Україна – не Бразилія

Те, що Україна – не Бразилія, вкотре довів народний депутат України VIII скликанні Юрій Тимошенко з Коломиї, на обійстя якого з фотоапаратом завітав журналіст Василь Крутчак. Раптове поліпшення матеріального добробуту колишнього законодавця не може не вражати – за час, упродовж якого Юрій Володимирович приймав закони для волелюбного українського народу, у нього на подвір’ї виріс новий будинок. І це при тому, що до обрання до Верховної Ради хата Тимошенка була ледь не підперта кілками, а за перші чотири роки свого депутатства (саме стільки часу знадобилось Тимошенко, щоби звести нову хату) він та його рідні заробили лише 522 085грн.

Втім, це не дивно. Бо хоча Юрій Тимошенко за освітою маляр-висотник, він засвоїв унікальну й вкрай потрібну державі професію «водій-експедитор на громадських засадах» і, не отримуючи за це жодної копійки, працював впродовж 7 років перед тим, як стати народним депутатом.

Ось рядки з офіційної біографії Юрія Володимировича, які засвідчують славний трудовий шлях члена парламентської фракції «Народний Фронт»:

– Червень 1985 — жовтень 1985 рр.: колгосп ім. XXII з’їзду КПРС — робота по договору, ремонтні роботи;

– Листопад 1985 — листопад 1986 рр. — тимчасово не працював;

– Грудень 1986 — квітень 1988 рр.: колгосп «Жовтень» Борщівського р-ну, Тернопільської обл. — робітник цеху підсобних промислів;

– Квітень 1988 — грудень 1989 рр.: колгосп «Шляхом Леніна» — маляр-висотник;

– 1989−1993 рр.: кооператив «Будівельник» — маляр-висотник;

– 2006—2013 рр.: ТОВ «Українська видавнича спілка» — працював на громадських засадах водієм-експедитором.

Щоправда, у біографії народного обранця не зазначено, чим саме Юрій Володимирович займався впродовж 13 років з 1993 по 2006 рік. Але оскільки на сайті Центральної виборчої комісії сказано, що Тимошенко не має судимості, не будемо думати про нього погано.

Юрій Володимирович – це плоть від плоті (я б навіть сказав – від крайньої плоті) волелюбного українського народу. Бо саме Юрій Володимирович довів, що Україна – не Бразилія. Трапилось це в 2014 році, коли водія-експедитора на громадських засадах десь надибав соратник Арсенія Яценюка Андрій Іванчук.

Довідавшись, що безробітний Тимошенко брав участь у акціях протесту на київському Майдані взимку 2013-2014 років, Іванчук дав Тимошенку 100 доларів за підпис під заявою про балотування в народні депутати, розвісив по місту Коломия кілька десятків біг-бордів з портретом Юрія Володимировича й маляр-висотник став народним депутатом України. Причому – не за списком якоїсь партії, як, наприклад, раніше засуджений громадянин Грішін (він же ж Грішин, він же ж Гришин, він же ж Семен Семенченко) чи засуджений громадянин Дейдей, а по мажоритарному округу №88, вигравши вибори в Олеся Донія (!).

І саме це відрізняє Україну від Бразилії, де в 1988 році Бразильська бананова партія висунула кандидатом на посаду мера Ріо-де-Жанейро шимпанзе Тінью з місцевого зоопарку. Так ось, цей Тінью посів лише 3 місце з 12 конкурентів, у той час як Юрій Тимошенко експериментально довів, що в Україні мавпа може бути обрана не тільки мером міста (як відомо, кияни двічі обирали гомініда міським головою), а навіть депутатом парламенту.

У січні 2019 року Юрій Володимирович знову опинився на передньому краї боротьби за народне щастя. Завдяки тому, що його прізвище, ім’я та по батькові співзвучні Юлії Володимирівні Тимошенко, він став щасливим власником старенького «Мерседеса» з фургоном, який йому подарував народний депутат Олексій Гончаренко за підпис під заявою до Центральної виборчої комісії про балотування кандидатом у президенти. Завдяки цьому певна кількість підсліпуватих бабусь помилилася, проставляючи позначку у виборчому бюлетені під час першого туру президентських виборів, і проголосувала не за Качанівську страждалицю, а за маляра-висотника. Окрім того, члени виборчих комісій, що були набрані штабом Петра Порошенка від імені водія-експедитора на громадських засадах, стали надійним захистом від можливих фальсифікацій під час підрахунку голосів.

Завдяки вдалому прізвищу та щедротам команди Порошенка Юрій Володимирович, який раніше ніколи не мав власного автотранспорту, після завершення своєї депутатської каденції зможе заробляти на життя вантажними перевезеннями чи торгувати картоплею на Коломийському базарі. А ще він може водити платні екскурсії в свою хату й наочним прикладом доводити виборцям, що Україна – не Бразилія.