«Рябошапкове багатство» Ірини Валентинівни

Завжди дуже цікаво спостерігати за процесом зміни керівників прокуратур обласного рівня новопризначеним Генеральним прокурором. В основі цього процесу в олігархічно-феодальній державі Україна лежать зовсім інші, ніж передбачені в законі, чинники. Професіоналізм, чесність, принциповість – це лише нічого не значущі пусті слова з формальних характеристик очільників прокуратур області, які не мають нічого спільного з реальністю. Контроль грошових потоків на підвідомчій території, «кришування» інтересів певних фінансових груп та чиновників, вміння не помічати очевидне і, найголовніше, безпечно віднести частину отриманого нагору – ось невеличкий перелік чеснот, які не вкажеш у поданні на призначення, але які дійсно потрібні й притаманні більшості з прокурорів областей. Дуже часто посади керівників регіональних прокуратур є предметом політичного торгу, адже для зацікавлених осіб «свій прокурор» – це, насамперед, питання їх особистої безпеки та безпеки їх незаконного й напівзаконного бізнесу.

Апарати обласних прокуратур давно не цікавляться загальнокримінальними злочинами за виключенням тих, що зачіпають інтереси еліт чи набули розголосу в ЗМІ. Питання розкриття вбивств, розбійних нападів, крадіжок – нехай поліція з місцевими прокурорами розбирається. Маючи на підхваті підрозділи в сфері боротьби з економічними злочинами та організованою злочинністю, органів поліції, податкову поліцію, СБУ, ДБР виключно на рівні областей, безконтрольно забираючи в територіальних органів усі ласі «жирні» кримінальні провадження, в яких фігурантів можна «розвести» на гроші, прокуратури обласного рівня є ключовими гравцями в злочинному зароблянні грошей правоохоронною системою.

У статті «Все буде рябошапка» ми детально описали незаконну схему призначення екс-генеральним прокурором Русланом Рябошапкою за квотами його заступників осіб на неіснуючі в законі посади «прокурор області». А саме: Рябошапка без визначеного законом порядку переведення прокурорів між обласними прокуратурами, без наявності визначеної законом компетенції, без конкурсу чи атестації,  звільнивши майже усіх луценківських (що призначені були згідно з буквою закону), призначив своїх довірених осіб на вигадані ним посади «прокурор області», які не передбачені ані законом «Про прокуратуру» (там є «керівник обласної прокуратури»), а ні КПК України (там «керівник регіональної прокуратури»). Звісно безоплатно. При цьому в самих наказах Рябошапка посилався на рішення Ради прокурорів України, яка згідно Закону, що був ініційований самим же ж Рябошапкою, втратила повноваження з надання рекомендацій про призначення прокурорів на адмінпосади.

Візьмемо для прикладу Полтавську область, прокуратуру якої очолює призначений Рябошапкою Ярослав Олегович Голинський. Ось відповідь голови Ради прокурорів України Михайла Мисюри про те, що Радою прокурорів України рекомендація щодо призначення Голинського Я.О. на посаду прокурора Полтавської області не вносилась.

Виникають запитання, якщо Рада прокурорів України не рекомендувала призначення Голинського на адміністративну посаду, то яке саме рішення ради шановний Генпрокурор Рябошапка поклав в основу свого наказу№507к від 11 грудня 2019 року про призначення ним же звільненого Голинського з попередньої посади заступника прокурора Київської області, і яке правове значення, окрім маскування кричущого порушення закону, воно мало? На якій законній підставі Рябошапка одноосібно надав незаконні переваги конкретним громадянам, призначивши їх керувати півтисячними колективами прокурорів у областях?

При цьому призначення прокурорів на адміністративні посади здебільшого здійснювалось з попереднім звільненням їх з посад прокурора в інших прокуратурах, що в період реформування прокуратури автоматично передбачає втрату ними своїх повноважень прокурора.

І ось таке «рябошапкове багатство» дісталось у спадок Ірині Венедиктовій.  Незаконно призначені «прокурори Н-ської області», які не можуть законно повідомити ані депутату, ані адвокату про підозру, бо не мають відповідних повноважень керівника регіональної прокуратури, та навіть повноважень прокурора взагалі.

Маю для Ірини Валентинівни рекомендацію, як розрубити цей гордіїв вузол. Більшість призначених Рябошапкою прокурорів областей та їх заступників «засцяли» проходити іспити в ході атестації 2-5 березня цього року. Щось пішло не так і секретних паролів від тестсистеми їм не роздали, а готувались вони поганенько. Бо їм гроші треба було заробляти. Ось вони й повтікали від здачі іспитів, хто на лікарняний, а хто й самого Гаранта зустрічати взявся.

Так, наприклад, той же ж прокурор Полтавської області Голинський, який мав 5 березня складати іспит на знання законодавства та загальні здібності, вирішив, що дотримання протокольних процедур – то є дуже поважна причина не їхати до Києва. Які тести, якщо сам вельможний пан Зеленський відвідує територію, передану в кормління! – Нехай весь світ зачекає. І нічого, що неявка на іспити без поважних причин – це безумовна підстава для звільнення з органів прокуратури.

Користуючись Указом Президента Кучми 2002 року «Про Державний Протокол та Церемоніал України», Голинський вирішив, що він як прокурор відповідної області обов’язково має бути включений до складу офіційних учасників проводів та зустрічі в аеропорту (на вокзалі) у ході робочої поїздки президента по Україні. Указ настільки давній, що його навіть не приведено у відповідність до змін до Закону «Про прокуратуру» і посада «прокурор відповідної області» – це взагалі якась чупакабра. Але якщо боязно на тести йти, то й такий указ згодиться. Тим більше, що видатні екстрасенсорні здібності прокурора області дозволили йому ще 2 березня, у день, коли в Києві було розпочато іспити регіональних прокуратур, не лише передбачити, коли саме Гарант приїде до Полтавської області, а й те, що 5 березня головою Полтавської обласної державної адміністрації Олегом Синєгубовим його буде включено до складу учасників церемонії із зустрічі.

Щоправда, Голинському довелось ввести поважних членів кадрової комісії в оману, не повідомивши, що єдиною функцією прокурора в церемонії є зустріч Гаранта виключно в аеропорту та на вокзалі, а не «необхідність бути присутнім на відповідних заходах у ході робочої поїздки Президента України до Полтавської області». Ось тільки неув’язочка вийшла – Зеленський у Нові Санжари прилетів гвинтокрилом, сівши прямо на трасу, і ні в який аеропорт чи, не дай Боже, на вокзал не прибув. І Яріка звісно к тілу не пустили, пофоткались без нього.

Але як же кадровій комісії довести поважність причин неявки на іспити, якщо на фотках ні вокзалу, ні аеропорту немає, та навіть селфач у Фейсбуці з Лідером Нації не викладеш. А колеги й підлеглі, які таки пішли на іспити, – злі та стомлені, деякі не встигли підготуватись. На відміну від них, прогульники отримали значну незаконну перевагу й мають значно більше часу для підготовки і вивчення 6660 запитань із знання законодавства. Тож прийшлось Голинському пхатись на бізнес-форум у готель «Палаццо» в Полтаві, де відбувалась зустріч Зеленського з бізнес-елітою регіону.

Але й там непруха. За стіл не пустили, прийшлось у коридорчику з ноги на ногу переминатись. А злі бізнесмени Президенту всю правду розказали, як їх наполегливо «познайомитись» до прокурора області запрошують Кобеляцькі прокурори.

Президент навіть сконтактував керівника бурової газової компанії зі своїм помічником, щоб той окремо у деталях дізнався подробиці майбутнього «знайомства». Але, судячи з усього, нікому ця спроба вимагання наразі не цікава. Принаймні, на запит редакції «Насправді.today» щодо необхідності участі прокурора Полтавської області в офіційних заходах 5 березня 2020 року Офіс Президента повідомив, що їм загалі байдуже, чи зустрічатиме Зеленського прокурор, пославшись, що це питання в компетенції ОДА, яка, нагадую, лише 5 березня включила Голинського до почту зустрічальників.

Проте шанс Голинського залишитись «прокурором області» залишається. Подейкують, що приповз він на колінах до місцевого губернатора Синєгубова та пообіцяв допомогу у всіх його започаткування з дерибану обласного бюджету. А на доказ відданості Голинський погодився віддати для довіреної особи Синєгубова золоту посаду свого заступника, звільнивши самого Грицака Олега Васильовича (до речі сина сумнозвісного колишнього голови СБУ, більше відомого в народі під нецензурним прізвисько «Вася-їба…ко), який курує весь силовий блок та про якого серед місцевих бізнесменів вже легенди ходять як про недоторканного. Олег Грицак на тести не прийшов, що формально дає підстави для його звільнення, якщо він, звісно, не надасть переконливих доказів поважності причин своєї відсутності.

Щоправда, доки прокурорів призначають не голови обласних держадміністрацій, але харків’янин і випускник Харківського університету внутрішніх справ Олег Синєгубов є давнім другом генерального прокурора Ірини Венедіктової – також харків’янки й також випускниці цього навчального закладу. До того ж обидва вони не чужі для міністра внутрішніх справ Арсена Авакова… Бідна, бідна Полтавщина.

І ось такі керівники регіональних прокуратур, точніше «прокурори областей», по всій Україні залишились працювати, таке ось «рябошапкове багатство».

Користуючись коронавірусною пандемією, внаслідок чого атестації регіональних прокуратур заморожено на невизначений час, не пройшовши жодного конкурсу, не здавши жодного іспиту, ці недопрокурори без повноважень продовжують очолювати правоохоронну систему, незаконно отримуючи заробітну плату і ще щось на додачу.

Чи вистачить Венедіктовій сили та духу скасувати незаконні накази Рябошапки про призначення прокурорів областей, на кшталт скасування наказу про призначення прокурора міста Києва Юлдашева? Адже за законом у неї немає повноважень звільняти осіб з неіснуючих посад. Чи може кадрові комісії таки визнають причини неявки симулянтів на іспити неповажними?

Нажаль, відповідь на це запитання міститься на початку цього допису: все, як завжди, залежить від інтересів певних, усім відомих, осіб.

Бідна, бідна Україна.