Припиніть вже цю боротьбу з корупцією!

11 грудня 2020 року телевізійне зображення президента України за допомогою засобів відеозв’язку взяло участь у засіданні Європейської комісії «За демократію через право», більш відомої, як Венеційська комісія. Дякуючи Венеційській комісії загалом, усім членам і членкіням зокрема, та окремо персонально голові комісії Джанні Букіккіо за «розуміння ситуації», зображення людини, схожої на Зеленського, підбило підсумки: «Два документи, які Комісія сьогодні формально схвалила, дають важливі орієнтири для вирішення ключових для мене завдань: яким чином уникнути заподіяння Конституційним Судом невідворотної шкоди антикорупційній реформі та як реформувати сам Конституційний Суд системно, щоб нинішня ситуація більше не повторилась».

Це дуже гарно, що в нашого президента, нарешті, з’явились орієнтири й навіть завдання. Нехай навіть хибні. Він дорослішає на очах! Вже починає шукати собі роботу… Бо ще донедавна просто тинявся, не знаючи, чим би зайнятись, до чого прикласти вінценосні зусилля, шукав свій шлях. Так би й тривало, якби не примхи долі: 25 жовтня 2020 року на місцевих виборах громадяни підказали Шостому разом з його зеленою братією правильний шлях – на три букви…

Дороговказ явно не сподобався Зеленському. І навіть розради Арахамії, що, мовляв, поразка має більше переваг, ніж перемога, були не до вподоби. Але якщо наказ виборців – це твій шлях, то чого соромитись? Треба йти з гордо піднятою головою куди тебе послав народ, співаючи “My way”.

Насправді, скривджений народом президент образився на відкриття прикрої таємниці: скрипаль, вибачте, «піаніст» – більше не потрібен! І всі це зрозуміли: задоволено перезирнулись олігархи, поправив краватку Разумков…

Ще за добу контрольний постріл зробив Конституційний Суд, ухваливши Рішення від 27 жовтня 2020 року №13-р/2020, яким визнав неконституційними окремі положення Закону «Про запобігання корупції» щодо повноважень НАЗК на перевірку достовірності фінансових декларацій, поданих посадовими особами, та цілковито перекреслив статтю 366-1 Кримінального кодексу України щодо кримінальної відповідальності за подання недостовірних декларацій. Після таких подій Його Зелена Величність була остаточно переповнена гнівом і образою, бо куди не кинь, скрізь лунало йому вслід: три букви, три букви, три букви…

Спочатку він по-акторськи перевтілився на дрібну копію Хрущова: волав розігнати КСУ, ледь не стукаючи черевиком по трибуні. Потім, коли побачив, що навіть найближчі соратники вже крутять пальцем біля скроні, мужньо сховався на лікарняний і цілий місяць робив вигляд, що все під контролем.

Нарешті 25 листопада президент поскаржився на власну країну до Венеційської комісії, яку попросив (цитата): надати висновок «про стан антикорупційного законодавства після цього рішення; конфлікт інтересів суддів КСУ при винесенні рішення; дотримання в КСУ належної правової процедури при розгляді справи та вирішенні питань, в тому числі щодо її розумності та відповідності межам конституційного клопотання».

Розумієте, у правосвідомості нашого ображеного президента Венеційська комісія відіграє роль вищестоящого суду, уповноваженого переглядати рішення КСУ та давати їм юридичну оцінку.

Чого дивуватись, якщо пан Зеленський у своїй «скарзі» стверджує, ніби рішення КСУ «непоправно скомпрометувало» належне функціонування антикорупційної інфраструктури держави і «створило велику конституційну кризу». Тобто, він керується принципом верховенства «антикорупційної інфраструктури» над правом, державою, її Основним Законом…

У такому разі постає фундаментальне питання: гарантом чого власне вважає себе Зеленський? Варіанти відповіді:

1) гарантом безвізу;

2) гарантом повернення кредитів МВФ;

3) гарантом виконання вказівок Заходу;

4) гарантом дотримання Конституції.

Яку ж відповідь обрати? Дивіться самі.

Коли 13 грудня 2019 року Рівненський апеляційний суд залишив без змін рішення Сарненського районного суду від 6 вересня 2019 року, яким Ситника було визнано винним у скоєні корупційного адміністративного правопорушення, то це нікого не стурбувало на Банковій. Справді, хіба тавро корупціонера компрометує керівника НАБУ ?!

Коли 28 серпня 2020 року КСУ своїм рішенням №9-р/2020 визнає неконституційним Указ Президента України від 16 квітня 2015 року №218/2015 «Про призначення А. Ситника Директором Національного антикорупційного бюро України» що робить Ситник? Він публічно заявляє в інтерв’ю «Радіо Свобода», що йому все це глибоко по цимбалах. Дослівно: «Його скасування абсолютно не означає припинення моїх повноважень чи моє звільнення».

Це не просто скандал, це – заколот проти держави, повалення конституційного ладу, плювок в обличчя усієї правової системи країни. І що президент? Нічого. Зробив вигляд, що його це не стосується…

Тоді КСУ вирішив своїм наступним Рішенням №11-р/2020 від 16 вересня 2020 року передати привіт усім «жирафам» України, визнавши неконституційними деякі положення самого Закону «Про Національне антикорупційне бюро України», зокрема положення частини другої статті 1 щодо наділення Президента повноваженнями утворювати НАБУ та частину 1 статті 6 щодо надання Президенту права призначати на посаду та звільняти з посади Директора НАБУ. Відтак, не тільки сам Ситник виявився самозванцем, але й його контора «Роги і копита» є фіктивною установою, а не правоохоронним органом, оскільки утворена в неконституційний спосіб Указом Президента  від 16 квітня 2015 року №217/2015 «Про утворення Національного антикорупційного бюро України», що явно виходить за межі повноважень глави держави, вичерпно, повторюю – вичерпно окреслених у статті 106 Конституції України.  На це Ситник тільки посміявся, показавши середній палець судовій системі.

І що президент? Нічого. Два місяці тримав загадкову паузу, щоби потім, під час відеоконференції з послами країн G7, запевнити їх: «Рішення Конституційного Суду не скасовує факт утворення та функціонування НАБУ, не обмежує роботу детективів НАБУ та не ставить під сумнів статус НАБУ як правоохоронного органу. Ми гарантуємо, що після 16 грудня директор НАБУ залишатиметься на посаді». 

Отже, правильна відповідь: Зеленський – гарант перебування Ситника на посаді директора НАБУ! На цьому його конституційна функція вичерпується.

Уявляєте собі: президент Зеленський гарантує іноземним послам невиконання рішень Конституційного Суду та залишення на посаді директора НАБУ особи, визнаної винною у корупційному правопорушенні!

До речі, Володимире Олександровичу, варто Вас попередити про кримінальну відповідальність за частиною 4 статті 382 Кримінального кодексу України за умисне невиконання рішення Конституційного Суду України,  умисне недодержання висновку Конституційного Суду України – що карається позбавленням волі на строк від трьох до восьми років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Тільки не сподівайтеся даремно, пане президенте, що Ваш «рахунок» обмежиться цифрою в проміжку «від трьох до восьми»,  бо у 2019 році Ви ще розігнали парламент – який не який, а всенародно обраний представницький орган, тобто вчинили дії з повалення конституційного ладу. Ще не забули? Тому відповідно до частини 1 статті 109 Кримінального кодексу України доведеться ще накинути «від п’яти до десяти» зверху…

У світлі вищевикладеного можна навіть погодитись із твердженнями гаранта в листі до Венеційської комісії: усе зганьбив і скомпрометував Конституційний Суд! Знаєте чому? Бо не треба було визнавати конституційним Указ Президента України «Про дострокове припинення повноважень Верховної Ради України та призначення позачергових виборів» від 21 травня 2019 року № 303/2019.

Треба було ще тоді один раз поставити його на місце. З педагогічних міркувань. Тепер вже пізно пити «Боржомі». Дивує тільки сміливість, з якою Зеленський шиє собі строк на рівному місті: або безсмертний, або має довідку…

Ну, а що Захід? Бо в нас багато хто не просто ідеалізує все, що відбувається західніше Бресту, але й вважає взірцем та прикладом для наслідування.

На жаль, правда дуже відрізняється від наївних сподівань. Візьмемо до прикладу оту Венеційську комісію, яка, насправді, давно вже перетворилась на маргінальний притулок для різних відставників, опортуністів і пристосуванців. Як ви думаєте, що таке верховенство права в очах цієї Комісії? Тільки тримайтесь міцніше! Бо в нас всі звикли коментувати коментарі, тому вже ніхто не звертається до першоджерел. Дарма. Пропоную оцінити окремі тези п.41 «Термінового спільного висновку Венеціанської комісії та Генерального директорату з прав людини та верховенства права Ради Європи щодо законодавчої ситуації навколо антикорупційних механізмів щодо рішення №13-р/2020 Конституційного суду України» за зверненням Зеленського:

«Дійсно, конституційному суду не передбачено загального обов’язку відкладати набрання чинності його рішенням, щоб дати законодавчому органу час на заповнення прогалини, створеної визнанням недійсною законодавчої норми. За певних обставин, негайне набрання чинності рішенням Конституційного Суду є не тільки можливим, а навіть бажаним. Однак, відстрочення неконституційності може розглядатися як гарна практика в ситуаціях, коли належне функціонування державних інститутів або правових механізмів, в іншому сумісних з Конституцією, може опинитись під загрозою через втрату чинності певними ізольованими положеннями закону».

Тобто, Комісія абсолютно серйозно вважає, що неконституційність можна відкласти! На їх думку неконституційність – це певний титул, яким Конституційний Суд «нагороджує» закон, наділяє його так би мовити статусом. А поки статус не присвоєно – користуйтесь собі на здоров’я!

Де ж ховається ота неконституційність, хто є її носієм? Чи можна її відкласти, як папку з паперами перекласти на інший стіл?

Треба з усією прикрістю відкрити очі членам Венеційської комісії: неконституційність правового акту не залежить від наявності або відсутності рішення Конституційного Суду. Носієм неконституційності є сам правовий акт, який містить істотний дефект правового регулювання, що суперечить закону вищої сили – Конституції. Цей дефект вже виник у минулому, у момент прийняття спірного акту, і тому ця обставина вже існує незалежно від суб’єктивного ставлення будь-кого до цього. Ми не можемо відкласти на майбутнє обставину, яка вже відбулась в минулому! Якими ще словами розтлумачити «венеційцям» ці очевидні речі? 

У цивільному праві все просто: дефект правочину (дефект форми, змісту, волевиявлення тощо) має своїм наслідком його недійсність. Нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення – частина 1 статті 236 Цивільного кодексу України. Чому нам пропонують «наукове фарисейство», згідно з яким правовий акт органу влади з явним дефектом може тривалий час вважатись легітимним до свого скасування?

Добре, кому не зрозуміло, наведу хрестоматійний приклад.

У період з 5 березня по 4 грудня 1947 року в Палаці юстиції в Нюрнберзі відбувся третій малий Нюрнберзький процес над суддями Третього Рейху. Їх судили за те, що вони застосовували в судочинстві расові закони фашистської Німеччини. Як нам тоді бути з моментом їх недійсності? Прокурори міжнародного трибуналу вважали, що такі закони, що явно суперечать принципу верховенства права, всім природнім правам людини, – недійсні з моменту їх прийняття і не повинні були застосовуватись. Чи може пристати на точку зору, що расові закони Рейху стали недійсними тільки після рішення Нюрнберзького трибуналу? Або за порадою Венеційської комісії взагалі варто було відкласти їх «неконституційність» на майбутнє, надавши час Імперському міністерству юстиції внести зміни до законодавства Третього Рейху, аби не створювати правову невизначеність?!

Хтось може дорікнути, що цей приклад є занадто радикальним, бо там йшлося про злочини проти людяності, про масові вбивства, концтабори. Але якщо йдеться не про порушення права на життя або свободу, а про порушення іншого права чи законного інтересу – хіба це щось міняє? Чи може існує якась градація на «гарантовані» права, які точно підлягають захисту, та на інші «другорядні» права, порушення яких «правомірно» допускається державою? Або, як пишуть в рішеннях деякі українські судді: «…право було порушено, але не настільки, щоби…»

Верховенство права полягає, зокрема, і в тому, що ми не можемо жертвувати правом, допускати його порушення заради доцільності. Пам’ятаєте прислів’я: хай гине світ, але торжествує закон! Це певне перебільшення, але воно надає розуміння верховенства права над доцільністю.

Натомість Венеційська комісія не тільки ігнорує реальне верховенство права, але й втілює у практику жахливі рекомендації: «У Висновку по Тунісу, Венеціанська комісія рекомендувала, щоб «Суд мав можливість відкласти набрання чинності його висновків щодо неконституційності, щоб уникнути юридичної прогалини після скасування закону або положень в рамках закону».

Я дуже вибачаюсь, я не знаю, як там у Тунісі, країні верхових верблюдів та ішаків, може в них свої правові традиції. Але яким чином можна тимчасово відкласти висновок про неконституційність положень статті 366-1 Кримінального кодексу та виносити на її підставі обвинувальні вироки, а потім з певної дати всіх виправдовувати, чи як?

Проте Венеційська комісія вперто наполягає на своєму: «Хоча певні ізольовані законодавчі положення можуть бути легко «стерті» з правового порядку, рішення №13-р/2020 є набагато складнішим: воно вимагає перегляду всього механізму фінансової звітності суддів. Тому законодавчому органу слід було дати достатньо часу для перегляду системи та розробки нових правових рішень».

Вибачаюсь, але так можна виправдати все що завгодно, включно з масовими репресіями 1937 року. Хіба ні? Чи ви думаєте, що вони там у Комісії щиросердно помиляються?

Тоді тримайте родзинку на торті. Цей лютий п@здец, вибачте за мою французьку, міститься у п.35 Висновку Комісії:

«35. Рішення №13-р/2020 у цій частині є серйозним викликом для українського правового порядку. Неконституційність статті 366-1, оголошена КСУ, означає, що кримінальні провадження, порушені за цією нормою, але не завершені на сьогоднішній день, доведеться припинити. Існує ризик, що певні люди, які в іншому випадку були б засуджені за неправдиві декларації, залишаться безкарними. Законодавчий орган повинен вирішити, як «заповнити» цю прогалину, створену рішенням КСУ, і як забезпечити безперервність системи фінансових декларацій. Цього можна досягти шляхом посилення інших заходів, некримінального характеру. Крім того, факти можуть бути кваліфіковані за іншими, вже існуючими, але менш конкретними положеннями кримінального права, такими як підробка офіційних документів, хабарництво, розкрадання державних коштів тощо».

Подивіться, до якої гидоти опустилася Венеційська комісія, яка не просто зневажає принцип презумпції невинуватості, але й повчає слідчих, як натягувати факти на «менш конкретні» статті Кримінального кодексу. Між рядків читається: якщо факти не будуть «натягуватись» – то тим гірше для фактів…

Наших слідчих і прокурорів вчити не потрібно, вони можуть самі викладати. Але вражає сам рівень правосвідомості Венеційської комісії, цинічна відвертість, з якою обговорюється питання будь-як засудити людину неважливо за якою статтею. Все це настільки бридко і огидно, що немає слів для коментарю.

Роздуми Венеційської комісії можна було би викласти простіше, одним коротким реченням: була би людина, а стаття знайдеться! Лаврентій Палич Берія передає вам палкий привіт! Приїхали, злізайте…

Анатолій Новосельцев

Leave a Reply

Наступна публікація

Порошенко: жму руку та сплачую податки в російський бюджет

Нд Гру 27 , 2020
Липецька кондитерська фабрика «Рошен», що належить 5-му президенту України, продовжує працювати в тилу ворога, надаючи приголомшливий приклад мужньої боротьби за грошові знаки. Про те, як Петро Олексійович безуспішно намагався уникнути сплати податків до бюджету країни-агресора, розповідає веб-сторінка Арбітражного суду Липецької області. Акціонерне товариство «Липецька кондитерська фабрика «Рошен» оскаржило до Арбітражного […]

RedTram Network

%d bloggers like this: