У Венедіктової придумали, як не виконувати судові рішення

Ось ви всі смієтесь з генеральної прокурорки Венедіктової, називаєте її ДБС та Парфумершою, а вона, між іншим, не така вже й дурна, якою виглядає на перший погляд. Судіть самі: керівник прокуратури Донецької області Павло Угровецький під орудою Венедіктової додумався, як можна не виконувати рішення суду про поновлення на роботі прокурора, незаконно звільненого в результаті так званої «реформи». При цьому – не виплативши ані копійки на відшкодування вимушеного прогулу.

Павло Угровецький – це улюбленець Венедіктової, якого Ірина Валентинівна перевела в Донецьк з рідного Харкова, де впродовж майже 7 років, з жовтня 2014 по квітень 2021-го, Угровецький очолював у прокуратурі Харківської області той самий відділ, який здійснював нагляд за діяльністю нинішнього заступника директора Державного бюро розслідувань Соколова і роботу якого контролював нинішній директор Державного бюро розслідувань Сухачов. Тож можна не сумніватись, що своє наукове відкриття Павло Олегович зробив під безпосереднім керівництвом доктора юридичних наук Венедіктової.  

Суть цього наукового відкриття викладена у відкритому листі Ольги Новосельцевої, прокурора відділу Донецької обласної прокуратури (чи, то пак, прокуратури Донецької області – звідтіля Новосельцеву звільняли перед перейменуванням). А саме: отримавши виконавчий лист про поновлення на роботі Новосельцевої, Угровецький (порадившись з начальницею, ясна річ), розпорядився вивести незаконно звільненого співробітника «за штат» і наказав Новосельцевій сидіти без роботи в Маріуполі – за 250 км від Слов’янська, де Новосельцева наразі проживає. Це було зроблено для того, щоби Новосельцева, яка є вимушеним переселенцем, при зарплатні в 6 тис. грн. на місяць не могла оплачувати оренду житла ще в Маріуполі, а, відтак, «добровільно» звільнилась б з органів прокуратури.

Подаємо в скороченні відкритий лист Ольги Новосельцевої

*   *   *

Новосельцевої Ольги Миколаївни

прокурора відділу ведення Єдиного

реєстру досудових розслідувань,

аналітичної роботи та інформаційних

технологій прокуратури Донецької

області

Відкритий лист Генеральному прокурору Венедіктовій Ірині Валентинівні

… Керівництво Донецької обласної прокуратури постійно мене переслідує через релігійні переконання, звільнивши мене двічі, за те що мною не надавалася «добровільно-обов’язкова» згода на обробку персональних даних для проходження атестації.

Наказом виконувача обов’язків керівника Донецької обласної прокуратури №1602-к від 10.11.2020 мене вже було поновлено на посаді прокурора відділу ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань, аналітичної роботи та інформаційних технологій прокуратури Донецької області, на підставі постанови Першого апеляційного адміністративного суду від 12.10.2020 у судовій справі 200/4456/20-а, яка набула законної чинності, визнано протиправним та скасовано наказ прокурора Донецької області № 333-к від 22.04.2020 про моє звільнення з посади прокурора відділу ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань, аналітичної роботи та інформаційних технологій прокуратури Донецької області та органів прокуратури області.

На виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду в справі №200/12242/21 від 12.01.2022 за виконавчим листом № 200/12242/21, виданим Донецьким окружним адміністративним судом щодо мого поновлення на посаді прокурора відділу ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань, аналітичної роботи та інформаційних технологій прокуратури Донецької області з 11.09.21, в. о. керівника Донецької обласної прокуратури видано наказ №83-к від 17.01.2022 щодо мого поновлення, а також наказ №84-к від 17.01.2022 щодо визначення мого робочого місця у місті Маріуполі.

Вказані накази мною отримано додатками до супровідного листа №07-297вих22 від 17.01.2022  о 17 годині 14 хвилин цього ж дня.

Наказом №84-к від 17.01.2022 з порушенням вимог діючого законодавства, за відсутності правових підстав, враховуючи те, що посадові обов’язки в мене відсутні, моя посада не перебуває у штатному розписі Донецької обласної прокуратури мені змінено робоче місце з м. Слов’янськ на м. Маріуполь за понад 7 років роботи у м. Слов’янську.

Метою зміни мого робочого місця з м. Слов’янська на м. Маріуполь є переслідування мене за релігійними мотивами та через це, навмисне штучне створення для мене вкрай негативних наслідків у вигляді мого звільнення за власним бажанням або звільненням мене через КДКП за порушення вимог трудового законодавства через «прогули», у зв’язку з неможливістю перебування на новому робочому місці у м. Маріуполі, замість м. Слов’янськ.

Починаючи з липня 2014 р моє робоче місце визначалося відповідними наказами у м. Слов’янську, коли я перебувала у штаті прокуратури Донецької області, а також з 12.10.2020-10.09.2021 коли я не перебувала в штаті Донецької обласної прокуратури (моє робоче місце визначалося у приміщенні Донецької обласної прокуратури за адресою: м. Слов’янськ, вул. Вчительська 47, в кабінеті 31).

Наказом №84-к від 17.01.2022 фактично здійснено моє переведення на роботу в іншу місцевість без відповідної моєї згоди на це, що є порушенням вимог ст. 32 КЗпП. Про зміну населеного пункту з м. .Слов’янська, у якому знаходилося моє робоче місце, на м Маріуполь, мене заздалегідь не попереджали, що свідчить про недотримання двомісячного строку для відповідного повідомлення мене про факт переведення.

 Моє переведення у м. Маріуполь за відсутності моєї відповідної згоди є незаконним, а мій невихід на роботу в м. Маріуполі, у зв’язку з незаконним переведенням не можна вважати прогулом без поважних причин, подальше притягнення мене до дисциплінарної відповідальності за «прогул» буде незаконним.

Крім цього, статтею 32 КЗпП визначено, що переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, а також переведення на роботу на інше підприємство, в установу, організацію або в іншу місцевість, хоча б разом з підприємством, установою, організацією, допускається тільки за згодою працівника, за винятком випадків, передбачених у ст. 33 цього Кодексу та в інших випадках, передбачених законодавством.

Не вважається переведенням на іншу роботу і не потребує згоди працівника переміщення його на тому ж підприємстві, в установі, організації на інше робоче місце, в інший структурний підрозділ у тій же місцевості, доручення роботи на іншому механізмі або агрегаті у межах спеціальності, кваліфікації чи посади, обумовленої трудовим договором.

У зв’язку із змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою. Про зміну істотних умов праці – систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших – працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці.

Крім цього, п. 31 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 6 листопада 1992 р. №9, а також постанови Верховного Суду, зокрема, від 09.10.2019 р. у справі № 826/12592/14, від 16.05.2018 р. у справі №813/315/16 містять роз`яснення й висновки про те, що переведенням на іншу роботу вважається доручення працівникові роботи, що не відповідає спеціальності, кваліфікації чи посаді, визначеній трудовим договором.

Не вважається переведенням, що потребує згоди працівника, переміщення його на тому ж підприємстві (в установі, організації) на інше робоче місце, в інший структурний підрозділ на території підприємства в межах тієї ж місцевості, доручення роботи на іншому механізмі або агрегаті при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою і з тими ж істотними умовами праці. Однак і переміщення не може бути безмотивним, не обумовленим інтересами виробництва.

Невихід працівника на роботу у зв’язку з незаконним переведенням не можна вважати прогулом без поважних причин.

За аналогічним фактом свою правову позицію висловив Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 25.11.2021 у справі № 160/9533/19.

У цій справі багато важить і той факт, що відстань між цими населеними пунктами становить більше 100 км. Зважаючи на викладене Верховний Суд погоджується з доводами позивача про те, що у цьому випадку місце розташування робочого місця було істотною умовою проходження державної служби за його посадою. Також з огляду на наведене Суд вважає, що згідно із законодавством, чинним на момент виникнення спору, зміну робочого місця державного службовця хоча б і в межах однієї і тієї ж посади конкретного державного органу без зміни спеціальності, кваліфікації, посади, посадових обов’язків, розміру заробітної плати, пільг, переваг, соціально-побутового забезпечення, але з переміщенням цього робочого місця до іншого населеного пункту, необхідно вважати зміною істотних умов державної служби. Зміна цієї істотної умови праці повинна була здійснюватися з дотримання гарантій і процедури, встановлених нормами законодавства про працю.

Попри зазначене, керівництво Донецької обласної прокуратури нехтує не тільки нормами права, а й нормами моралі!

Зазначаю, що в мене є неповнолітня дитина, яка навчається на 1 курсі та здобуває освітньо-професійний ступень фахового молодшого бакалавра за денною формою навчання в м. Слов’янську. У зв’язку з чим, я в не в змозі залишити неповнолітню дитину без батьківського нагляду в місті Слов’янську одну, та позбавити її можливості отримати освіту у навчальному закладі, який вона обрала, вказане є порушенням прав дитини. Залишення неповнолітньої дитини без нагляду батьків є однією з підстав для позбавлення батьківських прав, крім цього, може призвести до тяжких наслідків, що в свою чергу може тягнути за собою адміністративну або кримінальну відповідальність.

Додатково нагадаю, що в мене відсутні кошти на переїзд з м. Слов’янська до м.

Маріуполя та винаймання житла у м. Маріуполі, а у разі отримання мною заробітної плати близько 6300 гривень, кошти на харчування в мене не залишаться взагалі, у іншому випадку можна витрати зазначену заробітну плату на харчування, але при цьому залишитись у прямому сенсі на вулиці, бо коштів на винаймання житла вже на залишається.

Дякую керівництву обласної прокуратури, яке дало мені не один варіант вибору, а цілих два: вмирати від голоду – у зв’язку з відсутністю коштів на харчування, або від холоду, бо буде відсутній дах над головою.