Якби Микола Васильович Гоголь жив у наші часи, то він би, напевно, написав повість не про те, як посварились Іван Іванович та Іван Никифорович, а про те, як Гюндуз Айдинович образився на Максима Вікторовича. Бо сварка між двома миргородськими поміщиками Перерепенком і Довгочхуном за напругою пристрастей не йде ні в яке порівняння з тими бойовими діями, які заступник генерального прокурора Мамедов розгорнув проти заступника генерального прокурора Якубовського.
У наступ Гюндуз Айдинович перейшов раптово: 30 червня 2021 року десятки Інтернет-видань та окремі блогери, які беруть корм з рук 5-й президента Порошенка та посольства Сполучених Штатів в Україні, одночасно розмістили одну й ту ж новину з практично однаковим текстом – що генеральна прокурорка Ірина Венедіктова своїм наказом від 29 червня 2021 року №210 внесла зміни до наказу генерального прокурора від 23 вересня №458 «Про розподіл обов’язків між керівництвом Офісу генерального прокурора» і призначила свого заступника Максима Якубовського куратором Департаменту нагляду у кримінальних провадженнях щодо злочинів, вчинених в умовах збройного конфлікту Офісу генерального прокурора. Ця третьорозрядна новина, яка могла зацікавити, хіба співробітників органів прокуратури, істерично «розганялась» у ЗМІ під тим соусом, що Якубовський – це, начебто, людина Віктора Медведчука, а цей Департамент, начебто, розслідує діяльність Медведчука на окупованих територіях. І що підпорядкування Якубовському Департаменту нагляду у кримінальних провадженнях щодо злочинів, вчинених в умовах збройного конфлікту – то є приклад кричущого конфлікту інтересів.
Треба сказати, що Якубовський має таке ж відношення до Медведчука, як і Мамедов, тобто ніякого. Більш того, у той час, коли, за твердженням чесних і непідкупних українських ЗМІ, що харчуються з щедрот Петра Порошенка та посольства США, Якубовський, начебто, працював на Медведчука він, насправді, був помічником-консультантом народного депутата України Геннадія Москаля. До речі, саме Якубовський у січні-лютому 2014 року роздобув і оприлюднив через Москаля плани тодішньої влади по розгону акцій протесту в центрі Києва – плани «Хвиля» та «Бумеранг» – а також план СБУ влаштувати за допомогою своєї агентури, що працювала серед активістів, вибух на Майдані. У наступному, вже отримавши посаду військового прокурора Південного регіону України, Якубовський два роки домагався, щоби його допитали як свідка в Управлінні спеціальних розслідувань Генпрокуратури (керівник цього управління Сергій Горбатюк відмовлявся це робити, оскільки в такому разі до кримінальної відповідальності довелося б притягувати СБУшних агентів на кшталт Булатова). До речі, зараз «справа Майдану» в тій частині, де Якубовський є свідком, розслідується в ДБР під процесуальним керівництвом першого заступника генпрокурора Романа Говди.
Тому на повідомлення чесних і непідкупних українських ЗМІ, що харчуються з щедрот Петра Порошенка та посольства США, можна було б не звертати уваги якби не постать людини, яка домовлялась про розміщення «поганки» на Якубовського – це помічниця Гюндуза Мамедова Наталка Нєпряхіна, дружина журналіста належного Порошенку телеканалу «Прямий» Валерія Калниша.
Нєпряхіна – це колишній прес-секретар генерального прокурора Руслана Рябошапки, яка прийшла працювати в Генеральну прокуратуру разом з Русланом Георгійовичем та іншими членами команди Андрія Богдана. Зараз від «людей Богдана» в Офісі генерального прокурора залишився лише Мамедов, тож Нєпряхіна, цілком природно, перейшла в апарат Гюндуза Айдиновича й тепер разом зі своїм чоловіком дописує від імені заступника генерального прокурора на «Українській правді». До речі, в останній статті, розміщеній від імені Мамедова на УП, Нєпряхіна та Калниш припустились помилки в заголовку – треба писати не «Нюрнбергський», а «Нюрнберзький». Я вже звертав їх увагу на це неподобство, але помічниця Мамедова помилку так і не виправила.
В команду Андрія Богдана Гюндуз Айдинович потрапив з очевидних причин – родина Мамедових вже три десятки років розпоряджається Державних нафтовим фондом Азербайджану, який був створений батьком Гюндуза Айдиновича. Зараз Старший брат Мамедова, Ісрафіл Мамедов, обіймає посаду заступника генерального директора цього фонду, я молодший – Ельчин Мамедов – очолює дочірні компанії державної нафтової корпорації Азербайджану SOCAR в Україні – ТОВ «Сокар Енерджі Україна» та «ТОВ Сокар-Авіа». Тож не дивно, що як тільки Богдан призначив свого довіреного Рябошапку генеральним прокурором, він розпорядився дати пристойну посаду й прокурору Автономної Республіки Крим (в екзилі) Гюндузу Мамедову – дарма, що Гюндуз Айдинович уславився лише одним розслідуванням: саме під його чуйним керівництвом в травні 2017 року було повідомлено про підозру тов. Сталіну й тов. Берія, що спричинило гомеричний регіт у юридичних колах.
Втім, і після того, як Андрій Богдан втратив владу, Гюндуз Айдинович залишився при посаді. Люди брешуть, що одна українська спецслужба в 2020 році перехопила телефонну розмову між Мамедовим і Артемом Пшонкою, сином колишнього генерального прокурора часів Януковича, який зараз переховується в Росії від українського правосуддя. Начебто, Мамедов у ході цієї розмови став вихвалятись перед Пшонкою-молодшим, що придбав посаду заступника генерального прокурора за 1 млн. доларів і тому сподівається працювати й далі. У той же час в Офісі генерального прокурора блукала плітка, що своїм друзям в Україні Мамедов розповідав, що придбав посаду за 2 млн. доларів. У зв’язку з цим виникло два закономірних запитання: з якого дива Гюндуз Айдинович ділився такими подробицями з Артемом Вікторовичем і в чому причина розбіжності в цифрах?
Стосовно розбіжності зразу ж виникло припущення, що Мамедов заплатив за посаду 1 млн. доларів, але з родинного бюджету взяв 2 млн., обманувши братів. Стосовно ж першого запитання, відповіді ми не маємо. Принаймні, ознайомившись з роздруківкою розмови начебто Мамедова з, начебто, Пшонкою автор цих рядків роздобув журнал вхідних телефонних дзвінків, який вівся в 2013 році в офісі Артема Пшонки на вулиці Гончара в Києві (це була так звана «паралельна» Генеральна прокуратура України). Так ось, за весь 2013 рік Гюндуз Айдинович зателефонував Артему Вікторовичу тільки один раз – о 21:38 19 березня з телефону +380943464810. Для порівняння: за цей же ж період артист розмовного жанру Володимир Зеленський телефонував Артему Пшонці з різними проханнями 13 разів, з’єднання з приймальною Пшонки відбувалось з телефону +380956789595, яким користувалась помічниця Зеленського Марія Левченко, дружина нинішнього заступника міністра внутрішніх справ Олександра Гогілашвілі.
Тобто, Мамедов у 2013 році аж ніяк не належав до числа близьких друзів Пшонки, на той час він полишив прокуратуру Київської області й працював головним науковим співробітником у Національній академії прокуратури. Тож з якого дива тепер Гюндуз Айдинович спілкувався з Артемом Вікторовичем та ще й розповідав подробиці свого призначення автор цих рядків пояснити не може – тим більше, що Мамедов, будучи людиною досвідченою, мав би усвідомити, що розмови Пшонки пишуться не тільки українськими спецслужбами, але й російськими…
Що стосується Департаменту нагляду у кримінальних провадженнях щодо злочинів, вчинених в умовах збройного конфлікту, то це – колишнє Управління Головної військової прокуратури по розслідуванню злочинів проти миру, людяності та міжнародної безпеки. Коли Богдан у жовтні 2019 року розпорядився дати Мамедову посаду заступника генерального прокурора, постало питання про коло його службових обов’язків. З тим, щоби знайти Гюндузу Айдиновичу якусь роботу, це управління було перетворено на департамент і передано під його кураторство. Звісно, ніяких «справ Медведчука» цей Департамент не розслідує (та й, взагалі, прокуратура остаточно позбулась функцій органу досудового розслідування ще 20 листопада 2019 року). Але воно цікаво тим, що прокурори саме цього Департаменту здійснюють процесуальне керівництво в так звані «справі вагнерівців». І саме в цій справі до Гюндуза Айдиновича виникли запитання.
Йдеться про спецоперацію Центрального розвідувального управління США, яка проводилась із залученням оперативних можливостей Головного управління розвідки Міністерства оборони України, по виманюванню з Росії 33 членів приватної військової компанії «Вагнер». Агент ГУР МО в Москві переконав так званих «вагнерівців» (насправді, серед тих, хто попався на вудку цього агента, не було жодного члена ПВК «Вагнер», але зараз це не суттєво), що на них чекає високооплачувана робота у Венесуелі, бойовики (32 росіянина та 1 білорус) прилетіли в Мінськ, де мали пересісти на літак, що прямував у Стамбул. Після входження в повітряний простір України в одного з пасажирів був заплановий приступ невідомої хвороби, командир турецького повітряного судна мав посадити літак у аеропорту «Бориспіль» з наступним затриманням Службою безпеки України частини пасажирів. На останньому етапі операції до неї були підключені СБУ (Руслан Баранецький) та Офіс генпрокурора (Гюндуз Мамедов) і поставлений до відома глава держави Андрій Єрмак, що замінив главу держави Андрія Богдана. Але Єрмак наказав відкласти виліт «вагнерівців» з Мінська на тиждень, щоби не псувати собі зустріч із заступником керівника Адміністрації Президента Російської Федерації Дмитром Козаком.
Так звані «вагнерівці» прилетіли в Мінськ і в очікуванні рейсу на Стамбул, який глава держави Андрій Єрмак відклав на тиждень, поселились у готелі, де їх затримала білоруська контррозвідка – підозрілий Лукашенко вирішив, що російські брати хочуть влаштувати йому якусь капость під час кампанії по виборах президента Республіки Білорусь, яка тоді вирувала. Доки Лукашенко не розібрався, була надія, що Україна все ж таки зможе отримати «вагнерівців», але для цього Мамедов, як керівник групи прокурорів у кримінальному провадженні 42014000000000457 від 31.05.2014, мав оперативно підготувати підозри бойовикам за ч.1 статті 258-3 КК України й направити їх у Мінськ разом із запитом на екстрадицію. І, дійсно, підозри того ж дня, 29 липня 2021 року, були підготовлені й підписані, але замість того, щоби відправити їх у Генеральну прокуратуру Республіки Білорусь, Гюндуз Айдинович 30 липня 2020 року надіслав їх у Генеральну прокуратуру Російської Федерації. Що ж стосується звернення із запитом на екстрадицію «вагнерівців», то Мамедов направив його у Мінськ лише 11 серпня 2020 року, коли вже було пізно, оскільки Росія звернулась до Лукашенка з аналогічним запитом 5 серпня 2020 року.
Причина такого спізнення є просто сміховинною. Спочатку впродовж тижня Мамедов готував запит у Білорусь: лише 7 серпня 2020 року він погодив висновки про законність процесуальних рішень у кримінальному провадженні щодо «вагнерівців» та наявність підстав для звернення із запитом про їх екстрадицію. При цьому Гюндуз Айдинович, дарма що є кандидатом юридичних наук, послався в тексті на статтю 78 Мінської конвенції, яка регулює порядок передачі предметів, а не видачі особи. Внаслідок цього в Офісі генерального прокурора довелось ще 4 дні виправляти помилки та погоджувати остаточний варіант запиту. На той час Лукашено вже порозумівся з Путіним (повторюю – російська сторона звернулась до білоруської генпрокуратури з проханням повернути затриманих бойовиків на історичну батьківщину ще 5 серпня), до того ж до запиту на екстрадицію Мамедов не доклав підозри «вагнерівцям», які він 30 липня невідомо задля чого надіслав у Москву.
Тож не дивно, що постало природне запитання: заступник генерального прокурора Мамедов свідомо затягував вирішення питання про екстрадицію «вагнерівців» чи так трапилось внаслідок його професійної неспроможності? Втім, відсторонений від керування Департаментом нагляду у кримінальних провадженнях щодо злочинів, вчинених в умовах збройного конфлікту, він був не в зв’язку зі «справою вагнерівців», а тому, що кураторство цим Департаментом передбачає допуск до державної таємниці по формі 1 (Мамедов був одним з небагатьох співробітників Офісу генпрокурора, який мав такий допуск). У той час як Гюндуз Айдинович був позбавлений допуску до державної таємниці через те, що він не повідомив у режимно-секретний орган про свої зустрічі на території іноземних держав з адвокатом Трампа Рудольфом Джуліані 24-28 січня 2019 року, 12-13 лютого 2019 року, 23-24 березня 2019 року й 1-5 травня 2019 року.
Про цю історію я розповідав ще в 2019 році – тодішній генеральний, прости господи, прокурор Юрій Луценко та прокурор Автономної Республіки Крим Гюндуз Мамедов зустрічались з Джуліані й неофіційно, як приватні особи, передали йому матеріали зі знаменитого «400-го провадження» з компроматом на Джо Байдена та його сина Гантера – з тим, щоби тодішній президент США Дональд Трамп використав ці документи в передвиборній кампанії. Ось, наприклад довідка, що була вручена Луценком і Мамедовим Джуліані в березні 2019 року.
Це, по-суті, переклад, зроблений за вказівкою Луценка в Департаменті міжнародно-правового співробітництва Генеральної прокуратури України ось з цієї довідки, що готувалась для першої зустрічі Луценка й Мамедова з Джуліані в США в січні 2019 року:
Гюндуз Айдинович у цю політичну аферу вліз на прохання свого ділового партнера Володимира Галантерника, який направив до нього двох шахраїв, Ігоря Фрумана та Льва Парнаса, з проханням допомогти Джуліані в зборі компромату на Джо Байдена. Взагалі-то нічого незаконного в цьому немає – як приватна особа Мамедов може зустрічатись з ким завгодно. Але є нюанс: оскільки Гюндуз Айдинович належав до числа секретоносіїв, то він зобов’язаний був про кожну свою приватну поїздку за кордон ставити до відома режимно-секретний орган (у даному випадку – очолюване Валентиною Кадировою Управління забезпечення охорони державної таємниці Офісу генерального прокурора), а по приїзді повідомляти рапортом, з ким зустрічався і які теми обговорював. Порушення цього порядку тягне позбавлення особи допуску до державної таємниці з наступним звільненням з посади, якщо така посада передбачає роботу з таємними документами.
Зрозуміло, що Мамедов не повідомив у режимно-секретний орган про свої приватні зустрічі з Джуліані. Але 28 квітня 2021 року Федеральне бюро розслідувань США провело обшуки в офісі та квартирі адвоката колишнього президента Сполучених Штатів. Як було зазначено в ордерах на обшуки, перевіряється причетність Джуліані до незаконного впливу на представників органів державної влади України з метою дискредитації та обвинувачення в корупції Джо Байдена, а також притягнення до кримінальної відповідальності його сина Ганта. Серед осіб, з якими Джуліані зустрічався, у ордерах зазначені Юрій Луценко та Гюндуз Мамедов.
Зрозуміло, що за таких обставин Офісу генерального прокурора довелось провести службове розслідування, внаслідок якого заступник генерального прокурора Гюндуз Мамедов був позбавлений допуску до державної таємниці. Наслідком цього й стало усунення його від керівництва Департаментом нагляду у кримінальних провадженнях щодо злочинів, вчинених в умовах збройного конфлікту – тепер Гюндуз Айдинович може працювати в органах прокуратури лише на посадах, які не передбачають допуск до державної таємниці. Фактично це означає його звільнення з прокуратури взагалі.
Тому дуже наївною виглядає спроба Мамедова влаштувати за допомогою подружжя Нєпряхіної та Калниша піар-кампанію з розповіддю про «людину Медведчука» Якубовського, який у нього, начебто, забрав «департамент війни» – це не допоможе Гюндузу Айдиновичу повернути допуск до державної таємниці якщо навіть на матеріальну підтримку чесної та непідкупної української журналістики буде працювати одна заправка мережі «Сокар». Але не можу не відмітити, що посольство США зовсім не слідкує, «журналістів» якого штибу воно фінансує. Особливо зворушливо виглядає участь у кампанії на захист Мамедова американського радіо «Свобода» та фінансованої посольством США програми «Схеми: корупція в деталях», які грудьми стали на захист Гюндуза Айдиновича. Я тепер не здивуюсь, якщо наступний обшук у справі Джуліані ФБР проведе в посольстві США в Києві.
