Можливо коли-небудь у далекому майбутньому, коли доба шостого президента піде у вічність, Володимир Олександрович Зеленський захоче, нарешті, зрозуміти, чому й коли все в його житті пішло шкереберть. На цей випадок дамо йому підказку: це трапилось 29 грудня 2020 року. Цього дня Один з Найвеличніших Лідерів світу (с) видав Указ №607/2020, яким відсторонив голову Конституційного суду Олександра Тупицького від посади судді строком на два місяці. Так для шостого президента України розпочався юридичний «Афганістан».
Автора указу можна зрозуміти чисто по-людські: уся країна проводить святкові корпоративи, наряджає ялинки, готується до Нового Року, всі артисти нарозхват – перевиконують план по касових зборах, і тільки один сумний Артист естради не радіє: ніхто до нього не дослухається, ніхто його не запрошує виступити, жодних новорічних концертів, всі ігнорують. Якщо одним реченням і без жодної дипломатії, – на нього, як на президента, наприкінці 2020 року всі забили х@й. Але ж потайки він мріяв про зовсім інше: щоби всі тремтіли перед ним в очікуванні непередбачуваних гросмейстерських ходів, щоби найвпливовіші люди країни погано спали по ночах, прислухаючись до шелесту чобіт у коридорах – точнісінько як у 1937 році…
З точки зору нормальної притомної людини, обізнаної з реаліями суддівського світу за лаштунками, переслідування Тупицького позбавлено жодного сенсу. Олександр Миколайович людина цілком контактна, поміркована, завжди піде на зустріч начальству, якщо звісно зрозуміє, чого від нього хочуть. Ба, більше того – вони навіть зустрічались напередодні скандалу, але не порозумілись. Можливо тому, що Тупицький не нюхає «кокс», а Зеленський не зловживає спиртними напоями…
Ну, гаразд, видав указ і грець з ним. Тільки Найвеличніший не міг отак просто задовольнитися простим бюрократичним папірцем про відсторонення. Припускаю, що навіть швидка капітуляція Тупицького йому не була не так потрібна. У нього інша мета – познущатись над старим суддею, отримати задоволення від можливості принизити впливову людину, показати усім на прикладі, що станеться з кожним, хто не поважає величі Одного з Найвеличніших Лідерів світу (с)…
Аби підсилити задоволення, 19 січня 2021 року Піаністом було віддано через «прислугу» на Банковій абсолютно божевільний наказ співробітникам УДО – не пускати Олександра Тупицького в приміщення КСУ ані як суддю, ані як рядового громадянина в загальному порядку! Що поробиш, «Адольф» Зеленський вирішив піти на зустріч своїй долі . Йому мало було просто відсторонити Тупицького, мало було просто познущатись з нього, та, за компанію, з судді КСУ Олександра Касмініна, який досі не може збагнути, чим і кому він завинив. І тоді Сонцеликий вирішив підвищити дозу задоволення, велично просяяти у всій красі, видавши божевільний Указ Президента №124/2021 від 27.03.2021 «Про деякі питання забезпечення національної безпеки України», яким скасував інший Указ Президента №256/2013 від 14.05.2013 «Про призначення О. Тупицького суддею Конституційного Суду України», так би мовити, заднім числом.
Ще тоді було абсолютно зрозуміло і передбачувано, чим ця авантюра закінчиться. Недоумкуватий блазень навіть не скористався Google і не перевірив, з ким має справу, інакше б зрозумів, що лякати Тупицького – дурна прикмета…
Нагадаю, що Олександр Тупицький – це той самий суддя, якого другий президент Леонід Кучма в записаній майором Мельниченко розмові з тоді ще губернатором Донецької області Віктором Януковичем просив підвісити за яйця:
Кучма: Я тебя приветствую. Жив-здоров? У тебя есть такое дело по Салову?
Янукович: Есть. Он нашебуршил там.
Кучма: Пошебуршил. По нему уголовное дело там за распространение ложной информации.
Янукович: Да.
Кучма: Это с декабря месяца. Крутил, крутил ваш суд какой-то, и вернули дело назад и сказали: это нужно рассматривать не как распространение, а как оскорбление президента. Они же подонки, твои судьи. Я должен ехать к ним и давать показания. Ты возьми того судью, б…, за яйца подвесь, пусть повисит одну ночь.
Янукович: Понял. Мы разберемся.
Кучма: Судьи вообще, б…
Янукович: Ну, они подонки. Председатель суда у меня там ненадежный. Его надо менять.
Кучма: Ну ты ж понимаешь… менять, пока система такая, что… Ну я думаю, теперь вы разберетесь, чтоб он на всю жизнь запомнил.
Кучма лякав підвісити за яйця… І що? Де той Кучма? Ледь самого не підвісили… Лякати ляканого мільйон разів суддю це не просто смішно. Зеленський думає, що принижує й примушує страждати голову КСУ як приклад іншим суддям, натомість осторонь все виглядає рівно навпаки – це Найвеличніший виставив себе на посміховисько й сам розпочав проти себе процедуру дострокового усунення з поста президента.
Перший дзвіночок у цьому погорілому божевільному театрі драми і комедії на Банковій пролунав ще два місяці назад, 12 травня 2021 року, коли Велика Палата Верховного Суду переглядала в апеляційному порядку Рішення Верховного Суду від 19 грудня 2019 року у справі №9901/286/19. Суть справи №9901/286/19 полягала в тому, що в травні 2019 році п’ятий президент Петро Порошенко звільнив Юрія Артеменка з посади члена Національної ради з питань телебачення і Радіомовлення та призначив на його місце Володимира Горковенка. Однак, після вступу на посаду, шостий президент Володимир Зеленський скасував указ Порошенка від 4 травня про звільнення Юрія Артеменка, поновивши його на посаді члена Нацради. Іншим указом Володимир Зеленський звільнив із цієї посади Володимира Горковенка. Нам цікаві не так усі перипетії перепризначень членів Нацради, як правовий висновок Великої Палати принципового значення (пункт 45 Постанови від 12 травня 2021 року):
«45. Ураховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що Президент України, реалізуючи надані йому повноваження щодо формування складу Національної ради, може приймати лише рішення про призначення або ж звільнення її члена. При цьому скасування свого ж указу про призначення або звільнення члена вказаного вище органу не є способом реалізації конституційних повноважень Президента України»
Отже, маючи на озброєнні вищевикладений висновок Великої Палати, колегія суддів Верховного Суду в складі Наталії Коваленко, Олександра Стародуба, Володимира Кравчука, Альберта Єзерова, Сергія Чиркіна просто не могла 14 липня 2021 року прийняти інше рішення, аніж скасувати божевільний Указ Найвеличнішого щодо скасування Указу про призначення Тупицького. Дивним є тільки те, що закономірне (більш того – єдине можливе) рішення Верховного Суду від 14 липня 2021 року у справі №9901/96/21 про визнання протиправним та скасування Указу Президента №124/2021 від 27.03.2021 «Про деякі питання забезпечення національної безпеки України» в частині «звільнення» заднім числом Олександра Тупицького з посади судді КСУ, – виявилось для Банкової наче несподіваним і неочікуваним одночасно. Принаймні слів на Банковій не добирали.
Діючи на упередження, Верховний Суд того ж дня розмістив на офіційному веб-сайті судової влади розгорнутий коментар з викладенням основних мотивів ухваленого рішення. Відступаючи від звичайного витіюватого стилю викладення більшості судових рішень, на цей раз думка була викладена дуже просто, лаконічно, таким чином, щоби дійшло до розуміння навіть розумових дегенератів на Олімпі влади:
«Реалізація повноважень Президента України стосовно формування складу Конституційного Суду України здійснюється виключно шляхом видання Указів про призначення суддів Конституційного Суду України. Іншого способу реалізації Президентом України конституційних повноважень, пов’язаних із формуванням Конституційного Суду України, зокрема шляхом скасування раніше виданих актів з кадрових питань (у конкретному випадку щодо призначення судді Конституційного Суду України на цю посаду), Основним Законом України не передбачено».
Окремо, буквально двома реченнями, Верховний Суд пояснив, чому укази Найвеличнішого є хворобливою маячнею, яку важко коментувати:
«Як зазначено в оскаржуваному Указі та підтверджено поясненнями представника відповідача в судовому засіданні, основним мотивом для видання спірного Указу слугувало те, що позивач та деякі інші судді Конституційного Суду України голосували за рішення цього Суду від 27 жовтня 2020 року № 13-р/2020, ухвалення якого мало наслідком втрату чинності рядом норм антикорупційного законодавства та призвело до дестабілізації соціально-політичної ситуації в Україні, дискредитації нашої держави на міжнародній арені.
Проте колегія суддів, не вдаючись до оцінки та аналізу вказаного вище Рішення Конституційного Суду України, відзначає, що видання Президентом України на цій підставі акта про скасування Указу щодо призначення особи на посаду судді Конституційного Суду України є порушенням встановлених Конституцією і законами України гарантій незалежності та недоторканності судді Конституційного Суду України, якого не може бути притягнуто до відповідальності за голосування у зв’язку з ухваленням Судом рішень і надання ним висновків, за винятком вчинення злочину або дисциплінарного проступку».
Здавалося б, мотиви Верховного Суду прості та очевидні і розжовані для рівня правосвідомості школярів старших класів. Тим не менш, того ж дня, приблизно о 15 годині 44 хвилині, на сайті медійного Інтернет-ресурсу «НВ» випускник Мінського медичного інституту Михайло Подоляк, який працює у глави держави Андрія Єрмака «доктором Геббельсом», замість того, аби разом з усім прогресивним людством відкорковувати пляшки шампанського «Моет» та святкувати День взяття Бастилії, вибухнув гнівним коментарем:
«Називаємо речі своїми іменами. Безумовно, сьогоднішнє рішення Верховного суду щодо Тупицького насправді зовсім не про Тупицького. Воно набагато ширше. Воно про опір неминучому. Про класичну суддівську корупцію. Тому що дане рішення спрямоване проти конкретних законів про очищення Вищої ради правосуддя і про перезапуск Вищої кваліфікаційної комісії суддів»
Михайло Подоляк спеціально наголосив:
«Це рішення ми не визнаємо в будь-якому випадку. Безумовно, президент не допустить знищення судової реформи. Безумовно, Тупицький – як особа, обґрунтовано підозрювана в скоєнні злочинів проти правосуддя – повинен отримати справедливий вирок»
Тобто, це треба розуміти таким чином, що Найвеличніший та його прислуга оголошують про вихід зі складу конституційного ладу України, про перехід на нелегальне становище та будуть надалі діяти поза законом?
Вирішила не відставати від свого шефа і нова прес-секретарша – Сергій Никифоров, який навіть без вищої медичної освіти, як Михайло Подоляк, здогадався, у чому корінь зла в рішенні Верховного Суду, розмістивши таке відео звернення на Facebook о 17 годині 32 хвилині все того ж 14 липня:
«Це відверта спроба повернути Олександра Тупицького до стерна Конституційного Суду, аби звідти зірвати проведення судової реформи й залишити старі схеми».
Дуже цікава логіка: якщо Тупицький подав позов до Верховного Суду з метою скасування Указу Президента, що перешкоджає йому виконувати обов’язки голови КСУ, і цей позов було задоволено, то якого змісту, на думку Никифорова, мало б бути судове рішення, про що?
Нарешті, о 18 годині 11 хвилин, на офіційному веб-сайті президента було розміщено винятково зухвалий коментар Офісу Президента на рішення Верховного Суду. Допис був нетактовним за формою і загрозливим за змістом, та зачепив за живе усе суддівське співтовариство. Зокрема, Банкова вирішила перейти від погроз окремим суддям КСУ на погрози усьому складу Верховного Суду:
«[…]Немає жодних сумнівів у тому, що Верховний Суд практично очолив спротив частини суддівського корпусу фундаментальній судовій реформі. Звертаємо увагу на те, що це рішення Верховного Суду з особливим цинізмом ухвалено у день ухвалення Верховною Радою України законопроекту №5068 про очищення Вищої ради правосуддя, а також після голосування за пропозиції Президента України до законопроекту № 3711-д про перезапуск Вищої кваліфікаційної комісії суддів. Підтримкою таких законодавчих актів народні депутати України дали старт фундаментальній судовій реформі в нашій державі, яка забезпечить верховенство права та принцип справедливості для всіх наших громадян.
Вважаємо це рішення, ухвалене в інтересах Тупицького О.М., підготовкою до спроби знищення судової реформи в Україні через важелі Конституційного Суду. Президент України використає всі конституційні механізми для того, щоб захистити процес реформ у нашій державі та забезпечити повне функціонування законів про Вищу раду правосуддя та Вищу кваліфікаційну комісію суддів».
Така заява є безпрецедентною! Я не пригадую нічого подібного ані в нашій історії, ані деінде в цивілізованому світі Це абсолютне дно, водночас здається, що це ще не межа, готуємось долати нові глибини…
З огляду на те, що Зеленський раніше вже поривався цілковито розігнати Конституційний суд, чому б йому не реалізувати свої хворобливі задуми на прикладі Верховного Суду? Для початку дати вказівку УДО не пускати суддів Верховного Суду на роботу…
Слід зазначити, що судді належать до тієї категорії осіб, хто буде в останню чергу коментувати політичні заяви вищого керівництва держави, намагаючись триматись осторонь такого роду дискусій. Але здається, що на цей раз терпець увірвався навіть у найтерплячих.
Безпрецедентна заява Банкової викликала іншу безпрецедентну подію: 15 липня 2021 року відбулося позачергове засідання Ради суддів України, у якому взяли участь 22 члени Ради. На порядок денний було винесено одне питання: про звернення Ради суддів України до Президента України щодо недопущення висловлювань, які можуть підірвати незалежність судової влади або довіру суспільства до неї. Обережно підбираючи та зважуючи слова, Рада суддів спробувала пояснити деяким недієздатним, невиліковно хворим на голову людям прості речі, відомі та зрозумілі навіть школяру:
«[…]Замість того, щоб порадіти тому факту, що Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалив рішення, яке, як мінімум, вказує на те, що він не обслуговує інтереси Президента України, в інформаційному просторі було розповсюджено ряд повідомлень, які очевидно вказують на нерозуміння загальновідомих міжнародних норм у сфері прав людини та у сфері незалежності судової гілки влади […]
Принагідно нагадаємо, що посадові особи демократичної та правової держави мають уникати передчасної критики, яка може підірвати незалежність судової влади або довіру суспільства до неї.
Їм також слід уникати дій, які можуть поставити під сумнів їхнє бажання виконувати рішення судів, за винятком випадків, коли вони мають намір подати апеляцію. Кожна сторона судового процесу має доводити свою позицію виключно в рамках правового поля.
Відтак Рада суддів України змушена наголосити на неприпустимості подібних дій з боку посадових осіб Офісу Президента України, які демонструють суспільству не лише ігнорування чинного законодавства, але й упереджене ставлення до судової влади[…]»
Наступного дня не витримав стриманий Верховний Суд, доповнивши раніше подану інформацію про результати розгляду судової справи №9901/96/21 нехарактерним для цієї установи коментарем:
«Верховний Суд завжди підтримував та продовжує підтримувати всі позитивні зрушення, що відбуваються в державі, направлені на побудову чесного, справедливого, відкритого, незалежного суду та сильної демократичної України. Будь-які реформи, що сприяють цьому, отримують безумовну підтримку з боку Верховного Суду. Водночас усі зміни повинні відбуватися лише відповідно до Конституції України. Реформування судової влади неможливе без поваги до незалежності суду і суддів та без розуміння функцій і ролі суду в державі».
Щоби ви остаточно відчули велич моменту, варто нагадати: 6 квітня 2020 року генеральний прокурор Ірина Венедіктова особисто, на підставі звернення працівників Верховного Суду України, внесла відомості до ЄРДР щодо можливих неправомірних дій п’ятого Президента. Заявники надали покази, як Порошенко разом з іншими особами в неконституційний спосіб захопив та узурпував судову владу в країні, заснувавши так званий «Верховний Суд» (код ЄДРПОУ 41721784) – юридичну особу, чия назва тотожна назві однойменного конституційного органу, та призначив туди «альтернативних» суддів, позаяк досі легітимно та безперервно продовжує існувати Верховний Суд України (код ЄДРПОУ 00019034) як вищий орган судової влади, що підтверджується Рішенням КСУ №2-р/2020 від 18.02.2020. Зазначені дії було кваліфіковано за ч. 2 ст. 364 (зловживання владою або службовим становищем), ч. 2 ст. 376 (втручання в діяльність судових органів), ч. 4 ст. 382 (невиконання судового рішення), ч. ч. 1, 3 ст. 109 (дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади) КК України.
Отже, Верховний Суд є фіктивною установою квазиправосуддя, позаяк досі існує належний, визнаний КСУ найвищий орган судової влади – Верховний Суд України.
У своїй діяльності Верховний Суд (без України) давно вже не звертає увагу на закони і переважно керується «позиціями» Великої Палати – квазисудового органу, взагалі не передбаченого Конституцією України. Саме тому в ужиток увійшло поняття «відступлення» Верховного Суду та/або Великої Палати від власної позиції – це коли подібну справу вирішили одним чином, а потім занесли гроші та попрохали вирішити протилежним чином, і суд «відступив» від власної позиції, сам себе переконав у прямо протилежному. Типовий опортунізм.
Так от – навіть у таких безпринципних суддів-опортуністів фіктивного Верховного Суду увірвався терпець по відношенню до хворої правосвідомості Одного з Найвеличніших Лідерів світу (с). Це звучить трішки як жарт, як анекдот, в якому ката вигнали з Гестапо за жорстокість.
Що було далі? Поки ми думали, що це дно, – знизу постукала Ірина Валентинівна на прізвисько ДБС. «Венедіктовна» вирішила налякати досвідченого «їжака» голим ЄРДР-ом: особисто підписала Олександру Тупицькому повістку про виклик на 16 липня для вручення повідомлення про підозру в кримінальному провадженні №62020000000000862 від 30.10.2020р. Це той випадок, коли їй було б краще бухати з Михайлом Подоляком на честь Великої французької революції, ніж вдавати із себе прокурора: цю справу розслідує ДБР за фактом можливого вчинення Тупицьким протиправних дій у складі групи осіб із самовільного заняття 19.07.2018 земельної ділянки в Криму, не відведеної йому у встановленому законодавством України порядку та укладання правочину, яким він визнав повноваження у посадових осіб органів Російської Федерації на внесення записів про відчуження української земельної ділянки та внесення її до категорії тих, що підпадають під юрисдикцію РФ.
ДБР відкрило провадження рівно через три дні після того, як згідно з рішенням Конституційного Суду України №13-р/2020 від 27.10.2020, статтю 366-1 Кримінального кодексу про декларування недостовірної інформації було визнано неконституційною, твердо обравши шлях ганьби для себе. Не маючи найменшої кримінальної перспективи, НАЗК та ДБР вирішили хоча б притягнути Тупицького до адміністративної відповідальності за принципом «не здожену – так зігріюсь». Відтак, до Голосіївського районного суду міста Києва надійшли два протоколи, складені Головою НАЗК Новіковим О.Ф., про вчинення Тупицьким адміністративних корупційних правопорушень, передбачених ч.4 ст.172-6 (порушення вимог фінансового контролю) та ч.2 ст.172-7 (конфлікт інтересів) КУпАП,
Найкумеднішим був головний доказ – витяг з Єдиного державного реєстру нерухомості про перехід прав на об`єкт нерухомості виписки Федеральної служби державної реєстрації, кадастру і картографії РФ № 99/2020/355830993 від 24.10.2020 та спосіб його отримання. Всю цю ганьбу до атомів було встановлено в суді: «...копія витягу була отримана органом досудового розслідування від Головного редактора української редакції Радіо Свобода, який в свою чергу отримав його від громадянки РФ Потапової Н.О,, а також така копія була отримана оперативними підрозділами ДБР на виконання доручення слідчого від громадянина Анатолія Петровича. Відомості про те, що такий доказ був отриманий у спосіб, передбачений чинним законодавством, шляхом направлення запиту до відповідних державних органів Російської Федерації, у матеріалах справи відсутні, як і оригінал витягу». Суду було надано рапорт старшого оперуповноваженого в ОВС ДБР Р.Смикова на виконання доручення слідчого ДБР про отримання копії витягу. Дуже цікаво: бюро Радіо Свобода використовується для виконання оперативних доручень ДБР у Криму…
Дослідивши всі ці «докази», зібрані ДБР разом з НАЗК, суддя Голосіївського районного суду м. Києва Колдіна була вимушена постановою від 27.05.2021 у справі №752/5809/21 повністю виправдати Тупицького та закрити провадження за відсутності складу адміністративного правопорушення. Постановою Київського апеляційного суду від 15.06.2021р. апеляційну скаргу прокурора відділу забезпечення діяльності у сфері запобігання і протидії корупції ОГП(У) повернуто без розгляду.
Ірині Валентинівні цієї ганьби виявилося замало, вона вирішила діяти за принципом: згорів сарай, гори і хата! І викликала Тупицького повісткою по справі №62020000000000862 від 30.10.2020, яку веде ДБР, для вручення підозри зовсім іншого змісту: 16.07.2021р. голові КСУ повідомили про підозру за ч.2 ст.361 Кримінального кодексу – несанкціоноване втручання в роботу автоматизованої системи, що призвело до підробки інформації, вчиненому повторно, за попередньою змовою групою осіб. За фабулою слідства, голова КСУ після явно неконституційного відсторонення від посади в грудні 2020 року, передав захищений електронний носій із власним ключем кваліфікованого електронного підпису та пароль до нього головному бухгалтеру і надав незаконну вказівку про подальше використання цього ключа від його імені та замість нього для підписання платіжних та інших документів в автоматизованій системі. Зміст «злочину» полягав у тому, що незважаючи на явно незаконне блокування співробітниками УДО доступу голові КСУ до приміщення суду, бухгалтерія продовжувала виплачувати заробітну плату суддям та іншим працівникам, сплачувати рахунки за утримання будівлі тощо.
Цілком очевидно, що пані «викладачка» чекає, поки прокурорам ОГП(У) доведеться пізнати чергову ганьбу в суді. Таке враження, що вона отримує насолоду від цих епічних провалів, і давно заслуговує, аби її перехрестили у «прокурорське БДСМ».
А тим часом вірне нашому Найвеличнішому ДБР вирішило не відставати від цієї процесуальної «БДСМ-оргії»: у ДБР повідомили, що 15 липня 2021 року до Бюро надійшла заява від представника однієї із громадських організацій України. Заявник просив внести відомості до ЄРДР щодо зловживання владою суддями Верховного Суду в зв’язку із скасуванням Указу Президента України № 124/2021, відповідно до якого скасовано Указ Президента України від 14.05.2013 року №256 «Про призначення О. Тупицького суддею Конституційного Суду України». Головним слідчим управлінням ДБР відкрито кримінальне провадження за попередньою правовою кваліфікацією – зловживання владою або службовим становищем (ч. 2 ст. 364 КК України). Це все гарно, тільки процесуальним мазохістам з ДБР доведеться віднайти відповіді на два гамлетівських питання: по-перше, цей злочин є корисливим, для утворення складу злочину потрібна матеріальна шкода, що у двісті п’ятдесят і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, тобто понад 283 750грн. Отже, де шкода? І, по-друге, службовими особами в статтях 364, 368, 368-5, 369 Кримінального кодексу є не будь-які представники влади, а лише пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських функцій. Колегія суддів Верховного Суду, що розглядала справу №9901/96/21, жодних подібних функцій не виконує.
Якби Найвеличніший мав хоч трохи клепки в голові, то наказав би згорнути цей слідчий цирк-шапіто. Тільки не на того натрапили – наш «Бубочка» вважає себе потерпілим… Тоді нехай вже ДБР відкриває провадження за ст.152 КК України («Зґвалтування»).
Виступаючи 13 липня 1934 року перед депутатами Рейхстагу з нагоди масових розстрілів ворогів народу під час так званої «Ночі довгих ножів», Адольф Гітлер заявив: «Якщо хтось звинувачує мене в тому, чому ми не використовували звичайні суди для винесення рішення, то я можу лише сказати йому: у ту годину я був відповідальним за долю німецької нації і, отже, Верховним Суддею німецького народу…». Це дуже співзвучно тому, що ми чуємо щоп’ятниці від Зеленського та Данилова, секретаря РНБО. І в цьому є найголовніша загроза і проблема, бо ми знаємо, що Гітлер був психічно хворим наркоманом.
Вихід з цього кола тільки один – допомогти Одному з Найвеличніших Лідерів світу (с) з проведенням судової реформи, керуючись ст.14 Закону України «Про психіатричну допомогу». І головне для успіху реформ – не привертати надмірної уваги санітарів…
