Навесні 2020 року, коли замість Руслана Рябошапки, ганебно вигнаного з посади генерального прокурора, у кабінет на вулиці Різницькій в’їхала віце-президент асоціації косметологів і аромологів Ірина Венедікторва, розумні людини попереджали Ірину Валентинівну: або вона негайно зупинить рябошапчину «реформу», скасує всі його накази про звільнення прокурорів Генеральної прокуратури та притягне Рябошапку і його заступників Каська й Чумака до кримінальної відповідальності за беззаконня, або звільнені прокурори поновляться в судовому порядку, що потягне колосальні виплати на компенсацію їм вимушеного прогулу. І тоді вже притягати до відповідальності треба буде саму Венедіктову.
Але генеральна прокурорка, занурена в проблеми косметології та аромології, не стала дослуховуватись до порад розумних людей. А власного інтелекту осягнути проблему, яку їх залишив у спадок попередник, у Венедіктової не вистачило. Як наслідок, сотні прокурорів, незаконно звільнених Рябошапкою, подали позови про поновлення на роботі. І можна не сумніватись, що практично всі ці позови будуть задоволені, принаймні, суди вже зараз масово поновлюють прокурорів, що стали жертвами «реформи» Рябошапки-Венедіктової.
Більш того, навіть ті кілька рішень судів першої та апеляційної інстанцій, якими позови прокурорів про поновлення на роботі були відхилені, Верховним Судом послідовно скасовуються як незаконні. Напевно, найбільш скандальний приклад – це справа за позовом колишнього військового прокурора сил АТО, колишньго начальника Управління й колишнього начальника відділу Генеральної прокуратури України Костянтина Кулика.
Звільнений Рябошапкою через непроходження атестації, Кулик звернувся з позовом до Окружного адміністративного суду Києва, але справу програв. Рішення суду першої інстанції було залишено в силі Шостим апеляційним адміністративним судом. Але Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду постановою від 28 жовтня 2021 року в справі №640/26135/19 скасував рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 березня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 4 серпня 2020 року в справі за позовом Кулика як незаконні. Справа направлена на новий розгляд до суду першої інстанції.
При цьому Верховний Суд зобов’язав суд першої інстанції оцінити причину – поважна чи неповажна, з якої Кулик не взяв участь у атестації (позивач стверджує, що він хворів, на доказ чого надав лікарняний листок). А головне – касаційна інстанція вказала, що інші судові рішення за позовами інших незаконно звільнених прокурорів до Офісу генерального прокурора мають для справи Кулика преюдиціальну силу, бо в усіх випадках був один і той же ж відповідач.
Зокрема, Верховний Суд зазначив, що суди при розгляді позовів прокурорів, які були звільнені в результаті рябошапчиної «реформи», мають брати до уваги рішення Одеського окружного адміністративного суду від 26 березня 2020 року в справі №420/6641/19, яке було залишено в силі постановою П’ятого апеляційного адміністративного суду від 24 липня 2020 року й набрало законної сили. Згідно з цим рішенням, для звільнення прокурора в процесі «реформи» одного лише факту, що прокурор відмовився проходити атестацію, недостатньо – потрібно, щоби одночасно ще й відбувалась ліквідація чи реорганізація органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або скорочення частини кількості прокурорів органу прокуратури. А, як ми розуміємо, перейменування Генеральної прокуратури України на Офіс генерального прокурора не можна вважати ані реорганізацією, ані ліквідацією цього органу, ані скороченням кількості прокурорів.
За таких обставин тому ж Кулику, як і іншим жертвам «реформи», нема куди поспішати, бо з кожним днем заборгованість державного бюджету перед ними лише збільшується, оскільки компенсація за вимушений прогул – це зарплатня, що виплачується співробітнику з моменту незаконного звільнення до моменту поновлення на роботі. Щоправда, мадам Венедіктова цього досі так і не зрозуміла.
