У перших же рядках свого нового допису я відразу хочу перепросити читачів за те, що минулого разу я трішки зіпсував оптимістичні сподівання багатьох, хто покладався на могутній військовий союз Лондона, Варшави та Києва. Приношу всім свої найщиріші вибачення – той пасквіль просто вийшов трохи передчасно. Його треба було надрукувати на тиждень пізніше, коли ейфорія розвіється, як роса на сонці, і ми вкотре побачимо рівно те, про що я попереджав: наш найкращий «друг» і «союзник» Великобританія стане прапороносцем ходи іноземних дипломатів з Києва в глибокий тил на захід країни, до Львова, високо та гідно несучи білий прапор перспектив нашого членства в НАТО та ЄС.
Минулого разу я дозволив собі дорікнути бравим англійським воякам, що вони накивали п’ятами з Дюнкерка у 1940 році вже на 16-й день наступу Вермахту на Францію. Перепрошую! Цього разу державний секретар з питань оборони Сполученого Королівства Бен Уоллес під час зустрічі 11 лютого 2022 року з міністром оборони Росії Сергієм Шойгу запевнив свого російського колегу, що присутні в Україні півтори сотні британських військових інструкторів будуть невідкладно виведені з території України. Крім того, містер Уоллес спростував чутки про плани направити в Україну додатково 600 британських спецназівців як повну нісенітницю та закликав не довіряти британській пресі:
«Чутки про те, що Борис Джонсон надішле 600 військових на Україну, йдуть із замітки в «Daily Mirror», яка була недостовірною. Вона містила посилання на близькі до Міноборони джерела. Не мені вчити журналістів, але, кажучи відверто, не думаю, що ви самі вірите всьому, що бачите у ЗМІ», – сказав Бен Уоллес.
Наступного ж дня на підтвердження того, що ми напередодні нового Дюнкерку, розпочалась евакуація британського посольства з Києва. Дипломати швидко пакували речі в мікроавтобус у дворі посольства – підгледіло крізь шпарину «Суспільне. Новини». Британський державний прапор було знято з флагштоку посольства:
Якби Україні поталанило з міністром закордонних справ, якого de facto в нас немає, то він мав би викликати посла Сполученого Королівства в Україні Мелінду Сіммонс і запитати, що це все, чорт забирай, означає?
Зняття державного прапору з посольства – це на дипломатичній мові дуже жорсткий сигнал, до якого вдаються лише в разі розриву дипломатичних стосунків, оголошення війни або відкликання визнання територіального суверенітету.
Це тільки на перший погляд здається, що немає різниці, в якому місці буде розташована резиденція британського посла. Існує чимало яскравих дипломатичних прикладів, коли такого роду дріб’язкові кроки набувають величезного значення. Наприклад, далеко не всі країни досі встановили дипломатичні відносини з Ізраїлем. Але навіть серед них абсолютна більшість відкрила свої посольства в Тель-Авіві, а не в Єрусалимі. І тільки дві країни – США та Гватемала – наважились перенести свої дипломатичні місії в столицю Ізраїлю.
Річ у тім, що абсолютна більшість країн світу не визнає Єрусалим столицею Ізраїлю та вважає його тимчасово окупованою спірною територією. Відтак, на дипломатичній мові, розташувати в Єрусалимі своє посольство та підняти державний прапор – означає визнати ізраїльський суверенітет над Єрусалимом.
Історія цього питання сягає своїм корінням за часів Війни за незалежність Ізраїлю. Західний Єрусалим був оголошений столицею Ізраїлю в односторонньому порядку рішенням Кнесету 23 січня 1950 року. Східний Єрусалим, в тому числі Старе Місто, до 1967 року залишалось окупованим військами Йорданії. Тим не менш, 24 держави визнали Єрусалим столицею Ізраїлю і перевели в західну його частину, яка перебувала під ізраїльським контролем, свої посольства. Але США та найбільші європейські держави тоді не були в їх числі та відмовилися визнати ізраїльський суверенітет над Єрусалимом і вважати його столицею Ізраїлю.
В результаті перемоги над йорданським гарнізоном під час Шестиденній війні 7 червня 1967 року Ізраїль встановив цілковитий контроль над усім Єрусалимом.
З тих пір триває дипломатична світова війна проти Ізраїлю за визнання як мінімум Східної частини Єрусалиму столицею Палестинської держави. Зокрема, 22 липня 1980 року шоста Конференція керівників країн Руху Неприєднання прийняла рішення, згідно з яким: «Місто Єрусалим є невід’ємною частиною окупованої Палестини. Він повинен бути повністю покинутий і беззастережно переданий під арабський суверенітет». У відповідь 30 липня 1980 року Кнесет приймає «Закон про Єрусалим», де проголошує: «Єрусалим, єдиний і неподільний, є столиця Ізраїлю». У відповідь на це Рада Безпеки ООН прийняла 20 серпня 1980 року дуже жорстку Резолюцію №478, якою постановила: не визнавати чинність «Закону про Єрусалим» і зобов’язала усі держави вивести з Єрусалиму свої дипломатичні місії.
Відтоді дипломатичний Єрусалим повністю спорожнів. І тільки в наш час, у 2018 році, відбулось символічне повернення державних прапорів США і Гватемали до столиці Ізраїлю.
Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги відсутність найменших ознак небезпеки для західних дипломатів у Києві, важко утриматись від риторичного запитання: Британія не визнає Київ столицею України? Чи та країна, де збирається у майбутньому працювати місіс Сіммонс, матиме своєю столицею місто Львів?!
На додачу до цього, наші британські «друзі» на минулих вихідних відчайдушно намагались організувати штучну авіаційну блокаду України, роздмухуючи паніку та діючи через британські страхові компанії, котрі відкликали страхове покриття авіаперевезень над українським повітряним простором. Цій істериці піддались лише поодинокі авіакомпанії, зокрема голландська KLM. Водночас інші, такі, як Lufthansa, Ryanair, Turkish Airlines, LOT тощо продовжили польоти.
Ось приклад типової картини повітряного руху над Україною та навколишніми територіями станом на 08:05 ранку 17 лютого 2022 року:
Слава Богу, що повітряна блокада не вдалась. Але за цей штучний переляк українському уряду довелося дістати із Резервного фонду бюджету 16,6 мільярдів гривень для гарантування безпеки польотів у повітряному просторі України для страхових та лізингових компаній.
Тоді наші англійські «друзі» вирішили «допомогти» нам з морською блокадою: Страхова асоціація Lloyds Market Association та International Underwriting Association (Лондонська міжнародна асоціація страхування), до яких входять великі британські страхові компанії, внесли українські та російські води Чорного й Азовського морів до зони піратства, тероризму та війни. Про це йдеться в циркулярі JWLA-028 виданому 15 лютого 2022 року. Таким чином, північну частину Чорного моря та Азовське море прирівняли до акваторії таких авторитетних країн, як Бенін, Еритрея, Лівія, Нігерія, Сомалі, Того… Фахівці вже прогнозують, що це призведе до подорожчання ставки фрахту на 3 – 7 доларів на тонні вантажу, що зробить транзит через морські порти України економічно невигідним. Якщо минулого року українські порти переробили загалом 153 мільйона тон вантажів, то можете порахувати, скільки коштуватиме нам британська морська «допомога».
До речі, не всім відомо, що на додачу до авіаційної та морської блокади завдяки зусиллям наших європейських друзів не перший рік триває неоголошена автотранспортна блокада підконтрольних Україні районів Донецької та Луганської областей. Я сам здивувався, поки не пересвідчився наочно.
Виявляється, українські страхові компанії, засновані потужним європейським капіталом, зокрема австрійським, відмовляються страхувати перевезення вантажів на підконтрольних Україні частинах Донецької та Луганської областей.
Є така страхова компанія – ПАТ «СТРАХОВА КОМПАНІЯ «УКРАЇНСЬКА СТРАХОВА ГРУПА» (код ЄДРПОУ 30859524), засновником якої виступають «ATBIH GmbH» (92,9256% акцій) та «VIENNA INSURANCE GROUP AG Wiener Versicherung Gruppe» (6,9010% акцій) – обидва засновника зареєстровані за однаковою адресою: Австрія, 1010, місто Відень, вулиця Шоттенрінг, 30.
Ця страхова компанія займає провідне становище на українському ринку страхування автоперевезень. Усім автоперевізникам вони нав’язують приблизно однаковий за змістом договір добровільного страхування цивільної відповідальності перевізника (експедитора), згідно з пунктом 1.4. якого територією страхування є начебто вся Україна.
Умови пункту 1.4. Договору страхування не віщували жодної каверзи, оскільки ми з вами безумовно знаємо, що таке територія України. Принаймні, поки що юридичних спорів в українських судах з цього приводу я не пригадую. Поки. Але юристи Страхової компанії для того й отримують зарплату, щоби знаходити підстави не виплачувати страхове відшкодування у разі настання ДТП. І ось одного разу ще у червні 2019 року стався юридичний казус: ватажний автомобіль марки DAF завантажив на Маріупольському металургійному комбінаті імені Ілліча рулони холоднокатаної сталі і повіз їх на Харківщину, до міста Чугуїв. У дорозі, біля міста Курахового, машина потрапила в ДТП, перевернулася і впала у кювет. Було невідкладно викликано патрульну поліцію та складено протокол про адміністративне правопорушення, експерти провели дослідження і склали висновок про розмір завданої в ДТП шкоди, винуватого водія притягнули до адміністративної відповідальності.
Всі необхідні папери були подані до Страхової компанії. Там довго морочили голову, але в підсумку знайшли геніальну причину не платити гроші. Знаєте, яку? Ніколи не здогадаєтесь! Виявляється, що перевізник порушив умови пункту 8.7 Договору страхування тим, що віз вантаж із Маріуполя у Харківську область по автомобільній дорозі, що перетинає Донецьку область. Страхова компанія цілком серйозно стверджувала, що автоперевізник не мав права користуватись автомобільними шляхами Донецької та Луганської областей України, що перебувають під контролем української влади.
Я вибачаюсь, а яке ж доставити вантаж із Маріуполя на Харківщину, якщо сам Маріуполь знаходиться в Донецькій області?!
Виявляється, і це вже не жарт, що зазначена Страхова компанія в умовах пункту 8.7. Договору дрібним, як кажуть, шрифтом передбачила, що вона відмовляється працювати та здійснювати страхове відшкодування на території Автономної Республіки Крим, Донецької області, Луганської області, а також на території Абхазії, Південної Осетії, Нагірного Карабаху тощо.
Юристи миттєво зрозуміють, що означає цей перелік – це тимчасово окуповані спірні території, що юридично належать одній стороні, але фактично перебувають під контролем сепаратистів з іншої сторони: Нагірний Карабах – це територія Азербайджану, що de facto контролюється вірменською стороною, Абхазія та Південна Осетія – це територія Грузії, що перебуває під контролем невизнаних світом державних утворень абхазів та осетинів під російським протекторатом. Крим та ОРДЛО – це тимчасово окуповані території України. До чого тут Маріуполь або Курахово? Хіба вони кимось окуповані?! Чи може це спірні території? Звісно, логіка в цьому присутня, якщо пристати на точку зору «ДНР», згідно з якою Маріуполь, Слов’янськ, Краматорськ, Костянтинівка, Курахово – це все «тимчасово окуповані» Україною території «ДНР». Тоді все стає на свої місця і Страхова компанія не хоче втручатись в територіальний «спір» між Україною та «ДНР».
Автомобільний перевізник наївно вважав, що Донбас – це Україна, і тому він зможе захистити свої права в суді від зазіхань жадібних страховиків, які в гонитві за копійчаним прибутком вигадали юридичну нісенітницю.
Якби! В Господарському суді міста Києва несподівано прийшли до прямо протилежного висновку: чимало суддів вважають, що нісенітницею як раз є гасло «Донбас – це Україна!», тоді як умови договору є священними і мають перевагу над усім іншим. Напевно, навіть над Конституцією України.
Розглядаючи господарську справу № 910/11409/21 суддя Ростислав Сташків пояснив своє Рішення від 28.10.2021 дуже просто:
«З матеріалів справи вбачається, що страховий випадок про який зазначає позивач стався на автодорозі м. Курахове в напрямку с. Новоселідове (Донецької області), що підтверджується відповідною копією постанови Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 15.07.2019 у справі №235/4502/19 та протоколом про адміністративне правопорушення №071048.
Таким чином, оскільки дія Договору страхування не покриває страхові випадки, що сталися на території Донецької або Луганської областей України, то відповідно у відповідача відсутні підстави для відшкодування шкоди завданої у ДТП, про яке зазначає позивач»
Якби це був єдиний випадок, можна було б списати все на дивакуватий казус. Але таке рішення не поодиноке. Можна навести ще один свіжий приклад неймовірного фарисейства у виконанні суддів Господарського суду міста Києва. Розглядаючи господарську справу №910/15337/21 суддя Ірина Андреїшина за аналогічних обставин пішла навіть далі свого колеги та «роз’яснила» у своєму Рішенні від 21.12.2021 отаке:
«З матеріалів справи вбачається, що страховий випадок, про який зазначає позивач, стався на автодорозі Знаменівка-Луганськ-Ізварине 334 км, що підтверджується відповідною копією постанови Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 28.05.2021 у справі №227/1786/21 та протоколом про адміністративне правопорушення серії ДПР №481615. /…/
Таким чином, оскільки дія договору страхування не покриває страхові випадки, що сталися на території Донецької або Луганської областей України, то, відповідно, у відповідача відсутні підстави для відшкодування шкоди завданої у ДТП, про яке зазначає позивач. /…/
Щодо окупованої території, суд вважає за необхідне зазначити, що умовами договору страхування не покривається не тільки окупована територія Донецької та Луганської областей, а в цілому території вказаних областей.
Крім того, умовами договору страхування не покриваються випадки, які стали і в інших регіонах (про що вище зазначено). Тому не можна прив’язуватись виключно до поняття «окупована територія»
Її честь своїм рішенням від 21.12.2021 підтвердила тільки те, що я давно і так підозрював: Україна складається з тимчасово окупованих та тимчасово не окупованих територій, на жодних з яких не панує верховенство права, немає конституційного ладу та правопорядку як такого.
Напевно, ці та інші подібні справи ще дійдуть до Верховного Суду, який матиме нагоду викласти свою правову позицію – чи визнавати територіальну цілісність України, чи вважати Донбас Україною, або ж відкинути цю «хибну доктрину» державної незалежності та суверенітету як неефективний спосіб захисту права…
Отже, умови страхування, нав’язані нам австрійським капіталом, та підтримані українськими судами, навмисно виписані таким чином, щоби штучно утворити автотранспортну блокаду Маріуполя, щоби відлякати автоперевізників і значно ускладнити доставляння вантажів на передній край оборони, де перебувають наші війська та мешкають наші співгромадяни. Тому, організація авіаційної та морської блокади через дії англійських страхових компаній – це лише продовження політики інших європейських страховиків, зокрема австрійських, на удушення української економіки в гонитві за копійчаним прибутком.
Після всього цього в Лондоні підбили підсумок і запитали себе: чи зробили ми все для України? Звісно, ні! Не вистачає трохи гостроти. Додала перцю британська бульварна газета «The Sun» своїм незабутнім заголовком від 15 лютого 2022 року: «Росія має намір вторгнутися в Україну завтра о першій ночі масованим ракетним ударом за участі 200 000 військовослужбовців, стверджує розвідка США».
Дивлячись за тим, скільки для нас робить Лондон, мимоволі згадую репліку мачухи у виконанні неперевершеної Фаїни Раневської із фільму-казки «Попелюшка»:
«А я дбаю про тебе набагато більше, ніж про рідних своїх дочок. Їм я не роблю жодного зауваження цілими місяцями. Тоді, як тебе, Попелюшка, я виховую з ранку до вечора! А де вдячність? Де вдячність?!»
Але хіба тільки цим обмежується моральна допомога наших західних друзів? В західних ЗМІ та на сайтах державних установ триває конкурс малюнка під девізом «Намалюй агресію!» Вже назбирали цілу колекцію – від плану нападу німецького журналу «Bild» від 3 грудня 2021 року:
до плану нападу міністерства оборони Великобританії від 17 лютого 2022 року:
Звісно, що ці дитячі малюнки не мають нічого спільного з реальними планами бойового застосування підрозділів збройних сил РФ. Єдине їх призначення – підтримування градусу залякування українського суспільства для моральної підготовки до капітуляції. Може ви пам’ятаєте, як на самому початку пандемії COVID-19 наш уряд заборонив піші прогулянки в лісу та на узбережжях водойм. Здавалося б, навіщо? Згодом ми почули приголомшливу відповідь: це було зроблено виключно з метою тероризування суспільства, щоби люди серйозно і без жартів поставилися до всесвітньої епідемії. Війна і пандемія ведуться за одними законами…
Як на все це відреагував Один з Найвеличніших Лідерів Світу (с)? Цілком прогнозовано – Указом №53/2022 «Про невідкладні заходи щодо консолідації українського суспільства». О 10 годині ранку 16 лютого ми зустрічали агресора підняттям державного прапора і виконанням державного гімну. Відразу виникло перше запитання: а квіти? Про квіти забули! І ще хліб-сіль. Ви уявляєте, прийшов би Путін, а ми не готові! Без квітів і короваїв, тільки одні школярі у вишиванках. Іще деінде вигнали на вулицю артистів місцевих театрів співати гімн і танцювати гопака в театральних костюмах, демонструючи єдність народу та начальства.
Ви в курсі, що поляки не святкують 26 серпня як День єдності? Між тим, для цього, за логікою Зеленського, є всі підстави: 23 серпня 1939 року, у день підписання Пакту Молотова-Ріббентропа, Найвеличніший Фюрер німецької нації Адольф Гітлер віддав наказ про напад на Польщу о 4-30 ранку 26 серпня 1939 року. Водночас, напередодні, 25 серпня 1939 року Британія та Польща уклали договір про взаємодопомогу на випадок війни. Дізнавшись про це, німецький рейхсканцлер був вимушений о 8 вечора 25 серпня 1939 року віддати наказ про скасування нападу, запланованого на ранок 26 серпня, щоби з’ясувати нові обставини і внести деякі корективи. Відтак, Вермахт і Люфтваффе були вимушені дати задній хід. Напад не відбувся. Між тим, поляки чомусь (!) не святкують цей день як Свято єдності. Ви не знаєте, чому? Сам дивуюсь!
І ще, можете не відповідати, але запам’ятайте: саме англійці примусили поляків не оголошувати СРСР війну 17 вересня 1939 року і не відкривати вогонь по частинам Червоної Армії. Протягом найближчих 72 годин ми з вами матимемо нагоду наочно у всьому самостійно переконатись.
Сподіваюсь, що все буде добре. Але це не точно…
