На секретному фронті без змін

Print Friendly, PDF & Email

З сумом спостерігаю, як генеральна, з дозволу сказати, прокурор Ірина Венедіктова тужиться вигадати якусь підозру пану Порошенку – але таку, щоби, не приведи господи, не довелось розслідувати розкрадання державного бюджету чи кричущі корупційні злочини в оточенні 5-того президента. І не тому, що Ірина Валентинівна не хоче покарати Петра Олексійовича за виведення активів у «сліпий траст», продаж через офшор заводу «Ленінська кузня», внаслідок чого Арбітр Нації забув сплатити в Україні податки, чи постачанні електроенергії в окупований Крим.

Вона, може, і хоче. Але не може. Бо для організації досудового розслідування таких складних і багатоепізодових справ, по-перше, потрібно, щоби посаду генерального прокурора обіймав досвідчений фахівець, а не віце-президент Всеукраїнської асоціації косметологів і аромологів.  По-друге, треба щоби було кому розслідувати. А після того кадрового погрому, який влаштував попередній генеральний прокурор Руслан Рябошапка, в Офісі генерального прокурора майже не залишилось людей, які спроможні навіть скласти план слідчих дій.

Третя причина, яка унеможливлює розслідування корупційних оборудок Петра Порошенка, сформульована в частині п’ятій статті 216 Кримінального процесуального кодексу України: практично будь-якій службовий або корупційний злочин, вчинений  президентом України, повноваження якого припинено, належтть до виключної підслідності Національного антикорупційного бюро України. Тому навіть якщо слідчі Державного бюро розслідувань під процесуальним керівництвом Венедіктової і здобудуть докази зловживання владою 5-им президентом, вони зобов’язані будуть зразу ж передати кримінальне провадженні в НАБУ – орган, який має таке ж відношення до боротьби з корупцією, як нафталін до виробництва тістечок.

Виходом з цієї ситуації може бути лише ліквідація НАБУ з наступною передачею кримінальних проваджень, бронетранспортера та антикорупційних шкарпеток вартістю 370 грн., якими озброєні підлеглі Артема Ситника, до ДБР. Але якщо Зеленський за півроку не вжив заходи для того, щоби хоча б звільнити з посади Ситника, якого суд визнав корупціонером, то про приведення системи правоохоронних органів у відповідність до здорового глузду годі й казати.

А, між тим, Офіс президента вимагає від Венедіктової результату – не даремно ж Володимир Зеленський торік під час дебатів на стадіоні заявив, що він не опонент Порошенка, а його вирок. Але все, на що вистачило фантазії Ірини Валентинівни – це повідомити Порошенку про підозру в неправильному призначенні влітку 2018 року першого заступника голови Служби зовнішньої розвідки Сергія Семочка. Точніше, навіть не так: Венедіктова не може інкримінувати Порошенку видання незаконного указу про призначення Семочка, бо тоді йтиметься про ознаки зловживання владою, а це – підслідність НАБУ. Тому Ірина Валентинівна, щоби не передавати справу Ситнику, виписала Порошенку підозру в тому, що Петро Олексійович, мовляв, вплинув на колишнього голову Служби зовнішньої розвідки Єгора Божка з тим, щоби Божко не оскаржував до суду Указ Порошенка про призначення Семочка.

Ви зрозуміли, в чому злочин, інкримінований Порошенку? Я – ні. Більш того, того, суддя Печерського райсуду Сергій Вовк також не зрозумів. І коли Офіс генерального прокурора повідомив про підозру Божку – а він, до речі, зараз обіймає посаду заступника міністра закордонних справ – то суддя Вовк відмовився обирати йому запобіжний захід на тій підставі, що ніякого злочину в призначенні Порошенком Семочка немає, а Божок навіть теоретично не міг оскаржити Указ президента. Оскільки один  суб’єкт владних повноважень може позиватись до іншого суб’єкта лише з приводу реалізації своєї компетенції в сфері управління.

Якщо Венедіктова не знає, що це таке, то нехай сама спробує оскаржити в судовому порядку якийсь Указ президента Зеленського – наприклад Указ від 27 грудня 2019 року №961 про призначення Венедіктової тимчасово виконуючим обов’язки директора Державного бюро розслідувань. Цей Указ явно суперечить Конституції України, оскільки президент не має такого повноваження, як призначати чи звільняти з посади директора ДБР. Тож хай Ірина Валентинівна цей Указ президента й тоді вона, можливо, зрозуміє, чому в діях ані Божка, ані Порошенка немає складу злочину.

Але вихід є. Радимо генеральному, з дозволу сказати, прокурору не гаяти час на розслідування обставин призначення Семочка, натомість повідомити Порошенку про підозру в хуліганстві під час передвиборної поїздки в Запоріжжя в лютому 2019 року. Того дня, зустрічаючись з виборцями, Петро Олексійович накинувся на дівчину й зірвав з неї шапку. А потім ухопив двома пальцями за ніс якогось чоловіка. Треба негайно розшукати цих дівчину та чоловіка, визнати їх потерпілими й повідомити Порошенку про підозру в грубому порушенні громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжується особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом (ч.1 ст. 296 КК України, санкція – штраф від п’ятисот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арешт на строк до шести місяців, або обмеження волі на строк до п’яти років). Переконаний, що в цій справі Ірині Валентинівні пощастить більше.  А якщо Венедіктовій  так вже корить покарати Єгора Божка, то нехай краще зареєструє кримінальне провадження за фактом приватизації паном Божком за одну тисячу гривень конспіративної квартири біля Володимирського собору незадовго до звільнення в березні 2019 року з посади голови Служби зовнішньої розвідки.

До речі, народ цікавиться, а хто ж це порекомендував Венедіктовій порушити щодо Порошенка абсолютно безумну кримінальну справу за фактом призначення Семочка першим заступником голови Служби зовнішньої розвідки? Як нескладно здогадатись, ідея належить людині, яка готувала Указ Порошенка про призначення Семочка – тобто Валерію Кондратюку.

За часи президента Ющенка Кондратюк керував управлінням міжнародного співробітництва СБУ, після призначення головою СБУ Валентина Наливайченка – очолив апарат голови СБУ. Але при злочинному режимі Януковича ледь не опинився в слідчому ізоляторі, оскільки контррозвідка звинуватила його в роботі на американську спецслужбу й навіть у тому, що він у 2002 році, начебто, завербував для Центрального розвідувального управління США тодішнього українського консула у Вашингтоні Валентина Наливайченка. Після втечі Януковича та призначення Наливайченка головою СБУ Фортуна повернулась до Кондратюка передом і він спочатку очолив Департамент контррозвідки, а потім – Головне управління розвідки Міністерства оборони, наслідком чого став провал закордонної агентури, передусім офіцерів ГУР Романа Сущенка та Павла Шаройка, які працювали під журналістським прикриттям, а також «кримських диверсантів». Між іншим, цікавий нюанс: коли в Україну приїздив віце-президент Сполучених Штатів Джо Байден, то, повертаючись додому, він завжди прохав, щоби в аеропорт «Бориспіль» його відвозив Валерій Кондратюк. Очевидно, Байдену було про що поговорити з керівником воєнної розвідки України в автомобілі, захищеному від прослуховування.

Через повну непридатність до оперативної роботи та стійку репутацію агента іноземної спецслужби Кондратюк у 2016 році покинув Головне управління розвідки та перейшов працювати в Адміністрацію Президента, де впродовж трьох років ревно обслуговував Порошенка. А тепер він кинувся в ноги Зеленському й попрохав призначити його головою Служби зовнішньою розвідки, обіцяючи навзаєм поділитись компроматом на Петра Олексійовича. Зеленський виконав прохання Кондтратюка, а Кондратюк написав Венедіктовій заяву, що, мовляв, Порошенко неправильно призначив свого часу Семочка, оскільки забув погодитись це призначення з Радою національною безпеки та оборони і що це, начебто, є тяжким злочином. Венедіктова замість того, щоби увімкнути мозок, повірила в марення Кондратюка, підписала Порошенку підозру й перетворила 5-го президента ледь не на героя, а себе – на сміховисько.

Тим не менш, перспективи Ірини Венедіктової виглядають досить безрадісними і вона має всі шанси найближчим часом стати домогосподаркою. Як брешуть злі язики, 19 червня 2020 року Андрій Єрмак у присутності Володимира Зеленського попередив Венедіктову, що майбутній конкурс на посаду директора Державного бюро розслідувань випадково виграє Ігор Миколайович Козлов, перший заступник військового прокурора Західного регіону України, якого Єрмак добре знає з тих часі, коли керував київським бутиком «Санахант». У відповідь на це Ірина Венедіктова, перший заступник директора ДБР Олександр Бабіков і заступник директора ДБР Олександр Соколов заявили, що в такому разі вони подають заяви про звільнення й не гарантують притягнення Порошенка до кримінальної відповідальності. Тому на Банковій вирішили доки відкласти призначення директора ДБР і дати можливість Венедіктовій, Бабікову та Соколову проявити себе у вій красі. Коли ця краса настане – доки невідомо, Венедіктова намагається утриматись якомога довше на посаді та розпорядилась подати до Печерського райсуду клопотання про продовження строку розслідування кримінального провадження відносно Порошенка до 10 жовтня.

Якщо вже заговорили про Державне бюро розслідувань, то не можемо не поздоровити волелюбний український народ з видатною подією – керівником Головного оперативного управління ДБР призначений Ігор Олександрович Гейда. Ігор Олександрович – колишній співробітник Управління СБУ в Харківській області, хоча доводилось йому очолювати Харківське обласне територіальне відділення Антимонопольного комітету та носити погони міліціонера. І навіть більш того – саме він у лютому 2014 року таємно переправив у Росію міністра внутрішніх справ України Віталія Захарченка та керівника Департаменту внутрішньої безпеки МВС України Олександра Тулаєва. А було так.

Тож нічого дивного в тому, що саме такий досвідчений та перевірений ледь не в боях правоохоронець призначений начальником Головного оперативного управління Державного бюро розслідувань. Як кажуть у таких випадках: великому кораблеві – велике плавання.

А доки в Харкові відкоркують шампанське, поздоровляючи Ігоря Гейду з блискучою кар’єрою, у Полтаві – траур. Горе прийшло в сім’ю начальника Управління нагляду за додержанням законів Національною поліцією України та органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю, прокуратури Полтавської області Юрія Богдановича Балоня в зв’язку з затриманням його старшого брата, голови Кіровоградської обласної державної адміністрації Андрія Богдановича Балоня, який був викритий Службою безпеки України на вимаганні неправомірної вигоди.

Юрію Богдановичу, тримайтесь. Сподіваюсь, прокурор Полтавської області Ярослав Голинський не залишить Вас без свої підтримки в цей важкий для Вашого брата час. Принаймні, вже 10 млн. грн. для того, щоби внести заставу за Балоня-старшого, тож, напевно, знайдуться гроші й для того, щоби закрити кримінальне провадження.

І ще одна трагедія трапилась в прокуратурі Полтавської області. Висловлюю щиросердне співчуття також заступникові прокурора Полтавської області Олегу Васильовичу Галицькому та його другу й покровителю – кримінальному авторитетові на прізвисько «Мишца», що наглядає за Полтавською областю за дорученням шановного Льори Сумського. Для пана Галицького стало невдалим спілкування 2 липня 2020 року з кадровою комісією Офісу генерального прокурора й тепер він має покинути славні прокурорські лави.

А все так добре починалось, коли 23 лютого 2018 року «Мишца» привіз Олега Васильовича на своєму автомобілі в прокуратуру Полтавської області для знайомства з трудовим колективом. До того Галицький нужденно трудився заступником прокурора Тернопільської області, непогано піднявся на бурштині й прибув у славне місто Полтаву після того, як його підлеглих у Чортківській прокуратурі викрили на грошових поборах та звільнили.

Тепер ось надійшла черга розстатись з прокуратурою й пана Галицького. Тож доведеться тепер Олегу Васильовичу або йти в адвокати до Льори Сумського, або повертатись додому, купляти помпу й починати мити бурштин.

Володимир Бойко

У цьому світі не буває трьох речей: секретів, випадковостей і співпадінь.

Leave a Reply

Наступна публікація

Телефонна розмова Президента України П.О.Порошенка з Президентом РФ В.В.Путіним (30 квітня 2015 року)

Чт Лип 9 , 2020
П.П.: Владимир Владимирович, приветствую Вас. В.П.: Здоров, Петр Алексеевич. Все команды раздал, как мы и договаривались. П.П: Хотел поблагодарить за конструктивный разговор, который у нас получился как мне кажется. В.П.: Спасибо. П.П: Спасибо за позицию и по рабочим группам. Буду откровенен, я там особого оптимизма или энтузиазма не испытываю. Все […]

RedTram Network

%d bloggers like this: