Судова практика розгляду адміністративних позовів прокурорів, звільнених Рябошапкою

29 серпня 2019 року волелюбний український народ спіткала справжня катастрофа: завдяки мешканцям Кривбасу на посаді генерального прокурора опинився професійний громадський активіст Руслан Рябошапка, який зразу ж розпочав «реформування» прокуратури. «Реформа» ім. Рябошапки полягала не у визначення місця та ролі прокуратури в системі органів державної влади й навіть не в організації досудового розслідування кримінальних проваджень, а в розкраданні коштів американських платників податків.

Для цього Рябошапка влаштував масове звільнення співробітників Генеральної прокуратури – щоби був бодай якийсь привіт взяти гроші в заокеанських спонсорів на утворення так званих «кадрових комісій», куди увійшли соратники Рябошапки по «громадській роботі». А з тим, щоби незаконно звільнені не змогли поновитись на роботі за рішеннями судів, Руслан Георгійович вигадав, як йому здавалось, геніальну схему – він перейменував Генеральну прокуратуру України на Офіс генерального прокурора. Мовляв, подасть незаконно звільнений прокурор ГПУ позов про поновлення на роботі, а установи з назвою вже немає – вивіску поміняли. І тому суд відмовить. А якщо навіть не відмовить, судове рішення можна буде не виконувати.

Але реальність виявилась не такою райдужною, як малювалась в рябошапчиній уяві. Наразі в судах розглядається понад тисячу позовів співробітників органів прокуратури про поновлення на роботі, 676 з них подані колишніми прокурорами Генеральної прокуратури України, перейменованої в Офіс генерального прокурора. Станом на 1 вересня 2020 року суди першої інстанції винесли рішення в 24 справах, 5 з них набрали законну силу після розгляду в апеляційній інстанції.

Нижче подана узагальнена інформація в цих адміністративних справах: у 2 випадках прокурор був звільнений через те, що не подав заяву про бажання працювати в Офісі генерального прокурора; у 3 випадках заява не відповідала формі, яку вигадав Рябошапка; у 2 випадках прокурор не з’явився на конкурс через шпиталізацію; у 16 випадках прокурор був звільнений через те, що не пройшов конкурс; у 1 випадку йдеться про звільнення прокурора Головної військової прокуратури.

Червоним кольором виділені рішення, які набрали законної сили.

Задовольняючи позови, практично завжди суди зазначали в своїх рішеннях про те, що перейменування Генеральної прокуратури України в Офіс генерального прокурора не тягне жодних правових наслідків.

П’ятий апеляційний адміністративний суд у справі  №420/6641/19 (позивача звільнено у зв’язку з неподанням заяви про бажання працювати в Офісі генерального прокурора) та Шостий апеляційний адміністративний суд у справі №320/6916/19 (прокурор не з’явився на конкурс через шпиталізацію) констатували факт втручання в приватне життя особи без легітимної мети.

Перший апеляційний адміністративний суд у справі №200/13482/19 вказав, що неврегульованість на нормативному рівні питання, яким саме чином мали б діяти відповідачі при отриманні ними заяви, яка не повною мірою відповідає за своїм змістом та формою вимогам наказу Генеральної прокуратури України, у будь-якому разі не може тягнути за собою вкрай негативні наслідки для позивача у вигляді його звільнення з посади.

Окружний адміністративний суд міста Києва у справі №640/24863/19 взагалі зазначив таке:

«У матеріалах справи відсутні належні і допустимі докази того, за якими критеріями здійснювався добір вказаних членів кадрової комісії. Отже, відповідачем не доведено та не надано належних доказів щодо підтвердження правомірності формування Першої кадрової комісії, у тому числі компетентності та наявності необхідних професійних і моральних якостей її членів, які мають необхідний досвід щодо проведення атестації та бездоганну ділову репутацію, володіють тематикою, яка використовується для складання тестів та завдань іспиту».