Генеральна прокурорка Ірина Венедіктова вирішила захистити в суді те, чого в неї немає – честь, гідність і ділову репутацію. Тільки не смійтесь: Ірина Валентинівна подала позов до Яніни Соколової, що називає себе «журналісткою», і позаштатного співробітника НАБУ Євгена Шевченка, який в інтерв’ю Соколовій заявив, що за даними НАБУ, Венедіктова торік взяла хабар за закриття кримінальне провадження відносно екс-міністра екології та природних ресурсів України Миколи Злочевського. Зі слів «таємного агента НАБУ», доблесне Національне антикорупційне бюро України, узнавши, що Венедіктова отримала гроші від представників Злочевського, заслало до хабародавців свого співробітника Шевченка, який їм пояснив, що заплатити треба не тільки генеральній прокурорші, а ще й керівникові Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Назару Холодницькому. І ось при передаванні Холодницькому неправомірної вигоди в сумі 6 млн. доларів США хабародавці й були затримані за допомогою Шевченка.
Коли вийшло це інтерв’ю, Венедіктова обурилась, спочатку зажадала спростування, а тепер вирішила судитись зі співробітником НАБУ та його медіа-обслугою.
Соколовій, напевно, ніхто досі не підказав, що за професією вона не журналістка, а підставка для мікрофона. Бо журналісти не запрошують у студію шахраїв і не роблять їм «теплу ванну», вводячи в оману глядачів. Більш того, журналісти, на відміну від таких, як ця Соколова, мають уяву про предмет своїх передач і, принаймні, не займаються піра-обслуговуванням найбрудніших корупційних схем.
Насправді позаштатний співробітник НАБУ Євген Шевченко в недалекому минулому працював водієм найвідомішого українського шахрая Костянтина Грішіна (він же ж Грішин, він же ж Гришин, він же ж Семен Семенченко). До 2014 року Шевченко встиг потрапити в «чорний список» банків за шахрайство з кредитними ресурсами, а все його майно було арештовано. Після початку російської агресії Шевченко здибався з Костею Грішіним і долучився до збору грошей з довірливих громадян на неіснуючий «Батальйон територіальної оборони Донецької області «Донбас» – цей батальйон, насправді, становив з себе сторінку в соціальній мережі Фейсбук, на якій шахраї розмістили реквізити своїх карткових рахунків. А ще Шевченко любить називати себе ветераном АТО, оскільки нинішній заступник міністра внутрішніх справ Антон Геращенко в 2014 році чи то подарував, чи то продав майбутньому «таємному агенту НАБУ» посвідчення учасника бойових дій, яким Шевченко, звісно ж не є, бо всі його битви відбувались виключно навколо чужих гаманців.
Знаменитим Шевченко став у березні 2019 року завдяки так званому «Свинарчукгейту», коли виявилось, що він є довіреною особою директора НАБУ Артема Ситника і саме за посередництва Шевченка керівник Головного підрозділу детективів НАБУ Андрій Калужинський та детектив Дмитро Литвиненко постачали Гладковському-молодшому довідки про те, що фірма «Оптимумспецдеталь», через яку Гладковський, Шевченко та ще два аферисти, Жуков і Рогоза, продавали «Укроборонпрому» контрабандні деталі за завищеними цінами, не має ознак фіктивності.
Що ж стосується Холодницького, за дорученням його Шевченко, начебто, брав хабар у представників Злочевського, то керівник Спеціалізованої антикорупційної прокуратури у березні 2019 року заявляв, що Шевченко – це не викривач корупції, а, навпаки, провокатор і учасник корупційних схем по розкраданню державних коштів. Більш того, за фактом злочинів, скоєних Шевченком та його покровителями з НАБУ, Холодницький 5 березня 2019 року особисто зареєстрував кримінальне провадження, в якому автор цих рядків двічі допитувався як свідок.
Яніні Соколовій, яка привела Шевченка в студію й розвішувала глядачам локшину на вуха, розповідаючи, як спритно цей Шевченко обманув хабародавців, навіть не спало на думку скористатись пошуковиком «Гугл» і послухати, що Холодницький говорив про цього «таємного агента НАБУ»:
Зрозуміло, що ніякі люди Злочевського до Шевченка з приводу закриття кримінального провадження не звертались і не прохали Шевченка передати гроші Холодницькому. Навпаки, це Шевченко наприкінці травня 2020 року зустрівся з першим заступником начальника Головного управління Державної податкової служби в м.Києві Миколою Ілляшенком і, виконуючи завдання Ситника, умовляв Ілляшенка заплатити за закриття кримінального провадження №42014000000001590, у якому прокурор Кулик свого часу повідомив про підозру Злочевському. Попри те, що Іллященко прекрасно знав, що з себе становить Шевченко, він йому повірив, оскільки раніше неодноразово через Шевченка передавав Ситнику й Калужинському гроші за закриття кримінальних проваджень, де фігурував Злочевський та належна йому компанія Burisma. Люди брешут, що Ситник, насправді отримав 10 млн. доларів, з яких 6 млн. оформив як «хабар», а з решти, начебто, дав «сотку» Шевченкові й півмільйона Калужинському.
Ото й вся історія про «хабар Венедіктовій». Насправді, мала місце класична провокація підкупу, за яку стаття 370 КК України передбачає для Шевченка обмеження волі на строк до 5 років, а для Ситника й Калужинського – позбавлення волі на строк від 3 до 7 років. Але Ірина Валентинівна замість того, щоби навести елементарний порядок у НАБУ й притягнути до кримінальної відповідальності Ситника, Калужинського та їх «секретного агента» Шевченка, вирішила бігати по судах і доводити, що вона не ДБС (саме так Венедіктову за очі називають її підлеглі).
Володимир Зеленський став президентом, а Ірина Венедіктова – народним депутатом, а згодом і генеральним прокурором, не в останню чергу завдяки негласному позаштатному співробітнику НАБУ Євгену Шевченку, з яким Венедіктова зараз судиться. Бо це саме він ще в 2016 році разом з сином тодішнього першого заступника секретаря РНБОУ Гладковського долучився до розкрадання коштів «Укроборонпрому» і втягнув у злочинну схему детективів НАБУ Калужинського, Литвиненка та Завгодороднього. Скандал навколо розкрадання коштів «Укроборонпрому», який вибухнув у березні 2019 року, був настільки великим, що не лише знищив останні надії Петра Порошенка на повторне обрання президентом, але й примусив Управління внутрішнього контролю НАБУ провести службове розслідування. Під час розслідування Калужинський та Шевченко були піддані випробуванню на «поліграфі», за результатами службового розслідування НАБУ направило матеріали до НАЗК для притягнення Калужинського до відповідальності за скоєне корупційне правопорушення, а детективу Завгородньому було повідомлено про підозру.
Але як тільки Зеленський призначив генеральним прокурором Руслана Рябошапку, Руслан Георгійович особисто закрив кримінальне провадження щодо причетності співробітників НАБУ до розкрадання коштів «Укроборонпрому» та скасував підозру детективу НАБУ.
Якби у Венедіктової було пару клепок у голові, вона замість того, щоби судитись з шахраєм Шевченком, поцікавилася б матеріалами службової перевірки, проведеної навесні 2019 року Управлінням внутрішнього контролю НАБУ, під час якої співробітники НАБУ Калужинський і Шевченко давали свідчення із застосуванням «поліграфу» – точніше, брехали, що й зафіксував експерт-поліграфолог. Ці матеріали зараз вкриваються пилом у Національному агентстві з питань запобігання корупції, оскільки Рябошапка заборонив притягувати до відповідальності корупціонерів з НАБУ.
Але, найголовніше, Венедіктова, якби мала щонайменше уявлення про те, чим повинен займатись генеральний прокурор, звернула б увагу на те, що Шевченко систематично залучається керівником Головного підрозділу НАБУ Калужинським до проведення негласних слідчих (розшукових) дій, але без постанови прокурора про проведення НСРД «контроль за вчиненням злочину». Таким чином, Шевченко, будучи позаштатним співробітником НАБУ, який повністю діє під контролем і за вказівками Калужинського й детектива в конкретному провадженні, проходить у справах як незалежний свідок. Ця обставина не тільки робить неналежними всі докази, зібрані за допомогою Шевченка, але й є підставою для притягнення Калужинського та Шевченка до кримінальної відповідальності.
Але оскільки Ірина Валентинівна внаслідок свого розумового рівня не здатна осягнути основи кримінального процесу та привести діяльність НАБУ у відповідність із законом, то нехай тепер бігає по судах і доводить, що вона не ДБС, у межах цивільного судочинства. А нам залишиться лише спостерігати за тим, як «таємний агент НАБУ» Шевченко разом зі своїми кураторами потикають її в суді, мов блохасте кошеня, мордою в лайно.
