Стан дотримання конституційних прав громадян під час досудового розслідування у 2020 році. Частина 1.

5 серпня 2021 року під час традиційного «круглого столу» в Комітетах Верховної Ради України кандидат юридичних наук, заступник генерального прокурора в 2000-2002, 2005-2006 та 2014-2015 роках Олексій Васильович Баганець представив свій аналіз стану дотримання конституційних прав громадян під час досудового розслідування у 2020 році. Пропонуємо увазі читачів першу частину виступу знаного юриста, яка присвячена загальним показникам діяльності органів досудового розслідування. У другій частині йтиметься про стан дотримання конституційних прав громадян у ході проведення негласних слідчих (розшукових) дій.

* * *

Упродовж останніх 6 років так зване «реформування» призвело до зростання випадків зловживання органами досудового розслідування та прокуратури своїми повноваженнями на шкоду конституційним правам і свободам громадян. Таке стало можливим тому, що наші «реформатори» як у владі, так і з числа представників іноземних держав  в особі «грантоїдів»  та різного роду «міжнародних експертів», діяльність яких фінансується із-за меж нашої країни, зуміли нав’язати нашому суспільству думку про те, що в разі, якщо відносно будь-якої особи зареєстрували кримінальне провадження в ЄРДР чи назвали її в ЗМІ злочинцем або корупціонером та провели в неї обшуки, чи затримали як підозрюваного, вручили повідомлення про підозру, а, тим більше, коли відносно неї судом було обрано виняткову міру запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, то це однозначно вже свідчить про те, що вона винна у вчиненні злочину.

Тобто, наших довірливих громадян зуміли переконати в тому, що для визнання тієї чи іншої людини злочинцем органам досудового розслідування та прокуратури не потрібно ретельно перевіряти заяви й повідомлення про злочини, не треба займатися кропітким збиранням, закріпленням, перевіркою та належною оцінкою відповідних доказів вини чи невинуватості людини в порядку, передбаченому КПК України. І при цьому, з іншого боку, названим вище «реформаторам» вдалося нав’язати довірливим українцям і думку про те, якщо прокурор відмовився погоджувати чи підписувати підозру конкретній особі, яку вже в ЗМІ «призначили» злочинцем, або суддя, наприклад, відмовивсь брати під варту таку особу, то таким прокурорам і суддям  одразу «одягали» ярлики «корумпованих» та «недоброчесних» або звинувачували у всіх інших гріхах. Усе це в сукупності призвело до формування обстановки, за якої сьогодні органам досудового розслідування і прокурорам не обов’язково потрібно працювати напружено, понаднормово, не рахуючись із особистим часом, для того, щоб зібрати необхідні й достатні докази винуватості чи невинуватості особи, щоб переконати в цьому, в першу чергу, суд. Сьогодні, на жаль, цілком достатньо просто «облити брудом» будь-яку людину в ЗМІ, назвати її злочинцем та корупціонером, після чого поспіхом аби як провести досудове розслідування, якщо його можна так назвати, висунути нашвидкуруч складену безграмотну і необґрунтовану підозру, а в значній частині випадків навіть і направити бездоказовий, побудований на припущеннях і домислах, обвинувальний акт до суду, де обвинувачений буде змушений роками доводити свою невинуватість.

Прикладів такого свавілля безліч. Найбільш «свіжим» прикладом незахищеності наших громадян від беззаконня правоохоронців і прокурорів є кримінальне провадження стосовно названих на прес-конференції за участю Президента України «вбивцями П.Шеремета» громадян Андрія Антоненка, Юлії Кузьменко та Яни Дугарь, де керівниками групи прокурорів були Генпрокурор Руслан Рябошапка та його перший заступник Віталій Касько, а інший заступник Генерального прокурора Віктор Чумак, не будучи в групі прокурорів та без ознайомлення з матеріалами цього провадження, на підставі лише клопотання слідчого особисто продовжив строки досудового розслідування.

Більше того, останній не так давно в інтерв’ю виданню «Тиждень» визнав навіть те, що дане кримінальне провадження взагалі є «політично мотивованим», а кричущі юридичні помилки в ній, допущені Рябошапкою, Каськом і ним самим, (дослівно) «потягли за собою прийняття абсолютно несправедливих або неправосудних рішень. Це політичний тиск і свавілля».

Таким чином, скоріше нашим недругам, а не «партнерам», вдалося домогтися відсутності в українському суспільстві нетерпимості до порушення органами досудового розслідування і прокуратурою вимог закону, у т.ч. і  щодо дотримання прав і свобод людини. Тому і не дивно сьогодні чути з екранів телевізора, навіть від досить авторитетних журналістів, пропозиції до підозрюваних чи осіб, яких в порушення їх прав і свобод переслідують правоохоронці, не висловлювати претензій до слідчих та прокурорів і (дослівно) «якщо ти не винний, то іди в суд доводити свою невинуватість». В Україні громадяни не повинні доводити свою невинуватість, і що це обов’язок як раз органів досудового розслідування й прокуратури.

Але найнеприйнятнішим є те, що сьогодні в Україні в результаті проведення так званих «реформ» ніхто не може протидіяти беззаконню на стадії досудового розслідування, адже прокуратура навмисне й свідомо була позбавлена можливості здійснювати нагляд за дотриманням законів під час досудового розслідування, бо в її арсеналі тепер відсутні будь-які засоби чи важелі впливу на слідчих і оперативних працівників, чи тим більше, їх керівників, які систематично і відкрито порушують вимоги кримінального процесу, в т.ч. права та свободи громадян, а також демонстративно не виконують законні вимоги прокурора. У той же час необґрунтовано розширений контроль за додержанням законності на стадії досудового розслідування чомусь покладений на суди, які в силу завантаженості, хаосу й безладу в результаті постійних «реформ» і в їх системі не можуть належним чином виконувати цю функцію, та якщо чесно, не повинні цим займатись.

Перераховане вище, у сукупності з іншими чинниками, сприяє погіршенню стану дотримання прав і свобод громадян на стадії досудового розслідування, а головне, стимулює слідчих та прокурорів свідомо й надалі безкарно порушувати вимоги кримінального процесу.

Про погіршення ситуації з правами людини повідомляє також «Інтерфакс-Україна» з посиланням на дослідження Фонду «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва. Згідно цих даних, 83,9% опитаних респондентів вважають найбільш важливою цінністю для прав людини – свободу, 72,5% – справедливість, 63,5% – безпеку та 60,4% – гідність. А серед найважливіших прав людини 80,2% респондентів обрали право на життя, 54,6% – право на свободу та особисту недоторканість та 53,7% – право на справедливий суд.

Тобто, найбільш цінними для громадян продовжують залишатись саме свобода, справедливість і безпека, а серед найважливіших прав людини респонденти обрали не тільки право на життя, а і право на свободу і особисту недоторканість та право на справедливий суд.

Що стосується стану дотримання прав людини в Україні, то за 5-ти бальною шкалою 25,8% громадян вказали,  що ситуація з цим погіршилася, значна частина вважають, що в цьому плані нічого не змінилося і лише 18% визнали, що з одними правами ситуація покращилась. Саме про негативний стан дотримання прав і свобод громадян під час досудового розслідування за 2020 рік свідчить і проведений мною аналіз.

Cтан дотримання конституційних прав і свобод громадян в діяльності слідчих Національної поліції України.

У 2020 році в провадженні слідчих Національної поліції України знаходилось 1 900 023 кримінальних проваджень, що менше, ніж у 2019 році – 2 101 223, у 2018 році – 2 056 844 та в 2017 році – 2 054 821, але дещо більше, ніж у 2016 році – 1 860 877, у 2015 році – 1 669 622, у 2014 році – 1 566 763, у 2013 році – 1 780 965). При цьому, зауважу, що з цієї кількості 1 226 189 перебувало в залишку станом на 1 січня 2020 року, у 555 995 провадженнях досудове слідство розпочато у 2020 році, у 58 894 раніше закритих та у 7 292 раніше зупинених провадженнях відновлено досудове розслідування і 51 754 кримінальних проваджень надійшло від інших органів.

За минулий рік слідчими поліції закінчено розслідуванням 742 984 кримінальних проваджень, тобто, приблизно 39,1%, з повторно закінченими, що приблизно на рівні 2019 року – 779 425 та 2018 року – 731 425, але, знову ж таки, менше, у т.ч. і значно, ніж у інші попередні роки (у 2017 році – 875 042, у 2016 році – 819 004, у 2015 році – 859 411, у 2014 році – 912 741 та у 2013 році – 1 246 912), із яких закрито за реабілітуючими підставами абсолютну більшість – 640 971, що становить 86,3% від загальної кількості закінчених! Тобто, фактично слідчі Національної поліції протягом року працювали «на кошик». Порівнюючи їх із результативністю за 2018 рік, ситуація погіршилася, бо було закрито менше проваджень – 602 524, хоча у відсотковому значенні це складало 82,3%. У 2019 році хоча і було закрито більше проваджень – 658 156, але, знову ж таки, у відсотковому значенні це було менше (84,5%), чим в минулому році.

Таким чином, величезна кількість закритих слідчими поліції кримінальних проваджень може свідчити як про погіршення якості досудового розслідування, у результаті якого не вдалося здобути достатніх доказів вини конкретних осіб, так і про те, що слідчі (розшукові) дії і негласні слідчі (розшукові) дії (НСРД), які здійснювались у рамках цих розслідувань, могли також обмежувати конституційні права і свободи громадян.

До того ж, треба врахувати, що слідчими Нацполіції в минулому році направлено до суду і 1 926 клопотань про звільнення конкретних осіб від кримінальної відповідальності, що, також, може свідчити як про розслідування цим органом дріб’язкових кримінальних правопорушень, так і про можливі порушення прав і свобод цих підозрюваних, оскільки відносно цих осіб не було зібрано достатньо доказів, для направлення до суду обвинувальних актів.

Скоріш про незадовільний стан дотримання конституційних прав і свобод громадян в діяльності слідчих Нацполіції свідчить великий залишок на кінець 2020 року незакінчених ними кримінальних проваджень у кількості 836 892 проваджень. Нехай це і менше ніж у 4-ри попередні роки (у 2019 році – 1 203 016, у 2018 році – 1 185 614, у 2017 році – 1 032 423, у 2016 році – 913 486), але, більше чим у 2015 році – 664 291 та у 2014 році – 512 793, а по зрівнянню із тим же 2013 роком – майже втричі – 362 541(!)), з яких лише у 6 036 випадках (або у 0,7 %) конкретним особам було повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень.

Такі величезні залишки нерозслідуваних (в основному, не розкритих) злочинів дають підстави зробити висновок і про порушення прав потерпілих, оскільки по величезному масиву таких злочинів, особливо проти особи та власності, не встановлені винні особи й не вжито необхідних заходів до притягнення їх до кримінальної відповідальності та відшкодування заподіяної шкоди. Тим більше, що під вартою за незакінченими кримінальними провадженнями на кінець року утримувались всього 1 304 особи, із яких зі строком тримання понад 60 днів – лише 299 осіб.

До цього всього, у 2020 році слідчими НПУ було затримано 10 741 особу у порядку, передбаченому ст. ст. 207, 208 КПК України, тобто, без ухвали слідчого судді, що, дійсно, дещо менше, ніж у 2019 році – 14 071, у 2018 році – 14 241, у 2017 році – 12 549, у 2015 році – 11 699 та у 2014 році – 12 423, але, більше порівняно з 2016 роком – 9 565 осіб.

Разом з тим, зі статзвітів так званого Офісу Генерального прокурора вбачається, що облік відомостей про кількість затриманих осіб, які були звільнені з-під варти безпосередньо прокурором  та судом на стадії досудового розслідування через відмову в обранні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, не формувався (замість даних, як це було раніше до 2019 року виключно, у 2020 році стоять позначки у вигляді зірочок «*»). На мій запит з цього приводу Офіс Генерального прокурора повідомив, що автоматизоване формування даних про звільнених осіб, ураховуючи період запровадження оновленої звітності (з ІІ півріччя 2020 року) та особливості фіксації цього показника в ЄРДР, здійснюється лише з 01.01.2021 року, у зв’язку з чим така необхідна для аналізу інформація за 2020 рік ними, начебто, не створювалась.

Така відповідь викликає серйозні сумніви, бо таким способом нинішнє керівництво ОГП фактично приховало дані про кількість незаконно затриманих громадян і позбавлених свободи, замість того, щоб вивчити підстави прийняття органами досудового розслідування таких рішень та вжити необхідних заходів реагування, хоча б через обговорення цих даних на координаційних нарадах. В той же час, у відповідності до наявних статданих за цей рік, за 3 місяці 2021 року було затримано 2 760 осіб в порядку ст. ст. 207, 208 КПК України, з яких звільнено вже 900 осіб (або 33%): слідчим (прокурором, судом) без застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою – 209 (з яких за непідтвердженням підозри у вчиненні правопорушення – 41(!)), через відмову суду в обранні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою – 451, тобто, майже половину, із числа взятих судом під варту після внесення застави – 95, із числа осіб, взятих під варту, у зв’язку із зміною запобіжного заходу – 19, у зв’язку із скасуванням апеляційним судом ухвали суду про тримання під вартою – 4. Тобто, ситуація із забезпеченням прав громадян на свободу і особисту недоторканість продовжує погіршуватись і вимагає негайного втручання органів прокуратури через реалізацію конституційних функцій нагляду за негласними та іншими слідчими та розшуковими діями органів правопорядку.

На превеликий жаль, водночас, Офіс Генерального прокурора на мій запит також проінформував про те, що в 2020 році у звітності про діяльність органів досудового розслідування  (на відміну, до речі,  від попередніх років) вже не здійснювався і облік даних про кількість виправданих осіб та осіб, щодо яких кримінальні провадження були закриті судом за реабілітуючими підставами, у т.ч. і щодо тих, які тримались під вартою, та стосовно яких судові рішення набрали законної сили. Хіба це не свідоме приховування від суспільства даних про масові грубі порушення прав громадян слідчими, прокурорами та їх керівниками?

Зверніть також увагу й на той факт, що тепер вже не передбачений у звітності і облік інформації про звільнених слідчими та прокурорами осіб саме з-під варти за не підтвердженням підозри у вчиненні злочину, тому й таку інформацію, на відміну від попередніх років, мені не надали. Єдине, що мені вдалося здобути, так це те, що за реабілітуючими підставами прокурорами закрито кримінальні провадження стосовно 162 осіб (у 2019 році – 217), з яких 20 трималися під вартою та 27 – перебували під домашнім арештом. Окрім того, встановлено що стосовно 41 особи судами було скасовано повідомлення про підозру за реабілітуючими підставами, дві особи з яких тримались під вартою, попри те, що у 2019 році не було жодної такої особи.

Я вже неодноразово писав про те, що в результаті так званих «реформ» органів кримінальної юстиції сформована атмосфера повної колективної безвідповідальності органів правопорядку та прокуратури за дотриманням конституційних прав і свобод громадян і тому не дивно, що Президент України, який має вищу юридичну освіту, дозволив собі брати участь в організованому Міністром внутрішніх справ Арсеном Аваковим безпрецедентному «шоу» із фактичним «призначенням» ними винних осіб у вбивстві Павла Шеремета на якому, зверніть увагу, про наявність достатніх доказів вини підозрюваних по даному провадженню доповідав не Генеральний прокурор, який також брав там учать,  не процесуальний керівник і навіть не керівник Головного слідчого управління Нацполіції, а керівник оперативно-розшукового напрямку діяльності Нацполіції, який не має будь-яких повноважень для цього.

Не дивувався я і тому, що Президент України цивільному Міністру, нехай і внутрішніх справ, який не має ані юридичної освіти, ані, тим більше, будь-якого процесуального відношення до розслідування кримінальних правопорушень, тобто, особі, яка займає виключно політичну посаду і по закону не має будь-яких повноважень давати вказівки чи слідчому, чи керівнику слідчого підрозділу, який займається розслідуванням кримінального провадження за фактом умисного вбивства П. Шеремета, доручення в найкоротший термін закінчити досудове розслідування.

І, мабуть, не випадково (у збіг обставин не вірте) слідчими поліції спільно із прокурорами – процесуальними керівниками після цього «шоу» були раптово змінені раніше пред’явлені підозри фігурантам даного провадження та поспішно об’явлено про закінчення досудового розслідування, що викликало в суспільстві неоднозначну реакцію.

Тому й не дивно, що останнім часом незаконні вказівки та вольові рішення в конкретних кримінальних провадженнях приймаються не прокурорами, в т.ч. і вищого рівня, а в багатьох випадках – представниками влади, які не мають відповідних повноважень, але мають значно більший вплив на органи досудового розслідування, при цьому не несучи будь-якої відповідальності ні за стан боротьби із злочинністю, тим більше, за стан дотримання вимог закону та прав і свобод громадян, ні за незаконні дії слідчих, зокрема, поліції, чи їх бездіяльність. Більше інформації з цього приводу дивіться у моїх статтях: «Театр абсурду» та «Чергова порція відвертої брехні».

Незадовільною в цій частині є і робота слідчих підрозділів Державної фіскальної служби України за 2020 рік, тим більше, що статус цих органів продовжував залишатись невизначеним, а норми, які регулювали його діяльність, є колізійними (згідно поправок до Податкового кодексу, податкова міліція ще з 1 січня 2017 року втратила свої повноваження). 

Разом з тим, не дивлячись на цю обставину, у минулому році в провадженні слідчих ДФС знаходилось 5 552 кримінальних проваджень, що, дійсно, менше, ніж у попередні роки (у 2019 році – 6 096, у 2018 році – 6 821, у 2017 році – 7 197, у 2016 році – 8 748, у 2015 році – 9 939, у 2014 році – 10 936, у 2013 році – 15 046), причому, їх кількість зменшувалась щорічно, з яких закінчено розслідуванням лише 1 930 проваджень (з повторно закінченими), що менше, в т.ч. і значно, ніж у 2019 році – 2 671, у 2018 році – 2 510, у 2017 році – 2 605, у 2016 році – 3 358, у 2015 році – 3 772, у 2014 році – 4 608), а по зрівнянню із 2013 роком – майже в 3 рази (7 049).

Більше того, із загальної кількості закінчених слідчими ДФС – 910 проваджень (або 47,1%,) закрито, тобто фактично половину, у т.ч. за відсутності події та складу злочину чи достатніх доказів винуватості у вчиненні злочину – 626 (в порядку п. 1-3 ч.1 ст. 284 КПК України), тобто більше половини; до того ж, до суду також направлено 314 клопотань про звільнення підозрюваних від кримінальної відповідальності, що також може свідчити як про дріб’язковість таких кримінальних правопорушень, так і про відсутність достатніх доказів вини цих осіб.

Позитивним в діяльності слідчих ДФС є лише те, що вони, на відміну від слідчих інших органів досудового розслідування, відверто не зловживали в минулому році нормами ст. ст. 207, 208 КПК України. Так, у 2020 році ними без ухвал слідчих суддів було затримано всього 4 особи. Проте, скільки із затриманих в подальшому було звільнено з під-варти через відмову суду в обранні виняткового запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, ДФС не повідомила, пославшись на те, що таку інформацію не вбачається за можливе надати, оскільки специфіка формування звітності слідчих підрозділів фінансових розслідувань органів ДФС за 2020 рік не передбачає обліку такої інформації.

І, дійсно, за 2020 рік статистика також приховує (містить позначку у вигляді зірочки «*») дані про те, скільки із затриманих слідчими ДФС осіб було безпосередньо звільнено (слідчим) прокурором без застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, скільки за не підтвердженням підозри у вчиненні правопорушення, у зв’язку з відмовою прокурора підтримати клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, у зв’язку із внесенням застави, взятих під варту осіб у зв’язку із зміною запобіжного заходу, чи у зв’язку із скасуванням апеляційним судом постанови суду про тримання під вартою.

У той же час треба зазначити, що судами в минулому році виправдано 9 осіб із числа обвинувачених слідчими ДФС.

За реабілітуючими підставами кримінальні провадження закрито прокурором стосовно 5 підозрюваних, що майже на рівні 2019 року – 6 осіб. За реабілітуючих підстав також судом скасовано повідомлення про підозру стосовно 2-х осіб.

Таким чином, як убачається навіть із цих статданих, активність слідчих ДФС в частині розкриття та розслідування кримінальних правопорушень з кожним роком знижується, одночасно з цим збільшується кількість внесених ними до суду клопотань про звільнення підозрюваних від кримінальної відповідальності, а також закритих проваджень та виправданих осіб, що, в сукупності також свідчить про погіршення стану дотримання конституційних прав і свобод громадян в їх діяльності.

Не краща ситуація із дотриманням конституційних прав та свобод громадян і в роботі слідчих Служби безпеки України.

Так, протягом 2020 року в провадженні слідчих Служби безпеки знаходилось 7 128 кримінальних проваджень, що значно менше чим у 2019 році – 10 523, 2018 році – 12 272, 2017 році – 10 527 та 2016 році – 10 041, на рівні із 2015 роком – 7 118, але, більше ніж у 2014 році – 5 983 та у 2013 році – 5 123, із яких закінчено розслідуванням лише 1 482 проваджень (з повторно закінченими), що становить всього 20,8%. Причому, біля третини – 429 (або 28,9%) проваджень з числа закінчених було закрито за відсутністю складу та події злочину чи в зв’язку з відсутністю достатніх доказів вини у вчиненні злочину, що, майже у два рази більше, чим, наприклад, у 2017 році (234).

Саме про незадовільну роботу слідчих СБУ (звичайно разом із прокурорами) свідчить і той факт, що з числа направлених ними 964 (або 65%) від загальної кількості закінчених розслідуванням обвинувальних актів до суду – 250 (майже 30%) були з угодами про визнання винуватості (до речі, цим вони «грішили» і в попередні роки:  275 у 2018 році та 241 у 2017 році), що може також свідчити про непереконливість зібраних доказів вини або про дріб’язковість інкримінованих обвинуваченим кримінальних правопорушень.

До цих негативних показників треба додати і 81 клопотання слідчих СБУ до судів про звільнення підозрюваних від кримінальної відповідальності, що теж значно більше, ніж у попередні роки (у 2018 році – 75, у 2016 році – 62, у 2015 році – 51, у 2014 році – 27, а по зрівнянню 2013 роком – в 32 рази (!), окрім, хіба що, 2019 та 2017 років, коли їх кількість була, приблизно, на одному рівні – (97 та 87), що теж є одним із способів приховування слідчими, тепер вже у змові із прокурорами – процесуальними керівниками, допущених ними спільно порушень конституційних прав і свобод громадян.

Окрім того, у 2020 році слідчими СБУ було затримано 160 осіб у порядку, передбаченому ст. ст. 207, 208 КПК України, тобто, без ухвали суду, що, менше, ніж у деяких роках у період 2013 – 2019 років, відповідно: 187, 685, 656, 283, 312, 451, 304 особи, хоча деякі із цих цифр викликають у мене сумніви у їх достовірності, але, прокурори на  це не реагують, бо тепер процесуальні керівники тісно пов’язані зі слідчими і до того ж абсолютно безправні в частині нагляду за законністю затримання громадян.

Іншої інформації про те, скільки осіб було звільнено із-під варти через відмову суду обрати запобіжний захід у вигляді тримання під вартою та скільки виправдано судами в минулому році осіб у провадженнях слідчих СБУ на мій запит Служба безпеки мені не повідомила, пославшись на те, що вся інформація щодо рішень у кримінальних провадженнях накопичується в електронній базі даних ЄРДР, розпорядником якої є Офіс Генерального прокурора, а останній в свою чергу, відписався, що дана інформація за 2020 рік, начебто, не фіксувалась через оновлення звітності.

І дійсно, за 2020 рік статистика приховує (містить позначку у вигляді зірочки «*») дані про те, скільки із затриманих слідчими СБУ осіб було безпосередньо звільнено (слідчим) прокурором без застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, скільки за не підтвердженням підозри у вчиненні правопорушення, скільки у зв’язку з відмовою прокурора підтримати клопотання про застосування запобіжного заходу тримання під вартою, скільки у зв’язку із внесенням застави, скільки із числа осіб, взятих під варту, у зв’язку із зміною запобіжного заходу та у зв’язку із скасуванням апеляційним судом постанови суду про тримання під вартою.

Разом з тим, стосовно 13 підозрюваних кримінальні провадження були закриті прокурорами за реабілітуючими підставами (у 2019 році – 17 осіб), з яких 2-є трималися під вартою та 1 – перебувала під домашнім арештом. Стосовно ще 5-ти осіб судом скасовано повідомлення про підозру (у 2019 році жодної такої особи), з яких 1 тримався під вартою. Тобто, беззаперечно18 громадян були затримані незаконно!

Про погіршення ситуації із дотриманням слідчими СБУ прав і свобод громадян може свідчити й достатньо великий залишок у них на кінець 2020 року незакінчених кримінальних проваджень – 1 823, що вдвічі і навіть в четверо більше ніж у минулі роки (у 2015 році – 1 554, у 2014 році – 1 851, у 2013 році – 533), окрім хіба, що 2019 року (2 057) та 2018 року (4 707), з яких лише у 105 провадженнях особам повідомлено про підозру, або всього у 5,7% випадків! Це теж може свідчити про те, що частина з цих проваджень не мають судової перспективи, але, права і свободи громадян під час їх розслідування порушувались і будуть неминуче порушуватись.

У рамках дослідження стану дотримання конституційних прав і свобод громадян потрібно було б належним чином проаналізувати й роботу детективів НАБУ та прокурорів САП, особливо враховуючи, що з моменту їх створення впродовж 6-х років вони з цього приводу ніким ніколи не перевірялися і перед українським суспільством не звітували. Проте, як вбачається із офіційних документів так званого Офісу Генерального прокурора та САП, робота детективів НАБУ почала обліковуватись в статзвітах ГПУ лише з 1 січня 2018 року і тому тільки з того часу з’явилася хоча б якась можливість дізнатись, як працював цей новий орган досудового розслідування і спеціалізована прокуратура антикорупційного спрямування в частині дотримання конституційних прав і свобод громадян.

Так, згідно даних, наданих НАБУ на наш запит, упродовж січня-грудня 2020 року детективами Національного антикорупційного бюро України розслідувалося 2 213 кримінальних проваджень. З яких  892 проваджень перебували у залишку на початок минулого року і 792 – розпочато у звітному році. Але й ці статдані у мене викликають суттєві сумніви, бо, як вдалося з’ясувати, про що неодноразово повідомлялось і в ЗМІ, НАБУ встановило власний порядок реєстрації кримінальних проваджень, який абсолютно не відповідає вимогам ст. 214 КПК України; а саме: детективи реєструють заяви та повідомлення про вчинення корупційних дій тільки за погодженням із директором Бюро, тобто на свій розсуд.

У той же час, у минулому році детективами завершено досудове розслідування лише у 508 кримінальних провадженнях, або у 22,9 %, тобто в кожному п’ятому (що майже на одному рівні із СБУ – 20,8%), тоді, як тими ж органами, що здійснюють контроль за додержанням податкового законодавства та органами поліції – у кожному третьому, що становило відповідно, 34,8%, 39,1%. До того ж,абсолютну більшість – 437 (або 86%) розслідуваних НАБУ кримінальних проваджень детективами було закрито за відсутності складу та події злочину, чи в зв’язку з відсутністю достатніх доказів вчинення злочину. Можна лише уявити, скільки в таких провадженнях внаслідок відсутності прокурорського нагляду за додержанням ними вимог законів, було порушено конституційних прав і свобод громадян!

При цьому, у залишку НАБУ станом на 31.12.2020 перебувало 796  кримінальних провадження, з яких лише у 42-х, тобто, приблизно у 5%, особам повідомлено про підозру. Решта фактових проваджень, у т.ч. і тих, у яких фігурують конкретні прізвища осіб, котрих очільники НАБУ і САП та їх лоббісти вже відкрито називали причетними до вчинення тих чи інших корупційних злочинів, в т.ч. і «корупціонерами», залишились без прийняття кінцевих рішень.

Також упродовж 2020 року детективами НАБУ в порядку ст. 208 КПК України, тобто, без ухвали суду, було затримано 37 осіб, однак, ними в звітності не обліковано кількість звільнених з-під варти осіб та підстави їх звільнення. Останні звітні дані з розмежуванням за підставами звільнення громадян з-під варти обліковані у звіті форми  № 1-СЛ за 6 місяців 2020 року: було затримано 23 особи в порядку, передбаченому статтями 207,208 КПК України; усього звільнено 17 осіб; 2 особи звільнено слідчим (прокурором, судом) без застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою; 2 особи звільнено у зв’язку із внесенням клопотань слідчими про обрання більш м’яких запобіжних заходів (застави, домашнього арешту, тощо)  та 2 особи – через відмову суду в обранні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

На жаль, з інформації, наданої НАБУ, також не видно, скільки осіб, на якій підставі і ким саме були звільнені із-під варти за 2020 рік в цілому і чи були вони в подальшому притягнуті до кримінальної відповідальності, тобто, якраз і відсутні всі необхідні статдані про осіб, чиї права і свободи могли бути порушені під час застосування запобіжних заходів.

Щодо роботи Державного бюро розслідування на цьому напрямку.

Згідно Звіту № 1-СЛ усього слідчими ДБР розслідувалось в 2020 ріці 43 271 кримінальне провадження, з них розпочато у минулому році – 13 480.

Із статзвітів також вбачається, що на досудовому розслідуванні слідчими ДБР було затримано 481 особу в порядку ст.ст. 207, 208 КПК України (без ухвали суду). Проте, скільки таких осіб було в подальшому звільнено, у т.ч. за не підтвердженням підозри у вчиненні кримінального правопорушення та через відмову суду в обранні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, статистика не передбачає. Мої запити до ДБР та Офісу Генерального прокурора теж залишились фактично без відповіді (майже дослівно вони повідомили таке: «фіксування такої інформації звітами не передбачено, тому не маємо можливості її надати»). А це дає чіткі підстави для висновку про прямий зговір керівництва ОГП та керівників органів досудового розслідування приховати в минулому році свої недоліки, в минулому році, викликані, у першу чергу, так званими, «реформами» в прокуратурі, де масу досвідчених прокурорів було незаконно звільнено, подальшою кадровою «лихоманкою» та край низькою організованістю роботи обох цих відомств.

Разом з тим, установлено, що закінчено слідчими ДБР (із повторно закінченими) – 20 477 (або 47,3%) кримінальних проваджень, з яких закрито – 17 155 (або 83,8%), а до суду направлено в них лише 3 305 (або 16,1%), в т.ч. 342 з угодою про визнання винуватості та 6 – з угодою про примирення. Більше того, 10 обвинувальних актів було повернуто судом в порядку п.3 ч.3 ст. 314 КПК України, але скільки із них були повторно направлені до суду невідомо. Окрім того, до суду направлено 11 клопотань про звільнення підозрюваних від кримінальної відповідальності. Тобто, притягнення майже 370 осіб до кримінальної відповідальності викликає відвертий сумнів, але прокуратура на це тепер не реагує.

Більше скажу: стосовно 25 осіб кримінальні провадження закриті за реабілітуючими підставами (з яких: 2-є трималися під вартою та 3-є були під домашнім арештом), що беззаперечно вказує на незаконність їх притягнення до кримінальної відповідальності.

Таким чином, узагальнюючи в цілому, навіть по таких скоригованих статданих стан дотримання всіма правоохоронними органами конституційних прав і свобод громадян на стадії досудового розслідування, повідомляю, що за відсутністю події та складу злочину, а також не достатності доказів вини у вчиненні злочину, слідчими і прокурорами в минулому році закрито 659 902 кримінальних проваджень, що більше ніж у  2018 році – 613 489, але, дещо менше, чим у 2019 році 664 605 та2017 році – 761 673. За даними Єдиного звіту про кримінальні правопорушення, незакінченими розслідуванням (не розслідуваними) у слідчих Національної поліції, СБУ, ДФС, НАБУ та ДБР  на кінець звітного періоду залишились, Ви тільки уявіть, 1 198 396 кримінальних проваджень, що дещо менше чим у 2019 році – 1 207 537, але, більше ніж у 2018 році – 1 196 801, та у 2017 році – 1 046 120, з яких лише у 6 536 випадках (або 0,5%) конкретним особам повідомлено про підозру. На стадії досудового розслідування були затримані без ухвали суду, як мінімум, 11 423 особи, що приблизно на рівні 2019 року – 14 486 та 2018 року – 14 981, з яких невідомо скільки були в подальшому звільнені з-під варти, бо такої інформації ні ОГП, ні органи досудового розслідування не надали з посиланням на те, що таких даних вони в минулому році не фіксували (у 2019 році – 7 166,у 2018 році – 6 664 та у 2017 році – 5 012)!

До того ж, до судів за результатами розслідування від слідчих всіх органів надійшло клопотань про звільнення від кримінальної відповідальності щодо 3 013 (у 2019 році – 2 961) осіб, що також може свідчити як про неякісне проведення досудового розслідування, так і про не доведеність винуватості цих осіб у більшості таких злочинів, або, як варіант, про дріб’язковість кримінальних правопорушень, які потрібно було закрити на досудовому розслідувані за відсутністю складу злочину або недостатністю доказів вини.

Ось такі статдані красномовно переконують нас в тому, що проведені протягом останніх 6-ти років так звані «реформи» органів правопорядку й прокуратури не призвели до покращення ситуації в частині забезпечення виконання завдань кримінального провадження, у т.ч. і щодо дотримання прав і свобод громадян, а, навпаки, зробили останніх беззахисними не тільки від злочинів, а і від беззаконня з боку органів досудового розслідування і прокурорів, породили безконтрольність і безвідповідальність слідчих і прокурорів – процесуальних керівників та їх керівників, які тепер абсолютно безкарно зловживають наданими їм процесуальними владними повноваженнями завдяки саме відсутності в органах прокуратури наглядових повноважень за дотриманням законів на досудовому розслідуванні.

Більше того, у статистичних звітах про результати роботи за минулий рік також вказано, що всіма правоохоронними органами було закрито 424 326 кримінальних проваджень. Залишок не розслідуваних кримінальних проваджень на кінець звітного періоду Офісом Генерального прокурора вказано  в кількості 204 754 (це із зареєстрованих у 2020 році 360 622), а залишок із тих кримінальних проваджень, що зареєстровані до 2020 року, складає 993 642 кримінальних проваджень. Тобто, загальний залишок не розслідуваних на кінець минулого року кримінальних проваджень  складає величезну кількість – 1 198 396!

Статзвіти Офісу Генерального прокурора та Судової адміністрації України за 2020 рік також не надають інформації про те, а скільки ж судами впродовж 2020 року було виправдано осіб (у 2019 році виправданих осіб було – 478,  у 2018 році – 394 та у 2017 році – 431). На мої неодноразові запити до цих органів така інформація так і не була надана, що свідчить лише про свідоме і умисне приховування органами державної влади від суспільства фактів грубого порушення прав і свобод громадян що звичайно лише підтверджує негативну тенденцію до погіршення в майбутньому!

Підводячи підсумки щодо кількості незаконно притягнутих органами досудового розслідування та прокурорами громадян до кримінальної відповідальності, хочу окремо ще раз акцентувати увагу на тому, що ці дані явно занижені не тільки шляхом відвертого приховування їх при складанні статзвітів, а й, що ще гірше,  шляхом навмисного направлення прокурорами до суду обвинувальних актів, в яких не зібрано достатньо доказів вини підозрюваних. Для прикладу. Як можна було спеціалізованим прокурорам Офісу Генерального прокурора у військовій сфері направити до суду обвинувальний акт у провадженні, де наявні рішення слідчих суддів про закінчення строків досудового розслідування, де не набуто конкретною особою статусу підозрюваного, так як не отримав повідомлення про підозру у встановленому КПК України порядку і т.д.?

Не дивлячись на те, що така практика набула розповсюдження за часів попередньої влади, аналогічна негативна практика активно застосовується і протягом 2019-2020 років, на жаль, і в діяльності вже так «реформованих» по новому органів прокуратури, що є неприпустимим!

Naspravdi.Today

Коментарі:

Наступна публікація

Житомирські прокурори торгують пасовищами

Нд Сер 8 , 2021
Наші читачі з числа співробітників органів прокуратури Житомирської області продовжують радувати розповідями про трудові подвиги свого начальства. Ось черговий лист, що надійшов у редакцію «Насправді.today» з батьківщини Сергія Корольова, у якому описується історія про те, як перший заступник керівника Житомирської обласної прокуратури Олег Мостиховський та керівник Житомирської окружної прокуратури Олександр […]