Гутцайт і порожнеча

2

Феодальна Україна як держава нежиттєздатна – і не тільки через тотальну корупцію, що є невід’ємною частиною будь-якого феодально-станового суспільства, а, передусім, через неефективність державного управління. Якщо в економічному плані феодалізму притаманна монополія баронів, герцогів і монаршої особи на основні засоби виробництва, у політичному – нерозподіленість влади на окремі незалежні гілки, то в соціальному плані феодалізм характеризується «ліфтами», які піднімають на вершину державного управління злодійкуватих осіб, не здатних до будь-якої продуктивної праці.

Щоби переконатись у цьому, достатньо кинути погляд на народних депутатів, генерального прокурора, голову СБУ, монарший двір чи міністрів, які топчуться навколо Одного з Найвеличніших Лідерів Світу (с). Чи міг би в нормальній країні потрапити в парламент Коля-Котлета (він же ж Коля-Оболонський), спецслужбу очолити мутний комерсант, а міністром молоді та спорту стати особа, яка забороняє спортивні змагання й нездатна організувати найпростіший масовий захід?    

Автор цих рядків, який багато років пише про витівки спортивних функціонерів, цілком розуміє, внаслідок яких домовленостей на чолі центрального органу виконавчої влади у сфері фізичної культури та спорту ставали такі одіозні постаті як Юрій Павленко, Равіль Сафіуллін чи навіть «безвухий» Дмитро Булатов, по якому безутішно плаче тюрма, як і по його наступнику – Ігорю Жданову. Але як міністром молоді та спорту став нинішній очільник відомства Вадим Гутцайт – це одна з таємниць новітньої історії. Бо Булатов і Жданов хоча б могли успішно розкрадати злиденний бюджет, а Гутцайт не придатний взагалі ні до якої роботи. Приклад тому – історія, як очолюване Гутцайтом Міністерство молоді та спорту України проводило у 2021 році Всеукраїнський вишкіл «Джура-Десантник».

Усе це було, було, було…

На початку травня 2021 року Мінмолодьспорт розіслало по обласних управліннях молоді та спорту повідомлення про проведення з 24 по 28 травня Всеукраїнського вишколу «Джура-Десантник» на базі 95-ї окремої десантно-штурмової бригади (м.Житомир) з пропозицією направити вихованців гуртків і клубів юних десантників для участі в цьому заході. Як було зазначено в листі-запрошенні, «Метою заходу є збільшення чисельності молоді, готової до виконання обов’язку із захисту незалежності та територіальної цілісності УкраїниУ рамках Вишколу учасники здобудуть практичні навики з військово-спортивної підготовки, тактичних занять, а також домедичної підготовки».

Пробачимо заступникові міністра Марині Попатенко, яка підписала цей лист, звороти на кшталт «збільшення чисельності молоді» – професійним борцям за незалежність і територіальну цілісність України зовсім не обов’язково мати знання за курс середньої школи чи, тим більше, читати те, що доводиться підписувати. Але обіцянка надати практичні навички з військово-спортивної підготовки не могла не заінтригувати, оскільки Міністерство молоді та спорту України ще в травні 2014 року заборонило проводити в Україні будь-які заходи з популяризації служби в десантно-штурмових військах і навіть вилучило з Єдиної спортивної класифікації України парашутне багатоборство – спортивну дисципліну, яка з 1971 року була основним військово-прикладним видом спорту на теренах Східної Європи й містило стрибки з парашутом на точність приземлення, біг, плавання й стрільбу з малокаліберної гвинтівки.

Всеукраїнські змагання з парашутного багатоборства 2009. Ліворуч на фото – рекордсмен світу, заслужений тренер України Валентин Плохой

Упродовж чотирьох десятків років парашутне багатоборство було найпопулярнішою спортивною-технічною дисципліною в Україні, яку розвивали численні спортивні заклади (зокрема два комунальних – у Кривому Розі та Скадовську) і єдиний в країні Державний авіаційно-технічний спортивний клуб Міністерства освіти і науки, що базувався в Єнакієвому. Ця спортивна дисципліна була, воістину, унікальною, оскільки нею могли займатись від 12 років і до старості.

Займатись парашутним багатоборством починали в 11-12 років. Звісно, спортсмени молодших вікових груп стрибки з парашутом не виконували – вони змагались з плавання на дистанцію 50м, бігали на дистанцію 800м, стріляли з малокаліберної або пневматичної гвинтівки, демонстрували на макеті техніку відділення від борта повітряного судна, тренувались приземлятись при стрибку з трампліна, змагались у швидкості польового збирання десантного парашута.

У багатьох обласних центрах України в зонах масового відпочинку за радянських часів були облаштовані парашутні вежі – наприклад, така вежа заввишки 47м ржавіє на Трухановому острові в Києві й колишній директор Департаменту молоді та спорту Київської міської держадміністрації Вадим Гутцайт навіть не поцікавився, як повернути їй життя. Бо забороняти військово-прикладні види спорту й збирати гроші з дітей, які мріють стати десантниками – це для Гутцайта значно приємніше заняття, ніж виконувати свої службові обов’язки, які він виконувати, як виявилось, не здатен. Втім, про це трохи нижче…  

Заняття з укладки парашутів у Єнакіївському державному авіаційно-технічному спортивному клубі Міністерства освіти і науки України, 2008 рік

Парашутне багатоборство було єдиною спортивно-технічною дисципліною, у якій присвоювався юнацький спортивний розряд,  і це слугувало для 12-річних підлітків не абияким стимулом, щоби бігати, плавати, тренуватись з кульової стрільби, вчитись укладати парашути, знайомитись з основами аеродинаміки, метеорології та штурманської справи. У 15-16 років, виконавши перші кілька стрибків з десантним парашутом, юнаки та дівчата брали участь у змаганнях за програмою ІІІ спортивного розряду – у програму змагань входили все ті ж самі плавання, біг і швидкісне збирання парашута, але техніку відділення від повітряного судна й техніку приземлення вже оцінювали судді на борту й судді на майданчику приземлення відповідно.

Опанувавши роботу з щілинними круглими парашутами (спочатку навчально-тренувальним Д-1-5У, потім – спортивним УТ-15) юні спортсмени для отримання ІІ спортивного розряду мали виконати норматив з точності приземлення, бігу та плавання. Щоби отримати І спортивний розряд, розряд «Кандидат у майстри спорту» чи звання «Майстер спорту» спортсмен повинен був виконати нормативи з точності приземлення з парашутом типу «крило», бігу (3000м для чоловіків і 1500м для жінок) та плавання на дистанцію 100м довільним стилем.

Перед першим стрибком в Авіаційно-спортивному центрі ім.Валентини Закорецької, який був базою для розвитку в Україні парашутного багатоборства

За всі роки існування незалежної України центральний орган виконавчої влади у сфері фізичної культури та спорту не виділив жодної копійки на проведення змагань з парашутного багатоборства й, взагалі, на популяризацію серед молоді служби в десантно-штурмових військах. І тренувальний процес, і підготовка команд, і змагання завжди проводились завдяки невтомній енергії ентузіастів цієї спортивної дисципліни – насамперед рекордсмена світу, заслуженого тренера України Валентина Плохого (до речі, звання заслуженого тренера Валентин Михайлович отримав ще за радянських часів за підготовку чемпіонів СРСР та України) і завдяки фінансовій допомозі спонсорів.

Окрім постійних тренувань, підготовки спортивних команд і участі в змаганнях, спортсмени-багатоборці проводили величезну роботу з популяризації служби в десантних військах, займались з допризовниками, брали участь у військових парадах і показових стрибках з парашутом.

Показові стрибки з парашутом під час військового параду в Житомирі виконали спортсмени-багатоборці Авіаційно-спортивного центру ім. Валентини Закорецької, 2011 рік

Про популярність парашутного багатоборства можна судити з того, що в останніх змаганнях, які влада дозволила провести в Україні – це були обласні змагання в Житомирі в 2011 році (Держмолодьспорт відмовився надати цьому заходу статус всеукраїнського) – взяли участь чотири країни: Україна, Росія, Білорусь і Казахстан, при цьому Україна була представлена командами з п’ятьох областей.

У 2013 році українська команда взяла участь у міжнародних змаганнях з парашутного багатоборства в Мензелінську (Російська Федерація).

Міжнародні змагання з парашутного багатоборства, Мензелінськ 2013 (Російська Федерація)

А далі трапився Майдан й до влади прийшли герої Революції, зокрема посадою міністра молоді та спорту був удостоєний за пережиті страждання активіст «Автомайдану» Дмитро Булатов. Булатов стверджував, що його викрали російські спецпризначенці, спеціально для цього прислані Путіним в Україну, й тиждень невідомо де утримували (втім, слідство миттєво встановило, на дачі в кого саме зі своїх друзів Булатов переховувався), при цьому з банківської картки, яка була відкрита на ім’я Булатова для збору пожертв на Революцію, зникли 50 тис. доларів, а сам Булатов разом з коханкою (до речі – прес-секретарем партії «Батьківщина») раптом опинився на пляжі Домініканської Республіки, звідкіля його викликав отой самий товариш, на дачі в якого Дмитро Сергійович ховався разом з банківською карткою, та повідомив про призначення міністром.

І ось після перемоги народного режиму в Мінмолодьспорт замислились – як це так: існує й активно розвивається спортивна дисципліна, на громадських засадах працюють клуби й гуртки, де молодь опановує основи парашутно-десантної підготовки, проводяться змагання, і все це – без будь-якої допомоги з боки держави, виключно на кошти спонсорів, а чиновникам в Міністерство за це ніхто не платить. Для збору грошей з парашутистів Булатов призначив «смотрящєго» – депутата Харківської обласної ради від Партії Регіонів Шаповалова – й зобов’язав усіх юних десантників вступити в псевдо-громадську організацію цього Шаповалова, зареєстровану по підроблених документах, платити йому «безповоротну фінансову допомогу, без ПДВ» й купити якісь «сертифікати парашутиста», які цей Шаповалов разом зі своїм поплічником Тьорлом друкує на принтері. Тренери й спортсмени відмовились і тоді в травні 2014 року Булатов своїм наказом викреслив парашутне багатоборство з Єдиної спортивної класифікації України й заборонив проведення будь-яких офіційних заходів з цієї дисципліни.

Дай дурню скляний член…

І ось, після семи років заборони парашутного багатоборства, систематичного вимагання грошей з активістів, які займались популяризацією служби в десантно-штурмових військах, і ліквідації практично всіх гуртків і клубів, де юнаки й дівчата знайомились з парашутною технікою, Міністерство молоді та спорту, нарешті, пригадало, що Україна перебуває в стані фактичної війни й вкрай гостро стоїть питання роботи з допризовною молоддю. Але замість того, щоби виконати численні судові рішення (до уваги заступника міністра Марини Попатенко – не чисельні, а численні), відновити парашутне багатоборство в Єдиній спортивній класифікації України, провести службове розслідування обставин вимагання грошей з тренерів і спортсменів чиновниками Міністерства та припинити примусовий продаж якихось «сертифікатів парашутиста», Мінмолодьспорт запросило допризовників на кілька днів у 95-ту окрему десантно-штурмову бригаду, щоби «здобути практичні навики з військово-спортивної підготовки».

Оскільки автор цих рядків разом з народним депутатом України VІІІ скликання Ігорем Луценком веде заняття в гуртку «Юний десантник», недавно відкритому в комунальному підлітковому спортивно-технічному клубі столиці, лист Мінмолодьспорт не міг залишити нас байдужими. Особливо кортіло докладніше довідатись про обіцяні Міністерством «практичні навики з військово-спортивної підготовки», тим більше, що вихованці нашого гуртка і в тирі займаються, і парашути вміють укладати (як десантні, так і «крила» різних модифікацій), і на аеродромах бувають регулярно, й навіть мають досвід парашутних стрибків у тандемі.

Тож, ми, наївні, зраділи в сподіванні, що міністр Гутцайт став на шлях виправлення, зібрався припинити грошові побори з неповнолітніх і зняти заборону з військово-патріотичного виховання молоді. Більш того, зародилась надія, що Мінмолодьспорт проведе змагання з польового збирання парашутів чи повернеться до практики попередніх років і підлітки, яким вже виповнилось 14 років, виконають (з дозволу батьків, ясна річ) парашутні стрибки на полігоні 95-ї бригади.

Одначе після того, як надійшов план Всеукраїнського вишколу «Джура-Десантник», усі ілюзії щодо інтелектуального та фахового рівня міністра молоді та спорту зникли. Порівняйте, на якому рівні ще кілька років тому ентузіасти проводили заходи з популяризації служби в десантно-штурмових військах, з тим, що Мінмолодьспорт, знищивши парашутне багатоборство, пропонує допризовникам зараз:

  • Тематична лекція «Історія Українського війська». Показ документального фільму щодо національно-патріотичного виховання молоді та його обговорення;
  • Відвідування учасниками команд пам’ятника Олегу Ольжичу (біля пам’ятника співають пісню «Зродились ми»), Спасо-Преображенського собору та пам’ятного знаку борцям за волю України Миколі Сціборському та Омеляну Сенику з метою формування патріотичної свідомості у громадських активістів;
  • Відвідування музею бойової слави військового інституту ім. С.П. Корольова;
  • Ознайомлення з бойовою армійською системою БАРС;
  • Смуга перешкод;
  • Стрільба в електронному тирі;
  • Відвідування музею космонавтики імені  С. П. Корольова з метою поглиблення знань учасників заходу про видатні місця України;
  • Навчальні заняття зі здобуття компетенції на 37-му загальновійськовому полігону ДШВ (Житомирський район, с. Перлявка):

комбіновані військово-спортивні естафети,

медична підготовка – надання долікарської допомоги,

військово-тактична підготовка у формі теренової гри на місцевості з використанням елементів страйкболу;

  • Гра-квест, орієнтування на місцевості;
  • Повітряно-десантний комплекс;
  • Освітньо-виховна робота з учасниками. Виготовлення плакатів на конкурс.
Якщо кілька років тому відчути себе десантником міг кожний допризовник на заняттях з парашутного багатоборства, то тепер побачити парашутний тренажер можуть лише 68 підлітків з усієї України й тільки 1 день на рік

Виявляється, після того, як Мінмолодьспорт зруйнувало систему підготовки молоді до служби в десантно-штурмових військах, заборонило парашутне багатоборство і вилучило цю спортивну дисципліну з Єдиної спортивної класифікації України, воно тепер раз на рік на 4 дні збирає юнаків і дівчат, щоби показати їм повітряно-десантний комплекс (попросту кажучи, тренажер, на якому імітується перебування в підвісній системі десантного парашута), відвідати музей космонавтики й поспівати біля пам’ятника Олегу Ольжичу пісню «Зродились ми великої години».

Тим не менш, я зателефонував у Мінмолодьспорт, щоби уточнити деякі подробиці заходу. Бо хоча вихованці гуртка, де ми з Ігорем Луценком ведемо заняття, і зі зброєю вміють поводитись, і на стрілецький полігон у Бровари виїжджали, і з парашутною технікою знайомі, і навіть вміють розв’язувати найпростіші штурманські задачі, нехай вже, думаю, візьмуть участь у цьому Вишколі, побігають у естафеті й відвідають музей Корольова. Але, виявилось, що Мінмолодьспорт може прийняти від нашого гуртка тільки чотирьох вихованців – не більше. Ну, що ж, поговорили з батьками, вирішили, хто поїде, подали в Міністерство заявку й стали чекати на відповідь.

Не дочекавшись відповіді, я зателефонував у Мінмолодьспорт, де довідався, що на цей Всеукраїнський захід Міністерство може прийняти лише 68 (!) підлітків з усієї України й нам місця немає.

У зв’язку з цим   виникає цілком природне запитання до міністра молоді та спорту Вадима Гутцайта: Вадиме Марковичу, якщо Ви не здатні навіть раз на рік організувати найпростіший захід з військово-патріотичного виховання, то навіщо ж Ваша богадільня забороняє займатись розвитком спортивно-прикладних видів спорту тим, хто, на відміну від Вас, це робити вміє? Люди віддали багато років тому, щоби без будь-якої допомоги від держави створити матеріально-технічну базу для розвитку парашутного багатоборства, проводили щотижня заняття з молоддю, організовували змагання  – Ви подивіться хоча б фотографії та відеосюжети, подані в цій статті, і спробуйте усвідомити, на якому рівні раніше велась робота з популяризації військово-прикладних видів спорту та служби в десантно-штурмових військах.

Ви, перебуваючи понад рік на посаді міністра, продовжуєте обкладати спортсменів грошовими поборами, відмовляєтесь виконати численні судові рішення, припинити ганебну торгівлю «сертифікатами парашутиста» та відновити повноцінне військово-патріотичне виховання молоді. Але тоді, принаймні, самі займайтесь розвитком спортивно-прикладних видів. Одначе, як виявилось, Ви, Вадиме Марковичу, не тільки не маєте уяви про правові засади спортивної діяльності, не тільки не спроможні керувати спортивною галуззю, Ви не здатні навіть раз на рік зібрати дітей з усієї країни, щоби показати їм військовий полігон і влаштувати екскурсію в музей.

Здається мені, що не на тих Зеленський почав накладати санкції…

Володимир Бойко

У цьому світі не буває трьох речей: секретів, випадковостей і співпадінь.

2 thoughts on “Гутцайт і порожнеча

Коментарі:

Наступна публікація

«Прогульник» Тупицький

Вт Чер 8 , 2021
Криворізька юридична школа продовжує свою переможну ходу по країні. Черговий внесок у скарбницю світової науки її найкращі представники – Сергій Головатий та Федір Веніславський – зробили 3 червня 2021 року в ході пленарного засідання Великої Палати Конституційного Суду України, де мало розглядатись конституційне подання народних депутатів щодо відповідності Конституції так […]