Секретне ноу-хау НАБУ

Загальновідомо, що в Україні немає такого секрету, який не можна було б купити за 100 доларів, а питання охорони державної таємниці давно перестало мати суто професійний характер і все більше віддаляються від захисту національних інтересів. У сучасних умовах контроль за дотриманням режиму секретності – це, насамперед, високоефективний інструмент керівництва Служби Безпеки України для нейтралізації перших керівників державних органів і стратегічних підприємств, які з тих чи інших причин не влаштовують правнуків Дзержинського або щодо звільнення яких отримано відповідне замовлення – будь-то політичне або комерційне. Достатньо скасувати допуск певній особі до державної таємниці й з чистим серцем її можна звільняти з посади – адже це прямо передбачено п.2. ч. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України як підстава для розірвання трудового договору до закінчення строку його чинності за ініціативою власника або уповноваженого ним органу. Розуміючи це, досвідчені керівники роблять усе можливе, аби не попасти у немилість керівників обласних і центральних органів СБУ, від волі яких залежить їх професійна спроможність.

Наше видання вже розповідало, як в умовах реального конфлікту інтересів директор НАБУ Артем Ситник зумів поєднати в собі дві іпостасі: керівника державного органу, що несе відповідальність за додержання закону при провадженні діяльності, пов’язаної із державною таємницею, і державного експерта з питань таємниць, що має здійснювати контроль у цій сфері. При цьому Ситник отримав за це не штраф від Національного агентства з питань запобігання корупції, а не передбачену законом про НАБУ 20-відсоткову надбавку до посадового окладу. Але питання виявилось ще цікавішим, ніж здавалось на перший погляд.

У березні 2021 року трапилась неординарна подія – Шостий апеляційний адміністративний суд поновив на посаді керівника Другого підрозділу детективів Головного підрозділу детективів НАБУ Олександра Карєєва, незаконно звільненого Ситником через те, що Карєєв звинуватив керівництво НАБУ в «зливанні» зацікавленим особам таємної інформації та системній корупції. Цікавий нюанс – у 2015 році Карєєв отримував від псевдо-громадської організації «Центр протидії корупції» кошти за проведення начальних семінарів, власне, керівник цього Центру – приватний підприємець Шабунін, який заробляє на оспівуванні Ситника, – і привів Карєєва в НАБУ. Але тепер Шабунін чомусь не обурюються грубим порушенням трудових прав керівника Другого підрозділу детективів НАБУ і, фактично, викривача Карєєва – напевно, за таке йому не заплатять.  Тим більше професійний «громадський активіст» Шабунін не оприлюднює справжню причину, через яку Ситник незаконно звільнив підлеглого.

Звісно, Ситник зробив усе, залежне від нього, щоби не допустити поновлення на посаді Карєєва, який звернувся з позовом до суду. Справу прийняла до свого провадження суддя Окружного адміністративного суду Києва Любов Маруліна, щодо якої в НАБУ не було ніяких компрометуючих матеріалів і яку через це неможливо було шляхом шантажу примусити винести незаконне рішення. У той же час у ОАСК є кілька суддів, які завербовані НАБУ. Для того, щоби «вибити» Маруліну зі справи й передати позов Карєєва до одного зі «своїх» суддів, у НАБУ розробили цілу спецоперацію, перебіг якої викладений у дуже цікавому документі, адресованому Службі безпеки України:

«…в провадженні Окружного адміністративного суду м. Києва знаходилась справа №640/11970/20 за позовом Карєєва О.М до НАБУ про визнання протиправним і скасування, окрім іншого, наказу Директора Національного бюро від 18.05.2020 р. №28-н «Про застосування дисциплінарного стягнення до Керівника Другого підрозділу детективів Головного підрозділу детективів Карєєва О.М.» та його розпорядження від 18.05.2020 №697-р «Про припинення державної служби та звільнення О. Карєєва». Відкрито зазначене провадження було згідно ухвали судді ОАСК Маруліної Л.О. від 02.06.2020. Вказаною ухвалою, окрім іншого, Національному бюро було встановлено п’ятнадцятиденний строк з дня отримання ухвали для підготовки і подання відзиву на позовну заяву. У той же час, у зв’язку з відсутністю поза процесуального впливу на головуючого у справі суддю, з метою здійснення його заміни на лояльного до себе, Національне бюро через канцелярію суду подало заяву від 22.06.2020 №10-219/21958 про відвід судді Маруліної Л.О.

Ухвалами Окружного адміністративного суду м. Києва від 13.07.2020 та 17.07.2020 у справі №640/11970/20 (судді Маруліна Л.О. і Скачок Т.О.) заяву Національного бюро про відвід судді визнано необґрунтованою, у зв’язку з чим в її задоволенні відмовлено. У зв’язку з цим, службові особи Національного бюро, продовжуючи свої протиправні дії щодо заміни у справі №64011970/20 головуючого судді на іншого, достовірно знаючи про відсутність у судді ОАСК Маруліної Л.О. допуску до державної таємниці за формою 2, діючи поза межами відведеного в ухвалі строку, підготували формальний відзив на позовну заяву Карєєва О.М., безпідставно засекретивши його з додатками, надавши гриф секретності документу «таємно».

Іншими словами, службові особи НАБУ грубо порушили режим секретності й надали гриф «таємно» документу, який не містив ніякої секретної інформації – відзиву на позовну заяву про поновлення на роботі незаконно звільненого співробітника – направивши його через режимно-секретний орган до суду, нібито для судді, який не має допуску до державної таємниці. І все. Черговий джек-пот. Суддя не може здійснювати судочинство, наявні безумовні підстави для його заміни.

І байдуже, що безпідставне засекречування інформації, надання грифу секретності матеріальним носіям конфіденційної або іншої таємної інформації, яка не становить державної таємниці, є не лише адміністративним правопорушенням, передбаченим пунктами 3 та 4 ст.212-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення, але й є передбаченими ст.39 Закону України «Про державну таємницю» порушеннями законодавства про державну таємницю, що є самостійною підставою для скасування або припинення дії спеціального дозволу на провадження діяльності, пов’язаної з державною таємницею для державного органу. Більш того СБУ зобов’язана була скасувати допуск до державної таємниці тим службовим особам НАБУ, які не лише прийняли незаконне рішення про надання грифу секретності матеріальним носіям секретної інформації, а й не забезпечили контроль у цій сфері – директору НАБУ Артему Ситнику та начальникові режимно-секретного відділу НАБУ Юрію Шевченку.

Але СБУ цього не зробила, бо негласні домовленості між керівниками СБУ та НАБУ забороняють вживати передбачені законом санкції стосовно один одного, адже тоді вся держава буде лише спостерігати двобій двох найкорумпованіших структур, як битву Давида і Голіафа, а якщо казати сучасними образами – Кінг-Конга та Годзили.

Оскільки забезпечення режиму секретності – то для СБУ порожній звук, нема нічого дивного, що до відповідальності не був притягнутий не тільки директор НАБУ Артем Ситник, але й заступник керівника юридичного управління НАБУ Олександр Майстренко, який без будь-яких правових підстав присвоїв відзиву на позовну заяву Олександра Карєєва гриф секретності «таємно», зареєструвавши документ за №19/4928т від 27.07.2020 (АТМ №2 інв.101680014, ф/н №4112 цт) та зазначивши в обґрунтування своїх дій п.4.4.1 Зводу відомостей, що становлять державну таємницю.

Як наслідок, 6 серпня 2020 у зв’язку з неможливістю ознайомитись з документами, наданими до Окружного адміністративного суду Києва Національним антикорупційним бюро України, суддя Маруліна винесла ухвалу про передачу справи №640/11970/20 на повторний автоматизований розподіл справ між суддями, які мають доступ до державної таємниці. Таким чином, в зазначений протиправний спосіб головуючого суддю у справі №640/11970/20 було замінено. Після чого відбулась чергова пертурбація – як тільки вдалось усунути від справи суддю, на яку НАБУ не мало впливу, комісія НАБУ скасувала гриф «таємно» на відзиві на позов Карєєва й надало цьому документу статус  «Для службового користування» (ДСК від 24.11.2020 №19/2800, статус присвої головний спеціаліст Бойко 27.11.2020), який дозволяє знайомитись з його змістом будь-кому, але без можливості публікації. Цей факт знову ж таки підтвердив протиправний характер і явно незаконну мету засекречення.

Ані в самому відзиві на позовну заяву, ані в двох томах додатків до нього немає жодної інформації, яка містила відомості за окремими показниками про зміст, форми, методи, організаційні положення, оперативну тактику здійснення НАБУ оперативно-розшукової, контррозвідувальної чи розвідувальної діяльності, розголошення якої створювало би загрозу національним інтересам і безпеці. І звісно, якщо висновок службового розслідування стосовно Карєєва від 09.01.2020 року №13/314-01ДСК має гриф обмеження доступу «Для службового користування», а висновок Дисциплінарної комісії НАБУ з цих питань від 13.05.2020 №51  взагалі не має навіть такого грифу, то як може бути засекречено відзив на позовну заяву, стосовно оскарження в суді цих документів і розпоряджень, прийнятих за результатами їх розгляду?

Втім, Ситнику всі ці викрутаси не допомогли й у кінцевому підсумку суд все однаково зобов’язав НАБУ поновити Карєєва на посаді та виплатити майже з державного бюджетну 630 тис. грн. компенсації за вимушений прогул.

Звісно, заслуговує на пошану суддя ОАСК Любов Маруліна, яка не пішла на угоду зі своєю совістю і не пристала на непристойні пропозиції нанаситників, що і стало підставою для усунення її від здійснення правосуддя у такий нетривіальний спосіб. Але виникають запитання до виконувача обов’язків голови Окружного адміністративного суду Києва, який, отримавши від НАБУ відзив на позовну заяву з грифом «таємно», не лише не порушив перед СБУ питання про незаконність дій керівництва НАБУ і притягнення винних осбі до відповідальності, але навіть не ініціював реєстрацію за цим фактом кримінального провадження стосовно службових осіб НАБУ, які шляхом безпідставного засекречування матеріалів відзиву до позовної заяви Карєєва, маючи на меті незаконне відсторонення від здійснення правосуддя судді Маруліної, здійснили злочин, передбачений ч.2 ст. 376 КК України – втручання в будь-якій формі в діяльність судді з метою перешкодити виконанню ним службових обов’язків, вчинені особою з використанням свого службового становища. До речі максимальне покарання за такий злочин – позбавлення волі на строк до трьох років. І, звісно, ніхто з суддів не виконав вимоги ч. 4 ст. 48 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», відповідно до якої суддя зобов’язаний звернутися з повідомленням про втручання в його діяльність як судді щодо здійснення правосуддя до Вищої ради правосуддя та до генерального прокурора.

Годі й казати, про те, що голова Національного агентства з питань запобігання корупції Олександр Новіков, який на кожному розі плескає язиком про неймовірну користь очолюваної ним контори, не помітив, що Ситник, розсекречуючи в листопаді 2020 відзив на позовну заяву Карєєва, діяв в умовах реального конфлікту інтересів і не виконав своїх контрольних функцій державного експерта з таємниць, за які сам собі призначив додатково до визначених законом 20 відсотків надбавки до посадового окладу. Так, відповідно до ч.3 ст. 9 Закону України «Про державну таємницю» державний експерт з питань таємниць відповідно до покладених на нього завдань контролює обґрунтованість і правильність надання документам, виробам та іншим матеріальним носіям інформації, які містять відомості, включені до Зводу відомостей чи розгорнутих переліків відомостей, що становлять державну таємницю, відповідного грифу секретності. Не виконав він своїх обов’язків з однієї причини – як керівник державного органу  Ситник мав би особисто понести відповідальність за відсутність контролю за діяльністю Майстренка та керівника режимно-секретного відділу Шевченка.

За такої пасивної позиції Служби Безпеки України Ситник може надати гриф таємності будівлі Національного антикорупційного бюро України, усім службовим документам і навіть самому собі, щоб ніхто й ніколи не зміг зазіхнути на його велику посаду.

Тож можна не сумніватись, що Ситник вдасться до будь-яких заходів, аби не допустити Карєєва до продовження роботи в НАБУ. Маючи кишенькового голову НАЗК й недієздатного голову СБУ, Артем Сергійович може собі дозволити не тільки плювати на судові рішення, але й вчиняти злочин, передбачений ч. 1 ст. 172 КК України – незаконне звільнення працівника з роботи з особистих мотивів чи у зв’язку з повідомленням ним як викривачем про вчинення іншою особою корупційного або пов’язаного з корупцією правопорушення, інших порушень Закону України «Про запобігання корупції», а також інше грубе порушення законодавства про працю. Не кажучи вже про такі дрібнички, як кричуще порушення режиму секретності та присвоєння грифу «таємно» документам, які не містять жодної таємниці, а лише з метою усунути чесну суддю від розгляду справи.

Валентина Винар

Коментарі:

Наступна публікація

Контррозвідка в Україні від УНР до сьогодення – 2

Ср Чер 23 , 2021
До уваги співробітників Служби безпеки України, як нинішніх так і колишніх, а також істориків, що досліджують становлення спеціальних служб в Україні, пропонуємо другу частину книжки Юрія Михальчишина «Контррозвідка в Україні від УНР до сьогодення», яка побачила світ у Львівському видавництві «СПОЛОМ». У цій частині йдеться про контррозвідувальні органи Директорії УНР та Західноукраїнської […]