У галасливій родині професійних «громадських активістів» панує скорбота та розпач: у зв’язку із завершенням досудового розслідування в кримінальному провадженні стосовно найвідомішого українського шахрая Кості Грішіна (він же ж Грішин, він же ж Гришин, він же ж Семен Семенченко) та його колишнього водія, а нині – негласного позаштатного працівника НАБУ Євгена Шевченка, підозрювані ознайомились в Головному управлінні СБУ по Києву та Київській області з матеріалами справи й, зокрема, протоколом мого допиту.
У тому, що моя скромна персона була допитана як свідок у цьому провадженні нічого дивного немає – саме я свого часу ідентифікував особу «легендарного комбата Семена Семенченка» і встановив, що це – ніякий не «доброволець», а шахрай Костянтин Грішін, який ані дня не служив у Збройних Силах, а займався лише пограбуванням у зоні бойових дій і збирав з наївних громадян пожертви на неіснуючий «батальйон територіальної оборони Донецької області «Донбас» Національної гвардії України». Також чимало натхненних рядків я присвятив водію Грішіна Євгену Шевченку, добре знайомому українським банкам як недобросовісний позичальник, усе майно якого було арештовано. Втім, після того, як Шевченко став обслуговувати корупційні схеми Артема Ситника, його матеріальний добробут різко покращився, що засвідчила знаменита історія про те, що цей Шевченко разом з нинішнім керівником Головного підрозділу НАБУ Калужинським і детективом НАБУ Литвиненком разом зі «свинарчуками» брав участь у розкраданні коштів «Укроборонпрому».
Щоправда, на лаву підсудних Грішін-Семенченко і Шевченко потрапили не через історію з розкраданням коштів «Укроборонпрому», а в зв’язку з шахрайським продажом неіснуючих акцій «приватної військової компанії «Донбас», яка за допомогою керівника Другого підрозділу детективів НАБУ Бориса Індиченка була зареєстрована в Сполучених Штатах. У ході розслідування також з’ясувалось, що Грішін у липні 2019 року на замовлення «невстановленої слідством особи» влаштував обстріл фасаду телеканалу «112. Україна», який незадовго перед тим Порошенко продав Віктору Медведчуку. Неважко здогадатись, навіщо це знадобилось замовникові – щоби в ході виборів до Верховної Ради створити враження про переслідування в Україні журналістів, які борються за мир у всьому світі й вимагають виконання Мінських домовленостей.
Ознайомлення з протоколом мого допиту спричинило серед професійних громадських активістів ефект, як від пачки дріжджів, кинутих у сільський туалет. Особливо лютує найближчий соратник Грішіна та Шевченка, народний експерт з усіх питань Юрій Бутусов: «Использование СБУ Бойко как наемного свидетеля показывает, что даже пророссийской агентурой не брезгуют ради фальсификации дела против добровольцев». Ще б пак: я розповів під протокол чимало маловідомих подробиць з життя найвідомішого українського шахрая й «таємного агента НАБУ» – зокрема, про те, як народний експерт Бутусов на гроші екс-начальника ГУР МО України Василя Бурби найняв двох колишніх помічників-консультантів народного депутата 8 скликання Семена Семенченка, Євгена Шевченка й Тараса Костанчука, для піар-супроводу «вангергейта». Або повідав, як той же ж Костанчук передавав 200 тисяч доларів народному депутату України VIII скликання Юрію Тимошенку, щоби той зняв свою кандидатуру з президентських виборів.
От тільки незрозуміло, чому Бутусов, маючи на руках копію протоколу «проросійського агента Бойка», його не публікує? Нехай би весь світ побачив, яких негідників допитують у СБУ як свідків. Тож з метою допомогти народному експерту та його соратникам з числа професійних громадських активістів, подаю в двох частинах текст протоколу мого допиту в Головному управлінні СБУ у місті Києві та Київській області в справі щодо витівок Костянтина Грішіна (він же ж Грішин, він же ж Гришин, він же ж Семен Семенченко) і «таємного агента НАБУ» Євгена Шевченка.
* * *
Про існування людини, яка в наступному стала називати себе «Семен Семенченко», я вперше довідався в травні 2014 року від свого товариша Артема Фурманюка, уродженця Донецька, якого я знаю з 2006 року, а його батька, Сергія Фурманюка, знаю з 1989 року. У грудні 2013 – лютому 2014 років А.Фурманюк брав участь у акціях протесту в Києві й проживав разом з ще двома учасниками акцій протесту, які прибули з Донецька, у мене вдома. З кінця березня 2014 року впродовж трьох тижнів я перебував в Іспанії на зборах з парашутного спорту, по приїзді зустрівся з А.Фурманюком, який остаточно покинув Донецьк у зв’язку з окупацією, і почув від нього, що в Донецьку у середовищі проукраїнських активістів з’явилась дивна людина, що називає себе «Семен Семенченко».
Зі слів А.Фурманюка, ця людина представляється довіреною особою радника міністра внутрішніх справ А.Авакова Геращенка Антона Юрійовича й що, начебто, «Семен Семенченко» отримав від А.Геращенка два десятки автоматів Калашникова для «організації опору», які намагався продати особами, що захопили приміщення Донецької обласної державної адміністрації.
За перебігом 5 років я нагадав А.Фурманюку цю розмову, але він категорично заявив, що такої розмови між нами не було. У той же час я точно пам’ятаю, що така розмова була й припускаю, що А.Фурманюк забув про неї, оскільки був учасником багатьох подій, пов’язаних з «Семеном Семенченком». У наступному я також чув (зараз джерело інформації пригадати не можу, можливо, це була народний депутат VIII скликання Веселова Наталія Василівна), що «Семен Семенченко» у травні 2014 року отримав кошти від заступника голови Дніпропетровської ОДА Г.Корбана на придбання зброї, а також отримав 10 тис. доларів США від голови Донецької ОДА С.Тарути.
Завдяки цим коштам «Семен Семенченко» 15 травня 2014 року найняв кількох людей і влаштував від імені «батальйону народного ополчення «Донбас» театралізовану виставу – «звільнення» від сепаратистів Велико-Новосілківського райвідділу ГУ МВС України в Донецькій області, з якого «Семен Семенченко» зірвав прапор ДНР і встановив український прапор. Ця вистава фіксувалась на відео двома британськими журналістами, які розмістили репортаж у мережі Інтернету, а 21 травня 2014 року про цю подію з посиланням на цих британських журналістів повідомила програма «ТСН» телеканалу «1+1», зробивши знаменитим «Семена Семенченка» та його «батальйон». У травні 2015 року я перебував у м.Севілья (Іспанія) на зборах з парашутного спорту й до мене на день народження прилетів мій товариш … разом зі своєю тодішньою дружиною Л-ю. Під час обговорення подій в Україні Л-а розповіла, що є очевидцем «звільнення» Велико-Новосілківського райвідділу ГУ МВС України в Донецькій області, оскільки була перекладачем британських журналістів, для яких «Семен Семенченко» влаштував цей спектакль. При цьому Л-а, працюючи перекладачем, розуміла, що мала місце театралізована вистава, бо чула розмови між «сепаратистами» та «бійцями батальйону «Донбас» під час зйомок, але вона не перекладала ці розмови британським журналістам, у яких створилось враження, що відбуваються реальні бойові дії.
Уперше «бійців батальйону «Донбас» я побачив у липні 2014 року – в Києві на Майдані Незалежності, де ці люди влаштували збір коштів «на придбання прапорів для встановлення на Донбасі після визволення від окупантів». При цьому я відзначив для себе високий режисерський рівень організатора цього перформансу – на Майдані Незалежності був встановлений відреставрований і щойно пофарбований вантажний автомобіль 50-60 років, учасники збору грошей були вдягнуті у військову форму, користувались звукопідсилювальною технікою та музичним супроводом, читаючи добре поставленими голосами вивчені тексти патріотичного характеру.
На той час людина, яка називала себе «командиром батальйону «Донбас» Семеном Семенченком», набула великої популярності, регулярно давала інтерв’ю, закриваючи обличчя маскою, та здійснювала збір коштів через сторінку мережі «Фейсбуку», яка називалась «Батальйон територіальної оборони Донецької області «Донбас» і позиціонувалась як офіційна фейсбук-сторінка одного з підрозділів Національної гвардії України. У той час як батальйони територіальної оборони можуть існувати лише в складі Збройних Сил України. Побачивши «бійців батальйону «Донбас» на Майдані Незалежності, я, внаслідок свого життєвого досвіду, зрозумів, що керівник «батальйону «Донбас» є шахраєм і зацікавився цією особою.
У мережі Інтернету я знайшов текст, присвячений людині, яка називала себе «командиром батальйону «Донбас» Семеном Семенченком» – цей текст був розміщений на явно російському ресурсі, на платформі «Живого журналу», що називався «Кібер-беркут». Шляхом аналізу дописів в Інтернеті різних років робився висновок, що «Семен Семенченко» – це уродженець м.Севастополь «Константин Гришин» (у російському написанні), який останні роки жив у Донецьку. Також робився висновок, що «Константин Гришин» працював таксистом у м.Макіївка – на підставі бази даних платників податків, до якої отримав доступ автор статті на ресурсі «Кібер-Беркут».
Але мені вдалось ідентифікувати особу «Семена Семенченка» і встановити, що українською мовою його прізвище Грішін. Це було зроблено шляхом аналізу Єдиного державного реєстру судових рішень, у якому я знайшов постанову Окружного адміністративного суду Севастополя від 9 грудня 2010 року в справі №2а-3685/10/2770 за адміністративним позовом державної податкової інспекції в Ленінському районі м. Севастополя до фізичної особи – підприємця Грішіна Костянтина Ігоровича, ідентифікаційний номер 2718504398, зареєстрованого за адресою: 99040 м. Севастополь, вул. М. Геловані, 10, кв. 32, про стягнення заборгованості в розмірі 616,45 грн.
Знаючи правильне написання прізвища цієї людини українською мовою, я зразу ж встановив, що «Семен Семенченко» 27 серпня 1996 року був засуджений вироком Ленінського районного суду м.Севастополя, а в 2003-2005 роках оголошувався у всеукраїнський розшук за підозрою в скоєнні розбійного нападу.
У грудні 2000 року К.Грішін звернувся до Ленінського РВВС м.Севастополь з заявою про втрату паспорта й 11 січня 2001 року отримав паспорт серії АР №262538 також на прізвище Грішін. У зв’язку з черговою заявою про чергову втрату паспорта 7 лютого 2007 року Ленінський РВВС м.Севастополь видав йому паспорт серії АР №405660. 7 березня 2008 року Ленінським РВВС м.Севастополь К.Грішіну був виданий знову паспорт серія АР №427525. Наступний раз паспорт серії АР №474798 був виданий К.Грішіну Ленінським РВВС м.Севастополь 15 листопада 2013 року. Але при цьому він був виданий на прізвище «Гришин», яке двома буквами відрізнялось від прізвища, зазначеного в попередніх паспортах, хоча три сини «Семена Семенченка» мають прізвище Грішін. При цьому молодший брат «Семена Семенченка» – Олександр Ігорович Гришин, 25 вересня 1985 року народження – завжди носив прізвище Гришин з двома буквами «и». І саме під цим прізвищем Олександр Гришин був засуджений за розбій вироком від 13 жовтня 2009 року в справі №1-364 Ленінського районного суду м.Севастополь.
Одночасно за допомогою Єдиного державного реєстру судових рішень мені вдалось ідентифікувати дружину К.Грішіна та матір трьох його синів Московець Наталію Олегівну, ідентифікаційний код 3037903085, зареєстровану за адресою: 86110, Донецька область, м. Макіївка, м-н Строїтель, буд. 11/59. А також встановити, що станом на 20 березня 2014 року подружжя Грішін-Московець не мало фінансової можливості навіть оплачувати послуги зв’язку, через що господарський суд Донецької області рішенням від 20 березня 2014 року в справі №905/599/14 за позовом Приватного акціонерного товариства «МТС Україна» ухвалив стягнути з Н.Московець заборгованість у сумі 13439,47 грн. Це підтвердило моє припущення, що «Семен Семенченко» є шахраєм: восени 2014 року до мене доходило багато інформації про те, що «Семен Семенченко» носив маску-балаклаву й був змушений представлятись вигаданим прізвище, оскільки переховувався від кредиторів.
Про те, що родина Грішіна-Московець переховувалась від кредиторів, також свідчить рішення Краматорського міського суду Донецької області від 22 травня 2015 року в справі № 234/6202/15-ц за позовом Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» до Московець Наталії Олегівни про стягнення заборгованості за кредитним договором у сумі 67616грн. Рішення винесено в порядку заочного провадження, оскільки місце перебування Н.Московець кредитору встановити не вдалось.
Окрім того, Господарський суд м.Києва своєю ухвалою від 15 березня 2016 року у справі №910/2167/16 закрив провадження за позовом ПАТ КБ «Приватбанк» до Московець Наталії Олегівни про стягнення заборгованості за кредитним договором у сумі 106051грн. Судове рішення постановлено без присутності відповідачки, яка переховувалась від кредиторів. Підставою для закриття провадження стало те, що Н.Московець взяла кредит як фізична особа-підприємець. Але вже після відкриття провадження стало відомо, що вона припинила підприємницьку діяльність, а відтак позов до неї не може бути розглянутий в порядку господарського судочинства. При цьому Н. Московець не повідомила кредитора ані про зміну свого юридичного статусу, ані про місце свого фактичного перебування.
Однак після того, як К.Грішін став збирати пожертви для потреб, начебто, Національної гвардії України, його добробут різко покращився, він став харчуватися тільки в ресторанах, пересуватись на автомобілях представницького класу й вихвалявся перед соратниками, що став мільйонером – це мені стало відомо зі слів людей, які проходили службу у військовій частині 3027 Національної гвардії України й стикались з К.Грішіним у червні-липні 2014 року.
У червні-липні 2014 року К.Грішін, будучи цивільною людиною й не маючи жодного відношення до участі в бойових діях, для своєї діяльності по збору грошей використовував військову частину 3027, діючи від імені радника міністра внутрішніх справ А.Геращенка. Як мені розповідав у 2014 році командир роти батальйону міліції особливого призначення «Дніпро-1» ГУ МВС України в Дніпропетровській області Володимир Шилов (В.Шилова я добре знаю з 2005 року, він був оперуповноваженим УБОЗ у Донецькій області, начальником відділу УБОЗ в м.Біла Церква та Обухівському районі Київської області), через це в нього виник конфлікти з А.Геращенком, оскільки останній представляв К.Грішіна як свою довірену особу й вимагав, щоби співробітники міліції виконували вказівки К.Грішіна.
У грудні 2014 року до мене, як до голови Консультативної ради при Генеральній прокуратурі України (на той час існував такий орган, що діяв на громадських засадах), звернулись рідні кількох осіб, які загинули в ході проведення АТО. У скаргах зазначалось, що загиблі були військовослужбовцями батальйону «Донбас», але рідні не отримали ніякої державної допомоги на поховання чи в зв’язку з втратою годувальника. Для мене було очевидно, що загиблі, як і їх родичі, стали жертвами шахрая «Семена Семенченка», я пояснив родичам, що загиблі не були військовослужбовцями й такого батальйону територіальної оборони в складі Нацгвардії не існує і існувати не може. Окрім того, я направив запит командуванню Національної гвардії, зустрівся з громадянами, які називали себе бійцями батальйону «Донбас», і в підсумку отримав таку картину.
30 травня 2014 року наказом командувача Національної гвардії України №60 в складі військової частини 3027 був створений батальйон спеціального призначення №2, який комплектувався за рахунок резервістів. На вимогу радника міністра внутрішніх справ А.Геращенка на територію військової частини 3027 був допущений громадянин Грішін Костянтин Ігорович, який використовував цю територію та особовий склад для зйомки рекламних фільмів, у яких він закликав жертвувати кошти на «батальйон «Донбас». У соцмережах і у вигляді друкованих оголошень поширювався номер рахунка, відкритого в КБ «Приватбанк» Наталією Веселовою, яка допомагала К.Грішіну збирати кошти та відкрила «Благодійний Фонд Семена Семенченка». Але – це в наступному підтвердило командування НГУ на мій запит, а також Н.Веселова – жодної копійки з зібраних коштів Національній гвардії чи військовій частині 3027 передано не було, всі гроші, а також автомобілі, які жертвували громадяни для потреб неіснуючого батальйону територіальної оборони Донецької області «Донбас», привласнював К.Грішін.
Окрім того, К.Грішін зібрав навколо себе групу людей, які виконували його завдання в зоні проведення АТО – наприклад, вимагали кошти в керівництва ПАТ «Лисичанський склозавод «Пролетарій». Для безперешкодного провезення зброї К.Грішін виготовив фальшиву печатку з написом «окремий батальйон спеціального призначення «Донбас», якою засвідчував саморобні «посвідчення резервіста», що підписувались «командиром військової частини 3027 підполковником С.Семенченком» (оригінал такого «посвідчення» я маю). Попри те, що ці посвідчення, як і печатка, були фальшивими, там зазначалась справжні номери АКС-74 та інших видів вогнепальної зброї, які К.Грішін незаконно отримував зі складів Національної гвардії України.
Окрім того, К.Грішіну видавались фальшиві посвідчення, засвідчені справжньою печаткою в/ч 3027, на ім’я старшого лейтенанта Мамаєва та майора Семенченка. В обох випадках у фальшивих документах зазначалось, що ці особи призначені на посаду начальника батальйону наказом командира військової частини 3027 від 24.06.2014 №24-о/с. За наявною інформацією, допомогу К.Грішіну в протиправній діяльності, окрім радника міністра внутрішніх справ А.Геращенка, надавав також підполковник Антитерористичного центру при СБУ Д.Аврамич.
Зі слів Н.Веселової мені відомо, що в зв’язку з проведенням у листопаді 2014 року позачергових виборів до Верховної Ради України І.Коломойський придбав у львівського міського голови А.Садового 4 місця в прохідній частині виборчого списку політичної партії «Об’єднання «Самопоміч», розпоряджатись якими доручив А.Авакову. А.Геращенко запропонував А.Авакову зробити народними депутатами України К.Грішіна та довірених людей К.Грішіна, які б представляли інтереси І.Коломойського, А.Авакова і А.Геращенка у фракції політичної партії «Об’єднання «Самопоміч». К.Грішін запропонував включити в список для балотування себе, Наталію Веселову, яка очолювала «Благодійний Фонд Семена Семенченка» і збирала кошти на рахунок, що був відкритий на її ім’я, та Павла Кишкаря, який вів фейсбук-сторінку «Семена Семенченка» і якому А.Геращенко за це присвоїв звання «командир групи інформаційної війни добровольчого батальйону «Донбас». Четверту вакансію К.Грішін подарував А.Геращенку, який її використав для того, щоби зробити народним депутатом України VIII скликанні свого бізнес-партнера Ярослава Маркевича. Як мені згодом розповідала Н.Веселова, під час розподілу цих чотирьох вакансій у неї виник конфлікт з К.Грішіним, оскільки Н.Веселова сподівалась, що народним депутатом стане не П.Кишкар, а її подруга Олеся Цибулько (нині – співробітник Міністерства цифрової трансформації України).
Оскільки К.Грішін раніше був засуджений і оголошувався у всеукраїнський розшук, а також розшукувався кредиторами, то в зв’язку з позачерговими виборами до Верховної Ради України А.Геращенко вирішив змінити К.Грішіну ім’я та прізвище на Семен Семенченко і оформити К.Грішіна офіцером НГУ попри те, що К.Грішін не має вищої освіти. З цією метою А.Геращенко 8 серпня 2014 року зателефонував на номер +380 98 244 2310 начальнику відділу державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Вишгородського районного управління юстиції у Київській області Наталії Володимирівні Духоті й наказав негайно видати К.Грішіну паспорт на ім’я Семенченка Семена Ігоровича .
Також А.Геращенко наказав першому заступникові командира – начальнику штаба військової частини 3027 Юрченку Ігорю Анатолійовичу призначити командиром 2-го спеціального резервного батальйону військової частини 3027 капітан-лейтенанта Військово-морського флоту Семенченка Семена Ігоровича без перевірки документів. 11 серпня 2014 року К.Грішін, який ніколи раніше не служив у Збройних Силах України чи інших військових формуваннях і не складав Військову присягу, був прийнятий на службу у військовому резерві частини 3027 як капітан-лейтенант С.І.Семенченко, зразу ж переатестований у «сухопутного» капітана та призначений командиром 2-го спеціального резервного батальйону. При цьому К.Грішін не подав жодного документа – у нього не було навіть паспорта, оскільки паспорт на ім’я С.І.Семенченка СТ №432098, виданий Вишгородським РВ Управління ДМС України в Київській області, він отримав наступного дня, 12 серпня 2014 року. 13 серпня 2014 року командир військової частини 3027 видав наказ №5о/с при прийняття на службу у військовому резерві та укладання відповідного контракту з капітаном Семенченком Семеном Ігоровичем.
При цьому в наказі командира військової частини 3027 від 13.08.2014 №5о/с був вказаний номер картки платника податків «Семена Ігоровича Семенченка» – 2718504398 – який співпадає з ідентифікаційним номером фізичної особи-підприємця Грішіна Костянтина Ігоровича, зазначеним у постанові Окружного адміністративного суду Севастополя від 9 грудня 2010 року в справі №2а-3685/10/2770 за адміністративним позовом державної податкової інспекції в Ленінському районі м. Севастополя до Грішіна К.І. про стягнення заборгованості. Це означає, що в службових осіб Національної гвардії України були всі можливості в ході спецперевірки встановити особу «Семена Семенченка» й переконатись, що ця людина взагалі не має первинного військового звання. Але цього зроблено не було – я вважаю, що з ініціативи А.Геращенка. Моє переконання базується на поведінці А.Геращенка під час мого особистого з ним спілкування.
На мій інформаційний запит заступник командувача НГУ по роботі з особовим складом Я.Сподар листом від 15.01.2015 №3/19/1-Б-7-ЗІ повідомив, що при прийнятті на службу відносно громадянина Семенченка Семена Ігоровича проводилась спеціальна перевірка через Інформаційний Центр МВС України, фактів притягнення Семена Семенченка до кримінальної відповідальності не встановлено. З цієї відповіді можна зробити висновок, що спецперевірка відносно Грішіна Костянтина Ігоровича не проводилась.
За тиждень після прийняття К.Грішіна на службу, 20 серпня 2014 року, міністр внутрішніх справ України А.Аваков вніс президентові України П.Порошенку подання №17817/АВ про нагородження капітана резерву Семенченка Семена Ігоровича орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня.
Того ж дня, 20 серпня 2014 року, наказом командувача Національної гвардії України №71-о/с «капітану Семенченку Семену Ігоровичу», який не мав вищої освіти, не складав присягу й ніколи не проходив військову службу, було присвоєне чергове звання майор резерву.
Окрім того, на підставі довідки про безпосередню участь особи в Антитерористичній операції, виданій К.Грішіну заступником командира – начальником штабу військової частини 3027 І.Юрченком, К.Грішіну на ім’я «Семена Семенченка» було видано посвідчення учасника бойових дій. Як зазначено в цій довідці, капітан резерву С.Семенченко в період з 14 серпня по 9 вересня 2014 року брав участь у АТО в районі м.Слов’янськ і м.Курахове на підставі наказу командира в/ч 3027 від 12.09.2014 №45дск і наказу АТЦ при СБУ від 31.08.2014 №33/641Т. У той же час загальновідомим фактом є госпіталізація К.Грішіна з 19 серпня по 17 вересня 2014 року в Дніпропетровську обласну лікарню ім.Мечникова, де йому був вручений орден Богдана Хмельницького ІІІ ступеня. За інформацією від учасників бойових дій, зокрема командира роти батальйону спеціального призначення «Дніпро-1» ГУ МВС України в Дніпропетровській області В.Шилова, К.Грішін був госпіталізований у зв’язку з пораненням, яке отримав під час зйомки рекламного кліпу, коли, за сценарієм, мала вибухнути граната, але осколок рикошетом поцілив К.Грішіну в сідничну ділянку.
Під час перебування в лікарні К.Грішін продовжував збирати гроші для неіснуючого батальйону територіальної оборони Донецької області. Так, наприклад, 26 серпня 2014 року 5 тис. доларів США йому передав Павло Ушивець – міський альпініст (т.зв. «руфер»), широко відомий під прізвиськом «Мустанг». Повідомлення про це «Мустанг» розмістив на своїй фейсбук-сторінці.
У вересні 2014 року К.Грішін, отримавши без відома командування НГУ закордонний паспорт на ім’я Семена Семенченка, без дозволу командування й без оформлення відпустки відбув разом з Сергієм Гармашем (нині – представник України в Тристоронній контактній групі) в поїздку по Сполучених Штатах, де він збирав гроші на неіснуючий батальйон територіальної оборони. Ці кошти К.Грішін також привласнив. На мій запит заступник командувача НГУ по роботі з особовим складом Я.Сподар листом від 15.01.2015 №3/19/1-Б-7-ЗІ повідомив, що НГУ не видавала С.Семенченку жодних довідок, необхідних для отримання візи США, яким чином С.Семенченко отримав візу в НГУ не знають.
У березні 2015 року К.Грішін знову відвідав США, де збирав гроші «на батальйон «Донбас» навіть на концертах української співачки Анастасії Приходько у Філадельфії. У зв’язку з цим виник публічний скандал, оскільки А.Приходько дозволу К.Грішіну на це не давала.
Під час подій червня-серпня 2014 року К.Грішін познайомився з двома особами, які стали його помічниками-консультантами після обрання народним депутатом України. Один з них – Шевченко Євген Сергійович, 2 лютого 1983 року народження. Є.Шевченко з 2008 по 2014 рік працював у корпорації «Бізнес-майстер» тренером з продажів (раніше обіймав посади менеджера з продажів у ЗАО «ЕСПАК-Україна», мерчендайзера й торговельного представника в «Wrigley-Ukraine», керівника відділу конференц-сервісу та керівника відділу продажів у компанії «Бізнес-майстер-сервіс»). Після знайомства в 2014 році з К.Грішіним Є.Шевченко працював його водієм, автором сценаріїв театралізованих вистав для збору грошей на кшталт тієї, що я бачив на Майдані Незалежності, а також разом з П.Кишкарем вів фейсбук-сторінку «Семена Семенченка». У бойових діях Є.Шевченко участі не брав, службу в Збройних Силах України чи інших військових формуваннях у 2014 році не проходив. Тим не менш, А.Геращенко на прохання К.Грішіна забезпечив Є.Шевченка посвідченням учасника бойових дій.
Другим помічником-консультантом К.Грішіна після обрання його народним депутатом став професійний шахрай Костанчук Тарас Дмитрович, 9 березня 1964 року народження, який називав себе «командиром штурмової групи добровольчого батальйону «Донбас», видавав себе за оперативного співробітника СБУ, а також за особистого друга Віктора Януковича. У березні 2014 року Т.Костанчук був затриманий слідчим Подільського РУ ГУ МВС України в м.Києві за підозрою у виготовленні фальшивої розписки від імені громадянина Будовського про те, що Будовський, начебто, позичив у Костанчука 10 млн. грн. 20 березня 2014 року Т.Костанчуку було повідомлено про підозру, але завдяки знайомству з К.Грішіним і А.Геращенком Т.Костанчуку вдалось уникнути покарання.
Але за рік по тому, у першій половині 2015 року, Т.Костанчук посварився з К.Грішіним і став обслуговувати керівника Державного управління справами С.Березенка, який балотувався в народні депутати України по округу виборчому округу №205 в м.Чернігів. Т.Костанчук на завдання С.Березенка зареєструвався «технічним» кандидатом і організовував в інтересах С.Березенка підкуп виборців. 17 липня 2015 року на вимогу іншого кандидата в народні депутати, Г.Корбана, автомобіль, у якому перебував Т.Костанчук, був затриманий і оглянутий співробітниками міліції. Була виявлена зброю, списки виборців та конверти з вкладеними в них грошима на суму 200 тис. грн. Репортаж про це вийшов у програмі ТСН на телеканалі «1+1».
Восени 2015 року Т.Костанчук балотувався в міські голови м.Вишневого від «Блоку Петра Порошенка», у ході виборів він опанував сценічний образ «командира штурмової групи батальйону «Донбас». 6 березня 2019 року генеральний прокурор Ю.Луценко заявив про затримання Т.Костанчука та його «побратима» Олександра Іщенка у зв’язку зі спробою підкупити народного депутата України VIII скликання, кандидата в президенти України Юрія Тимошенка, з тим, щоби він зняв свою кандидатуру з виборів. Ця історія мені добре відома, оскільки ідея передати гроші Юрію Тимошенку належала мені. А саме: народний депутат України Тимошенко Юрій Володимирович був найнятий народним депутатом України О.Гончаренком як «технічний» кандидат на виборах президента України, позаяк ініціали Юрія Тимошенка співпадали з ініціалами Юлії Володимирівни Тимошенко і це могло призвести до плутанини в ході голосування, коли прихильники Юлії Тимошенко віддаватимуть голоси за Юрія Тимошенка. Окрім того, Юрій Тимошенко, як кандидат у президенти України, брав участь у формуванні окружних і дільничних виборчих комісій, направляючи туди людей, які були найняті штабом кандидата в президенти України П.Порошенка.
У мене та Юрія Тимошенка є спільний товариш, якому Юрій Тимошенко розповів, що народний депутат О.Гончаренко за участь у виборах президента подарував йому старенький автомобіль «Мерседес» з фургоном і що Юрій Тимошенко завдяки цьому після завершення депутатської каденції зможе працювати водієм у м.Коломия та надавати населенню послуги автомобільних перевезень. Оскільки цей мій товариш також добре знає Юлію Тимошенко, я йому порадив скористатись вкрай низьким розумовим рівнем Юрія Тимошенка, який до обрання народним депутатом працював маляром-штукатуром і який став народним депутатом лише завдяки тому, що продав свої анкетні дані за 100 доларів США одному з лідерів партії «Народний Фронт» А.Іванчуку (А.Іванчук в 2014 року не хотів допустити обрання народним депутатом України по округу в м.Коломия Олеся Донія й тому він купив паспортні дані маляра-штукатура Юрія Тимошенка й провів в інтересах Юрія Тимошенка виборчу кампанію). А саме: запропонувати Юлії Володимирівні Тимошенко передати Юрію Володимировичу Тимошенко через мого товариша, якому Юрій Володимирович повністю довіряє, гроші за зняття своєї кандидатури з виборів президента України.
Мій товариш провів переговори з Юрієм Тимошенком, той з задоволенням погодився, попрохавши 200 тис. доларів. Юлія Володимирівна Тимошенко, яку дуже непокоїв факт балотування її однофамільця на президентських виборах, також зраділа цій пропозиції і наказала народному депутату України В.Дубілю видати моєму товаришу необхідну суму для передачі Юрію Тимошенку. Але за кілька годин до зустрічі з моїм товаришем йому зателефонував Юрій Тимошенко й переляканий розповів, що до нього звернувся з аналогічною пропозицією відомий шахрай Тарас Костанчук. І що Юрій Тимошенко боїться провокації і тому повідомить у правоохоронні органи, що його намагаються підкупити. Я чув цю телефонну розмову, бо якраз у цей момент зустрічався з товаришем, який мав передавати гроші.
Після цього мій товариш повернув у штаб Юлії Тимошенко суму, яка призначалась для виплати Юрію Тимошенку, а Т.Костанчук був затриманий. Як з’ясувалось, за кілька днів до того народний депутат В.Дубіль привів Т.Костанчука до Юлії Тимошенко й запропонував «для підстраховки» передати гроші Юрію Тимошенку не тільки через мого товариша, а ще й через Т.Костанчука. Юлія Володимирівна, яку життя так нічому й не навчило, пристала на цю пропозицію, що призвело до затримання Т.Костанчука.
При обранні Т.Костанчуку запобіжного заходу він стверджував у суді, що є оперативним працівником СБУ. Відповідне відео було розміщено Є.Шевченком на порталі «Ютуб» у мережі Інтернету.
Є.Шевченко та Т.Костанчук у серпні 2020 року знову стали працювати разом, оскільки були залучені колишнім начальником Головного управління розвідки МО України В.Бурбою до висвітлення так званої історії з «вагнерівцями». А саме: після звільнення з посади начальника ГУР МО України В.Бурба найняв Ю.Бутусова, який називає себе «журналістом», для проведення піар-кампанії, спрямованої проти керівника Офісу Президента України А.Єрмака в зв’язку з провалом операції Центрального розвідувального управління США, у реалізації якої було задіяно ГУР МО України, по затриманню членів російської приватної військової компанії «Вагнер» та інших осіб, що брали участь у бойових діях на Сході України та причетні до збиття літака «Боїнг» малайзійської авіакомпанії.
Ю.Бутусов порадив В.Бурбі залучити як субпідрядників Є.Шевченка й Т.Костанчука, представивши їх видатними фахівцями в галузі піару. Роль Є.Шевченка полягала в розміщені дописів про «вагнерівців» у соціальній мережі Фейсбук, а Т.Костанчук мав 2 вересня 2020 року в приміщенні інформаційного агентства «Інтерфакс-України» провести прес-конференцію на тему «Державна зрада на рівні Офісу Президента: домисли чи реальність?».
1 вересня 2020 року за випадкових обставин я побачився з колишнім співробітником правоохоронного органу, який на даний час близько спілкується з В.Бурбою й надає йому допомогу в організації піар-кампанії навколо «вагнерівців». Оскільки в мене з В.Бурбою давно склались неприязнені відносини, я поцікавився в свого співрозмовника, чи вміє колишній начальник ГУР МО України користуватись пошуковиком «гугл» і чи перевіряє він, кого саме наймає для участі в піар-акціях. Я розповів, хто такий Т.Костанчук і повідомив, що 26 грудня 2019 року кримінальне провадження по обвинуваченню Т.Костанчука у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст. 157 КК України, скеровано до суду. Мій співрозмовник негайно зв’язався з В.Бурбою і прес-конференція Т.Костанчука була скасована.
Наступного разу з цим колишнім співробітником правоохоронного органу, який допомагає В.Бурбі, я спілкувався в березні 2021 року – він звернувся до мене з проханням пояснити, як так трапилось, що після приїзду до Києва журналіста видання «Bellingcat» Х.Грозєва, який знімає фільм-розслідування про провал операції по затриманню «вагнерівців», з Х.Грозєвим зустрівся й дав інтерв’ю «кончєний жулік» Є.Шевченко, який ніякої інформації про цю операцію не має й мати не може і який своєю присутністю лише дискредитує майбутній фільм. У відповідь я нагадав, що В.Бурба в серпні 2020 року за посередництва Ю.Бутусова найняв цього Є.Шевченка й що Є.Шевченко, може, і «кончєний жулік», але просто відпрацьовує отримані від В.Бурби гроші. З реакції свого співрозмовника я зрозумів, що В.Бурба забув, що свого часу залучив Є.Шевченка до співпраці.
