Армія без майбутнього

3

Коли навесні 2019 року на посаду президента України балотувався комік без артистичної освіти й навичок театральної роботи, виборці готові були проголосувати за кого завгодно – хоч за Зеленського, хоч за Юзіка, хоч за Сивоха, хоч за чорта лисого – аби тільки людина, що замінить Порошенка, раніше не перебувала у владі й не була пов’язана з корупційними схемами, які десятиліттями вибудовували попередні президенти та їх придворна камарилья. Бо ще один президентський термін Порошенка економіка країни в умовах війни просто не витримала б.

Але артист-аматор, який раніше заробляв тим, що веселив невибагливу публіку читанням бездарних текстів, швидко увійшов у смак. Усі схеми, які з такою любов’ю впродовж останніх 15 років плекали в міністерствах, відомствах і силових структурах – від контрабанди в Європу тютюнових виробів до обкладання грошовими поборами учасників державних спортивних заходів – при Зеленському не тільки були збережені, але й набули «другого дихання». Що ж стосується обороноздатності держави, то складається враження, що команда ТОВ «Студія «Квартал 95» вперше в житті побачила гроші – крадуть, на чому тільки можуть: у країні повністю знищена робота з допризовниками, не проводяться заходи з військово-патріотичного виховання молоді, взагалі не готується мобілізаційний резерв, по суті, ліквідовані військово-прикладні види спорту, натомість міністр молоді та спорту Гутцайт опанував навички пріснопам’ятного шахрая Каськіва та його «правої руки» Шевляка (колишній перший заступник міністра в справах сім’ї, молоді та спорту) й намагається збирати гроші навіть з неповнолітніх.

Біля українських кордонів розгорнуто 2 російських армії, місцева влада в південних регіонах країни оголошує навчання загонів територіальної оборони, а в цей час в Україні допродаються залишки державного майна, яке було створено за часи Радянського Союзу з метою навчання допризовників військовим професіям та розвитку військово-прикладних видів спорту – полігони, тири та спортивні аеродроми. Продаються навчально-тренувальні літаки, давно передані в приватні руки парашутна техніка, бази підготовки підводників, автопарк, який належить Міністерству оборони України й призначений для підготовки фахівців військово-облікових спеціальностей.

Починаючи з квітня 2014 року зусиллями двох президентів, Петра Порошенка та Володимира Зеленського, і одного виконувача обов’язків президента, Олександра Турчинова, Україна повністю позбулась матеріальної бази для підготовки підрозділів територіальної оборони, резервістів, допризовників і спортсменів з військово-прикладних видів спорту. У травні 2014 року наказом міністра молоді та спорту Булатова в Україні була заборонена офіційна підготовка молоді до служби в десанто-штурмових військах і ліквідовано парашутне багатоборство (стрибки з парашутом на точність приземлення, біг, плавання, стрільба з малокаліберної гвинтівки). Натомість в Україні безперешкодно функціонують усілякі «парашутні школи імені Цесаревича Алєксєя» Російської православної церкви, а державні полігони, тири та спортивні аеродроми привласнені кількома шахраями й здаються в оренду під розміщення складів або продаються під житлову забудову.

Радянський спадок

Постановою Ради міністрів СРСР від 20 серпня 1951 року за підписом Сталіна ( до речі, гриф секретності з окремих її пунктів не знятий до сьогоднішнього дня) у Радянському Союзі було створено організацію, яка мала займатись роботою з допризовною молоддю, підготовкою мобілізаційного резерву та військово-облікових спеціальностей і розвитком військово-прикладних видів спорту.

Ця організація дістала назву «Добровільне товариство сприяння армії, авіації та флоту», скорочено – ДТСААФ, але, звісно, не мала нічого спільного з громадськими організаціями – у Радянському Союзі громадські організації якщо й існували, то дуже недовго й виключно в підпіллі. Що ж стосується ДТСААФ, то це була суто державна установа, яка фінансувалася переважно з держбюджету. Другим за значенням джерелом фінансування був розіграш лотерей ДТСААФ, окрім того, на потреби ДТСААФ збирались у примусовому порядку гроші зі школярів і студентів, але гроші зовсім невеликі – по 30 копійок на рік.

Особливо актуальною діяльність ДТСААФ стала після так званого хрущовського скорочення, коли в 60-х роках минулого століття термін строкової служби у збройних силах СРСР скоротився з трьох років до двох, а на флоті – з п’яти до трьох. В умовах армії за такий строк було важко готувати фахівців з військово-облікових спеціальностей – стрілків, радистів, водіїв, парашутистів-десантників, водолазів тощо, тому допризовники отримували підготовку в закладах ДТСААФ: наприклад, проходили повний курс наземної підготовки до виконання парашутних стрибків, виконували перші три стрибки з  парашутом і оволодівали технікою укладання основного та запасного парашута в авіаційно-спортивних клубах ДТСААФ, куди юнаків і дівчат приймали з 16 років. А для популяризації цих спеціальностей чималі державні кошти вкладались у розвиток на базі ДТСААФ військово-прикладних і технічних видів спорту. Передусім – парашутного багатоборства, яке з 1971 року було найпопулярнішим технічним видом спорту на теренах Східної Європи.

29 листопада 1990 року Верховна Рада тоді ще Української Радянської Соціалістичної Республіки ухвалила постанову «Про захист суверенних прав власності Української РСР», якою ввела мораторій на території республіки на будь-які зміни форми власності та власника державного майна до введення в дію законів, якими визначався би порядок його роздержавлення. До цього державного майна було віднесено й майно республіканської організації «Добровільного товариства сприяння армії, авіації та флоту», оскільки спеціальним законом «Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України» від 10 вересня 1991 року було встановлено, що майно підприємств, установ і організацій та інших об’єктів союзного підпорядкування, у тому числі ДТСААФ, є державною власністю України.

Після розпаду Радянського Союзу Президія Верховної Ради України видала Указ від 7 жовтня 1991 року, яким підпорядкувала Міністерству оборони України все майно колишнього Міноборони СРСР, передане навчальним організаціям ДТСААФ на території України. У подальшому Верховна Рада України своєю Постановою від 10 квітня 1992 року «Про майнові комплекси та фінансові ресурси громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташованих на території України» зобов’язала Фонд державного майна України негайно, до 1 травня 1992 року, прийняти майно та фінансові ресурси розташованих на території України підприємств, установ та об’єктів, що перебували у віданні центральних органів цих організацій.

Окрім цього, постановою Верховної Ради України «Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР» від 4 лютого 1994 року було визначено, що тимчасово, до законодавчого визначення суб’єктів права власності майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташованого на території України, зазначене майно є загальнодержавною власністю. Цією ж постановою Верховної Ради України було вказано, що право розпорядження цим майном у процесі приватизації та його використання на умовах оренди здійснює Фонд державного майна України.

На території України ДТСААФ мало колосальне майно: понад 7 тисяч об’єктів, призначених для підготовки допризовників з військово-облікових спеціальностей, шість навчальних закладів для підготовки викладацького складу, понад 500 автошкіл, мототреки й автодроми, єдину в СРСР шосейно-кільцеву дорогу, тири, полігони, Палац підводного спорту, бази підводного плавання на Дніпрі та в Криму, три десятки аеродромів, ескадрильї літаків – від одномісних поршневих до реактивних, вертольоти, парашутну техніку, бронетранспортери, тисячі легкових і вантажних автомобілів.

Експерти оцінюють вартість майна ДТСААФ у суму, не меншу 10 млрд доларів США, але більша частина його вкрадена та продана-перепродана. Бо до сьогоднішнього дня закону про правовий режим майна загальносоюзних організацій немає, а Фонд держмайна проігнорував дві постанови парламенту й не прийняв на баланс майно ДТСААФ. Те ж саме стосується й Міністерства оборони України, яке не прийняло навіть іржавого цвяху з того майна, що Міністерство оборони СРСР передало в користування структурним підрозділам ДТСААФ на території України.

Про майно ДТСААФ пригадали лише в зв’язку з російською агресією проти України: Указом президента Порошенка від 12 березня 2015 року №140/2015 введено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 18 лютого 2015 року «Про заходи щодо створення належної матеріально-технічної бази для лікування, реабілітації та оздоровлення військовослужбовців та інших осіб, які брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, а також учасників бойових дій та інвалідів війни». Цим рішенням РНБОУ, серед іншого, на Кабінет Міністрів України був покладений обов’язок провести в тримісячний строк інвентаризацію майна загальносоюзних громадських об’єднань (організацій) колишнього Союзу PCP та внести на розгляд Верховної Ради України проект закону «Про правовий режим майна загальносоюзних громадських об’єднань (організацій) колишнього Союзу PCP». Але Кабмін нічого не зробив – інвентаризацію не провів, законопроект не розробив.

Тоді члени Спеціальної контрольної комісії Верховної Ради з питань приватизації з огляду на повну бездіяльність Уряду розробили й зареєстрували в березні 2016 року проект Закону про правовий режим майна загальносоюзних громадських об’єднань (організацій) колишнього Союзу РСР. Але на розгляд парламенту він так і не був внесений, а після припинення повноважень народних депутатів України VIII скликання – взагалі відкликаний.

Тож спробуємо розібратись, що це за майно, хто і в який спосіб його розікрав і чому РНБОУ створює усілякі «центри протидії дезінформації», але не вживає жодних заходів для повернення у державну власність стратегічних об’єктів вартістю мільярди доларів.

Крали, крадуть і будуть красти

Вже після того, як Верховна Рада України ухвалила постанову від 10 жовтня 1991 року про передачу Міністерству оборони України майна Міноборони СРСР, яке перебувало в ДТСААФ на території України, кілька відставник генералів і співробітників ДТСААФ, користуючись хаосом, що панував на руїнах Радянського Союзу (СРСР формально існував і навіть мав свого президента, але союзні республіки вже оголосили себе незалежними державами) зареєстрували громадську організацію «Товариство сприяння обороні України», яку самочинно проголосили «правонаступником ДТСААФ», і стали захоплювати державну нерухомість, транспортні засоби й авіаційну техніку. Таким чином приватні особи оформили на свою псевдо-громадську організацію, наприклад, будинок ДТСААФ в Києві по проспекту Перемогу, 52/2.

У закладах ДТСААФ в регіонах йшли аналогічні процеси привласнення державного майна: на тлі правової невизначеності в умовах розпаду СРСР працівники авіаційно-спортивних клубів та автошкіл ДТСААФ виступали засновниками місцевих самоврядних громадських організацій, які проголошували себе «правонаступниками» майна Радянського Союзу. Ці місцеві громадські організації за домовленістю з київськими крадіями називали себе закладами  щойно зареєстрованого «Товариства сприяння обороні України», хоча жодного відношення до ТСОУ не мали – ані юридичного, ані фактичного.

Таким чином були створені, наприклад, місцеві громадські організації «Чернігівський авіаційно-спортивний клуб ТСОУ», «Рівненський авіаційно-спортивний клуб ТСОУ», «Донецький авіаційно-спортивний клуб ТСОУ», «Луганський авіаційно-спортивний клуб ТСОУ», «Вінницький авіаційно-спортивний клуб ТСОУ», «Севастопольський авіаційно-спортивний клуб ТСОУ», «Сімферопольський авіаційно-спортивний клуб ТСОУ», «Одеський авіаційно-спортивний клуб ТСОУ», «Львівський авіаційно-спортивний клуб ТСОУ» та сотні інших. На початку 2000-х років керівництву ТСОУ вдалось знайти спільну мову з керівниками усіх місцевих громадських організацій, що називали себе «клубами ТСОУ», та організувати злочинну групу з розпродажу майна колишнього ДОСААФ, внаслідок чого переважна більшість клубів колишнього ДОСААФ на території України на сьогодні взагалі припинили свою діяльність, аеродроми та авіаційна техніка давно продані. Наразі функціонують: Центральний аероклуб, Харківський аероклуб, Чернігівський АСК, Вінницький АСК, Львівський АСК, Рівненський АСК, які оголосили себе «дропзонами» – тобто комерційними закладами, які отримують прибуток від проведення розважальних стрибків з парашутом.

Використовуючи авіаційну та парашутну техніку, об’єкти нерухомості й аеродроми, що належали СРСР і які були протиправно відчужені в 1991-1992рр., вказані авіаційно-спортивні клуби ТСОУ займаються виключно нелегальним бізнесом з проведення розважальних парашутних стрибків і екскурсійних польотів на літаках, не сплачуючи при цьому податків. Цю діяльність клуби ТСОУ здійснюють з брутальним порушенням правил експлуатації повітряного простору, що систематично призводить до загибелі людей.

Найбільш скандальний приклад – це авіаційна катастрофа, яка трапилась 8 червня 2013 року на аеродром «Чайка», що був захоплений рейдерами й використовується для розміщення складів і нелегальних стрибків з парашутом. Того дня на «Чайку» прибув заступник голови Державної міграційної служби Віктор Шейбут, який замовив заступнику голови ТСОУ Володимиру Грибанову розважальний політ на легкомоторному літаку. Отримавши гроші, Грибанов розпорядився покатати Шейбута на двомісному літаку Як-52, який рейдери вкрали в ДТСААФ і який через це не був зареєстрований у Реєстрі цивільних повітряних суден України та здійснював польоти без дозволу Державної авіаційної служби. Літак такого типу призначений для навчання льотчиків і містить дві кабіни – передню курсантську й задню інструкторську. З тим, щоби Шейбут не перелякався в передній кабіні під час виконання фігур пілотажу, він був розміщений у задній кабіні, яка призначена для інструктора й прилади керування якої мають пріоритет перед аналогічними приладами, розміщеними в передній кабіні. При наборі висоти Шейбут випадково вимкнув двигун, літак впав, льотчик загинув, Шуйбут отримав тяжкі травми.

Подібних випадків, які призвели до загибелі людей, можна навести десятки. Наприклад, через систематичне порушення правил виконання польотів і стрибків з парашутом в одному лише Чернігівському АСК ТСОУ за 5 років загинуло 4 особи, у тому числі один неповнолітній. Але авіаційні події на аеродромах колишнього ДТСААФ не розслідуються взагалі – точніше, Державна авіаційна служба ще в 2006 році доручила розслідувати загибель людей на доки ще не проданих аеродромах ДТСААФ псевдо-громадській організації «Товариство сприяння обороні України», яка протиправно захопила ці об’єкти. Здається, це перший випадок в історії людства, коли злочинцю доручено розслідувати власну злочинну діяльність.

Аналогічним чином було привласнено майно мотодромів, технічно-спортивних клубів, Палацу підводного спорту в м.Києві та п’ятьох сотень автошкіл, які були обладнані за часи СРСР державним коштом і готували як автолюбителів, так і водіїв для потреб збройних сил. Колишні установи ДТСААФ новими «власниками» або продані під житлову забудову, або продовжують експлуатуватись на комерційних засадах з привласненням прибутку керівниками ТСОУ.

Процитую листа, якого автору цих рядків надіслали співробітники ТСОУ понад 10 років тому з тодішнього Дніпропетровська, де шахраї з ТСОУ продавали під забудову аеродром ДТСААФ «Кам’янка»:

«У липні 2009 року до нашого дніпропетровського бізнесмена, мого знайомого, прийшла дама з нашого міського БТІ (Бюро технічної інвентаризації – В.Б.), якась знайома Грибанова (заступник голови ТСОУ – В.Б.) і запропонувала цьому бізнесмену придбати аеродром «Кам’янка» за 2,6 млн. доларів готівкою, сказала, що якщо цікаво, то приїде розмовляти хазяїн. За два дні приїхав пан Грибанов, ми чекали, що він приїде в Дніпропетровськ, хотіли переговорити, були запитання, але Грибанов приховав від нас свій приїзд, а сам бігав і продавав нашу землю.

Починаючи з 2000 року закриті колишні клуби ДТСААФ, а їх майно продано та розкрадено: закритий стрілецький клуб у районі стадіона «Металург» (центр міста), приміщення з балансу зникло. З готелю ДТСААФ «Патріот» були примусово виселені співробітники, яких, коли брали на роботу, забезпечували там житлом – готель перейшов у приватні руки. Припинив своє існування мотоклуб – майно зникло. Закрили Синельниковський РСТК (районний спортивно-технічний клуб – В.Б.) – майно та нерухомість продані. Дніпропетровський АСК (авіаційно-спортивний клуб – В.Б.) мав два поверхи по проспекту Газети Правда, 35, де розміщувались класи, устаткування, лабораторії. За вказівкою товариша Сорочана В.В., голови обласного комітету ТСОУ, все було демонтовано, устаткування викинуто, а приміщення здано в оренду, усі гроші за яку забирають керівники ТСОУ – ані копійки на утримання авіатехніки чи потреби АСК за всі ці роки ТСОУ не дало. Замість цього забрали автомобілі, які залишились у клубі від ДТСААФ».

1,6 млн. грн., вилучені з автомобіля голови Вінницького обласного комітету ТСОУ Осипчука під час спроби продати нерухомість колишнього ДТСААФ

Через повну бездіяльність органів прокуратури схопити крадіїв за руку вдалось лише один раз – 10 січня 2012 року працівники управління державної служби боротьби з економічними злочинами УМВС у Вінницькій області затримали під час отримання хабаря голову Вінницької обласної організації ТСОУ Василя Осипчука, який за винагороду в 1,6 млн. грн. продавав нерухомість колишнього ДТСААФ із земельною ділянкою площею 6га в м.Хмельнику.

Слід зазначити, що після розпаду СРСР відбувалось розкрадання не тільки майна ДТСААФ, але й іншого військового майна Радянського Союзу. Зокрема, Міноборони СРСР користувалось на території Україні значними земельними угіддями, на яких були створені мисливські й рибальські господарства для організації відпочинку військовослужбовців і членів їх сімей. Ці об’єкти також привласнили новостворені псевдо-громадські громадські, що, подібно до ТСОУ, оголосили себе «правонаступниками» Міністерства оборони СРСР. Але в більшості випадків завдяки втручанню органів прокуратури державне майно було повернуто Міністерству оборони України. У разі ТСОУ цього не відбулось через корупційні зв’язки керівників ТСОУ в правоохоронних органах і покровительство з боку провідних політичних сил держави.

У 1991-1998 роках головою ТСОУ був відставний генерал-майор Борис Харчук, який разом зі своїм першим заступником Володимиром Дончаком стали заробляти гроші на експлуатації, продажу та здаванні в оренду державного майна ДТСААФ. Робили вони це абсолютно безкарно, оскільки Дончак, який у 1998 році очолив ТСОУ після смерті Харчука, був одним з керівників Соціал-демократичної партії України (об’єднаної) і входив у Політраду СДПУ (о) разом з Віктором Медведчуком, Григорієм Суркісом, Ігорем Плужниковим та іншими не менш достойними людьми. У 2006 році, залишившись без політичної підтримки, Дончак кинувся в обійми до Юлії Володимирівни й був обраний народним депутатом України від «Блоку Юлії Тимошенко». За словами тодішнього неофіційного «скарбничого» БЮТ Михайла Бродського, таке задоволення коштувало недешево – 7 млн. доларів США. І треба ж було такому трапитись – якраз перед своїм потраплянням в виборчий список БЮТ Дончак продав під забудову мотодром ДТСААФ у Полтаві…

У квітні 2010 року, зразу після перемоги двічі несудимого Януковича на президентських виборах, Дончак втратив посаду й головою ТСОУ став друг Віктора Федоровича, колишній начальник Донецького вищого військово-політичного училища інженерних військ і військ зв’язку імені генерала армії О.О.Єпішева Віктор Тімченко, чий син Максим Вікторович є генеральним директором компанії ДТЕК і керує всіма енергетичними активами Ахметова. Тімченко-старший докрадав майно ДТСААФ впродовж 7 років, доки в 2017 році Юлії Володимирівні в запеклій боротьбі з Сергієм Пашинським не вдалось поставити на чолі ТСОУ Сергія Кошина – народного депутата 6 скликання (2007-2012 роки), колишнього помічника-консультанта народного депутата Олександра Абдулліна. При цьому Тімченку, щоби він погодився добровільно покинути посаду, була подарована траса для кільцевих гонок колишнього ДТСААФ у районі аеродрому «Чайка» – очевидно, тих грошей, які Тімченку-молодшому платить Ахметов, не вистачає для безбідного існування цієї знаменитої родини.

Тож нині партія «Батьківщина» не має великих фінансових проблем: колишні аеродроми та полігони, призначені для підготовки молоді для служби в Збройних Силах, здаються в оренду під склади, а п’ять сотень колишніх державних автошкіл, де готували водіїв для армії, регулярно приносять свіжу копійку (за інформацією від джерел у ТСОУ, кожна автошкола передає Кошину щомісяця 1 тис. доларів). Втім, не гребує Юлія Володимирівна й поборами з дітей, які змушені платити Кошину навіть за використання під час змагань авіамодельних майданчиків на колишньому державному аеродромі «Чайка», який вже підготовлений до продажу під котеджну забудову.

Не дивно, що прокуратура не наважувалась зупинити розкрадання державного майна, а Фонд державного майна, судячи з Єдиного державного реєстру судових рішень, лише один раз втрутився в зухвале привласнення приватними особами нерухомості ДТСААФ – звернувшись у 2007 році з позовом до Виконавчого комітету Сакської міської ради, Сакського спортивно-технічного клубу ТСОУ та Сакської міської організації ТСОУ про визнання недійсними рішень виконкому Сакської міської ради «Про затвердження акта прийому-передачі обєктів нерухомості, розташованих за адресою: Автономна Республіка Крим, м. Саки, вул. Трудова, 8, та про правову реєстрацію права комунальної власності комплексу будов за адресою: Автономна Республіка Крим, м. Саки, вул. Трудова, 8» – аферисти з ТСОУ намагались здати колишнє приміщення ДТСААФ в оренду. Справа дійшла до Вищого господарського суду, який своєю постановою від 8 вересня 2011 року в справі № 5002-26/3120-2010 підтвердив, що «Правовий режим майна загальносоюзних громадських організацій, яке перебуває на території України, врегульовано Законом України «Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України». За приписами статті 1 названого Закону майно та фінансові ресурси підприємств, установ, організацій та інших об’єктів союзного підпорядкування, розташованих на території України, є державною власністю України. Відповідно до пункту 1 Постанови Верховної Ради України №3943-XII «Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР», до законодавчого визначення суб’єктів права власності майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташованого на території України, зазначене майно тимчасово є загальнодержавною власністю. Пунктом 3 цієї Постанови визначено, що до законодавчого визначення правонаступників майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР Фонд державного майна України здійснює право розпорядження цим майном у процесі приватизації та повноваження орендодавця майнових комплексів підприємств та організацій (їх структурних підрозділів). Згідно з положеннями Постанови Верховної Ради України від 10.04.92 №2268-XII «Про майнові комплекси та фінансові ресурси громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташовані на території України» до визначення правонаступників загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР майно та фінансові ресурси розташованих на території України підприємств, установ та об’єктів, що перебували у віданні центральних органів цих організацій, тимчасово передані Фонду державного майна України».

Аналогічні рішення Вищий господарський суд виносів неодноразово – наприклад, постановами від 31 серпня 2010 року в справі №2-23/5629-2009від 27 липня 2011 року в справі №5002-21/5413.1-2010, від 2 серпня 2011 року в справі №2-5/2482.3-201. Але таке траплялось лише коли рейдери починали судитись між собою, доводячи, хто з них має більше прав на державне майно – прокуратура з позовами воліла не звертатись.

Апетит, як відомо, приходить під час їжі й у 1997 рокі керівники ТСОУ, пригадавши лотереї ДТСААФ за радянські часи, також організували лотерею, яку назвали, звісно ж, «Патріот», для чого заснували Закрите акціонерне товариство (згодом – Приватне акціонерне товариство) «Патріот», зареєстроване за адресою ТСОУ – Київ, проспект Перемоги, 52/2.

Така назва та найменування засновника – аж ціле «Товариство сприяння обороні України» – мали переконувати покупців лотерейних білетів, що виручені кошти, начебто, йдуть на фінансування Збройних Сил України. Насправді, реальним власником цієї лотереї був російський олігарх Олег Бойко, який виступав спонсором не української, а російської армії (через що, власне, на ПрАТ «Патріот» і були накладені санкції рішенням РНБОУ від 2 вересня 2015 року), і який лише трохи доплачував керівникам ТСОУ за використання «бренду».

Після потрапляння голови псевдо-громадської організації, яка розпродавала незаконне захоплене державне майно, у депутати українського парламенту почалась справжня вакханалія: ТСОУ стало отримувати фінансування з державного бюджету, для чого спочатку Дончак, а згодом Тімченко-старший використовували фіктивні фірми.

Наприклад, колись існував Черкаський авіаспортклуб ДТСААФ, він бозна-коли припинив свою діяльність, ще на початку 2000-х років рейдери з ТСОУ незаконно продали клубний аеродром, але від Черкаського авіаспортклубу залишились печатка та рахунок у банку, на який до кінця 2013 року Мінмолодьспорт на подання ТСОУ переказував щороку по 300 тис. грн «на розвиток авіаційних видів спорту». Усі гроші знімалися готівкою службовими особами ТСОУ та ділилися між собою.

Інший приклад – це відкриття в Києві фіктивної фірми під назвою «Центральний аероклуб Товариства сприяння обороні України», код ЄДРПОУ 35772380. У 1991 році рейдери захопили колишній Центральний аероклуб ДТСААФ ім. О.К.Антонова – побудовану на державні кошти базу спортивно-технічних видів спорту в Києві з аеродромом «Чайка», майданчиками для кордових моделей, готелем, адміністративними будинками тощо. Оскільки Фонд держмайна так і не взяв цей майновий комплекс на баланс, керівники ТСОУ перереєстрували його на свою псевдо-громадську організацію під назвою «Центральний аероклуб Товариства сприяння обороні України ім. О.К.Антонова», код ЄДРПОУ 2725836. Але використовувати рахунок цього підприємства для «обготівкування» бюджетних коштів рейдери побоялись і тоді заступник голови ТСОУ Володимир Грибанов відкрив фірму-двійник «Центральний аероклуб Товариства сприяння обороні України», код ЄДРПОУ 35772380, назва якої імітувала назву Центрального аероклубу (тільки без «ім. О.К.Антонова» і з іншим кодом ЄДРПОУ) і яка не мала на балансі навіть чайника, але яка щороку отримувала на свій рахунок по 500 тис. грн. з державного бюджету «на розвиток авіаційних видів спорту».

Ці гроші переводились у готівку шляхом виплати зарплатні «мертвим душам» – особам, які, начебто, перебували з цією фірмою в трудових відносинах. Усього в такий спосіб через фіктивну фірму-двійник була поцуплено 2,5 млн. грн. бюджетних коштів (це ще коли 1 долар США коштував 8 грн.). Останній платіж на рахунок цієї фіктивної фірми був здійснений Мінмолодьспорт у 2014 році в сумі 209 тис. грн. – гроші переказав попсуй-міністр молоді та спорту Дмитро Булатов.

ПРОДОВЖЕННЯ:

Армія без майбутнього – 2

Армія без майбутнього – 3

Армія без майбутнього – 4

Володимир Бойко

У цьому світі не буває трьох речей: секретів, випадковостей і співпадінь.

3 thoughts on “Армія без майбутнього

Коментарі:

Наступна публікація

Яка нах@й війна?

Ср Кві 21 , 2021
Завдяки нашим небрехливим засобам масової інформації уся країна одностайно перебуває в атмосфері колективного тваринного страху очікування повномасштабного російського вторгнення та війни. Жоден ворог ніколи б не посіяв стільки паніки та безнадії, як наші доморощені політологи та народні експерти з усіх питань, що змагаються в тому, хто розробить кращий стратегічний план […]