Баканов головного мозку

За тиждень до початку виборчого процесу зеленопрапорна влада упевнено крокує на зустріч своїй долі 25 жовтня 2020 року, сміливо долаючи все нові й нові глибини дна. 

Здавалося б, як іще можна урізноманітнити безкінечні штанги влади на чергових місцевих виборах? Менш ніж за рік усі паркани та фейсбукі і так рясніють дописами на кшталт «Спасибі жителям Кривбаса за президента ***». Але завжди є резерви для покращення цього результату!

Спостерігаючи за законодавчими пропозиціями очільників нової влади (від продажу тюрем до продажу землі та Батьківщини) складається враження, що своїм головним супротивником «Вороги Народу» вважають не Петра Олексійовича, і навіть не партію Рабиновича «Ле Хаїм»  (у перекладі з івриту «За Життя»), а безпосередньо Чарльза Дарвіна.

Взагалі, українська політика останніх шести років свідчить про те, що весь цей гармидер закінчиться або перемогою Блоку Дарвіна, або перемогою Блоку Леніна. Поки що в українських реаліях Дарвін зазнає нищівної поразки…

Долучитись до боротьби із шкідливим дарвінізмом вирішив сам начальник держбезпеки Баканов. Не маючи чим би зайнятись за своїми прямими службовими обов’язками, Іван Геннадійович вирішив пофантазувати на теми законодавчого врегулювання виборчого процесу.

Під час наради в РНБО 27.08.2020р. пан Баканов видав отакі пропозиції (цитата прес-служби РНБО): «І. Баканов наголосив на необхідності законодавчо врегулювати неможливість включення до виборчих списків осіб, що співпрацюють з державою-агресором, а також осіб, які мають громадянство інших держав».

Треба відзначити, що на тлі давньої традиції українського парламенту приймати закони, що не відповідають ані Конституції, ані принципам верховенства права та правової визначеності, всупереч усім канонам юридичної техніки, «зеленопрапорники» навіть тут примудрились перевершити своїх попередників. Але пан начальник держбезпеки пропонує рішуче піти ще далі та не обмежувати себе нормами Конституції та Кримінального кодексу.

Що означає юридичний термін «особи, що співпрацюють з державою-агресором»? Це в якому сенсі «співпрацюють»?! Ось, наприклад, Леонід Макарович Кравчук, який представляє Україну в Мінську, він коли спілкується із тою стороною – співпрацює, чи ні? Українські артисти, яких часто помічають на гастролях північніше Харкова – вони співпрацюють? Усі митники, прикордонники, транспортники, які в силу виконання службових обов’язків мають взаємодіяти із колегами аналогічних служб північного сусіда – з ними як?

Якщо Іван Геннадійович мав на увазі співробітництво, яке становить склад кримінального правопорушення за ст.111 КК – державна зрада, то для цього встановлена чітка процедура, передбачена Кримінальним процесуальним кодексом – від внесення відомостей про злочин до ЄРДР до набрання обвинувальним вироком суду законної сили. І тільки тоді особу можна вважати винною та піддавати покаранню. Але і тут ми повинні глибоко розчарувати Івана Геннадійовича: не має значення, з ким співпрацює особа, та хоч з Північною Кореєю! Хай би навіть цей особливо небезпечний суб’єкт був засудженим до довічного позбавлення волі – немає у нас такого виду покарання, як «ураження у виборчих правах».

Така норма діяла лише у часи сталінського Кримінального кодексу УСРР 1927 року! У 20-50 роках в СРСР, дійсно, існував такий багатомільйонний прошарок суспільства, як «позбавленці» – особи, уражені в правах, у т.ч. позбавлені права голосу на виборах. З набуттям чинності в 1961р. нових хрущовських кримінальних кодексів союзних республік (в редакції 1960р.) така практика припинилась.

Усі види покарання вичерпно наведені у ст.51 Кримінального кодексу, і серед них згадується лише один вид позбавлення права: це позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю. Отже, до засудженого в принципі не може бути застосовано жодного позбавлення права обирати. Він, звичайно, не може бути обраним, але права голосу ніхто не може позбавити.

До того ж повернутись у сталінську добу, як пропонує лейтенант державної безпеки Баканов, так просто не вийде, оскільки засади пасивного виборчого права безпосередньо закріплені в положеннях ст.70 Конституції: право голосу на виборах і референдумах мають громадяни України, які досягли на день їх проведення вісімнадцяти років. Не мають права голосу громадяни, яких визнано судом недієздатними. Ця норма є вичерпною і розширеному тлумаченню не підлягає. Тобто, фактор співробітництва виборця з будь-ким, хоч з прибульцями з Марсу, не має жодного впливу на його право голосу.

Не включити виборця у список можна тільки двома способами: або визнавши його у судовому порядку недієздатним, або позбавивши українського громадянства.

З огляду на захмарні 73% голосів, які були віддані за Верховного Головнокомандувача, пропозиція пана Баканова виглядає чорною невдячністю: він по суті пропонує визнати істотну частину виборців свого начальника неосудними ідіотами…

Всі ми помиляємось, але це не дає підстав для таких далекосяжних наслідків.

Фантазії про декілька паспортів також на рівні жартів 95-го кварталу.

Дійсно, відповідно до ст.4 Конституції в Україні існує єдине громадянство. Підстави набуття і припинення громадянства України визначаються законом. Але на практиці це означає, що Україна просто не визнає за громадянином України інших громадянств з точки зору правового захисту, який може надаватися особі іншими державами.

Припис ст.2 Закону «Про громадянство України» на це прямо вказує: якщо громадянин України набув громадянство (підданство) іншої держави або держав, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України. Якщо іноземець набув громадянство України, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України.

З іншого боку, відповідно до ч.1 ст.25 Конституції громадянин України не може бути позбавлений громадянства і права змінити громадянство. Тобто, громадянина від народження практично неможливо позбавити громадянства інакше, ніж він сам цього забажає.

Безумовно, ст.19 цього Закону містить підстави для так званої «втрати» громадянства України, зокрема такі:

1) добровільне набуття громадянином України громадянства іншої держави, якщо на момент такого набуття він досяг повноліття.

2) набуття особою громадянства України на підставі статті 9 цього Закону внаслідок обману, свідомого подання неправдивих відомостей або фальшивих документів;

3) добровільний вступ на військову службу іншої держави, яка відповідно до законодавства цієї держави не є військовим обов’язком чи альтернативною (невійськовою) службою.

При цьому пункт 1 ст.19 Закону, м’яко кажучи, не зовсім узгоджується із приписом ч.1 ст.25 Конституції, та на практиці не може бути виконаним. В інших випадках обставини обману або вступу на військову службу мають бути належним чином доведені.

У будь-якому разі, датою припинення громадянства України є дата видання відповідного указу Президента України. Тобто, для реалізації фантазій Баканова мало встановити і довести кожен факт подвійного громадянства, треба ще в Указі Президента усіх перелічити поіменно! З огляду на сотні тисяч власників паспортів Росії, Румунії, Угорщини, Польщі, Болгарії, Ізраїлю тощо – президентська канцелярія просто замахається готувати і друкувати кілометрові укази. 

Замість того, щоби займатись своєю прямою роботою – ловити шпигунів і зрадників у межах КПК та КК, Іван Геннадійович вирішив перейти на законотворчу роботу. Та й пропозиції, м’яко кажучи, неадекватні. Він би ще запропонував позбавити зрадників Батьківщини права проїзду в комунальному міському транспорті або права користування громадськими туалетами. Якщо особа вчинила злочин – будь ласка, є Кримінальний кодекс, має бути обвинувальний вирок суду. Якщо вироку немає – не морочте голову, Іване Геннадійовичу!

Натомість, є зовсім інша ситуація, дійсно загрозливого характеру, яка містить усі ознаки повалення конституційного ладу, і яку пан Баканов впритул не бачить, і навіть окуляри йому не допомагають.

Ми вже згадували про те, що в країні авральними темпами вирує так звана децентралізація. І якщо за часів Петра Олексійовича ця реформа, м’яко кажучи, не вміщувалась у межах Конституції, а Головне науково-експертне та Головне юридичне управління Верховної Ради просто втомилися писати негативні висновки про неконституційність положень Закону «Про добровільне об’єднання територіальних громад», то зеленопрапорна влада вирішила не просто продовжувати цю реформу за межами Конституції, а проводити її поперек Конституції та інших норм чинного законодавства.

Якщо коротко, то завдяки нашому Зеленому Хуралу ІХ скликання Закони «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про добровільне об’єднання територіальних громад» та Виборчий кодекс містять взаємовиключні положення щодо порядку об’єднання територіальних громад, які одночасно суперечать Конституції.

Сміливий законодавчий досвід розпочався 16 квітня цього року із прийняттям такого собі Закону 562-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо визначення територій та адміністративних центрів територіальних громад», де видатні зеленопрапорні юристи записали отаку примху:

«7-1. До прийняття закону про адміністративно-територіальний устрій України визначення адміністративних центрів територіальних громад та затвердження територій територіальних громад здійснює Кабінет Міністрів України».

Тобто, автори закону усвідомлюють, що згідно п.13 ч.1 ст.92 Конституції питання територіального устрою мають вирішуватись виключно законом. Але все рівно пропонують: хай скрізь буде шаббат, а у нас середа! Ми тут трішки тимчасово порушимо, а потім повернемось!

Пам’ятаєте, як у фільмі «Зелений фургон» прохачі приходили до відділку міліції та просили видати їм у тимчасове користування конфіскований спирт або цигарки? Ще Володя Патрикеєв дивувався: як це видати тютюн у тимчасове користування? Йому відповідали: «Ну, як, як… Це ж тютюн, не вічно ж йому бути! Тому й у тимчасове користування…»

Пересвідчившись, що можна безкарно наділити Уряд будь-якими «тимчасовими» повноваженнями, які явно суперечать Конституції, цей Зелений Хурал пішов далі, прийнявши відому Постанову №807 від 17.07.2020р. «Про утворення та ліквідацію районів».

Те, що зазначена Постанова є прикладом нечуваного свавілля, позбавлення людей права на участь у процесі прийняття рішення, на врахування думки територіальних громад, що виключно законом можна змінювати територіальний устрій – вже було багато сказано. Але то таке, дрібниці. Наш Зелений Хурал пішов ще далі та вніс до ст.194 Виборчого кодексу отаку «розкішну» редакцію частини 7:

«7. Перші вибори депутатів сільських, селищних, міських рад, сільських селищних, міських голів призначаються Центральною виборчою комісією за відповідним зверненням уповноваженого органу.

Перші вибори депутатів обласних, районних рад призначаються Центральною виборчою комісією за відповідним зверненням уповноваженого органу на підставі рішення про утворення обласних, районних рад.

Перші вибори депутатів районних у місті рад (у разі їх створення) призначаються відповідною міською радою на підставі рішення про утворення районних у місті рад».

Як бачите, зеленопрапорні юристи трішки забігли наперед, і завчасно включили норму про «перші» вибори обласних рад на підставі рішення про утворення обласних рад.

Тобто, ліквідація 499 районів та утворення 136 районів замість них – це тільки початок. Далі, за логікою, має відбутися ліквідація 24 областей України і утворення, наприклад, восьми федеральних (чи феодальних?) майже «республік»: Закарпаття, Львівщина, Центр, Одещина, Придніпров’я, Харківщина, Донбас і місто Київ. Ну, ви зрозуміли: щоби формальна карта адміністративно-територіального устрою збігалась із розподілом сфер впливу фінансово-злочинних угрупувань. Це виключно заради зручності: щоби шановне панство у складі Ріната, Гєпи з Допой, Наріка з Умкою, Бєні, Гєни та Борі, двох Балог, Пупса, Ангела, Мультика, різних Косюків могли спокійно, як у палаті лордів, зустрітись у ресторані та вирішити усі стратегічні питання державної ваги без жодних бюрократичних зволікань та незручностей.

Хіба це погано? Це наш справжній європейський вибір!

Але сталася неприємна штанга там, де зовсім не очікували.

Замість того, аби просто призначити відверто неконституційні «перші» вибори районних рад, як цього очікували господарі народу, ЦВК вирішило трішки повипендрюватися та прийняти Постанову №162 від 08.08.2020 про звернення до Комітету Верховної Ради України за роз’ясненнями.

Зокрема, ЦВК мотивувало своє звернення тим, що до Комісії не надходило жодних звернень уповноваженого органу стосовно прийняття рішення про призначення перших виборів депутатів районних рад. Натомість, надійшов розгромний лист Асоціації міст України від 31.07.2020р., у якому була розкладена на атоми уся неконституційність реформи районного поділу.

Якби наша ЦВК складалась з числа розумних людей, які можуть прорахувати наступні кроки, та згадати скандальну долю попередників з усіма їх кримінальними справами, які досі не закриті, – то відклали би тему утворення та ліквідації районів у довгу шухляду та просто би повернулись до виконання своїх прямих обов’язків – організації чергових місцевих виборів 25 жовтня 2020 року. Натомість, вони вирішили погратись із Зеленим Хуралом, «ввімкнути дурака», ніби їм щось не зрозуміло, чим поставили у незручне становище Комітет ВРУ. Їм, звичайно, відповіли із усією прямотою.

Лист Комітету Верховної ради від 13.08.2020р. за підписом голови Комітету Андрія Клочко є настільки феєричним у своїй простакуватій щирості, що окремі абзаци заслуговують на цитування.

Теза перша:

«Отже, згідно із положеннями Основного Закону України представницькі органи місцевого самоврядування в Україні формуються жителями відповідних населених пунктів, районів і областей через механізм виборів депутатів відповідних рад, і прийняття рішень будь-яким суб’єктом владних повноважень про їх утворення Конституцією України не передбачено.

Аналогічно до вищенаведеного, Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні», який відповідно до Конституції України визначає систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування, також не містить вказівок на жодні владні інституції, наділені повноваженнями приймати рішення про утворення сільських, селищних, міських, районних і обласних рад».

Теза друга:

«Таким чином, положення абзацу другого частини сьомої статті 194 Виборчого кодексу України про існування «рішення про утворення обласних, районних рад» не ґрунтується ні на нормах Конституції України, ні на нормах Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», ні на нормах інших законів України і міститься виключно у даному документі.

У зв’язку із зазначеним та зважаючи на зміст частини першої статті 24 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», відповідно до якої правовий статус місцевого самоврядування в Україні визначається Конституцією України, цим та іншими законами, які не повинні суперечити положенням цього Закону, вважаємо, що вищевказане положення Виборчого кодексу України не може бути застосоване».

Теза третя:

«Щодо питання про можливість входження адміністративно-територіальної одиниці до складу місцевої ради, про що йдеться в частині дев’ятій статті 194 Виборчого кодексу України, зауважуємо, що відповідно до пункту 13 частини першої статті 92 Конституції України територіальний устрій України має визначатися виключно законом. На це також звертав увагу у резолютивній частині Рішення від 13 липня 2001 року №11-рп/2001 (справа про адміністративно-територіальний устрій) Конституційний Суд України, зазначивши, що питання територіального устрою України, зокрема визначення змісту цього поняття, правового статусу і видів адміністративно-територіальних одиниць, повноваження органів щодо вирішення питань адміністративно-територіального устрою України, є питаннями загальнодержавного значення і врегульовуються лише законом. Відтак, вважаємо, що порушене питання має бути врегульоване у відповідному законодавчому акті, проект якого згідно із Планом законопроектної роботи Верховної Ради України на 2020 рік, затвердженим Постановою Верховної Ради України від 16 червня 2020 року №689-ІХ, має бути внесений Урядом України восени поточного року».

У перекладі з юридичної на побутову мову відповідь Комітету Верховної Ради звучала так: ми визнаємо, що окремі положення Виборчого кодексу, які ми самі ж розробили і просунули через парламент, – є неконституційними! Забийте на них «цвях» і не звертайте уваги.

Жодного закону, яким би змінювався адміністративно-територіальний устрій, як і жодного звернення про утворення нових районних рад немає і не буде – забийте на все і якось проводьте вибори!

Після такої відвертості жодних питань до «Ворогів Народу» у мене більше не має. Тільки цікавить: що ви там усі вживаєте? Це вже якісь речовини явно не рослинного походження…

Господарі народу відкрито демонструють на найвищому державному рівні принцип: забили «косяк» – заб’ємо і «цвях» на букву Х. І покладемо. На всіх і на все!

Шкода тільки, що лейтенант держбезпеки Баканов не помічає повалення всіх засад конституційного ладу і державності, і навіть окуляри йому не допомагають. Ну, нічого страшного. Були динозаври, потім мамонти, потім якість неандертальці, пітекантропи, ось Баканова прислали…

Якось воно буде, бо ще ні разу не було, щоб якось не було.

Еволюцію не спинити. Слава Дарвіну!

Анатолій Новосельцев

Leave a Reply

Наступна публікація

Агонія «борців з корупцією»

Пн Сер 31 , 2020
На офіційній веб-сторінці Офісу Президента України 29 серпня 2020 року з’явилась зворушлива заява з нагоди ухвалення напередодні Конституційним Судом України рішення про неконституційність Указу президента, яким 16 квітня 2015 року п’ятий президент Порошенко призначив директором Національного антикорупційного бюро України загрузлого в корупції екс-начальника слідчого відділу прокуратури Київської області Артема Ситника. […]

Схожі публікації


RedTram Network

%d bloggers like this: