Армія без майбутнього – 3

2

Ви будете сміятись, але колишній (у 2016-2019 роках) перший заступник Командувача Сил спеціальних операцій Збройних Сил України Сергій Кривонос за кілька днів до свого звільнення в грудні 2020 року з посади заступника секретаря Ради Національної безпеки та оборони України пролобіював внесення у Верховну Раду написаного ним проєкту Закону про територіальну оборону України. Звісно, було б значно цікавіше, якби Сергій Григорович, який з 1988 року безперервно перебував на державній службі, розповів, де він взяв не потрібні йому 100 тис. доларів США, які 5 лютого 2019 року він подарував державному бюджету, зареєструвавшись кандидатом у президенти України. І чому після того, як він 6 березня 2019 року зняв свою кандидатуру з виборів, заявивши про підтримку Петра Порошенка, Петро Олексійович 12 березня призначив Кривоноса заступником секретаря РНБОУ, а в травні 2019 таємним Указом присвоїв звання генерал-майора.

Початок статті:

Але чи навряд ми узнаємо від Кривоноса правду про те, звідкіля він, тоді ще полковник, взяв чималі гроші, внесені як заставу при реєстрації кандидатом у президенти, і де збирався брати кошти на виборчу кампанію. Тому хотілося б спитати в колишнього заступника секретаря РНБОУ про інше – а чому так і не були виконані два рішення РНБОУ, що безпосередньо стосувались удосконалення системи територіальної оборони, підвищення рівня військово-патріотичного виховання молоді й підготовка військового резерву Збройних Сил України та інших військових формувань? Чому РНБОУ пальця об палець не вдарило для того, щоби повернути в державну власність майно колишньої радянської державної організації «Добровільне товариство сприяння армії, авіації та флоту» (ДТСААФ)?

У першій частині цієї детективно-документальної розвідки ми розповіли, як з 1991 року в Україні систематично розкрадається майно колишньої загальносоюзної організації ДТСААФ, що була створена в Радянському Союзі з метою підготовки допризовників та фахівців військово-облікових спеціальностей:

«На території України ДТСААФ мало колосальне майно: понад 7 тисяч об’єктів, призначених для підготовки допризовників з військово-облікових спеціальностей, шість навчальних закладів для підготовки викладацького складу, понад 500 автошкіл, мототреки й автодроми, єдину в СРСР шосейно-кільцеву дорогу, тири, полігони, Палац підводного спорту, бази підводного плавання на Дніпрі та в Криму, три десятки аеродромів, ескадрильї літаків – від одномісних поршневих до реактивних, вертольоти, парашутну техніку, бронетранспортери, тисячі легкових і вантажних автомобілів.

Вже після того, як Верховна Рада України ухвалила постанову від 10 жовтня 1991 року про передачу Міністерству оборони України майна Міноборони СРСР, яке перебувало в ДТСААФ на території України, кілька відставник генералів і співробітників ДТСААФ, користуючись хаосом, що панував на руїнах Радянського Союзу (СРСР формально існував і навіть мав свого президента, але союзні республіки вже оголосили себе незалежними державами) зареєстрували громадську організацію «Товариство сприяння обороні України», яку самочинно проголосили «правонаступником ДТСААФ», і стали захоплювати державну нерухомість, транспортні засоби й авіаційну техніку».

До речі, аналогічна ситуація до 2009 року була й у сусідній Росії – майно колишнього ДТСААФ там захопила псевдо-громадська організація РОСТО («Российская оборонная спортивно-техническая организация»), керівники якої, як і їх колеги з України, використовувала це майно для набивання власних кишень. Після російсько-грузинської війни 2008 року тодішній прем’єр-міністр Путін, побачивши стан своїх збройних сил, вирішив навести лад з підготовкою допризовників і мобілізаційного резерву. Уряд Російської Федерації домігся ліквідації РОСТО та прийняв незаконно захоплене майно, натомість була створена громадсько-державна організація, якій повернули колишню сталінську назву ДТСААФ. На чолі – правління, до складу якого входять представники Міністерства оборони, Міністерства освіти, Міністерства молоді та спорту, федерацій зі спортивно-технічних і військово-прикладних видів спорту. Російський Уряд вніс у новостворену організацію майно радянського ДТСААФ та дає їй державне замовлення на підготовку військово-облікових спеціальностей й роботу з допризовниками.

Як би ми не ставились до Росії та Путіна, це було грамотне управлінське рішення, яке дозволило в найкоротший термін відновити в Російській Федерації підготовку допризовників і мобілізаційного резерву та розвиток військово-прикладних видів спорту. Наслідки цього рішення ми всі побачили в 2014 році, коли російським «добровольцям» Україна змогла протиставити, хіба, активістів Майдану та людей, що бачили військову техніку лише в художніх фільмах про Другу світову війну.  

Аналогічну роботу з молоддю Росія розгорнула й на окупованих територіях Донецької та Луганської областей – окупаційна влада відібрала в рейдерів захоплене ними майно й на базі колишніх спортивно-технічних клубів ДТСААФ готує те, що генерал-майор Кривонос називає «підрозділами територіальної оборони» та «мобілізаційним резервом». Щоправда, на відміну від ДНР і ЛНР, на підконтрольній Україні нема де готувати молодь до служби в Збройних Силах – і не в останню чергу завдяки Кривоносу та його хазяїну Петру Порошенку.

На момент обрання Порошенка президентом України власником псевдо-громадської організації «Товариство сприяння обороні України» (ТСОУ), яка проголосила себе «правонаступником Радянського Союзу» й захопила майно ДТСААФ, вже чотири роки був Віктор Тімченко – колишній начальник Донецького вищого військово-політичного училища інженерних військ і військ зв’язку імені генерала армії О.О.Єпішева, батько генерального директора компанії ДТЕК Максима Тімченка, що керує всіма енергетичними активами Ахметова. Завдяки перемозі на президентських виборах двічі несудимого «міцного господарника», Тімченко-старший посунув багаторічного хазяїна ТСОУ Володимира Дончака й у квітні 2010 року став володарювати ще не проданими аеродромами, полігонами, тирами та автошколами.

Про те, як родина Тімченків заробляла на майні ДТСААФ, яке рейдери захопили через злочинну недбалість керівництва Фонду державного майна, розповідають сотні процесуальних документів – ухвал слідчих суддів і вироків у кримінальних провадженнях – розміщених у Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Дійшло до того, що Тімченко-старший привласнив навіть будівлю Центрального комітету республіканської філії ДТСААФ. Подробиці цієї непересічної оборудки викладені в ухвалі слідчого судді Печерського районного суду Києва від 24 квітня 2015 року в справі №757/14326/15-к, якою суд надав слідчим Головного управління СБУ в Києві та Київській області дозвіл на проведення обшуку вдома у Віктора Тімченка з метою відшукання грошей, отриманих від продажу цієї будівлі, та документів.

«У ході досудового розслідування встановлено, що протягом 2013 року посадові особи керівної ланки Товариства сприяння обороні України (код ЄДРПОУ 00014611) (далі ТСОУ) за попередньою згодою з невстановленими посадовими особами Державного концерну «Укроборонпром» (код ЄРДПОУ 37854297), а також за попередньою змовою з посадовими особами керівної ланки ТОВ «Київська торгова група» (код ЄДРПОУ 35199789), ТОВ «ЗемЮрКонсалтинг» (код ЄДРПОУ 34442632) незаконно привласнили адміністративну будівлю ТСОУ за адресою: м.Київ, проспект Перемоги, 52/2 загальною площею 3625,6 кв.м. та земельну ділянку під даною будівлею загальною площею 0,4568 га».

Щоби оцінити винахідливість шахраїв з ТСОУ, достатньо прочитати лише два речення з цієї ухвали:

Колишній голова ТСОУ Віктор Миколайович Тімченко, який примудрився вкрасти навіть будівлю Центрального комітету республіканської філії ДТСААФ

«16.04.2013р. між ТСОУ та ТОВ «Київська торгова група» за сприянням вище вказаних посадових осіб було укладено договір №16/04/13-1 про інвестування у реконструкцію вищевказаної адміністративної будівлі ТСОУ. Згідно до умов даного договору, ТСОУ надає ТОВ «Київська торгова група» адміністративний будинок та земельну ділянку за адресою: м.Київ, проспект Перемоги, 52/2 як свій вклад у об’єкт інвестицій».

Це ж треба було додуматись – спочатку рейдери, користуючись правовим хаосом в умовах розпаду Радянського Союзу, створюють псевдо-громадську організацію «Товариство сприяння обороні України», на яку, всупереч Закону України «Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України», реєструють майно загальносоюзної організації ДТСААФ, а потім продають це майно якийсь «Київській торговій групі» як «вклад у об’єкт інвестицій». Ось таке воно – сприяння обороні України…

Але справжня вакханалія почалась після здобуття Порошенком посади президента.

У другій частині цього розслідування ми вже розповідали, як після інавгурації Сивочолого Гетьмана в країні з новою силою почалось розкрадання державних ресурсів, призначених для підготовки мобілізаційного резерву та військово-облікових спеціальностей. На Сході полихала війна, російські війська отаборились у Криму, а в цей час колишній адміністратор нічного клубу «Аль Капоне» Дмитро Булатов переказував на окуповані території структурам Тімченка-старшого державні кошти, призначені для розвитку військово-прикладних видів спорту, та забороняв проведення в Україні змагань з парашутного багатоборства.

Отримавши державну підтримку та пільги зі сплати земельного податку, шахраї з ТСОУ взялись допродавати залишки державного майна, що колись належало радянському «Добровільному товариству сприяння армії, авіації та флоту». Так, наприклад, колишній Центральний аероклуб ДТСААФ ім. О.К.Антонова під Києвом з аеродромом «Чайка» опинився у володінні вкрай колоритної людини – такого собі Андрія Миколайовича Альоші з Донецька з обойми «Саші-Стомалога» та «Юри Єнакіївського».

Андрій Миколайович Альоша, який назавжди увійшов в історію Донеччини завдяки нестандартному застосування кокаїну

Випускник Донецького інституту внутрішніх справ, Альоша став мільйонером ще в 2004 році завдяки покровительству авторитетного донецького персонажа Анатолія Зуєва на прізвисько «Зуй». По території Донецької області колись проходив водогін «Дніпро-Донбас» (наразі залишилась лише гілка «Дніпро-Західний Донбас») діаметром 2000мм і довжиною біля 120км. Цей водогін за допомогою «Зуя» Альоша викупив у 2003 році за 10 млн. грн. і потім впродовж кількох років викопував труби й продавав їх на металобрухт. Неважко порахувати що з товщиною стінки труби, наприклад, 40мм 1 погонний метр важитиме 2 тони й при ціні 200$ за тону металобрухту виручка склала 50 млн. доларів.

На радощах від дурних грошей Альоша купив «Rolls-Royce Phantom», яхту та гелікоптер. Але, будучи професійним наркоманом, примудрився всі свої капітали дуже швидко спустити на кокаїн – доза постійно зростала й у 2008 році Андрій Миколайович винюхував вже по 7 грамів «коксу» щодня, встановивши рекорд для Донецька. Втім, цей рекорд у шахтарській столиці обговорювали з іншого приводу – Альоша на кожному розі вихвалявся, що він удосконалив своє спілкування з жінками важкої поведінки та перед зляганням мазав кокаїном ще й власний член. Для Донецька це була, дійсно, непересічна подія, внаслідок якої за статевими успіхами члена Альоші слідкувало все місто.

Про всі пригоди цієї видатної особистості годі розповісти в одній статті – тут треба писати порно-роман… Після приходу до влади Януковича в Альоші, нарешті, з’явилась можливість продемонструвати не тільки свої здібності в частині нестандартного використання кокаїну, але й у галузі рейдерства. Як писав сайт «ОРД», «коли зірка «Юри Єнакіївського» стала заходити й першу скрипку в бізнесі президентського клану почав грати Саша-Стоматолог, Андрій Альоша перебіг під його крило. Близькість Альоші до Сім’ї найкраще видна по скандальній історії з захопленням і знищенням в с. Відрадному під Ялтою історичної будівлі найстарішого в Україні винзаводу інституту «Магарач» і розширення за рахунок його території «Чайного будиночка» президента Януковича. Фактично, ставши за дорученням Сім’ї «радником» директора інституту, Андрій Альоша організував його розорення в надзвичайно короткий термін. І буквально за півроку пішов на підвищення».

Підвищення це полягало в тому, що після того, як «Юра Єнакіївський» втратив милість Віктора Федоровича й «смотрящій» по Запоріжжю від «Єнакіївського» на прізвисько «Онисим» (за паспортом – Анісімов Євген Олександрович) був у жовтні 2013-го затриманий у аеропорту «Бориспіль», на місце «Онисима» приглядати за Запоріжжям Янукович поставив Альошу, оформивши його радником тодішнього голови Запорізької обласної державної адміністрації Олександра Пеклушенка.

Але по-справжньому розправити крила Альоша зміг тільки з приходом до влади Петра Порошенка – у липні 2015 року Андрій Миколайович отримав у використання підконтрольну частину Луганської області, де розставив на керівних посадах своїх людей (передусім – голову Луганської обласної військово-цивільної адміністрації Георгія Туку), а в червні 2016 року Альоші була віддана на розграбування «Укрзалізниця», якою він фактично керував у той час, коли формальним керівником «Укрзалізниці» рахувався польський рок-, з дозволу сказати, музикант Войцех Бальчун.

Так ось, перебравшись до Києва через необхідність керувати «Укрзалізницею», Альоша свій офіс розмістив у захопленому ділками з ТСОУ приміщенні колишнього Центрального аероклубу ДТСААФ ім. О.К.Антонова (аеродром «Чайка»), який рейдери перейменували в «Центральний аероклуб ТСОУ ім. О.К.Антонова», код ЄДРПОУ 02725836. Начальником цього Центрального аероклубу Альоша призначив (точніше – наказав Тімченку-старшому призначити) такого собі Василя Степановича Руснака, який раніше рахувався директором фіктивної фірми «Центральний аероклуб ТСОУ», з іншим кодом ЄДРПОУ – 35772380 – та без слів «ім. О.К.Антонова», що була відкрита заступником голови ТСОУ Грибановим для переведення в готівку бюджетних коштів, які шахраї отримували за домовленістю з керівництвом центрального органу виконавчої влади у сфері фізичної культури та спорту (раніше він носив назву Мінсім’ямолодьспорт, згодом – Держмолодьспорт, нині – Мінмолодьспорт).

Колишній Центральний аероклуб республіканської організації ДТСААФ, який Андрій Альоша ледь не забрав за борги у Віктора Тімченка

Як пояснював Альоша співробітникам Центрального аероклубу (не фіктивного, з кодом ЄДРПОУ 35772380, а «живого», з кодом ЄДРПОУ 02725836), Тімченко-старший позичив у нього під заставу аеродрому «Чайка» 1 мільйон доларів США, не зміг вчасно повернути борг і тепер ця колишня державна нерухомість і аеродромна земля перейшли у власність Андрія Миколайовича.

Судячи з Єдиного державного реєстру судових рішень, плани Альоші стосовно аеродрому «Чайка» були серйозними. Ось, наприклад, фабула кримінального провадження №42018000000001932 від 10.08.2018 року, яке було зареєстроване Генеральною прокуратурою України, раніше розслідувалось Головним слідчим управлінням Нацполіції, а зараз рахується за Державним бюро розслідувань:

«розслідується незаконне відчуження невстановленими особами аеродрому «Чайка» та його приаеродромної території з метою подальшої забудови за попередньою змовою з посадовими особами Підприємства об’єднання громадян «Центральний аероклуб «Товариства сприяння обороні України ім. Антонова», Петропавлівсько – Борщагівської сільської ради Києво – Святошинського району Київської області, ПП «Євро – Сервіс» (ЄДРПОУ 32753962) та Девелоперської Компанії ТОВ «ОМОКС» (ЄДРПОУ 23154102), які відчужили земельні ділянки на користь третіх осіб для забудови приаеродромної території аеродрому «Чайка» З метою ухилення від кримінальної відповідальності та сплати податків у вигляді орендної плати, засновники ПП «Євро-Сервіс» 12.12.2018 вчинили нотаріальні дії, щодо переоформлення підприємства на третю особу зі зміною його юридичної особи, місця реєстрації підприємства та назви на ПП «Кью Торг».

Виявляться, Віктор Миколайович Тімченко та Андрій Миколайович Альоша – це «невстановлені особи»…

Втім, ці грандіозні плани так і не були реалізовані, оскільки Альоша зник з радарів після того, як за фактами його витівок Головна військова прокуратура 21 березня 2017 зареєструвала кримінальне провадження №42017000000000861 за ознаками частини третьої статті 258-5 КК України («фінансування тероризму»), а слідчі Головного слідчого управління СБУ провели низку обшуків на підконтрольних Альоші підприємствах – згідно з фабулою справи, гроші, які Альоша за допомогою Балчуна крав на «Укрзалізниці», потім йшли на окуповані території. Зокрема, завдяки цим схемам терористи ремонтували рухомий склад Донецької залізниці, яким постачалась зброя з Російської Федерації.

До речі, Альоша ховався недовго: завдяки чи то грошам, чи то вмінню намазувати член кокаїном він домовився з тодішнім головою СБУ Василем Грицаком про фактичне припинення розслідування й на позачергових виборах до Верховної Ради України в липні 2019 року навіть намагався потрапити в парламент по мажоритарному виборчому округу №51 в Донецькій області від партії «Опозиційна платформа – За Життя». Але й тут не обійшлось без скандалу: програвши вибори, Альоша забрав у виборців подарунки, якими він «засівав» округ…

Не треба думати, що погані бояри не доповідали доброму царю Петру Порошенку, що коїться з державним майном колишньої радянської організації ДТСААФ. Ба більш того – скандали, що постійно вибухали через незаконну експлуатацію та продаж цього майна шахраями з ТСОУ, настільки ялозили очі, що в грудні 2014 року, укладаючи Коаліційну угоду у Верховній Раді України VІІІ скликання, фракції політичних партій «Народний Фронт» (голова – майбутній секретар РНБОУ Олександр Турчинов), «Блок Петра Порошенка» (голова – майбутній генеральний прокурор України Юрій Луценко), «Об’єднання Самопоміч» (голова – Олег Березюк), «Радикальна партія Олега Ляшка» (голова – Олег Ляшко), «Всеукраїнське об’єднання «Батьківщина» (голова – Юлія Тимошенко) зобов’язались у п. 2.14 цієї угоди негайно ліквідувати «Товариство сприяння обороні України» та повернути майно колишньої радянської організації ДТСААФ у державну власність, створивши базу для формування й підготовки сил територіальної оборони.

Ця Коаліційна угода була чинною до серпня 2019 року (принаймні, фракції «Народного Фронту» та «Блоку Петра Порошенка» стверджували, що коаліція більшості існує навіть після виходу з неї трьох інших фракцій), але жодних заходів для ліквідації псевдо-громадської організації ТСОУ вжито так і не було.

За перебігом року воєнних дій, після укладання так званих Мінських домовленостей та Іловайського й Дебальцевського «котлів», тодішнє українське керівництво знову згадало про майно колишніх загальносоюзних організацій та необхідність, нарешті, виконати постанову Верховної Ради України від 10 квітня 1992 року «Про майнові комплекси та фінансові ресурси громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташовані на території України» та постанову Верховної Ради України від 4 лютого 1994 року «Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР». У лютому 2015 року питанню повернення в державну власність майна колишніх загальносоюзних організацій було присвячено навіть спеціальне засідання Ради національної безпеки та оборони України, за підсумками якого Указом президента Порошенка від 12 березня 2015 року №140/2015 введено в дію рішення РНБОУ від 18 лютого 2015 року «Про заходи щодо створення належної матеріально-технічної бази для лікування, реабілітації та оздоровлення військовослужбовців та інших осіб, які брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, а також учасників бойових дій та інвалідів війни». Цим рішенням РНБОУ, серед іншого, на Кабінет Міністрів України був покладений обов’язок провести в тримісячний строк інвентаризацію майна загальносоюзних громадських об’єднань (організацій) колишнього Союзу PCP та внести на розгляд Верховної Ради України проект закону «Про правовий режим майна загальносоюзних громадських об’єднань (організацій) колишнього Союзу PCP».

Але Кабмін так нічого й не зробив – інвентаризацію не провів, законопроект не розробив, хоча в Україні немає інших об’єктів, окрім тих, що незаконно захоплені рейдерами, де можна було б готувати фахівців з військово-облікових спеціальностей, здійснювати реабілітацію та оздоровлення учасників бойових дій і готувати сили територіальної оборони. Шкода лишень, що колишній заступник секретаря РНБОУ Сергій Кривонос, який нині розробляє усілякі законопроекти про підготовку підрозділів територіальної оборони та протирає штани в студіях телеканалів, розповідаючи про важливість цього питання, не пояснив, чому ж рішення РНБОУ не було виконано. Тож пояснимо ми – Порошенко й не збирався повертати майно ДТСААФ у державну власність.

Насправді Сивочолий Гетьман, як тільки став президентом, пообіцяв це державне майно подарувати тодішньому народному депутату України Сергію Пашинському в обмін на лояльність Пашинського та його друга й соратника, секретаря РНБОУ Олександра Турчинова. А для цього треба було лише викурити з посади голови ТСОУ Тімченка-старшого й поставити на його місце довірену особу Пашинського – ну, наприклад, Тетяну Чорновол.

(далі буде)

ПОПЕРЕДНІ ЧАСТИНИ:

Армія без майбутнього – 1

Армія без майбутнього – 2

ПРОДОВЖЕННЯ:

Армія без майбутнього – 4

Володимир Бойко

У цьому світі не буває трьох речей: секретів, випадковостей і співпадінь.

2 thoughts on “Армія без майбутнього – 3

Leave a Reply

Наступна публікація

Деякі вагомі причини для війни

Ср Тра 5 , 2021
Як ми й передбачали минулого разу, російсько-українська війна поки не відбулася. Ніхто не прийшов, всі були по вуха заклопотані різною побутовою метушнею. Так завжди трапляється, коли протокольні служби обох ворогуючих урядів не можуть нормально узгодити зручний графік проведення війни. Постійно якась несподіванка встряє в останню мить. Зокрема, нещодавно, напередодні Пасхи, […]
%d bloggers like this: