на замовлення Олександра Шепелєва) кинувся в банківський бізнес. У послужному списку Борулька – розкрадання коштів «Інтерконтинентбанку», афери з використанням кореспондентських рахунків банків «Європейський», «Славутич» і «Володимирський», причетність разом з Шепелєвим до вбивства полковника міліції Романа Єрохіна, який відкривав конвертаційні центри під патронатом тодішнього міністра внутрішніх справ Юрія Луценка, виведення через «Автокразбанк» 875 млн. доларів шляхом оплати фіктивних векселів, розкрадання рефінансування, виділеного Нацбанком для банків «Європейський» і «Національний стандарт», замах на вбивство голови спостережної ради «Фінансового Союз Банку» Дмитра Фоменка. Але всі витівки сходили Борульку з рук, оскільки його тодішня дружина Алла Миколаївна була близькою подругою дружини й доньки генерального прокурора України Олександра Медведька (сам Борулько неодноразово заявляв, що одружений на племінниці Медведька).

Одначе після призначення 4 листопада 2010 року Віктора Пшонки генеральним прокурором України Фортуна повернулась до Борулька задом: були підняті кримінальні справи, у яких він фігурував, а Головне слідче управління СБУ стало активно розслідувати справу №600, порушену за фактом розкрадання Борульком і Шепелєвим коштів стабілізаційного кредиту Нацбанку в сумі 315 млн. грн. І тоді Борулько в жовтні 2011 року уклав від імені своєї дружини договір про надання правової допомоги з адвокатською компанією «Юридичні гарантії», засновником якої є Юрій Гайсинський, а молодшим партнером і керівником на той час був екс-начальник слідчого відділу прокуратури Київської області Артем Ситник. Вибір адвокатів не був випадковим – на посаді начальника ГСУ СБУ, що розслідувало справу №600, з березня 2010 року перебував давній соратник Гайсинського, колишній заступник прокурора Київської області Іван Дерев’янко, якому Борулько через Гайсинського та Ситника сподівався передати хабар за закриття справи.

Але Борулько не врахував, що Гайсинський та Медведько є заклятими ворогами й ніяких неформальних послуг «чоловікові племінниці» колишнього прокурора Гайсинський робити не стане. Тоді Борулько вийшов – начебто, через Ситника – на заступника начальника управління ГУ СБУ в Києві та Київській області Петрова й спробував передати хабар через нього. Принаймні, як стверджував сам Борулько, у такий спосіб у листопаді 2011 року Петров отримав 2 млн. доларів через банківську депозитну скриньку в банку «Радикал». Але куди ці гроші поділись – невідомо. Принаймні, у Центральне управління СБУ вони не потрапили, тож не гріх припустити, що гроші опинились у кишенях Петрова та Ситника.

У грудні 2011 року суд виніс постанову про арешт Борулька, але на той час Павло Вікторович вже був у Білорусі разом зі своєю коханкою Наталією Ричковою, під охороною Комітету Державної безпеки Республіки Білорусь, куди він передав аудіозапис своєї розмови з Олексієм Петровим, заявивши, що Петров вимагав у нього гроші. Негайно по тому начальник Департаменту контррозвідки СБУ Володимир Бік відправив у Білорусь групу офіцерів на чолі з Воротнюком для доставлення Борулька в Україну (у групу включили навіть начальника сектору автотранспортного забезпечення Головного управління військової контррозвідки СБУ Кіндрася), але зустрітись з аферистом вони змогли тільки в приміщенні Управління Комітету державної безпеки по Гомельській області, де, зрозуміло, впіймали облизня.

Також безрезультатними були переговори з білоруською стороною, які проводила група прокурорів Генпрокуратури України на чолі з начальником Головного управління військових прокуратур ГПУ Юрієм Війтєвим. Тому генеральний прокурор України Віктор Пшонка, урешті-решт, розпорядився відмовити у відкритті кримінального провадження за заявою Борулька про вимагання в нього грошей, але скомпрометованого Петрова з СБУ вигнали.

А далі в Україні змінилась влада й у липні 2014 року до Генеральної прокуратури України звернулась в інтересах Борулька – тільки не смійтесь – народний депутат України Ірина Степанівна Луценко, яка передала в ГПУ заяву Борулька про вимагання в нього грошей та лазерний диск з записом розмови між Борульком і Петровим. 30 липня 2014 року було зареєстроване кримінальне провадження №42014000000000701 за ознаками злочину, передбаченого ч. 4 ст. 368 КК України, у ході якого був допитаний Олексій Петров. Зрозуміло, що Олексій Геннадійович сказав, що знати не знає ніякого Борулька, але слідчі відправили відеозапис допиту Петрова на фоноскопічну експертизу для порівняння з тим аудіозаписом, який передала Ірина Степанівна. Втім, експертиза показала лише, що запис «Борулько-Петров» є цілісним і не піддавався монтажу, що ж стосується ідентифікації голосів, то експерт попрохав надати додаткові взірці через сторонні звуки (шум, голос слідчого тощо) під час допиту Петрова. Процитую довідку по справі, яка була складена в липні 2018 року, вже коли Петров обіймав посаду начальника Департаменту контррозвідки СБУ:

«З метою з’ясування питання чи належить голос на аудіозаписі з назвою «Борулько – с Петровым с СБУ» свідку Петрову О.Г., призначено та проведено судову фоноскопічну експертизу. Відповідно до висновку експерта № 19/18-99Ф від 18.03.2015 вирішити питання чи є на аудіозаписі у файлі з назвою «Борулько – с Петровым с СБУ» голос Петрова Олексія Геннадійовича, та які фрази йому належать не виявилось можливим в частині встановлення наявності в аудіозаписі у файлі з назвою «Борулько – с Петровым с СБУ» голосу Петрова Олексія Геннадійовича. Крім того з метою з’ясування питань чи є цілісними розмови на аудіозаписах з назвами «Борулько –  разговор с Гайсинским» та «Борулько – с Петровым с СБУ», призначено та проведено судову фоноскопічну експертизу.   Відповідно до висновку експерта № 19/13-94 від 21.11.2014 розмови на аудіозаписах з назвами «Борулько –  разговор с Гайсинским» та «Борулько – с Петровым с СБУ», які містяться на оптичному диску, є цілісними.

Допитаний як свідок заступник завідувача лабораторії досліджень у сфері інформаційних технологій Київського НДЕКЦ МВС України Журавель В.В. показав, що в період з 2012 по липень 2015 перебував на посаді начальника відділу комп’ютерно-технічної експертизи, експертизи відео та звукозапису лабораторії криміналістичної експертизи ДНД ЕКЦ. У березні 2015 року на підставі постанови слідчого ГПУ Безщасного Ю.М. ним проведено фоноскопічну експертизу у кримінальному провадженні 42014000000000701. У постанові слідчого про призначення експертизи, до якої були долучені диск для лазерних систем зчитування та відеокасета, на вирішення експерту були поставлені питання, чи був на наданому експерту аудіозапису голос Петрова О.Г. та якщо так, які фрази йому належали. На наданому слідчим диску містився аудіо файл під назвою «Борулько – с Петровим СБУ», на наданій відеокасеті зафіксовано відеозапис у вигляді допиту свідка Петрова О.Г.

У ході проведення експертизи, у зв’язку з неможливістю відповісти на питання слідчого на підставі наданих матеріалів Журавлем В.В. направлено клопотання про надання нового зразка голосу та мовлення особи Петрова О.Г. У відповідь надійшов лист про тимчасову неможливість виконання зазначених вимог, у зв’язку з чим експертизу проведено по наявним матеріалам.

За результатами проведення експертизи відповісти на запитання слідчого не виявилось можливим. Головними факторами стали низька якість аудіо запису, наявність технічних завад та спотворень мовлення дикторів, а саме: стороні шуми, стуки та мовлення осіб, які не були учасниками розмови. За результатами проведення експертизи складено висновок експерта № 19/18-99Ф від 18.03.2015.

На даний час Харківським науково-дослідним інститутом судових експертиз ім. Засл. проф.М.С. Бокаріуса проводиться фоноскопічна експертиза вищевказаних записів розмов. Результати очікуються на кінець травня 2019 року».

Досудове розслідування в кримінальному провадженні №42014000000000701 від 30 липня 2014 року аж ніяк на завадило Олексію Геннадійовичу зробити блискучу кар’єру. Щоби повернутись до лав СБУ він навесні 2014 року влаштувався в Центр спеціальних операцій «А» на посаду заступника начальника «шайтанбату» – 6-го управління ЦСО «А», очолюваного тим самим Валерієм Шайтановим, що був затриманий співробітниками Департаменту контррозвідки СБУ 14 квітня 2020 року за підозрою в державній зраді та роботі на спецслужби Російської Федерації. На той час, в умовах загального хаосу, спричиненого початком російської агресії, «Альфа» була задіяна в АТО й туди набирали всіх – сліпих, кульгавих і скомпрометованих. Але перебування в зоні АТО дало можливість Петрову тривалий час не з’являтись на виклики слідчого Генеральної прокуратури України, який намагався відібрати в нього експериментальні взірці голосу.

Чим займався Петров під час проведення АТО встановити не важко – достатньо поцікавитись, чи працювали лікеро-горілчані заводи на окупованій території: заводи працювали безперебійно. Виникає запитання – а з якої сировини ці заводи лили горілку, враховуючи, що власних спиртових заводів на Донбасі немає, а Росія в 2014-2015 роках туди не поставляла ані літра спирту? Відповідь очевидна – горілку в ДНР/ЛНР виробляли з «лівого» спирту державного підприємства «Укрспирт», який постачався через лінію розмежування, що охоронялась славними правнуками Дзержинського.

Одночасно з ініціативи Петрова в Департаменті контррозвідки СБУ було створено 5-те управління для проведення диверсій і терактів «у тилу ворога». Навіщо потрібні ті диверсії й теракти ніхто замислюватись не став – президенту Порошенку ідея сподобалась й Петров був призначений начальником цього управління, після чого почалась вербовка агентури по всій Україні – на кшталт подружжя Грищенків, які нині перебувають у СІЗО за спробу підірвати автомобіль підприємця в Івано-Франківську і які з тюремної камери обговорювали з підозрюваними у вбивстві Шеремета подробиці справи.

Але не забували підлеглі тодішнього голови СБУ Василя Грицака й про свій гаманець. Ось як про досвід спілкування з людьми Петрова розповідав колишній директор «Укрспирту» Михайло Лабутін:

Наприкінці 2015 року на мене вийшли люди з контррозвідки, які виставили мені як переговірника людину на прізвище Лисогір. Це, дійсно, дуже цікавий персонаж. При цьому, як він, так і його куратор з Департаменту контррозвідки СБУ – пан Олександр Поклад. Раніше Поклад був співробітником міліції, потім став адвокатом, пізніше – проходив по справі про кілька замовних вбивств у Кременчуці, а потім став «суперпотужним контррозвідником».

Коли Ви спілкувались з «переговорниками», Ви розуміли, хто вони такі?

Звісно. Як під час розмови з Лисогором і Покладом, так і з іншими людьми

Колишній боєць «Азова» Сергій Сановський в серії інтерв’ю різним блогерам і виданням розповідав, що під керівництвом Лисогора в СБУ формувались «ескадрони смерті», які займались здійсненням незаконних спецоперацій. Начебто на рахунку цих груп кілька гучних злочинів, що були здійснені в Україні, зокрема вбивств. При цьому вище керівництво держави, начебто, покровительствує цим загонам.

У Лисогора, дійсно, є своя група, він виконував дуже багато різних речей.

Він має відношення до схованки зброї, знайденої на Подолі влітку 2016 року в гаражі, власника якого знайшли повішеним?

Той чоловік, який повісився, а, скоріш за все, його повісили, – це водій Лисогора. У ЗМІ історія цієї схованки вивалилась «по-лівому». Туди приїздив на місце Поклад, регулювати ці питання, щоби зам’яти історію.

Яка була тема Вашого спілкування з Лисогором і контррозвідниками в Молдові?

Від мене вимагали дати їм 2 мільйони доларів і тоді мої проблеми будуть вирішені, а я зможу повернутись.

Почекайте, спочатку Ви говорили, що Вам виставили рахунок на десятки мільйонів, а в підсумку запросили лише два?

Ті претензії стосувались усіх, а тут – тільки співробітників СБУ. Усі інші «розсмоктались» на той момент. Але я розумів, що все це чистий обман, до того ж у мене не було таких грошей. Я нічого не крав і давати нічого не збирався. Тоді пішли інші пропозиції.

Про що?

Ну, якщо немає грошей, то давайте щось придумаємо. Почали вести розмови про необхідність надання допомоги СБУ. Наприклад, прохали налагодити для контррозвідки схему з виробництва спирту всередині «Укрспирту», мотивуючи це тим, що вони проводять масу різних спецоперацій, а в бюджеті грошей на це не виділялось.

Погодились?

Далі розмов ця справа не пішла. Та й ці завдання вони розв’язали без мене, самі. На сьогодні ні для кого не секрет, що «Укрспирт» контролюється контррозвідкою СБУ. Подивіться хоча б на людей, які там працюють. І що там відбувається. При цьому на сьогоднішній день усе «ліве» виробництво знаходиться в руках Чеботарьова, з людьми якого я за один стіл ніколи б не сів.

Ви кажете, що на спиртових потоках сьогодні сидить контррозвідка СБУ з одного боку, а «лівак» – за Чеботарьовим. А як же ж Іванчук, прізвище якого Ви називали в 2015 році, коли говорили про «смотрящіх» за галуззю?

Іванчука сьогодні вже там немає. Але глобальні розкладки з того часу не скажу, щоби сильно змінились. Це всі ті люди, які влаштували мої неприємності.

Назвете їхні прізвища?

Це ті, хто контролює процеси в спиртовій галузі. З самого початку це були Іванчук, Яценюк, Шокін. А на сьогодні замість них встав з одного боку Аваков, а з іншого – контррозвідка СБУ. Розстановка сил така: вони зараз між собою ділять те, що вони заробляють з «чорного» за допомогою Чеботарьова, плюс хочуть за копійки приватизувати «Укрспирт».

Власне, Олександра Поклада, який фігурує в інтерв’ю Лабутіна, та Олексія Петрова джерела в СБУ й називають людьми, що організували підрив автомобіля журналіста. У лютому 2017 року, вже після вбивства Шеремета, Петров пішов на підвищення й очолив Департамент контррозвідки СБУ, уславившись гучними провокаціями на кшталт «справи Савченко-Рубана» чи імітації вбивства колишнього російського журналіста, а нині – актора при СБУ Аркадія Бабченка.

Що ж стосується 5 управління ДКР, то його керівниками стали довірені особи Петрова: Роман Червінський – начальником управління, Олександр Поклад і Максим Пропов – заступниками начальника управління.

Інформацію про причетність Петрова та Поклада до вбивства Шеремета можна було б перевірити шляхом службового розслідування, яке лейтенанту Баканову пропонували призначити ще в червні 2019 року. Зараз, напевно, щось перевіряти вже пізно – у квітні 2020 року Поклад з метою кар’єрного зростання організував арешт Шайтанова, під орудою якого Петров ховався від фоноскопічної експертизи, та підкинув Баканову через начальника Головного управління внутрішньої безпеки СБУ Андрія Наумова трохи компромату на Червінського й Петрова. У результаті Петров був взагалі звільнений з лав СБУ і тепер очолює Закарпатську обласну державну адміністрацію, Червінський подався в Головне управління розвідки Міноборони, а Поклад очолив 5 управління.

Шпигунські війни

Після загибелі Павла Шеремета Альона Притула та її адвокат Андрій Мамалига наробили чимало галасу, вимагаючи, щоби підрив автомобіля співмешканця власниці «Української правди» був перекваліфікований на «терористичний акт», а розслідуванням зайнялась Служба безпеки України. Не хочу обговорювати постать адвоката Мамалиги й ті справи, які він веде (проводити паралелі між захисником і клієнтом – річ невдячна, хоча наявність серед його клієнтури такої персони як Станіслав Краснов наводить на певні роздуми), але ніяких ознак терористичного акту в умисному вбивстві Шеремета немає. Тож виникає запитання – хто й для чого напоумив власницю «Української правди» вимагати передачу справи в СБУ, де її б розслідували точно так, як і «справу Савченко-Рубана», «вбивство Бабченка» чи «замах на Шокіна»?

І ще нюанс: крики про «терористичний акт» Притула припинила після зустрічі з генеральним, прости господи, прокурором Юрієм Луценком, дружина якого в 2014 році передала в Генеральну прокуратуру України аудіозапис розмови між Борульком і Петровим. А, відтак, Юрій Віталійович достеменно знав, що в КДБ Республіки Білорусь є вбивчий компромат на Олексія Геннадійовича і, напевно, пояснив Притулі, чому не варто змінювати підслідність і передавати справу про вбивство Шеремета для розслідування в Службу безпеки України.

Між іншим, під час проживання в Білорусі Борулько одружився вдруге, змінив прізвище на Ричков й, попри оголошення в розшук, намагався в 2014 році балотуватись до Верховної Ради України, для чого заднім числом зареєструвався в окупованій Феодосії. Але ця спроба здобути депутатську недоторканність була такою ж невдалою, як і попередня в 2012 році.

У той час як Петров ховався від слідчого, щоби не давати експериментальний взірець свого голосу для фоноскопічної експертизи, Борулько разом з усім наявним компроматом перебрався в Москву, де влився в групу Владислава Суркова – помічника президента Путіна, що відповідав за формування російсько-українських відносин та був куратором так званих ДНР і ЛНР. Про діяльність Борулька на цих теренах можна розповідати довго, а ще краще – допитати з цього приводу його компаньйона Шепелєва, який був викрадений в Росії, доставлений в Україну й з переламаною щелепою опинився в слідчому ізоляторі.

Виникає запитання – чи використали спецслужби Росії та Білорусі той компромат, який надав їм Борулько, зокрема стосовно Ситника й Петрова? Можна не сумніватись, що використали й шантажували як одного, так і другого (подібні можливості для вербовочних підходів спецслужби ніколи не залишають без уваги).

Наступне запитання – яким чином іноземні спецслужби шантажували Петрова? Може, вони обіцяли, що аудіозапис з розмовою між ним і Борульком передадуть генеральному прокурору України або голові СБУ? – Таке навіть смішно припускати, бо генеральний прокурор або голова СБУ самі готові продати будь-яку державну таємницю. Інша річ – це розмістити компромат на блозі Шеремета на «Українській правді». При тому, що Павло ніколи ніякого відношення до журналістських розслідувань не мав і лише працював ведучим на «Радио Вести», він охоче публікував усіляку «заказуху» на блозі УП, не переймаючись ані перевіркою фактажу, ані моральними докорами (варто лише пригадати участь Шеремета в кампанії по відбілювання соратника Пшонки – президента Торгово-промислової палати України Геннадія Чижикова).

Якщо припустити, що Шеремету, який перед загибеллю літав у Москву на переговори з давнім приятелем Борулька Олександром Клименком, передали для оприлюднення матеріали щодо високих відносин між Борульком і Петровим, то можна пояснити не тільки зустріч Шеремета з громадянином «Боцманом», себто Сергієм Коротких, за кілька годин до смерті під наглядом екіпажів зовнішнього спостереження Департаменту оперативного документування СБУ. Стає зрозумілим і мотив вбивства – показати колегам з КДБ Республіки Білорусь, що буває з тими, кого намагаються використати для шантажу начальника 5 управління Департаменту контррозвідки Служби безпеки України.

Володимир Бойко

У цьому світі не буває трьох речей: секретів, випадковостей і співпадінь.

3 thoughts on “«Невстановлена слідством особа» (закінчення)

  1. Попри закиди на адресу недругів, аналіз хороший. Мотив дійсно є. Хоч і не розкрито, навіщо Шеремет зустрічався з Боцманом, про московсько-націоналістичні переконання якого і, здається про стрімке збагачення в Україні, він писав. Але, як видно, у розвитку цієї сюжетної лінії, автор не зацікавлений. Чомусь

  2. Сповіщення: Спрут | | Ofeliya
  3. ПАУКИ в ОДНОЙ БАНКЕ! БОЖЕ, КТО У ВЛАСТИ? ПОНЯТО – ЕСЛИ БЫ в УКРАИНЕ БЫЛО ОБЪЯВЛЕНО ВОЕННОЕ ПОЛОЖЕНИЕ ИХ ВСЕХ МОЖНО БЫЛО БЫ (ДА и НУЖНО) РАССТРЕЛЯТЬ!

Напишіть відгук

Наступна публікація

Квартирна жадоба генерала Крищенка

Пт Чер 5 , 2020
У серпні 2014 року тодішній начальник міського відділу міліції м. Горлівка Андрій Крищенко в інтерв’ю Інтернет-виданню «Остров» на запитання журналіста «почему все таки Вы защищали свой горотдел» відповів: «ну… потому что это мой горотдел…». Ця відверта відповідь свідчила про справжні мотиви переважної більшості тих українських міліціонерів, які в 2014 році […]

RedTram Network

%d блогерам подобається це: