22 травня 2020 року слідчі Головного слідчого управління Національної поліції повідомили трьом підозрюваним – Андрію Антоненку, Юлії Кузьменко та Яні Дугарь – про завершення досудового розслідування в кримінальному провадженні за фактом вбивства російського журналіста Павла Шеремета. Напередодні їм був вручений змінений текст підозри, який, очевидно, ляже в основу обвинувального акта, що попрямує до суду.
За півроку з моменту вручення першого варіанту підозри (а це трапилось 12 грудня 2019 року) слідство так і не здобуло прямих доказів того, що саме ці особи 20 липня 2016 року підірвали автомобіль власниці «Української правди» Альони Притули, за кермом якого перебував її коханець Павло Шеремет – ведучий російськомовного «Радио Вести», що належало збіглому в Росію екс-міністру доходів і зборів Олександру Клименку. Натомість змінилась загальна версія злочину.
Якщо в грудні 2019-го тодішній генпрокурор Руслан Рябошапка та його перший заступник Віталій Касько (вони по черзі очолювали групу прокурорів у цьому провадженні й керували досудовим розслідуванням з вересня 2019 року до початку березня 2020-го) організатором злочину оголосили Антоненка, який, «захопившись ультранаціоналістичними ідеями, культивуючи велич арійської раси, прагнучи зробити свої погляди об’єктом уваги громадськості, перебуваючи на території проведення АТО, з числа волонтерів та осіб, які пройшли військову підготовку в складі добровольчих батальйонів та мають навики поводження з вогнепальною зброєю і вибуховими речовинами, вирішив створити організовану групу, щоб в її складі скоїти вбивство журналіста і радіоведучого Шеремета Павла Григоровича», то тепер, після звільнення Рябошапки та Каська з органів прокуратури, Антоненко став простим виконавцем. Натомість у справі з’явились загадкові «невстановлені особи», які «діючи з ряду особистих мотивів, вирішили створити вкрай резонансну подію з метою подальшої провокації численних акцій протесту». Ці особи організували вбивство Шеремета та залучили до виконання злочину Андрія Антоненка, Яну Дугарь та Юлію Кузьменко. При цьому – залучили на безоплатній (!) основі й навіть не пояснили виконавцям, з якою метою закладається вибухівка (бо інакше повідомлення про підозру містило б посилання на пункти 6 і 11 частини другої статті 115 Кримінального кодексу України).
Другий варіант підозри, складений під орудою заступника генерального прокурора Ігоря Мустеци (він керує розслідуванням з 23 квітня 2020 року) виглядає вже трохи більш правдоподібно, ніж перший, але й у цьому випадку справа «не встоїть» у суді, оскільки мотив злочину підлягає обов’язковому доказуванню стороною обвинувачення, а посилання на «невстановлену слідством особу», яка безоплатно найняла підозрюваних для вчинення безпричинного вбивства, не можуть бути серйозно сприйняті ані судом, ані суспільством. І, до речі, саме тому до призначення Рябошапки генеральним прокурором прокурори Генеральної прокуратури України відмовлялись погоджувати повідомлення про підозру тому ж Антоненку, хоча про його можливу причетність до вбивства Шеремета слідчі Головного слідчого управління Нацполіції проінформували Генпрокуратуру ще в липні 2018 року.
Наступного разу активність у «справі Шеремета» слідчі стали проявляти навесні 2019 року, знову пропонуючи оголосити Антоненка організатором вбивства, але прокурори знову відмовили, оскільки були відсутні не тільки прямі докази, але й будь-які логічні пояснення мотивів.
Ситуація докорінно змінилась у вересні 2019 року, коли на чолі Генеральної прокуратури України опинився випускник Міжнародного Соломонового університету. Оскільки прокурори відмовлялись погоджувати повідомлення про підозру Антоненку, Кузьменко та Дугарь, Рябошапка під оплески професійних «громадських активістів» розігнав групу прокурорів, які впродовж трьох років здійснювали процесуальне керівництво в цьому провадженні, і запропонував начальникові Управління нагляду за додержанням законів Національною поліцією України Генеральної прокуратури України Олександру Лукашенку самому підписати підозри, пообіцявши, що за це він не буде звільнений, як його колишні підлеглі. Лукашенко погодився, Рябошапка переніс йому атестацію з 11 на 19 грудня 2019 року, але після того, як підозри були 12 грудня підписані, Лукашенко все одно позбувся посади.
Таку активність Рябошапки в «справі Шеремета» пояснити нескладно – Руслану Георгійовичу дуже хотілось допомогти міністру внутрішніх справ Арсену Авакову зберегти обличчя перед президентом Зеленським, який під час передвиборної кампанії дорікав Петру Порошенку нерозкритим вбивством Шеремета. Тепер Володимир Зеленський вирішив продемонструвати успіхи свого правління й став вимагати від Авакова знайти вбивць російського журналіста. А Арсен Борисович побоявся розкрити очі монаршої особи й не став розповідати Володимиру Олександровичу, що з 7 листопада 2015 року Міністерство внутрішніх справ не є органом досудового розслідування, жодний міністр (у тому числі – міністр внутрішніх справ) не може не тільки впливати на слідство в конкретних кримінальних провадженнях, а навіть знайомитись з матеріалами справ, і що з 20 листопада 2012 року досудовим розслідуванням в країні керує, взагалі-то, прокуратура.
Рябошапка також не став пояснювати Арбітру Нації зміст Конституції України та Кримінального процесуального кодексу, натомість 12 грудня 2019 року провів разом із Зеленським та Аваковим прес-конференцію, на якій не лише оголосив Антоненка організатором вбивства Шеремета, а Кузьменко й Дугарь його спільниками, а навіть приписав співучасть у злочині подружжю Інні та Владиславу Грищенкам, що були арештовані в зовсім іншому кримінальному провадженні (підготовці до вбивства підприємця з Івано-Франківської області).
На що розраховував Аваков, коли разом з Рябошапкою та Зеленським влаштовував прес-конференцію на тему розкриття вбивства Шеремета при тому, що ані переконливі докази, ані мотив злочину слідство назвати не могло? Невже всесильний міністр наказав слідчим Головного слідчого управління Нацполіції, до яких він не має жодного відношення й на яких, згідно з законом, ніяк не впливає, схопити перших-ліпших людей та відправити їх за ґрати? – Напевно, ні. Напевно, Аваков точно знав, що вбивство журналіста організували високопоставлені співробітники Служби безпеки України, використавши агентуру Департаменту контррозвідки СБУ, завербовану на ідейно-політичній основі. І тому розрахунок був на те, що або переляканий лейтенант Баканов домалює в «справі Шеремета» статтю 258 КК України («терористичний акт») і умовить генерального прокурора змінити підслідність та направити цю справу для розслідування (а, точніше, для фальсифікації та поховання) – як це було зроблено з кримінальним провадженням за фактом вбивства беззбройної людини позаштатним негласним співробітником Департаменту захисту національної державності СБУ Сергієм Стерненком. Або підозрювані, урешті-решт, «розколяться» та розкажуть під протокол про свої службові та позаслужбові відносини зі співробітниками 5-го управління Департаменту контррозвідки СБУ.
Нащадки Азефа
Те, що Антоненко, Кузьменко, Дугарь, а також подружжя Грищенків (які так і не стали підозрюваними в «справі Шеремета»), є негласними позаштатними співробітниками ДКР СБУ досвідченій людині видно неозброєним оком, а слово «агент» написано в них на лобах величезними літерами – інакше б вони просто не змогли потрапити в зону бойових дій, займатись волонтерством та іншою суспільно-корисною працею. Тому перше, що мало б зробити слідство (якби в Україні був би справжній генеральний прокурор) – це, отримавши ухвалу слідчого судді та заручившись підтримкою спецпідрозділу «КОРД», провести виїмку агентурних справ в Департаменті контррозвідки, з’ясувати, завдання якого характеру виконували ці агенти й предметно допитати їхніх кураторів, поновивши кожну годину життя агентів у той час, коли був підірваний автомобіль власниці «Української правди». Бо, можливо, підозрювані взагалі непричетні до вбивства, а, можливо, причетні, однак виконували завдання, не знаючи, що, кому й навіщо вони підкладають у авто.
Виїмка документів в СБУ є тим більше актуальною для слідства, що на день загибелі Шеремета за ним вели візуальне спостереження, щонайменше, два екіпажі Департаменту оперативного документування СБУ, а зразу ж після його смерті СБУ безслідно вилучила записи з камер відеоспостереження в районі скоєння злочину.
Але оскільки в Україні генерального прокурора немає з 1998 року (а те, що є, назвати словом «прокурор» язик не повертається), то 30 січня 2020 року Нацполіція (очевидно, з санкції Авакова) через блогера та активіста Андрія Портнова оприлюднила матеріал внутрішньокамерної розробки – телефонну розмову Владислава Грищенка зі своїм куратором з ДКР СБУ. Те, що Портнов не розумів, що саме він публікує, видно хоча б з того, що блогер та активіст іменує цей запис «перехопленням» (ніякого перехоплення сигналу не було й бути не могло; насправді в камеру СІЗО Грищенку через «насідку» був переданий спеціально споряджений телефон, який записував і пересилав «куди слідує» звук з мікрофона та динаміка), а співрозмовника Грищенка в одному місці іменує співробітником 1 відділу 4 управління ДКР, а в іншому – співробітником 1 відділу 5 управління ДКР, що, як кажуть у Одесі, дві великі різниці:
1 лютого 2020 року точно в такий спосіб, через Портнова, Аваков «зливає» телефонну розмову між Юлією Кузьменко та її подругою, дружиною співробітника 5 управління ДКР, у ході якої дами обговорюють чутки про розформування цього підрозділу Контори:
А вже 10 лютого 2020 року заступник міністра внутрішніх справ Антон Геращенко, який розкриває будь-який злочин по фотографії впродовж 15 хвилин, розповів у інтерв’ю, що зв’язки підозрюваних зі спецслужбою вже доведені: «Це не «можливі зв’язки», а цілком конкретні. Це їхні контакти та їхнє спілкування, яке було далеким від дружнього. Це більш ніж дружнє спілкування дає слідству підстави вважати, що необхідно перевіряти більше 10 співробітників СБУ на предмет їхньої спільної діяльності. Що зараз і проводиться». Щоправда, в який спосіб йде ця перевірка, Геращенко, який не має й мати не може жодного відношення до розслідування будь-якого кримінального провадження, не пояснив. А, головне, не пояснив, навіщо Службі безпеки України було організовувати вбивство Шеремета? І, взагалі, хіба можуть співробітники СБУ, яка є правоохоронним органом, займатись протиправною діяльністю? – Куди ж дивиться лейтенант Баканов?
А, між тим, лейтенанту Баканову мало б бути достеменно відомо, чим займається очолюваний ним «правоохоронний орган». Принаймні, за два тижні після призначення керівника ТОВ «Студія квартал 95» першим заступником голови СБУ Іван Геннадійович прийняв одного народного депутата України, який запропонував призначити службове розслідування злочинної діяльності СБУ, залишивши тов. лейтенанту записку, яка була підготовлена автором цих рядків і розпочиналась наступним абзацем:
«Упродовж останніх 5 років Служба безпеки України, передусім – Департамент захисту національної державності та Департамент контррозвідки, проводили активні операції, зокрема з метою компрометації політичних опонентів чинного на той час Президента України. Серед найвідоміших операцій – організація вибухів у Харкові в лютому 2015 року, організація масових заворушень під Верховною Радою із загибеллю 4 бійців Національної гвардії України в серпні 2015 року, «замах» на генерального прокурора України В.Шокіна в листопаді 2015 року, ліквідація в грудні 2015 року диверсійно-розвідувальної групи ГУР МО на конспіративній квартирі ГУР МО в Оболонському районі Києва, «замах» на вбивство російського журналіста А.Бабченка та ін. Попри те, що, за наявною інформацією, наразі знищені оперативні документи та агентурні справи, що свідчать про роль СБУ в цих подіях, є можливість встановити істину шляхом проведення службового розслідування».
Але лейтенант Баканов виявився ще дурнішим, ніж це здавалось на перший погляд, і замість призначення службового розслідування обмежився тим, що наприкінці серпня 2019 року перевів начальника Департаменту контррозвідки Олексія Петрова на посаду начальника Управління СБУ в Кіровоградській області. При цьому таке пониження в посаді було пов’язано не з причетністю Петрова до організації кривавих провокацій, а лише через оприлюднення інформації про обставини приватизації ним службової квартири в центрі Києва площею 170 кв. м. та наявності в родичів Петрова будинку в котеджному містечку під Києвом та трьох будинків у курортному селищі Санжійка неподалік Одеси.
А, між тим, службове розслідування мало б розпочатись з перевірки діяльності того самого 5 управління ДКР, що фігурує в записах, оприлюднених блогером і активістом Портновим. Цей підрозділ був створений тоді ще полковником Петровим – колишнім (у 2010 – 2012 роках) заступником начальника Управління Головного управління СБУ в Києві та Київській області, що здійснював «контррозвідувальний захист інтересів держави» по лінії державного підприємства «Укрспирт». І першим питанням, на яке мало відповісти службове розслідування, стало б з’ясування причин, з яких Олексій Геннадійович у 2012 році полишив цю високодохідну роботу й за два роки по тому, побувавши на посадах офіцера діючого резерву в НЕК «Укренерго» та Міністерстві регіонального розвитку та будівництва, опинився в Центрі спеціальних операцій «А» на посаді заступника начальника «шайтанбату» – 6-го управління ЦСО «А», очолюваного тим самим Валерієм Шайтановим, що був затриманий співробітниками все того ж 5 управління ДКР СБУ 14 квітня 2020 року за підозрою в державній зраді та роботі на спецслужби Російської Федерації.
Люди брешуть, що з посади заступника начальника Управління КЗЕ ГУ СБУ в м. Києві та Київській області Петров був виведений у розпорядження після того, як його, начебто, задокументували на отримання хабаря від Павла Борулька в розмірі 2 млн. Але службове розслідування Баканов проводити не став й походженням нерухомості в родичів Петрова не зацікавився. Точно так Баканов не став перевіряти інформацію про можливу причетність Шайтанова, його заступника Петрова та тодішнього начальника ЦСО «А» Геннадія Кузнецова (якого два рази виганяли з СБУ з вчинення корупційних проступків і який був засуджений вироком Печерського райсуду в 2011 році, а нині представляє Україну в Тристоронній контактній групі в Мінську) до організації нелегальних поставок спирту на окуповану територію з метою забезпечення безперебійної роботи лікеро-горілчаних заводів у Донецьку та Луганську.
Як тут не згадати викрадення 19 грудня 2014 з лікарні директора «Укрспирту» Михайла Лабутіна людьми в камуфляжній формі з шевронами МВС України, що називали себе бійцями батальйону Збройних Сил «Айдар» (напевно, яка була форма під рукою, ту й вдягнули).
Пізніше, у серпні 2018 року, Лабутін з-за кордону дав інтерв’ю, в якому розповів, що, насправді, вивезли його співробітники Служби безпеки України: «Це було в чистому вигляді викрадення. Що відбувалось зразу після цього я розповідати зараз не буду. Скажу лише, що всі ці чотири роки мені регулярно погрожували, у тому числі вказуючи, що в Україні в мене батьки, родина, діти. А в подальшому, коли вони розповідали, що, начебто, мене розшукують, а я вже опинився за кордоном, силовики весь цей час прекрасно знали, де я знаходжусь. Просто в них не стояло завдання розслідувати кримінальну справу. Були тільки наміри отримати від мене гроші».
Трохи пізніше, набравшись бойового досвіду на лінії розмежування (пам’ятаєте історію, як 21 березня 2015 року у Волновасі помічник народного депутата Андрія Денисенка Денис Гордєєв застрелив офіцера СБУ Віктора Мандзика, з яким не поділив гроші від контрабанди горілки?), Олексій Петров став ініціатором створення отого самого 5 управління ДКР, яке він очолював на момент загибелі Шеремета. Офіційно управління створювалось для проведення руками агентури вбивств і диверсій на непідконтрольній території, а неофіційно, як і вся Служба безпеки України, займалось створенням і обслуговуванням кримінальних бізнесових схем та влаштуванням кривавих провокацій.
(далі буде)
Гірка холодна розповідь, від якої по спині мурашки біжуть.