Олексій БАГАНЕЦЬ. Кульгаве правосуддя або як в Україні  розслідують військові злочини (частина ІІІ)

Які ж військові злочини найбільше вчинялись з початку 2013 року?

У всі роки так званих Антитерористичної операції (АТО) і Операції Об’єднаних сил (ООС) та вже від початку повномасштабного вторгнення загарбників на нашу територію найпоширенішими були такі кримінальні правопорушення: ст. 402 КК України – непокора, ст. 407 КК України – самовільне залишення військової частини або місця служби та ст. 408 КК України – дезертирство, про що свідчить відповідна таблиця.

Так, довоєнний 2013 рік фактично демонструє самі низькі показники вчинення навіть таких злочинів, проте, справедливості ради, і армії, як такої, вибачте, тоді ще в Україні не було, військовий примус був фактично відсутній, а відтак і порушувати військовий порядок не було причин і кому. 

Як убачається з інших наведених даних, якщо самовільне залишення військової частини в усі попередні роки (2014-2021 роки)  було в межах приблизно однакових показників, то дезертирство та непокора за час так званих АТО та ООС з 2014 до 2022 року теж поступово зменшились до мізерних показників.

Проте, початок повномасштабного вторгнення  РФ в Україну дещо змінив картину і вже такі дані за 2022 рік  в рази і навіть десятки разів вищі. Більше того, вже поточний 2023 рік, виходячи з тенденції за перше півріччя, по річних результатах, ймовірно, буде ще більш критичним за попередній рік, адже вже перевищив піврічну статистику 2022 року, а по статті самовільного залишення військової частини піврічні дані вже сьогодні перевищують річну статистику 2022 року. Зауважу, що вказані саме ті злочини, за вчинення яких з початку 2023 року посилена кримінальна відповідальність (!), але, їх кількість все одно лише критично зростає і навіть ще з більшими темпами, що може зайвий раз свідчити про хибну стратегію щодо посилення відповідальності саме за їх вчинення та неправильно розставлені пріоритети.

Варто  також приділити увагу ще одному виду військових злочинів – ст.  426-1 КК України  (до 2015 року це була ст.424), а саме – перевищення військовою службовою особою влади чи службових повноважень, кількість яких  збільшилась навіть  в 100 разів (!) в порівнянні, наприклад, з 2015 роком, про що свідчать наступні статистичні дані:

Тобто, прогресуюча тенденція вчинення саме даного виду військових злочинів свідчить лише про відсутність належного правопорядку у військових формуваннях, перш за все, у зв’язку із відсутністю належного контролю з боку військових прокуратур. Мало того, що замість 42 злочинів по ст. 424 КК України у 2015 році ми маємо  426 у 2022 році, так і з часу ліквідації інституту військових прокурорів в 2019 році їх кількість зросла із 77 в 2018 році до 139 у 2019 році (хоча до 2022 року повномасштабної війни ще не було), а за перше півріччя 2023 року – вже 257, що більше ніж половина річних даних 2022 року.

Тому напрошується закономірний висновок про те, що функція прокурорів по здійсненню нагляду за додержанням і застосуванням законів, зокрема і у військовій сфері, була явно передчасно виключена з конституційних повноважень прокурора в 2016 році, хоча вона охоплювала великий спектр напрямків, які сьогодні, тим більше під час повномасштабної війни, фактично  залишились безконтрольними, а саме:

соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей;

збереження життя і здоров’я військовослужбовців, попередження насильства та порушень статутних правил взаємовідносин між військовослужбовцями;

виконання військового обов’язку та проходження військової служби;

оплата та охорона праці;

додержання бюджетного законодавства;

збереження державного (військового) майна, зокрема, військових містечок, озброєння та військової техніки;

використання земель оборони;

додержання законодавства з питань безпеки арсеналів, баз і складів, а також збереження зброї та боєприпасів;

захист населення, навколишнього природного середовища, майна від надзвичайних ситуацій та ліквідацію їх наслідків;

запобігання і протидія корупції та організованій злочинності в військовій сфері;

формування, розміщення та виконання державного оборонного замовлення;

зовнішньоекономічна діяльність та питання військово-технічного співробітництва;

формування, розміщення, зберігання, використання, поповнення та освіження (поновлення) запасів державного мобілізаційного резерву.

Усі ці сфери залишились з того часу не тільки без нагляду з боку прокурорів, а і фактично безконтрольними, тому й не дивно, що такі злочини, як перевищення військовою службовою особою влади чи службових повноважень, зросли в геометричній прогресії у сотню разів!

Більше того, через відсутність такого нагляду та контролю з боку військових прокурорів військовослужбовці також позбавлені можливостей захищати свої права.  Сьогодні активно посилюється проблема з тим, що скалічені військовослужбовці місяцями не можуть добитися визнання їх учасниками бойових дій та виплати допомоги по інвалідності, вони просто залишені сам на сам зі своїми проблемами, з якими немає навіть куди звернутися. У той же час, прокурорський нагляд, якого так не любить наша влада, що попередня, що нинішня, вирішував би ці проблеми військовослужбовців, забезпечуючи належне дотримання їх прав і інтересів.

Не варто й забувати, що законодавці зробили і з повноваженнями слідчих прокуратури, у тому числі і військової, та і взагалі із цією колись конституційною функцією прокуратури. Поступово слідчих прокуратури просто обмежили (дозволили вести розслідування на перехідний період, поки не будуть створені відповідні нові органи досудового розслідування), а далі взагалі скасували цю функцію органів прокуратури. 

Так,  з 27 листопада 2018 року органи прокуратури були остаточно позбавлені повноважень здійснювати досудове розслідування в будь-яких кримінальних провадженнях, що вбачалося з нових положень Конституції України, пункту 9 «Перехідних положень» та рішення Конституційного Суду України від 10.09.2008 №15-рп/2008.  Відповідно, професійні слідчі залишились фактично без роботи, були виведені за штат, а потім і взагалі звільнені зі служби (більшість із них), або переведені на інші напрямки  роботи не за профілем. Це створило справжній колапс в правоохоронній системі, адже нові органи ДБР ще не були готові прийняти до свого провадження таку величезну кількість кримінальних проваджень, в яких нараховувались не лише десятки, а навіть і сотні томів матеріалів досудового розслідування,  а слідчі прокуратури вже не мали повноважень їх розслідувати. Такі провадження змушені були передаватись  спочатку слідчим  всіх інших органів правопорядку: СБУ,  Нацполіції і так далі, що безумовно негативно впливало на якість і строки такого розслідування, в т.ч. і у провадженнях про військові кримінальні правопорушення. А головне, що спочатку на їх вивчення потрібно було багато часу, тому про якісні і своєчасні розслідування і мови не могло бути.  Ніхто із влади про це навіть думати не хотів. Хоча, не можу виключати і того, що це робилося саме так навмисно, підриваючи нашу національну безпеку.

Поряд з цим, також необхідно дослідити безпосередньо роботу органів правопорядку по  розкриттю і розслідуванню найбільш поширених військових злочинів.

Ст.402- непокора

У розрізі цих статистичних даних прослідковується, що кількість облікованих випадків непокори критично зростала у  2014-2015 років під час активних бойових дій на Сході України, після чого почала поступово зменшуватись. Відносно високий відсоток вручених підозр був саме у 2014-2018 роках (66-88%), після чого він почав також стрімко знижуватись. Кількість направлених до суду обвинувальних актів також мала найвищі значення у 2014-2018  роках (62- 83%), а потім теж почала зменшуватись. Починаючи вже з 2019 року, коли функція розслідування цих злочинів перейшла до підслідності ДБР, показники вручених підозр та направлених до суду обвинувальних актів почали ще більш катастрофічно понижатися, а залишки незакінчених досудовим розслідуванням проваджень, навпаки, лише зростали.

З початком повномасштабної війни кількість вручених підозр і направлених до судів обвинувальних актів  у цій категорії значно зросла (до 369 та 316, відповідно), хоча у відповідному відсотковому вимірі ця результативність  роботи слідчих ДБР  суттєво знизилась порівняно із попередніми роками, особливо із 2014-2015 роками. 2022 та 2023 роки теж демонструють мізерні результати закінчених таких проваджень розслідуванням та одночасно надмірні залишки нерозслідуваних проваджень цієї, відверто не складної, категорії кримінальних правопорушень, що в цілому свідчить теж про погіршення   роботи слідчих і прокурорів від 70-80% у 2014-2015 роках до 20-23% у 2022-2023 роках.

Ст. 407 – самовільне залишення військової частини або місця служби

З даної таблиці теж проглядається катастрофічна тенденція зі станом розслідування масового самовільного залишення військової частини. Якщо  в 2013 році мова йшла про невелику кількість виявлених таких правопорушень і загалом їх ефективне розслідування, то вже в 2014 році має місце стрімке їх зростання,  що дещо паралізувало тодішню правоохоронну систему і  на це держава звернула увагу. Уже в 2014 році було прийнято обґрунтоване рішення про  відновлення військових прокуратур, що дало негайно позитивні результати, так як у 2015-2019 роках військові прокурори провели активну роботу, що виразилось навіть у суттєвому зростанні кількості вручених підозр від 51 до 80%, а відсоток направлених до суду обвинувальних актів досягав навіть 67% у 2016 і 2017 роках.

В той же час, як убачається, одразу після чергової ліквідації військових прокуратур в 2019 році, починаючи з 2020 року, спостерігаються явно негативні тенденції: значне накопичення залишків нерозслідуваних кримінальних проваджень даного виду (до 1108, або 54,6% у 2021 році, а у 2023 – вже 5718, або 88%) та відповідно значно нижчі показники вручених підозр – 923, або 45,6%, та направлених до суду обвинувальних актів – 902, або 44,4%. Результати розслідування за 2022 рік та, як наслідок, і за 6 місяців 2023 року свідчать лише про погіршення результативності досудового слідства: вручено всього 1544 підозр  (або 24,9%) та 1359 обвинувальних актів (або 21,9%), направлених до суду, а також 879 (або 13,5%) вручених підозр та 720, або 11%, обвинувальних актів, направлених до суду – за період першого півріччя поточного року.

Ст. 408 – дезертирство

Що стосується дезертирства, то воно показує доволі різну статистику зі своїми точками зростання та падіння. Не дивлячись на різке зростання кількості облікованих даних правопорушень у 2014-2017 роках, їх розслідування велось доволі ефективно в той час: 65-90% вручених підозр та до 41% направлених до суду обвинувальних актів у 2017 році, і все це без надмірного накопичення залишків – всього від 10 до 35% нерозслідуваних проваджень на кінець року.  

Треба мати на увазі, що до 2018 року ці злочини розслідувались слідчими військових прокуратур і лише після їх позбавлення повноважень був період, коли їх розслідуванням займались слідчі тих органів, кому доручали прокурори, чи самими військовими прокурорами, і лише після часткового комплектування кадрами ДБР подальше їх розслідування проводили слідчі цього новоствореного органу, що теж негативно позначилося на результативності. 

Протягом періоду з 2018 до 2020 року включно вбачається зменшення кількості зареєстрованих випадків дезертирства і, у той же час, зменшення ефективності їх розслідування: підозри вручались, у середньому, у близько 40% випадків, обвинувальні акти направлялись у середньому в 30% випадків, а залишки нерозслідуваних проваджень почали в той час накопичуватись і досягли показника у 59%.

2021 рік був дещо кращим у своїх результатах з показниками розкриття та розслідування – 70% та залишками всього 23%. Проте, подальші надмірні цифри 2022 і 2023 років вчинення цих злочинів побили усі рекорди та фактично паралізували діяльність слідчих ДБР, які в 2022 році змогли розслідувати лише 4,6% (!) відсотка таких кримінальних правопорушень з направленими  обвинувальними актами до суду, а за 6 місяців  2023 – взагалі 1,8%!!! При тому, відповідно і незавершені та нерозслідувані провадження на край високому рівні – 92% та 97%, відповідно, у ці роки! Це найгірші результати на всю історію розслідування фактів дезертирства.

Ст.  426-1 – перевищення військовою службовою особою влади чи службових повноважень

Належну увагу слід приділити й дослідженню цього кримінального правопорушення: перевищення військовою службовою особою влади чи службових повноважень,  яке стосується вже не рядового, а керівного складу військовослужбовців,  результативність розслідування якого найнижча з усіх розглянутих, до речі, у  всі вказані роки. Причинами цього можуть бути як небажання притягувати до відповідальності керівний склад військових формувань, так і відсутність вагомої доказової бази у органів досудового розслідування, адже такі провадження можуть наробити чимало розголосу та шуму в пресі. Показово, що у 2014 році, на диво, взагалі не було зареєстровано жодного такого злочину, що, звичайно, викликає сумніви у правдивості.

Якщо ще у 2015-2017 роках за результатами їх розслідування було повідомлено про підозру на рівні  приблизно у 21-26% випадків та направлено до суду обвинувальних актів приблизно в 13-24% випадків, то далі з кожним роком був лише спад і критичні залишки нерозслідуваних таких проваджень.  Так, у 2022 році була зафіксована рекордна кількість облікованих кримінальних правопорушень даного виду – 426, у той час як кількість вручених підозр складала всього 17, або 3,9%, до суду направлено всього 9 обвинувальних актів, що склало аж 1,5%,  в той час, як залишки незакінчених розслідуванням кримінальних проваджень найвищі за весь досліджуваний період – понад 97%! Ще катастрофічнішими виглядають результати за 6 місяців 2023 року, коли при 257 облікованих кримінальних правопорушень за цією кваліфікацією, лише по 7-и із них вручені підозри, по 4-х направлені до суду обвинувальні акти, а в залишку перебували 253, що становить майже 99%!

Усе це в сукупності свідчить не лише про незадовільну роботу органів досудового розслідування та прокуратури, а і про те, що законодавцями жодні належні заходи не вживаються задля негайного покращення даної ситуації, яка виникла у 2022-2023 роках – а саме фактичного паралічу органів правопорядку і прокуратури та їх неможливості надалі ефективно розслідувати доволі специфічні військові злочини.

Розглянувши результати досудового розслідування навіть у таких найбільш поширених військових злочинів, можна дійти до однозначного висновку, що діюча система органів правопорядку та прокуратури просто не справляється із наведенням правопорядку у ЗСУ та інших військових формуваннях, а тим більше – на передовій, бо для цього потрібно мати не лише належну фахову юридичну підготовку, а і спеціальну військову, чого до сьогодні в нашій воюючій країні не впроваджено.

При цьому, важливо також зазначити, що більшість військовослужбовців дотримуються високих стандартів професійності та військового законодавства, проте випадки порушення закону мають місце і нерідко вони вчиняються представниками військового керівництва, у т.ч. і найвищого рангу. І тут важливо мінімізувати такі зловживання, що підвищить не тільки свідомість військовослужбовців рядового складу щодо необхідності виконання ними їхніх обов’язків та норм поведінки, а і дозволить покращити рівень військової дисципліни, а також самі стосунки між командирами та підлеглими задля одного: нашої Перемоги і досягнення її з найменшими людськими втратами.

Тому, в наступному розділі ми розглянемо як відбувається судовий розгляд військових злочинів, кого ж саме притягують до кримінальної відповідальності та чи потрібен Україні військовий суд.

(далі буде)

ЧАСТИНА ПЕРША

ЧАСТИНА ДРУГА