Розслідування, проведене комітетами Палати представників Конгресу Сполучених Штатів стосовно Дональда Трампа в сподіванні знайти підстави для його імпічменту, становить чималий інтерес не тільки для американських політиків. Оскільки опоненти Трампа обвинувачували його в зловживанні службовим становищем у галузі українсько-американських відносин (наприклад, у спробі тиснути на Володимира Зеленського з метою розслідування діяльності члена ради директорів компанії Burisma Гантера Байдена чи в безпідставному звільненні посла США в Україні Марі Йованович), розслідування стало справжньою енциклопедією української дійсності та пролило світло на таємні політичні процеси в самісінькому центрі Європи. Втім, і для американського читача протоколи бесід конгресменів зі свідками з числа високопосадовців також дають чималу поживу для роздумів. Хоча б тому, що ці свідки натхненно брехали, розповідали вигадки з метою приховати правду про свою справжню діяльність в Україні й сподіваються уникнути відповідальності за розкрадання коштів американських платників податків.
На особливу увагу заслуговують покази колишнього спеціального представника Державного департаменту США з питань України Курта Волкера, екс-посла Сполучених Штатів в Україні Марі Йованович і заступника помічника державного секретаря США Джорджа Кента, який раніше обіймав посаду заступника посла США в Україні. Ці покази цікаві тим, що дипломати, попри присягу говорити правду, лише правду й нічого, окрім правди, усіляко намагаються ввести в оману конгресменів, а то й просто натхненно брешуть. І це при тому, що не далі як 15 листопада 2019 року колишній радник Трампа з політичних питань Роджер Стоун був визнаний винним у наданні брехливих свідчень Конгресу в ході розслідування спецпрокурора Роберта Мюллера про здогадне втручання Росії в американські вибори 2016 року, і тепер йому загрожує 50 років ув’язнення. Отже, Йованович, Кент і Волкер мають вагомі підстави приховувати правду від конгресменів, якщо їх не зупинив приклад Стоуна.
Волкер з цієї трійці збрехав найменше. Він лише забув розповісти, що основним місцем його роботи є лобістська компанія BGR Group, яка займалась покращенням іміджу Петра Порошенка на кошти, отримані від соратника 5-го українського президента Юрія Косюка – колишнього першого заступника глави Адміністрації Президента Порошенка та радника Порошенка. Також Курт Волкер не поділився подробицями відкликання Марі Йованович з посади посла США в Києві. Ініціатором цього стала українська сторона, якій Йованович набридла своєю участю в корупційних оборудках, при цьому президент України Порошенко прохав президента США Трампа замінити Йованович на Волкера, з яким у Порошенка склались приятельські відносини.
Волкер не міг не знати, що Порошенко домагається заміни Йованович на Волкера, тож нема нічого дивного, що 14 вересня 2019 року під час зустрічі з Андрієм Єрмаком та Ігорем Новиковим – радниками нового українського президента Володимира Зеленського – Волкер прохав не переслідувати Порошенка за корупційні злочини.
Натомість допит колишнього посла Сполучених Штатів в Україні Марі Йованович, яка була демонстративно відкликана з посади в травні 2019 року за 3 місяці до завершення каденції, а тепер, 11 жовтня та 15 листопада 2019 року, відповідала на запитання Постійного комітету з розвідки, Комітету з нагляду та реформ і Комітету з іноземних справ Палати представників, – це справжній фантастичний роман. Втім, варто зазначити, що Йованович – далеко не найгірший посол з числа тих, що представляли США в Україні, вона – дуже досвідчений дипломат і, напевно, справжній патріот своєї батьківщини. Але зараз вона стала заручником ситуації, у яку потрапила через свого попередника Джеффрі Пайєтта та заступника Джорджа Кента.
* * *
Коментувати допит Йованович почнемо з так званого «списку Йованович»: в інтерв’ю американському виданню The Hill у березні 2019 року тодішній генеральний прокурор Юрій Луценко (це смішно, але в Україні 30 вересня 2016 року була ліквідована посада «генеральний прокурор України» і тепер треба казати «генеральний прокурор» невідомо якої країни) розповів, що посол Сполучених Штатів Марі Йованович під час офіційного спілкування називала йому людей, яких українська влада не повинна переслідувати.
Розмова журналіста Джона Соломона та Юрія Луценка велась по Скайпу, Соломон ставив запитання англійською мовою, Луценко відповідав українською, а переклад здійснював тодішній начальник Департаменту міжнародно-правового співробітництва Генеральної прокуратури України Євгеній Пікалов, який помилився, застосувавши дієслово «give», замість «notify» або «declare», через що склалось враження, що Йованович, начебто, вручила Луценкові якийсь документ з переліком прізвищ:
“Unfortunately, from the first meeting with the U.S. ambassador in Kiev, [Yovanovitch] gave me a list of people whom we should not prosecute,” Lutsenko, who took his post in 2016, told Hill.TV last week.
У той час як Луценко, насправді, сказав, що Йованович не вручила, а оголосила йому список «недоторканних». У цьому може пересвідчитись будь-яка людина, що володіє українською мовою.
Під час слухань у Конгресі Йованович категорично запевнила, що вона ніколи ніякого списку «недоторканних» Луценкові не вручала – і це, дійсно, так. Але коли сенатори попрохали Йованович уточнити, чи, взагалі, згадувались у розмові з Луценком прізвища людей, яких не можна переслідувати, вона відповіла «ні», мовляв, таких розмов вона ніколи не вела. А це вже завідома брехня. При цьому і Йованович, і Кент апелювали до скандальної репутації Луценка й запевняли, що цій людині не можна вірити.
Звісно, Юрій Луценко – одна з найганебніших постатей в українському політикумі: екс-генеральний прокурор без юридичної освіти й доконаний корупціонер, про чию любов до спиртного розповідають анекдоти, не належить до достовірних джерел інформації. Але в даному випадку він говорив правду.
Зустріч між Йованович і Луценком відбулась у січні 2017 року, це був офіційний візит посла США в Генеральну прокуратуру України, під час якого з українського боку, окрім Луценка, ще був присутній заступник генерального прокурора Євгеній Єнін і перекладач. У ході розмови Йованович заявила Луценку своє невдоволення кримінальним провадженням, що розслідувалось відносно колишнього заступника генерального прокурора Віталія Каська, а також висловилась щодо неприпустимості переслідування, окрім Каська, директора лобістської фірми Віталія Шабуніна та народного депутата Сергія Лещенка.
Стурбованість Марі Йованович долею Каська (до речі, 5 вересня 2019 року новий генеральний прокурор без слова «Україна» Руслан Рябошапка призначив його своїм першим заступником) була спричинена наступним.
12 лютого 2016 року Генеральна прокуратура України розпочала досудове розслідування в кримінальному провадженні №42016000000000470 у зв’язку з шахрайством і підробкою документів, які вчинив Касько, щоби незаконно привласнити державну квартиру. Відповідно до українського законодавства в разі, якщо прокурор не має власного житла, йому надається в користування службова квартира, яка залишається в державній або комунальній власності. При цьому розмір цієї квартири визначається кількістю членів родини – з розрахунку 13, 65 кв. м. на особу.
Львів’янин Касько переїхав до Києва й був прийнятий на роботу в Генеральну прокуратуру України в квітні 2002 року, а в травні 2003 року отримав у користування однокімнатну квартиру №64 по вулиці Новгородській, 3 загальною площею 48 кв.м. І хоча Касько не мав сім’ї, помешкання він отримав на двох осіб завдяки тому, що підробив документи, у яких зазначив, що разом з ним проживає його матір (у той час як матір мешкала у Львові у власній квартирі). Далі Каську вдалось шляхом підробки документів приватизувати службову київську квартиру на свою матір, після чого в жовтні 2005 року він звільнився з прокуратури й зайнявся адвокатською практикою.
У квітні 2007 року Касько повернувся в прокуратуру й у травні 2010 року знову подав заяву на отримання безкоштовного житла. Тільки цього разу він вже підробив документи, зазначивши, що разом з ним проживають троє членів його сім’ї: матір, сестра й дід. У серпні Касько отримує як службову трикімнатну квартиру, при цьому – у самому центрі столиці, по бульвару Дружби Народів, у будинку 14-16, секція 2, №95.
У грудні 2010 року Касько звільнився з прокуратури, але службову квартиру не повернув, натомість 24 лютого 2014 року, коли Майдан відмивали від крові, подав до Печерської районної державної адміністрації підроблені документи, на підставі яких другий раз приватизував державну квартиру, знову не заплативши за це ні копійки. А вже в травні 2014 року Віталій Касько повернувся в прокуратуру – на посаду заступника генерального прокурора. Призначення він отримав по квоті Коломойського завдяки своєму другу Андрію Богдану, який на той час був адвокатом і помічником всемогутнього олігарха.
За два дні після порушення кримінального провадження Касько звільнився з Генеральної прокуратури України, 8 квітня 2016 року йому було повідомлено про підозру, але на час зустрічі Йованович з Луценко слідство ще тривало (розслідування вело Печерське районну управління поліції Києва, куди Луценко передав справу Каська, як тільки став у травні 2016 року генеральним прокурором), оскільки були виявлені нові епізоди шахрайства. Так, наприклад, виявилось, що Касько в 2005 році отримав свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю на підставі підроблених документів. Ось виконана від імені Каська заява на ім’я голови Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатів Закарпатської області з проханням допустити до складання кваліфікаційного іспиту. Заява написана іншою особою, підпис Каська є підробленим.
Саме це кримінальне провадження Йованович і зажадала закрити. Це підтверджують не тільки люди, які були присутніми під час її зустрічі з Луценком, але й подальші події. По завершенні цієї зустрічі Луценко, який на той час усіляко демонстрував свою прихильність до посольства США, негайно викликав підлеглих і наказав закрити справу проти Каську з тим, щоби не псувати відносини з Йованович. І вже за день по тому, 16 січня 2017 року, прокуратура Києва розповсюдила офіційне повідомлення, що «Київська місцева прокуратура №6 закрила кримінальне провадження за підозрою колишнього заступника генерального прокурора Касько в скоєнні шахрайських дій і використання підробленого документа при здійсненні приватизації житла в Києві».
Друга кримінальна справа, про яку Марі Йованович питала в Юрія Луценка, була закрита 30 травня 2016 року, ще за часи попереднього посла Джеффрі Пайєтта, але Йованович хотіла на власні вуха почути запевнення, що ця справа не буде відновлена. Йдеться про кримінальне провадження 42016000000000688, у якому Генеральна прокуратура України розслідувала розкрадання фінансової допомоги, виділеної Урядом Сполучених Штатів Уряду України на проведення реформи прокуратури, зокрема – на розробку тестових завдань для складання іспитів кандидатами в прокурори. Кошти в сумі 2,5 млн. доларів мала отримати Генеральна прокуратура України та інші державні установи, але гроші в серпні 2015 року зникли, як виявилось – за безпосередньої участі заступника посла Джорджа Кента, тодішнього заступника генерального прокурора Давіда Сакварелідзе та приватного підприємця Віталія Шабуніна, який очолює лобістську компанія з пишномовною назвою «Центр протидії корупції».
У ході розслідування було виявлено, що ця лобістська компанія має 20 рахунків в установах банків, хоча зареєстрована як неприбуткова організація й не сплачує податків. А сума вкрадених грошей значно більше – не менше 4,4 млн. доларів. Розслідування розпочалось 16 березня 2016 року, але як тільки слідчі отримали в суді дозвіл на ознайомлення з фінансовими документами компанії «Центр протидії корупції», Джордж Кент звернувся в Генеральну прокуратуру України з листом, у якому попрохав справу закрити.
У відповідь заступник генерального прокурора Юрій Столярчук публічно заявив, що Кент може бути допитаний як свідок у цьому кримінальному провадженні (це можливо, але виключно за добровільної згоди дипломата). Але 12 травня 2016 року на посаду генерального прокурора України був призначений Юрій Луценко, а вже 30 травня 2016 року ця справа була закрита, оскільки Луценко заявив своїм новим підлеглим, що не збирається сваритись з американським посольством. Втім, зараз Луценко розповідає про те, який він принциповий і як посол США примушував його порушувати закон.
Також Марія Йованович під час зустрічі з Луценком згадала народного депутата України Сергія Лещенка, який 31 серпня 2016 року придбав фешенебельну квартиру в центрі Києва вартістю 300 тис. доларів. Для колишнього журналіста, який ніколи не займався бізнесом, це – фантастична сума, і отримати її в законний спосіб Лещенко явно не міг. Сам Лещенко пояснював, що гроші йому, начебто, позичила власниця Інтернет-видання «Українська правда» Олена Притула та його коханка Анастасія Топольська. Але ані Притула, ані Топольська й близько не мали таких офіційних доходів, тим більше, що Топольська на той час перебувала в шлюбі з іншим чоловіком, без згоди якого не могла розпоряджатись сімейними заощадженнями.
Натомість серед українських політиків ходили чутки, що квартира Лещенка придбана з щедрот українського олігарха Віктора Пінчука, який у такий спосіб віддячив члену українського парламенту за роздмухування в США «справи Манафорта» з метою компрометації кандидата в президенти Дональда Трампа.
У березні 2016 року, у розпал кампанії по виборах президента США, керівником виборчого штабу Дональда Трампа став Пол Манафорт, який, як лобіст і політтехнолог, раніше надавав консультації українському президенту Януковичу. Призначити таку яскраву особистість керувати виборчим штабом міг тільки ідіот або самогубця. Тож не дивно, що опоненти миттєво зметикували, як можна вдарити по Трампу шляхом оприлюднення компромату на керівника його виборчого штабу.
Безпосередніми організаторами «справи Манафорта» стали заступник посла США в Україні Джордж Кент і представник ФБР в Україні Карен Грінавей які, з метою компрометації Трампа, влаштували публікацію витягів з так званої «чорної бухгалтерії Партії Регіонів» – записів про неофіційну виплату грошей політикам і журналістам, що були знайдені в київському офісі Партії Регіонів після того, як будинок у лютому 2014 року підпалила майбутній член українського парламенту Тетяна Чорновол. Після пожежі всі документи, знайдені в офісі Партії Регіонів, зберігались у Міністерстві внутрішніх справ України, потім були передані в Службу безпеки України, де з ними працювали співробітники ФБР. Ось тоді, власне, і було виявлено, що на деяких аркушах є відмітки про виплату Манафорту крупних сум грошей (щоправда, за отримання грошей розписувався не Манафорт, а інша людина – тодішній народний депутат України Євгеній Геллер).
У травні 2016 року перший заступник голови Служби безпеки України Віктор Трепак, якого на той час вже звільняли з СБУ через позаслужбові зв’язки з американським посольством (виявилось, що Трепак виконував дуже специфічні прохання посла Пайєтта та заступника посла Кента з метою примусити генерального прокурора Віктора Шокіна закрити кримінальне провадження, в якому розслідувалось діяльність компанії Burisma, співробітником якої був син віце-президента США), за вказівкою Карен Грінавей розповсюдив інформацію про те, що він, начебто, випадково знайшов біля свого дому «чорну бухгалтерію Партії Регіонів» і передав її в Національне антикорупційне бюро України. Одночасно Кент передав Сергію Лещенку для оприлюднення копії кількох сторінок з «чорної бухгалтерії», щоби розпочати ґвалт навколо Манафорта. Але оскільки Лещенко навіть не читав, що саме він публікує в «Українській правді», то через неуважність Кента й Грінавей він поширив також і той запис, де йшлося про нелегальні виплати Партією Регіонів грошей виданню «Українська правда», де на той час працював сам Лещенко.
Невдовзі директор НАБУ Артем Ситник оприлюднив витяги з «чорної бухгалтерії» на сайті НАБУ, а також, виконуючи вказівку Грінавей, передав копії журналістам New York Times. З тим, щоби не трапилось несподіванок, як у випадку з Лещенком, Грінавей провела інструктаж і попередила Ситника та інших осіб, причетних до «справи Манафорта», щоби вони уважно читали, що оприлюднюють, і ні в якому випадку не допустили потрапляння в ЗМІ згадок про Грегорі Крейга. Крейг, як і Манафорт, отримував гроші від олігархів з оточення Януковича і також надавав послуги лобіста, але він був юристом Демократичної партії та особистим адвокатом Барака Обами, а, відтак, подібно до дружини Цезаря мав стояти осторонь будь-яких підозр.
18 серпня 2016 року New York Times опублікував надані Ситником витяги з «чорної бухгалтерії», де фігурувало прізвище Манафорта, з коментарем Віталія Каська. Наступного дня Манафорт на хвилі скандалу, що вибухнув, покинув виборчий штаб Трампа, а Лещенко оголосив, що це завдяки йому був забитий останній цвях у труну Трампа й що після такого удару Трамп вже не підніметься.
А за кілька днів по тому народний депутат Лещенко придбав розкішну квартиру, вартість якої складала 3600 його місячних зарплат. Втім, усі спроби громадськості та журналістів примусити НАБУ розслідувати джерела доходів Лещенка були марними – директор НАБУ Ситник заборонив навіть реєструвати повідомлення про злочин, вчинений Лещенком. На той час послом США в Україні вже стала Марі Йованович («Маша», як її називають у дипломатичному середовищі, вручила копію вірчої грамоти заступнику міністра закордонних справ України 23 серпня 2016 року) і вона достеменно знає, скільки зусиль посольство доклало до того, щоби Лещенко уникнув кримінальної відповідальності.
У січні 2017 року, коли Йованович зустрічалась з Луценком, її хвилювало те, що Національне агентство з питань запобігання корупції склало відносно Лещенка, який є особисто другом Кента, адміністративний протокол у зв’язку з порушенням народним депутатом антикорупційного законодавства при придбанні злощасної квартири. Протокол був направлений до суду і посол США, звісно, турбувалась, щоби суд, не приведи господи, не визнав Лещенка корупціонером. Але й у цьому проханні Йованович була почута: Печерський районний суд Києва 15 лютого 2017 року закрив провадження відносно Сергія Лещенка.
* * *
У тому, що Марі Йованович попрохала Юрія Луценка закрити кримінальну справу відносно Віталія Каська й не притягувати до відповідальності Віталія Шабуніна та Сергія Лещенка, немає нічого протиправного – урешті-решт, американський посол не винувата в тому, що в Україні генеральним прокурором був призначений корумпований алкоголік без юридичної освіти, який виконував будь-які забаганки іноземних гостей. Злочином, з точки зору американського законодавства, є те, що Йованович сказала неправду конгресменам.
Точно так не є злочином організоване Джорджем Кентом і Карен Грінавей викриття Пола Манафорта, який, дійсно, брав гроші в українських олігархів і, дійсно, не сплачував податки в себе на батьківщині. Але переслідували його не за це, а виключно з метою скомпрометувати Дональда Трампа й допомогти на виборах Гілларі Клінтон – якби Манафорт не погодився очолити передвиборний штаб Трампа, то він би й досі вважався респектабельним політтехнологом, директор НАБУ Артем Ситник не публікував би витяги з «чорної бухгалтерії», а Сергій Лещенко не роздмухував би «справу Манафорта». Злочинною є мета викриття Манафорта – коли державні службовці Сполучених Штатів використовували своє службове становище для того, щоби скомпрометувати одного кандидата й допомогти іншому кандидату в президенти. При цьому, робили вони це руками своїх українських агентів й на гроші американських платників податків. Напевно, це називається «антиамериканська діяльність».
One thought on “«Список Йованович»”