Екс-заступник генерального прокурора України Олексій Васильович Баганець, провівши величезну роботу з аналізу статистичної звітності правоохоронних органів, прокуратури й Державної судової адміністрації за 2013 – 2020 роки, представив юридичній спільності країни звіт, присвячений порівняльному аналізу загального стану криміногенної обстановки, протидії злочинності та дотримання конституційних прав і свобод громадян у ході досудового розслідування в 2020 році. Увазі фахівців пропонується перша частина цієї фундаментальної праці.
* * *
Знаковими для будь-якої влади в нашій країні повинні бути норми Конституції України про те, що саме людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Утвердження та забезпечення прав та свобод людини є головним обов’язком держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність.
Тому саме рівень дотримання цих вимог Основного Закону суттєво впливає на міжнародний рейтинг нашої держави та свідомість наших громадян, які з кожним роком все більше відмовляються довіряти як органам правопорядку та прокуратури, так і правосуддю. І, мабуть, мають для цього всі причини, бо станом на червень 2020 року Україна посідала 148 сходинку між Венесуелою та Нігерією із 163 позицій за Міжнародним рейтингом найбезпечніших для життя країн під назвою Global Peace Index. Для більш наглядного оцінювання нинішньої криміногенної ситуації в Україні повідомляємо, що ще в досить непростому для нашої держави 2014 році в цьому ж рейтингу ми займали 144 сходинку, ще раніше: з 2010 по 2013 році – 120, а у 2009 році ще більш привабливішу – 118. Але, на жаль, нинішня влада на це не реагує взагалі і надалі продовжує відверту руйнацію, розпочату ще в 2014 році, органів правопорядку, прокуратури і судів, що в цілому вже призвело до край негативних наслідків та суттєво погіршило криміногенну ситуацію в державі.
На підтвердження цих висновків свідчить і «Аналіз стану злочинності та протидії їй в Україні за 2020 рік, у порівнянні з попередніми роками».
Так, протягом минулого року в Україні всіма правоохоронними органами було зареєстровано 784 096 кримінальних правопорушень, що дещо менше у порівнянні з минулими роками (наприклад: у 2019 році – 840 447). Разом з тим, одразу потрібно уточнити, що наведені в аналізі статистичні показники за минулі шість років, особливо за 2017-2020 роки, викликають обґрунтований сумнів в їх достовірності, адже реальна ситуація із вчиненням злочинів в нашій країні в дійсності лише погіршується, а не покращується.
Зокрема, щорічні аналітичні дослідження в сукупності достовірно свідчать про розповсюджену практику приховування, у першу чергу, Національною поліцією вчинених кримінальних правопорушень, які не розкриті, бо поліцією, в основному, реєструються лише ті, по яких встановлені особи, які їх вчинили. На підтвердження цих слів в мережі Інтернет наявний красномовний звуковий запис, в якому керівник слідчого управління поліції однієї із областей України дає підлеглим чіткі вказівки, як знизити рівень злочинності в області. Цитую дослівно: «Хлопці, так робота не буде. Запам’ятайте всі, від завтра все внесення в ЄРДР, починаючи від 125-ої і закінчуючи трупом з природною смертю, виключно за моїм погодженням. Всі почули? Щоб завтра не було, що хтось не почув. Все, що ви будете планувати вносити в ЄРДР, все погоджуєте зі мною. Не може бути така негативна картина»!
І тому не дивно, що, згідно звіту Kantar online TRACK, який проводить регулярне вимірювання рівня довіри до різних інституцій та якості їхньої роботи, більшість опитаних з 16 по 30 травня 2020 року 1 000 респондентів у віці 18-55 років не довіряли поліції (63%), низько оцінювали роботу поліції (61%) і лише 12 % осіб вважали, що в разі порушення їхніх прав поліція допоможе їх захистити.
Про реальне погіршення ситуації із вчиненням злочинів у нашій країні, зокрема, йдеться і в публікації авторитетних експертів, докторів політичних наук Є. Невмержицького та Ф. Шульженка в тижневику «Юридичний вісник України» №15 за 12-18 квітня 2019 року під назвою «Суспільство і політична еліта України», де чітко зазначено, що 40,2% громадян, які потерпіли від злочинних посягань, не звертаються з заявами до поліції у зв’язку х недовірою. І навіть в тих випадках, коли потерпілі зверталися до поліції та прокуратури із заявами про вчинення злочинів, у значній кількості із них правоохоронці ухиляються від їх реєстрації.
Крім того, про небажання й ухилення правоохоронних органів від реєстрації всіх заяв і повідомлень про вчинення злочинів свідчать і дані Судової адміністрації України, із яких чітко вбачається, що в минулому році до судів надійшло значно більше скарг, ніж у попередні роки, на бездіяльність слідчого та прокурора стосовно не внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань – 37 826, щостановило майже 50% від загальної кількості одержаних скарг, з яких судом розглянуто та задоволено – 22 853 (або 60,4%) проти 21 832 (або 53%) у 2019 році. На жаль,фіксування саме цих даних за попередні роки (2013-2018) діюча статзвітність не передбачала, тому, немає з чим порівнювати ці дані, щоб ще більш переконатись в наявності саме негативної тенденції на цьому напрямку діяльності органів правопорядку протягом останніх 6 –7-ми років.
До речі, на об’єктивність статданих про рівень злочинності може впливати й практика закриття слідчими та прокурорами кримінальних проваджень. Так, більше ніж у половині – 423 474 (або 54%) – зареєстрованих у 2020 році кримінальних правопорушень у подальшому були прийняті рішення про закриття проваджень за реабілітуючими підставами, тобто, за фактом відсутності події та складу злочину, що значно більше, ніж у 2019 році – (47,2%) та 2018 році – (46,8%)). І це при тому, що з одержаних статданих наглядно видно, що, починаючи із 2016-2017 років, з кожним роком кількість закритих проваджень за цими підставами в абсолютному вимірі, начебто, зменшувалась, у той час як у відсотковому відношенні, навпаки, щорічно тільки зростає, що також додатково вказує на штучне регулювання стану злочинності в державі.
Саме про навмисне корегування статданих про стан злочинності та протидії їй свідчать і інші аналітичні дані.
Так, починаючи із 2017 року, кількість повідомлених підозр та обвинувальних актів, направлених до суду, у абсолютному вимірі щорічно тільки зменшується, хоча у відсотковому відношенні, навпаки, зростає (наприклад, повідомлень про підозру з 37,8% в 2017 році до 46,3% в 2020 році та направлених обвинувальних актів до суду з 34,5% в 2017 році до 41,1% в 2020 році).
Тому й виходить так, що результативність протидії злочинності, насправді, лише погіршується, про що свідчать об’єктивні дані про зростання кількості найбільш зухвалих злочинів, таких як обстріл автобуса в Харківській області, масова перестрілка із застосуванням вогнепальної зброї в містечках Бровари та Українка Київської області, захоплення заручників – це лише мала частка резонансних кримінальних правопорушень, вчинених у 2020 р. Такі висновки можна зробити із реального вивчення кримінальних правопорушень у розрізі ступеня їх тяжкості.
Так, протягом 2020 року по державі було зареєстровано 13 199 особливо тяжких злочинів, що менше,ніж у кілька попередніх років. Але і ця відмінність не є об’єктивним показником поступового покращення криміногенної обстановки в Україні, бо, по-перше, критичні цифри таких злочинів у попередні роки були пов’язані, насамперед, з революційним періодом в країні в січні-лютому 2014 року та, тим більше, активними бойовими діями на сході України в 2014-2016 роках. По-друге, у попередні дореволюційні роки таких злочинів реєструвалось або менше, наприклад, як в тому ж 2010 році – 12 094, або майже аналогічна кількість – 13 776 в 2013 році. А, по-третє, треба врахувати й ту обставину, що в той час і територія України була значно більшою, ніж зараз, а тому, в тодішніх статданих про рівень злочинності обліковувалися особливо тяжкі кримінальні правопорушення, вчинені і на території нині анексованого Криму та на окупованих територіях Донецької і Луганської областей, які протягом останніх семи років у статзвітності нашої держави не враховуються.
Зовсім не про покращення криміногенної обстановки в 2020 році свідчить і той факт, що із облікованих (тобто, не всіх в дійсності вчинених злочинів) у минулому році 13 199 особливо тяжких злочинів лише у 5 691 випадку (або у 43,1%) конкретним особам було повідомлено про підозру, а ще менше по них направлено до суду обвинувальних актів – 4 033 (або всього 30,5%), в результаті чого на кінець року нерозслідуваними залишилось майже 67%.Саме в цій частині аналізу слід звернути увагу й на критично вражаючу обставину про те, що протягом минулого року слідчими всіх правоохоронних органів було закрито проваджень у 119 873 особливо тяжких кримінальних правопорушеннях, що майже в 10 разів (!) більше ніж їх було обліковано, причому – 110 198 із них закриті за ч.1 п.п.1,2,4,6,9-1 ст.284 КПК України, тобто, за відсутністю події і складу злочину, а також невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості в суді. До цього треба додати і 23 провадження, які були закриті за пунктом 10 цієї ж статті, у яких закінчились строки, передбачені ст.219 КПК України, але, особи, які вчинили кримінальні правопорушення, так і не були встановлені або навіть після повідомлення конкретній особі про підозру закінчився строк досудового розслідування, а обвинувальний акт так і не було надіслано до суду, тобто, мова йде про закриття фактично нерозкритих особливо тяжких злочинів, у результаті чого величезна кількість суспільно небезпечних злочинців уникнули притягнення до кримінальної відповідальності і не будуть за ці злочини покарані.
Майже про аналогічну ситуацію свідчать статистичні дані і про кількість облікованих (а не всіх фактично вчинених), тяжких злочинів, яких зареєстровано в минулому році також дещо менше, чим у попередні роки – 125 165, із яких лише у 51 894 випадків (або у 41,5%) конкретним особам було повідомлено про підозру (що менше чим, наприклад, у 2018 році – 57 770) та ще менше – 43 169 обвинувальних актів (або всього 34,5%) направлені до суду, що теж менше чим у тому ж 2018 році (50 120). Тобто, розкриття і цієї суспільно небезпечної категорії злочинів залишається незадовільним за обома показниками. І це при тому, що в залишку на кінець звітного періоду не розслідуваними залишилась теж достатньо велика їх кількість – 78 842 (або 63%) таких кримінальних проваджень.
До цього треба додати й той факт, що впродовж минулого року було закрито провадження в 19 539 тяжких кримінальних правопорушеннях, з яких переважна більшість (19 203) саме за реабілітуючими обставинами – п.п.1,2, 4,6,9-1 ч.1 ст.284 КПК України, а також за п.10. ч.1 ст.284 КПК України – 38 фактично нерозкритих злочинів даної категорії, а особи, які їх вчинили, ніколи за це не будуть покарані.
Якщо ж аналізувати злочини середньої тяжкості,то в 2020 році їх було обліковано 53 141, що також менше, причому значно, ніж у попередні роки, з яких повідомлено особам про підозру у 24 864 випадках (або у 47%), що дещо більше, ніж у вчиненні тяжких і особливо тяжких злочинів, але, явно замало, виходячи із незначної складності в їх розслідуванні. Ще менше обвинувальних актів у них направлено до суду – 21 047 (або 39,6%). Але і в цій категорії нескладних у доказуванні злочинів також звертає на себе увагу велика кількість закритих протягом року кримінальних проваджень –16 692, майже всі з яких – за відсутністю події та складу злочину на підставі.п.1,2, 4,6,9-1 ч.1 ст.284 КПК України та плюс до них 32 – проваджень на підставі п.10. ч.1 ст.284 КПК України, тобто, фактично нерозкритих кримінальних правопорушень, у яких закінчились строки досудового розслідування, у результаті чого особи, які їх вчинили, залишились непокараними.
На превеликий жаль, ще раз наголошуємо: в статзвітах за 2020 рік (як і в останні кілька років) будь-якого пояснення цього негативного явища також не дається, адже нинішні керівники прокуратури і органів досудового розслідування, на мою думку, навмисно узагальнюють кількість закритих проваджень, щоб таким способом приховати свої недоліки, некомпетентність і реальну незадовільну криміногенну ситуацію в державі! І нічого дивного в цьому також немає, бо прокурорський нагляд за дотриманням законів, в т.ч. і під час обліку і реєстрації злочинів в жовтні 2014 року був навмисно ліквідований, що неминуче заподіяло величезної шкоди державі, суспільству і громадянам та і суттєво негативно вплинуло як на стан злочинності, так і особливо – протидії їй!
Окрім того, потрібно уточнити, що наведені вище статдані можуть суттєво різнитись і через те, що 22.11.2018 року до Кримінального кодексу України були внесені зміни, які набрали законної сили 01.07.2020 року, якими прибрано із класифікації кримінальних правопорушень злочини середньої тяжкості та невеликої тяжкості, а до введених в дію замість них обох категорій нетяжких злочинів увійшла переважна більшість кримінальних правопорушень середньої тяжкості та лише невелика частина їх перейшла у кримінальні проступки та ще менше – у тяжкі злочини. З огляду на це та враховуючи, що статзвітність не уточнює кількість злочинів середньої тяжкості, які змінили свій вид, провести більш конкретне результативне зрівняння саме цих даних по вказаній даній категорії кримінальних правопорушень за минулий рік просто не було можливості.
Про негативну тенденцію в протидії злочинності може свідчити і той факт, що кількість зареєстрованих в 2020 році злочинів невеликої тяжкості становила 98 283, що теж менше, ніж в попередні 6 років. У той же час, з числа облікованих (а не фактично вчинених) у минулому році таких злочинів лише у 30 038 випадках (що становить всього 30,6%) конкретним особам повідомлено про підозру та ще менше – лише 27 924 – обвинувальних актів (або 28,4%) з них направлено до суду. До речі, і в цій найпростішій у розслідуванні категорії злочинів протягом минулого року було закрито теж величезну кількість – 140 748 – кримінальних проваджень, тобто, набагато більше, ніж їх було зареєстровано, переважну більшість з яких – 140 665 – на підставі п.п. 1,2,4,6, 9-1 ч.1 ст.284 КПК України та 12 – на підставі абзацу 2 п.10 ч.1 ст.284 КПК України, тобто, фактично нерозкритих злочинів, у результаті чого особи, які їх вчинили, залишились назавжди непокараними.
Таким чином, підбиваючи підсумки результативності діяльності органів досудового розслідування і прокуратури за минулий рік, з урахуванням масового приховування злочинів від обліку, слідчими та прокурорами в минулому році було закрито саме за реабілітуючими підставами величезну кількість кримінальних проваджень: 140 665 злочинів невеликої тяжкості, 16 597 – середньої тяжкості, 19 203 – тяжких і 119 801 особливо тяжких, а всього 296 266, тобто, майже 300 000 кримінальних правопорушень із яких майже 140 тис. тяжких і особливо тяжких кримінальних правопорушень. А найбільш неприйнятним фактом є закриття конкретних кримінальних проваджень за п.10 ч.1 ст. 284 КПК України, коли строк досудового розслідування, визначений ст.219 КПК України, закінчився та жодній особі не було повідомлено про підозру, а також коли після повідомлення особі про підозру закінчився строк досудового розслідування, а обвинувальний акт так і не було надіслано до суду, а їх всього, як мінімум, – 105 (23+38+32+12), з яких 61 особливо тяжких і тяжких злочинів, тобто, про фактично нерозкритих найбільш суспільно небезпечних кримінальних правопорушень. Хоча, є всі об’єктивні підстави вважати, що таких випадків уникнення суспільно небезпечних злочинців від кримінальної відповідальності в дійсності набагато більше, бо нагляд з боку прокурора за дотриманням законів при прийнятті таких рішень фактично ліквідований і органи досудового розслідування діють в таких випадках на свій розсуд, в т.ч. і при складанні статистичної звітності.
Таким чином, із викладених вище статистичних даних напрошується, як мінімум, кілька невтішних висновків: 1) переважна більшість скоєних в 2020 році та тих, які перейшли у цей звітний період із минулих років, кримінальних правопорушень найбільш суспільно небезпечних категорій (тяжких і особливо тяжких) залишились не розкритими, а особи, які їх вчинили, не встановленими і не притягнутими до кримінальної відповідальності, а відповідно і не покараними, 2) заподіяні ними матеріальні і моральні збитки не відшкодовані, 3) наведена вище величезна кількість закритих проваджень за реабілітуючими обставинами (майже 300 000) сформувалась саме завдяки як існуванню, так званих, «поправок Лозового», які зобов’язують слідчих і прокурорів закривати провадження, по яким не встановлені особи, які їх вчинили, так і неналежної та непрофесійної організації роботи по розкриттю і розслідуванню злочинів та невміння це забезпечити; 4) із зареєстрованих в 2020 році (звичайно, без урахування прихованих і не зареєстрованих) 360 622 кримінальних правопорушень лише у 167 098 випадках (або у 46,3%) особам повідомлено про підозру, а до суду направлено ще менше – всього 148 332 обвинувальних актів (або тільки 41,1%). Але, навіть і ці відносно невеликі показники розкриття злочинів не свідчать про об’єктивний стан протидії злочинності, бо частина вчинених кримінальних правопорушень, органами правопорядку і прокуратури просто не реєструється і явно приховується.
Окрім того, необхідно звернути увагу і на ту обставину, що питома вага направлених в минулому році обвинувальних актів до суду по категоріях злочинів виглядає так: всього 4,2% – про особливо тяжкі злочини, 44,9% – про тяжкі злочини, 21,9% – про злочини середньої тяжкості та 29% – про злочини невеликої тяжкості, тобто, більше половини направлених до суду обвинувальних актів стосуються закінчених розслідуванням саме нетяжких злочинів.
Критичним є й щорічне погіршення відсотку розкриття кримінальних правопорушень минулих років, тобто, тих злочинів, які були зареєстровані до 2020 року, який склав відверто мізерну цифру – всього1,4% (для порівняння: в 2019 році – 1,6%, в 2018 році – 1,9%, в 2017 році – 2,7%, в 2016 році – 3,6%, а в 2014 році взагалі – 10,8% та майже 12% у 2013 році). Взагалі, загальна картина розкриття і розслідування кримінальних правопорушень минулих років виглядає таким чином, що на початок 2020 року не було закінчено розслідуванням проваджень про 1 076 473 кримінальних правопорушень, а на кінець минулого року ця кількість не на багато змінилась і становила теж величезну кількість – 993 642 кримінальних правопорушень. І це, знову ж таки, враховуючи проведену декриміналізацію значної частини злочинів, які перейшли в категорію кримінальних проступків та навіть без урахування тих нерозкритих злочинів, провадження по яких протягом звітного періоду були закриті.
Більш детального аналізу потребує і стан розкриття та розслідування особливо резонансних і найбільш суспільно небезпечних кримінальних правопорушень.
Так, за правовою кваліфікацією умисне вбивство в 2020 році було обліковано 3 809 кримінальних правопорушень, що менше, ніж у попередні роки, з яких лише у 1 242 провадженнях (що становить всього 32,6%) конкретним особам було повідомлено про підозру. Тобто, кількість розкритих найбільш суспільно небезпечних злочинів проти особи – умисних вбивств, – не дивлячись на постійне їх скорочення серед зареєстрованих щорічно, за цим показником, в основному, тільки погіршується (наприклад: у 2017 році – 1 381 та у 2016 році – 1 403)! Ще гірший показник розкриття цих особливо тяжких злочинів за направленими до суду обвинувальними актами ––всього 799, що становить також катастрофічно низький відсоток – лише 21 %. Для порівняння: навіть у 2019 році до суду обвинувальних актів у цій найбільш суспільно небезпечній категорії злочинів було направлено більше – 834, у 2018 році – 858, у 2017 році – 908, у 2016 році – 914, тобто, кількість розкритих умисних вбивств і за направленими до суду обвинувальними актами теж тільки погіршується з року в рік протягом останніх 7-ми років. А до цього треба додати, що на кінець 2020 року не було прийнято кінцевих рішень у 2 863 кримінальних провадженнях про умисні вбивства (що становить 75,2 %). Тому, і не дивно, що останніми роками такі злочини становляться ще більш зухвалішими та жорстокими.
Як і в попередні роки, продовжує залишатись критичною ситуація із розкриттям злочинів проти власності. Так, за фактами крадіжок у 2020 році було обліковано 138 562 кримінальних правопорушень, що теж статистично менше, ніж у попередні роки (у 2019 році – 197 564, у 2017 році – 261 282, 2016 році – 312 172, у 2015 році – 273 756), хоча на цей показник могли об’єктивно вплинути і зміни в кримінальному законодавстві, коли частина із вчинених в 2020 році крадіжок перейшла в категорію кримінальних проступків. Але, про підозру конкретним особам у таких злочинах навіть у такій прийнятній для правоохоронців і прокурорів ситуації повідомлено лише у 61 227 провадженнях (що складає всього 44,2%). Тобто, кількість розкритих цих суспільно небезпечних та особливо дошкульних і чутливих, як для більшості громадян, так і для держави та юридичних осіб, кримінальних правопорушень не тільки продовжує залишатись на низькому рівні, але і щорічно зменшується в кількісному вигляді у порівнянні із попередніми роками (у 2019 році – 70 763, у 2018 році – 83 688, у 2017 році – 84 756). Більше того, до суду по цій категорії злочинів направлено ще менше обвинувальних актів — 56 627, або лише 41%,тобто, їх розкриття і за цією ознакою залишається незадовільним. Звертає на себе увагу і та обставина, що цей показник також погіршується із року в рік.
Звертає на себе увагу і та обставина, що чималу частку з числа усіх крадіжок продовжують складати саме квартирні крадіжки, від чого потерпають, у першу чергу, саме беззахисні, прості громадяни. Так, у 2020 році було обліковано 10 470 таких кримінальних правопорушень, що теж статистично менше від показників попередніх років: 2019 року – 16 634, 2018 року – 20 228, 2017 року – 25 171, 2016 року – 27 204, хоча це може пояснюватись як внесенням в минулому році згаданими вище законодавчими змінами в Кримінальний кодекс України, так і навмисним їх приховуванням від обліку та не бажанням потерпілих громадян повідомляти про такі факти в поліцію, і прокуратуру.
Але рівень їх розкриття залишається вкрай низьким, оскільки про підозру конкретним особам у їх вчиненні в 2020 році було повідомлено лише у 3 381 випадках (або у 32% ),в той же час, як у попередніх роках їх розкривалось значно більше (наприклад: у 2017 році – 5 869). По направленим до суду обвинувальним актам у цих провадженнях цей показник розкриття ще менший — 3 060, або всього 29%, що значно гірше чим у більшості минулих останніх років(наприклад, у 2017 році – 5 443). Треба також мати на увазі, що на кінець 2020 року слідчими не прийнято кінцевих рішень у 7 267 таких кримінальних правопорушеннях, або у 69,4%, тобто залишок нерозкритих квартирних крадіжок у громадян продовжує залишатись досить великим, тому вже і не дивно, що значна частина постраждалих від таких суспільно небезпечних діянь громадян просто не звертається до поліції із заявами про такі злочини.
За правовою кваліфікацією грабіж у 2020 році було обліковано 7 492 кримінальних правопорушень, що теж менше, ніж у попередні 6 років, з яких у 4 809 провадженнях (64,2%) особам повідомлено про підозру. У той же час на тлі, начебто, відносно благополучної ситуації про зворотнє свідчить той факт, що в попередні роки підозрюваних осіб у таких злочинах викривалось значно більше: у 2019 році – 5 519, а у тому ж дореволюціному 2013 році навіть майже удвічі – 9 313. Більше того, щорічно кількість розкритих злочинів даної категорії лише тільки зменшується. Так як ці злочини належать, як правило, до категорії очевидних, нинішній рівень їх розкриття теж не може влаштовувати суспільство, так як кількість направлених в минулому році до суду обвинувальних актів по злочинах даної категорії була ще меншою – 4 300 (або,всього57,4%).
За фактами розбою в 2020 році правоохоронцями було обліковано 1 360 кримінальних правопорушень, що, знову ж таки, теж менше, ніж у минулих роках, по яких у 1 100 випадках (80,9%) особам було повідомлено про підозру. Але й ці, на перший погляд, благополучні статдані не є переконливими, бо в попередні роки кількість виявлених підозрюваних у вчиненні таких злочинів була також більшою, причому, щорічно ця результативність тільки погіршується. До суду обвинувальних актів по таким злочинам направлено ще менше — 839 (61,7%), що свідчить про те, що майже кожен третій розбій правоохоронцями не розкривається, а особи, які їх вчиняють, в результаті такого «розслідування» уникають кримінальної відповідальності.
Ще гірша ситуація із розкриттям і розслідуванням фактів шахрайств, яких у 2020 році було обліковано 26 830, що теж менше чим у попередні 5 років, з яких лише у 8 713 випадках (32,5%) конкретним особам було повідомлено про підозру, що, знову ж таки, менше ніж у попередні 2013-2015 та 2017 роки та дещо більше, ніж у 2016, 2018-2019 роках. Ще гіршою є ситуація із розкриттям цих злочинів по направлених до суду обвинувальних актах – всього 7 277 (або лише 27,1%), що, майже на одному рівні з 2016, 2018, 2019 роками, але, значно менше, ніж у 2013-2015 та 2017 роках.
Зменшилась і кількість виявлених у минулому році фактів хуліганства –2 513 (для порівняння: у 2019 році – 3 401), а якщо взяти 2013 і 2014 роки, то тоді кількість викритих злочинів даної категорії була набагато більшою, відповідно, 4 962 і 6 315, тобто, майже вдвічі. І це при тому, що такі злочини вчиняються, як правило, у громадських місцях і, здебільшого, на очах у інших громадян та є очевидними, але, їх виявлення щорічно також тільки зменшується. Про підозру конкретним особам у їх вчиненні в минулому році повідомлено лише у 1 458 випадках (58%), що теж менше, в т.ч. і значно, чим у минулі 7 років. По направленим до суду обвинувальним актам про ці злочини відсоток їх розкриття ще гірший і складає лише 1 239 (49,3%).
Щодо викриття і розслідування кримінальних правопорушеньу сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів, то протягом 2020 року, за даними прокуратури, правоохоронцями було зареєстровано 28 204 злочини цієї категорії, що більше чим у 2015, 2016 і 2018 роках та майже на одному рівні із 2019 роком, але, менше, чим у 2013, 2014 та 2017 роках, а по зрівнянню із 2009 і 2010 роками – навіть вдвічі, коли їх було, відповідно, 57 624 і 56 878. Про підозру конкретним особам повідомлено у вчиненні 19 574 (або 69,4%) таких кримінальних правопорушень, що майже на рівні 2019 року та більше чим у 2016, 2018 роках, але, менше чим у 2014, 2015, 2017 роках. Не краща ситуація із розкриттям цих злочинів і по направленим до суду обвинувальним актам – 17 530 (або, 62,1%), що більше чим у 2016 та 2018-2019 роках, але, менше чим у 2014, 2015 та у 2017 роках. Саме про незадовільну роботу правоохоронців у протидії цим суспільно небезпечним кримінальним правопорушенням свідчить і факт закриття в минулому році 24 716 таких злочинів (в цю цифру входять і кримінальні провадження, зареєстровані в минулих роках), що перевищує, в т.ч. і значно, кількість таких рішень, прийнятих у попередні роки.
Таким чином, з цих статистичних даних вбачається, що правоохоронними органами майже з кожним роком виявляється все менше й менше злочинів у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів; в основному, зменшується і кількість повідомлених конкретним особам підозр у їх вчиненні та направлених до суду обвинувальних актів. У той же час, з кожним роком збільшується кількість не розслідуваних кримінальних правопорушень даної суспільно небезпечної категорії та закритих проваджень, що призводить до уникнення винних осіб від кримінальної відповідальності і тим самим породжує безкарність та рецидивні прояви, а тим більше – вчинення їх в організованих формах. І це при тому, що такі злочини теж є очевидними і не представляють великої складності у доведенні причетності конкретної особи до їх вчинення.
Вже котрий рік викликає обґрунтовану тривогу й статистика розкриття та розслідування таких злочинів як незаконне заволодіння транспортними засобами, результати досудового розслідування по яких також відверто незадовільні з року в рік. Так, у 2020 році було обліковано 4 522 таких кримінальних правопорушень, по яким підозру було вручено конкретним особам лише у 2 125 випадках, що становить всього 47%,що також менше, в т.ч. і значно, ніж у попередні роки, при чому, цей показник погіршується щорічно, а до суду направлено обвинувальних актів ще менше – 1 798, або всього 39,8%, що теж свідчить про суттєве погіршення результативності органів досудового розслідування по протидії цим кримінальним правопорушенням!
Підсумовуючи навіть вищевикладені проаналізовані статдані, необхідно констатувати, що нерозкритими за минулий рік залишились, в середньому, як мінімум, від 30 до 80 % різних категорій злочинів, а в результаті незадовільної діяльності органів досудового розслідування та прокуратури заподіяна потерпілим і державі моральна та матеріальна шкода, в більшості своїй, не відшкодована, а головне, що особи, які вчинили ці нерозкриті кримінальні правопорушення, так і не були встановлені та не притягнуті до кримінальної відповідальності, що закономірно породжує почуття безкарності та рецидивну злочинність, сприяє підвищенню її організованості, а також формує в суспільстві обстановку вседозволеності та безумовно – погіршення правової культури.
(далі буде)
