У Москві помер Герой України Борис Дейч

На 84 році життя в місті-герої Москві на 84 році життя від ковіду помер Герой України Борис Давидович Дейч –  колишній народний депутат України та, за сумісництвом, один з найвідоміших роздмухувачів міжетнічної ворожнечі в Криму.

У офіційних некрологах пишуть, що Дейч у 2014 році підтримав російське вторгнення у Крим. Але Борис Дейч й до 2014 року наближав це вторгнення, як тільки міг.

Політична кар’єра Дейча розпочалась завдяки його дружбі з вже також померлим Юхимом Зв’ягільським. У 1989-1996 роках Дейч керував у Криму пансіонатом «Сонячне каміння», який належав донецькій шахті ім. Засядька, а фактично – її директорові (згодом – донецькому міському голові, потім в.о. прем’єр-міністра України та народному депутатові України) Звягільскому. Заздрісники пліткували, що ця дружба ґрунтувалось на тому, що Борис Давидович був долучений до міжнародних схем Звягільского, за допомогою яких з України виводилися гроші. Кримські митники, місцевий криміналітет та лідери політичних рухів грали в цьому не останню роль. І в це можна повірити, достатньо лише подивитись на перелік посад, які Дейч обіймав перед тим, як очолив шахтний санаторій:

• 1963 – 1966 – майстер цеху індпошиву Нижньогірського райпобуткомбінату, завідувавач побутовими майстернями, голова Нижньогірського райспоживтовариства;
• 1966 – 1967 – заступник голови Радянської райспоживспілки;
• 1967 – 1973 – директор Судакського курортторгу
• 1977 – керуючий Феодосійським трестом ресторанів;
• 1977-1980 – начальник міжрадгоспної бази відпочинку «Новий Світ»;
• 1980 – 1982 – директор Судакського курортплодовочеторгу;
• 1982 – 1989 – директор Судакського комбінату громадського харчування.

Той, хто пам’ятає радянські часи, знає, що це були за посади, скільки вони приносили грошей і з ким треба було ділитись, щоби не потрапити на лаву підсудних.

З 90-х років ХХ сторіччя Дейч також вважався й «нічним губернатором» Судакського району. У ті часи навколо Судака вирували міжетнічні бійки між штучно завезеними кубанськими козаками та кримськими татарами. Одна з таких бійок скінчилася смертю.Це робилося з метою створити Україні імідж держави, неспроможної навести лад у Криму, щоби, таким чином, збільшити попит на російські послуги в цьому напрямку.

Галас навколо таких тем допомагав Дейчу та іншим діячам більше заробляти з контрабанди й інших напрямків кримінального та напівкримінального  бізнесу.  Те, що Судак все більше ставав криміногеним регіоном, а також участь у оборудках Звягільского та сприяння російським експериментам, допомогли Дейчу створити видатну політичну кар’єру. У 2002-2006 він був очільником  Верховної Ради Криму, потім, у 2006-2014 роках, – народним депутатом України (звісно ж, від Партії Регіонів).

У 2013 році Віктор Янукович присвоїв Дейчу звання Героя України. Цікаво, що в 2014 році Дейч неодноразово публічно виступав на підтримку російського вторгнення в Крим, сприяв росіянам, але при цьому продовжував відвідувати Київ. Однак представники народного режиму, які щойно перемогли злочинний режим, ніяк на це не реагували. Ніхто навіть не запропонував позбавити Дейча депутатської недоторканності та ретельно розпитати.

Уникнувши уваги українських правоохоронців під час візитів до Києва, Дейч з 2014 року сконцентрувався на ролі «сірого кардиналу» Центрального Криму. Головним проектом Дейча разом з російськими спецслужбами став Руслан Бальбек – умовно проросійський кримський татарін, якого почали розкручувати ще з 2000-х. Це було задумано, щоб посіяти розбрат серед кримських татар та зручніше ними керувати.

Почалось з того, що Бальбека зробили помічником Дмитра Шенцева – того самого народного депутата України, помічник якого вбив на полюванні харківського політичного лідера Євгена Кушнарьова. Під час роботи в Шенцева Бальбек зв’язку з Дейчем не полишав і виконував завдання, спрямовані проти лідерів меджлісу кримськотатарського народу.

Але найбільш цікаво співпраця Бальбека з нардепом від Харківщіни виглядає на тлі чуток, що не без сприяння Шенцева в Харківській області, начебто, таємно діяли під керівництвом російських кураторів табори організації «Хізб ут Тахрір». Той самої організації, яка покликана стати ударною силою російських спецслужб у боротьбі з «кримськими екстремістами». Але правду ми вже чи навряд узнаємо: майже всі ті, хто опікався цією темою на високому рівні, вже померли, і всі від ковіду – Кернес, Звягільський, Дейч…  

У 2014 році на т.зв. «виборах до Держдуми» Бальбеку надали мандат. Дейч та його найближче оточення  продовжили й далі керувати Судакським районом. Особливо ретельно вони переймались земельними питаннями. Отже, росіяни намагалися «забрати й поділити» –  у тому числі за підтримки Дейча та його членів родини й друзів, на яких було записано багато активів. До цього відносяться пригоди колишнього мера Судака Олександра Сєрова, який спочатку працював на Дейча та т.зв. «голову Криму» Аксьонова, а потім, нібито, переховувався в Україні. Але в підсумку був затриманий росіянами у Краснодарському краю.

Сам Дейч останні роки був відсутній у публічній площині. Однак його бізнес-імперія працювала. Більш того, «працювали» земельні домовленості, укладені під гарантії Дейча. У Новому Світі під Судаком зберігали гроші в люксових маєтках діячі, що займалися вугільними копанками в східному Донбасі, поруч друзі Путіна Ковальчуки опікувалися заводом шампанських він «Новий Світ»…

Ось такі вони – герої сучасної України.