Усе буде рябошапка

Жоден адміністративний суд до моменту початку атестації працівників регіональних прокуратур у березні 2020 року не встигне розглянути позов про визнання відсутності компетенції в Рябошапки на призначення неатестованих прокурорів, що втратили статус прокурора, на посади обласних прокурорів поза конкурсом та про скасування відповідних  наказів. Але ця обставина стане в пригоді наступному генеральному прокуророві, якщо Офіс Президента дасть йому вказівку повідомити Рябошапці про підозру у зловживанні службовим становищем і розкраданні коштів державного бюджету та накласти арешт на французькі активи Руслана Георгійовича.

Країну накрила хвиля рішучої й досі нечуваної реформи прокуратури. Верховна Рада 19 вересня 2019 року ухвалила розроблений Русланом Рябошапкою Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» № 113-IX, 25 вересня 2019 року цей Закон (далі – Закон № 113) набрав чинності й у нового генерального прокурора Руслана Рябошапки чи то закінчилась епоха бідності, чи то почалась «весна – саджати будемо».

Ідеологи люстрації, яка Європейським судом з прав людини вже визнана протиправною, мовчки курять у сторонці та заздрять апетитам професійних громадських активістів та розмаху їхніх реформ. Уперше за історію Незалежної України законом автоматично попереджено про наступне звільнення понад 10 тисяч прокурорів, їх позбавлено класних чинів та направлено на проходження так званої атестації – атестації без чітких правил та критеріїв відповідності кандидата високій посаді прокурора Оновленої Прокуратури.

Як і планове знищення свійських тварин, масовий забій яких не може бути закінчений за короткий проміжок часу, Рябошапка й Ко поділили атестацію прокурорів на три етапи, небезпідставно побоюючись паралічу роботи всієї судово-правоохоронної системи. По черзі – спочатку працівники Генеральної прокуратури України, потім регіональних, а потім місцевих прокуратур – мають довести свою доброчесність, етичність та здатність працювати у новостворених Офісі генерального прокурора, обласних та окружних прокуратурах.

Фігурально кажучи, усі прокурори, що перебували на своїх посадах на день набрання чинності Законом №113, опинились у віртуальних клітинах, до яких по черзі за календарним планом мали доступ забійники – створені одноосібно генеральним прокурором кадрові комісії, до складу яких включено «моральних авторитетів нації», імена з прізвищами котрих запропоновані Посольством США в України навіть без зазначення по батькові.

Реформа реформою, але одним реформуванням прокуратури ситим не будеш, якщо навіть ефективно засвоїш левову частку грантів закордонних партнерів. Під тиском та за обіцянку пробачити виявлені порушення в роботі Рябошапка звільнив майже всіх керівників регіональних прокуратур, призначених за часи генпрокурора Луценка – за власним, так би мовити, бажанням працювати на низовій посаді у тій же ж прокуратурі за втричі меншу зарплатню. Звільнив, переважно, справедливо (хоча й всупереч Конституції), оскільки система органів прокуратури, створена попередниками, не давала чесним і непідкупним шансу на виживання на такого рівня посадах. Але важливо те, ким Рябошапка заповнив вакантні ключові адміністративні посади в органах прокуратури.

Основна проблема, яка постала перед Рябошапкою: як без конкурсу призначити керівником нереформованої прокуратури лояльного прокурора, який ще не пройшов атестацію за новим законом, якщо в законі у тебе відсутні відповідні повноваження щодо призначення на посади у нереформованих прокуратурах та ще й поза конкурсом? І що робити, коли не можна, але дуже хочеться, бо час при владі – це не просто великі, а дуже великі гроші, реальні корупційні потоки, які самі пливуть у кишеню як, наприклад, «відкати» від слідчих поліції, СБУ чи податкової поліції. Мова про десятки-сотні тисяч доларів на місяць лише з однієї області, іноді просто за те, щоб просто щось не помічати.

Як свою довірену, але не атестовану (бо атестація триває) тваринку з однієї прокурорської клітини пересадити до іншої, призначити головним і залишити працювати у так званій оновленій прокуратурі, примусити здавати кошти на «общак» (звісно залишаючи чималу частинку собі)?

Геніальний, на думку реформаторів, вихід було знайдено.

Колись за часів Шокіна у прокуратурі було створено колегіальний орган, що мав надавати генеральному прокурору рекомендації щодо призначення керівників прокуратур. Ідея полягала в тому, що працівники низової ланки, обрані всеукраїнською конференцією прокурорів – то є  найкращі хед-хантери, які оберуть найчесніших та найрозумніших. Перші сумніви щодо незалежності Ради прокурорів виникли тоді, коли Луценко охрестив їх обранцями «конференції чортів» та примусив майже усіх обранців скласти повноваження (хоча скільки того тиску треба на працівника, який один, десь у регіоні, вимушений разом із громадською неоплачуваною роботою у Раді прокурорів ще й виконувати свої прямі обов’язки прокурора, за які нести відповідальність, оплачуючи проживання в Києві в день засідання та транспортні витрати?).

Призначені «конференцією янголів Луценка» члени Ради прокурорів очікувано потрапили майже в повну залежність від керівництва Генеральної прокуратури, радо обслуговуючи всі їх побажання й забаганки, особливо ті, що були здобрені чимось коштовним. Так от, Рада прокурорів ім. Луценка, яка в процесі «реформи Рябошапки» мала на всіх кутах голосно заявляти про кричущі порушення прав прокурорів і свідомий розвал системи, скликати позачергову всеукраїнську конференцію прокурорів, подавати позови, збирати прес-конференції, реагувати на порушення незалежності прокурора, протестувати проти впливу посольства США на добір кадрів, тихенько причаїлась і стала підсмоктувати нову цицьку. Цицьку з обіцянками залишити членів цієї Ради на посадах із новою зарплатнею, розмір якої дозволить їм в своїх регіонах почувати себе майже багатіями, а деяким отримати омріяну прокурорську пенсію.

Та й робити їм для цього нічого особливо нового не треба було – лише без конкурсу, без оголошення про вакантні посади рекомендувати Генеральному прокурору названих ним прокурорів на керівні посади. А що тут такого? – У складі колегіального органу дав рекомендацію, яка ніяких прямих правових наслідків за собою не тягне. А раз не тягне – то й відповідальності немає. Тим більше, орган-то колегіальний, іди доказуй, хто за кого голосував, та чий саме голос був вирішальним.

Пан Рябошапка, користуючись такою безхребетністю Ради прокурорів як прикриттям, почав масово призначати на керівні посади не реформованих як регіональних, так і місцевих прокуратур своїх людей, а також людей своїх нових заступників. Усе згідно розподілених квот. Звісно, на підставі рішення Ради прокурорів, яке ще й ніде не опубліковано, як раніше при Луценку. Колегіального, незалежного, обраного прокурорами органу. Мало хто буде аналізувати статус таких рекомендацій і дочитається, що Генеральний прокурор може відмовити в призначенні на керівну посаду особу, всього-на-всього рекомендовану Радою прокурорів. Це його, як він вважає і як тепер модно казати, дискреційні повноваження. 

Але що ж Рябошапці робити з тим, що в його компетенції, визначеної законом, відсутнє право призначати керівників регіональних прокуратур та їх заступників, керівників місцевих прокуратур а є лише право призначати керівників новостворених обласних та окружних прокуратур, які ще не створені? І тут винахідливий розум, стимульований спрагою легких грошей, знайшов вихід. Треба призначати прокурорів областей, і не важливо, що посади із такою назвою не існує ні в законі «Про прокуратуру» (там керівник регіональної прокуратури у старій редакції, або керівник обласної прокуратури – після набрання чинності законом №113), ні у Кримінальному процесуальному кодексі України (там керівник регіональної прокуратури).

З керівниками місцевих прокуратур Рябошапка не став заморочуватися – призначав їх на посади керівників місцевих прокуратур, також за відсутності відповідної компетенції, так як закон передбачає якісь окружні прокуратури, назви за юрисдикцію яких досі не визначено жодним нормативним актом. Прокурорське стадо, за всіма законами тоталітарної системи, покірно сприйматиме будь-яке рішення високого достойника, особливо напередодні атестації без правил, яку за чутками проводитимуть призначені Рябошапкою прокурори областей. 

Питання невідповідності назви посади вимогам закону – це питання, за наявності бажання, можна видати за дискусійне, перенести в площину судового розгляду, чим затягнути на невизначений час. Але критичною помилкою є не врахування Рябошапкою автоматичної, визначеної Законом №113, втрати повноважень прокурора в день звільнення.

На початку статті йшлось про клітини з тваринами, які було закрито Законом №113. Так от, двері цих клітин відчиняються або для звільнених прокурорів, які з дня звільнення втрачають відповідний правовий статус прокурора, який вони мали до набрання чинності Законом №113,  або для атестованих, тобто тих, що пройшли два конкурси та співбесіду й переведені до новостворених органів (яких на даний час на рівні областей і нижче не існує). Рябошапка вирішив відкрити зачинені клітини для обраних. Але за новим законом без конкурсу засунути звільненого з будь-яких причин неатестованого прокурора в іншу замкнену клітину заборонено, ну хіба що як спеціаліста чи водія. 

Ця норма закріплена п. 3 розділу ІІ Прикінцевих і перехідних положень Закону №113 – за прокурорами та керівниками регіональних, місцевих і військових прокуратур, прокурорами й керівниками структурних підрозділів Генеральної прокуратури України зберігається відповідний правовий статус, який вони мали до набрання чинності цим Законом, при реалізації функцій прокуратури ДО ДНЯ ЇХ ЗВІЛЬНЕННЯ або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури.

Регіональні прокуратури та ГПУ, на відміну від місцевих прокуратур, є юридичними особами. Переведення прокурорів між ними відбувається шляхом звільнення з посади в одному органі–юридичній особі та призначення на посаду в іншому органі–юридичній особі. Однин наказ, але два рішення, два юридичних факти. Різними датами. Перше – про звільнення, інше, наступного дня – про призначення. І про це робиться запис у трудовій книжці.

От тільки з дня звільнення (і підстава для звільнення не має значення) не атестовані за Законом №113 прокурори втратили відповідний правовий статус, який вони мали до набрання чинності цим Законом, при реалізації функцій прокуратури. Вони не є прокурорами. Старий статус втратили, новий не набули.  Спрацював запобіжник «клітин з тваринами», визначений законом, який розробляв сам же ж Рябошапка. А тому призначення Рябошапкою прокурорів, які не зберегли свій правовий статус і не набули нового статусу прокурора в порядку атестації, є грубим порушенням законодавства, а тим більше –призначення на посади, які не передбачені законом в існують лише у розбурханій уяві випускника Міжнародного соломонового університету.

Отже: переведення прокурорів можливо виключно з одного новоствореного органу з атестованими прокурорами в інший новостворений орган з атестованими прокурорами (п.7, ч.5 п.22 розділу ІІ Закону №113 – саме на ці норми посилається ОГПУ при роз’ясненні порядку переведення прокурорів нереформованих прокуратур).

Які ж правові наслідки таких дій, вчинених організованою групою службових осіб, які усупереч вимог закону рейдерським шляхом захопили майже всі керівні посади в прокуратурах обласного рівня, а тепер, застосовуючи адміністративний тиск, успішно захоплюють посади заступників керівників регіональних прокуратур та керівників місцевих прокуратур?

По-перше, це незаконне виконання повноважень прокурора особами, що фактично вже не є прокурорами, а тим більше повноважень керівника регіональної прокуратури, який розпоряджається бюджетними коштами, веде кадрову роботу, здійснює процесуальні повноваження. Чи не нагадує це незаконне присвоєння владних повноважень, відповідальність за яке встановлена ст.353 КК України?

По-друге – це незаконна виплата Рябошапкою заробітної плати зазначеним працівникам на суму, що перевищує розмір шкоди, передбачений ст. 364 ч.2 КК України (виплата заробітної плати керівникам регіональних прокуратур здійснюється Офісом генерального прокурора України). До речі, незаконно призначені прокурори областей для підписання необхідних паперів та вчинення інших незаконних дій також незаконно призначили в очолювані прокуратури звільнених з попередніх місць роботи в інших областях вірних прокурорів, які втратили свій правовий статус і не набули нового, здійснювали виплату ним заробітної плати.

Ну, і по-третє. Деякі з призначенців, перебуваючи на посаді прокурора області, не маючи повноважень прокурора, не будучи керівниками регіональних прокуратур (єдина особа, визначена 1 ч.1 ст.481 КПК України для здійснення певних процесуальних дій), здійснили незаконне повідомлення про підозру депутатам і адвокатам, за результатами чого до останніх було застосовано запобіжні заходи. Наслідок – майбутнє визнання доказів недопустимими та виправдання таких осіб судами зі стягненням шкоди з бюджету.

Жоден адміністративний суд до моменту початку атестації працівників регіональних прокуратур у березні 2020 року не встигне розглянути позов про визнання відсутності компетенції в Рябошапки на призначення неатестованих прокурорів, що втратили статус прокурора, на посади обласних прокурорів поза конкурсом та про скасування відповідних  наказів. Але ця обставина стане в пригоді наступному генеральному прокуророві, якщо Офіс Президента дасть йому вказівку повідомити Рябошапці про підозру у зловживанні службовим становищем і розкраданні коштів державного бюджету та накласти арешт на французькі активи Руслана Георгійовича.

Ну і наостаннє. Знаєте, чому на відміну від  інших рядових прокурорів новопризначені керівники не студіюють 4000 запитань на знання законодавства? У них все буде добре. Їм мають роздати спеціальний логін/пароль, який гарантуватиме потрібний результат і який буде введено в комп’ютер за відсутності контролю з боку призначених Рябошапкою кадрових комісій або просто отримають у письмову відомість за результатами тесту необхідний прохідний бал.

Все буде рябошапка.