Волання професійних громадських активістів з приводу свідчень, які автор цих рядків дав у Головному управлінні СБУ у місті Києві та Київській області в справі найвідомішого українського шахрая Костянтина Грішіна (він же ж Грішин, він же ж Гришин, він же ж Семен Семенченко) та його колишнього водія, «таємного агента НАБУ» Євгена Шевченка, можуть оглушити навіть глухого. Особливо лютує народний експерт з усіх питань Юрій Бутусов, який впродовж кількох років заробляв на оспівуванні та облизуванні цих двох шахраїв, що потрапили на лаву підсудних.
І це не дивно – допитаний як свідок, я не тільки розповів під протокол, як Грішін-Семенченко та Шевченко під орудою директора НАБУ Артема Ситника торгували зброєю, але навіть передав слідству матеріали службового розслідування, проведеного Управлінням внутрішнього контролю НАБУ навесні 2019 року, коли стало відомо, що старший детектив Калужинський та детектив Литвиненко за посередництва негласного позаштатного працівника НАБУ Шевченка допомагали «свинарчукам» розкрадати кошти «Укроборонпрому». Звісно, допомагали небезкоштовно – Шевченко регулярно передавав у НАБУ гроші, про що свідчить листуванням між ним і контрабандистами.
І тепер виникають ну дужі цікаві запитання до соратників Грішіна й Шевченка з числа професійних громадських активістів – того ж Юрія Бутусова, приватного підприємця Віталія Шабуніна, синка вічно непрохідного полковника Олексія Гриценка та колишнього заступника генерального прокурора Віктора Чумака...
Перша частина протоколу мого допиту в Головному управлінні СБУ у місті Києві та Київській області була викладена раніше. А нижче подаю другу частину, в якій викладається справжня біографія найвідомішого українського шахрая Грішіна (він же ж Грішин, він же ж Гришин, він же ж Семен Семенченко).
* * *
Після обрання народним депутатом України К.Грішін остаточно посварився зі своєю довіреною особою Н.Веселовою, яку зробив народним депутатом по квоті, придбаній І.Коломойським у А.Садового і яка очолювала «Благодійний Фонд Семена Семенченка» та на ім’я якої були відкриті рахунки для збору коштів на неіснуючий «батальйон територіальної оборони Донецької області «Донбас». К.Грішін у 2015 році зробив нові установчі документи, призначивши фактичним керівником цього Фонду свою дружину (яка нині змінила прізвище на Музика).
З метою заволодіння коштами, що збирались Н.Веселовою, К.Грішін у 2015 році викрав у неї банківську картку, з якої зняв 8000 доларів США. Зі слів Н.Веселової мені відомо, що вона, відкриваючи в 2014 році карткові рахунки в КБ «Приватбанк», в анкетних даних вказала кілька номерів телефонів, один з яких належав К.Грішіну, з яким Н.Веселова на той час перебувала в довірчих відносинах. У 2015 році К.Грішін, посварившись з Н.Веселовою, скористався цією обставиною й за допомогою одного з народних депутатів України VIII скликання з фракції політичної партії «Об’єднання «Самопоміч» (Н.Веселова стверджує, що банківська картка була в неї вкрадена під час засідання фракції і що це могли зробити лише дві особи – або П.Кишкар, або Я.Маркевич) заволодів банківською карткою Н.Веселової. К.Грішін змінив ПІН-код і передав банківську картку Н.Веселової свої дружині Н.Московець, яка впродовж місяця за допомогою банкоматів щодня знімала з цієї картки суму, еквівалентну 300 доларів США. Помітивши зникнення коштів з картки, Н.Веселова звернулась до міліції, але після встановлення особи крадіїв міліція переслала справу в м.Дніпропетровськ, за місцем реєстрації КБ «Приватбанк» як юридичної особи.
Після моїх виступів у ЗМІ на початку 2015 року з повідомленням про те, ким, насправді, є народний депутат України, який користується документами на ім’я Семена Семенченка, командування НГУ звернулось до Генеральної прокуратури України з повідомленням про вчинене кримінальне правопорушення, яке 17.04.2015 було внесено в ЄРДР під № 42015000000000725 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4, ст. 358, ч. 1 ст. 366 КК України, за фактом використання громадянином К.Грішіним завідомо підроблених документів, якими йому було присвоєне офіцерське звання та посада у військові частині 3027. Підслідність у цьому провадженні була визначена за слідчим відділом військової прокуратури Центрального регіону України.
Одночасно досудове розслідування проводилось у кримінальному провадженні №12014110150001452 від 19.09.2014, внесеному в ЄРДР за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 146 КК України за фактом викрадення військовослужбовцями 2-го резервного батальйону військової частини 3027 колишнього військовослужбовцям О.Калашника. Але фактично слідчі дії стали проводитись лише після того, як усі ці кримінальні провадження, у тому числі й за фактом крадіжки грошових коштів з банківському картки Н.Веселової, прийняла Головна військова прокуратура. Зокрема, за вказівкою Головної військової прокуратури військова прокуратура Центрального регіону листом від 08.12.2015 №06/2-1145 ініціювала проведення Головним управління Національної гвардії України службового розслідування, за підсумками якого наказом т.в.о. командувача НГУ від 22.12.2015 № 212о/с був скасований наказ командувача НГУ від 20.08.2014 №71о/с у частині присвоєння «Семену Семенченку» чергового звання майор запасу, а також внесені зміни в наказ командира військової частини 3027 від 13.08.2014 №5о/с у частині прийняття на службу у військовому резерві та укладання контракту з капітаном Семенченком С.І. – Семенченку С.І. було присвоєне первинне військове звання «солдат резерву».
Вважаю, що наказ т.в.о. командувача НГУ від 22.12.2015 № 212о/с є незаконним у частині присвоєння «Семену Семенченку» первинного військового звання солдат резерву, оскільки військові звання присвоюються лише особам, які склали Військову присягу на вірність народові України в порядку, встановленому Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153. У той час як відсутні відомості про складання К.Грішіним Військової присяги на вірність народові України.
З метою уникнення кримінальної відповідальності за свої протиправні діяння К.Грішін, будучи народним депутатом України VIII скликання й користуючись документами на ім’я Семенченка Семена Ігоровича, запропонував свої послуги першому заступникові керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури М.Грищуку, пообіцявши йому вести піар-кампанію в соцмережах в інтересах службових осіб САП і НАБУ. Про регулярні контакти між К.Грішіним і М.Грищуком мені стало відомо з матеріалів контррозвідувальних заходів, які СБУ проводила стосовно К.Грішіна, у ході цих заходів контролювалось пересування його телефону між базовими станціями стільникового зв’язку.
Окрім того, силами агентурного апарату СБУ на території Автономної Республіки Крим була здійснена спроба отримати архівні матеріали кримінальних справ, у яких К.Грішін був засуджений у 1996 році та оголошувався у розшук у 2002 році. Але це призвело до розшифровки агента, оскільки всі матеріали стосовно К.Грішіна після анексії Криму були вивезені до Москви з архівів м.Сімферополь та м.Севастополь під контролем ФСБ. Внаслідок оперативних заходів вдалось лише встановити дактилоскопічну формулу К.Грішіна з картотеки арештованих СІЗО м.Сімферополь – 2987983/2877575. Окрім того, була встановлена фабула кримінальної справи, по якій К.Грішін був засуджений, на підставі довідок у справі, що випадково збереглись у наглядовому провадженні, та споминах людей, які пам’ятали К.Грішіна на початку 90-х років минулого століття.
Згідно з отриманою інформацією, К.Грішін по закінченні середньої школи №22 м.Севастополь вступив у 1991 році до Чорноморського вищого військово-морського училища ім. П.С.Нахімова, звідкіля він був відрахований за кілька місяців через крадіжку годинника в товариша по казармі, не склавши Військову присягу на вірність народові України. Той факт, що К.Грішін не встиг скласти присягу підтверджується також тією обставиною, що після відрахування з ЧВВМУ ім. П.С.Нахімова він не був призваний на строкову військову службу (тобто, вважався допризовником), натомість у 1992 році поступив до Севастопольського національного технічного університету на факультет економіки та менеджменту на заочну форму навчання. Навчання не завершив через те, що був арештований 12 січня 1996 року й наступні 8 місяців провів у СІЗО м.Сімферополь.
Працюючи в м.Севастополь офіціантом бару «Оболонь» (м.Севастополь, вул. Гоголя, 28-В), К.Грішін налагодив виготовлення контрафактної горілки з краденого спирту, який йому привозили з м.Кіровоград Максимов Юрій Миколайович та Кузьменко Валерій Валентинович. 10 січня 1996 року в штольні в районі вулиці Портової в Севастополі були знайдені трупи Ю.Максимова та В.Кузьменка. На трупі Ю.Максимова було дев’ять колото-різаних ран, на голові – поліетиленовий пакунок, руки зв’язані дротом. На трупі В.Кузьменка виявлені два вогнепальних поранення. За цим фактом 11 січня 1996 року була порушена кримінальна справа за ознаками ст.93 п.7 КК України (у редакції 1960 року), 12 січня 1996 року К.Грішін був затриманий і арештований, оскільки на його джинсах та плащі була виявлена кров убитих, а також знайдена сумка із знаряддям вбивства (металевий лом) з відбитками рук К.Грішіна. У ході боротьби під час вбивства К.Грішіну був розрізаний рот, внаслідок чого на лівій щоці в нього зберігся шрам – свіжу рану добре видно на відео відтворення.
Тим не менш, К.Грішін був засуджений вироком Ленінського районного суду м.Севастополь від 28 серпня 1996 року не за пособництво в умисному вбивстві, а лише за приховування злочину за ч.1 ст. 187 КК України до 1 року й 6 місяців позбавлення волі. На підставі ст.4 Указу Президента України «Про амністію з нагоди п’ятої річниці незалежності України» від 27 червня 1996 року №479/96 К.Грішін був звільнений у залі суду.
Відео відтворення, на якому К.Грішін показує, куди він викинув знаряддя вбивства, 11 жовтня 2018 року оприлюднив на порталі «Ютуб» у мережі Інтернету А.Шарій. При цьому з коментаря А.Шарія було очевидно, що він не знає, що це за кримінальна справа, що це за відео, як з’явився шрам тощо – він просто виконував чиєсь доручення і зачитував чужий текст.
На той час мені вже було відомо, що суттєвим доходом А.Шарія є читання текстів, які йому замовляють, за що він бере по 15 тис. доларів США з замовника (мені це відомо зі слів народного депутата України VIII скликання …, з якого А.Шарій взяв завдаток у розмірі 7500 доларів США за обіцянку озвучити певний текст, але свою обіцянку не виконав; після того, як я публічно, через мережу Фейсбук, нагадав А.Шарію, що він обманув замовника, А.Шарій повернув гроші). Оскільки матеріали кримінальної справи, у якій К.Грішін був засуджений, зберігаються у Москві під контолем ФСБ, мені також було очевидно, що відео А.Шарію передали з Росії для оприлюднення, щоби примусити К.Грішіна виконати певне зобов’язання. І тому ніякого обіцяного А.Шарієм продовження не буде.
З сукупності вказаних фактів я зробив припущення, яке озвучував публічно, що кримінальна справа, у якій К.Грішін був засуджений вироком Ленінського районного суду м.Севастополь від 27.08.1996, використана спецслужбами Російської Федерації для вербовочного підходу до К.Грішіна та залучення його до співпраці на підставі матеріалів компрометуючого характеру.
Окрім того, мені відомо, що К.Грішін був оголошений у 2002-2003 роках у всеукраїнський розшук як обвинувачений по кримінальній справі №420675, що була порушена 20.08.2002 Київським РВВС м.Сімферополя за ознаками ч.1 ст.186 КК України.
Також хочу зазначити, що К.Грішін у 2006-2008 роках навчався в м.Москва у навчальному закладі «Высшие курсы кино и телевидения при Всероссийском государственном университете кинематографии им. С. Герасимова», куди він був прийнятий у Центр додаткової професійної освіти на курс Юрія Біленького в майстерню «Драматургія та режисура телебачення». Цей навчальний заклад надає другу вищу освіти й щоби туди поступити К.Грішін надав підроблений диплом про наявність у нього першої вищої освіти. Підробка була виявлена в 2008 році, у зв’язку з чим К.Грішін не був допущений до виконання курсової роботи й отримав не диплом на наявність другої вищої освіти, а лише довідку про те, що він прослухав дворічний курс.
Брат К.Грішіна, Гришин Олександр Ігорович, 25 вересня 1985 року народження, є наркозалежною особою і також притягувався до кримінальної відповідальності, зокрема, був засуджений вироком Ленінського районного суду м.Севастополь від 13 жовтня 2009 року за ч. 2 ст. 186, ч. 2 ст. 187, ч.3 ст. 296 КК України (вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційної інстанції я маю в копіях). Фабула справи викладена в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 квітня 2012 року, яка розміщена в Єдиному державному реєстрі судових рішень.
Принагідно зазначу, що в 2016-2017 роках, коли я збирав інформацію про К.Грішіна, Головне управління СБУ і місті Києві та Київській області з тим, щоби перешкодити мені в цьому, проводило відносно мене негласні оперативно-розшукові заходи з метою виявлення та знешкодження джерел моєї поінформованості. Зокрема, зрозумівши, що я читаю закриту частину Єдиного державного реєстру судових рішень і вибираю звідтіля інформацію про подвиги К.Грішіна (бо я ж бачу не ОСОБА_1, а повні анкетні дані), у Головному управлінні СБУ у місті Києві та Київській області завели на мене ОРС й перетягали на профілактичні бесіди масу людей, щоби встановити, хто мені дав ключ доступу і з якого комп’ютера я читаю ЄДРСР. Одначе правнуки Дзержинського так нічого й не домоглись. Втім, я на них, убогих, не ображаюсь – хай розважаються.
Одночасно з тим, як К.Грішін запропонував свої послуги першому заступникові керівника САП М.Гріщуку, його водій та помічник-консультант Є.Шевченко близько зійшовся з директором НАБУ А.Ситником за посередництва приватного підприємця В.Шабуніна, який на той час був помічником-консультантом народного депутата України скликання VIII від політичної партії «Об’єднання «Самопоміч» Є.Соболєва. При цьому Є.Шевченко став виконувати доручення А.Ситника, у ході яких грубо порушувалась законність, оскільки А.Ситник не є керівником органу досудового розслідування й залучав Є.Шевченка до негласного співробітництва без належного документального оформлення та без винесення прокурором САП постанови про проведення НСРД «контроль за вчиненням злочину».
Так, наприклад, Є.Шевченко разом з О.Гриценком (син екс-міністра оборони України А.Гриценка), який по підроблених документах став членом Ради громадського контролю при НАБУ попри пряму заборону, встановлену ст.31 Закону України «Про Національне антикорупційне бюро України» (О.Гриценко на той час був депутатом Київради), на завдання директора НАБУ А.Ситника дав завідомо неправдиві покази щодо прокурора відділу Генпрокуратури О.Матюшка, звинувативши йому в тому, що О.Матюшко, начебто, через Є.Шевченка намагався передати А.Ситнику 10 тис. доларів неправомірної вигоди за призначення на посаду детектива НАБУ. 17 лютого 2016 року Матюшко був затриманий, а Є.Шевченко виступив у ролі свідка в кримінальному провадженні №52016000000000029 як особа зі зміненими анкетними даними Голобородько Василь Петрович. При цьому в ході проведення НСРД не були зафіксовані ніякі розмови між О.Матюшком і Є.Шевченком чи О.Гриценком, під час яких йшлося б про якісь гроші, у ході досудового розслідування валютні цінності, які О.Матюшко, начебто, через Є.Шевченко мав намір запропонувати А.Ситнику, знайдені не були.
19 квітня 2016 року Є.Шевченко та К.Грішін на завдання А.Ситника організували захоплення приміщення Департаменту з розслідування особливо важливих справ у сфері економіки Генеральної прокуратури України по вулиці Петлюри в Києві з метою завести в режимний об’єкт співробітників ОТУ НАБУ для встановлення засобів негласного отримання інформації. Ця акція була проведена в зв’язку з тим, що А.Ситнику стало відомо, що 8 квітня 2016 слідчими вказаного Департаменту ГПУ було розпочато досудове розслідування за фактом незаконного проведення НАБУ негласних слідчих дій відносно підприємця з Полтави, який є громадянином Хорватії, Любомира Мудріча. А саме: 3 лютого 2016 року Національним антикорупційним бюро України було зареєстроване кримінальне провадження №52016000000000036 за фактами вчинення корупційних злочинів співробітниками органів прокуратури. У межах цього кримінального провадження 15 березня 2016 року НАБУ звернулося з клопотанням до Апеляційного суду м. Києва про надання дозволу на зняття інформації з транспортних комунікаційних мереж певного абонентського номеру мобільного зв’язку. У клопотанні було зазначено, що абонентом, розмови якого треба контролювати, є начальник Департаменту нагляду за додержанням законів у кримінальному проваджені Генпрокуратури Василь Черніков. Але насправді в клопотанні був зазначений номер телефону зовсім іншої людини – Любомира Мудріча, який раніше очолював міжнародну групу компаній Allseeds Group, а також до лютого 2016 року був генеральним директором компанії Lauffer Group.
15 березня 2016 року слідчий суддя Апеляційного суду м. Києва Худик виніс ухвалу №01-3682т/НСД, якою задовольнив клопотання НАБУ та надав дозвіл на зняття інформації з транспортних комунікаційних мереж абонентського номеру мобільного зв’язку, що був зазначений у клопотанні як номер телефону Чернікова. Але в ході виконання цієї ухвали Департаментом оперативного документування СБУ було виявлено, що вказаний у завданні НАБУ номер телефону використовується не Черніковим, а Мудрічем. Це стало підставою для реєстрації в ГПУ кримінального про порушення службовими особами НАБУ таємниці листування, телефонних розмов, що передаються засобами зв’язку.
Окрім того, А.Ситник припускав, що саме в цьому Департаменті ГПУ здійснюється досудове розслідування обставин розкрадання ним у складі організованої злочинної групи на чолі з колишнім прокурором Київської області О.Гардецьким земельної ділянки площею 110га в Обухівському районі Київської області (насправді, це кримінальне провадження розслідувалось в Управлінні з розслідування особливо важливих справ Головного слідчого управлінні ГПУ, спільники А.Ситника були затримані 28 вересня 2016 року, причому один з них – у помешканні колишнього прокурора Київської області Ю.Гайсинського).Тому з метою аудіовізуального контролю того, що відбувається в приміщеннях Департаменту з розслідування особливо важливих справ у сфері економіки ГПУ А.Ситник доручив Є.Шевченку та К.Грішіну організувати масові заворушення на території цього Департаменту, увірватись у приміщення та завести співробітників ОТУ НАБУ, які, доки увага працівників Генпрокуратури буде прикута до нападників, здійснять необхідні заходи з метою наступного встановлення приладів негласного отримання інформації.
З метою захоплення приміщення Департаменту з розслідування особливо важливих справ у сфері економіки Генеральної прокуратури України К.Грішін і Є.Шевченко використали групу осіб, яких вони добрали влітку 2014 року і які стали осердям незаконного збройного формування, яке К.Грішін і Є.Шевченко в різний час називали як «Цивільний корпус батальйону «Донбас», «Приватна військова компанія «Донбас», «Приватна військова компанію Donbas Batalion Corp».
Спочатку ці люди, які перебували на утриманні К.Грішіна, виконували функцію його особистої охорони. Навесні 2016 року К.Грішин запропонував А.Ситнику залучити їх на постійній основі для проведення «активних операцій» – влаштовування масових заворушень, зривання судових засідань та інших заходів, які становили інтерес для А.Ситника. Але оскільки залучення цих людей до співпраці з НАБУ на постійній основі потребувало видатків, витрати взяло на себе «Охоронне підприємство «Безпека бізнесу», код ЄДРПОУ 35261715, яким керує старший брат Є.Шевченка Шевченко Святослав Сергійович, а А.Ситник пообіцяв надавати сприяння в комерційній діяльності Є.Шевченка та його брата С.Шевченка.
При вивчені фотографій, що були зроблені 19 квітня 2016 року в ході захоплення приміщення Департаменту з розслідування особливо важливих справ у сфері економіки ГПУ, я виявив, окрім народних депутатів України С.Семенченка та Є.Соболєва, також Є.Шевченка та інших осіб, залучених до негласного співробітництва з НАБУ, зокрема громадянина Грузії Роланда Мелію. 2 грудня 2018 року Р.Мелія був затриманий на території Грузії разом з іншими 6-ма громадянами України в складі групи, очолюваної К.Грішіним. Вказана група прибула в Грузію з метою організації збройних сутичок під час мітингу прихильників М.Саакашвілі.
Окрім того, на відеоматеріалах з заходів, які проводив Є.Шевченко на завдання А.Ситника, мені вдалось опізнати ще одну особу. Це – Іванов Андрій Олександрович 16 червня 1965 року народження, який видавав себе за учасника бойових дій, ходив у камуфляжній формі з прикріпленою на грудях біжутерією, що ззовні була схожа на державні нагороди (А.Іванов помер у 2018 році від серцевого нападу). На завдання А.Ситника негласні позаштатні співробітники НАБУ Є.Шевченко, Р.Мелія та А.Іванов у одязі, схожому на військовий, відвідували судові засіданні в кримінальному провадженні №52015000000000017 від 15.12.2015, яке розслідувало НАБУ за ознаками ч.2 ст. 368-2 КК України відносно колишнього військового прокурора сил АТО К.Кулика, грубо порушували громадський порядок, погрожували К.Кулику та ображали його, створюючи перед представниками ЗМІ «картинку», що, начебто, учасники бойових дій вимагають покарання К.Кулика. При цьому А.Ситник діяв з мотивів особистої неприязні до К.Кулика, оскільки за заявою останнього в Департаменті з розслідування особливо важливих справ у сфері економіки ГПУ розслідувалось кримінальне провадження №42016000000000930 від 4 квітня 2016 року за фактом вимагання А.Ситником у К.Кулика грошових коштів у сумі 1 млн. доларів.
Оскільки діяльність К.Грішіна та Є.Шевченка потребувала грошових видатків, А.Ситник надав їм сприяння в протиправній діяльності, зокрема, в торгівлі зброєю, яку члени «Цивільного корпусу батальйону «Донбас» вивозили з зони АТО.
Так, наприклад, А.Іванов був затриманий 24 січня 2016 року на блокпосту №4003, який розташований поблизу аеропорту м. Маріуполя, за спробу незаконного перевезення набоїв та зброї для К.Грішіна та Є.Шевченка. За цим фактом було відкрито кримінальне провадження, внесене в ЄРДР під №12016050710000024 від 24.01.2016 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 263 КК України. Справа розслідувалась Першотравневим відділенням поліції Маріупольського відділу поліції ГУ Нацполіції в Донецькій області. 25 січня 2016 року А.Іванову повідомлено про підозру, він був арештований з можливістю внесення застави. Але невдовзі опинився на волі й, перебуваючи в процесуальному статусі підозрюваного та обвинуваченого, брав активну участь у спецопераціях НАБУ (на кшталт захоплення приміщення Департаменту ГПУ чи бешкетування на судових засіданнях при розгляді кримінального провадження відносно К.Кулика), а вироком Першотравневого районного суду Донецької області від 15 листопада 2017 року в справі №241/775/16-к був звільнений від покарання внаслідок застосування акту амністії.
Про характер завдань, які Є.Шевченко виконував на доручення А.Ситника, свідчить роль Є.Шевченка у звільненні з посади керівника третього відділу детективів Третього підрозділу детективів Головного підрозділу детективів НАБУ Валентина Болгова. Влітку 2017 року А.Ситник доручив В.Болгову провести незаконні негласні слідчі (розшукові) дії відносно тодішнього міністра аграрної політики України Тараса Кутового. Оскільки для цього В.Болгов мав виготовити фальшиві документи для отримання ухвали слідчого судді Апеляційного суду м.Києва з дозволом на проведення НСРД, виконувати завдання А.Ситника В.Болгов відмовився. Тоді А.Ситник з метою компрометації В.Болгова та наступного звільнення його з посади направив до В.Болгова Є.Шевченка, спорядженого звукозаписуючою апаратурою. Є.Шевченко запропонував В.Болгову спільно придбати кілька земельних ділянок у Київській області, змінити цільове використання землі та продати ділянки з метою будівництва на них нерухомості. При цьому Є.Шевченко надав В.Болгову документи на земельні ділянки, що, насправді, належать старшому брату Є.Шевченка, Святославу Сергійовичу, який під патронатом А.Ситника керує «Охоронним підприємством «Безпека бізнесу», код ЄДРПОУ 35261715.
1 серпня 2017 року до В.Болгова було застосоване дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення на підставі звукозапису, зробленому Є.Шевченком, та показів Є.Шевченка, що В.Болгов не відмовлявся від пропозиції отримати земельні ділянки. При цьому НСРД проводились відносно В.Болгова без будь-яких законних підстав і ухвали слідчого судді. В.Болгов оскаржив своє звільнення в Окружний адміністративний суд м.Києва, Є.Шевченко був допитаний судом як свідок і категорично заперечив будь-який свій зв’язок з А.Ситником. Але В.Болгов надав у суд аудіозапис своєї розмови з Є.Шевченком, яка мала місце 7 червня 2017 року і в ході якої Є.Шевченко повідомив В.Болгову, що виконував завдання А.Ситника з метою компрометації В.Болгова та звільнення його з посади.
Рішенням Окружного адміністративного суду м.Києва від 17 травня 2018 у справі №826/10608/17 позов В.Болгова про визнання протиправним наказу директора НАБУ про його звільнення з посади був задоволений. Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду рішення суду першої інстанції було скасовано, 1 лютого 2019 року Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду за скаргою В.Болгова відкрито касаційне провадження.
Аналогічним чином Є.Шевченко на завдання директора НАБУ А.Ситника брав участь у 20 «спецопераціях» НАБУ (справи Альперіна, Дубневича, Бабенка та ін.), де виступав як лже-свідок або особа, що вчиняла провокацію злочину. При цьому жодного разу відносини між Є.Шевченком та НАБУ не оформлювались у передбачений законом спосіб, прокурорський контроль за проведенням НСРД за участю негласного позаштатного співробітника НАБУ Є.Шевченка не здійснювався, санкція суду на проведення НСРД за участю негласного позаштатного співробітника НАБУ Є.Шевченка не отримувалась.
Водночас А.Ситник, зловживаючи владними повноваженнями, надавав С.Семенченку та Є.Шевченку сприяння у торгівлі зброєю, яка вже вийшла на міжнародний рівень. Доказом цього служать постійні закордонні поїздки Є.Шевченка та листування К.Грішіна з «Укроборонпромом». Зокрема, у листі від 24 вересня 2018 року С.Семенченко повідомляє генеральному директорові ДК «Укроборонпром» П.Букіну, що разом зі своїм помічником-консультантом Є.Шевченком він має намір здійснити «робочі візити» в Туніс, Алжир, Ірак та Лівію й просить надати інформацію про розвиток відносин України з цими державами у військово-технічній сфері. Листом від 28.09.2018 «Укроборонпром» відмовив С.Семенченку в наданні запитуваної інформації.
Згідно з інформацією, яку мені надали на конфіденційних засадах високопоставлені співробітники НАБУ, у 2018 році з ініціативи А.Ситника була створена «Приватна військова компанія Donbas Batalion Corp», зареєстрована в США, якою фактично керують К.Грішін і Є.Шевченко (останній – як представник А.Ситника). Цю компанію створював керівник Другого підрозділу детективів (це – окремий правоохоронний орган, який не входить у структуру Головного підрозділу детективів) Б.Індиченко відповідно до ч.1 ст. 273 КПК України. Також до мене надійшла інформація, що фінансування цієї компанії, яка, начебто, була створена з оперативною метою, здійснювалось за рахунок коштів державного бюджету згідно з постановами, які виносив Б.Індиченко. Але наразі ці постанови знищені через закінчення строку їх зберігання.
Формальним керівником компанії є Анатолій Віногродський, який у листопаді 2017 року був арештований Жовтневим судом Маріуполя за участь у рейдерському нападі на фермера в Кіровоградський області, а також «громадський активіст» при НАБУ, керівник ГО «Антикорупційна армія» Сергій Акимович. Саме ця компанія взяла підряд у М.Саакашвілі на організацію масових заворушень у Грузії в грудні 2018 року й у вересні 2018 року співробітники цієї компанії, зокрема Є.Шевченко, виїжджали до Польщі, де впродовж місяця проходили навчання на базі приватної фірми European Security Academy, яка навчає співробітників спецслужб. 2 грудня 2018 року співробітники цієї компанії були затримані в Тбілісі, куди вони прибули разом з К.Грішіним і Є.Шевченком.
При цьому звертає на себе увагу та обставина, що двоє з затриманих у Грузії – Р.Мелія та О.Новіков – перебували в Україні в статусі підозрюваного та обвинуваченого відповідно. Р.Мелія, якого Є.Шевченко залучив до негласного співробітництва з НАБУ, був оголошений прокуратурою в розшук у грудні 2017 року за підозрою в скоєнні низки тяжких злочинів і затриманий у червні 2018 року в Києві, а О.Новіков був арештований у листопаді 2017 року, в Україні йому було висунуто обвинувачення у викраденні О.Калашникова на завдання К.Грішіна.
