Засудити сержанта Марківа

Віталій Марків — громадянин Італії та України, старший сержант батальйону оперативного призначення імені генерала Сергія Кульчицького Національної гвардії України, який 12 липня 2019 року був засуджений вироком італійського суду до 24 років позбавлення волі. Уродженець Тернопільської області (Марків народився у 1989 році в місті Хоростків), він разом з матір’ю та сестрами у віці 14 років покинув Україну й згодом отримав італійський паспорт. Але у 2013 році повернувся на батьківщину й повторно набув українське громадянство за спрощеною процедурою як особа, що народилась в Україні. З початком російсько-української війни Марків приєднався до 1-го батальйону Національної гвардії України, уклав контракт про проходження військової служби, обіймав посаду заступника командира взводу. Але 30 червня 2017 року Віталій Марків був затриманий італійською поліцією в аеропорту Болоньї, коли приїхав до Італії, щоби відвідати матір.

Прокуратура Італії звинуватила Марківа в причетності до загибелі італійського фотокореспондента Андреа Роккеллі разом із його російським колегою Андрієм Мироновим, які загинули внаслідок мінометного обстрілу у травні 2014 року поблизу Слов’янська, коли вони перебували в таборі російських терористів, що вдерлись на територію України. І хоча сторона обвинувачення вимагала для Віталія Марківа покарання у вигляді 17 років ув’язнення, постійні публічні коментарі українських високопосадовців з метою тиску на італійське правосуддя негативно вплинули на суд присяжних, який присудив значно більший строк, ніж той, що вимагала прокуратура.

Головною дійовою особою у публічній площині цієї справи був і залишається міністр внутрішніх справ Арсен Аваков, який, схоже, так і не зрозумів, що на відміну від України, де шляхом тиску на суд можна «відмазувати» таких, як патрульний Олійник, який 7 лютого 2016 року з табельного пістолета застрелив у Києві ні в чом не винуватого неповнолітнього Михайла Медведєва, публічний тиск на судову гілку влади у країнах ЄС спрацьовує з ефектом бумерангу відносно до тих, хто його застосовує. Саме так і трапилося із справою Віталія Марківа, який за покликом душі повернувся з Італії, щоби захищати Україну від російської агресії, але за збігом рокових обставин потрапив до лещат італійського правосуддя. Тому дії міністра, який усіляко піарився на справі Марківа й навіть прибув як вільний глядач до італійського суду, щоби публічно тиснути при присяжних, призвели лише до погіршення українського в‘язня (якого Італія, до речі, судить як свого громадянина).

Але навіть після приголомшливого вироку Аваков не зробив жодних висновків і підключив до піар-супроводу справи Марківа ще й свого заступника Антона Геращенка. Принаймні, за словами Антона Юрійовича, саме він тепер за дорученням міністра курує від МВС справу Віталія Марківа, що продовжує слухатись в італійському суді, оскільки захист подав апеляційну скаргу. Більш того: Геращенко оголосив, що тепер на його завдання справою Марківа по лінії МВС опікуватиметься український адвокат Олександр Чебаненко.

Щоправда, юридичній громадськості України прізвище Чебаненка ні про що не говорить. Тож внесемо ясність: йдеться про колишнього помічника-консультанта народного депутата Геращенка, а нині – «експерта» псевдо-громадської організації з гучною назвою «Український інститут майбутнього», який є громадянином Російської Федерації.

У тому, що Чебаненко не так давно окрім російського отримав ще й українське громадянство (до речі, як і Марків – за спрощеною процедурою на підставі народження на території України) нічого поганого немає. Можна було б закрити й очі на те, що Чебаненко, порушуючи Закон України «Про громадянство України» так і не вийшов з російського громадянства – урешті-решт Марків вчинив аналогічно, не здавши італійський паспорт попри письмову декларацію позбутись громадянства своєї другої батьківщини. Але якщо людина, що демонстративно не визнає українські закони й відмовляється виходити з російського громадянства, надає від імені України правову допомогу українському військовослужбовцю, засудженому в Італії через епізод російсько-української війни, то виникають неминучі запитання.

Наприклад – з якою метою пан Геращенко залучає свого колишнього помічника з такою неоднозначною репутацією  в якості адвоката у питаннях державного і міжнародного значення, не повідомляючи суспільству, чому саме Чебаненко був обраний ним для надання правової допомоги Марківу? Може тому, що з помічником, на відміну від стороннього професіонала, зручніше піляти бюджет, що виділяється Міністерством або особисто міністром Аваковим на захист українського військовослужбовця?

Чи інше запитання – невже Геращенко не розуміє, що ані подробиці біографії Чебаненка, ані його зв’язок з Геращенком приховати неможливо? Зокрема, інформація про те, що Олександр Володимирович Чебаненко був помічником-консультантом народного депутата України VIII скликання Антона Юрійовича Геращенка міститься на сайті «Посіпаки».

Також у відкритому доступі знаходиться інформація, що до 2017 року Чебаненко був у числі засновників московського ТОВ “АЙ ПИ_СОЛЮШН”, яке спеціалізується на наданні юридичних і бухгалтерських послугах. При цьому, за даними російських податкових органів, наразі Чебаненко має непогашені податкові зобов’язання до російського бюджету в сумі 12235 рублів і 2672 рублі пені за прострочку.

За даними Вісника адвокатської палати м. Москва  до 2014 році Чебаненко був російським адвокатом, наразі його адвокатське свідоцтво в Росії припинено, натомість в 2019 році Чебаненко отримав від Ради адвокатів Київської області свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю вже українського зразка. Одночасно від отримав від засновника «Інституту майбутнього» (за сумісництвом — заступника міністра внутрішніх справ) Антона Геращенка «посаду» якогось «експерта програми реформування правоохоронної та судової систем», яку Чебаненка успадкував від ще одного екс-помічника Геращенка — Дениса Монастирського, який за квотою Авакова в проекті «Слуга Народу» перебрався з «Інституту майбутнього» у крісло голови Комітету Верховної Ради України з питань правоохоронної діяльності.

Ще одне запитання: чому Геращенко не запросив для захисту Марківа якогось італійського фахівця, що обізнаний з особливостями місцевого законодавства, насамперед – процесуального? Якщо ж, як запевняє Геращенко, Чебаненко настільки видатний спеціаліст з міжнародного права (до речі, яке відношення міжнародне право має до справи Марківа?), має диплом магістра Університету Амстердаму та володіє іноземними мовами (взагалі-у даному випадку треба володіти не іноземними мовами, а, конкретно, італійською мовою), то який економічний сенс для Чебаненка було переїжджати з Москви до Києва, щоби працювати звичайним адвокатом в Україні, якщо з такими чеснотами можна працювати в країнах ЄС, отримуючи на порядок вищі гонорари?

Запитань багато й оскільки Антон Юрійович не пояснив, де саме й з якою метою він надибав Марківу адвоката з російським паспортом, дозволимо висунути припущення, що професійні якості та навіть громадянство цього адвоката для Геращенка є другорядними. А на першому місці – можливість заробляти на розпилах юридичних бюджетів у справах політичних в’язнів і в «Інституті майбутнього», «громадської організації», яка, за повідомленнями ЗМІ, ймовірно фінансується  Аваковим.