Не всіх «рябих» війна забрала

5 березня 2020 року дочасно від нас пішов Руслан Рябошапка. Ця сумна новина для бюджету його родини породила бурхливу хвилю наївних очікувань, що Епоха Рябосміху в органах прокуратури колись має добігти свого кінця. Тим більше, що невдовзі ОГП(У) нарешті вилікували від Трепака. Звісно, якби відразу дали ударну дозу сумамеду чи доксицикліну, то результат був би здобутий набагато швидше, а так хвороба ледь не перейшла у хронічну форму.

Хтось може зауважити, що здобутки Руслана Георгійовича, що раптово покинув посаду та відбув у кращі світи – себто у Францію, не такі вже й великі: він переважно длубався в носі, а решту «перемог» просто забув внести до своєї декларації. Але це не зовсім так: попередній Генеральний прокурор, як міг, високо ніс рябий прапор фальсифікації кримінальних справ, зокрема, у сфері дуже екзотичних злочинів Розділу ХХ Кримінального кодексу України – злочини проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку. Уперше ж зробив своєю «фішкою» боротьбу із ворогами миру та паліями війни наш вічно веселий, як пудель, випускник установи системи виконання кримінальних покарань Мінюсту Юрій Віталійович Луценко.

2 червня 2017 року, на сайті тоді ще Генеральної прокуратури України було опубліковано отаку замітку: «Вперше в Україні учасника терористичної організації засуджено за порушення законів і звичаїв ведення війни». Йшлося про те, що вироком від 01.06.2017р. Слов’янського міськрайонного суду Донецької області в справі 243/4702/17 було засуджено пенсіонера Сергія Івановича Пилипенка до 10 років та 1 місяця позбавлення волі з конфіскацією усього майна за ч. 1 ст. 258-3; ч. 5 ст. 27, ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 437; ч. 1 ст. 438 КК України. Сторож харчового складу Пилипенко не тільки виявився співучасником агресивної війни або агресивних воєнних дій (ч.2 ст.437 КК), але й одночасно порушував закони та звичаї війни (ч.1 ст.438 КК).

Розголос від тієї справи трішки зіпсував святкування Дня Конституції для чинів з Головної військової прокуратури, які перебували в очікуванні відзнак до свята. Бо, погодьтесь, фігура пенсіонера Пилипенка, який примудрився одноосібно порушити, за версією слідства, Будапештський меморандум, Заключний акт наради 1975 року в Хельсінкі, Статут ООН разом з усіма резолюціями – це не та «перемога», за яку дають високі державні нагороди.

Якби в Україні, дійсно, був генеральний прокурор, то ми би не стали свідками цього сорому. Але що взяти з Юрія Віталійовича, окрім порожньої тари?

Напередодні свого звільнення Руслан Рябошапка теж вирішив піти шляхом свого вічно тверезого попередника: 6 лютого року прокурори Офісу генерального прокурора повідомили громадянину України про підозру за фактами участі у незаконному збройному формуванні «ДНР», контрольованому РФ, та жорстокого поводження з цивільним населенням і військовополоненими (ч. 1 ст. 258-3 та ч. 1 ст. 438 КК України). Зазначена особа, за версією слідства, грубо порушила Женевські Конвенції про захист цивільного населення під час війни та про поводження з військовополоненими від 12.08.1949р.

Це все чудово. Шкода тільки, що прокурори ОГП(У) при цьому забули пояснити отакий «парадокс»: якщо Україна не визнає за затриманими російськими солдатами і офіцерами статусу військовополонених, то звідки полоненим взятись з протилежної сторони? Тим більше у мирний час…

Зі звільненням Руслана Георгійовича хтось міг подумати, що більше отакого рябосміху, як раніше, вже не буде. Дарма! Не всіх «рябих» війна забрала. Прапор рябосміху перехопили доблесні правнуки Дзержинського, які 3 квітня 2020 року на офіційному сайті Контори розмістили отаке оголошення:

«За матеріалами Служби безпеки України прокуратури Донецької та Луганської областей зареєстрували провадження про приховування ватажками так званої «ЛНР» фактів захворювання на Covid-19 на тимчасово окупованій території. Їхні дії кваліфіковані як порушення законів та звичаїв війни».

Саме повідомлення СБУ читалось як поема, як пісня, де кожне речення містило соковиту родзинку. Особливо оці:

«Самі ж мешканці окупованої Луганщини свідчать про збільшення кількості померлих з діагнозами гострого респіраторного захворювання та повну відсутність захисних масок і противірусних ліків в аптеках … За інформацією СБ України, на цей момент у Луганську та Кадіївці померло 13 осіб із ознаками захворювання на COVID-19. Але місцеве населення не володіє достовірною інформацією про ситуацію в регіоні та наражає себе на смертельну небезпеку … За оперативними даними,  хворих на «ГРВІ» у ТОТ наразі нараховується близько 10 тисяч. Більшість з них не отримує належної медичної допомоги і перебуває вдома через брак ліжко-місць у медичних закладах».

Повністю поділяючи праведне обурення славних нащадків Єжова та Берії щодо відсутності масок, ліків і ліжко-місць на тимчасово окупованих територіях, хотілося б обережно запитати: а як там на інших, тимчасово не окупованих територіях з масками та ліжко-місцями в лікарнях?  Чи не має СБУ бажання попрацювати в цьому напрямку? Просто якщо наступного разу ви знову побачите в аптеці об’яву: «Масок немає» – суворо викликайте адміністратора й за рецептом лейтенанта Баканова погрожуйте кримінальною відповідальністю за порушення законів та звичаїв війни!

Вражають також оперативні можливості СБУ дистанційно виявляти хворих на COVID-19: якщо наше вітчизняне МОЗ тільки у кожному четвертому випадку підозри підтверджує наявність коронавірусу, то орли Баканова роблять це набагато швидше й дешевше. Нащо держава тоді витрачає мільйони на придбання імпортних тестів, якщо СБУ безкоштовно може виконати цю роботу?

А в кінці повідомлення прес-служби СБУ була отака вишенька на тортик:

«Співробітники СБУ констатують порушення ватажками псевдоутворення конституційних прав громадян на тимчасово окупованій території Луганщини. Умисні дії представників окупаційної влади кваліфіковані органами прокуратури за ч. 1 ст. 438 (порушення законів та звичаїв війни) Кримінального кодексу України».

Чисто з інформаційної точки зору цей вкид з боку СБУ більше нагадував сувору догану на адресу партнерів з так званої ЛНР. Більш того, не було сказано жодного поганого слова на адресу так званої ДНР ! Мовляв, поки ваші «сусіди» з Донецька приймають участь у всесвітньому психозі під назвою «Спіймай вірус!», ви там у себе, в Луганську, пасете задніх і псуєте нам усю статистику!

Тобто, СБУ більше стурбовано тим, що їх колеги з ЛНР не виявляють хворих на COVID-19, ніж тим, що країна поділена війною…

Саме так це й виглядало, бо не пройшло й двох діб після реєстрації згаданого кримінального провадження, як російські ЗМІ повідомили, так би мовити, «відповідь на критику»: у ЛНР вже виявлено аж 4 випадки захворювання на коронавірус! Всі хворі поки що у легкій або середній формі тяжкості. Після цього лишилось тільки, щоб керівництво ЛНР написало рапорт на ім’я лейтенанта Баканова: ваші зауваження нами розглянуті, вживаються заходи з усунення недоліків у роботі, винні особи будуть притягнуті до відповідальності…

І тепер, коли ватажки ЛНР стали на шлях виправлення у питаннях боротьби з коронавірусом, лишилась тільки одна область, де не виявлено жодного хворого на COVID-19 – Миколаївська. На керівництво Миколаївської області навіть нагримали з Києва, але і це не допомогло: немає коронавірусу, і все тут! До Миколаїва приїхала ціла комісія з Києва, особисто прибув головний санітарний лікар України Віктор Ляшко перевіряти цей феномен. Мабуть, будуть ставити ЛНР у приклад, погрожувати кримінальними справами за порушення законів та звичаїв війни…

Те, що «Служба побуту» давно вже перетворилась на філію «95-го кварталу», ще задовго до перемоги Володимира Олександровича – ні для кого не є секретом. Але цього разу орли Баканова не просто «дали штангу», вони навіть не усвідомлюють, що написали на отому папірці про внесення власних галюцинацій в ЄРДР. Доведеться провести невеличкий юридичний лікнеп.

Ви, шановні митці естрадно-циркового мистецтва, коли обвинувачуєте когось в приховуванні певних фактів, повинні розуміти, що в обвинувальному  акті вам доведеться пояснити суду – на підставі якого нормативно-правового акту такий обов’язок взагалі існував! Ви же не обвинувачуєте в приховуванні фактів захворювання на Covid-19, наприклад, квартирних крадіїв, таксистів, прибиральниць тощо? Суб’єктом цього злочину може бути тільки службова особа, на яку покладено правовий обов’язок збирати та/або подавати відповідні відомості щодо стану захворювання населення.

Я навіть підкажу правнукам Дзержинського, хто є суб’єктом цього злочину: відповідно до ч.2 ст.17 Закону «Про захист населення від інфекційних хвороб» органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, органи державної санітарно-епідеміологічної служби та заклади охорони здоров’я зобов’язані періодично повідомляти через засоби масової інформації про епідемічну ситуацію та здійснювані протиепідемічні заходи. Відповідно до ч.3 ст.17 цього Закону за відмову у наданні інформації, умисне перекручення або приховування об’єктивних даних про захворювання населення на інфекційні хвороби посадові особи органів, та закладів, зазначених у частині другій цієї статті, несуть відповідальність згідно із законом.

Тому висування обвинувачення певним особам з числа ватажків так званої ЛНР у приховуванні фактів захворювання на Covid-19 є тотожним до визнання за цими особами статусу посадових осіб органів виконавчої влади чи місцевого самоврядування, органів державної санітарно-епідеміологічної служби або закладів охорони здоров’я. Оскільки не йдеться про ймовірну провину лікарів закладів охорони здоров’я, то обвинувачення може ґрунтуватись тільки на ототожненні ватажків ЛНР з посадовими особами органів виконавчої влади чи місцевого самоврядування, суб’єктами владних повноважень держави Україна.

Це дорівнює визнанню за ЛНР статусу українського органу виконавчої влади або місцевого самоврядування!

Поки громадськість обурюється можливим створенням дорадчих консультативних комісій разом з ЛНР та ДНР, доблесні нащадки Єжова та Берії не просто визнають за ЛНР статус суб’єкта владних повноважень, але й наполягають на цілковитому дотриманні ними відповідних обов’язків.

Друга «штанга» у цих воротах виявилась із правовою кваліфікацією.

Безумовно, що резиденти «Comedy Club» з Володимирської можуть вписати в ЄРДР будь-яку кваліфікацію за вищевикладеними фактами – від групового зґвалтування до контрабанди наркотиків включно, але ч.4 ст.3 Кримінального кодексу на цей випадок містять пряму та однозначну вказівку: застосування закону про кримінальну відповідальність за аналогією заборонено! Не існує у нас кримінальної відповідальності за порушення конституційних прав громадян «взагалі», як і за порушення Конституції як такої. Саме тому її кожний наступний президент використовує навіть не як ганчірку, а як туалетний папір. Склад кримінального правопорушення має бути передбачений особливою частиною Кримінального кодексу (ч.1 ст.2 ККУ), та іще вчинене не будь-ким, а суб’єктом злочину (ч.1 ст.11 ККУ).

На увесь Кримінальний кодекс є тільки одна стаття, яку приблизно можна було б «натягнути» на викладені обставини – це ст.238 ККУ:

Стаття 238. Приховування або перекручення відомостей про екологічний стан або захворюваність населення

1. Приховування або умисне перекручення службовою особою відомостей про екологічний, в тому числі радіаційний, стан, який пов’язаний із забрудненням земель, водних ресурсів, атмосферного повітря, харчових продуктів і продовольчої сировини і такий, що негативно впливає на здоров’я людей, рослинний та тваринний світ, а також про стан захворюваності населення в районах з підвищеною екологічною небезпекою –

караються штрафом до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років, або обмеженням волі на строк до трьох років.

2. Ті самі діяння, вчинені повторно або в місцевості, оголошеній зоною надзвичайної екологічної ситуації, або такі, що спричинили загибель людей чи інші тяжкі наслідки, –

караються обмеженням волі на строк від двох до п’яти років або позбавленням волі на той самий строк, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.

Об’єктом злочину є встановлений порядок інформування про екологічний стан та стан захворюваності населення, а також право громадян на отримання у встановленому порядку повної, достовірної та своєчасної інформації про це.

Предметом злочину виступають відомості про: 1) екологічний стан; 2) стан захворюваності населення в районах з підвищеною екологічною небезпекою.

До відомостей про стан захворюваності належить інформація про кількість хворих, про діагнози, які були поставлені, динаміку захворюваності, зв’язок специфічних хвороб з погіршенням екологічної обстановки, а також про хвороби загальної етіології (рак, запалення легенів, виразка шлунку тощо).

Об’єктивна сторона злочину полягає у приховуванні або перекрученні службовою особою відомостей про екологічний стан або стан захворюваності населення у певних районах.

Відповідальність за ст. 238 ККУ настає лише в разі, коли в особи, яка володіє інформацією, з урахуванням конкретної ситуації була фактична можливість виконати покладений на неї обов’язок. Поняттям приховування охоплюється також відмова надати певні відомості у відповідь на запит уповноваженого суб’єкта, а також активні дії, спрямовані на те, щоб ухилитись від виконання обов’язку з інформування, наприклад, прийняття з порушенням чинного законодавства рішення про визнання такої інформації державною чи комерційною таємницею.

Суб’єкт злочину спеціальний. Це службова особа, на яку покладено правовий обов’язок збирати та/або подавати відповідні відомості.

Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. Не утворює зазначеного складу злочину поширення неперевіреної інформації, наприклад, попередніх розрахунків чи даних, які потребують аналізу й обробки, чиїхось суджень, думок, припущень, чуток.

Тепер давайте спільно подумаємо, хто ж має нести відповідальність за цією статтею? Якщо вважати так звану ЛНР легітимним органом української виконавчої влади або місцевого самоврядування, то тоді усю провину треба покладати на членів цієї структури. З іншого боку, є у нас таке Міністерство з питань тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб України. Відповідно до Постанови КМУ від 8 червня 2016 р. № 376 Положенням про це Міністерство на нього покладено різні обов’язки, в тому числі:

– щодо сприяння реалізації прав і свобод громадян України, які проживають на тимчасово окупованих територіях України;

– задоволення соціально-економічних, екологічних та культурних потреб населення, що проживає на тимчасово окупованих територіях України;

– забезпечує виконання органами виконавчої влади міжнародних зобов’язань України щодо реалізації Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року про захист жертв війни та інших норм міжнародного гуманітарного права, а також бере участь у координаційних механізмах стосовно їх реалізації;

– взаємодіє з Міноборони, СБУ, МВС, Держспецзв’язку, Національною гвардією, Держприкордонслужбою, Управлінням державної охорони, Національною поліцією, ДСНС, розвідувальними органами та іншими військовими формуваннями і правоохоронними органами щодо захисту цивільного населення, що мешкає вздовж лінії розмежування та на тимчасово окупованих територіях України;

– забезпечує разом із МКМС поширення суспільно важливої інформації в Україні та за її межами з питань, що належать до компетенції МТОТ.

Вони, звісно не можуть дистанційно лікувати, але «приховування» інформації щодо стану захворюваності на COVID-19 – це питання до них.

Кілька слів щодо порушення законів та звичаїв війни.

З одного боку, відповідно до ст.56 Женевської Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12.08.1949р. передбачено, що окупаційна держава зобов’язана за допомогою всіх наявних засобів та в співробітництві з державними та місцевими органами влади забезпечувати та підтримувати діяльність медичних та лікарняних установ, а також забезпечити та підтримувати на окупованій території умови задовільні з погляду охорони здоров’я та санітарії, зокрема, вдаючись до вживання та проведення профілактичних та запобіжних заходів, необхідних для запобігання поширенню інфекційних захворювань та епідемій. Медичному персоналу усіх категорій буде дозволено виконувати свої обов’язки.

Навіть з цього припису важко однозначно встановити, чи належить «приховування» певних фактів, тобто суто інформаційна діяльність, до предмету регулювання Женевською Конвенцією. Але з іншого потрібно вкотре наголосити на умови застосування згаданої Женевської Конвенції – відповідно до абзацу першого ст.2 Конвенції на додаток до положень, які втілюються в мирний час, ця Конвенція застосовується до всіх випадків оголошеної війни чи будь-якого іншого збройного конфлікту, що може виникнути між двома чи більше Високими Договірними Сторонами, навіть якщо одна з них не визнає стану війни.

Окрім цього, діє ще й таке застереження абзацу другого ст.4 цієї Конвенції: громадяни держави, не зобов’язаної цією Конвенцією, під її захистом не перебувають. Громадяни нейтральної держави, які опиняються на території воюючої держави, та громадяни союзної з воюючою державою не вважаються особами, що перебувають під захистом, тоді, коли держава, громадянами якої вони є, має нормальне дипломатичне представництво в державі, під владою якої вони є.

Що робити в умовах, як Україна не визнає стан війни з РФ, не розриває дипломатичні стосунки, не оголошує воєнний стан? Сподіватись, що РФ сама нам оголосить війну, або розірве з нами дипломатичні стосунки, чи що?

У будь-якому разі так звана ЛНР точно не може бути суб’єктом порушення законів та звичаїв війни, оскільки ЛНР… взагалі не є суб’єктом будь-яких правовідносин, бо юридично її просто не існує! Хіба що у процесуальних фантазіях правнуків Дзержинського.

Анатолій Новосельцев

Напишіть відгук

Наступна публікація

Нагорода знайшла героїню

Пт Кві 10 , 2020
Слідчі територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві, 10 квітня 2020 року провели обшук вдома у колишньої народної депутатки, а нині – міської божевільної Тетяни Чорновол і повідомили Тетяні Миколаївні про підозру «в умисному протиправному заподіянні смерті іншій людині, вчиненого за попередньою змовою групою осіб способом, небезпечним для життя […]

RedTram Network

%d блогерам подобається це: