У кримінальній історії українських спецслужб є один повчальний злочин, незаслужено затьмарений викраденням, тривалим катуванням і недоведеним до кінця убивством колишнього судді Дніпровського районного суду міста Києва Миколи Чауса. Між тим, ця призабута «мокра» справа за своїми обставинами та почерком є астральним братом справи Чауса з тією відмінністю, що Микола Олексійович поки що живий (невідомо чи надовго), тоді як адвокат Юрій Грабовський загинув страшною лютою смертю…
Спочатку кілька слів про потерпілого – адвокат Юрій Грабовський був захисником обвинуваченого Олександра Александрова у кримінальній справі №752/15787/15-к.
Справа ця дуже прикметна. Голосіївським районним судом міста Києва в складі головуючого судді Миколи Дідика, суддів Олени Первушиної та Олександра Бойка розглядалось кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за №42015000000001788, відносно двох російських військових – капітана Єрофєєва Євгена Володимировича та сержанта Александрова Олександра Анатолійовича, військовослужбовців окремого загону спеціального призначення 3-ї окремої гвардійської бригади спеціального призначення Головного Управління Генерального штабу Збройних Сил Російської Федерації, які вчинили дії, пов’язані з веденням агресивної війни на території України з метою сприяння терористичній організації шляхом вчинення терористичного акту.
5 квітня 2016 року тодішній президент України Петро Порошенко в телефонній розмові з Надією Савченко, яка перебувала в російському полоні, повідомив, що прийнято рішення про її обмін на двох російських військовослужбовців капітана Єрофєєва та сержанта Александрова.
Прошу звернути на цю обставину окрему увагу, оскільки вирок Голосіївського районного суду міста Києва було постановлено тільки 18 квітня – тобто, за два тижні потому. Отже, увесь цей судовий процес від самого початку мав характер зразково-показової фікції. Склад суду найменше за все турбував зміст справи. Усі учасники процесу чудово розуміли: цей вирок можна буде повісити хіба що на цвях у туалеті, а росіян скоро чекатимуть на Батьківщині. Отже, задачею суду було встигнути максимально швидко оголосити своє рішення, або не зривати найвищі домовленості та не ставити Петра Олексійовича разом з Володимиром Володимировичем у незручне становище. Цей обмін мав відбутися 25 травня 2016 року – рівно у другу річницю перемоги Сивочолого Гетьмана на президентських виборах у першому ж турі.
Як не дивно, але найбільшою перешкодою на шляху звільнення своїх клієнтів стали їхні адвокати. У принципі, звичайна історія. У Росії давно жартують, що завдяки «адвокатам» типу Марка Фейгіна чи Ельмана Пашаєва клієнт може отримати більше, ніж просить прокурор. Не хочу ставити під сумнів таланти покійного захисника сержанта Александрова – адвоката Юрія Грабовського, та його колеги, захисника капітана Єрофєєва – адвоката Оксани Соколовської, але вони також неправильно зрозуміли свою задачу, намагаючись надавати реальний захист росіянам. Їм би варто було зрозуміти від самого початку, що всі ці з’ясування – до одного місця, суд має чіткий строк, до якого має проголосити вирок.
Невідома «третя сила» вживала усіх можливих процесуальних заходів до усіх учасників процесу, аби трішки пришвидшити судовий розгляд та не допустити отої горезвісної тяганини: у ніч на 8 квітня 2016 року група невідомих за допомогою «коктейлів Молотова» спалила кабінет головуючого в справі судді Миколи Дідика. 13 березня 2016 року до квартири екс-співробітника СБУ Кирила Вереса, який виступав свідком у справі, увірвалися невідомі, наділи мішок дружині на голову, забрали з сейфа зброю та документи. Відносно адвоката Соколовської було зареєстровано кримінальне провадження за нанесення тяжких тілесних ушкоджень (частина 1 статті 121 КК України): за версією слідства, влітку 2014 року вона вдарила ножем свого співмешканця Михайла Крамаренко. Адвокат Соколовська стверджувала, що її таким чином намагаються вивести її з процесу, а потерпілий Крамаренко – це злочинець, який «відсидів все життя», загрожує їй та її дитині.
Найбільш нездогадливим виявився адвокат Грабовський. 14 лютого 2016 року він повідомив, що з його квартири пропали два пістолети, светр і мобільний телефон. При цьому, зазначав тоді юрист, замки на сейфі та на вхідних дверях зламані не були. «Очікуємо десь труп з вогнепальним з мого ствола, мій светр і візитку», – писав жартома Грабовський, додаючи: «Дивно, що мене ще не укоськали при спробі пограбування».
9 березня 2016 року Голосіївський суд Києва був змушений відкласти розгляд справи російських військових через неявку адвоката Юрія Грабовського.
На засіданні суду адвокат Єрофєєва – Оксана Соколовська – повідомила, що два дні не може зв’язатися з ним.
Цього ж дня, 9 березня, від імені Грабовського на Facebook появився дуже дивний допис (мовою оригіналу):
«Простите ,что подвёл вас мои друзья!!! Пришлось уехать с Украины , не по своей воле! Зато я в безопасности! Не знаю когда вернусь, по возможности ,буду отвечать вам.очень хочу обратно на Родину»
Це дуже прикметний допис, на який прошу звернути особливу увагу: за своєю стилістикою, він дещо нагадує повідомлення у телеграм-каналі, зроблені від імені зниклого судді Миколи Чауса.
Наступного дня, 10 березня 2016 року, у Голосіївське районне управління поліції міста Києва надійшла заява від голови Голосіївського районного суду Олени Первушиної про втрату зв’язку з адвокатом. За наслідками київська поліція оголосила про розшук Грабовського як зниклого безвісті та зареєструвала кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за №12016161500000502 від 10 березня 2016 року за попередньою правовою кваліфікацією ч.1 ст.115 Кримінального кодексу (умисне убивство). Також 10 березня одеська поліція оголосила про розшук Грабовського.
Що прикметно, у цій кримінальній справі злочинців знайшли раніше, ніж сам труп потерпілого: першого підозрюваного – 26-літнього Артема Миколайовича Яковенка – було затримано 16 березня 2016 року в аеропорту міста Одеса, після повернення з Єгипту. Він взяв із собою телефон потерпілого та викладав у Facebook повідомлення з Єгипту, імітуючи від’їзд за кордон на той час вже покійного Юрія Грабовського.
Іншого підозрюваного – 19-літнього Максима Юрійовича Чмільова – затримали 24 березня 2016 року в Одесі по фото з банкоматів, де він знімав гроші з карток адвоката Грабовського. Чмільов закривав камери банкоматів, але не врахував функції прихованої зйомки. Подільник виявився людиною слабодухою, непідготовленою до допитів, з ним попрацювали і він легко здав Яковенка.
Нібито на допиті 24 березня один із затриманих «поплив» і вказав на місце поховання тіла Грабовського.
Тільки після цього, 25 березня 2016 року, вночі, у полишеному колгоспному саду в селі Конела Жашківського району Черкаської області, поруч з трасою Київ-Одеса, було знайдено понівечене тіло Грабовського.
Труп шукали дуже довго – з дев’ятої години вечора до четвертої години ранку, слідчі їздили й шукали, і не могли знайти. Тільки о четвертій годині ранку знайшли місце, на яке вказав Яковенко: «Це точно це місце». – «Чому?» – «Тому що дерева». Хоча дерева всюди там. Далі п’ять хвилин копання, і вперлися в голову Грабовського.
Загалом тіло покійного Грабовського мало сумний вигляд: його добивали лопатою та про всяк випадок дострелили з травматичної зброї – на тілі було два вогнепальних поранення – одне в голову, інше в ліву частину тулубу. Згідно з офіційним висновком судово-медичного експерта про причину смерті від 1 квітня 2016 року, покійний загинув від ушкодження головного мозку, переломів кісток черепу, ушкодження тупим предметом. 2 квітня його поховали в закритій труні.
Згідно з офіційною версією слідства, 1 березня 2016 року Артем Яковенко зв’язався через «Instagram» з раніше знайомим адвокатом Юрієм Грабовським та домовився про зустріч у м. Одесі для спільного проведення часу. 5 березня 2016 року приблизно о 18:30 Артем Яковенко зустрівся з Юрієм Грабовським у м. Одесі, повідомив останнього, що перебуває в скрутному матеріальному становищі та потребує великої суми грошових коштів у розмірі 12 тисяч доларів США для лікування своєї матері.
У цей же день, у період часу з 18:30 до 20:26, Артем Яковенко в співучасті з Максимом Чмільовим вчинили напад на Юрія Грабовського, заволоділи мобільним телефоном потерпілого «iPhone 6» із SIM-карткою оператора мобільного зв’язку «Київстар», якої приблизно о 18:40 позбулися, внаслідок чого телефонний номер потерпілого перестав працювати, та банківською картою потерпілого.
У подальшому, Яковенко з банківської картки потерпілого о 20 годині 26 хвилин з банкомату, розташованого за адресою: м.Одеса вул. Фонтанська, 55, особисто зняв 7280 гривень. Цього ж вечора, 5 березня 2016 року, Яковенко в співучасті з Чмільовим, з метою доправлення незаконно позбавленого волі Грабовського до м. Києва, орендував в м. Одесі легковий автомобіль Chevrolet на своє ім’я, за який він розрахувався грошовими коштами, знятими з банківської картки потерпілого.
6 березня 2016 року, у період часу з 18.00 до 19.00, потерпілий Грабовський у супроводі Яковенка, усвідомлюючи за вказаних обставин реальність наявної загрози для його життя і здоров’я, зайшов до свого київського офісу на вулиці маршала Рибалка, будинок 10/8, офіс 108, де з сейфа в своєму кабінеті дістав грошові кошти в сумі 13 тис. доларів США та виніс з офісу. Зазначені грошові кошти були відібрані нападниками в потерпілого та протиправно звернені на свою користь.
Згодом Яковенко та Чмільов вивезли Грабовського проти його волі на автомобілі до села Конела, Жашківського району, Черкаської області, де вбили останнього з метою приховати інші вчинені ними з корисливих мотивів злочини, розуміючи, що Грабовський є адвокатом і звернетеся до правоохоронних органів та надасть кваліфіковані докази їх противоправних дій.
Це, як кажуть, одна сторона медалі. А тепер подивимось з іншої точки зору.
Ця справа є дуже прикметною своїми дрібними деталями.
Почнемо з того, що обидва підсудних – Артем Яковенко і Максим Чмільов вже п’ятий рік перебувають на лаві підсудних під вартою без вироку суду попри те, що обвинувальний акт було скеровано до суду ще 22 вересня 2016 року. Ухвалою від 29 липня 2021 року Шевченківського районного суду міста Києва у справі №693/1001/16-к їм в черговий раз продовжили строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до 26 вересня 2021 року.
Цікавий момент: слідство в кримінальному провадженні №12016161500000502 було відкрито 10.03.2016 по факту зникнення адвоката Грабовського, але в суді перебуває інше кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за №12015100040016487 від 30.10.2015 з початковою кваліфікацією за ч.1, ч.4 ст.358 Кримінального кодексу (підробка документів), обачливо відкрите відносно Яковенка ще за чотири місяці до убивства Грабовського. Пояснюється це тим, що постановами прокурора відділу Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України матеріали кількох проваджень були об’єднані в одному провадженні з номером ЄРДР, яке було зареєстроване раніше за інші.
У цій справі є безліч цікавих обставин, які ми побачимо й у справі Чауса.
По-перше, перевезення викраденої людини орендованим на власне ім’я автомобілем! Попри те, що орендовані авто обладнані GPS пристроями відстеження на випадок угону, що полегшує доведення вини орендаря.
По-друге, використання дописів в Інтернеті для створення алібі та видимості перебування викраденої людини на волі. Зокрема, Яковенко з метою введення правоохоронних органів в оману щодо часу та місця зникнення потерпілого на його сторінці Фейсбук зробив такі записи:
05.03.2016 о 20:57 – «гуляем )) спасибо что приняли»,
05.06.2016 о 23.27 – «вечер удался» з геолокацією у м. Одеса та фото Грабовського, зробленого на його мобільний телефон раніше.
06.03.2016 о 12:49 – «накрылась зарядка на связи буду завтра».
Далі, перебуваючи вже на території м. Шарм-ель-Шейх республіки Єгипет, Яковенко, продовжуючи маскування свої злочинної діяльності на сторінці Грабовського зробив ще такі записи:
09.03.2016 о 19:34 – «Простите, что подвел вас мои друзья. Пришлось уехать с Украины, не по своей воле! Зато я в безопасности! Не знаю когда вернусь, по возможности, буду отвечать вам. Очень хочу обратно на Родину.»
13.03.2016 о 13:49 – «У меня все хорошо, скоро вернусь.извините что подвожу вас!)», та виклав фото торгівельного центру «Genena City» у м. Шарм-ель-Шейху, республіки Єгіпет.
Як не згадати відомий телеграм-канал судді Чауса…
По-третє, на трупі Грабовського, на його нозі, було встановлено браслет з вибухівкою на випадок спроби втечі заручника. Тобто, у числі викрадачів був військовий з досвідом встановлення мін та вибухових пристроїв. Натомість, Яковенко не має жодного досвіду військової служби, Чмільов взагалі юний шмаркач.
Ще один момент: 5 березня 2016 року по дорозі з Києва, не доїжджаючи 180 км до Одеси, Toyota Highlander Грабовського випадково зламалася у селища Криве озеро Миколаївської області. Грабовський дзвонив в офіс, щоби уточнити, чи зможе він заселитися в готель і повернутися до Києва на літаку без документів. Криве озеро було останньою точкою, звідки Грабовський виходив на зв’язок. Згодом його машину по гарантії доставили до Києва евакуатором сервісного центру Toyota.
Раніше ця обставина не мала жодного значення. Але тепер є підстави подивитись на неї під іншим ракурсом: Криве озеро – є найближчим до секретної бази ГУР МО місцем перетину траси Київ-Одеса, де тривалий час утримували та катували суддю Миколу Чауса. Приблизно 55км. Можливо, це просто збіг обставин. А може й ні…
Що ж в дійсності відбулось із адвокатом Юрієм Грабовським?
Це, як тепер прийнято казати з легкої руки адвоката Ростислава Кравця – захисника Миколи Чауса – «ситуація не те щоб неординарна, таке взагалі немислимо, щоб могло взагалі статися».
Підсудний Яковенко три роки мовчав за гратами, поки в травні 2019 року, після обрання Одного з Найвеличніших Лідерів Світу (с) шостим президентом України, керуючись, як і решта 73% виборців, наївними сподіваннями, не порушив мовчання і не виклав журналістам свою власну версію цього злочину. За версією Яковенка, адвоката Грабовського вбили за наступних обставин.
За кілька місяців до убивства Грабовського, можливо, скориставшись переліком контактів з мобільного телефону, співробітники 5 управління Департаменту контррозвідки СБУ (це те саме управління СБУ, агентів якого нині судять за убивство Павла Шеремета) вийшли на Яковенка – давнього випадкового знайомого Грабовського. Колись у 2012 році між Грабовським та невідомими особами кавказької національності виникла побутова сварка у закладі «Vodka Bar» в ТЦ «Глобус», і тоді Яковенко допоміг припинити цей конфлікт, а Грабовський на знак вдячності дав свою візитку. Це, власне, і все їх знайомство.
Все було дуже просто й банально: коли Яковенко йшов зі спортзалу на Харківському шосе, під’їхала машина, у якій було четверо. Було відразу зрозуміло – що дуже серйозні особи, та запропонували сісти в авто для розмови. З боку «п’ятірки» це був класичний вербувальний підхід, обумовлений необхідністю надати допомогу Батьківщині.
Розмова відразу пішла в один бік: Яковенка попередили, що в нього немає вибору, показали фото Грабовського для впізнання та наказали відновити з ним спілкування через мессенджер Wickr. Яковенку розповіли, що Грабовський поводить себе неправильно, захищає російських військових, які убивали наших солдат тощо. Пообіцяли, що ніхто його пальцем не торкнеться, трішки потримають в підвалі деякий час та й відпустять на всі чотири…
Головним вербувальником виступав Андрій Лисогор – на той час радник керівника ДКР СБУ генерал-майора Олексія Петрова, інструктор клубу ножового бою «Клинок», відомий провокатор та куратор справи з імітації державного перевороту, куди приплели Надію Савченко. Це дуже цікава обставина, на яку прошу звернути увагу. Якщо колись, незважаючи на всі титанічні зусилля адвоката Ростислава Кравця, буде по-людські розслідувана справа викрадення з Кишинева його клієнта Миколи Чауса, то ця деталь матиме значення…
Також Яковенко пригадує, що один раз спілкувався у машині з приводу свого «завдання» особисто з Олександром Покладом – наразі начальником 5 управління ДКР СБУ.
За деякий час Лисогор призначив зустріч Яковенку в кафе L`Kafa, де поставив завдання виманити Грабовського в Одесу. Обіцяв, що все буде забезпечено, в тому числі матеріально. Щоб остаточно схилити Яковенка на свій бік, показав йому відео, де Грабовський займається сексом з малолітніми хлопчиками. Було продемонстровано три оперативних відео, де покійний адвокат займався сексом з хлопчиками не старше 10 років. У Яковенка заграли емоції, обурення, і він повівся на пропозицію «п’ятірки»…
Отже, Лисогор порадив «розкрутити» Грабовського на поїздку в Одесу обіцянкою, що його чекає солоденький трішки дорослий хлопчик 19 рочків – так в цій історії з’явився Максим Чмільов як приманка для адвоката.
Яковенко використовував Чмільова втемну, пояснюючи, що хоче «притиснути» одного педофіла, мотивуючи також грошима…
Останній день життя покійного адвоката виглядав приблизно так.
Грабовський оселився 5 березня 2016 року в готелі «Аркадія» на вулиці Генуезькій, 24. Номер був заброньований на три дні – з 5-го по 7 березня. Лишивши речі в готелі, Грабовський пішов в ресторан «Атлантик» на зустріч зі своїми знайомими по юридичній спільноті. Посидівши з ними, сказав, що відійде на півгодини на зустріч, куди, навіщо – нічого не пояснив. І більше його ніхто не бачив…
Напередодні приїзду Грабовського Яковенко зняв довгостроково квартиру в районі Аркадії по підроблених документах. Ввечері 5 березня 2016 року Яковенко зустрів свою жертву біля готелю, запропонував зайти в гості на квартиру. Мовляв, хлопчик тебе вже чекає. Водночас, Грабовський хотів їсти, але Яковенко відмовився йти з ним у ресторан, розуміючи, що не можна світитися перед камерами. Запропонував перекусити адвокату вже на хаті, бо потрібно було якомога швидше його затягнути в ту квартиру…
На підході до будинку Яковенко отримав від кураторів повідомлення по Wickr, що неподалік стоїть мікроавтобус Volkswagen Т4. Повідомили, що все йде за планом – мовляв, не хвилюйся, ми зайдемо, його завантажимо, потримаємо у себе, а потім відпустимо.
Тож, адвокат увійшов в квартиру-пастку на першому поверсі, з другого поверху до них спустився Чмільов.
Далі фізично міцніший Яковенко стягнув Грабовському руки будівельними стяжками та налякав його переробленим стартовим пістолетом «Сталкер». За твердженнями Яковенка, жодних наркотиків чи речовин потерпілому не кололи. Його вигляд Яковенко пояснив втомою від тривалої дороги та загальним переляком. Начебто експертиза підтвердила відсутність жодних сторонніх хімічних речовин у крові небіжчика.
За кілька днів напередодні вбивства в Одесу приїздив один із кураторів з СБУ та давав настанови: було два завдання – спочатку зв’язати Грабовського, а потім записати з ним відео, де він визнавався б у педофілії й відмовлявся від захисту російських військових.
Усього під час короткого «допиту» у квартирі Яковенко примусив Грабовського зробити вісім дублів відео звернень, де він кається за те, що став захисником російських військових та відмовляється від участі в справі, а також зізнається у педофілії та називає перелік серйозних прізвищ – колег по сексуальних уподобаннях.
До речі, post factum суспільству було продемонстроване тільки одне відео і те частково. Де решта відеозаписів – велике питання. Можливо зараз у Олександра Поклада, і тоді він може «тримати за яйця» деяких серйозних педофілів…
Яковенко ж, навчений наочним прикладом адвоката Грабовського, чий понівечений труп буде все життя стояти перед його очима, нізащо не погоджується повторити той перелік імен. Так і каже усім: «В ізоляторі СБУ в Аскольдовому провулку, 3-А, мене настільки запресували, що пам’ять повністю відбило – нічого не пам’ятаю!» Це він правильно каже, бо краще отримати 15 років, ніж вдруге поїхати на зустріч з Грабовським…
Що ж було потім? Яковенко запустив в квартиру «спеців», їх було четверо, вони прийняли ще живого Грабовського та завантажили в мікроавтобус. Наказали Яковенку забрати банківську картку та зняти з неї гроші, а також забрати мобільний телефон та вжити заходів з імітації життєдіяльності Грабовського в Одесі та за кордоном. Більше Яковенко його не бачив. Що стосується Чмільова, то він пояснив, що Грабовський – педофіл, що захищає росіян. Дав хлопцю кілька сотень баксів і той поїхав собі в Котовськ.
Загалом бюджет операції – трохи менше 8 тисяч доларів: 2700 баксів Яковенко отримав в якості авансу і ще 5 тисяч в Одесі, напередодні вбивства.
Яковенко стверджує, що більше він нікуди по країні не їздив. З його слів, те, що ніби орендований ним Chevrolet був під Черкасами й через відеореєстратор в ньому було знайдено, де захований труп – це все «підстави». СБУшники самі це авто забрали в Яковенка, а потім пригнали назад в Одесу. Тобто, створили 100% доказову базу причетності Яковенка до убивства Грабовського.
Далі, за сценарієм, куратори наказали Яковенку знайти собі на місці якусь дівчину та на 8 березня полетіти з нею у романтичну подорож до Шарм-аль-Шейху, в Єгипет, куди взяти з собою iphone Грабовського та періодично робити від його імені повідомлення, які б свідчили, що потерпілий ще живий. Ну, це типу того, як певні телеграм-канали СЗРУ та ГУР МО повідомляли, що з Чаусом все гаразд і він наразі живий і здоровий в Румунії або ще десь.
Лише в Єгипті Яковенко здогадався, що все пішло не так – мобільний потерпілого просто розривався від дзвінків та повідомлень, це була суцільна паніка.
І тим не менш, Яковенко вирішив повертатись до України: повірив «кураторам», які йому наплели, що знайдуть «не дуже гарну людину», яка відповість за всю цю історію з Грабовським. Яковенко був упевнений, що все буде добре, адже він виконував усі накази: писав пости, знищив телефон… Арешт в аеропорту Одеси був для нього шоком, він не міг в це повірити…
Зізнання з Яковенка і Чмільова в так званому відділі забезпечення досудового слідства Служби безпеки України, точніше – нелегальному СІЗО СБУ (Україна ще в 2003 році повідомила в Раду Європи про ліквідацію слідчого ізолятора в Аскольдовому провулку Києва), були отримані наступним чином: завели обох на підвал, де били шокером, потім повели в туалет, де вони по 12 годин лежали у лайні… Потім принесли папери на підпис, пояснивши: «Ви у всьому зізнаєтесь, і отримуєте по 5 років». До речі, після того, як справа була передана до суду, а підсудних перевели до Державної установи «Київський слідчий ізолятор», від своїх попередніх показів Яковенко відмовився.
Усю серйозність нових показів Яковенка підтверджує красномовний факт: Ухвалою від 7 червня 2021 року Шевченківського районного суду міста Києва у справі №693/1001/16-к вжито заходів безпеки до обвинуваченого Яковенка, здійснення яких покладено особисто на начальника ДУ «Київський слідчий ізолятор» та командувача Національної гвардії України.
У цій справі є ще один труп – це свідок Федосеєнко, який останнім бачив живого Грабовського, коли той несподівано вернувся до Києва в супроводі невідомого, аби віддати 13 тисяч доларів зі свого сейфу. Попри численні пропозиції слідства упізнати в невідомому Яковенка – свідок відмовився, заявивши, що невідомий був значно старшим за віком. Ну, як ні, то ні – кажуть, що після зникнення безвісті свідка Федосеєнка, начебто його труп знайшли в Одесі…
Висловлю одне міркування: на момент доправлення Грабовського «під конвоєм» у Київ з метою заволодіння його валютою в злочинців вже сформувався чіткий умисел на убивство потерпілого. Цей поспіх виглядав таким чином, наче гроші небіжчику вже більше не знадобляться… Якби з ним збирались працювати на майбутнє, то не забирали б останню копійчину. Тому ні про який «ексцес виконавця» не може бути й мови: бажали вбити – і вбили. Мотив поки лишається невстановленим. Єдина логічна зачіпка – перелік педофілів, озвучений небіжчиком на камеру під запис. Можливо, там було прізвище, яке не варто було називати…
У всій цій повчальній історії є один нюанс, який лишився за кадром: згаданий вище «старший» у цій ситуації Олександр Валентинович Поклад, 06.07.1974 року народження – нинішній начальник 5 управління ДКР СБУ, якого поза очі називають «душитель». Це у нього пристрасть така, душити незговірливих на допиті: можна руками, а можна зробити «слоника» – надіти протигаз і пустити у шланг сльозогінний газ, як розповідали потерпілі. Тут зізнаєшся у чому завгодно, хоч в убивстві Джона Кеннеді…
Баби на лавках розповідали, що отой Олександр Валентинович – це унікальний фахівець з унікальною трудовою біографією. Нібито закінчив Харківський юридичний університет. У 1996 році засуджений за здирництво до 6 років позбавлення волі з конфіскацією. Апеляційний суд залишив вирок без змін. А через два з половиною роки його звільнили за амністією. Покарання відбував у СІЗО та виправній колонії №64 в Полтавської області.
Після відбуття покарання Поклад повернувся до Кременчука, за місцем прописки по вул. Цюрупи, 19-А, кв.19, де підпав під вплив начальника відділу УБОП м. Кременчук Олександра Плужника, який у наступному виріс до начальника УБОП Полтавської області та навіть начальника УБОП ГУМВС м. Києва. Там Поклад, зі слів усе тих же ж бабів на лавках, яким ми, звісно, не віримо, створив власну «бригаду» численністю 100 бійців, яка тримала ринки «Гвардійський» і «Керченський», нічний клуб «Зебра», кар’єр з видобутку кремнію й торгівлю нафтопродуктами та торгівлю автомобілями «КРАЗ». Угрупування займалося наїздами, кришуванням, вибиванням боргів, а також загально кримінальними злочинами – грабежами, квартирними крадіжками, збутом наркотиків. У 2004 році Поклад заявив про себе, як про талановитого розвідника: за 50 тисяч доларів його угруповання обзавелася технікою для прослуховування приміщень. За 8 років плідної діяльності жоден член угруповання не сів у в’язницю, хоча порушених кримінальних справ, в яких вони фігурують, більш ніж досить. Кажуть, ніби його підозрювали у двох зухвалих убивствах, а він сам не гребував тим, щоб особисто закопати небіжчика…
Зрозуміло, що з приходом до влади Сивочолого Гетьмана СБУ не змогла обійтись без такого досвідченого й загартованого в комерційних боях кадра як Олександр Поклад. Щойно Олексій Петров запропонував створити на базі «шайтанбату» 5 управління ДКР для проведення вбивств на непідконтрольні території, знайшлась робота й Олександру Валентиновичу. Щоправда, слава про його подвиги ширилась, здебільшого, підконтрольною територію, де злі язики приписували йому створення «ескадронів смерті», причетність до вбивств Шеремета й Грабовського, налагодження корупційних схем в «Укрспирті», фальсифікацію справ Лабутіна й Заярнюка та багато чого ще.
За часів Одного з Найвеличніших Лідерів Світу (с) Поклад не тільки не був наказаний, а навпаки – пішов угору на підвищення. Торік, до професійного свята правнуків Дзержинського, підполковника Олександра Поклада було нагороджено орденом «За мужність» ІІ ступеню. Висока державна нагорода окрилила Олександра Валентиновича: у квітні 2020 року він вдало «підсидів» свого шефа Червінського, якого витурили зі Служби до лав ГУР МО, та, нарешті, очолив 5 управління ДКР СБУ.
І ось що я думаю. Якщо Зеленський нагородив Поклада за проявлену мужність і героїзм у справах Павла Шеремета, Юрія Грабовського та багатьох інших, то варто продовжити цю добру традицію й нагородити співробітників ГУР МО за викрадення, тримання в заручниках і катування Миколи Чауса. Тим більше, що від імені ЛГБТ співтовариства таку пропозицію вже вніс колишній журналіст Сергій Лещенко.
Прошу главу держави Андрія Єрмака підготувати проект відповідного указу!
Очікуємо десь труп з вогнепальним з мого стовбура