Контррозвідка в Україні від УНР до сьогодення – 6

Шоста, заключна, частина книжки Юрія Михальчишина «Контррозвідка в Україні від УНР до сьогодення», яка побачила світ у Львівському видавництві «СПОЛОМ». У цій частині аналізуються головні завдання, що стоять перед українською контррозвідкою сьогодні.

З першою частиною книжки можна ознайомитись за посиланням Контррозвідка в Україні від УНР до сьогодення – 1,

з другою – за посиланням Контррозвідка в Україні від УНР до сьогодення – 2,

з третьою – за посиланням Контррозвідка в Україні від УНР до сьогодення – 3,

з четвертою – за посиланням Контррозвідка в Україні від УНР до сьогодення – 4,

з п’ятою – за посиланням Контррозвідка в Україні від УНР до сьогодення – 5.

* * *

Війна за свідомість: суть та форми

Значно ширшим компонентом гібридної агресії, аніж війна інформаційна, є війна консцієнтальна – її об’єктом є свідомість. А результатом – руйнування комунікативних навичок, невміння організувати свій час, цілі, часта зміна малореалістичних планів, зниження всіх механізмів саморегулювання (прогнозування, контроль, оцінка результатів, моделювання подій).

Формою ведення такої війни є спеціальні інформаційні операції.

Спеціальна інформаційна операція (СІО) – це сукупність заходів гласного та негласного характеру, спрямованих на приховане керування процесами інформаційної сфери, включно з “створенням подій”, підпорядкована одній меті; має один об’єкт та синхронізована в часі.

Метою СІО, спрямованих на аудиторію власних громадян та особовий склад збройних сил, є психологічна консолідація; відповідно, метою СІО, адресованих населенню та армії країни-супротивника є формування інформаційних передумов суспільної дестабілізації та зниження здатності вести бойові дії.

Спеціальні підрозділи, що здійснюють інформаційні та інформаційно-психологічні операції, працюють в різних режимах інтенсивності залежно від оперативної обстановки та директив політичного керівництва.

У мирний час ведеться поточна робота: вивчення, накопичення та аналіз інформації про об’єкти впливу, розроблення проектів майбутніх інформаційних матеріалів для конкретних об’єктів та цільових аудиторій, організація та планування операцій, підготовка особового складу та технічних засобів.

У період зростання потенційної загрози ці підрозділи реалізують заходи послаблення морально-психологічної стійкості військ супротивника, операції для зниження рівня готовності до участі в бойових діях, публічне викриття агресивних намірів противника.

Безпосередньо у воєнний час підрозділи інформаційних операцій здійснюють підрив бойового духу армії противника, формують негативне ставлення населення країни-противника до власної армії, здійснюють дезінформування, підбурювання населення до непокори органам влади, підтримують політичну опозицію та допомагають формувати “п’яту колону”, забезпечуючи дружнє ставлення чужого населення до своєї армії.

Після завершення воєнного конфлікту підрозділи спеціальних інформаційних операцій займаються супроводом процесу формування окупаційної влади, виявлення сил потенційного опору, інформаційною підтримкою окупації.

Якщо замислитися, то події довколишньої реальності свідчать: проти України ворожі сили інформаційних спецоперацій задіяли вже всі етапи підривної роботи, крім, власне, останнього.

Принципи організації роботи контррозвідки та поняття оперативної обстановки

Управлінські принципи управління контррозвідувальною діяльністю – це сукупність норм, дотримуючись яких керівники контррозвідувальних підрозділів можуть формувати, підтримувати та розвивати неодмінні умови, достатні для успішної оперативної діяльності різних організаційних ланок національної спецслужби. Можна виокремити наступні адміністративно-управлінські принципи контррозвідувальної діяльності:

  1. Лінійний;
  2. Об’єктовий;
  3. Лінійно-об’єктовий;
  4. Територіальний;
  5. Проблемний:

А) проблемно-об’єктовий;

Б ) проблемно-цільовий. 

Лінійний принцип передбачає організацію контррозвідувальної роботи з метою виявлення, попередження та блокування ворожих розвідувальних спрямувань за конкретними напрямками-лініями: протидія підривній діяльності конкретних іноспецслужб (спецслужби головного супротивника – ФСБ РФ, ГРУ Генштабу ЗС РФ, СЗР РФ; польські спецслужби; угорські спецслужби); протидія тероризму; протидія сепаратизму; боротьба з корупцією та оргзлочинністю; боротьба з конкретними антиукраїнськими організаціями та деструктивними клерикальними центрами; захист національної медіа сфери та інформаційного простору.

Об’єктовий принцип застосовується з метою організації контррозвідувального захисту стратегічно важливих об’єктів – контррозвідка зосереджується на антидиверсійному захисті, протидії проникненню ворожої агентури, захисті державної таємниці. Об’єктами в даному контексті можуть бути органи влади та управління (парламент, уряд, міністерства), атомні електростанції, військові частини. Тут слід уникати термінологічної та функціональної плутанини. До прикладу – Міністерство оборони України чи Генштаб ЗСУ є для вітчизняної контррозвідки об’єктом контррозвідувального захисту, а посольство Республіки Польща в Києві, де під дипломатичним прикриттям діє легальна резидентура польської розвідки – об’єктом контррозвідувального пошуку.

До лінійно-об’єктового принципу звертаються тоді, коли існує необхідність організувати контррозвідувальну роботу на конкретному об’єкті, де оперативна обстановка свідчить про виділення окремішньої лінії роботи з протидії супротивнику. Наприклад, контррозвідувальне забезпечення спецпідрозділу, в який активно намагається здійснити агентурне проникнення російська спецслужба, і який перебуває в зоні ведення бойових дій.

Територіальний принцип застосовується при здійсненні контррозвідувальної діяльності відповідно до існуючого адміністративно-територіального поділу України або з врахуванням регіональної специфіки загроз (наприклад, контррозвідувальні заходи з захисту національної інформаційної сфери в місті Одеса; контррозвідувальні заходи по боротьбі з тероризмом на території Донецької та Луганської областей; контррозвідувальне забезпечення збройних формувань, дислокованих в західних областях України; контррозвідувальний супровід процесів транскордонного та прикордонного співробітництва органів місцевого самоврядування).

До проблемного принципу звертаються при необхідності побудувати контррозвідувальну роботу “від загроз” – зважаючи на найбільш гострі та актуальні проблеми оперативної обстановки на даний момент часу або період перспективного планування роботи української контррозвідки. З часу розгортання активної збройної фази гібридної агресії РФ проти України діяльність основних компонентів оперативного ядра української контррозвідки слід було переорієнтувати на протидію розвідувально-підривній діяльності ФСБ, ГРУ та СЗР.

Проблемно-об’єктовий принцип у такому контексті передбачає організацію контррозвідувальної роботи на конкретних об’єктах, де на даний момент актуальна проблема оперативного проникнення російських спецслужб – наприклад, Нетішинська і Південноукраїнська АЕС, Харківська обласна державна адміністрація тощо.

Проблемно-цільовий принцип, відповідно, передбачає цільову концентрацію оперативних сил і засобів з метою максимально ефективного вирішення завдань контррозвідувальної діяльності обмеженими силами та засобами – наприклад, контррозвідувальний супровід процесу парламентських виборів з метою недопущення проникнення в український законодавчий орган агентів впливу російської спецслужби.

Одне з ключових понять контррозвідувальної та оперативно-розшукової діяльності – це поняття оперативної обстановки.

Оперативна обстановка – це сукупність взаємопов’язаних факторів та об’єктивних умов, які реально чи потенційно впливають на стан захищеності життєво важливих національних інтересів від внутрішніх та зовнішніх загроз в контексті ворожої розвідувально-підривної діяльності , а також на дієвість контрзаходів, які проводять вітчизняні органи держбезпеки.

Таким чином, слід виокремити базові складові оперативної обстановки:

  1. Розвідувально-підривні акції противника;
  2. Протидія українських спецслужб;
  3. Об’єктивні політичні, економічні, соціальні та етнополітичні умови, що складаються в державі.

Виходячи з інтенсивності розвідувально-агентурної, розвідувально-підривної, диверсійно-терористичної роботи спецслужб агресора та ворожих держав, криміногенної ситуації, внутрішнього соціально-політичного та соціально-економічного становища в країні, оперативну обстановку можна класифікувати таким чином:

  1. Стабільна;
  2. Напружена;
  3. Кризова;
  4. Конфліктна;
  5. Воєнна.

До завдань контррозвідувальних підрозділів, що здійснюють контррозвідувальний захист життєво важливих інтересів держави, належить не лише вивчення та аналіз оперативної обстановки, а й забезпечення її розвитку в контрольованому та прогнозованому руслі. Для цього задіюють як керівний і оперативний склад підрозділів національної спецслужби, так і негласний апарат (агентуру та довірених осіб), а також оперативно-технічні засоби. Така форма оперативної роботи називається оперативним регулюванням.

Моніторинг (спостереження та наступний аналіз отриманої інформації) оперативної обстановки українською контррозвідкою є основою контррозвідувального супроводження соціально-політичних процесів в Україні. Неповне, фрагментарне володіння оперативною обстановкою не дозволяє ефективно здійснити розстановку сил і засобів та використовувати оперативні можливості контррозвідувального підрозділу – агентурні, оперативно-технічні, оперативно-розшукові. Керівний склад, що використовує неповні критерії оцінки оперативної обстановки, ігнорує наявність чи відсутність можливостей оперативного регулювання, свідомо чи мимоволі вибудовує хибну концепцію оперативної діяльності дорученого йому підрозділу. Такий стан справ підриває ефективний контррозвідувальний режим і допомагає безперешкодній діяльності ворожих спецслужб і їхньої агентури в Україні.

Аналітична робота спецслужб: зміст і проблематика

Інтелектуальне забезпечення роботи спецслужби має науковий, експертний, кадровий, організаційний, аналітичний та інформаційний аспекти узагальнення відомостей про загрози державній безпеці та реагування на них.

Скажімо, аналітики британської спецслужби в роки Другої світової змоделювали оцінку потенціалу німецької танкової промисловості щодо місячного випуску танків “Тигр” і “Пантера” на основі статистичного аналізу серійних номерів агрегатів ходової частини кількох підбитих машин. Агентурні дані розвідки говорили про виробництво на рівні 1400 машин щомісяця (чиста белетристика), результати роботи аналітиків дали куди скромнішу цифру – 256 машин. Розсекречені після 1945 року звіти німецьких танкобудівних заводів показали реальну середню цифру – 255 танків. Британські аналітики заслужено користувалися з того часу високою репутацією серед союзників, конкурентів та супротивників.

З іншого боку, аналітичні структури ЦРУ не змогли забезпечити реалістичну оцінку успішності радянського ядерного проекту (так само, як контррозвідники ФБР перед тим не змогли належно реалізувати оперативний супровід та охорону державної таємниці рідного Мангеттенського атомного проекту, в результаті чого агентура берієвського МГБ викрала американські секрети). Через місяць після успішного радянського випробування наприкінці серпня 1949 року на Семипалатинському полігоні аналітики ЦРУ запевняли Трумена, що СРСР зможе розробити власну ядерну зброю не раніше, як у середині 1950-х років. Схожим  чином, аналітики ЦРУ проспали будівництво “берлінського муру” 1961 року, можливість розміщення радянських ракет на Кубі 1962 року, ісламську революцію в Ірані 1979 року та незворотність дезінтеграції СРСР і розпаду “Варшавського пакту”.

Може здатися дивним, але ні в КДБ СРСР, ні в його попередників, в центральному апараті до 1989 року повноцінних аналітичних структур не існувало взагалі. Звідси – фатальна недооцінка логіки суспільно-політичних процесів навіть не за океаном у далекій Техащині та Оклахомщині, а набагато ближче, по свій бік “залізної завіси”. Радянські спецслужби ганебно проспали народно-демократичні революції в Східному Берліні у 1953 році, в Угорщині 1956 року та в Чехословаччині в 1968 році; наслідки в кожному випадку довелося підправляти масованим застосуванням танків і мотопіхоти проти мирних людей.

Найсильніші аналітичні підрозділи КДБ було створено в зовнішній розвідці (1-е головне управління), значно слабші в контррозвідці (2-е головне управління), і практично бутафорські в політичному розшуку та політичній контррозвідці (5-е головне управління). В останньому випадку мова йшла про окремий відділ з “узагальнення та аналізу даних про діяльність супротивника із здійснення ідеологічних диверсій”. Втім, цього не можна сказати про начальника 5-го Управління КДБ генерала армії Філіпа Бобкова, який у січні 1991 року далекоглядно подав у відставку, а після розвалу СРСР та зникнення КДБ продуктивного консультував одного з перших “російських” олігархів Гусінського.

Згідно з українським законодавством, національна спецслужба зобов’язана здійснювати інформаційно-аналітичну роботу в інтересах ефективного  проведення органами державної влади та управління України внутрішньої  і  зовнішньої діяльності, вирішення проблем оборони,  соціально-економічного будівництва, науково-технічного прогресу, екології та інших питань, пов’язаних з національною безпекою України.

Аналітичний цикл в загальному вигляді повинен складатися з п’яти етапів:

  1. Збирання та здобування інформації;
    1. Оцінювання інформації;
    1. Долучення інформації до інформаційних масивів;
    1. Інтегрування даних та їх аналіз;
    1. Презентування та використання результатів аналізу в прийнятті управлінського рішення.

Інформація надходить в аналітичні підрозділи із відкритих джерел, від негласних джерел (агентура) та в результаті здійснення оперативно-технічних заходів.

Актуальний стан інформаційно-аналітичної роботи вказує на системні проблеми, що виникають на всіх етапах. Фактично мова йде як про відсутність повноцінного аналітичного циклу в органах управління та фрагментарне володіння оперативною обстановкою у спецслужбі. Причини цього різні – від низької якості кадрів до атавізмів законодавства. Які забороняють створення в оперативній роботі “незаконних” баз даних та інших масивів інформації.

Кардинальних змін та перебудови потребує весь процес інформаційно-аналітичної діяльності сучасної спецслужби. Він повинен концентруватися не на складанні довідок про оперативну обстановку та планів роботи і звітів на ділянках оперативної діяльності. Мова йде про проведення повноцінних аналітичних досліджень, якісний моніторинг суспільних процесів, прогнозування та безпосереднє аналітичне супроводженні контррозвідувальної, оперативно-розшукової та антитерористичної діяльності.

Гостро необхідною є відбудова повноцінного аналітичного циклу в рамках інформаційно-аналітичної підтримки управлінських рішень як в системі національної спецслужби, так і в процесі сприяння керівництву України в реалізації зовнішньо-та внутрішньополітичного курсу з розвитку держави, зміцнення її обороноздатності та економічного потенціалу, розширення міжнародного співробітництва.

Робоче місце аналітика спецслужби, окрім підрозділів, що синтезують накопичену інформацію, повинно знаходитись безпосередньо поруч з робочими місцями оперативних співробітників для щоденної якнайтіснішої практичної взаємодії, інформаційного обміну та взаємодопомоги. У цьому контексті нагальною потребою є перегляд підходів до формування організаційно-штатної структури спецслужби на користь запровадження оптимального співвідношення аналітичних та оперативних співробітників у пропорції 1 : 3. Необхідність вирівнювання існуючого дисбалансу в роботі інформаційно-аналітичних підрозділів в умовах потенційного ускладнення та дестабілізації оперативної обстановки підказує доцільність створення штатних оперативно-аналітичних груп швидкого реагування, здатних підсилити проблемні ділянки.

Naspravdi.Today

Коментарі:

Наступна публікація

Чий Крим?

Вт Лип 20 , 2021
Започатковуючи широку етнографічну дискусію про «один народ», президент Росії Володимир Путін 9 червня 2021 року в інтерв’ю телеканалу «Росія 24» поставив перед російськими та світовими вченими питання руба: що робити з євреєм Зеленським? Він так і сказав: «Сам Зеленський єврей за національністю, у нього, може, там кров намішана. Що робити […]