«Особистий водій Байдена»

«Головою Служби зовнішньої розвідки Зеленський призначив особистого водія Байдена», – напевно, так би виглядали заголовки новини про чергову кар’єрну сходинку Валерія Кондратюка, якби в Україні існувала журналістика. Але оскільки на журналістику у феодальних країнах немає соціального запиту, а професія «журналіст» належить в Україні до числа вимерлих, спробуємо заповнити цю інформаційну прогалину й трохи розповісти про видатного розвідника, який за часи Порошенка очолював Головне управління розвідки Міністерства оборони України та з жовтня 2016 року обіймав посаду заступника глави Адміністрації Президента.

«Водієм Байдена» Валерія Кондратюка підлеглі в ГУР МО називали через те, що віце-президент США Джо Байден, коли приїздив до України, прохав, щоби в аеропорт «Бориспіль» при повертанні додому його відвозив обов’язково Валерій Віталійович – їм було про що поговорити в салоні автомобіля, захищеного від прослуховування. І це не дивно, оскільки Кондратюк – один з небагатьох встановлених агентів іноземної розвідки (у даному випадку – американської), що перебуває на державній службі.

Закінчивши в 1996 році факультет воєнно-дипломатичної служби Академії Збройних Сил України, Кондратюк подальшу службу проходив у ГУР МО України, представляючи воєнну розвідку молодої незалежної держави на курсах штабних офіцерів у військовому коледжі в Нідерландах, у школі розвідки та безпеки Збройних Сил Канади й на курсах антитерористичної діяльності Академії ФБР Сполучених Штатів, після чого у 1999 році отримав посаду аташе при Посольстві України в США.

Ще одним встановленим агентом іноземної розвідки (щоправда, ізраїльської) був Андрій Таранов, найближчий друг Кондратюка, на посаду якого в Адміністрації Президента Кондратюк заступив після загибелі Таранова у вересні 2016 року. Але якщо Таранов, який був відряджений у Тель-Авів у ранзі аташе з питань оборони, після викриття в 2004 році (кажуть, Таранов був затриманий контррозвідкою СБУ за підозрою в отриманні 17 тис. доларів від представника МОССАД) був змушений наступного року піти «на пенсію» у віці 39 років, то зірка Кондратюка, навпаки, засяяла з новою силою: після того, як на чолі СБУ опинився Валентин Наливайченко, Валерій Кондратюк, який у 2004 році перейшов з ГУР МО до СБУ, був призначений на посаду керівника апарату голови Служби безпеки України.

Коли за часи президента Януковича в СБУ було розпочато розслідування діяльності Кондтратюка, то, згідно з фабулою кримінального провадження, саме Кондратюк, завербований у 90-х роках спецслужбами Сполучених Штатів, залучив у 2001 році до співпраці з американською розвідкою консула Україна у Вашингтоні Валентина Наливайченка. Але перевірити цю версію зараз непросто: перед втечею Януковича тодішній голова СБУ Олександр Якименко та його заступник Володимир Тоцький вивезли до Сімферополя матеріали багатьох цікавих кримінальних проваджень – зокрема й щодо державної зради Наливайченка та Кондратюка.

За кілька днів по тому Наливайченко, призначений головою СБУ, вилетів до Сімферополя й встиг врятувати кілька справ від вивезення до Росії, зокрема – матеріали провадження щодо Кондратюка. У СБУ ходять чутки, що ці матеріали Валентин Олександрович привіз до Києва й спалив в урочистій обстановці, після чого Кондратюк був призначений начальником Департаменту контррозвідки СБУ.

З приходом до влади президента Порошенка Валерій Кондратюк очолив Головне управління розвідки Міноборони, що стало справжнім шоком для воєнних розвідників не тільки через його репутацію агента іноземної спецслужби, але й тому, що Кондратюк уяви не має про оперативну роботу – звісно, якщо не вважати оперативною роботою вербування Наливайченка в інтересах американської розвідки. Ба більш того: Кондратюк перетягнув до ГУР МО з СБУ цілу плеяду правнуків Дзержинського, по яких давно й безутішно плакала тюрма.

Зокрема своїм заступником Кондратюк призначив Василя Бурбу, який до оперативної роботи мав також дуже опосередковане відношення – він очолював друге управління в Головному управлінні по боротьбі з організованою злочинністю СБУ й, як стверджують злі язики, весь свій службовий час приділяв лише обслуговуванню бізнес-інтересів тодішнього начальника Главку «К» Балахонова. Втім, робочими питанням Бурба також цікавився – наприклад, до сфери його службових інтересів належало підтримання контактів з агентурою СБУ серед активістів «Автомайдану» та загадкове спалення автомобілів учасників акцій протесту. А ще Василь Васильович був активним учасником антитерористичної операції «Бумеранг», оголошеної наприкінці лютого 2014 року через акції протесту в центрі Києва, зокрема відповідав за блокування автомобільних доріг на в’їздах до Києва.

Результатом діяльності таких «фахівців» як Кондратюк і Бурба стали регулярні провали закордонної агентури, затримання нелегалів, арешти офіцерів ГУР МО, які працювали за кордоном під журналістським прикриттям – того ж полковника ГУР МО України Романа Сущенка, якого Кондратюк невідомо за яким дияволом відправив з Парижа в Москву забрати закладку з тайника, чи полковника ГУР МО України Павла Шаройка, якого Кондратюк відправив у Мінськ зображати з себе журналіста. І це при тому, що Шаройко до переходу на оперативну роботу обіймав у воєнній розвідці відкриту посаду – він очолював прес-службу Головного управління розвідки й засвітився як воєнний розвідник ще в 2006 році.

Ані Сущенко, ані Шаройко ніколи не приховували своєї відомчої належності, бо хто ж знав, що на території України коли-небудь почнуться бойові дії? «Робота в полі» для співробітників ГУР МО України до 2014 року вважалась синекурою, а в закордонні відрядження відправляли без будь-якої конспірації й будь-якої оперативної підготовки – або за гроші, або завдяки зв’язкам з начальством. Тож цілком природно, що про приліт того ж Сущенка російські контррозвідники довідались, як тільки він зареєструвався на рейс, а Шаройко потрапив під ковпак Комітету державної безпеки Республіки Біларусь, як тільки показав свій паспорт білоруським прикордонникам у поїзді «Київ-Мінськ».

Про інтелект Кондратюка та його прислужника Бурби свідчить той скандал, який вони роздмухали після затримання Шаройка білоруською контррозвідкою 25 жовтня 2017 року. Офіційний Мінськ не став розголошувати цей факт, а президент Республіки Біларусь Олександр Лукашенко, зустрівшись у листопаді 2017 року з Петром Порошенком в Ер-Ріаді, домовився, що після засудження Шаройка Лукашенко його помилує й тихенько, без жодних повідомлень у ЗМІ, передасть Україні – щоби арешт українського розвідника не нашкодив двостороннім відносинам.

Але Кондратюк відчув себе політиком міжнародного масштабу (ще б пак – самого Байдена возив у аеропорт!) і вирішив розгорнути шумну кампанію, аналогічну тій, яку він роздмухував через арешт у Москві полковника ГУР МО України Романа Сущенка. Тож за три тижні після затримання в Мінську Павла Шаройка Кондратюк попрохав генерального директора Національної телерадіокомпанії України Зураба Аласанію розмістити на своїй фейсбук-сторінці повідомлення про те, що Біларусь, мовляв, вчинила підступну провокацію й в інтересах країни-агресора арештувала безневинного українського журналіста.

На цьому Кондратюк не заспокоївся й разом з Бурбою через агентуру СБУ став розміщувати в ЗМІ публікації провокативного характеру, звинувачуючи Білорусь, по-суті, у тому, що її контррозвідка, на відміну від української, професійно виконує свою роботу. І це – замість того, щоби зробити висновок з регулярних провалів агентури воєнної розвідки та переглянути підходи до організації розвідувальної діяльності за кордоном.

У відповідь президент Білорусі, вкрай здивований тим, що українська сторона намагається, всупереч домовленостям, роздмухати на рівному місці «шпигунський скандал» і зірвати державний візит Лукашенка до Києва, розпорядився показати по телебачення допит Шаройка, де псевдо-журналіст розповідав, як він опинився в Мінську.  

До речі, на допитах у Комітеті державної безпеки Шаройко розповів багато цікавого – і про «журналіста» Романа Сущенка, і про (тоді ще живого) народного депутата України Дмитра Тимчука. Зокрема, зі слів Шаройка, це саме він мав бути обраний народним депутатом з метою проведення активних розвідувальних заходів, для чого «під дахом» ГУР МО України створив і наповнював змістом сайт «Інформаційний спротив». Але через інтриги, влаштовані його колегою Тимчуком, депутатський мандат достався Тимчуку, а не Шаройку.

Тим не менш, ані провал Сущенка, ані провал Шаройка, ані сумна доля «кримських диверсантів», відправлених Кондратюком і Бурбою на анексований півострів, де їх миттєво затримала російська контррозвідка, ані перманентні чутки про участь воєнних розвідників у торгових операціях з окупованими територіями досі так і не стали підставою для обговорення (хоча б на закритому засіданні профільного Комітету Верховної Ради України) того стану, до якого довели Головне управління розвідки Міністерства оборони України Валерій Кондратюк і Василь Бурба.

Але нині Кондратюк і Бурба – закляті вороги. Валерій Віталійович після поразки Порошенка на президентських виборах цілком прогнозовано позбувся посади заступника глави Адміністрації Президента й вирішив поборотись за крісло голови Служби зовнішньої розвідки. Але на це ж саме крісло поклав око й Василь Васильович, оскільки з ГУР МО він вже висмоктав усі соки й сподівався очолити «розвідувальний комітет», який, за чутками, може бути коли-небудь створений на базі Служби зовнішньої розвідки. Можна лише уявити, наскільки Кондратюк образився за це на Бурбу, бо цілком справедливо вважав і вважає, що це він врятував Василя Васильовича від неминучої тюрми за участь у розгоні Майдану та підпалення автомобілів активістів у січні-лютому 2014 року, прилаштувавши в ГУР МО України спочатку на посаду заступника начальника, а потім, заручившись підтримкою американського посольства, навіть зробив Бурбу начальником воєнної розвідки.

Втім, Кондратюк знайшов спосіб, як знеславити Бурбу в очах президента Зеленського та посісти омріяну посаду голови Служби зовнішньої розвідки – він запевнив Арбітра Нації, що це, начебто, Бурба влаштував стеження за братом Єрмака й розповсюдив відеозаписи, зроблені прихованою камерою, на яких Єрмак-молодший від імені свого брата продає державні посади. А також розповів Зеленському, що за його достеменною інформацію це Бурба записав у 2016 році розмову між Байденом і Порошенком і зараз передав той запис колишньому прокурору Кулику для оприлюднення. Ба більш того, Кондратюк пообіцяв Зеленському, що в разі його призначення головою Служби зовнішньої розвідки програма «Схеми» американського радіо «Свобода» стане обслуговувати Офіс президента й навіть під керівництвом Кондратюка найближчим часом підготує передачу про те, як негідник Бурба перехоплював розмови між Байденом і Порошенком.

Розрахунок був точний, оскільки Зеленський, дарма що вже понад рік замість того, щоби грати членом на роялі, обіймає найвищу посаду в Україні, так і не розібрався, як же ж працює державний механізм. Зокрема Володимиру Олександровичу досі не доповіли, що розмови між Байденом і Порошенком записувались цілком офіційно й тодішній помічник президента (згодом – перший заступник керівника Головного департаменту стратегічного планування та оперативного забезпечення Адміністрації Президента) Олексій Горащенков переносив їх на сервер ситуаційної кімнати, де вони зберігались до травня 2019 року.

Ще смішніша історія з «записами Єрмака»: за Денисом Єрмаком стежили одночасно і орли Червінського (по-суті, «орли Петрова», якого зараз Зеленський призначив головою Закарпатської облдержадміністрації) з 5 управління Департаменту контррозвідки СБУ, і, на завдання Андрія Богдана, Олександр Білоус, «кашник» з київської «управи». Цього Білоуса Богдан 6 серпня 2019 року разом з нинішнім міністром культури Олександром Ткаченком та забудовником Андрієм Вавришем водив до Зеленського з пропозицією призначити начальником ГУ СБУ по Києву та Київській області. А за це Богдан, Вавриш і Ткаченко обіцяли Зеленському, що Білоус за допомогою начальника Управління спеціальних розслідувань Сергія Горбатюка зможе влаштувати провокацію хабаря й через заступника міністра з питань тимчасово окупованих територій Юрія Гримчака, якого використовували «в темну», підсуне гроші заступнику генерального прокурора Анжелі Стрижевській та одному із заступників київського міського голови Віталія Кличка (з метою компрометації останнього та призначення позачергових виборів мера столиці). Щоправда, тоді втрутився лейтенант Баканов, обурений тим, що за його спиною Богдан призначає керівників територіальних управлінь СБУ, і Білоус отримав посаду лише першого заступника начальника ГУ СБУ по Києву та Київській області…

Так ось, Кондратюк тепер переконав Зеленського, що Служба зовнішньої розвідки не зможе повноцінно працювати, якщо цього Білоуса, якого новий начальник ГУ СБУ по Києву та Київській області Олег Головаш вигнав, як тільки заступив на посаду в травні 2020 року, не призначити заступником голови СЗР.

Залишається лише сподіватись, що Василь Бурба не залишить без відповіді ці підступи свого колишнього покровителя й через американське посольство, де його люблять не менше, ніж Кондратюка, замовить на радіо «Свобода» передачу про те, що Кондратюк – це дрібний аферист, який розкрадав кошти Головного управління розвідки й навіть прилаштував у ГУР МО України свою дружину, якій виплачував гроші по 9-тій статті як цінному агенту.

Воюйте далі, панове розвідники, це вам так пасує…