Продовжуючи розповідь про імітацію кримінального переслідування «слугами» Зеленського п’ятого президента України, яку ми розпочали у першій та другій частинах нашої скорботної повісті, сьогодні ми будемо, нарешті, говорити про злочини Сивочолого Гетьмана проти держави й народу цілком серйозно.
Про всякого роду фінансові махінації та зловживання попереднього Лідера Нації написано багато. Петро Олексійович усім своїм трудовим шляхом довів, що він майстер цього спорту, на якому тавра ніде поставити. Натомість, перебуваючи на посту глави держави, він спричинив набагато більшу, у дійсності незліченну, шкоду в інший спосіб – своїми різноманітними «реформами», спрямованими на знищення медицини, освіти, культури. Повністю знищено місцеве самоврядування та безповоротно зруйновано адміністративно-територіальний устрій країни. Але найголовніша провина, яка на все життя важким тягарем лишиться на сумлінні п’ятого президента – це знищення таких невід’ємних складових держави, як правопорядок, законність та нагляд за законністю, правосуддя. Як наслідок – повна дезорганізація правоохоронної діяльності.
Щодня ми стикаємось з кричущими наслідками його «реформаторської» діяльності. Візьмемо, до прикладу, так зване «правосуддя».
У п’ятницю 22 жовтня 2021 року пройшов пленум так званого «Верховного Суду», який в черговий раз нагадав нам давнє латинське прислів’я: «Sic transit gloria mundi». На цьому збіговиську переважною більшістю голосів головою «Верховного Суду» обрали Всеволода Князєва – видатного представника миколаївської «юридичної» школи. Радість за Всеволода Сергійовича може затьмарити тільки та дрібна обставина, що йому випала велика честь очолити фіктивну юридичну особу, створену в добу Порошенка з метою захоплення усієї судової влади в країні.
Велика іронія долі полягає у тому, що «переслідуваний» владою і той, хто має узаконювати в судовій площині це переслідування, тобто «переслідувач», – стали співучасниками одного й того ж самого триваючого злочину.
Нагадаємо: 6 квітня 2020 року генеральна прокурорка Ірина Венедіктова особисто, на підставі звернення працівників Верховного Суду України, внесла до ЄРДР запис за №42020000000000680 з відомостями щодо неправомірних дій п’ятого Президента та інших осіб при виданні Указів №357/2017 від 10.11.2017 та №195/2019 від 07.05.2019 «Про призначення суддів Верховного Суду». Заявники надали покази, як громадянин Порошенко разом з іншими особами в неконституційний спосіб захопив та узурпував судову владу в країні, заснувавши так званий «Верховний Суд» (код ЄДРПОУ 41721784) – юридичну особу, чия назва тотожна назві однойменного конституційного органу, та призначив туди «альтернативних» суддів, позаяк досі легітимно та безперервно продовжує існувати Верховний Суд України (код ЄДРПОУ 00019034) як вищий орган судової влади, що підтверджується Рішенням КСУ №2-р/2020 від 18.02.2020р.
Зазначені дії було кваліфіковано за ч. 2 ст. 364 (зловживання владою або службовим становищем), ч. 2 ст. 376 (втручання в діяльність судових органів), ч. 4 ст. 382 (невиконання рішення Конституційного суду України), ч. ч. 1, 3 ст. 109 (дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади) Кримінального кодексу України. Попри тяжкість перелічених статей Кримінального кодексу, ми анітрохи не хвилюємося за долю Петра Олексійовича, оскільки, на наше глибоке переконання, в якому ми ще більше ствердились, «Першим сяде Зеленський».
Жодних процесуальних рухів у кримінальному провадженні №42020000000000680 ми поки що впритул не спостерігаємо. Але фабула цього злочину є дуже показовою, це прикмета нашого часу.
Нагадаємо, що Рішенням Конституційного суду України № 2-р/2020 від 18 лютого 2020 року визнано неконституційними окремі положення розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року № 1402–VIII. Ухвалюючи зазначене рішення, Конституційний суд України прийшов до наступних переконливих висновків:
- системний аналіз змін до Конституції України, внесених Законом №1401, вказує на те, що вони не були спрямовані на припинення діяльності та ліквідацію Верховного Суду України як органу державної влади через вилучення слова «України» – власної назви держави – із словесної конструкції «Верховний Суд України»;
- Закон № 1401 не порушив принципу інституційної безперервності функціонування найвищого інституту судової влади, який після набрання чинності Законом № 1401 продовжує діяти під назвою «Верховний Суд»;
- положення пунктів 4, 8, 9, 11, 13 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402 прийняті з метою юридичного регулювання функціонування найвищого суду у системі судоустрою України, який після внесення змін до Конституції України Законом № 1401 функціонує під назвою «Верховний Суд»;
- Конституційний Суд України дійшов висновку, що судді Верховного Суду України мають продовжувати здійснювати свої повноваження як судді Верховного Суду. Відтак фактична диференціація суддів Верховного Суду України та суддів Верховного Суду не узгоджується з принципом незмінюваності суддів, що є складовою конституційної гарантії незалежності суддів;
Так от, несподівано з’ясувалося, що в нас у країні існує цілих два Верховних Суди, як свого часу в добу Ющенка у нас було три Генеральних прокурора. Висновки Конституційного суду України переконливо та беззаперечно доводять, що Верховним Судом в розумінні частини третьої статті 125 Конституції України є юридична особа «Верховний суд України», код ЄДРПОУ 00019034.
Натомість, не маючи жодного належного розпорядчого акта – у даному випадку Указу Президента України, такий собі Віктор Анатолійович Капустинський на свій розсуд вирішив 09.11.2017р. подати до Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації державному реєстратору Валентині Іванівні Гордієнко заяву про державну реєстрацію створення юридичної особи під назвою «Верховний Суд», умисно надавши цій юридичній особі найменування, яке тотожне найменуванню вищого конституційного органу судової влади в Україні – Верховного Суду, за Формою №1, затвердженою Наказом Мінюсту №3268/5 від 18.11.2016р. (в редакції станом на 09.11.2017р.)
Шостий (останній) аркуш цієї форми передбачав розділ: «Відомості щодо державних органів, органів місцевого самоврядування як юридичних осіб», де необхідно було чітко вказати – назву розпорядчого акта, на підставі якого створено державний орган, орган місцевого самоврядування, його дату та номер. Ця вимога наказу Мінюсту прямо випливає з припису абзацу третього ч.2 ст.81 Цивільного кодексу України: юридична особа публічного права створюється розпорядчим актом Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування.
Діючи умисно, з метою реалізації злочинного наміру, Капустинський В.А. вніс завідомо недостовірні відомості до Форми №1 про державну реєстрацію створення юридичної особи щодо розпорядчого акту про створення органу державної влади, оскільки такий розпорядчий акт у даному випадку взагалі не видавався. При цьому державний реєстратор Гордієнко В.І. вчинила співучасть у цьому злочині, оскільки вона знала чи мусила знати про існування Верховного Суду України, проте зареєструвала нову юридичну особу з тотожною назвою відповідного органу судової влади.
Таким чином була зареєстрована фіктивна юридична особа під назвою «Верховний Суд», код ЄДРПОУ 41721784, керівником якої оголосив себе Віктор Капустинський – перший «голова» так званого «Верховного Суду». При цьому, Капустинський обіймав посаду голови «Верховного Суду», не будучи суддею і не маючи права на таку посаду, аж до 16.01.2018р., тобто вже після того, як ця установа почала виконувати функції головної судової інстанції.
Ви запитаєте, хто його уповноважив і як таке взагалі допустили? Ніхто не уповноважив, а умисно допустив Голова Державної судової адміністрації Зеновій Холоднюк, Наказом якого №276/2 від 08.11.2017р. громадянина Капустинського було призначено (вдумайтесь!) тимчасово, на період до призначення в установленому законом порядку (тобто незаконно?!) з 09.11.2017р. тимчасово виконувати обов’язки керівника апарату неіснуючого «Верховного Суду», який буде зареєстровано Капустинським тільки наступного дня, по суті, як власну приватну установу…
Лише 30.11.2017р. очільником юридичної особи під назвою «Верховний Суд», була «обрана» Валентина Данішевська, але навіть до 16.01.2008р., згідно відомостей ЄДР, керівником «Верховного Суду» (код ЄДРПОУ 41721784) була не Данішевська, а все той же громадянин Капустинський. Отже, Всеволод Князєв не другий, а тільки третій голова так званого «Верховного Суду»!
Швидкість та несподіваність, з якою було замінено Данішевську на Князєва, має дуже просте пояснення. Наш Фюрер, за сумісництвом Один з Найвеличніших Лідерів Світу (с), вирішив більше не приховувати своїх диктаторських схильностей і відкрито зосередити в своїх руках усю повноту виконавчої, законодавчої та судової влади.
Після того, як рішенням Верховного Суду від 14 липня 2021 року в справі №9901/96/21 було визнано протиправним та скасовано Указ Зеленського від 27.03.2021 №124/2021 «Про деякі питання забезпечення національної безпеки України» щодо так званого «звільнення» голови КСУ Олександра Тупицького у спосіб скасування акту про його призначення, і ще більше після того, як 8 жовтня 2021 року Пленум Верховного Суду звернувся до КСУ з поданням щодо неконституційності окремих положень Закону № 1635-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо порядку обрання (призначення) на посади членів Вищої ради правосуддя та діяльності дисциплінарних інспекторів Вищої ради правосуддя», – на Банковій занепокоїлися тим, що навіть цей зашкварений «Верховний Суд» може раптом чинити опір Вождю Нації та ситуативно блокуватись з «особистими ворогами Фюрера» з числа суддів КСУ.
Тому Валентині Данішевській зробили пропозицію, від якої вона не змогла відмовитись… Інша річ – Всеволод Князєв. Це молодий, енергійний, не обтяжений химерами сумління, готовий до будь-яких компромісів вірний солдат нашого Фюрера, який має забезпечити скасування Великою Палатою Верховного Суду рішення у справі №9901/96/21, прийнятого 14 липня 2021 року на користь Олександра Тупицького. Тим більше, що Князєв як раз обіймав до цього посаду Секретаря Великої Палати і за своїм фахом був суддею адміністративної юрисдикції.
Можна навіть не сумніватись, що в добу Всеволода Князєва, як головного кишенькового судді нашого Фюрера, жодна падлюка більше не посміє виграти суд у президента, уряду, парламенту, інших органів державної влади.
Єдина пересторога для Всеволода Сергійовича полягає у тому, що невідомо, скільки це щастя триватиме. Поки що всі події чітко рухаються за сценарієм серіалу «Слуга Народу», у фіналі якого Голобородько (Зеленський) трішки посидить за ґратами. Тільки в житті все може статися не так весело й театрально, як у кіно. Спостерігаючи за тенденціями останнього десятиліття, можу з вірогідністю 150% гарантувати, що наступний президент почне знову з «реформування» системи судоустрою, зокрема, розжене оцей склад «Верховного Суду» і вигадає якийсь новий вищий орган правосуддя, щоб усіх звільнити і наново набрати інших. Для цього йому буде потрібно призначити когось цапом-відбувайлом, відкрити чергову кримінальну справу, можливо навіть когось ритуально затримати перед телекамерами.
На роль жертовного козла як ніхто підходить Всеволод Князєв. Окрім власних «подвигів» у Миколаївській області, про які в нас ще буде нагода розповісти, він ідеально підходить на роль підозрюваного в кримінальному провадженні №42020000000000680 як відпрацьований у майбутньому матеріал, разом з нікому не потрібним громадянином Віктором Капустинським і державним реєстратором Валентиною Гордієнко. При цьому, якщо вина Капустинського й Гордієнко переважно зводиться до підробки реєстраційних документів, то Всеволод Князєв, будучи обізнаним про зміст рішення Конституційного суду України № 2-р/2020 від 18 лютого 2020 року, не просто не виконав його настанов, але всупереч рішенню КСУ свідомо погодився очолити самозвану юридичну особу «Верховний Суд» (код ЄДРПОУ 41721784), чим вже вчинив злочин, передбачений ч.4 ст.382 Кримінального кодексу України.
Навіть Валентина Данішевська – і та може уникнути відповідальності, пославшись на те, що на момент її «обрання» на посаду керівника «Верховного Суду» ще не було ухвалене вищезазначене рішення КСУ, а отже, вона могла щиро помилятись стосовно правової природи своєї посади. Натомість Князєв позбавлений такий аргументів захисту, він знає, на що йде, тому ризикує найбільше за усіх інших своїм прикладом довести, що закон, начебто, один для всіх.
Що стосується Петра Олексійовича, то я боюсь, що він знову вийде сухим з води. Бо лінія захисту в нього дуже проста: я призначав своїм указом суддів до «правильного» Верховного Суду, в розумінні рішення КСУ№ 2-р/2020 від 18 лютого 2020 року. Бо в указах ніде не зазначено код ЄДРПОУ того суду, куди призначались судді! Та обставина, що всі ці судді «чомусь» працевлаштувались не в «той суд», куди потрібно, а в інший, самозваний, від волі Сивочолого Гетьмана ніяк не залежала, бо не сторож він своїм суддям…
Коротше кажучи, «ці руки нічого не крали» (с). Тому по справі №42020000000000680 скоріше сядуть Капустинський, Гордієнко і Князєв, ніж Петру Олексійовичу наважаться не те що виписати підозру, а хоча би повістку на допит.
Але питання притягнення попереднього Арбітра нації до кримінальної відповідальності є дуже проблематичним не тільки тому, що за його провину відповідатимуть, здебільшого, виконавці. Існує, як мінімум, три вагомих причини, які діють незалежно одна від іншої, водночас, кожна з них в окремості є цілком достатньою, щоби цього не трапилось ніколи. Але це неточно, бо ще не всі таємниці алкалоїдної хімії відкрились вченим…
По-перше, ті сили, що привели до влади Найвеличнішого, сповідують рівно ті самі способи ведення бізнесу та мораль 90-х років минулого століття. Їх не цікавить Порошенко як особистість, він їм цікавий як приклад, як модель побудови феодально-олігархічного устрою країни. Перейняти його «схеми», всістись на його «потоки» – ось що важливо. The Show must go on! Чи не так? Притягнути Порошенка до кримінальної відповідальності – це створити дуже небажаний прецедент. Якщо тільки почати, то далі народ буде вимагати продовження… Тобто, якщо сяде Порошенко, у ту ж мить постане логічне питання: хто наступний? Невблаганні закони історії стверджують, що між репресіями та вживанням кокаїну є та спільна риса, що «дозу» треба постійно підвищувати, бо відбувається швидке «звикання». Ніколи не жили по закону, не варто й починати «вживання» юстиції.
По-друге, Петро Олексійович великий «друг» Заходу взагалі, та особливо, США і президента Джозефа Байдена зокрема. Переважна більшість так званої політико-дипломатичної тусовки – це типові курки та вівці, чий одноклітинний мозок нездатний для складних побудов. Тому всі вони сприймають Петра Олексійовича дуже поверхнево. Для них він – «прозахідний» політик, якого слід захищати від будь-яких нападок наступників. Тим більше, що Порошенко переважно виконував усі вказівки Заходу та проводив усі реформи в річищі їх настанов. Отже, обвинувачувати п’ятого президента у системних прорахунках і навіть у злочинах – це те саме, що західним кураторам визнати себе дурнями. Хто ж хоче опинитись у дурнях? Ніхто не хоче. Відтак, західне лоббі діє за принципом: якщо не досягли бажаного, то слід робити вигляд, що бажали досягнутого.
Ну, і нарешті, є третя причина, не менш вагоміша за перших дві. 11 квітня 2019 року друг юності Зеленського і його колега по студії «Квартал-95» Денис Манжосов планував зустрітись з журналістами в приміщенні агентства «Українські новини» та дати інтерв’ю щодо свого конфлікту із Зеленським, з яким він розсварився у 2013 році. Все було підготовлено, Манжосов прибув завчасно, але потім він вийшов до вітру викурити цигарку, і… зник, вимкнув телефон і, не прощаючись, поїхав у компанії невідомих, які, мабуть, переконали його не робити викривальних заяв проти колишнього друга.
Я добре пам’ятаю, як у той день зранку «розганяли» новину про те, що один із кандидатів у президенти зловживає наркотичними засобами… Кіна не вийшло.
Пізніше, Манжосов заявив в ефірі телеканалу «Прямий» розгубленому Матвію Ганапольському, який точно чекав не цієї відповіді, що Зеленський – не наркоман. Я більш ніж упевнений, що такі речі спонтанно не відбуваються, їх готують. І якщо сторона п’ятого президента готувала такий «подарунок» опоненту, то це означає, що спочатку все було задокументовано про всяк випадок, і тільки після необхідних репетицій Манжосова готували випустити на прес-конференцію. Але хтось чи щось в останню мить зупинили викриття кандидата в президенти Зеленського. Разом з тим, Сивочолий якось підозріло легко позбувся свого головного – убивчого аргументу. Невже змирився з неминучою поразкою, чи вирішив притримати цей козир на майбутнє? Ми, насправді, дуже мало знаємо про темне минуле шостого президента…
Усе вищевикладене пояснює ту безмежну прірву, яка відділяє Петра Олексійовича Порошенка від будь-якого обвинувального вироку суду.
