Венедіктова збирається миритись з незаконно звільненими

Print Friendly, PDF & Email

17 травня 2020 року спливає двомісячний строк, який президент Зеленський дав новому генеральному прокуророві Ірині Венедіктовій, що би вона «проявила себе» на новій посаді. Якого проявлення очікує Арбітр Нації нам невідомо. Але точно знаємо, що Ірина Валентинівна замість того, щоби виконувати обіцянки, які 17 березня 2020 року дала з трибуни Верховної Ради, займається тим, що зрання до вечора розгрібає наслідки «реформи» свого попередника Руслана Рябошапки, за яку вона здуру проголосувала, коли була народним депутатом.   

Як відомо, «реформа» випускника Міжнародного соломонового університету полягала в тому, що Руслан Георгійович влаштував масове звільнення підлеглих, надовго паралізувавши роботу не тільки прокуратури, але й всіх правоохоронних органів. А для того, щоби незаконно звільнені не змогли поновитись на роботі через суд, Рябошапка придумав геніальну, як він вважав, юридичну комбінацію. По-перше, підставою для звільнення стала вигадана ним атестація прокурорів Генеральної прокуратури України, яку проводили запрошені Рябошапкою професійні «громадські активісти». По-друге, всі документи цієї псевдо-атестації після її завершення були офіційно знищені – мовляв, якщо незаконно звільнений захоче через суд поновитись, то він не зможе довести свою правоту. І, по-третє, на випадок, якщо суд все ж таки задовольнить позов незаконного звільненого, Рябошапка придумав, як не допустити виконання судового рішення – треба просто перейменувати Генеральну прокуратуру України на Офіс генерального прокурора.

Ну, а далі трапилось те, що й мало трапитись. 18 лютого 2020 року суд поновив на посаді першого заступника прокурора Донецької області Олександр Лівочка, а в суди стали масово звертатись жертви рябошапчиної «реформи». Після того, як Вінницький окружний адміністративний суд рішенням від 13 квітня 2020 року поновив на посаді прокурора Департаменту кадрової роботи та державної служби Генеральної прокуратури України Вадима Слободянюка, якого вижив з роботи улюбленець Рябошапки Тарас Дунас, навіть Венедіктова зрозуміла, що жодних перспектив «відбитись» у судах від позовів звільнених Рябошапкою прокурорів немає – зокрема через знищення Рябошапкою та його заступниками матеріалів проведеної атестації. Бо випускник Міжнародного соломонового університету, вочевидь, не знав, що в адміністративному процесі не громадянин має доводити, що він не верблюд, а, навпаки, суб’єкт владних повноважень має доказати правомірність своїх рішень, дій або бездіяльності. А якщо докази знищені самим відповідачем, то це його проблеми, а не громадянина-позивача.

Очікується, що найближчим часом суди задовольнять півтори сотні аналогічних позовів. І якщо Офіс генерального прокурора буде затягувати виконання судових рішень, це призведе тільки до збільшення виплат незаконно звільненим як компенсацію за вимушений прогул. У пошуках виходу з цієї ситуації в Офісі генерального прокурора запропонували миритись з позивачами, тобто визнавати в суді позовні вимоги й закривати провадження з тим, щоби не допускати «ситуації з констатуванням в рішеннях суду порушень під час реформи прокуратури».

Виникає запитання: якщо Венедіктова, нарешті, усвідомила протиправність рабошапчиної «реформи» і якщо їй вже пояснили, що те, за що вона голосувала у Верховній Раді, не має відношення до реформування прокуратури, то чому вона не порушує питання про необхідність того законодавчого мотлоху, який був внесений у вересні 2019 року в Закон України «Про прокуратуру»? Якщо перейменування Генеральної прокуратури України в Офіс генерального прокурора не призвело (і не могло призвести) до унеможливлення поновлення на роботі незаконно звільнених, навіщо платники податків оплатили зміну вивіски на робочому місці Венедіктової?

Друге запитання: чому відшкодовувати збитки, завдані Рябошапкою, мають платники податків? Чому генеральний прокурор не звертається до свого попередника, як це й передбачено законом, з регресними вимогами, не ставить питання про арешт рахунків Рябошапки та конфіскацію його закордонної нерухомості?

І, нарешті, чому Рябошапка, Касько, Чумак і Нуруллаєв Ількін Садагат-огли досі перебувають на волі, чому Каську, Чумаку і Нуруллаєву Ількін Садагат-огли не обрано запобіжний захід, чому досі не порушено питання про екстрадицію Рябошапки з Франції? Ці високі достойники вчинили розкрадання коштів державного бюджету в особливо великих розмірах, злочин було скоєно за очевидних обставин – шляхом незаконного, без проведення конкурсу, призначення Каська, Чумака та Нуруллаєва Ількін Садагат-огли прокурорами Генеральної прокуратури України у вересні 2019 року, що потягнуло виплату зарплатні цим громадянам. Але досі немає ніякої реакції на це з боку генерального прокурора.

Оскільки Венедіктова явно не збирається давати відповіді на ці запитання та не має ані наміру, ані хисту наводити елементарний лад у діяльності органів прокуратури, їй варто було б не очікувати, коли сплине двомісячний термін, встановлений президентом, а вже зараз потурбуватись про своє майбутнє працевлаштування. Бажано – на роботу, не пов’язану з діяльністю в галузі права.  

Володимир Бойко

У цьому світі не буває трьох речей: секретів, випадковостей і співпадінь.

Leave a Reply

Наступна публікація

Вищий антикорупційний суд зобов’язав Холодницького зареєструвати кримінальне провадження щодо Рябошапки

Вт Кві 28 , 2020
Як вже повідомляло наше видання, колишній заступник начальника відділу Генеральної прокуратури України Андрій Шевченко, звільнений у результаті рабошапчиних «реформ», 2 березня 2020 року звернувся до керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Назара Холодницького з заявами про кримінальні правопорушення, вчинені генеральним прокурором Русланом Рябошапкою та його першим заступником Віталієм Каськом. На думку заявника, […]

RedTram Network

%d bloggers like this: