Загальний стан протидії кримінальним корупційним правопорушенням в України за 2020 рік

22 липня 2021 року під час вже традиційного «круглого столу», який проводився у Комітетах Верховної Ради України, кандидат юридичних наук, заступник генерального прокурора в 2000-2002, 2005-2006 та 2014-2015 роках Олексій Васильович Баганець представив свій аналіз стану протидії кримінальним корупційним правопорушенням в України в 2020 році. Пропонуємо увазі читачів виступ знаного юриста на цю актуальну тему.

* * *

Наприкінці ХХ століття світова спільнота визнала, що корупція є глобальною проблемою кожної країни, а в Україні впродовж останніх 6-ти років вона стала навіть однією із загроз національній безпеці, демократичному розвитку держави та одночасно однією з ключових найбільш заполітизованих проблем, коли про неї значно більше говорять, ніж її вирішують.

Так вже влаштовано суспільне життя людей, що найбільше від корупції потерпають саме пересічні громадяни, а найбільшу вигоду від її існування мають ті, хто знаходиться «при владі». У цьому її особливий злоякісний характер.

Проте, сподівання нашого суспільства на ефективну протидію корупції з боку держави залишаються до сих пір марними, бо від кого це залежить, пропонують такі способи і методи боротьби  з цим соціальним злом, аби не завдати їй реальної шкоди. І це при тому, що справжні причини «провалів» у протидії корупції є очевидними, лежать, так би мовити, «на поверхні», а саме: відсутність належної професіональної підготовки нинішніх правоохоронців, нав’язані нам ззовні, так звані, «реформи» органів правопорядку та прокуратури, а тепер і суду (в що повірила, на жаль, і частина нашого суспільства), у той час як в дійсності це призвело лише до постійних потрясінь і нервозності в цьому середовищі, відволікань їх працівників для участі в доведенні своєї як професійної спроможності, так і, особливо, «доброчесності», у спосіб, заборонений Конституцією України, і як результат – лише суттєво ослабило ці органи в цілому.  

Одночасно з цим, протягом останніх шести років, нашою владою були застосовані заздалегідь неприйнятні підходи до розробки й впровадження антикорупційної стратегії, які не пристосовані і ніяким чином не імплементовані ні до наших традицій та рівня правової культури, ні до нашого законодавства, в т.ч. і Основного Закону, що в сукупності і призвело лише до прийняття, як правило, неконституційних законів, а завдяки їм – і до руйнування існуючої системи правоохоронних органів і накопичення додатково численних нових, так званих, «антикорупційних органів», паралельної прокуратури і особливого антикорупційного суду, що лише непосильним тягарем лягло на державний бюджет.

Саме про це справедливо висловився навіть посол Франції в Україні Етьєн де Понсен: «Коли розробляються закони, вони недостатньо добре складені, щоб пройти через експертизу Конституційного Суду. Бракує технічних деталей», –коментуючи рішення Конституційного суду України 27.10.2020 року, 13-р/2020, про визнання такими, що не відповідають Конституції України, окремих положень Закону України «Про запобігання корупції» та  Кримінального кодексу України. Як результат – усе це породило хаос і безлад на цьому надважливому напряму діяльності нашої держави та суттєво погіршило результативність і особливо ефективність боротьби із корупцією, а тому й сприяло, навпаки, суттєвому зростанню її рівня в Україні. Тому, як закономірний результат таких «реформ» і стратегій,  за даними Індексу сприйняття корупції 2020 року Україна посідала 117 місце зі 180 країн, на рівні із Єгиптом, африканською Есватіні (Свазілендом), Непалом, Сьєрра-Леоне та Замбією.

Таким чином, попри те, що в Україні за останні 6 років створено цілу низку нових антикорупційних органів (такої кількості їх немає в жодній країні Європи і навіть світу) і навіть чи не єдиний в Європі особливий «антикорупційний суд», створення якого, до речі, заборонено Конституцією України, стан боротьби із корупцією і,  особливо, у вищих ешелонах влади, за цей час не тільки не покращився ні в кількісному вигляді, ні, тим більше, в якісному, а навпаки, тільки погіршився. Коротко спробую пояснити чому.

Щодо антикорупційної діяльності правоохоронних органів

(окрім НАБУ та ДБР)

Упродовж 2020 року органами правопорядку і прокуратури було зареєстровано (а не «викрито» чи «виявлено», як про це звітують чомусь їх нинішні керівники) –  3 908 корупційних кримінальних правопорушень, що більше чим у попередні роки: в 2019 – 2 517, у  2018 – 3 679, у 2017 – 2 493, у 2016 – 2 175 та 2015 – 2 831, за виключенням, хіба що, 2019 року (2 517), коли не було кому займатись організацією досудового розслідування, оскільки весь апарат Генеральної прокуратури змушений був відволікатися для проходження масової «переатестації». Але, на жаль, як показав більш детальний аналіз цих статданих, деяке зростання названих цифрових показників більшості минулих років аж ніяк не свідчило про активізацію діяльності у протидії корупції.

Так, у всіх слідчих підрозділах органів правопорядку впродовж минулого року перебувало 3 403 кримінальних проваджень з ознаками корупції (звичайно, у це число входили й ті провадження, які були зареєстровані в попередні роки), що, дійсно, теж більше, чим у 2019 році (2 920), але, в той же час, менше, чим, наприклад, у 2018 році (3 531), причому, залишок на початок звітного періоду  становив всього 276 незакінчених проваджень даної категорії та в 2020 році було розпочато досудове розслідування  у 3 127-ми.  

За результатами досудового розслідування слідчими й прокурорами в минулому році скеровано до суду 2 300 обвинувальних актів про корупційні діяння (в т.ч. і тих, які були зареєстровані в минулих роках), що теж дещо більше чим у 2019 році – 2 156, приблизно на рівні 2018 року – 2 226, але, менше чим у 2017 році – 2 746, стосовно 2 599 обвинувачених, (що трішки більше ніж у 2019 році –  2 515, але, менше, ніж у 2018 році – 2 608, а в порівнянні із 2017 роком навіть удвічі – 5 860), з яких, звертаю увагу, лише 127  осіб, або всього 4,9% (що вдвічі менше чим у 2019 році – 266 та втричі менше ніж в 2018 році – 386), знаходились під вартою.

Але й ці суперечливі показники роботи викликають обґрунтовані сумніви в їх достовірності, бо, наприклад, та ж Національна поліція звітувала ще за 10 місяців 2020 року про те, що тільки їх слідчими, начебто, було направлено до суду 3 180 обвинувальних актів в даній категорії злочинів, що звичайно було відвертою неправдою.

Тим більше, виходячи навіть із вищеназваних даних щодо вкрай мізерного відсотка взятих під варту так званих «корупціонерів», можна беззаперечно стверджувати про відверту дріб’язковість виявлених правоохоронцями та прокурорами в минулому році фактів «корупції», недостатньо високий рівень суспільної небезпечності таких обвинувачених, скоріш за все, через низький рівень займаних ними посад, а може навіть і про непереконливість зібраних доказів їх винуватості. До речі, про це свідчать і такі статдані.

Так, загальна кількість обвинувачених у таких провадженнях, виправданих та щодо яких провадження були закриті судами за відсутністю події або складу кримінального правопорушення, а також за не доведенням винуватості (на жаль, як і в попередні роки, все ці дані навмисно йдуть у звітах однією графою), становила 79 осіб, що значно більше (за виключенням, зрозуміло чому, 2019 року, коли ця цифра була надзвичайно великою – 101), ніж у 2018 році – 66 та у 2017 році – 58, з яких утримувалося під вартою – 10. До того ж, у минулому році судами було повернуто прокурорам 51 обвинувальний акт про злочини даної категорії в порядку ст.314 КПК України, тобто, у зв’язку із тим, що вони не відповідали вимогам цього Кодексу, але скільки з них прокурорами було повторно направлено до суду, скільки таких проваджень було закрито чи залишилось в залишку у слідчих, статистична звітність нинішнього Офісу Генерального прокурора чомусь не вказує і тим самим дає підстави сумніватись, що відносно цих осіб було зібрано достатньо доказів їх винуватості у корупції.

До цього треба додати, що слідчими, прокурорами та судом (на жаль, без розбивки: скільки слідчими, скільки прокурором та скільки судом) було закрито проваджень щодо 117 осіб, що значно більше чим навіть у 2019 році – 90, із яких 45(!) – у зв’язку із закінченням строків давності, що викликає суттєві сумніви в обґрунтованості притягнення таких підозрюваних, обвинувачених до кримінальної відповідальності  та більш схоже на своєрідний спосіб приховати факти незаконного кримінального переслідування громадян, 3 – у зв’язку з відсутністю події, складу кримінального правопорушення чи недоведеністю обвинувачення (хоча я переконаний, що таких осіб значно більше), 19 –  у зв’язку з дієвим каяттям, 17 – у зв’язку зі зміною обстановки, 3 – у зв’язку з передачею особи на поруки, 1 – у зв’язку з амністією та 12 – у зв’язку зі смертю (що теж, у цілому, викликає сумніви в законності притягнення таких осіб до кримінальної відповідальності та може бути лише засобом нарощування статистичних показників).

Залишок незакінчених кримінальних проваджень даної категорії у всіх органах досудового розслідування на кінець 2020 року становив 367, що значно більше ніж у 2019 році – 233, у яких лише 197-ми особам було повідомлено про підозру у вчиненні корупційного кримінального правопорушення, причому під вартою знаходилось тільки 25 осіб.

Окрім того, у відповідності до вивчених статзвітів, корупційними кримінальними правопорушеннями завдано збитків на суму 3 млрд 25 млн грн, з яких відшкодовано лише 276,3 млн грн., що складає всього 9,1%(!), у т.ч.: інтересам держави та територіальних громад – на суму 2 млрд 512 млн грн., а відшкодовано лише 189,7 млн грн, що складає ще менший відсоток –  7,6%!

До речі, у деяких областях України питома вага відшкодування заподіяних збитків від корупції являлась взагалі край мізерною. Наприклад, у такій області як Одеська, про яку лише ліниві ЗМІ не кажуть, як про найбільш корумповану,  – 0,2%, Київській – 0,5%, Херсонській – 0,6%, Кіровоградській – 0,7%, Черкаській – 3% та Чернігівській – 3,2% областях, а в Житомирській області відшкодовано, Ви тільки вдумайтесь, лише 39 тис грн із 212,5 млн грн. заподіяних! Про яку тоді реальну протидію корупції можна говорити?

Викладене вище в сукупності може свідчити лише про відсутність цілеспрямованої, скоординованої діяльності органів правопорядку й прокуратури по боротьбі із корупцією, що обумовлено цілим рядом конкретних обставин і причин, про які наша влада вже котрий рік навіть не хоче чути, я вже не говорю, щоб відповідно реагувати.

Щодо антикорупційної діяльності НАБУ

За інформацією Національного антикорупційного бюро та виходячи з його статзвітів, детективами цього нового та багатообіцяючого для більшості нашого, у котрий раз обманутого, суспільства органу досудового розслідування в 2020 році розслідувалося 2 213 кримінальних проваджень, з яких 892 перебувало в залишку станом на 1 січня 2020 року, а у 792 провадженнях досудове слідство розпочато було саме у минулому році. За результатами розслідування, детективами НАБУ та прокурорами САП у цих провадженнях було повідомлено про підозру 201 особі (за І півріччя – 125, за ІІ півріччя – 76), що дещо більше чим за 2019 рік – (153).

Завершено ними досудове розслідування (з повторно закінченими) у 508 провадженнях (торік у – 419), що складає 23% від числа розслідуваних. Разом з тим, саме про погіршення (а не навпаки, як хочуть переконати суспільство нинішні очільники НАБУ, САП та їх покровителі і лобісти) ефективності діяльності антикорупційних органів у боротьбі із корупцією свідчить той факт, що до суду в минулому році ними скеровано, Ви тільки вдумайтесь, всього 68 обвинувальних актів (ув т.ч. з повторно направленими), що майже втричі менше, чим, наприклад, у 2017 році  – 185! Але й ця відносно невелика цифра направлених до суду обвинувальних актів є відверто мізерною, бо становить всього 13,4% (!) від загальної кількості закінчених антикорупційним бюро і спеціалізованими прокурорами проваджень, що теж менше у відсотковому відношенні ніж у 2019 році (16%).

При цьому абсолютну більшість розслідуваних НАБУ і САП кримінальних проваджень ними закрито – 437, що складає 86% (!) від кількості  закінчених, що теж більше, причому значно, ніж  у 2019 році – 350, або 83,5%, з яких прокурором закрито – 19, що теж значно більше, в т.ч. і у 5 разів, ніж у 2019 – 4 та 2018 роках – 6. У цю кількість входять й 9-ть підозрюваних, які були незаконно притягнуті до кримінальної відповідальності й відносно яких кримінальні провадження закриті на підставі пунктів 1-3 частини першої статті 284 КПК України (за реабілітуючими підставами).

Для більш повної оцінки ефективності діяльності новостворених антикорупційних органів (НАБУ і САП) слід звернути також увагу й на злочини, які розслідували детективи під керівництвом антикорупційних прокурорів. Так, з числа направлених ними до суду: 9 (у 2019 році – 14) обвинувальних актів – за ст.191 КК України (привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем), 5  (у 2019 році – 4) –  за ст.209 КК України (легалізація (відмивання) майна, одержаного злочинним шляхом), 15 (у 2019 році – 12) – за ст.364 КК України (зловживання владою і службовим становищем),  9 (у 2019 році – 11) – за ст.366-1 КК України (декларування недостовірної інформації), лише 8  (у 2019 році – 10) – за ст.368 КК України (прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди службовою особою),  2 (у 2019 році – 5) – за ст.369-2 КК України (зловживання впливом)  та  10  (у 2019 році – 3) кримінальних проваджень – за іншими статтями КК України. Мало того, що НАБУ і САП за рік з направленням до суду обвинувальних актів закінчило всього 8 (у 2019 році – 10) кримінальних проваджень про одержання неправомірної вигоди та 9 (у 2019 році – 14) проваджень – про заволодіння чужим майном в особливо великих розмірах, тобто, їх результативність по виявленню і розслідуванню найбільш характерних корупційних злочинів в минулому році суттєво зменшилась.

Також треба звернути увагу й на ту обставину, що Офіс Генерального прокурора чомусь приховує кількість викритих таких злочинів,  які вчинені при обтяжуючих обставинах. Зокрема, із статзвітів не видно, скільки із загальної кількості направлених до суду обвинувальних актів за ст.ст. 191 і 368 КК України, розкрадання майна та одержання неправомірної вигоди у великих та особливо великих розмірах, частина яких в загальній кількості таким чином саме замаскована, які є найбільш суспільно небезпечними, але їх і розслідувати складніше. І тому навіть неозброєним оком видно, що наші антикорупційні органи з року в рік за час свого існування продовжують виявляти й розслідувати найпростіші форми корупції, точніше, їх одноепізодні й малозначні факти, а боротьба із корупцією саме  в організованих формах, тим більше, у вищих ешелонах влади, в яких вона і існує, причому при обтяжуючих обставинах, фактично не ведеться.

Про це свідчить хоча б і той факт, що упродовж 2020 року детективами НАБУ закінчено лише одне кримінальне провадження про кримінальне корупційне правопорушення, вчинене у складі злочинної організації, стосовно аж 2 осіб. До речі, цей результат теж є гіршим, ніж у позаминулому році.

Не краща ситуація й у судах з підтвердженням результатів розслідування НАБУ і САП корупційних злочинів, бо в 2020 році було засуджено всього 12 обвинувачених (без розшифрування, хто ж ці обвинувачені) у таких провадженнях, обвинувальні вироки відносно яких вступили в законну силу (тобто, приблизно таку ж мізерну кількість, як і в 2019 році – 10, але в три і навіть чотири рази менше ніж в попередні кілька років (для зрівняння: у 2017 році – 35 осіб, а у 2018 році ще більше – 47). Навіть на цьому прикладі можна переконатися в тому, що всі заяви керівника НАБУ і його лобістів, в т.ч. і закордонних, про великі «досягнення» у боротьбі із корупцією у вищих ешелонах влади в Україні не відповідають дійсності.

Кому потрібні хвалебні повідомлення директора НАБУ про притягнення в 2020 році до кримінальної відповідальності 201 особи за вчинення корупційних злочинів, якщо 5,9% із числа обвинувачених  НАБУ і САП осіб (причому, сюди входять і ті, хто притягнутий до відповідальності ще в позаминулі роки) були засуджені у 2020 році та реально покарані?

Про край низьку ефективність роботи новостворених антикорупційних органів досудового розслідування та спеціалізованої прокуратури свідчить і категорія суб’єктів, відносно яких вони скерували до суду в минулому році обвинувальні акти: щодо 11-ти народних депутатів  України та депутатів ВР АРК (з одного боку це вражає, а з іншого – йдеься про депутатів попереднього скликання, які вже не мають владних повноважень), тим більше, що ця цифра в статзвіті чомусь об’єднана, 1-го депутата обласної ради, 2-х посадових і службових осіб Кабінету Міністрів України, 2-х державних службовців категорії «А»,  1-єї посадової особи місцевого самоврядування 1-2 категорії, 6-ти професійних суддів, ймовірніше – районних судів (в той час, як, наприклад, у 2019 році їх було майже вдвічі більше – 11-ть, а у 2018 році ще більше –22), 11-ти керівників суб’єктів великого підприємництва, 15-ти працівників юридичних осіб публічного права та, знову ж таки, щодо 45-ти «інших осіб», які не мають жодного відношення до корупції у органах влади.

Як убачається із наведених вище статданих, у минулому році основні свої зусилля НАБУ і антикорупційна прокуратура продовжували зосереджувати, як і раніше, не на боротьбі із корупційними діяннями найвищих посадових осіб нашої держави, для чого фактично і створювались нові антикорупційні органи разом зі своїм «антикорупційним» судом, а фактично проти суб’єктів, які не мають ніякого відношення до корупції, тобто, так званих, «інших осіб», працівників юридичних осіб публічного права та керівників суб’єктів великого підприємництва, хто не уповноважений на виконання функцій держави та місцевого самоврядування. Кількість таких обвинувачених у 2020 році становила 71 особу (11+15+45) із всіх 95-ти, хоча й вони не завжди притягнуті до кримінальної відповідальності саме за вчинення корупційних діянь.

Більше того, у 2020 році судами в порядку п.1 ч.3 ст.314 КПК України для усунення недоліків повернуто прокурорам САП 3 обвинувальних акти, 2 із яких потім перебували в провадженні детектива в звітному періоді, один із них був скерований повторно до суду, але, вже у вигляді клопотання про звільнення цього обвинуваченого від кримінальної відповідальності (для порівняння: у 2019 році – судом повернуто 2 обвинувальних акти, обидва скеровані до суду до кінця 2019 року; у 2018 році судом повернуто 3 обвинувальних акти, з яких один скеровано повторно до суду до кінця 2018 року без проведення досудового розслідування, 2 – перебували у провадженні детективів у провадженні у звітному періоді, після чого, один з них також був скерований повторно до суду, а одне кримінальне провадження станом на кінець 2018 року залишилося у НАБУ у залишку як незакінчене).

У порядку п. 3 ч. 3 ст. 314 КПК України  (повернення обвинувального акта, якщо він не відповідає вимогам КПК України) у 2020 році судом повернуто 2 (як і в позаминулому році) обвинувальні акти, з яких до кінця 2020 року один був повторно скерований до суду, а другий – обрахований у залишку кримінальних проваджень на кінець року (для порівняння: у 2019 році – 1 обвинувальний акт повторно скеровано до суду в звітному періоді без проведення досудового розслідування, а другий після перебування у провадженні детектива до кінця 2019 року теж скерований до суду повторно).

У підсумку з 5-ти обвинувальних актів, що мали вади та були повернуті судом прокурорам САП, лише 2-ва були повторно скеровані до суду (причому, один з них з клопотанням про звільнення від кримінальної відповідальності) та 1 – перебував у залишку. А от щодо 2-х інших повернутих судом обвинувальних актів статистика інформацію явно приховала (такі дані ніде не зафіксовані).

Залишок незакінчених кримінальних проваджень у детективів на кінець 2020 року становив 796 кримінальних проваджень, що менше чим у  2019 році – 892.

До всього цього треба додати й той факт, що об’єктивним свідченням незадовільної боротьби з корупцією є вкрай низьке реальне відшкодування НАБУ і САП збитків, заподіяних кримінальними правопорушеннями, викритими ними (0,36% проти 14% (490 083 322 грн. у 2019 році).

Щодо антикорупційної діяльності ДБР

За вивченими статданими, слідчими ДБР за 2020 рік, начебто, направлено до суду 461  обвинувальний акт про кримінальні корупційні правопорушення стосовно 582 осіб: 1 – члена Кабінету Міністрів України, 2 – професійних суддів, 440 – працівників правоохоронних органів: 187 – національної поліції, 19 – прокуратури, 11– СБУ, 29 – Державної податкової служби України, 54 – Державної митної служби України, 41 – Державної прикордонної служби України, 18 – органів і установ Державної кримінально-виконавчої служби України, 81 – інших органів, що здійснюють правоохоронні функції, та 139 – інших осіб.

Із направлених у 2020 році слідчими Державного бюро розслідувань до суду 461 обвинувального акта про кримінальні корупційні правопорушення: 35 – за статтею 191 КК України (але, теж без зазначення про кількість із них тяжких і особливо тяжких злочинів, що дуже важливо, бо їх значно менше), 26 – за статтею  364 КК України (і теж без розмежування на частини, бо частина друга складніша в доказуванні), 8 – за статтею 366 1 КК України, 261 – за статтею 368 КК України (і, знову ж таки, без уточнення, за якою частиною, бо при обтяжуючих обставинах ці злочини є найбільш суспільно небезпечними), 40 – за статттею 369 КК України, 51 – за статтею 369-2 КК України, 9 – за статтею 410 КК України та 31 – за іншими статтями КК України. І не тільки ця обмежена інформація не дає об’єктивно оцінити результати роботи цього нового органу досудового розслідування у боротьбі із корупцією: у наданих мені звітах ДБР за минулий рік будь-яка інша необхідна інформація для мого аналізу, на жаль, також відсутня.

Ви тільки вдумайтесь, кому потрібні такі «статзвіти», в яких немає даних про кількість зареєстрованих ДБР у минулому році кримінальних проваджень про корупційні правопорушення, про кількість осіб, яким протягом року було повідомлено про підозру у їх вчиненні, скільки таких проваджень було закрито на досудовому розслідуванні, зокрема, за відсутністю події і складу злочину та за недоведеністю винуватості особи,  у скількох провадженнях в суді не знайшла свого підтвердження попередня кваліфікація про вчинення саме корупційних злочинів, про кількість виправданих судами обвинувачених у таких кримінальних провадженнях, про кількість обвинувачених, провадження відносно яких за такі діяння  були закриті судами та за якими підставами, про кількість осіб із цього числа, які утримувались під вартою, про кількість обвинувальних актів, які судами було повернуто прокурорам в порядку ст. 314 КПК України, тобто, у зв’язку із тим, що вони не відповідали вимогам цього Кодексу, про подальшу долю повернутих судом прокурорам обвинувальних актів і т.д. Не дивлячись на мої неодноразові запити, відповідь ДБР була приблизно однаковою: «з даних питань нами облік не ведеться, тому, надати таку інформацію у них немає можливості». Така ж сама відповідь була й щодо запитання, а скільки ж реально покарано судом у розслідуваних ними провадженнях осіб за вчинення корупційних дій, обвинувальні вироки відносно яких по даній категорії вступили в законну силу і скільки із них засуджено саме до позбавлення волі та інших видів покарання? Тому я змушений поставити запитання нинішньому керівництву ДБР: хіба можна при такій звітності дати оцінку діяльності цього новоствореного органу досудового розслідування та виконанню покладених на нього завдань (ст. ст. 3, 5, 6, 7 Закону України «Про Державне бюро розслідувань»)?!

Водночас і Офіс Генерального прокурора на мій запит з цього приводу теж надав відверту «відписку» про те, що за 2020 рік у слідчій звітності облік вище зазначених даних по ДБР не здійснювався, тому надати таку інформацію теж не виявляється можливим. У зв’язку з цим, у мене виникає закономірне запитання й до керівництва так званого Офісу Генерального прокурора: а яка ж роль прокурорів в організації досудового розслідування, я вже мовчу про процесуальне керівництво та нагляд за негласними та іншими слідчими, розшуковими діями органів правопорядку, якщо прокуратура в своїй звітності не передбачає такої інформації? Як тоді й на якій підставі можна здійснювати координаційну діяльність органів правопорядку по боротьбі із корупцією?

На жаль, і відповідь Судової адміністрації була майже ідентичною: за 2020 рік фіксування запитуваємої мною інформації їх статзвітом також не передбачено (на запити, мов, надається та інформація, яка є заздалегідь готовим, зафіксованим продуктом).

Таким чином, виходячи з цього,  висновок напрошується лише один: незадовільні результати діяльності органів досудового розслідування, особливо новостворених в ході «реформ», ов т.ч. і ДБР, свідомо приховуються від суспільства.

Тому й не дивно, що із загальної кількості направлених у 2020 році всіма правоохоронними органами до суду обвинувальних актів про корупційні злочини переважна більшість – 2 272 (80,3%) складені  слідчими поліції, ДБР – 461 (16,3%), хоча при такому обліку роботи цього органу досудового розслідування і ця цифра викликає великі сумніви, 68 (2,4%) – НАБУ, 23 (0,8%) – Служби безпеки, 5 (0,2%) – органів, що здійснюють  контроль за додержанням податкового законодавства.

До цього хочу добавити інформацію про реальні результати боротьби, підкреслюю,  всіх органів правопорядку із корупцією в нашій державі і тим, про які саме «корупційні діяння» в  наведених вище обвинувальних актах, направлених до суду, йшла мова. Так, за категоріями в скерованих всіма правоохоронними органами обвинувальних актах до суду найбільша  кількість кримінальних корупційних правопорушень – це привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем – 1 282 (або 59,5%), що трішки більше ніж у 2019 році – 1 106 (або 51,2%), але, менше у кількісному значенні, ніж у 2018 році – 1 733 (або, 47,1%). Але, знову ж таки, при цьому чинна нині статзвітність, не уточнює, а скільки із цих обвинувальних актів за частинами 4 і 5 ст191 КК України, де мова йде про великий і особливо великий розміри, які виявляти і доказувати звичайно складніше, тому таких злочинів в загальній масі однозначно набагато менше й при такому підході можна створити «статистичне благополуччя».

А ось коли говорити про доведені правоохоронцями й прокурорами факти прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди службовою особою, чим здебільшого і «грішать» наші чиновники, то таких обвинувальних актів направлено до суду лише  540 (або всього 25%) і теж без зазначення кількості таких фактів саме при обтяжуючих обставинах, що вигідно для того, щоб приховати свою бездіяльність.

За зловживання владою та службовим становищем направлено до суду 174 обвинувальних акти (або всього 8%), що набагато менше ніж у  в  2019 році – 199 (9,2%) та  в 2018 році – 277 (7,5%), а також зловживання впливом  – 161 (або 7,5%) проти 165 (7,6%) в 2019 році та 270 (7,3%) в 2018 році. Тобто, у минулому році правоохоронці значно менше приділяли уваги викриттю й розслідуванню фактів одержання неправомірної вигоди і зловживання владою та службовим становищем, які є найбільш красномовним показником корупції. Ці показники зменшились навіть у порівнянні з попередніми двома роками. Але й по цих цифрах не можна зробити остаточних висновків в повній мірі про ефективність діяльності органів досудового розслідування і прокуратури до тих пір, доки цю кваліфікацію не буде підтверджено обвинувальним вироком суду, який набрав законної сили.

А що ж у дійсності знайшло підтвердження в суді?

Результати розгляду обвинувальних актів у судах  (по всіх органах)

За вчинення корупційних діянь судами в 2020 році визнано винними 2 705 осіб, що дещо більше, ніж у 2019 році  – 2 528 та 2018 році – 2 565, але з них набрали законної сили вироки суду (виправдувальні та обвинувальні) лише щодо 769 обвинуваченого, що трішки більше ніж у 2019 році – 695, але, значно менше, ніж у 2018 році – 994, з яких за обвинувальними вироками засуджено тільки 620 осіб (що більше ніж у 2019 році – 550, але, менше чим у 2018 році – 766), у т.ч. до позбавлення волі на певний строк засуджено лише 39 осіб, що є найменшим показником за останні досліджені роки (наприклад, в 2019 році – 42 особи, в 2018 році – 53 особи).

До обмеження волі засуджено 14 осіб, до громадських робіт – 17, 1 особу позбавлено права обіймати певну посаду та до 1 особи застосовано службове обмеження. Щоб було більш наглядно зрозумілим, про яку «викриту» правоохоронцями «корупцію» йшла мова в цих вироках, повідомляю, що найбільше осіб за кримінально карану корупцію в минулому році було засуджено до штрафу, а це – 523 особи або 84% від всіх засуджених, що навіть на 22% більше, чим у 2019 році (434 особи, або 62% від засуджених).

До речі, до яких мір покарання було засуджено ще 25 осіб, із числа винесених обвинувальних вироків невідомо, з’ясувати це було неможливо. Тобто, і цей знаковий показник реальної протидії корупції значно погіршився в минулому році, як в кількісному вигляді, так і у відсотковому.

А тепер ще більш красномовні статдані: зверніть увагу на рівень суспільної небезпеки самих засуджених за цими обвинувальними вироками до позбавлення волі: три  державних службовці 5-7 категорії, одна посадова особа райдержадміністрації, шість службових осіб органів внутрішніх справ, три посадових та службових особи інших органів державної влади, одна особа, що надає публічні послуги, одна посадова особа юридичних осіб публічного права, тобто, всього 15 представників влади, в основному, найнижчого рівня та, начебто, 27 посадових осіб юридичних осіб і фізичних осіб – у разі одержання від них неправомірної вигоди. Ось це і все! І це при тому, що відносно частини із цих осіб (статзвітність і цього не передбачає) обвинувальні акти направлялись до суду раніше, тобто, не в 2020 році, а  в позаминулі роки.

Більше того, у 2020 році судами не було засуджено за корупцію жодного народного депутата України ні навіть депутата обласної ради, жодної службової особи судової гілки влади, жодного прокурора (включаючи військового), жодної службової особи СБУ, та жодної посадової особи місцевого самоврядування! Це гірше ніж навіть у 2019 році, коли із перерахованих суб’єктів корупції було засуджено, хоча б, 22 посадові особи місцевого самоврядування.

І до цього треба додати і той факт, що судами за такі злочини в 2020 році було також виправдано 31 особу!

Оце і є справжній результат роботи всіх 5 органів  досудового розслідування, у т.ч.  і новостворених антикорупційних, та фактично двох паралельних окремих прокуратур.

У той же час, відповідно до Закону України «Про державний бюджет на 2020 рік», на діяльність нових антикорупційних органів (НАБУ, САП, НАЗК, ДБР) виділено 3 240 787 200 гривень (це без урахування Національного агенства України з питань виявлення розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів – 190 450 000 грн.), а відшкодовано, завдяки їх роботі, до державного бюджету лише 1 708 434  гривень.

Тому і постає закономірне запитання: а чи виправдано існування в Україні стільки органів правопорядку? На противагу значній частині експертного середовища, я категорично впевнений, що ні, їх непотрібно настільки багато і не потрібні вони в такому вигляді,  тим більше, із такими необмеженими повноваженнями, як в НАБУ і САП, та створеними їм небаченими до цього комфортними умовами для роботи, а тим більше, з таким явно завищеним по зрівнянню із іншими органами правопорядку рівнем матеріального забезпечення.

Немаловажливим до цього всього є і те, що вони знаходяться, в основному, на жаль, під контролем не українського суспільства чи нашої держави, а іноземних країн, які діють, я впевнений, виключно у власних національних інтересах.

Не можу обійти  й той факт, що кримінальних провадженнях, досудове розслідування корупційних злочинів у яких здійснювали слідчі органів поліції, СБУ, ДФС та ДБР, сума заподіяної корупцією шкоди за 2020 рік становила 3 440 738 705 грн., з яких названими органами відшкодовано лише 296 206 213 грн., або 8,6%, тобто, також відверто мізерний відсоток.

Тому й висновок з цього аналізу може бути лише один: органами правопорядку в Україні не забезпечується виконання покладених на них завдань по боротьбі із корупцією, яка загрожує національній безпеці нашої держави і тому ця ситуація потребує якнайширшого обговорення в суспільстві та вжиття заходів реагування.

Недарма один з найавторитетніших реформаторів світу, бувший Прем’єр-міністр Сінгапуру  Лі Куан Ю говорив: «Приступати до роботи, задекларувавши високі моральні стандарти, тверді переконання і рішуче бажання побороти корупцію, просто. Складно жити згідно з цими принципами, а можливо це, лише коли у країни є лідери сильні і розважливі до такої міри, щоб карати всіх порушників без винятку».

Naspravdi.Today

Коментарі:

Наступна публікація

Зеленський переходить на нелегальне становище

Нд Лип 25 , 2021
Можливо коли-небудь у далекому майбутньому, коли доба шостого президента піде у вічність, Володимир Олександрович Зеленський захоче, нарешті, зрозуміти, чому й коли все в його житті пішло шкереберть. На цей випадок дамо йому підказку: це трапилось 29 грудня 2020 року. Цього дня Один з Найвеличніших Лідерів світу (с) видав Указ №607/2020, […]