Народний депутат України Ярослав Железняк любить розповідати, як у 2006 році його батьки, що мешкали у м. Маріуполь, невдало вклали кошти в будівництво офісних приміщень у м. Донецьк, довірившись забудовнику – такому собі Анатолію Богатиренку. Нині про Анатолія Андрійовича Богатиренка мало хто пам’ятає, а, між тим, у 90-х роках минулого століття це була шанована людина в шахтарський столиці – керівник корпорації «РосУкрнафтопродукт», згодом президент Промислово-інвестиційної групи «РосУкр». У 1998-2002 роках – народний депутат України 3 скликання.
Після того, як у березні 2020 року народний депутат Олександр Дубінський звинуватив Железняка в тому, що його родина, начебто, здає в оренду бойовикам «ДНР» приміщення в Донецьку, Железняк опублікував фотографію невдалої інвестиції, яку супроводив таким текстом:
«На фото – той самий конгрес-хол (не готель!), в побудову якого інвестували мої батьки ще в 2006-2007 роках. На жаль, невдало. Як бачите, він навряд чи придатний хоч для яких офісів або взагалі знаходження людей. Останній висновок свідчило про готовність будинку на 53%. Обіцяний конгрес-хол, який повністю профінансували інвестори, так і не був добудований. Забудовник продав недобудований центр іншим компаніям через біржові угоди, а інвестори так і не отримали ні приміщення, ні компенсації. Якщо простіше – моїх батьків обдурили, як і багатьох інвесторів того часу. Як тільки повернемо українську владу в Донецьк, можемо знову домагатися притягнення до відповідальності нечесного забудовника».
Але цей проєкт лише на перший погляд виглядає невдалим. Насправді для кар’єри пана Ярослава він став визначальним, подарувавши Україні завзятого та ГОЛОСливого народного обранця. І першим кроком на шляху до майбутнього депутатського мандату Ярослава Железняка стало створення в 2012 році ошуканими інвесторами, зокрема його батьками, ТОВ «КЕРУЮЧА КОМПАНІЯ ОФІСНОГО ЦЕНТРУ «КОНГРЕС-ХОЛ». На той час деякі з інвесторів вже частково відновили право власності на будівлю, але оскільки офісний центр не був введений в експлуатація, ця юрособа більше виглядала як гурток зі спільних інтересів, члени якого обговорювали стратегію судових баталій.
У 2008-2013 роках Ярослав Железняк навчався в Інституті міжнародних відносин Київського національного університету ім.Тараса Шевченка. У той самий час тривали суди, а ошукані інвестори, об’єднавшись у ТОВ «КЕРУЮЧА КОМПАНІЯ ОФІСНОГО ЦЕНТРУ «КОНГРЕС-ХОЛ», оббивали пороги правоохоронних органів, вимагаючи повернення права власності. Участь батьків Железняка в статутному капіталі цього товариства була досить суттєвою – 6%. Місце реєстрації цієї ТОВки: м. Донецьк, бульвар ШЕВЧЕНКА, будинок 13-А.
Іншими крупними інвесторами були ТОВ «Компанія «Мрія Інвест» з претензією на 17% Конгрес-Холу, кінцевий бенефіціар – донецький адвокат Юрій Криволапов. 18% мало ТОВ «ФАВОРИТ-2Д», уповноважена особа – Володимир Новіков (що прикметно – людина за такими даними з 2019 року розшукується СБУ за статтею 258-3 КК України — створення терористичної групи чи терористичної організації).
Вів усі юридичні питання інвесторів один з міноритарних засновників ТОВ «КЕРУЮЧА КОМПАНІЯ ОФІСНОГО ЦЕНТРУ «КОНГРЕС-ХОЛ» адвокат Олексій Жигулін, який згодом обійняв посади: «председатель Совета адвокатов ДНР», «председатель Комитета Народного Совета Донецкой Народной Республики по уголовному и административному законодательству», «помощник председателя партии Справедливая Россия Миронова С. на территории ДНР и ЛНР» і який наразі перебуває під санкціями ЄС.
До речі, Жигулін є автором «Закона Донецкой Народной Республики «О внесении изменений в Закон Донецкой Народной Республики «О государственной регистрации вещных прав на недвижимое имущество и их ограничений (обременений)».
Тобто близька до батьків народного депутата людина, їхній адвокат у справі КОНГРЕС-ХОЛ, явно володіє матеріалом щодо реєстрації нерухомого майна на непідконтрольних Україні територіях Донецької області, до яких входить і м. Маріуполь, де донедавна перебували незруйновані війною об’єкти нерухомої власності матері Железняка, ймовірно продані за «законами ДНР», про що мова буде йти нижче.
Підсанкційний Жигулін de facto є не тільки близькою до батьків, а й до самого Ярослава Железняка особою, оскільки, згідно з біографією цього ГОЛОСливого українського нардепУка, першу роботу Ярослав Іванович отримав під час навчання на 2 курсі в російській компанії Kesarev Consulting (яка мала також українське представництво) на посаді старшого радника з питань урядування. Попрохав керівництво російської компанії взяти на роботу перспективного українського студента саме Олексій Жигулін, частина великої військової родини якого проживає на території РФ. У подальшому, коли Ярослав Железняк доріс до посади народного депутата України, його місце в Kesarev Consulting на вищій посаді партнера посів родич Олексія Жигуліна безпосередньо з РФ – Віталій Жигулін.
Жигулін також є юристом інвестиційних компаній Ахметова, зокрема й ЗАТ «ЮПРАС КАПІТАЛ», яке у подальшому змінило назву на «АЛЬТАНА КАПІТАЛ», власником якої є Ахметівська офшорка ALTANA LIMITED. На посаді директора ЗАТ «АЛЬТАНА КАПІТАЛ» довгий час перебував Анатолій Амелін (фінансист Ахметова) – чоловік народної депутатки 8 скликання Олени Сотник з «Самопомочі» – ідейної подруги народної депутатки 8 скликання Вікторії Пташник (разом брали участь у круглих столах ще до депутатства, були в одній фракції, разом входили до Міжфракційного обʼєднання «Єврооптимісти»), до якої в подальшому ахметівські юристи прилаштували помічником пана Ярослава. До речі, паралельно з роботою в Kesarev Consulting, під час навчання в університеті, Ярослава прилаштували помічником до іншого нардепа-регіонала Олексія Плотнікова – на той час колеги Ріната Ахметова по парламенту.
Саме в ТОВ «КЕРУЮЧА КОМПАНІЯ ОФІСНОГО ЦЕНТРУ «КОНГРЕС-ХОЛ», посеред юристів компаній Ахметова, зрадників і терористів патріотична родина патріотичного нардепа Железняка будувала в 2000-2010-х «інвестиції» (чи, може, виконувала функцію фунтів великого бізнесу?) у нерухомість та світле кар’єрне майбутнє Ярослава.
Повертаючись до судових подій, зазначимо, що було два кола судових позовів по цій справі. По першому колу в 2008-2010 роках із забудовником судилися виключно ТОВки (без участі фізичних осіб) щодо визнання незаконними біржових угод, за якими приміщення з їхньої частки в будівництві відходили стороннім фірмам. Суди всіх інстанцій дійшли висновку, що «ТОВ «Компанія «Мрія Інвест» (м.Донецьк) і ТОВ «Фаворит-2Д» (м. Донецьк) не є зацікавленими особами, сторонами біржового договору або державними органами, які в силу приписів статті 215 Цивільного Кодексу України та статті 207 Господарського кодексу України вправі порушувати перед судом питання щодо недійсності спірного договору. Себто «побрили» інвесторів через неналежний предмет оскарження.
Чи була родина Железняків у першому пулі інвесторів достеменно не відомо, але оскільки сліди щодо їх можливих судових оскаржень за цей період відсутні у Єдиному державному реєстрі судових рішень, можна припустити, що вони, як інвестори або як «фунти-інвестори» ахметівських компаній, з’явилися пізніше, на другому колі оскаржень. Тоді ж юристами Жигуліна була вигадана нова схема, коли юрособи інвестори за договором купівлі-продажу продавали свої частки фізичним особам «фунтам», а «фунти» в подальшому успішно позивалися до забудовника ТОВ «Готель «Централь» з вимогою на право власності на частки у об’єкті незавершеного будівництва.
Таким чином доходимо висновку, що або Железняки інвестували в будівництво опосередковано через ТОВки, які є разом з ними співвласниками ТОВ «КЕРУЮЧА КОМПАНІЯ ОФІСНОГО ЦЕНТРУ «КОНГРЕС-ХОЛ», або могли бути класичними фунтами, наближеними до власників ТОВок інвесторів будівництва, які були задіяні з метою повторного оскарження права на власність у донецьких судах. У будь якому випадку батьки нардепа Железняка пов’язані тісними діловими стосунками на підґрунті питань нерухомості з ТОВками, які обрали в якості юридичної адреси керуючої компанії офісні приміщення по бульвару Шевченка 13-А в м.Донецьку.
До окупації Донецька в українському реєстрі за цією юридичною адресою були записані ще 4 юридичних особи, які вели господарську діяльність за напрямками: будівництво, ремонт, оптова торгівля, оренда. Після захоплення Донецька російськими окупантами в російському реєстрі за цією адресою з’явилося так само рівно 4 юридичні особи, але з іншими назвами, з іншими офіційними представниками і які мають подібні до українських аналогів КВЕДи з деякими додатковими видами діяльності.
Однією з перереєстрованих компаній є «ООО ДНТ» на спрощеній системі оподаткування, яке надає послуги купівлі/продажу/оренди нерухомого майна, діяльність у сфері права. Директором «ООО ДНТ» є «Пташник Мария Александровна». Як було зазначено вище, у минулому скликанні Верховної Ради України Ярослав Железняк перебував на посаді помічника народного депутата Вікторії Пташник. Звичайно ми вважаємо простим збігом, що в одному фізичному або юридичному місці в Донецьку могли перетнутися одночасно шляхи родини Железняків, Віталія Жигуліна та Пташників, які в подальшому призвели до працевлаштування молодого студента Ярослава Железняка спочатку в російську компанію Kesarev Consulting, а згодом на посаду помічника нардепки Пташник.
Ще однією з 4 юридичних оіб, зареєстрованих за адресою: м.Донецьк, бульвар Шевченка, 13-А, є така собі ТОВ «АЛТАС-ГРУПП» з досить незвичайною та унікальною назвою. В українському реєстрі знаходимо українську версію цієї компанії: ТОВ «АЛТАС ГРУП», якою володіє Сальнікова Тетяна Миколаївна, за адресою з якою в м. Києві мешкає її чоловік – «номінал» у більш цікавих ТОВках Сальніков Олександр Анатолійович.
Сальніков, зокрема, є кінцевим бенефіціаром ТОВ «ДСС ГЛОБАЛ ТРЕЙДІНГ». Ця ТОВка є офіційним дистриб’ютором заводу Дніпроспецсталь. За публічними даними сам завод Дніпроспецсталь належить ніби представникам російського організованого злочинного угруповання Лужніковських через депутата держдуми Олександра Бабакова, проте, якщо заглибитися в це питання, можна знайти неофіційну інформацію про купівлю в 2018 році частки акцій підприємства Рінатом Ахметовим.
Ця інформація підтверджується й тим, що, за даними того ж реєстру, у період 2019-2024 років кінцевими бенефіціарами ТОВ «ДСС ГЛОБАЛ ТРЕЙДІНГ» були кіпрські фунти: Ахметова – Анна Кореліду, Суркіса – Марина Саввіду, Лужніковських – Ангелос Пафітіс. Таким чином, доходи з дистриб’юції товарів Дніпроспецсталі за кордон останні роки ділилися на трьох між Ахметовим, Суркісами та Лужніковськими. А з 2024 року зазначені інтересанти вирішили приховати своїх кіпрських фунтів за Сальніковим, дружина якого «володіє» київською ТОВкою, ДНРівський аналог якої зареєстрований за юридичною адресою керуючої компанії родини Железняків.
Після вищезазначеного перестаєш вже дивуватися наявністю серед володільців офісних приміщень за донецькою адресою керуючої ТОВки родини Железняків дружини іншого «фінансиста» Ахметова страхувальника-банкіра Олександра Сосіса – Лілії Сосіс.
Також не дивним виглядають законотворчі потуги Ярослава Івановича лобіювати інтереси інших міньйонів Ріната Леонідовича, зокрема колишнього топ-менеджера Ахметівського маріупольського меткомбіната мера Маріуполя Вадима Бойченка через, зокрема, законопроект №8283 від 13.12.2022 , яким Ярослав Железняк пропонував наділити міського голову Маріуполя правом ухвалювати будь-які рішення щодо бюджету міста без участі місцевих депутатів. Представники громадськості Маріуполя пригадують, як у 2020 році Ярослав Железняк, який разом із головою фракції «Голос» Кірою Рудик відповідав за місцеві вибори на Донеччині, «продали членство в комісіях від Голосу людям Ахметова».
Повертаючись до майнового стану батьків Ярослава Железняка, з офісу яких по бульвару Шевченка в Донецьку розвивалась історія стосунків з обслугою «Уважаємого» (саме так у Донецьку прийнято називати Ріната Ахметова), зокрема з адвокатом Жигуліним, згадаємо про причетність останнього до законодавчих новел терористичного угруповання «ДНР» з питань реєстрації прав на нерухоме майно. За українським законодавством перереєстрація в Держреєстрі речових прав нерухомості громадян, яка була придбана до 2013 року (до запровадження держреєстру), є необов’язковою. Отже, на перший погляд дивним виглядають факти перереєстрації в 2024 році відповідної неушкодженою війною нерухомості у м. Маріуполі мати нардепа – Ірини Железняк: земельної ділянки та будинку 200 кв.м. на ній за адресою: вулиця Кармалюка, 34; земельної ділянки та магазина на ній за адресою: вулиця Шевченка, 16; офісу по вулиці Соборна, 10.
Проте, якщо дослідити різницю між «законодавством ДНР» та України з питань реєстрації й продажу права власності на нерухоме майно, можна дійти висновку про обов’язковість використання оригіналів українських документів для реєстрації та продажу майна в «ДНР» і лише копій відповідних документів для перереєстрації в українському держреєстрі.
Крім того, за «законами ДНР» протягом року українські власники мають перереєструвати або продати нерухоме майно, інакше воно буде «націоналізоване». Отже, мати Железняка (до речі, люди брешуть, що нині вона живе в Москві, а сестра народного депутата, начебто, проживає на окупованій території, де займається бізнесом) мала змогу продати (або перереєструвати в «ДНР») третім особам відповідні неушкоджені об’єкти з використанням оригіналів документів за «законодавстом ДНР», а потім за наявними в неї копіями документів у 2024 році перереєструвати вже по факту продані об’єкти в Держреєстрі на своє ім’я – подвійний профіт. На 100 відсотків перевірити це наразі немає можливості, оскільки з 2023 року росіяни закрили свій Росреєстр від усіх, навіть від своїх громадян, що могло стати в пригоді, зокрема, і Железнякам. Не забуваймо й про можливість родини Железняка проконсультуватися з цих питань із своїм сімейним адвокатом Жигуліним, який безпосередньо причетний до формування «законодавства ДНР» у цій сфері.
Чи вистачило б коштів родині дрібних маріупольських бізнесменів відправити Ярослава на навчання до Київського національного університету ім. Тараса Шевченка та Інституту Верховної Ради у 2000х? – Напевно, так. Але чи навряд їхні доходи в ті роки дозволяли самостійно інвестувати в будівництво офісного центру в м.Донецьк. Натомість доходи деяких великих донецьких бізнесменів дозволили залучити до процесу інвестування в будівництво «Конгрес-Холу» на той час адвоката компанії Ахметова Жигуліна та інших фунтів, до яких, на думку автора, можна включити й батьків Ярослава Железняка.
Прискіпливий читач може відмітити, що зазначені вище документальні факти є прикрим збігом і по окремості напряму не свідчать про те, що «залізний» депутат пов’язаний з Рінатом Леонідовичем. Бо на першу в житті роботу його влаштував підсанкційний Жигулін, а не Ахметов. А те, що Жигулін та його адвокати у фірмах-засновниках керуючої компанії представляли інші бізнеси Ахметова в судах – збіг і не більш того. Так само, як і збігом є те, що бенефіціар однойменної з ДНРівською ТОВкою за місцем реєстрації керуючої компанії Железняків має «спільні» бізнеси (а по суті є фунт) з публічно відомими кіпрськими фунтами Ахметова, Суркісів та Лужніковських. Збігом є й те, що частиною офісних приміщень за місцем реєстрації керуючої компанії Железняків володіє родина Сосісів – фінансового партнера Ахметова. Випадковим збігом є й публічні встановлені факти лобіювання під час депутатської діяльності Ярославом Железняком інтересів «колишніх» топ-менеджерів Ахметова.
Щоправда, давно й не нами було помічено, що в цьому світі не буває трьох речей: секретів, збігів і випадковостей
