19 грудня 2019 року колишній генеральний прокурор Юрій Луценко програв у Верховному Суді справу. Нічого страшного для Юрія Віталійовича, на перший погляд, не трапилось, привід для звертання до суду був, начебто, несуттєвий і подав адміністративний позов (який, до речі, внаслідок феноменальної юридичної безграмотності самого Луценка та його адвокатів був оформлений як «скарга») польовий командир Майдану ще тоді, коли обіймав посаду генерального прокурора. А саме: Луценко оскаржив до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду рішення Вищої ради правосуддя, яка 20 червня 2019 року скасувала рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів від 23 травня 2018 року про те, що він, як генеральний прокурор, не може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності. Натомість ВРП, перевіривши, що саме начудив Луценко на посаді генерального прокурора, закрила дисциплінарне провадження відносно нього з інших підстав – через те, що сплинув строк притягнення його до дисциплінарної відповідальності. І ось саме це – мотив закриття дисциплінарного провадження – і оскаржив Луценко, стверджуючи, що він нічого протиправного не вчиняв. Але Верховний Суд йому відмовив, причому це трапилось вже тоді, коли Юрій Віталійович покинув органи прокуратури, до речі, отримавши перед звільненням догану.
Насправді за цією юридичною казуїстикою стоїть історія, яка може привести Юрія Віталійовича на лаву підсудних разом з його колишнім заступником Юрієм Столярчуком – для цього достатньо лише звільнити з посади Руслана Рябошапку й призначити генеральним прокурором людину, яка не продає хоча б резонансні кримінальні провадження. А розпочалась ця історія ще в 2014 році, коли у 2014 році Генеральна прокуратура України розпочала досудове розслідування в кримінальному провадженні відносно групи рейдерів на чолі з сином екс-генерального прокурора Артема Пшонки.
У Миколаївській області інтереси Пшонки-молодшого представляв начальник управління обласної прокуратури Юрій Марченко, який восени 2012 року разом з головою Первомайської райдержадміністрації Борисом Демченком і адвокатом Оксаною Валешинською виготовив на ім’я неіснуючих людей фальшиві акти на землю, що колись належала колгоспу «Шлях Леніна», була розпайована ще в 1995 році й перебувала в приватній власності. Щоби захопити цей земельний масив, у червні 2013 року Марченко та Валешинська привезли з Києва групу «тітушек» і вчинили збройний напад на селян (який, втім, був відбитий).
Подробиці про те, чим займались рейдери на теренах Миколаївської області, розповідається в статті «Як Рябошапка справу Порошенка продавав», автором якої є людина, що домоглась у 2014 році реєстрації кримінального провадження відносно Артема Пшонки, Марченка та Валешинської:
«Зухвалість рейдерів пояснювалась тим, що вони діяли в інтересах сина тодішнього генерального прокурора України Артема Пшонки, який попрохав голову Миколаївської обласної державної адміністрації Миколу Круглова допомогти йому заволодіти землею в селі Чаусове-2. Навіщо Пшонці-молодшому знадобилась саме земля, що належить родині Корнацьких, також неодноразово розповідалось у ЗМІ: неподалік знаходиться гранітний кар’єр, на який наклав око Артем Вікторович. Але запаси граніту, що розроблялись, вичерпались, натомість шар граніту продовжувався під землями колишнього колгоспу «Шлях Леніна». Тоді за вказівкою сина генпрокурора Круглов доручив Демченку під контролем прокурора Марченка, який представляв інтереси родини Пшонки в регіоні, виготовити фальшиві державні акти на землю й передати земельний масив ТОВ «Партнер-Агро», спеціально зареєстрованому для цієї оборудки довіреною особою Юрія Марченка адвокатом Валешинською».
Наразі Марченко, Валешинська, Демченко та ще двоє їхніх спільників перебувають на лаві підсудних – кримінальне провадження відносно соратників Пшонки-молодшого розслідувало Управління спеціальних розслідувань Генеральної прокуратури України, яке направило обвинувальні акти в суд ще в 2017 році. Але Рябошапка був не першим, хто намагався продати цю справу – пальма першості належить Луценку.
У 2016 році, коли Управлінням спеціальних розслідувань Генпрокуратури вже був затриманий Демченко й оголошена в розшук Валешинська, долею рейдерів раптом (і, напевно, абсолютно безкоштовно) перейнявся генеральний прокурор Луценко, який наказав своєму заступникові Юрію Столярчуку закрити це кримінальне провадження. Столярчук, який не мав жодного відношення до розслідування й не входив у групу прокурорів, восени 2016 року познайомився з Валешинською, кілька разів зустрічався з нею, як то кажуть, у позапроцесуальному порядку, та став вимагати від начальника Управління спеціальних розслідувань Сергія Горбатюка, слідчого Володимира Проскурника та прокурора Олексія Донського закрити провадження. А коли слідчий та процесуальний керівник відмовились, Столярчук, не будучи процесуальним керівником і не вивчаючи матеріалів справи, 27 лютого 2017 року виготовив постанову про закриття справи щодо Валешинської на тій підставі (вдуматись тільки), що вона звернулась до нього з цим проханням під час особистої зустрічі.
Постанова Столярчука була Горбатюком спочатку оскаржена до генерального прокурора. Але Луценко відповів, що Столярчук має право чудити все, що йому спаде на думку. Тоді адвокат Сергій Рохманов, який представляв потерпілих, оскаржив постанову Столярчука до Печерського райсуду Києва. Суддя Олег Білоцерківець неодноразово викликав у судове засідання Столярчука, щоби той пояснив, у якості кого він закривав кримінальне провадження, до якого не мав жодного відношення, але заступник генпрокурора в суд не з’являвся.
Урешті-решт постанова Столярчука була Білоцерківцем скасована як незаконна, Валешинській повідомлено про підозру й справа попрямувала до суду. А Кваліфікаційно-дисциплінарна комісія прокурорів, розглянувши за скаргою Рохманова цей безпрецедентний випадок, 22 листопада 2017 року наклала на Столярчука дисциплінарне стягнення у вигляді догани. А далі трапилось те, що може привести Луценка на лаву підсудних – екс-генеральний прокурор відмовився виконувати рішення КДКП, не видав наказ про накладання на Столярчука догани й продовжував виплачувати Столярчуку колосальні премії, вчинивши тим самим розтрату бюджетних коштів на суму в кілька сотень тисяч грн. Очевидно, Юрій Віталійович був переконаний, що Верховний Суд, куди Столярчук подав адміністративний позов з проханням скасувати рішення КДКП, стане на бік прокурорського начальства. Але трапилось навпаки: Велика Палата Верховного Суду відхилила позов Столярчука й 12 лютого 2019 року рішенням у справі №800/574/17 залишила рішення КДКП в силі.
До речі, ось сюжет «BIHUS info», який рекомендуємо передивитись, особливо з 6 хвилини 50 секунд, де журналістка питає в Юрія Віталійовича про причини брутального порушення ним законності. Відповідь видатного фахівця в галузі права, який здобував юридичну освіту в тюремних університетах: «Моя юна дівчинко, щоби розбиратись у цих питаннях, треба знати нормативну базу, для початку КПК, а потім – прочитати матеріали справи».
І тоді невгамовний адвокат Сергій Рохманов у лютому 2018 року знову звернувся до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів, на цей раз – з проханням покарати Луценка за невиконанні рішення КДКП щодо Столярчука. КДКП своїм рішенням від 23 травня 2018 року, погодившись з тим, що Луценко порушив закон, відмовилась накладати на нього дисциплінарне стягнення, мотивуючи це тим, що «згідно зі статтею 15 Закону прокурором органу прокуратури є Генеральний прокурор. Отже, Генеральний прокурор є прокурором Генеральної прокуратури України. Таким чином, у діючому Законі закладена колізія, відповідно до якої Генеральний прокурор уповноважений застосовувати дисциплінарне стягнення до самого себе як прокурора Генеральної прокуратури України. Очевидна безглуздість ситуації, в якій Генеральний прокурор має робити «самопокараня», унеможливлює настання його дисциплінарної відповідальності в рамках дисциплінарного провадження яке здійснюється Комісією, оскільки виключає настання останньої стадії юридичної відповідальності».
Адвокат Рохманов оскаржив це рішення КДКП до Вищої Ради правосуддя, яка 20 червня 2019 року скасувала рішення КДКП на тій підставі, що:
«Дисциплінарне провадження стосовно Луценка Ю.В. закрито на підставі процедурних питань, зокрема неможливості в межах чинного законодавства притягнути Комісією та службовими особами Генеральної прокуратури України Генерального прокурора до дисциплінарної відповідальності. Однак Комісія не може уникати оцінки дій Генерального прокурораЛуценка Ю.В. з точки зору матеріального права і зазначена оцінка повинна бути висвітлена у прийнятому Комісією рішенні, чого не зроблено. … 22 листопада 2017 року КДКП ухвалила рішення № 286дп-17, яким наклала дисциплінарне стягнення у вигляді догани на заступника Генерального прокурора Столярчука Ю.В. Виходячи зі змісту вказаного рішення Комісії, Генеральний прокурор Луценко Ю.В. в порядку статей 8, 9, 17 Закону № 1697-VII був зобов’язаний видати наказ про застосування до Столярчука Ю.В. дисциплінарного стягнення, але не зробив цього.
За таких обставин Вища рада правосуддя дійшла висновку, що Генеральний прокурор Луценко Ю.В., не виконавши рішення Комісії від 22 листопада 2017 року № 286дп-17 та не застосувавши до прокурора Столярчука Ю.В. накладеного Комісією стягнення, діяв поза межами та не у спосіб, що встановлені законом, чим вчинив дисциплінарний проступок, передбачений пунктом 1 частини першої статті 43 Закону № 1697-VII (невиконання службових обов’язків). Незастосування заходів дисциплінарної відповідальності до окремих прокурорів не тільки порушує закон, але і призводить до нівелювання самого інституту дисциплінарної відповідальності, створює враження вседозволеності та безкарності, порушує принцип невідворотності покарання, руйнує довіру суспільства до органів прокуратури як правоохоронної інституції».
Але оскільки вже сплинув річний строк з моменту вчинення генеральний прокурором Луценком дисциплінарного проступку, Вища рада правосуддя не змогла притягнути його до відповідальності й провадження закрила. Ось саме це рішення Луценко й намагався безуспішно оскаржити до Верховного Суду.
Виникає запитання – навіщо було Юрію Віталійовичу звертатись з цим позовом, якщо реального покарання він не поніс? Річ у тім, що стосовно Луценка, який руками Столярчука намагався продати справу щодо Валешинської та інших рейдерів, і Столярчука, якому Луценко виплачував премії всупереч рішенню Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів, розслідується кілька кримінальних проваджень: у Генеральній інспекції Генпрокуратури, у Державному бюро розслідувань і в Національному антикорупційному бюро України. І якщо довести факт отримання Луценком неправомірної вигоди мало реально, то відправити його за ґрати через розтрату державних коштів, виплачених Столярчуку у вигляді незаконних премій, елементарно. Для цього достатньо тижня роботи слідчого й притомного генерального прокурора.
Влада повністю втратила довіру народу ! Весна в же прийшла і жодної тварі не посадили ! Нам би зараз Батьку Лукашенка і за три місяці ненька Україна розквітла ! Якщо Зеленський не почне садити – його зметуть і всіх його некомпетентних клоунів, а в Україні почнеться самосуд !