Своїм олігархам – усе

Попереднику Володимира Зеленського в побудові феодальної імперії – фашистському диктаторові королівства Італія Беніто Амількаре Андреа Муссоліні приписують знамениті слова «Своїм – все, чужим – за законом». У варіанті «Друзям – усе, ворогам – закон» вони приписуються ще одному відомому діячу минулого, каудильйо Іспанії генералісимусу Франсіско Франко (також непоганий приклад для «каудильйо» Зеленського). Втім, найбільш повно цю думку ще в 70-х роках XIX століття висловив президент Мексики Беніто Хуарес: «Para mis camaradas habrá amnistías, para mis enemigos, todo el peso de la ley», тобто: для моїх товаришів – амністія, для моїх ворогів – уся суворість закону.

Останнім часом боротьба з олігархами стала нав’язливою ідеєю нашого недокаудильйо. З цією метою Один з Найвеличніших лідерів світу (с) навіть запропонував ухвалити закон чи то «Про боротьбу з олігархами» чи то «Про боротьбу за олігархів». А в своєму черговому відосику 15 квітня 2021 року артист розмовного жанру Зеленський розсмішив олігархів фразою «Я б це описав трьома словами – Україна дає здачі. Всім, хто довгі роки наносив по ній удари, користуючись її слабкістю, відсутністю законності, порядку і найголовнішого – справедливості». Втім більш правдиво ця фраза з вуст Верховного Головнокомандувача бачиться в дещо зменшеному варіанті – «Україна дає!».

Нескладно передбачити, що «боротьба» Зеленського з олігархами закінчиться точно так, як і його боротьба з Державним бюро розслідувань (де вже півтора року немає директора), з Генеральною прокуратурою України (яка після перейменування в Офіс генерального прокурора та звільнення понад 600 співробітників паралізована як організаційно, так і фінансово, бо немає коштів на оплату вимушених прогулів незаконно звільненим), Конституційним Судом України (який Зеленський намагався розігнати, але сам же ж відкликав свій законопроект), судами загальної юрисдикції (де вже немає грошей навіть на конверти), Вищою кваліфікаційною комісією суддів (діяльність якої Зеленський тимчасово зупинив на початку свого царювання й забув відновити), та, звісно ж, боротьба з корупцією, внаслідок якої НАБУ очолює людина, визнана судом корупціонером.

Один з Найвеличніших лідерів світу (с) лише на перший погляд такий дурний, а, насправді, він реалізує хоча й примітивний, але вельми ефективний план з набивання кишень, демонстративно караючи одних і продаючи недоторканність іншим. Злі язики пошепки розповідають, що запровадивши без суду та слідства санкції відносно дюжини людей, яких Зеленський назвав «контрабандистами» (дарма що контрабанда в Україні декриміналізована ще в 2010 році), Гарант Конституції забезпечив колишнього директора ТОВ «Студія «Квартал 95» Івана Баканова матеріальними подяками як від конкурентів цих фігурантів санкційного списку, так і від їх колег, які платили по 1 млн. доларів, щоби не потрапити в Указ Президента. Закривши три телеканали, що належать народному депутату від ОПЗЖ Тарасу Козаку, Зеленський в упор не помічає телеканал «Інтер», володільцем якого є соратник Козака по парламентській фракції Сергій Льовочкін (не кажучи вже про телеканал «Прямий», який Петро Порошенко віджав у сина Януковича, оформив на сподвижника Януковича – екс-голову КМДА Володимира Макеєнка і який фінансує за рахунок корупційних схем). Оголосивши санкції проти лідера ОПЗЖ Віктора Медведчука, Зеленський за безцінь продає українські надра чільним фігурам ОПЗЖ Сергію Льовочкіну та Юрію Бойку і влаштовує на роботу в Офісі Президента їх представників.

Хоча навіть трохи перелицьоване гасло «Своїм олігархам – усе, чужим олігархам – закон» Зеленський виконати не здатен. Точніше, виконує його лише в першій частині, забезпечуючи будь-які примхи Льовочкіна та Бойка, і не обтяжуючи себе навіть видимістю законності, коли йдеться про їх соратника Медведчука. А примхи в новоявлених друзів Арбітра Нації чималі.

Так, 26 жовтня 2020 року спецдозвіл на геологічне вивчення нафтогазоносних надр, у тому числі на дослідно-промислову розробку родовищ вуглеводнів з подальшим видобуванням нафти та газу (промислова розробка родовищ) на Приазовське газове родовище в Запорізькій області, строком на 20 років,  отримало таке собі Товариство з обмеженою відповідальністю «КЗР Петролеум». Договір купівлі-продажу ліцензії 7 вересня 2020 року  підписав особисто голова Держгеонадр Роман Опімах з безпрецедентною знижкою в 90%  – за спецдозвіл на видобування нафти й газу держава отримала лише 630 тис. грн, тобто ціну вживаного автомобіля.

Така державна безкорисливість може здивувати лише того, хто не знає, що власником ТОВ «КЗР Петролеум» є Харківська ТЕЦ-5, яка, у свою чергу належить двом яскравим представникам ОПЗЖ – Юрію Бойку (співголова фракції) та Юлію Йоффе. Обидва вони є колишніми керівниками Мінпаливенерго і засновниками Республіканської партії України (Бойко очолював очолював цю партію, а Іоффе був його першим заступником у 2005 році), а нині представляють в ОПЗЖ (і в Офісі Президента, ясна річ) інтереси олігарха Дмитра Фірташа.

Щоби переконатись у тому, що ліцензія була подарована саме Юрію Бойку, достатньо на кілька хвилин скористатись пошуковиком «Гугль»:  власником ТОВ «КЗР Петролеум» є Харківська ТЕЦ-5, яку ще в 2012 році придбала компанія «Укрістгаз» з орбіти Дмитра Фірташа та Юрія Бойка, директором якої на той час був Володимир Крупко – син екс-міністра Кабінету міністрів Петра Крупка в обох урядах Юлії Тимошенко. На роботу в «Укрсітгаз» Фірташ перевів Крупка-молодшого з компанії «Украндрасервіс», яка у 2008 році поповнила список активів належного Фірташу угорського газотрейдера «Emfesz Kft».

Зрозуміло що в 2012 році Бойко ну ніяк не міг оформити Харківську ТЕЦ-5 на себе, оскільки обіймав посаду міністра енергетики та вугільної промисловості України. Тому покупцем і виступила компанія «Укрістгаз», яка була записано на австрійську компанію «Ітонс холдинг гмбх», що, у свою чергу, належить офшорам «San Posidanius Investments Limited» (Кіпр) і «Ithuba Natural Resources Fund» (Кайманові острови). Кінцевим бенефіціаром Харківської ТЕЦ-5 значиться кіпріот Дімітріс Іоанідіс – партнер Вадима Новинського в «Азов петролеум ЛЛС». Крім того, компанія «Укрістгаз» володіло 75% ВАТ «Волиньобленерго», де на останніх зборах акціонерів у 2015 році «Укрістга» представляв Богдан Курінний, а членами наглядової ради стали Віталій Левченко та Євген Тютюнників, які були засновником ТОВ «Лисичанськ вода» і ТОВ «Рубіжанська вода». Усі ці люди належать до оточення Юрія Бойка, який, власне, і контролює всі пойменовані компанії.

Але на цьому боротьба Зеленського з олігархами не закінчилась. 14 квітня 2021 року відбувся аукціон, на якому ТОВ «Межиріченський гірничо-збагачувальний комбінат» придбало за 50,1 млн. грн. спеціальний дозвіл на користування надрами – Селищанську ділянка в Малинському та Коростенському районах Житомирської області, за 10 км на північний схід від смт Іршанськ. Вид корисної копалини: руди титанові. Вид користування надрами та строк, на який надається дозвіл: геологічне вивчення, у тому числі дослідно-промислова розробка родовищ, 5 років.

Конкурентом в боротьбі за ласий шматок виступило державне підприємство Акціонерне товариство «Об’єднана гірничо-хімічна компанія», якому для перемоги не вистачило 100 тис. гривень. Напевно, керівництво державної компанії не здогадалось попрохати цю незначну для Зеленського суму в Офісі Президента… Ну, а хто є кінцевим бенефіціаром ТОВ «Межиріченський гірничо-збагачувальний комбінат» знають усі – за винятком, хіба, секретаря РНБОУ Олексія Данілова: Дмитро Фірташ. А де Фірташ – там, зрозуміло, Льовочкін і Бойко.

Для тих, хто не зрозумів з першого разу: державне підприємство «Об’єднана гірничо-хімічна компанія» у розпалі проголошеної Зеленським «боротьби з олігархами», не знайшло 100 тис. гривень і поступилось ліцензією на видобуток титанової сировини компанії Фірташа, політичними представниками якого є співголова парламентської фракції ОПЗЖ Бойко та народний депутат від фракції ОПЗЖ Льовочкін. Таке могло бути лише в одному випадку – якщо з Банкової надійшла вказівка віддати ліцензію Фірташу, а державну компанію використати для створення видимості конкурсу.

Втім, ходять вперті чутки, що «Об’єднана гірничо-хімічна компанія» буде невдовзі також приватизована й Один з Найвеличніших Лідері Світу (с) та заповзятий борець з олігархами її, начебто, вже пообіцяв усе тим же ж Льовочкіну та Бойку – в обмін на підтримку з боку належного групі Фірташа телеканалу «Інтер» на наступних президентських виборах. Більш того, з вулиці Банкової вже простують чутки, що роздача Бойку, Льовочкіну та Фірташу ліцензій на видобування корисних копалин – це аванс за розвал фракції ОПЗЖ, яку ці достойні мужі зараз розвалюють точно так, як вони колись розвалили «Опозиційний Блок». І що, начебто, саме Льовочкін порадив Одному з Найвеличнішіх Лідерів Світу (с) без усяких юридичних формальностей заборонити діяльність телеканалів свого однопартійця Козака.  

Окрім очевидних фактів, на користь цих чуток свідчить і сама логіка політичних процесів. Проросійський електорат Сходу та Півдня України нікуди не дівся й позиції партії ОПЗЖ, з якою у виборців асоціюється кум Путіна, стабільні. Напевно, саме представник ОПЗЖ складатиме основну конкуренцію Зеленському на наступних президентських виборах і від того, хто буде цим представником – орієнтований на Росію Медведчук з кількома інформаційними телеканалами чи Бойко з телеканалом «Інтер» – значною мірою залежить результат виборів. Бойко, Льовочкін і «віденський в’язень» Фірташ, яким менше за все хочеться потрапити, подібно Медведчуку, під американські санкції, є значно більш приємними опонентами для Зеленського, ніж лідер ОПЗЖ. Не кажучи вже про те, що вони значно більш договороздатні, оскільки їх головні бізнес-активи зосереджені в Україні.

Тож вирощування своїх олігархів на кшталт Льовочкіна, Бойка та Фірташа на противагу чужим олігархам – то цілком природна тактика команди ТОВ «Студія «Квартал 95». А якщо хтось із чужих олігархів буде заважати своїм олігархам заробляти копійку – проти чужаків можна й санкції запровадити, у повній відповідності із заповітами Беніто Муссоліні, Франсіско Франко та Беніто Хуареса.